Зміст
Вступ
Розділ 1. Утворення Кримського ханства і його експансія на українські землі
1.1 Стан розроблення проблеми дослідження
1.2 Заснування Кримського ханства
1.3 Геополітичне становище українських земель у першій третині ХVІ ст.
1.4 Відносини Великого князівства литовського з Кримським ханством, та плани сторін щодо України
Розділ 2. Україно-кримські стосунки в XVII-XVIII століттях
2.1 Історичні взаємовідносини українського козацтва з Кримським ханством
2.2 Політика Російської імперії щодо Кримського ханства
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Актуальність дослідження. Відповідно до ст. 1 Конституції України 1996 року Україна є унітарною державою, територія якої цілісна і неподільна, а протягом багатьох століть окремі її частини входили у склад різних держав. В межах сучасних кордонів України створювалися, розвивалися, розпадалися державні утворення, різноманітні за національним складом, зокрема у ХV—XVIII ст. існувало Кримське ханство.
Немає, мабуть, більш складної проблеми в осягненні Україною незалежності, ніж взаємини її з своїми могутніми південними сусідами: Османською Портою та її васалом — Кримом, особливо з останнім. Розділені вірою, звичаями, мовою, культурою, Кримське ханство та Україна постійно протистояли одне одному. І незліченні страждання приносили татарські орди на нашу землю. Однак геополітичні інтереси обох держав штовхали їх до союзу: Крим, як і Україна, потерпав від залежності від свого могутнього сюзерена, а європейські його амбіції стримувались могутністю Москви, Польщі, Священної Римської імперії та ін. Саме граючи на цих та інших нюансах, Богдан Хмельницький залучив до спільної боротьби кримського хана, готував серйозні угоди щодо союзу з Туреччиною, про що й свідчать наведені документи, які підтверджують серйозність південних намірів та інтересів України.
Слід одразу наголосити: від союзу України та Криму вигравали обидві сторони (варто згадати "україно-турецько-татарську" коаліцію 1648—49 pp., за Н. Полонською-Василенко). Так само обидві держави програли, коли стосунки між ними розладналися: як пише Н. Полонська-Василенко: "Союз України з Москвою викликав союз Криму з Польщею. Спільні дії татар та поляків почали з осені 1654 року руйнувати Поділля, Брацлавщину..." [15, 30]. Навіть одна ця обставина перекреслює значення Переяславської угоди... З часом, борючись поодинці, і Україна, і Крим як державні утвори були повністю зліквідовані. Це — гіркий, але повчальний урок історії.
Кри́мське ха́нство — феодальна держава в 1441—1783 роках на території Кримського півострова, приморської степової смуги від Дону до Дністра.
Від Кримського ханства залежали Прикубання та західна Черкесія. Держава утворилася внаслідок політичного розпаду Золотої Орди. Власна назва держави — Кримський юрт.
Феодальні міжусобиці в Орді і підтримка Польсько-Литовської держави сприяли утворенню 1441 р. незалежного Кримського Ханства на чолі з Хаджі Ґераєм, який переніс резиденцію з Солхата (нині Старий Крим) до Салачику в околицях пізнішого Бахчисарая і поклав початок ханській династії Ґераїв. В 1475 р. під час походу османської Туреччини на Крим, коли султаном Мехмедом ІІ були завойовані ґенуезькі колонії Північного Причорномор'я, кримська правляча династія в особі Менґлі I Ґерая визнала сюзеренітет османського султана. В наступні роки османський вплив на внутрішні справи Кримського ханства підсилювався, час від часу викликаючи спротив кримських ханів, аж до збройних сутичок (в котрих Ґераї інколи зверталися за збройною допомогою до українського козацтва, як у подіях 1624—1629 рр.). Ефективність опору була низькою, стримувалася усобицями всередині самого ханського роду, та до середини XVIII ст. ханство значною мірою втратило політичну самостійність на користь Османської імперії.
