Нормативно - правова база регулююча роботу банківської системи та кредитних відносин в Україні

Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

Реферат

Курсова робота: сторінок ; література 15.

Об’єкт дослідження: кредит та кредитні відносини.

Мета роботи:

- вивчення розвитку кредитну і сфери кредитування;

- вивчення кредитних відносин у сучасній перехідній економіці України;

- Вивчення технологій банківського кредитування;

Методи дослідження: - описовий;

- аналітичний.

Ключові слова: КРЕДИТ, КРЕДИТОСПРОМОЖНІСТЬ, КРЕДИТНІ ВІДНОСИНИ, ВИДИ КРЕДИТУ, КРЕДИТНА СИСТЕМА, БАНК, БАНКІВСЬКА СИСТЕМА, ЛІКВІДНІСТЬ.

ЗМІСТ

Реферат

Передмова

1. Нормативно правова база регулююча роботу банківської системи та кредитних відносин

1.1 Сутність кредиту і кредитних відносин

1.1.2 Функції кредиту

1.2 Роль кредиту в розвитку національної економіки

2 Форми кредиту

2.1 Сутність, особливості , економічна роль комерційного кредиту

2.2 Сутність, особливості , економічна роль банківського кредиту

2.3 Сутність, особливості , економічна роль державного кредиту

2.4 Сутність, особливості , економічна роль споживчого кредиту

3 Організація банківського кредитування

3.1 Формування кредитних ресурсів

3.1.1 Класифікація депозитів

3.1.2 Механізм здійснення депозитних операцій

3.1.3 Відсотки за депозитами та контроль за депозитними операціями

3.2 Кредитний процес в комерційному банку

3.2.1 Кредитний договір

3.2.2 Відсоткова ставка, нарахування, сплата і стягнення

3.3 Технологія банківського кредитування

3.3.1 Вивчення фінансового стану і кредитоспроможності позичальника

3.3.2 Укладення кредитного договору

3.3.3 Забезпечення повернення кредиту

3.3.4 Погашення кредиту, контроль за виконанням умов

Висновок

Література

ПЕРЕДМОВА

Кредит і кредитні відносини є невід’ємною складовою економічної системи України.

Сфера кредитування безпосередньо пов’язана з потребами розвитку національного виробництва. Знаходячись у центрі сучасного грошово – фінансового господарства, обслуговуючи і інтереси господарських суб’єктів, кредит опосередковує зв’язки між державою, банком товаровиробниками і населенням.

Кредитні відносини сприяють подоланню економічної кризи в Україні і забезпечують прогресивний розвиток вітчизняного товарного виробництва.

Кредит виникає безпосередньо з потреб виробництва, внаслідок розвитку процесів обміну товарами. Конкретного економічною основою, на якій з’являються і розвиваються кредитні відносини виступає кругообіг капіталу.

Нормативно - правова база регулююча роботу банківської системи та кредитних відносин в Україні

Кредит є важливою категорією ринкової економіки, що відображає реальні зв’язки і відносини економічного життя суспільства. Після приймаються Декларації про державний суверенітет України в 1991 році постало питання щодо створення власної фінансово – кредитної системи. Постановою Верховної Ради України від 20 березня 1991 року „Про порядок введення в діло Закону України „Про банки і банківську діяльність”, було оголошено власністю України Український республіканський банк Держбанку СРСР, Український Республіканський банк державного комерційного промислово – будівельного банку „Українбанк”. Український республіканський банк Зовнішньоекономбанку з їх мережами, обчислювальними центрами, з усіма активами і пасивами. Згідно з цією постановою на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР було створено Національний банк України з його регіональними управліннями.

В подальшому розвитку банківської системи було прийнято чимало законів регулюючих горошово-кредитну систему, основні з них: Закон України „Про банки і банківську діяльність” від 20.03.1991 року; Закон України „Про кредитування” від 28.09.1995 роки; Закон України „Про цінні папери і фондову біржу”; Положення національного банку України „Положення про операції банків з векселями” від 28.05.1999; Закон України „про обіг векселів в Україні від 5.04.2001р.

Функції кредиту

Сутність кредиту як економічної категорії виявляється в його функціях, розкриття яких дозволяє встановити зв'язок даної категорії з системою економічних відносин. Втрата кредитом своїх функцій фактично означатиме зникнення самої цієї економічної категорії.

