Вихідні дані для оцінки якості реалізованих зернових мас
Поможем в ✍️ написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой
Культура Вологість, % Смітна домішка, % Зернова домішка, % Натура г/л Зараженість шкідниками
Гречка 14,33 3,53 0,25 - відсутнє

 

 

1. Визначення натуральної знижки (надбавки):

а) За вологість (надбавка) : 14,3 – 14,5 = +0,2 %

б) За смітні домішки (знижка) : 3,5 – 1 = 2,5%

в) За зернові домішки (надбавка): 0,25 – 1 = +0,75%

д) Разом (знижка)                -  2,5%

2. Визначаємо плату за приймання:

5 т × 4,08= 20,4 грн.

3 Маса натуральної знижки, т:

5 т x 2,5 / 100 = 0,13т.

4. Залікова маса:

5т - 0,13 =4,87т.

5 Визначення вартості зерна залікової маси:

Закупівельна ціна за 1 т × залікову масу=1010×4,87 = 4918,7 грн.

6. вартість очищення зерна:

а) Очищення :

5 ×2,5 = 12,5 т%

12,5 т% ×2,16 = 27 грн.

7. Сума до виплати:

Вартість залікової маси зерна – плата за приймання – і очищення зерна – плата за загально-технічний аналіз одного зразка.

4918,7 – 20,4 – 27 – 39 = 4832,3 грн.

8. Фактична ціна 1 т.

 4832,3/ 5т = 966,46

 

Зберігання зернових мас.

 

Істотними i обов’язковими заходами для зниження втрат зерна та насіння при зберіганні підвищенні їх стійкості є правильне розміщення партій у сховищах та спостереження за ними.

Партії зерна розміщують з урахуванням їх цільового призначення (продовольче, фуражне, посівний матеріал), вологості, наявності домішок, ознак зараженості шкідниками хлібних запасів i хворобами та за ознаками, якi враховують окремо (наприклад, пошкодження клопом-черепашкою, наявність карантинних бур’янiв тощо).

Особливо дбайливо слiд ставитися до розмiщення насiннєвих фондiв. Так, насiння розмiщують не тiльки за сортами, а й обов’язково в межах сорту — за репродукцiями, категорiями сортової чи смітної згiдно з актами апробацї i класами, передбаченими стандартами. Розмiщуючи насiння, не можна допускати змiшування партiй. У зв’язку з цим висота насипу насiння повинна бути нижчою від стiнок засiка на 15—20 см.

Правильному розмiщенні насiннєвих, продовольчих i фуражних фондiв зерна в господарствi сприяє завчасно складений план. Вiдповiдно до нього ведеться i належна пiдготовка сховищ, добре продуманий план розміщення дає эмогу найрацiональнiше використати мiсткiсть сховищ, не допустити зберiгання зерна купами, при якому площа складу i його обсяг використовуються недостатньо. Кращi склади видiляють для зберiгання насiнних фондiв.

Высота насипу насiння з вологiстю нижче критичної i особливо охолодженого може бути i значно бiльшою якщо дозволяє технєчний стан сховища i можна спостерiгати за станом зберiгання насiння.

Партiї продовольчого i фуражного зерна зберiгають з великою висотою насипу, але й тут беруть до уваги стан зернової маси, особливо її вологiсть.

Потреба систематичного спостереження за зерновими масами при збертганнi випливае з їхнiх властивостей i процесiв, якi вiдбуваються в них і добре органiзоване спостереження i вмiлий, правильний аналіз добутих даних дають эмогу своечасно запобiгати небажаним явищам i з мiнiмальними затратами довести зернову масу до стану консервацiї або реалiзувати її без втрат.

Оскiльки спостереження повиннi бути органiзовнi за кожною партiею зерна, то їх прагнуть вести найпростiшими, але i досить надiйними методами. Так, визначаючи температуру зернової маси, вологiсть її стан за зараженiстю шкiдниками i показники свiжостi (колiр i запах), можна дiстати достатнє уявлення про ступiнь консервацїї i якiсть. У партiях насінного зерна перевiряють ще схожiсть, енергiю проростання i життездатнiсть.

