Культури молодих громадян.

Для становлення української державності суттєве значення має формування політики національної тотожності, єдності громадян нав­коло загальнонаціональної ідеї. Маємо зазначити, що саме національна ідея має бути консолідуючим чинником нації, народу. Про це добре сказав академік М.Жулинський. "Виникає загальна необхідність формування цілісної системи ціннісних орієнтацій суспіль­ства, концептуальним ядром якої має бути власна державна національна ідея. Головний принцип формування цієї системи ціннісних орієнтацій полягає в урахуванні інтересів усіх верств суспільства, усіх народів, що населяють Україну, а отже - передбачає охоплення всіх сфер економічного, інтелектуального й духовного життя суспільства. По суті, йде мова про відповідну ідеологію, за допомогою якої можна було б формувати нові структури свідомості, нову ментальність нації в її національно-культурній єдності та духовній суверенності". [1; 75 - 79].

Точка зору М.Жулинського стосовно національної ідеї з деякою її інтерпретацією поділяють і інші вчені. "Політичну культуру, - пише, зокрема, Богдан Цимбалістий, - може характеризувати те, якою мірою члени спільноти мають спільне почуття національної ідентичності (вер­тикальна ідентифікація), так само може її характеризувати й те, наскіль­ки одиниці ідентифікуються з іншими членами тієї самої спільноти, зокрема якою мірою вони мають взаємне довір'я до своїх співгромадян (горизонтальна ідентифікація)".

У контексті проблеми національної ідеї загалом суттєвого значення набуває питання усвідомлення людиною свого минулого, минулого власного народу та держави. Йдеться про таке явище, як історична самосвідомість. Така самосвідомість включає в себе знання про події, традиції, ідеї, теорії - тобто все те, завдяки чому народ усвідом­лює своє минуле і, одночасно, формує своє ставлення до сьогодення. На думку О.В.Антонюка, "національна самосвідомість етносу живиться й підтримується не тільки елементами своєї традиційно-побутової куль­тури та національно особливими рисами професійної культури, а й такими найважливішими джерелами, як уявлення про територію свого проживання та історична пам'ять".

З приводу суті історичної свідомості цікаво висловився відомий історик О.Субтельний. "Народові, котрий плекає нове почуття спільнос­ті, - пише він, - необхідне усвідомлення того, що його єднає і спільна доля. Цей спільний історичний досвід, крім того, має сприйматися як славетне минуле, що вселяє почуття гордості та спонукає до ототож­нення зі своїм народом".

Тут необхідно звернути увагу на наступне. Серед фахівців різних галузей знань на сьогодні ще немає єдиної точки зору стосовно навіть самого поняття "історична свідомість". Скоріше всього, це синтез трьох часових проекцій - минулого, сьогодення та майбутнього. Тут ми поді­ляємо точку зору М.А.Барга, який писав, що історична свідомість суспільства включає в себе "його родове минуле (генезис), його видове нинішнє і його очікуване майбутнє". [6; 140 - 141].

Важливо брати до уваги й те, що наша національна ідея має свої особливості. Оскільки українці впродовж віків мріяли про те, як би вирватися з обіймів своїх "добрих" сусідів, то й їх національна ідея, як справедливо зазначає В.Кизима, це ідея "не стільки "незалежності для", скільки "незалежності від", тобто це ідея не творчості, а ідея свободи, яка досить часто розуміється як стихія вольності і руйнування".

Сучасна молодь має особливий характер і риси, які суттєво виріз­няють її з-поміж інших соціальних груп, а понад усе - від старшого покоління. Якщо старше покоління, загартоване не менш складними соціально-економічними катаклізмами, реагує на проблеми сьогодення більш-менш стримано, то молода генерація, котру до певного часу виховували на ідеї світлого майбутнього, втрачає духовну сталість і рівновагу, втрачає віру в будь-які ідеї та ідеали взагалі.

Певні розходження (а іноді й абсолютне непорозуміння) між стар­шим і молодим поколіннями - річ цілком зрозуміла й об'єктивна. Справа в тому, що політична культура наших батьків, дідів, прадідів

• десятиліттями наш народ не мав власної державності, досвіду влади;

• постійно відбувалося розчленування української території: включен­ня окремих її частин у держави з абсолютно іншою культурою;

• мала місце кількаразова денаціоналізація провідної верстви України.