У розвинутому ринковому господарстві кредит виконує такі основні функції: 1) перерозподільчу; 2) заміщення грошей в обігу; 3) стимулювальну; 4) контрольну. Ці функції кредиту тісно зв'язані між собою, визначаючи в своїй сукупності певну економічну роль кредитних відносин.

Економічна роль кредиту полягає у перерозподілі вартості на засадах платності, строковості, забезпечення і повернення. Особливістю кредитного перерозподілу є його тимчасовий характер. Перерозподіл вартості здійснюється тут у межах розриву часу між віддаванням товарів (грошей) у позичку і зворотнім їх надходженням до кредитора. За рахунок тимчасово вільних коштів одних господарських суб'єктів задовольняються тимчасові потреби в коштах інших суб'єктів.

Функції кредиту розвиваються у зв'язку із розширенням масштабів ринкової економіки і посиленням кредитної природи грошей.

Перерозподільча функція кредиту випливає із самої сутності і ролі кредитних відносин. Внаслідок кредитного перерозподілу прискорюється залучення нових грошових коштів у сферу господарювання. При реалізації цієї функції кредиту перерозподіляються як грошові кошти, так і товарні ресурси.

Швидкість та інтенсивність перерозподілу вартості за допомогою кредиту багато в чому визначаються його доступністю і, насамперед, рівнем позичкового відсотка. Високі відсоткові ставки за кредитами гальмують перерозподільчі процеси. В цілому, масштаби розширення кредиту і відповідно процесів кредитного перерозподілу обмежені загрозою посилення інфляційних процесів.

Функція заміщення грошей кредитними інструментами пов'язана з антиципаційною властивістю кредиту, тобто його здатністю випереджати в часі процес нагромадження в товарній і грошовій формах. Кредитні ресурси формуються до настання терміну їх фактичного використання у відтворювальному процесі. По суті, кредит створює гроші для безготівкового грошового обігу. Інструменти кредиту — переказні векселі, чеки, кредитні картки тощо — починають заміняти рояльні гроші в сфері обігу.

Кредит сприяє економії витрат обігу шляхом заміщення частини грошового обороту кредитними засобами обігу. Змінюючи обсяги кредитних операцій, банки (банківська система) можуть впливати на динаміку загальної маси грошей в обігу. При цьому використовуються два можливих методи: кредитна експансія (розширення кредиту) і кредитна рестрикція (звуження кредиту).

Антиципаційну властивість кредиту не слід розглядати як автоматично діючий інфляційний чинник. Якщо на основі кредитування досягається реальний внесок у розвиток виробництва, ефективно здійснюються інвестиції, раціонально використовуються створені виробничі потужності, рівень інфляції не збільшується.

Важливе значення в умовах ринкової економіки має стимулювальна функція кредиту. За своєю економічною сутністю процес кредитування не може не стимулювати ефективне використання позики з боку позичальника. Сам зміст кредитування, що виражається у формулі: "Купуй зараз (товар, гроші), плати потім" спонукає до ефективного використання одержаної позики, щоб на зароблені кошти не просто повернути кредит, але й одержати прибуток.

Позичальники використовують кредит настільки повно, наскільки це їм дійсно необхідно для реалізації власних економічних інтересів.

Кредитні відносини — це насамперед майнові відносини; за використання і повернення кредиту позичальник відповідає майном і цінностями, що є у нього. Безсумнівно, що майнові відносини створюють достатньо потужні стимули до раціонального використання позичених коштів.

З боку кредитора стимулювальним чинником є позичковий відсоток. Кожний кредитор намагається постійно забезпечувати зростання своїх кредитних ресурсів.

Контрольна функція кредиту полягає в тому, що в процесі кредитування здійснюється взаємний контроль (як кредитора, так і позичальника) за використанням і поверненням позики. В економічній літературі контрольна функція кредиту часто розглядається лише як контрольна діяльність кредитора (банку), що, на наш погляд, не зовсім правильно.

Контроль є складовою загального механізму управління процесом кредитування. Сьогодні будь-який господарський суб'єкт не може дозволити собі нехтувати контролем за кредитом. Успішне управління кредитом вимагає поєднання зусиль кредитного контролю із спрямованістю суб'єктів господарювання на отримання прибутку від надання (одержання) позики.