Найважливiшим показником, що характеризуе стан зернової маси при зберiганнi є температура. Низька температура в усiх дiлянках насипу (8° i нижче) свiдчить про консервацiю зернової маси, а отже, i благополучне зберiгання.

Вплив навколишнього середовища (зовнiшнього повiтря, стiн зерносховищ тощо) i фiзiологiчнi процеси в зерновiй масi можуть призвести до появи неоднакової температури в рiзних дiлянках насипу, тому температуру треба визначати в рiзних шарах зерно вої маси. Пiдвищення температури зернової маси, яке не вiдповiдає змiнi температури повiтря, свiдчить про активiзацiю фiзiолгiчних процесiв i початок самозiгрiвання.

Для визначення температури зернової маси, а також температури повiтря в сховищах i поза ними використовують спиртовi, ртутнi термометри. Термометри вміщують у металеву оправу, яка нагвинчується на дерев’яну або металеву штангу. Така штанга складається з кiлькох колiн (двох-трьох), якi загвинчуються, що дає эмогу змiнювати довжину термометра залежно вiд висоти насипу зерна в складi.

При зберiганнi насiнних фондiв слiд мати одну термоштангу на кожний засiк. Термоштанга повинна постiйно перебувати в насипу, у його верхньому (20—30 см вiд поверхнi), середньому або нижньому шарi (20—30 см вiд пiдлоги). Перемiщення штанги в межах насипу перiодично здiиснює слостерiгач.

Вiдомi й iншi методи вимiрювання температури зернової маси — електрометричнi iз застосуванням термометрiв опору та центральним пультом спостереження. Найчастiше їх застосовують у силосах елеваторiв.

Контроль за станом зараженостi зернових мас дає эмогу своєчасно локалiзувати розвиток клiщiв i комах або повнiстю знищити їх. Зараженiсть зернової маси в складi перевiряють роздiльним дослiдженням виїмок за шарами насипу (у верхньому, середнъому i нижньому), тому що шкiдники можуть мiгрувати в рiзнi дiлянки насипу.

Дуже добре, якщо в господарствi є можливiсть перевiряти i вологiсть партiй, якi зберiгаються. Цей показник при зберiганнi доцiльно виявляти в усiх шарах насипу. Перевiрку посiвних якостей насiння, одночасно вологостi i зараженостi їх провадять у контрольно-насiнних лабораторіях.

Перiодичаiсть спостереження за зерновими масами залежить вiд їхнього стану. Так, у партiях свiжозiбраного насiння з пiдвищеною вологiстю температуру перевiряють щодня, а в сухих — двiчi на декаду. У партiях охолодженого зерна її досить перевiряти раз у декаду або навiть раз у 15 днiв. Залежно вiд температурного фактора встановлена i перiодичнiсть перевiрки на зараженiсть шкiдниками хлiбних запасiв. При температурi зернової маси нижче 0°С досить проводити протягом мiсяця одне спостереження, а при температурi вище 10°С — раз у 10 днiв.

Схожiсть насiння в кондицiйних партiях визначають не рiдше одного разу в 4 мiсяцi i не пiзнiше як за 15—20 днiв до сiвби. Вологiсть насiння в цих партiях перевiряють 1—2 рази на мiсяць.

Результати спостереження записують у журнал за рекомендованою формою. Крiм того, ведуть насiнну шнурову книгу.

Самозігрівання зернових мас

Самозйрiвання зерновоi маси — це пiдвищення її температури внаслiдок фiзiологiчних процесiв, якi вiдбуваються в нiй, та низькій теплопровiдностi. Можливе при зберiганнi зерна на токах, у зерносховищах, при транспортуваннi у вагонах або суднах.

У процесi аеробного дихання скрого й особливо свiжозiбраного зерна видiляється теплота, яка пiдвишує температуру зернової маси навiть при вiдносно невисокому (0,7- 1 м) його насипу. Це пояснюеть ся тим, що теплопровiднiсть зерна дуже низька i майже вся утворювана при цьому теплота витрачаеться на його нагрiвання. І крiм того, з пiдвищенням температури зернової маси посилюеться iнтенсивнiсть її дихання, внаслiдок чого теплота видiляеться в значнiй кiлькостi й акумулюється в зерновiй масi. Отже, фiзiологiчною основою самозiгрiвання є дихання всiх живих компонентiв зернової маси, яке призводить до значного видiлення тепла, а фiзичною —її погана теплопровiднiсть. Як наслiдок, утворення тепла в тiй чи iншiй дiлянцi зернового насипу перевишуе вiддачу його в навколишнє середовище, тобто викликае самозiгрiвання.