Не будемо забувати того закономірного явища, що нація, котра впродовж довгого часу піддається тиску, гнобленню, нищенню духовно і фізично, певним чином вимушена мімікріювати, тобто пристосовувати­ся. Відтак вона багато чого втрачає у своїй ментальності. [1; 41 - 44].

 Політична культура сучасної молоді формується під досить відчут­ним впливом таких факторів, як розпад СРСР, падіння авторитету комуністичної і соціалістичної ідеологій, поява і становлення нових національно-державних утворень, держав взагалі, зникнення таких ре­альностей, як "радянський народ", "радянський спосіб життя", "радян­ська людина", більш активна орієнтація людей на загальнолюдські цінності і т. ін.

Тепер вже мало хто пов'язує патріотизм з класовою свідомістю, його соціалістичним змістом чи спрямованістю. Тобто на зміну ціннос­тям тоталітарного суспільства приходять інші й далеко не кожному молодому громадянину зрозумілі цінності.

 У процесі виховання суттєве значення має формування індивідуальної свідомості молодої людини як відображення суспільного буття через призму конкретних умов життя та діяльності особи. Складовою індивіду­альної свідомості молоді є її політична свідомість як сукупність певних , почуттів, стійких настроїв, ідей, традицій, що відображають корінні ін­тереси молодої людини, а також політичних інститутів суспільства.

Політична культура громадян на сьогодні і зазнає відчутних змін і трансформацій із-за ряду об'єктивних чинників та обставин. Візьмемо для прикладу наявність та вплив на політичну культуру громадян елемен­ту проросійської субкультури. Це цілком закономірне явище, як і те, що ментальність українського народу, що проживає на різних територіях, також різниться - бо неоднаковим був вплив на неї різних держав.

Відтак збереження, розвиток, а певною мірою й відродження ду­ховних основ, ментальності, традицій, культури власного народу, успад­кування цих традицій новими поколіннями є процесом складним і суперечливим. Просте відтворення цих основ може видатися марною справою за умов, коли основним засобом формування громадянської позиції молоді стане виховання (як система ідейного впливу), а не самовиховання, тобто самостійне осмислення всіх явищ і процесів, що мають місце навкруги, вміння давати їм об'єктивну оцінку. [7; 67].

Тут, однак, стосовно формування політичної культури молоді, ми стикаємося з суттєвим протиріччям такого порядку. Самодіяльність молоді, що пов'язана з її ініціативою, створенням певних громадських організацій, об'єднань досить часто натикається на певну її запрограмо­ваність у державних закладах освіти, культури, в армійських колекти­вах. Певну ідеологічну спрямованість мають і багато засобів масової інформації, зокрема газети, журнали. Отже, постає питання про деполітизацію, деідеологізацію та деконфесіалізацію виховного впливу на молодь. Тобто молодь має отримувати об'єктивну інформацію плюра­лістичного характеру, оволодіваючи вмінням самій доходити висновків. З-за своїх особливих рис, характеристик молодь чи не найголовні­ша соціальна опора радикальних перебудовчих, прогресивних суспіль­них процесів і, одночасно, саме вона є однією з найбільш беззахисних соціально-демографічних груп суспільства, - бо лише готується до життя, трудової діяльності, тобто інтегрує в суспільство. Суспільство, а найперше держава має будь-що враховувати таке протиріччя, розроб­ляючи та практично реалізуючи молодіжну політику. [19; 30].

Невдача так званої перебудови, що все ж була викликана не чиєюсь волею (типу М.Горбачова), а причинами об'єктивного поряд­ку, багато в чому обумовлена тим, що значна кількість громадян колиш­нього СРСР була не стільки її безпосереднім учасником, як просто спостерігачем. І суттєвим чином це найперше стосується молоді.

