Поняття дискурсу є одним із основних понять сучасної прагматичної лінгвістики та лінгвістики тексту. Сучасні уявлення про дискурс віддзеркалюють увесь хід лінгвістичної науки. У першій половині ХХ ст. мовознавство протягом досить тривалого періоду було зосереджене на вивченні однієї з двох діалектично пов’язаних сторін мовної системи – слова, але, починаючи з другої половини 60-х рр., центр уваги лінгвістів переноситься на іншу сторону цієї діалектичної єдності – у мовленнєву діяльність та її продукт – дискурс, формальні характеристики якого були отримані у 1952 р. З. Херрісом. Цей складний соціолінгвістичний феномен сучасного комунікативного середовища має довгу і багату історію свого розвитку, проте як термін в лінгвістиці з’явився лише у 50-х рр. XX ст. Термін „дискурс” вперше вживається Ю. Хабермасом для позначення „виду мовленнєвої комунікації, що пропонує раціональний критичний розгляд цінностей, норм та правил, які знаходяться у соціальному житті”.

Беручи до уваги вік дискурсу, що є не дуже довгим з точки зору лінгвістичної науки, і незважаючи на те, що вивченням даного поняття займалась невелика кількість науковців, на сучасному етапі дослідження проблема породження та функціонування дискурсу виступає одним з провідних напрямів світової лінгвістики. Сфера вживання терміну „дискурс” стає надзвичайно широкою, а дискурсивний аналіз текстів все частіше застосовується науковцями [16, c.21-22., 32, c.16].

Аналізуючи підходи до вивчення поняття “дискурс” вітчизняними та зарубіжними науковцями, ми можемо зробити наступний висновок: хоча теорія дискурсу вже опрацьовується з 50-х рр. XX ст., загальновизнаного підходу та універсального визначення поняття “дискурс” ще досі не існує. Дискурс розглядається з точки зору найрізноманітніших аспектів: і як комунікативний процес, і як текст, і як система, і як комунікативна подія. Але, незважаючи на те, що всі ці підходи базуються на різноманітних рисах та характеристиках, вони не виключають одне одного. Тому, ми вважаємо за доцільне дати узагальнене визначення дискурсу. Таке визначення сформульовано і ми цілком поділяємо його.

Тож, дискурс – це комунікативна подія, що обумовлюється взаємозв’язком між мовцем та слухачем і передбачається мовленнєвою поведінкою останніх [16, c. 23].

Завданням же, зокрема, наукового дискурсу є насамперед доведення певних положень, гіпотез, аргументування, точний і систематичний виклад наукових проблем з метою описати, визначити й пояснити явища природи і суспільного життя, передати суму знань, ґрунтовно викласти результати досліджень.

Знайомство з науковими текстами дало можливість виділити типи адресата:

- спеціаліст у вузькій області дисциплінарного знання (тексти вузькоспеціалізованого характеру);

- спеціаліст широкого профілю;

- масовий читач (науково-популярні тексти) [4, c.32].

Рольові відносини, які задаються і водночас формуються у процесі наукової комунікації, визначаються нами, перш за все, за типом адресата.

Функція комуніканта передбачає, що адресат декодує повідомлення на тих умовах і з тією ж метою, які є інтенційно задані адресатом цього повідомлення і визначаються даним типом дискурсу. На нашу думку, читацька аудиторія у науковій комунікації є досить однорідною, бо інтенційно заданими реціпієнтами наукових дискурсів є люди, які володіють науковими спеціалізованими знаннями, які об’єднують всіх отримувачів повідомлення у деяку спільність професійно параметризованих комунікантів, до якої входить і сам відправник повідомлення.

Проте, як і в будь-якій ситуації, є винятки із загального правила. І цим винятком у нашому випадку виступає своєрідний рецепієнт – перекладач науково-технічного тексту. Зазвичай це має бути філолог-перекладач, що спеціалізується на перекладах у окремих галузях знань. Насамперед для нього важливо ознайомитися із лексичним складом інформаційних матеріалів на обрану ним тематику, із закономірностями його функціонування у мові і особливостями його перекладу на іншу мову. Таким чином під дискурсом у даному дослідженні розуміється комунікативна подія, що обумовлюється взаємозв’язком між мовцем та слухачем і передбачається мовленнєвою поведінкою останніх.

Досліджуваний науковий дискурс – це дослідження лексичних особливостей перекладу на українську мову текстів французької мови, об’єднаних тематикою альтернативних видів енергії (АВЕ). Дана проблематика науково-технічних текстів є вельми актуальною на сучасному етапі розвитку суспільства, а науково-технічна співпраця між країнами набуває неабиякого значення для здобуття спільних цілей. У даному випадку ціллю є пошук і знаходження альтернативних джерел енергії у всьому світі задля виходу людської цивілізації на наступний рівень розвитку – більш прогресивний та свідомий. Отже, перекладачем науково-технічної літератури у подібному випадку є філолог-перекладач, добре обізнаний із основними поняттями досліджуваної ним науково-технічної теми, який може оперувати даними поняттями, є глибоко зацікавлений проблематикою, особливостями та перспективами розвитку даної області науково-технічних знань.