Існує суттєва відмінність у виконанні контрольної функції кредиту з боку кредитора і з боку позичальника. Кредитор має можливість здійснювати контроль як за об'єктом кредиту (позиченою вартістю), так і за діяльністю позичальника. Позичальник не має можливості контролювати діяльність кредитора, він здійснює контроль лише за рухом позиченої вартості (тобто контролює лише об'єкт кредитних відносин).

Усі функції кредиту взаємопов'язані; їх взаємодія забезпечує якісну стійкість кредитних відноси.

Форми кредиту

Кредит здійснюється у конкретних формах, які виступають способами існування процесу кредитування. Форма кредиту відображає зовнішній прояв та організацію кредитних відносин. У ринковій економіці мають місце різні форми кредиту. У кожній із них є свої різновидності (види). Форми кредиту відрізняються одна від одної суб'єктами та об'єктом позики, джерелом сплати відсотка, конкретним змістом кредитної угоди тощо.

Форми кредиту постійно розвиваються, змінюється і їхнє місце в структурі економічних відносин.

Виділимо і розглянемо такі форми кредиту: комерційний кредит; банківський кредит; державний кредит; споживчий кредиті, іпотечний кредит; лізинговий кредит; міжнародний кредит.

Класифікація депозитів

Міжнародна банківська практика розглядає депозити набагато ширше — як всі можливі види і форми внесення (залучення або розміщення) грошових коштів на рахунки банку. Суму депозиту, на яку згідно з умовами депозитної угоди нараховуються відсотки, заведено називати номіналом депозиту.

Суб'єктами відносин щодо обслуговування депозитів виступають:

— комерційні банки як позичальники;

— підприємства (фірми, організації), банки та інші кредитні установи, фізичні особи — власники коштів як кредитори.

Власник депозиту є депонентом.

Об'єктом депозитних операцій є внески, які на певний час залучаються на депозитні рахунки в банк. Це кошти, передані на умовах, визначених двосторонньою угодою.

Депозити заведено поділяти на такі:

— до запитання;

— строкові на визначений термін;

— ощадні внески населення;

— ощадні (депозитні) сертифікати.

Депозити до запитання — це зобов'язання, які не мають конкретного строку. Вклади до запитання можуть бути вилучені в будь-який час на першу вимогу вкладника. Це кошти, що знаходяться на поточних, бюджетних рахунках комерційних банків і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Умови сплати відсотків за залишками коштів за такими рахунками визначаються у двосторонніх угодах при відкритті цих рахунків. За вкладами до запитання нараховується низький відсоток.

Внески до запитання розмішують ті, кому потрібні кошти в ліквідній формі для здійснення поточних розрахунків. До даного виду депозитів входять також так звані чекові депозити, при яких кошти знімаються з рахунку за допомогою чеків.

Строкові депозити — це зобов'язання, які мають певний строк. Це кошти, що зберігаються на депозитних рахунках у банку протягом строку, визначеного у депозитній угоді. Як правило, внески на визначений строк розміщуються у великих сумах. Банки виплачують за строковими депозитами більш високий відсоток, ніж за депозитами до запитання. Збереження коштів на строкових депозитах вигідно як клієнту, так і банку. Банки користуються залученими коштами протягом тривалого і, головне, наперед обумовленого (відомого їм) терміну. Це дає банку можливість збільшувати обсяги кредитних ресурсів.

До строкових депозитів у банківській практиці відносять депозити овернайт — депозити, залучені банком на строк не більше одного операційного дня (без урахування неробочих днів банку). Строковими депозитами є також кошти, отримані від інших комерційних банків як депозит (вклад) на конкретний строк.

Різновидом довгострокових депозитів на визначений термін є депозитні сертифікати. Депозитний (ощадний) сертифікат — це письмове свідоцтво комерційного банку про депонування грошових коштів, що засвідчує право вкладника або його правонаступника на отримання після закінчення встановленого строку суми внеску та відсотків за ним; це письмове свідоцтво банку про внесення депонентом грошових коштів на депозит. Випуск ощадних (депозитних) сертифікатів за своїм економічним змістом подібний до залучення будь-якого іншого строкового депозиту.

Ощадні вклади — це вклади населення, розміщувані у банках з метою зберігання і нагромадження. Для цього виду депозиту характерно наявність спеціальної ощадної книжки, яка видається банком вкладникові і в якій фіксуються операції з ощадним вкладом. Власник, як правило, зобов'язаний пред'явити ощадну книжку, щоб покласти гроші на рахунок або зняти їх. У нашій країні на обслуговуванні ощадних вкладів населення спеціалізується Ощадний банк.