Під час частих війн з Річчю Посполитою та Московським царством кримські війська захоплювали багато полонених, яких продавали на невільницьких ринках до Туреччини. Використовуючи суперечності між Москвою і шляхетською Польщею, кримські хани вимагали від обох держав данину, подарунки та великі кошти на утримання послів. Кримські правителі отримували щорічні дари, що трактували як данину, з Великого князівства Литовського (пізніш — Королівства Польського), Московського царства, Молдови, Валахії, Черкесії. З 1474 по 1556 рр. кримські татари грабували Литовську Русь не менше 86 разів. У 1575 р. вони взяли з неї понад 35 тис. бранців. Кримські татари разом з турецьким військом брали участь у війнах з Іраном, ходили в походи на Астрахань (1569 р.), Угорщину (1594 р.). Татари становили понад третину турецького війська під час Хотинської війни 1620—1621 рр.
Опір військам Кримського Ханства чинили запорізькі козаки, які вели оборонну і наступальну боротьбу проти татар і турків (походи 1575—1577 рр., 1608, 1616 рр. тощо). Разом із запорожцями в походи на Крим вирушали донські козаки (1628, 1667, 1675 рр.). Б.Хмельницький, потребуючи досвідченої кримськотатарської кавалерії для боїв із польським кінним військом, навесні 1648 р. уклав з Іслямом III Ґераєм угоду про спільну боротьбу проти Польщі. Цей ситуативний альянс сприяв кільком перемогам козацьких військ, але виявися нетривким.
Наприкінці XVIII ст. Кримське ханство стало ареною боротьби впливів Туреччини та Росії. Після російської окупації 1771 р. та Кючук-Кайнарджійського мирного договору 1774 р. Кримське Ханство було оголошене незалежним від Туреччини, на престолі було затверджено проросійського правителя Шаґіна Ґерая. Незабаром російський уряд Катерини ІІ змусив Шахіна Ґерая, проти якого не раз повставало населення, зректися влади і 1783 р. приєднав територію Кримського Ханства до Росії.
Мета дослідження полягає в комплексному ретроспективному аналізі процесу становлення і розвитку Кримського ханства, його ролі в історії України та його взаємовідносин з козацтвом та українським населенням.
Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити наступні задачі:
- Проаналізувати соціально-політичну ситуацію в Україні під час експансії Кримського Ханства на Українські землі
- Дослідити походження і розвиток Кримського Ханства
- Окреслити причини та наслідки кримськотатарських набігів на Україну
Об'єктом дослідження є взаємовідносини кримськотатарської держави та України в період існування Кримського ханства (перша пол. XV – друга пол. XVIII ст.).
Предмет дослідження – визначення місця України в геополітичних планах Кримського ханства, реалізація військових походів армії Кримського ханства на Україну, відносини козацтва з очільниками кримськотатарської держави.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період становлення кримськотатарської державності у складі Золотої Орди, формування і розвитку Кримського ханства до припинення його існування внаслідок завоювання Російською імперією.
Практичне значення одержаних результатів дослідження. Положення й висновки курсової роботи можуть бути використані студентами для підготовки до семінарських занять, при написанні наукових робіт та статей, а також для подальшого дослідження проблематики ролі Кримського ханства в історії України.
Структура курсової роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел, що містить 28 найменувань.
Висновки
Кримське ханство — неповторний державний і політичний феномен в європейській історії. Протягом декількох століть, з початку XIII і аж до закінчення XVIII ст., воно відігравало помітну роль у Причорномор'ї, змушуючи рахуватись із собою наймогутніших своїх сусідів. Чи не найтісніше у цей час з Кримським ханством пов'язана Україна, маючи від цього і величні здобутки, і важкі втрати.
Немає, мабуть, більш складної проблеми в осягненні Україною незалежності, ніж взаємини її з своїми могутніми південними сусідами: Османською Портою та її васалом — Кримом, особливо з останнім. Розділені вірою, звичаями, мовою, культурою, Кримське ханство та Україна постійно протистояли одне одному. І незліченні страждання приносили татарські орди на нашу землю. Однак геополітичні інтереси обох держав штовхали їх до союзу: Крим, як і Україна, потерпав від залежності від свого могутнього сюзерена, а європейські його амбіції стримувались могутністю Москви, Польщі, Священної Римської імперії та ін. Саме граючи на цих та інших нюансах, Богдан Хмельницький залучив до спільної боротьби кримського хана, готував серйозні угоди щодо союзу з Туреччиною, про що й свідчать наведені документи, які підтверджують серйозність південних намірів та інтересів України.
Історія і природа навічно поєднали Крим з територією України. Тісно були переплетені і долі народів, які населяли ці землі. Особливо драматично склалися взаємини держав Східної Європи з Кримом, коли півострів і північне узбережжя Чорного і Азовського морів заполонили в XIII ст. татарські племена.
