Важливим інструментом макроекономічної фінансової статистики є платіжний баланс, в якому відбиваються зміни активів і зобов'язань внаслідок операцій з «Іншим світом». Усі зовнішньоекономічні операції, за якими права власності на товар, послуги чи капітал переходять від резидента однієї країни до резидента іншої, узагальнюються в статтях платіжного балансу.

Методологія складання платіжного балансу визначається міжнародним стандартом - «Керівництвом з платіжного балансу», розробником якого є МВФ. Останнє (п'яте) видання Керівництва опубліковане в 1993 р. Відповідно до світової практи­ки інформаційною базою платіжного балансу слугують:

• дані банківської системи про фінансові операції з нерезидентами;

• інформація митних установ про рух товарних потоків через кордон;

• статистична звітність експортерів та імпортерів продукції, інвесторів та одержувачів іноземних інвестицій.

В Україні узагальнення інформації про валютно-фінансові потоки покладається на Національний банк. При складанні платіжного балансу здійснюються додаткові розрахунки, пов'язані з коригуванням вартості імпорту, коригуванням нафто- та газопотоків, врахуванням обсягів неформальної торгівлі, гуманітарної допомоги тощо. Долучається також інформація про іноземні інвестиції, зовнішню і внутрішню заборгованість, динаміку обслуговування державного боргу.

Облік міжнародних операцій у платіжному балансі ведеться за принципом подвійного запису: кожна операція одночасно записується в кредит одного рахунка і в дебет іншого, Скажімо, рух товарів через кордон урівноважується рухом у протилежно­му напрямі засобів платежу за ці товари. Операції, внаслідок яких валютні кошти надходять у країну, записують в кредит зі знаком «плюс», а операції, внаслідок яких країна витрачає ці кошти, записуються в дебет зі знаком «мінус». Згідно з цим правилом експорт товарів і послуг означає приплив іноземної валюти, а тому реєструється на кредитовому рахунку, а експорт капіталу, навпаки, означає відплив коштів за кордон і реєструється на дебетовому рахунку. Залежно від того, які саме операції переважають (кредитові чи дебетові), сальдо відповідної статті платіжного балансу має знак «плюс» або «мінус». Правила відображення операцій у платіжному балансі схематично подано в табл. 1.

Таблиця 1. Відображення операцій у платіжному балансі

Схожі за економічним змістом операції у платіжному балансі, як і в системі національних рахунків, умовно об'єднуються в дві групи: поточні й капітальні. Поточними називаються операції з товарами, послугами, доходами від інвестицій та односторонніми переказами. Операції, пов'язані з кредитно-інвестиційною діяльністю, розглядаються як капітальні. Відповідно у платіжному балансі виокремлюються два рахунки:

• рахунок поточних операцій;

• рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій.

Теоретично, виходячи з принципу подвійного запису опера­цій, обсяги зустрічних потоків по дебету і кредиту мають збіга­тися, а сальдо рахунка поточних операцій - компенсуватися протилежним за знаком сальдо рахунка капітальних операцій. Проте, через статистичні неточності, що виникають при ідентифікації окремих операцій, через вартісні та часові розбіжності в обліку рівновага балансу порушується. Значний вплив на дисбаланс справляють документально неоформлені товарні потоки, контрабанда, надання незаконних послуг, вивіз валюти. Розбіжності між дебетовим і кредитовим оборотами відбиваються у статті «Помилки та пропуски».

Рахунок поточних операцій поділяється на такі складові:

A. Баланс товарів і послуг. Баланс товарів (А 1) – це різниця між товарним експортом та імпортом, баланс послуг (А2) – чисті надходження від експорту та імпорту нефакторних послуг (транспортні перевезення, будівельні, страхові, фінансові, комп'ютерні, комунікаційні, туристичні, інші послуги та платежі за використання інтелектуальної власності).

Б. Чисті доходи від факторних послуг (доходи від інвестицій, інші дивіденди і проценти, оплата праці резидентів, які працюють за кордоном).

B. Сальдо поточних трансфертів: для сектора державного
управління - це гуманітарна допомога, внески державних органів до фондів міжнародних організацій, податки та штрафи; для сектора домашніх господарств - спадок, дарунки, пенсії, гро­шові перекази тощо.

Отже, баланс поточних операцій (ПО) можна подати як суму:

ПО = (А1+А2)+Б + В.

На баланс товарів припадає переважна частина усіх зовнішніх поточних розрахунків, а тому цю складову рахунка часом виокремлюють, об'єднуючи інші складові в один баланс, тобто:

ПО=А1 +(А2+Б + В).

За такого поділу поточних операцій перша складова балансу є чистим експортом торгівлі товарами (за цінами/об), друга – балансом послуг і некомерційних операцій; ці складові умовно називають балансами «видимої» і «невидимої» торгівлі. Г"" Класифікація статей рахунка капітальних операцій за своїм змістом є переліком міжнародних фінансових потоків. Рахунок відбиває зміни в обсягах активів та зобов'язань і складається з двох субрахунків. На одному з них фіксуються операції з капітальними трансфертами та невиробленими нефінансовими активами, на другому - рух інвестицій, кредитів та офіційних резервів.

Інвестиції за функціональним призначенням поділяються на прямі, портфельні та інші. Прямими інвестиціями називають підприємницький капітал за кордоном, який забезпечує контроль над об'єктом інвестування (за міжнародною статистикою не менше 25% акціонерного капіталу). За формою інвестування це може бути: первинне вкладення інвестором власного ка­піталу, реінвестування прибутку, кредитування материнською компанією своїх дочірніх або асоційованих компаній. Облік прямих інвестицій здійснюється за спрямованістю: інвестиції резидентів за кордон та інвестиції нерезидентів у внутрішню економіку країни.

