Існує кілька визначень платіжного балансу. Наведемо окремі з них.

Платіжний баланс (balance of payments) – це: балансовий рахунок міжнародних операцій як вартісне вираження всього комплексу світогосподарських зв’язків країни у формі співвідношення надходжень та платежів;

агреговане віддзеркалення економічних відносин країни з рештою світу протягом певного періоду; статистичний звіт, де у систематичному вигляді наводяться сумарні дані про зовнішньоекономічні операції цієї країни з іншими країнами світу за певний проміжок часу. Історія виникнення та розвитку платіжного балансу. Перші спроби обліку міжнародних розрахунків мали місце в Англії наприкінці ХІV ст. – активний відплив золота (воно ототожнювалося з національним багатством) вимагав визначення природи та масштабів зовнішньої торгівлі Англії, аналізу всіх її міжнародних операцій.

У 1767 р. шотландський економіст, послідовник меркантилізму Джеймс Стюарт ввів у економічний лексикон поняття «платіжний баланс». Пізніше шотландський економіст і філософ Адам Сміт (1723 – 1790), англійський економіст Давид Рікардо (1772 – 1823), інші видатні діячі того часу розвинули систему складання балансу міжнародних розрахунків (БМР).

Наприкінці ХІХ ст. через посилення вивозу капіталу та розвиток інших форм міжнародних економічних відносин спостерігається подальший розвиток БМР: удосконалюється практика обліку міжнародних операцій, формується система державних органів (казначейство, митниця, бюджетні та кредитні установи тощо), які збирають та аналізують інформацію щодо міжнародних розрахунків.

До початку ХХ ст. найбільш розвинені методики складання балансів міжнародних розрахунків були у США та Великобританії. Після першої світової війни (1914 – 1918) у США складався достатньо детальний БМР, дані якого використовувалися у розробленні економічної політики країни. Перший офіційний БМР США за 1922 р. було опубліковано 1923 р. (попередні публікації належали окремим дослідникам і не мали офіційного характеру). Згодом Міністерство торгівлі США внесло деякі корективи у методику складання БМР. Платіжний баланс США за 1923 р. включав три підрозділи: поточні операції; рух капіталів; операції із золотом і сріблом.

У 1943р. американський економіст Х. Лєрі склав платіжні баланси США за 1919 – 1939р. Розроблена ним методика стала основою для складання платіжного балансу після другої світової війни.

З 1946 р. квартальні та річні платіжні баланси США стали друкуватися Міністерством торгівлі країни в журналі «Survey of Current Business».

Майже такий самий шлях пройшов процес розроблення та аналізу БМР у Великобританії та ряді інших країн. Спочатку БМР складались як статистичні таблиці для аналізу фінансової позиції країни щодо зовнішнього світу. Вони містили лише операції, які супроводжувалися готівковими платежами. Вважалося, що міжнародна торгівля, передусім незбалансованість експорту та імпорту, впливає на національну економіку здебільшого по лінії грошового обігу та цін.

Минав час, розширювалося державне регулювання економіки, загострювалися економічні кризи, розвивалися методики обчислення національного доходу (НД) і валового національного продукту (ВНП). Поступово змінювалося розуміння суті балансів міжнародних розрахунків. Розвиток міжнародних економічних відносин потребував зіставлення міжнародних показників та уніфікації методів складання БМР.

У 1924 р. Ліга Націй опублікувала баланси міжнародних розрахунків 13 капіталістичних країн, що поклало початок роботі щодо зіставлення та уніфікації таких балансів. Рекомендована Лігою Націй схема платіжних балансів (1927) мала дві частини:

· поточні операції;

· капітальні операції.

У кожній з частин операції перераховувалися двічі: за кредитовими та дебетовими рахунками. Протягом наступних років методика складання БМР постійно вдосконалювалася. У 1947 р. ООН опублікувала схему платіжного балансу, яка стала основою для подальшого розроблення МВФ форм і принципів складання платіжних балансів.

МВФ постійно вдосконалює методику складання БМР та методику їх уніфікації. Запропонована МВФ схема у загальних рисах повторює систему побудови платіжних балансів провідних країн із внесенням деяких модифікацій з метою їх уніфікації. Система класифікації статей платіжного балансу за методикою МВФ використовується країнами – членами МВФ як основа для розроблення національної класифікації.

За економічним змістом розрізняють платіжний баланс на певну дату і за певний період. Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді співвідношення платежів та надходжень, які з дня на день постійно змінюються. Стан платіжного балансу визначає попит і пропозицію національної та іноземної валюти на цей момент, і він є одним із чинників формування валютного курсу. Платіжний баланс за певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних показників про здійснені за цей період зовнішньоекономічні дії і дає змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв’язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві.

Важливим принципом платіжного балансу є врахування відмінностей між резидентами і нерезидентами – учасниками торговельно-економічних і фінансових угод. Існує два різні підходи до реєстрації операцій для статистики платіжного балансу. Це реєстрація угод на момент розрахунку і на момент операції. Складання платіжного балансу на момент розрахунку включає тільки угоди, пов’язані з готівковими платежами. Отже, у ньому враховуються тільки фактично здійсненні платежі і надходження. У разі застосування даного підходу не беруться до уваги операції, що здійснюються без готівкових розрахунків, а також надані й отримані кредити.

Підхід, що ґрунтується на операціях, забезпечує облік різних стадій закордонних операцій і відображає всі вимоги і зобов’язання країни до закордону, у тому числі й непогашені. Критерієм у даному разі є перехід власності від резидентів, і навпаки. Даний підхід дає повніше уявлення про операції між резидентами і нерезидентами.

З бухгалтерського погляду платіжний баланс завжди перебуває у рівновазі. Проте за підсумками його основних розділів може мати місце або активне сальдо, якщо надходження перевищують платежі, або пасивне сальдо, коли платежі перевищують надходження. У платіжному балансі використовується принцип подвійного запису, який полягає в тому, що кожна операція має дві сторони — дебет і кредит. Відповідно до цієї облікової системи загальна сума на дебеті повинна завжди бути рівною загальній сумі на кредиті.

Кредит (+) – усі грошові надходження до країни внаслідок здійснених операцій вважаються додатними і записуються у кредиті платіжного балансу (за кредитом записуються операції, унаслідок яких відбуваються грошові надходження до даної країни).

Дебіт (–) – платежі резидентів даної країни, яких вимагає проведення операцій, вважаються від’ємними і записуються у дебеті платіжного балансу (за дебетом записуються операції, наслідком яких є відплив грошей з рахунків резидентів даної країни).

Щодо реєстрації односторонніх операцій, наприклад списання боргів, дарів, надання безоплатних послуг, то другий запис з цих трансакцій робиться у спеціальній статті «Трансферти». Будь-яка операція, що приводить до платежу, проведеного громадянами даної країни (чи урядом), є витратною статтею балансу (–); а та, що веде до отримання громадянами країни (чи урядом ) коштів, є прибутковою статтею балансу (+).

Прибуткові статті – це статті, які відображають джерела грошових коштів. Наприклад, експорт товарів і послуг; витрати іноземних туристів у даній країні; депозити нерезидентів у депозитних установах даної країни; продаж золота чи національної валюти нерезидентам.

Витратні статті – це статті, які відображають використання грошових коштів. Наприклад, імпорт товарів та послуг; витрати на туризм громадян даної країни за кордоном; депозити резидентів даної країни в іноземних депозитних установах; придбання золота за кордоном та іноземної валюти.[20]