Слов'яни були поступово витіснені з Причорномор’я, і протягом багатьох віків у цьому регіоні складалось напружене становище, в якому визначальним було військове протистояння, війни та взаємні грабунки.
Великим лихом для слов'янських народів, зокрема українців як найближчих сусідів кочівників, були наїзди за живим ясиром — бранцями. Кримських татар та дрібні орди спонукали до цього не лише їхній спосіб життя, економічні чинники (голод, епідемії тощо), їх підштовхували до наїздів і зовнішні фактори з Півдня і Півночі. Могутні держави використовували кримських татар у своїх геополітичних планах. Так, за польськими та литовськими джерелами, до кінця XV ст. з українських земель було забрано в полон і відправлено в Крим понад 200 тис. українців. У XVI ст. Україна втратила полоненими і загиблими понад 350 тис. чоловік. У першій половині XVII ст. було заарканено 300 тис. чоловік. Це продовжувалося до кінця XVIII ст.
Перебування українських земель у складі ВКЛ та їх специфічне геополітичне розташування поставило уряд останнього перед необхідністю активної південно-східної політики. В той же час брак коштів у державній скарбниці і постійні виснажливі війни з Московською державою змушували ВКЛ у відносинах з Кримом (до першої декади XVI ст.) проводити політику компромісів та угод. Але такий зовнішньополітичний курс, як показали подальші події, не відповідав вимогам часу.
Отже, з моменту виникнення Кримського ханства українські землі стали для нього головним об’єктом експансії. Це було зумовлено тим, що економіка ханства розвивалася на екстенсивній основі і не могла забезпечити ні потреб держави, ні прожиткового мінімуму місцевому населенню, що підштовхувало правлячу верхівку розв’язувати внутрішні проблеми країни за рахунок зовнішньої активності — союзів з тією чи іншою державою та грабіжницьких набігів на сусідні землі. Сприяли експансії також географічне положення ханства, існування численної армії, підтримка Турецької імперії, нездатність польсько-литовської держави захистити свої південні кордони. Ці та інші чинники наприкінці XV — початку XVI ст. перетворили Кримське ханство на силу, яка своїми походами загрожувала життєдіяльності українських земель.
Доречно зауважити, що спочатку взаємовідносини між українським козацтвом і кримськими татарами мали форму взаємодопомоги та укладання воєнних союзів. Апогеєм цієї співпраці був військовий союз 1648 – 1653 рр. Між кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ та гетьманом Війська Запорізького Богданом Хмельницьким. Гетьман ефективно використав суперечності між Кримським ханством і Річчю Посполитою й домігся укладення з ханом Іслам- Гіреєм військово-політичного союзу; все це у сукупності й забезпечило здобуття українським військом блискучих перемог у боях під Жовтими Водами та Корсунем (травень 1648 р.).
В історії визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. чимало сторінок, пов'язаних з питаннями спільників у борні проти польських окупантів. У цьому контексті цікавим є факт участі кримських татар як союзника війська Б.Хмельницького після укладення угоди з кримським ханом Іслам-Гіреєм III у лютому 1648 р. в Бахчисараї про спільну боротьбу проти Польщі.
Про цей союз у літературі існує багато думок. Але трактується ця проблема іноді спрощено. Часто реальні історичні події поєднуються з легендами, і навіть фальсифікуються. Якщо ж говорити про вітчизняну та польську історіографію, то роль кримськотатарського фактора в подіях 1648—1654 рр. розглядається діаметрально протилежно: у російських та українських виданнях їх роль применшується, а в польських навпаки — значно гіперболізована.
Кожна з сторін покладала на цю угоду певні надії. Саме стратегічні геополітичні інтереси примусили Б. Хмельницького піти на такий крок, як підписання угоди з віковими ворогами — кримськими татарами. А з укладенням цієї вкрай важливої угоди вперше створювалася ситуація, коли на весь період воєнних дій була відвернена загроза грабіжницької навали на Україну з боку татар. Це давало можливість усі сили повстанців кинути проти польської шляхти та її союзників. Кримський хан вбачав у цьому договорі вигоди політичного та економічного характеру, сподівався на воєнну здобич та ясир (полонених). Була у Іслам-Гірея і думка поліпшити вкрай скрутне становище, яке склалося внаслідок неврожаю 1647 р. Ось чому він з радістю погодився на воєнні дії.