У загальній системі банківських депозитів виділяють також так звані спеціальні вклади. До них належать: кошти, зарезервовані на окремих рахунках для проведення акредитивних розрахунків та розрахунків за допомогою лімітованих чекових книжок; кошти для факторингових операцій; кошти для міжбанківських розрахунків; кредиторська заборгованість тощо.

Важливе значення мають міжбанківські депозити, які надаються в межах кореспондентських відносин між банками. Тимчасово вільні кошти у банку виникають через відсутність необхідного попиту на кредитному ринку або невигідність розміщення кредитних ресурсів серед клієнтів. Часто міжбанківські депозити відіграють роль інструмента налагодження більш тісних і довірливих кореспондентських відносин між банками.

Кредитний договір

Кредитний договір — цивільно-правовий документ, який визначає взаємні юридичні права і зобов'язання та економічну відповідальність комерційного банку і клієнта (позичальника) з приводу проведення кредитної операції. Кредитні відносини між кредитором (банком) і позичальником обов'язково набувають договірного характеру. В правовій державі має забезпечуватися повноцінна правова основа кредитного процесу. Здійснення кредитного обслуговування на договірній основі передбачається Законом України "Про банки і банківську діяльність.

Згідно із Цивільним кодексом України основною відмінністю між кредитним договором і договором позики є безвідплатний характер останнього. Позичальник за договором позики не сплачує позикодавцеві відсотків за позику, що є обов'язковою й істотною умовою кредитного договору.

Кредитні договори укладаються в письмовій формі і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди сторін. Стороною за кредитним договором є банк, а не кредитне управління (відділ) банку або інший його структурний підрозділ. У разі порушення цієї умови договір, укладений структурною одиницею банку від свого імені, вважається недійсним. Зміни в договір вносяться за погодженням обох сторін. Кредитний договір має бути підписаний повноважними особами сторін, які його укладають. Спірні питання щодо виконання договору у разі недосягнення згоди між сторонами розглядаються арбітражем або судом.

За своєю структурою кредитний договір має включати такі складові:

— преамбулу, в якій зазначаються найменування сторін та їх організаційно-правова форма;

— предмет і суму договору; (уточнюється мета кредиту, його сума, строк надання позики, величина річних відсотків; указується номер і дата договору);

— умови забезпечення кредиту вказується конкретно: договір застави, договір поруки (гарантія), цінні папери або інші документи; зазначається, що кредит, наданий банком, забезпечується всім належним позичальникові майном і коштами);

— порядок надання і погашення позики (розкривається конкретний механізм видачі і погашення позики із зазначенням терміну);

— зобов'язання банку і позичальника (банк зобов'язується відкрити позичальникові певний (вказується номер) позичковий рахунок для видачі кредиту; позичальник зобов'язується використати кредит на зазначені у договорі цілі та забезпечити повернення одержаного кредиту і сплату нарахованих відсотків із свого поточного рахунка у встановлені строки відповідно до строкових зобов'язань;

— права банку і позичальника (банк має право у разі недотримання позичальником умов договору розірвати його і достроково стягнути кредит зі сплатою штрафу — вказується розмір штрафу у відсотках до суми позички позичальник має право достроково розірвати договір, повністю повернувши одержаний кредит, включаючи відсотки за його користування, попередньо повідомивши про це банк);

— санкції у разі невиконання умов договору;

— порядок розгляду спірних питань (вони вирішуються згідно з чинним законодавством в арбітражному порядку);

— особливі умови (наприклад порядок внесення змін у договір; зміни у договорі оформляються додатковою угодою сторін);

— строк дії договору (строк дії кредитного договору встановлюється з дня надання кредиту і до повного погашення позики та відсотків за нею);

— юридичні адреси та реквізити сторін;

— підписи сторін.