Самозйтiвання, що почалося в зерновiй масi, не припиняється мимовiльно до повного його закiнчення. Цей процес закiнчуеться тiльки тодi, коли температура пiдвищується до меж, яких не витримують живi компоненти зернової маси i гинуть. Тому якщо вжити термiнових заходiв щодо припинення самозiгрiвання зернової маси, то воно може повнiстю втратити посiвнi, продовольчi, фуражнi й технiчнi якостi. Гранична температура зерна при самозiгрiваннi 55— 65°С. Самозігрівання свiжозiбраного зерна вiдбувається досить iнтенсивно — граничні температури воно набуває вже через 2—4 доби.

Утворенню i нагромадженню теплоти в зерновiй масi сприяють iнтенсивне дихання зерна основнїї культури та зерен i насiнин, якi входять до складу домiшок; активний розвиток мiкроорганiзмiв; iнтенсивна життєдiяльнiсть комах i клiщiв. Насiння бур’янiв, маючи вищу iнтенсивнiсть дихання порiвняно з iнтенсивнiстю длхання основного зерна, сприяє бiльшому нагромадженню в ньому теплоти. Особливо багато її видiляється в неочищеному зернi з пiдвищеною вологiстю i вмiстом зелених часточок рослин та насiння бур’янiв.

У процесi життедiяльностi комах та клiщiв також видiляється певна кiлькiсть теплоти. При великій зараженостi зерна i скупченнях шкiдникiв в окремих дiлянках насипу видiляється значна кiлькiсть теплоти, що також призводить до його самозiгрiвання. Самозiгрiвання сухого зерна, яке зберiгаеться при температурi 20-30°С, може виникнути внаслiдок розвитку в ньому комiрного довгоносика або тривалого зберiгання.

Самозiгрiвання — явище комплексне, тобто це результат iнтенсивного дихання самого зерна i мiкроорганiзмiв, що містяться у зерновiй масi. Однак не будь-яке пiдвищення температури у зерновiй масi треба розглядати як початок розвитку процесу самозiгрiвання, оскiльки температура в нiй може пiдвищуватися, наприклад, через поступове прогрiвання у весняні i лiтнi перiоди. Інтенсивнiсть, з якою виникае i розвиваеться процес самозiгрiвання, залежить вiд стану зерновоїї маси, стану конструкцiї зерносховищ, умов зберiгання зерна в сховищах i догляду за ним.

При зберiганнi зерна дiлянка насипу, у якiй спостерiгається пiдвищена фiзiологiчна активнiсть, може стати осередком самозiгрiвання. Залежно вiд стану зернової маси та умов зберiгання самозiгрiвання може виникнути в рiзних частинах насилу. У практицi зберiгання зерна розрiзняють самозiгрiвання гнiздове, шарове й суцiльне.

Самозiгрiвання виникає у будь-якiй частинi зернової маси при наявностi однiеї з таких причин:

1) зволоження зернової маси при протiканнi дахiв або недостатнiй гiдроiзоляцiї стiн сховищ;

2) засипання в одне сховище або одну засiку зерна рiзної вологостi, внаслiдок чого створюються осередки (гнiзда) з пiдвищеною во логiстю;

З) наявностi в зерновiй масi дiлянок з пiдвищеним вмiстом домiшок i пилу;

4) скуптчення комах i клiщiв в одлiй дiлянцi насипу.

Отже, гнiздове самозiгрiвання зерна можливе лише при порушеннi основних правил його розмiщення i догляду за ним.

Шаробе самозiгрiвання зернової маси виникає при зберiганнi й в силосах, сховищах, буртах. Називаеться так тому, що шар зерна, якому вiдбуваеться самозiгрiвання, мiститься в насипi, котрий мае вигляд горизонтального або вертикального пласта. Самозiгрiвання може виникати в нижньому (низове самозiгрiвання) або верхньому (верхове) шарi насипу, бiля стiн зерносховища (вертикально пластове).