З початку отієї так званої перебудови, а потім і в перші роки проголошення незалежності України здавалося, що політична актив­ність молоді надмірно зросте, слугуватиме суттєвим перемінам у сус­пільстві. Цього, однак, не відбулося. І хоча важко погодитися з тими, хто вважає, що молодь сьогодні повністю деполітизована, аполітична, говорити про високу політичну свідомість багатьох молодих громадян України вкрай важко. Оскільки ситуація в суспільстві надто заплутана, складна, багато в чому не просто суперечлива, але й незрозуміла, варто (у практичному плані) вести мову не стільки про політичну культуру молоді, скільки про політичні настрої, оцінки тих чи інших явищ, політичні орієнтації молодих громадян.

Подібно до Російської Федерації, інших країн, колишніх республік СРСР, в Україні суб'єктивність молоді, її роль у громадському житті, суспільстві в цілому та політиці зокрема впала. І це більш ніж сумно, бо нині все відчутнішою є потреба в зміні політичних поколінь, тих політиків і їх "команд", котрі вичерпали себе, або просто виявилися нездатними активно впливати на процеси розбудови української держави. [28; 16 - 21].

Чи не найбільшої шкоди не лише молоді, але й усьому суспільству завдає невиправдана критика окремої частини молоді, судження про те, що молодь ні до чого не здатна, що вона гірша за своїх батьків. Відтак багатьох молодих людей ми позбавляємо тих перспективних ліній (за Макаренком), що завше давали їм шанс стати кращими, вдосконалити себе.

 Ризикнемо назвати декілька упущень, що на жаль не найкраще сприяли консолідації нашого народу, його більш активній участі в державотворенні. Йдеться, звичайно, і про молоде покоління.

З моменту проголошення незалежності України і до сьогоднішньо­го часу в Україні надто повільно почалися та здійснюються економічні реформи. Має місце, в тому числі і з боку значної кількості молодих людей, невдоволеність у можливості забезпечити собі більш-менш нор­мальні умови життя. А відтак сама по собі національна ідея може панувати лише у свідомості особливо патріотично вихованих і налаш­тованих на довготерпіння людей.

По-друге, повільно здійснюються й політичні реформи, що найпер­ше мали б визначити, яку державу ми будуємо, яка її політична структу­ра. Між іншим, невизначеність у цьому плані ослабила адміністративно-політичне керівництво в Україні, не дає змоги навести належні закон­ність і порядок, посилити боротьбу зі злочинністю, корупцією тощо. А це особливо дратує громадян, які все більше шукають винуватців свого стану, а не активно включаються у вирішення суспільних проблем. [21; 127].

До цих прорахунків можна додати й те, що стосується надто вже швидкого темпу українізації (особливо у 1991-1993 роках). Варто все ж враховувати той аспект, що Україна - неоднорідна держава, що найбільш впливовими й розвинутими в ній завше були дві культури - українська і російська. Отже, поспішна українізація - однаково шкід­лива для формування національної самосвідомості всіх громадян, а молодих - і поготів.

За даними досліджень, проведених Інститутом мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України в різних регіонах республіки в 1992 році, відповідаючи на запитання: "Що саме, на Вашу думку, більш за все об'єднує Вас з людьми своєї національності?" - громадяни перш за все назвали мову, далі - звичаї, обряди, пісні, історію.

При цьому маємо пам'ятати, що такі національні цінності, як мова, культура, історія та традиції за багатоліття зазнали серйозного деструктивного впливу, руйнації і паплюження. Більше того, впродовж тривалого часу нещадно винищувалася еліта нашого народу, люди, що створювали духовні, культурні цінності.

Не варто, однак, перебільшувати роль і значення мови чи будь-якої іншої складової, що забезпечують єдність етносу. Маємо стверджу­вати, що на формування етносу саме в тісному поєднанні впливають історія, культура, мова, релігія та інші чинники. [10; 132].

Отже, у першому розділі висвітлено результати науково-теоретичного аналізу основних концепцій політичної культури особистості, узагальнено провідні підходи до вирішення проблеми політичної культури студентської молоді в цілісну концептуальну модель дослідження. Розкрито психологічний зміст таких понять, як "політична культура особистості", "політична культура студентської молоді", "політична поведінка", "психологічні чинники прояву політичної культури". Виділено основні психологічні чинники процесу реалізації політичної культури особистості.