До тексту кредитного договору часто включають так звані зобов'язальні умови, заборонні умови, а також обмежувальні умови. До зобов'язувальних умов відносяться умови, що покладають певні зобов'язання на керівництво підприємства-позичальника. Це, приміром, надання банкові через певні проміжки часу фінансових звітів підприємства, а також іншої необхідної фінансово-облікової інформації; підтримання позичальником фіксованої величини оборотного капіталу вище певного мінімального рівня; забезпечення стабільності керівного складу підприємства на час дії договору тощо. Заборонні умови — це дії, які позичальник зобов'язується не здійснювати під час кредитної операції без попереднього погодження із банком. Йдеться, наприклад, про заборону підприємству-позичальнику проводити реорганізацію і зміну юридичного статусу в період дії кредитного договору; заборону позичальнику на продаж або надання в оренду активної частини його основного капіталу; заборону виступати гарантом для іншого позичальника тощо. Обмежувальні умови кредитного договору дозволяють підприємству-позичальнику певні дії, але лише в заздалегідь встановлених межах. Це, приміром, обмеження величини дивідендів, які акціонерне товариство-позичальник має право виплачувати власним акціонерам під час реалізації кредитного договору; обмеження величини премій, доплат до заробітної плати, матеріальних допомог, що виплачуються працівникам підприємства-позичальника, тощо.

Кредитний договір може бути укладений як складанням одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає. Факт укладання кредитного договору підкреслює добровільність участі сторін у даній кредитній операції.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, за цільовим використанням позики, своєчасним і повним її погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов'язаний проводити перевірки стану збереження заставного майна, що повинно бути передбачено кредитним договором. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов'язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку.

На договірних засадах шляхом укладання кредитних договорів визначаються також кредитні відносини між комерційними банками (міжбанківські кредити).

Чітке визначення умов кредитного договору дозволяє забезпечити ефективну взаємовигідну для банку і позичальника реалізацію кредитної операції на всіх її стадіях. Правильно складений кредитний договір служить для захисту інтересів як банку, так і клієнта-позичальника.

НБУ вимагає, щоб у кредитних договорах передбачалася конкретна відповідальність сторін за порушення умов їх угоди. Йдеться, насамперед, про відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків за його користування у вигляді стягнення кредитором пені за кожний день прострочення; відповідальність банку за несвоєчасне перерахування валюти кредиту у вигляді сплати позичальникові пені за кожний день прострочення; відповідальність позичальника за використання не за цільовим призначенням кредитів за рахунок отриманих від НБУ кредитних ресурсів або власних ресурсів комерційного банку у вигляді стягнення з позичальника штрафу у відсотках від розміру використаного не за призначенням кредиту.

Висновок

На основі вищезазначеного можна зробити слідуючи висновки:

- кредит являється важливою категорією ринкової економіки, що відображає зв’язки і відносини економічного життя суспільства;

- кредит відіграє важливу роль у подальшому реформуванні економіки України та відображенні національного виробництва;

- кредитні відносини активно випливаються на процеси відтворення і нагромадження капіталу;

- кінцевим підсумком кредитування є розвиток і підвищення ефективності національної економіки.

Література

1. Луці ва Б.Л. Гроші, банки та кредит. – Тернопіль, 2000р.

2. Лагутін В.Д. Кредитування. – Навчальний посібник, Київ „Знання”, 2002р.

3. Банківська енциклопедія / За редакцією Морда А.М. – Ельтон, 1998р.

4. Вступ до банківської справи / За редакцією Савлуна М.І. – Лібра, 2000р.

5. Голуб А., Семенюк Л., Гроші. Кредит. Банки – Львів: Центр Європи, 1999р.

6. Долан Э.Дж., Кембл Г.Дж. Гроші, банківська справа та грошова - кредитна політика / Пер. з англ.. Лукашевича М.А.,1999р.

7. Заруба А.Д. Банківський менеджмент та аудит. – К.: Лібра, 2000р.

8. Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: Навчальний посібник. – К.: Тов. „Знання”, 2000р.

9. Закон України „ Про банки і банківську діяльність” від 20 березня 1991 р.

10. Закон України „Про Національний банк України” від 20 травня 1999р.

11. Національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник / За редакцією проф.. Мороза А.М., доц.. Пудовкіна М.Ф. – К.: КМЕУ, 1999р.

12. Положення Національного банку України „Про кредитування” від 28.09.1995 р.

13. Панова Г.С. Кредитна політика комерційного банку. – Київ, 1999р.

14. Костер Р.П. Комерційні банки / Пер. з англ.. – Київ, 2000р.

15. Морд А.М. Банківська справа. – Київ, Лібра, 2001р.