Основною причиною шарового самозiгрiвання є така фiзична властивiсть зернової маси, як термовологопровiднiсть — перемiщення вологи в зерновiй масi в напрямi струменя теплоти, що зумовлюється перепадом температур.

Верхове самозiгрiвання виникає при зберiганнi зернової маси переважно в перiоди з найбiльшим перепадом температури зерна i навколишнього середовища, тобто пiзно восени i рано навеснi. Горизовтальний пласт зерна, в якому вiдбуваеться самозiгрiвання, розмiщений на глибинi 0,7 — 1,5 м вiд поверхнi зернового наситту, а при товщинi останнього у сховищi 1 — 1,5 м — на глибинi 0,15— 0,25 м вiд його поверхнi.

Розвиток верхового самозiгрiвання умовно можна уявити так. Восени в зерносховища закладають недостатньо охолоджене свiжо зiбране зерно з пiдвищеною фiзiологiчною активнiстю. Внаслiдок iнтенсивного дихання зерна та iнших процесiв повiтря в мiжзерновому просторi нагрiвається i зволожується. Потоки теплого й волого повiтря пiднiмаються вгору, стикаючись на своему шляху з верхнiми шарами насипу, якi охолодженi холодним атмосферним повiтрям, внаслiдок чого вiдбувається концентрацiя водяної пари. Температура шару, який зволожується, стає сприятливою для розвитку мiкробiв та посиленої життєдiяльностi зерна.

Навеснi i на початку лiта, коли внутрiшня частина зернової маси має низьку температуру, а верхнi шари прогрiваються теплим повiтрям, також можливi конденсацiя водяної пари i посилений розвиток фiзiологiчних процесiв у зернi. Весняне верхове самозiгрiвання характерне для теплої ранньої весни пiсля зими iз сильними морозами. При рiзкому перепадi температур в цей час спостерiгається верхове самозiгрiвання сухого зерна або зерна, яке довго зберiгаеться.

При верховому самозiгрiваннi у зв’язку з тепломасообмiнними процесами у зерновiй масi температура внутрiшнiх її дiлянок, що розмiщенi нижче шару, який нагрiвається, пiдвищується як правило, повiльно. Щоб лiквiдувати верхове самозiгрiвання, верхнiй пласт зерна знiмають, охолоджують, сушать i розмiшують в iншому сховищi.

Низове самозiгрiвання розвивається у нижньому шарi насипу зерна на вiдстанi 0,2 — 0,5 м вiд пiдлоги або основи силосу елеватора. Зазвичай виникає влiтку або восени при завантаженнi свiжо зiбраного неохолодженого зерна у склади з холодною пiдлогою. Таке самозiгрiвання часто супроводжуеться проростанням та злежуванням зерна в нижньому шарi насипу i при недоглядi може призвести до суцiльного самозiгрiвання. Лiквiдувати його можна лише активним вентилюванням.

Вертикально-пластвове еамозiгрiвання характерне для зернових мас, якi зберiгаються в металевих бункерах, силосах елеваторах або в сховищах, при зволоженнi будь-якої стiни, що контактує iз зерновою масою. Виникае у вертикальному шарi зерна на вiдстанi 0,5 — 0,6 м вiд стiни. Йому можна запобiгти, якщо стiна засiки буде в на 0,5 — 0,6 м вiд зовнiшньої стiни сховища.

Суцiльне самозiгрiвання можливе в зерновiй масi з високою вологiстю i великим вмiстом недозрiлих зерен та домiшок, а також коли осередки самозiгрiвання не лiквiдовано. Колiр зерна при цьому змiнюється до темно-коричневого i навiть чорного.