Договір козаків з кримськими татарами по суті став превентивним ударом по поновленню відповідного дипломатичного союзу між Польщею та Кримом. Цей воєнний союз був досить-таки специфічним: у союзників завжди жевріла злоба один до одного, яка виливалась у відверту бійку. Таке одвічне ставлення один до одного спричинили з часом об'єктивний розрив відносин, призвело до загострення ворожнечі та воєнного протистояння.
Для Запорізької Січі Крим завжди відігравав роль завіси від могутніх християнських держав, що її оточували і зазіхали на політичну, економічну та релігійну свободи. Політики Січі розуміли, що могутні сусіди давно могли анексувати їхні землі, однак вимушені були не робити цього, тому можна дійти висновку, можливо й не безперечного, що Крим і кримські татари були певний час запорукою незалежності Січі.
Підводячи підсумок, можна дійти висновку, що відносини України (Запорізької Січі) і Кримського ханства носили здебільшого взаємовигідний характер — як політичний, так і економічний. І тільки втручання Росії, її експансіоністська політика стала на перешкоді цим відносинам. Кримських татар, так само як українців, на багато років спіткала доля поневірянь і страждань під блиском російської корони.
Додатки
Зміст
Вступ
Розділ 1. Утворення Кримського ханства і його експансія на українські землі
1.1 Стан розроблення проблеми дослідження
1.2 Заснування Кримського ханства
1.3 Геополітичне становище українських земель у першій третині ХVІ ст.
1.4 Відносини Великого князівства литовського з Кримським ханством, та плани сторін щодо України
Розділ 2. Україно-кримські стосунки в XVII-XVIII століттях
2.1 Історичні взаємовідносини українського козацтва з Кримським ханством
2.2 Політика Російської імперії щодо Кримського ханства
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Актуальність дослідження. Відповідно до ст. 1 Конституції України 1996 року Україна є унітарною державою, територія якої цілісна і неподільна, а протягом багатьох століть окремі її частини входили у склад різних держав. В межах сучасних кордонів України створювалися, розвивалися, розпадалися державні утворення, різноманітні за національним складом, зокрема у ХV—XVIII ст. існувало Кримське ханство.
Немає, мабуть, більш складної проблеми в осягненні Україною незалежності, ніж взаємини її з своїми могутніми південними сусідами: Османською Портою та її васалом — Кримом, особливо з останнім. Розділені вірою, звичаями, мовою, культурою, Кримське ханство та Україна постійно протистояли одне одному. І незліченні страждання приносили татарські орди на нашу землю. Однак геополітичні інтереси обох держав штовхали їх до союзу: Крим, як і Україна, потерпав від залежності від свого могутнього сюзерена, а європейські його амбіції стримувались могутністю Москви, Польщі, Священної Римської імперії та ін. Саме граючи на цих та інших нюансах, Богдан Хмельницький залучив до спільної боротьби кримського хана, готував серйозні угоди щодо союзу з Туреччиною, про що й свідчать наведені документи, які підтверджують серйозність південних намірів та інтересів України.
Слід одразу наголосити: від союзу України та Криму вигравали обидві сторони (варто згадати "україно-турецько-татарську" коаліцію 1648—49 pp., за Н. Полонською-Василенко). Так само обидві держави програли, коли стосунки між ними розладналися: як пише Н. Полонська-Василенко: "Союз України з Москвою викликав союз Криму з Польщею. Спільні дії татар та поляків почали з осені 1654 року руйнувати Поділля, Брацлавщину..." [15, 30]. Навіть одна ця обставина перекреслює значення Переяславської угоди... З часом, борючись поодинці, і Україна, і Крим як державні утвори були повністю зліквідовані. Це — гіркий, але повчальний урок історії.
Кри́мське ха́нство — феодальна держава в 1441—1783 роках на території Кримського півострова, приморської степової смуги від Дону до Дністра.
Від Кримського ханства залежали Прикубання та західна Черкесія. Держава утворилася внаслідок політичного розпаду Золотої Орди. Власна назва держави — Кримський юрт.
