Успішна комунікація в науково-технічній сфері великою мірою залежить від того, наскільки чітко розмежовуються поняття, позначені термінами. Вимога поняттєвої точності зумовлена тим, що терміни виступають когнітивно-інформаційними моделями, на основі яких наукове знання закріплюється, а далі в процесі практичної діяльності матеріалізується у називанні реальних продуктів – машин, механізмів, пристроїв.

Системні ознаки термінологічного складу лексики є тією основною базою, яка забезпечує пізнавально-комунікативну досконалість наукового поняття. Вимога системності спричиняє наявність постійних дериваційних ланцюжків, тією чи іншою мірою заповнених реальними мовними одиницями (знаками), тобто термінами. Функціонально доцільними є такі мікросистеми термінів, які відображають усі можливі зв’язки пізнаних явищ, а також мають достатню дериваційну потенцію – можливість розширення терміносистеми у разі збільшення кількості знань про досліджуваний об’єкт.

У термінологічній базі галузі альтернативних видів енергії, наприклад, здатність до створення системи найповніше проявляється у іменників, які називають чи описують об’єкт наукового дослідження:

У. Колектор (частина генератора постійного струму), електромобіль, вітряк, біодизель, станція, етанол.

Ф. Hydrolienne, éolienne, bitume, autolib (voiturette électrique en libre-service urbain), électromoteur, cellule.

За іменниками йдуть прикметники, які виражають властивості цих об’єктів:

У. Геотермальний, фотогальванічний, гідравлічний, акумулюючий, енергопозитивний (який виробляє більше енергії, ніж споживає).

Ф. Solaire, photovoltaïque, hydroélectrique, absorbant, géothermal.

Певною мірою ця особливість проявляється у дієсловах, які позначають операції над об’єктами спостереження й досліду:

У. Поглинати (абсорбувати), емітувати (викидати, випромінювати), електрифікувати, заряджати, сортувати (відходи).

Ф. Absorber, récycler, capter, émettre, transformer, générer.

Отже, процеси, які відбуваються в сучасному термінотворенні, дозволяють послідовно відновлювати властиві висловлювальні засоби, граматичну та семантичну структуру мови, якнайповніше використовувати притаманні їй автохтонні конструкції і моделі словотворення, при цьому не повертаючись до забутих, невдалих чи свідомо вилучених термінів [7, c.73-75], [45].

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

Аналіз лексичних характеристик наукового дискурсу дає підстави дійти наступних висновків.

1. Дискурс – це комунікативна подія, що обумовлюється взаємозв’язком між мовцем та слухачем і передбачається мовленнєвою поведінкою останніх. Науковий дискурс або функціональний стиль — це різновид мови, який обслуговує ту чи іншу сферу суспільно-мовної практики людей і характеризується сукупністю власних засобів. Науковий стиль обслуговує науку і виробничо-технічну сферу. Для досліджуваного дискурсу з проблем альтернативних видів енергії характерні логічна стрункість, точність у поясненні фактів, монологічний характер. Специфіка стилю характеризується лексичною нейтральністю, вона яскраво виявляється на морфологічному та синтаксичному рівнях.

2. Нині наука й техніка постійно розвиваються і вдосконалюються, а тому і науково-технічна термінологія продовжує розвиватися, поновлюватися, вдосконалюватися. Вона є відкритою системою, здатною розвиватися за сучасними дериваційними законами. У системі науково-технічної термінології відбуваються різноманітні лексико-семантичні процеси. Системні термінологічні лексико-семантичні групи підтверджують усебічне відображення широкого кола наукових та технічних понять. Між цими групами існує об’єктивний зв’язок, завдяки якому терміни зазнають постійних змін унаслідок появи в науці нових понять, змін у сутності певних понять тощо.

3. Специфіка науково-технічної сфери висуває до терміна особливі вимоги. З одного боку він парадигматично забезпечує поняттєву систему фундаментальних наук (а тому повинен мати своє місце у цій системі), а з другого – науково-технічний термін забезпечує оптимальне професійне спілкування у виробничій сфері. Когнітивні механізми термінодеривації співвідносяться зі структурно-когнітивною (зв’язок з іншими поняттями певної галузі наукового знання) і лінгвопрагматичною (забезпечення фахового спілкування) характеристикою терміна.

4. Словотворчі засоби української та французької науково-технічної термінології вироблялися і формувалися за нормативими критеріями протягом її історичного розвитку. З одного боку, пріоритетними є власне пізнавальні потреби, тому терміни виконують когнітивну функцію (виступають експлікаторами наукових понять); з другого боку, у прикладній галузі науково-технічної сфери до уваги береться переважно прагматичний аспект спеціальної лексики. Термінодеривація в науково-технічній сфері ґрунтується на пріоритетності поняттєвого і практичного аспектів, що забезпечує когнітивно-комунікативну єдність усіх лінгвістичних компонентів, які творять терміносистему.

5. Система дериваційних засобів науково-технічної термінології відображає сучасні тенденції розвитку мови і будується за синтетичними та аналітичними моделями словотвору сучасних мов таких як афіксація, словоскладення чи конверсія. Поява термінів складної структурної будови зумовлена потребою висловити дві ідеї в одному слові та прагненням людини передати складне наукове поняття одним словом. Динаміка росту термінів-композитів у науково-технічній терміносистемі породжена тим, що зменшується кількість структурно простих слів, а також значним впливом іншомовних компонентів.

6. Значного поширення у системі науково-технічної термінології набула аналітична деривація. Багатокомпонентні терміни мають виразні систематизувальні властивості, ними легше передати ієрархічні відношення. Процес диференціації технічних та природничих термінодериватів є об’єктивною передумовою використання багатослівних термінів, що дає можливість якнайтонше і якнайточніше передати значення кожного терміна. Чим більше ознак поняття передається в терміні, тим повніше уявлення про позначуване поняття він дає, тим точніший такий термін.