 

    

         

Рис. Види шарового самозiгрiвання:

а, е - низове; в - вертикально-шарове в складi; 6, г - верхове; д - вертикально-шарове в силосi

Змiни якостi зерна в процесi самозiгрiвання. Самозiгрiвання спричиняє втрати в масi сухої речовини зерна i погiршення його якостi. Величини цих втрат знаходяться в прямій залежностi вiд температури нагрiвання i тривалостi перебування зернової маси в зiгрiтому станi. Чим довший перiод активного розвитку мiкроорганiзмiв в зерновiй масi i вища в нiй температура, тим бiльшi втрати i суттєве погiршення якостi зерна.

В процесi самозiгрiвання змiнюються такi показники якостi зерна: органолептичнi показники свiжостi (блиск, колiр, запах, смак); техно логiчнi, харчовi i кормовi властивостi в зв зi змiнами в його хiмi чному складi; посiвнi якостi. Залежнiсть мiж якiстю зерна i вiдхилен ням його за кольором вiд норми внаслiдок самозiгрiвання може бути визначено так: чим темнiше забарвлене чи пiгментоване зерно, тим бiльше погiршенi його харчовi, технологiчнi i кормовi якостi.

Змiна зовнiшнiх ознак властивостей i якостi зерна тiсно повязані з пiдвищенням температури в зернових масах у процесi самозiгрiвання. В початковий перiод самозiгрiвання, коли температура збiльшусться до 24-З0°С, в партiях менш вологого зерна слабкий ко мiрний запах, окремi потемнiлi зерна, плiснявий налiт на зародках, на зернах конденсусться вода. Свосчасна лiквiдацiя процесу самозiгрi вания в цей перiод зберiгас або майже повнiстю зберiгас усi показни ки якостi товарного зерна; незначнi й втрати його маси.

Розвиток процесу самозiгрiвання (температура збiльшусться до 34-38°С, цей строк триває З-7 дiб) веде до суттєвих змiн якостi i властивостей зерновоТ маси. При цьому помiтно эменшується сипкiсть, спостерiгається чiтко виражене вiдпотiвання, запахи — солодовий i подiбний запаху печеного хлiба. Найвологiшi зерна пшеницi i жита дещо темнiють, у ячменю i вiвса темнiють плiвки (бiлий i свiтло-жовтий колiр переходить у жовтий); недостиглi зерна стають м’якими на багатьох iз них з плiснява. При досягненнi вказаної температури втрати в масi i якостi стають вiдчутними.

При глибокому процесi самозiгрiвання (пiдвищення температури понад 50°С ) рiзко зменшусться сипкiсть зернової маси, вiдбувається iнтенсивне потемнiння зерна; окремi зерна повнiстю плiснявiють або загнивають, видiляється їдкий запах розкладання органiчних речовин. Процес самозiгрiвання завершується обвугленням зерна i повною втратою сипкостi зернової маси, яка iнколи може перетворюватись в монолiт. Зерно стає непридатним для використання на будь-якi цiлi.

Самозiгрiвання змiнює вуглеводний, бiлковий i лiпідний комплекс зерна, значна кiлькiстъ крохмалю гiдролiзусться до цукрiв i використовується як енергетичний матерiал для дихання клiтин зерна i мiкроорганiзмiв. Жири, що мiстяться в зернi, також пiддаються гiдролiзу. Розпад жирiв вiдбувається головним чином пiд дiєю лiпази плiсеневих грибiв. Хлiб, випечений з борошна, яке виготовлене з зiгрiтого зерна, завжди має поганi показники якостi: менший вихiд, погану шпаристiсть, темпу порепану кiрку, виникає картопляна хвороба хлiба.

Залежно вiд стадi самозiгрiвання будуть рiзнi втрати в масi. Проте якими б не були розмiри втрат, вони не є виправданими. Самозiгрiвання зернових мас повинне бути лiквiдоване з самого початку, але краще його не допустити. Основними i найефективнiшими заходами, якi за побiгають розвитку самозiгрiвання, є належний технiчний i санiтарний стан зерносховищ, дотримання правил розмiщення зерна, використан ня усiх технiчних можливостей пiдприємств для очищення зерна вiд домiшок, сушiння вологого i сирого зерна до критичної вологостi, використання активного вентилювання для охолодження зерна. Захист зернових мас пiд час зберiгання вiд рiзких перепадiв температури, тобто запобiгання виникненню чiтко виражен термовододифузiї.