Феодальні міжусобиці в Орді і підтримка Польсько-Литовської держави сприяли утворенню 1441 р. незалежного Кримського Ханства на чолі з Хаджі Ґераєм, який переніс резиденцію з Солхата (нині Старий Крим) до Салачику в околицях пізнішого Бахчисарая і поклав початок ханській династії Ґераїв. В 1475 р. під час походу османської Туреччини на Крим, коли султаном Мехмедом ІІ були завойовані ґенуезькі колонії Північного Причорномор'я, кримська правляча династія в особі Менґлі I Ґерая визнала сюзеренітет османського султана. В наступні роки османський вплив на внутрішні справи Кримського ханства підсилювався, час від часу викликаючи спротив кримських ханів, аж до збройних сутичок (в котрих Ґераї інколи зверталися за збройною допомогою до українського козацтва, як у подіях 1624—1629 рр.). Ефективність опору була низькою, стримувалася усобицями всередині самого ханського роду, та до середини XVIII ст. ханство значною мірою втратило політичну самостійність на користь Османської імперії.
Під час частих війн з Річчю Посполитою та Московським царством кримські війська захоплювали багато полонених, яких продавали на невільницьких ринках до Туреччини. Використовуючи суперечності між Москвою і шляхетською Польщею, кримські хани вимагали від обох держав данину, подарунки та великі кошти на утримання послів. Кримські правителі отримували щорічні дари, що трактували як данину, з Великого князівства Литовського (пізніш — Королівства Польського), Московського царства, Молдови, Валахії, Черкесії. З 1474 по 1556 рр. кримські татари грабували Литовську Русь не менше 86 разів. У 1575 р. вони взяли з неї понад 35 тис. бранців. Кримські татари разом з турецьким військом брали участь у війнах з Іраном, ходили в походи на Астрахань (1569 р.), Угорщину (1594 р.). Татари становили понад третину турецького війська під час Хотинської війни 1620—1621 рр.
Опір військам Кримського Ханства чинили запорізькі козаки, які вели оборонну і наступальну боротьбу проти татар і турків (походи 1575—1577 рр., 1608, 1616 рр. тощо). Разом із запорожцями в походи на Крим вирушали донські козаки (1628, 1667, 1675 рр.). Б.Хмельницький, потребуючи досвідченої кримськотатарської кавалерії для боїв із польським кінним військом, навесні 1648 р. уклав з Іслямом III Ґераєм угоду про спільну боротьбу проти Польщі. Цей ситуативний альянс сприяв кільком перемогам козацьких військ, але виявися нетривким.
Наприкінці XVIII ст. Кримське ханство стало ареною боротьби впливів Туреччини та Росії. Після російської окупації 1771 р. та Кючук-Кайнарджійського мирного договору 1774 р. Кримське Ханство було оголошене незалежним від Туреччини, на престолі було затверджено проросійського правителя Шаґіна Ґерая. Незабаром російський уряд Катерини ІІ змусив Шахіна Ґерая, проти якого не раз повставало населення, зректися влади і 1783 р. приєднав територію Кримського Ханства до Росії.
Мета дослідження полягає в комплексному ретроспективному аналізі процесу становлення і розвитку Кримського ханства, його ролі в історії України та його взаємовідносин з козацтвом та українським населенням.
Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити наступні задачі:
- Проаналізувати соціально-політичну ситуацію в Україні під час експансії Кримського Ханства на Українські землі
- Дослідити походження і розвиток Кримського Ханства
- Окреслити причини та наслідки кримськотатарських набігів на Україну
Об'єктом дослідження є взаємовідносини кримськотатарської держави та України в період існування Кримського ханства (перша пол. XV – друга пол. XVIII ст.).
Предмет дослідження – визначення місця України в геополітичних планах Кримського ханства, реалізація військових походів армії Кримського ханства на Україну, відносини козацтва з очільниками кримськотатарської держави.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період становлення кримськотатарської державності у складі Золотої Орди, формування і розвитку Кримського ханства до припинення його існування внаслідок завоювання Російською імперією.
Практичне значення одержаних результатів дослідження. Положення й висновки курсової роботи можуть бути використані студентами для підготовки до семінарських занять, при написанні наукових робіт та статей, а також для подальшого дослідження проблематики ролі Кримського ханства в історії України.
Структура курсової роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел, що містить 28 найменувань.
Розділ 1. Утворення Кримського ханства і його експансія на українські землі
Дата: 2019-05-29, просмотров: 190.
