Чому ж оцінка й оцінка так важливі в житті дитини? Насамперед тому, що вона тісним чином пов'язана з такими психологічними характеристиками, як самооцінка, мотивація досягнення, тривожність, емоційної комфорт, взаємини з навколишніми, творчість.

Психологами давно доведено, що успішно діє й досягає результатів людина, у якої сформована адекватна висока самооцінка своєї особистості й менш успішні в житті, як правило, люди з низькою самооцінкою. [23, 189] Думка педагога про дитину формує її самосприйняття. Кожний знижений бал зменшує в очах дитини її власну цінність. Не відокремлюючи себе від продукту своєї діяльності, дитина бачить стверджування в зниженій оцінці, що вона поганий. І отут включаються механізми психологічного захисту: якщо людина не успішна в одній області, то вона буде шукати успіху в іншій, іноді не найкращій (дворові компанії й т.д.). Від цієї захисної реакції на негативні оцінки дуже часто псується поведінка дитини. І, навпаки, при високих оцінках дитина відчуває себе здатною, улюбленою — тим самим формується висока самооцінка.

Оцінна діяльність педагога також може робити вплив і на мотивацію досягнення. Мотивація досягнення — це прагнення до поліпшення результатів, незадоволеність досягнутим, наполегливість у досягненні своїх цілей.

Ідучи в школу трепетним першокласником, кожна дитина бачить себе відмінником і на початку навчання щиро прагне ним стати. Однак якщо вчитель — прихильник строгості при виставлянні оцінок, уже в молодших класах школяр розуміє, що в нього нічого не вийшло, якийсь час горює ... і вирішує махнути рукою. У такої дитини потреба в досягненні мети не сформується, тому що досягати чогось будь-яка людина прагне тільки при позитивній оцінці своєї діяльності.

Шкільна тривожність, яку психологи часто виявляють в учнів, також прямо пов'язана з оцінюванням і оцінками. Причому тривожним може бути й відмінник і двієчник. Дитина може боятися не відповідати очікуванням навколишніх, іноді виникає страх самовираження, страх перед конкретним учителем, з ім'ям якого пов'язаний негативний досвід. Як показують дослідження, найбільший страх у школі — це страх перевірки знань. [25, 151]

Величезний вплив робить оцінювання на розвиток творчих здатностей дитини.

Дуже часто дитина мисляча нестандартно зіштовхується в школі з нерозумінням: "Тобі що, більше всіх треба", — говорять йому однокласники; "Ти робиш не так, як всі й не так, як я вимагаю" — говорить учитель. Результат, що відрізняється від стандарту, далеко не завжди заслуговує високої оцінки. Природно, незабаром учневі стає зрозуміло, що процес гарний, якщо він приводить до одержання гарної оцінки. Тим самим закладаються основи стилю поведінки, при якому головне — ціль, а засоби її досягнення другорядні, причому стандартні — краще. Зміна внутрішньої мотивації на зовнішню відбувається дуже швидко. Може бути зовнішня мотивація не так вже і погана, якщо приводить до підвищення освітнього рівня? Але не можна навчати не виховуючи. Адже закладена в школі мотивація основної діяльності визначає якість всього наступного життя. Від цієї мотивації залежить, чи буде людина робити свою роботу тільки за зарплату або, виходячи із внутрішньої мотивації, розкриється на повну силу своїх можливостей (див. тест "Спрямованість на оцінку", "Спрямованість на набуття знань").

І, нарешті, значний вплив чинить оцінювання на взаємини дітей з навколишніми. Оцінки можуть бути й причиною високого й низького авторитету серед однолітків, джерелом конфлікту. Якщо дитина не може набути авторитету серед однолітків за допомогою гарних оцінок, вона може самостверджуватися в колективі за рахунок негативних вчинків або поганої поведінки.

Комунікативний фактор педагогічної оцінки дуже важливий. Про що запитує батько своє чадо, що повернулося зі школи? — про оцінки. Про що найбільше говорить учитель, повідомляючи результати перевірених робіт? — про оцінки. Що більшу частину часу обговорюють педагоги? — оцінки.

Оцінки перетворилися в якусь мову, зрозумілу усім. Там, де від них відмовилися, батьки часто скаржаться, що їм важко зрозуміти вимоги педагога й уявити собі рівень досягнення дитина. Здавалося б, як засіб комунікації оцінка має чимало позитивних якостей. З іншого боку, таке спрощення загрожує втратою основного змісту спілкування батьків і педагога, що припускає взаємодопомогу у вихованні дитини.

Виходячи з вищесказаного, варто підкреслити, що у руках вчителя велика сила, що може рухати вперед розвиток особистості та удосконалювати чи виправляти поведінку дитини, змусити її вірити у свої сили, а може й знищити. Тому особливу важливість здобуває психологічний аспект оцінювання.