Розділ 2

Зберігання цукрових буряків

 

Цукрові буряки є основною сировиною для виробництва цукру в зоні помірного клiмату земної кулi. До ХIХ ст. єдиною сировиною для виробництва сахарози була цукрова тростина, з якої i тепер виробляють цукру бiльше, нiж з бурякiв.

Сахароза має велике значення в харчуваннi людини. Вона споживається як у чистому виглядi (цукор-пiсок або рафiнад), так в складi рiзних харчових продуктiв: кондитерських виробах, у хлiбi, напоях, морозивi та iн.

Цукровi буряки — не тiльки сировина для виробництва цукру, й цінний корм для худоби. В 1 ц коренів цукрових бурякiв мiститься 26 кормових одиниць.

Сахароза (C12H22O11) є основною складовою частиною сухих речовин цукрових бурякiв. Вмiст її у свiжозiбраних коренях най частiше коливається в межах 16-20%.

Вiдомо, що в рiзних частинах кореня бурякiв мiститься рiзна кiлькiсть цукру. Це пояснюється неоднаковими фiзiологiчними функцiями, якi виконують рiзнi групи клiтин кореня. У вертикальному напрямi максимальна кiлькiсть цукру мiститься в середнiй частинi кореня (18—19%) i особливо на межi саме кореня i шийки (I9-20%). Менше цукру в головцi (14-15%) i хвостиковi буряка (15%). у горизонтальному напрямi (поперечний розрiз) найменший вмiст цукру у центрi кореня i частинах, що прилягають до покривних тканин.

Коренi бурякiв зберiгають у польових умовах i на бурякоприймальних пунктах цукрових заводiв. У свiжому виглядi буряки зберiгаються в окремих буртах, якi мають у поперечному розрiзi вигляд трапеції. Називають їх кагатами.

Площадки, на яких обладнують польовi кагати, повиннi бути рiвними, з невеликим схилом для стiкання води. до початку укла дання бурякiв iх очищають вiд рослинних решток, утрамбовують і обробляють гашеним вапном-пушонкою з розрахунку 200 г на 1 м у польові кагати закладають тільки кондиційні буряки.

   

          Поперечний розріз кагату:

                   1-буряки, 2-мати, 3-земля.

Орiентовнi розмiри кагатiв такi: ширина основи 6 м, висота 1,5-1,75, Ширина верхньої площадки 2,5—З, довжина не менше 10 м.

У мiру формування кагатiв їх бiчнi сторони укривають вологою землею спочатку шаром 15—20 см, а потiм, iз зниженням температури повiтря, товщину шару землi збiльшують до 40-50 см. Зверху кагати вкривають солом’яними або комишитовими матами. При недостачі матеріалів для укриття допускається укладання буряків у трикутні кагати таких розмірів: ширина бiля основи З-4 м, висота 1,5-1,75 i ширина Верхні площадки 0,25 м. Такого типу кагати суцiльно укривають бiльш тонким шаром землi. Гребiнь кагату Укривають шаром землi тоншим, нiж бiля основи.

Для зберiгання бурякiв на бурякоприймальних пунктах i на територй цукрових заводiв їх закладають у бiльшi кагати, якi розмiщаютъ на спецiально вiдведенiй площадцi - кагатному полi. Розмiри поля залежать вiд кількості бурякiв i висоти кагатiв. На 1 га площi кагатного поля в середньому укладають 50-60 тис. центнерiв коренiв. Кагатне поле треба готувати завчасно. Вiдведену пiд нього дiлянку вирiвнюють грейдером, потiм орють її з дворазовим боронуванням; старанно видаляють всi стерньовi рослиннi рештки, камiння i стороннi предмети. Пiсля цього дiлянку коткують важкими котками i дезинфiкують вапном (2 т на 1 га).

Кагати для тривалого зберiгання мають ширину бiля основи 12-15 м., висоту 3-3,5 і ширину верхньої площадки 6-8 м., дов жина кагату може бути рiзною - вiд 50 до 100 м. Розмiри кагатiв змінюють залежно вiд стану бурякiв, наявностi засобiв механiзацi та установок для активного вентилювання. Буряки для короткострокового зберiгання закладають у кагати меншого розмiру - з шириною бiля основи 10-12 м і завнишки до 2 м.