Портфельні інвестиції – це вкладання капіталу в цінні папери: акції, облігації, інші боргові зобов'язання, які вільно обертаються на фінансовому ринку. На відміну від прямих інвестицій, портфельні не дають права прямого контролю над об'єктом інвестування. Портфельні інвестиції поділяються на фінансові активи (зарубіжні цінні папери) та фінансові зобов'язання (вітчизняні цінні папери).

Стаття «Інші інвестиції» відбиває рух позичкового капіталу. За формою залучення коштів і кредитних ресурсів вирізняють: комерційні кредити, довгострокові й короткострокові позики, готівкові гроші та депозити. Інші інвестиції по аналогії з портфельними поділяються на активи і пасиви.

Важливою статтею рахунка капітальних операцій є резервні активи, тобто офіційні резерви, якими розпоряджаються органи грошово-кредитного регулювання. Складові резервів: монетарне золото, запаси іноземної валюти, активи в МВФ у вигляді резервної квоти та спеціальних прав запозичення (SDR). Роль резервних активів багатогранна. На них покладаються функції фінансування дисбалансу зовнішніх платежів, підтримки курсу національної валюти, страхування ризиків втрат від стихійних лих, неврожаїв тощо.

Оскільки рахунок капітальних операцій є по суті відображенням рахунка поточних операцій, то й баланси цих рахунків взаємопов'язані. Якщо валютні надходження перевищують платежі, активний баланс поточних операцій супроводжується чистим відпливом капіталу. У разі ж коли платежі перевищують надходження, виникає дефіцит балансу поточних операцій, який фінансується, в основному, чистим припливом капіталу.

Для покриття платіжних дисбалансів традиційно викорис­товують позики та ввезення підприємницького капіталу. Остаточною альтернативою зрівноваження платіжного балансу є використання офіційних резервів. Дефіцит валютних надходжень покривається резервними активами, обсяг яких зменшується. Надлишок валютних надходжень спрямовується на збі­льшення резервних активів. Слід пам'ятати, що зміна резервів - балансувальна стаття, а тому знак сальдо має протилежне значен­ня. Скорочення резервів показує масштаб дефіциту платіжного балансу і позначається «плюсом» (+), а зростання резервів – величину активного сальдо платіжного балансу і позначається «мінусом» (-). Напрям зміни резервів свідчить про зміцнення (послаблення) фінансового стану і платоспроможності країни.

Платіжний баланс відображає рівень пристосування національної економіки до світової, і порушення його рівноваги чинить вплив на всю систему економічних відносин. При оцінюванні рівноваги платіжного балансу здійснюється послідовний аналіз балансів за групами статей: торговельний баланс, баланс поточних операцій, базисний баланс, баланс ліквідності. Результати аналізу записуються традиційним методом «підведення риски».

Торговельний баланс, відбиваючи співвідношення між експортом Е та імпортом І, є одним з компонентів валового внутрішнього продукту Q, а отже, функціонально пов'язаний з іншими його компонентами – внутрішнім споживанням С та інвестуванням Н. Спираючись на осно­вну макроекономічну тотожність відкритої економіки Є = С + Н + (Е-І), маємо (Е-І) = б-(С+ Н), де (С + Н) - валові внутрішні витрати або внутрішнє поглинання.

Баланс поточних операцій. Знак сальдо вказує на міжнародну фінансову позицію країни. Додатне сальдо свідчить про інвестиційні можливості країни, від'ємне, навпаки, про збільшення заборгованості країни іншому світові. Додатне сальдо спостерігається у країн-інвесторів, від'ємне – у країн-боржників.

Базисний баланс. Об'єднує баланс рахунка поточних операцій та довгострокового капіталу (прямі й портфельні інвестиції, інший довгостроковий капітал). Наявність сальдо балансу свідчить про порушення довгострокової (3 – 5 років) рівноваги зовнішніх платежів.

Баланс ліквідності. Об'єднує базисний баланс, коротко­строкові капітали та статтю «Помилки і пропуски». Розглядається як міра короткострокової рівноваги платіжного балансу.

В аналізі рівня розвитку та збалансованості зовнішньої торгівлі використовують низку показників, розрахунки яких ґрунтуються на співвідношенні обсягів експортно-імпортних операцій з валовим внутрішнім продуктом Q, зокрема це: коефіцієнт відкритості економіки, експортна квота, коефіцієнт покриття, коефіцієнт імпортної залежності.

Характеристикою відкритості економіки країни, ступеня участі її у міжнародному поділі праці слугує відношення зовнішньоторговельного обороту до ВВП:

U = (Е+І) : Q.

Експортною квотою К_Е на макрорівні називають відношення обсягу експорту товарів і послуг до ВВП, на рівні галузі - частку експортованої продукції (послуг) у загальному об­сязі виробництва:

K_E = E:Q.

Експортна квота залежить від здатності країни конкурувати на світовому ринку та від потреби країни в імпорті, оскільки доходи від експорту мають покривати витрати на імпорт. Відношення експорту до імпорту розглядається як міра збалансованості зовнішньої торгівлі й називається коефіцієнтом покриття Р:

Р = Е:І.

При активному сальдо торговельного балансу Р>1, при пасивному -Р<1. Різниця (1 - Р) характеризує масштаб дефіциту торговельного балансу. Скажімо, якщо Р = 0,87, то 13% товарного імпорту не забезпечується експортом і для покриття дефіциту балансу необхідно залучати інші ресурси.

Відношення імпорту до ВВП характеризує ступінь імпортної залежності економіки країни:

I При Kj < 15% масштаб імпорту вважається безпечним. Очевидно, що коефіцієнт імпортної залежності функціонально пов'язаний з коефіцієнтом покриття і експортною квотою:(I:Q)-(E:1) = (E:Q)