Свiжi i здоровi буряки, якi надходять на бурякоприймальні пункти, закладають у кагати для тривалого зберiгання, в кагати для середнiх строкiв зберiгання — трохи пiдв’яленi і в кагати для короткострокового зберiгання або на переробку — коренi в’ялi, пiдмороженi, з механiчними пошкодженнями.

При закладаннi здорових і непiдв’ялених коренiв у кагати їх обробляють вапном. Поверхню кагату рясно обприскують рiдким вапняним молоком (1,5 кг сухого ванна на вiдро води). У вологу погоду краще посипати буряки гашеним вапном-пушонкою з розрахунку 2 кг на 1 т коренiв. У мiру формування кагату, щоб запобiгти нагрiванню коренiв сонячним промiнням, їх накривають солом’яними або комишитовими матами. Щоб буряки охололи, на нiч мати з верхньої частини кагатiв знiмають. У хмарну погоду кагати не закривають і вдень. Для укривання кагатів витрачається приблизно 80 м солом’яних або комишитових матiв на 100 т укладених бурякiв. Останнiм часом для укривання кагатiв застосовують рiзного роду щити і плити, виготовленi з комишу, тирси, кострицi і торфу та iнших малотеплопровiдних матерiалiв.

Такi щити можуть служити кiлька рокiв. Для укривання і розкривання ними кагатiв застосовують автомобiльнi крани. Крiм щитового або панельного укривання кагатiв, застосовують також покриття з поролону, пенопласту та iнших синтетичних ма терiалiв.

 Потрiбною умовою успiшного зберiгання цукрових буря- кiв є систематичний контроль за температурою в кагатах, що дає змогу своєчасно лiквiдувати осередки гниття і самозiгрiвання. Як вiдомо, з пiдвищенням температури в кагатах понад оптимальну посилюється дихання коренiв, посилюються мiкробiологiчнi процеси, а отже, зростають втрати цукру. Оптимальна температура зберiгання бурякiв становить 1-3°. Для контролю за температурою в кагатах встановлюють ртутнi термометри в дерев’янiй оправi. Застосовують i електричнi термометри опору. На 3000 ц бурякiв встановлюють один термометр, але не менше трьох на кагат.

Зберігання маточних буряків

Найпоширенiшим способом зберiгання маточних бурякiв є траншейний. Коренi насiнних бурякiв укладають у траншеї завширшки 80-100 см, завглибшки 60-90 см i завдовжки 20 м i бiльше. Через кожнi 5 м довжини траншеї обладнують землянi перегородки завтовшки 20-30 см, що обмежує поширення загнивання коренiв. Пiд час закладання бурякiв у траншею на кожний ряд коренiв насипають пухку землю шаром 2-3 см. Вологiсть землi повинна становити не бiльше 15-20%. Траншеї завантажують не до кiнця: верхнiй шар коренiв повинен бути нижче рiвня землi в траншеї на 15-20 см.

Зразу ж пiсля укладання коренiв траншеї закривають дрiбно грудочкуватою вологою землею шаром 30 см. При зниженнi температури зовнiшнього повiтря i температури в траншеї до 2°С її додатково укривають землею). Товщину земляного укриття змiнюють залежно вiд району вирощувания i клiматичних умов. Для районiв України - 100-120см..

Оптимальна температура зберiгання маточних бурякiв, становить 3-4°С При бiльш високiй температурi спостерiгаетъся посилене проростання коренiв, зменшується врожай насiння і значно збiльшується кiлькiсть «упрямцiв» (рослин, якi не дають насiння).

Бурти для зберiгання маточних бурякiв повиннi мати орiєнтовно розмiри: ширина 1,2 м, висота вiд поверхцi грунту 0,7м i довжина 20 м. При напiвназемному способi зберiгання викопують котлован глибиною 30 см.

Пiд час зберiгання маточних бурякiв систематично спостерiгають за температурою з допомогою буртових термометрiв. Перiо дично вiдбирають проби для аналiзу i контролю за станом бурякiв якi зберiгаються.

Дата: 2019-05-29, просмотров: 125.