1. Бернстайн Л. Музыка - всем. - М., 1978. - 58 с.
2. Веберн А. Лекции о музыке. Письма / Перевод с немецкого В.Г. Шнитке. - М., 1975. - 402 с.
3. Гаврилова Н.А. К проблеме национального в музыке ХХ века / Пособие по истории зарубежной музыки. Вып.1. Научные труды Московской консерватории. - М., 2003. - С.12-50.
4. Герман М. Модернизм: Искусство первой половины ХХ века. - СПб., 2003. - 264 с.
5. Гойові Д. Українські корені світового авангарду // Українська тема у світовій культурі. - К., 2001.
6. Головинский Г. Композитор и фольклор. - М., 1981. - 86 с.
7. Денисов Э. Додекафония и проблемы современной композиторской техники // Музыка и современность. - М. 1971. - Вып. .7. - С.4-32.
8. Друскин М. Австрийский импрессионизм // Друскин М. О западноевропейской музыке ХХ века. - М., 1973. - С.16-44.
9. Друскин М. О западноевропейской музыке XX века. - М, 1973.
10. Дюменгель Р. Современные французские композиторы группы "жести". - Л., 1964. - С.8-24.
11. Екимовский В. Оливье Мессиан. - М, 1987.
12. Житомирский Д, Леонтьева О, Мялло К. Западный музыкальный авангард после Второй мировой войны. - М., 1989. - 204 с.
13. Земцовский И. Фольклор и композитор. - Л., 1979. - С.54-86.
14. Ивашин Л. Чарлз Айвз в музыке ХХ века. - М. 1991. - 164 с.
15. Кон Ю. Об искусственных ладах // Проблемы лада. - М., 1972.
16. Конен В. Этюды о зарубежной музыке. - М, 1969.
17. Лауя Р. О творческом методе А. Шенберга // Вопросы теории и эстетики музыки. - Л., 1997. - Вып. .9. - С.6-12.
18. Модернизм. Анализ и критика основных направлений. - М., 1969.
19. Музыка XX века. Очерки. - М., 1980.
20. Назайкинский Е. О психологии музыкального восприятия. - М., 1972.
21. Нестьев И. Бела Барток.1881-1945. - М., 1969.
22. Онеггер А. О музыкальном искусстве. - Л., 1979. -- 128 с.
23. Павлишин С. Арнольд Шенберг. - М., 2001.
24. Павлишин С.В. Барвінський. - К., 1990.
25. Павлишин С. Зарубежная музыка XX века. - К., 1980.
26. Павлишин С. „Місячний П'єро" А. Шенберга. - К., 1972.
27. Павлишин С. Основные тенденции современной чехословацкой музыки // Проблемы музыкальной науки, вып.3. - М., 1975.
28. Павлишин С. Польська сучасна музика (1945-1970) // Музична критика і сучасність, вип.1. - К., 1978.
29. Павлишин С. Про деякі тенденції розвитку сучасної зарубіжної музики. - К., 1976.
30. Павлишин С.В. Сильвестров. - К., 1989.
31. Павлишин С. Творчество А. Шенберга 1899-1908 // Музыка и современность. Вып.6. - М., 1969.
32. Павлишин С. Чарлз Айвз. - К., 1973.
33. Павлишин С. Чарлз Айвз. - М., 1979.
34. Салонов М.А. Жан Кокто о национальном направлении в новой французской музыке // Пособие по истории зарубежной музыки. Вып.1. Научные труды Московской консерватории. - М., 2003. - С.60-64.
35. Сигида С. Американская пятерка // Музыкальная академия, 2002. - №3.
36. Соколов А. Какова же она - "форма" музыкального Хх века / Музыкальная Академия, 1998. - №3-4.
37. Стравинский И. Диалоги. - Л., 1971.
38. Тараканов М. О ритмической природе ладо-гармонического развития музыки С.С. Прокофьева. - М., 1966.
39. Филенко Г. Французская музыка первой половины ХХ века: Очерки. - Л. 1983. - С.8-19.
40. Хогоумел У. Техника композиции в музыке ХХ века. - М., 1976. - С.104-181.
41. Холопова В., Холопов Ю. Антон Веберн. - М., 1984.
42. Холопова В. Вопросы ритма в творчестве композиторов XX в. - М., 1971.
43. Шахназарова Н. О национальном в музыке. - М., 1978. - С.6-18.
44. Шенберг А. Моя эволюция. Убеждение или познание // Зарубежная музыка ХХ века: Материалы и документы // Под общ. ред.И. Нестыви. - М., 1985. - С.32-46.
45. Шнеерсон Г. Портреты американских композиторов. - М., 1977. - С.56-68.
46. Syntagmation. Збірка наукових статей. - Львів, 2000.
Додатки
Додаток 1
Основні естетичніх напрямки та течії музичної культури ХХ століття:
Абстракціоні́зм - одна з течій авангардистського мистецтва. Виникла на початку ХХ ст. Філософсько-естетична основа абстракціонізму - ірраціоналізм, відхід від ілюзорно-предметного зображення, абсолютизація чистого враження та самовираження митця засобами геометричних фігур, ліній, кольорових плям, звуків. Абстракціонізм у наші часи звичайно описує мистецтво, що не відображує предмети реального світу, але використовує тіні та кольори для надання настрою.
Авангард (фр. Avant-garde, "передовий загін") - узагальнювальна назва течій в європейському мистецтві, що виникли на рубежі XIX і XX століть, виражене в полемічно-бойовій формі (звідси сама назва, взята з військово-політичної лексики). Його часовими рамками прийнято вважати період з 1870 по 1938 рік. Авангард характеризується експериментальним підходом до художньої творчості, що виходить за рамки класичної естетики, з використанням оригінальних, новаторських засобів вираження, підкресленим символізмом художніх образів. Поняття авангард у великій мірі еклектично за своєю суттю. Цим терміном позначають цілий ряд шкіл і напрямів в мистецтві, що деколи мають діаметрально протилежну ідейну основу.
Алеаторика (від латинського alea - гральна кость; доля, випадковість), метод музичної композиції 20 ст, що передбачає мобільність музичного тексту, коли елементи випадковості зводяться в ранг формотворних чинників. Алеаторику використовували П. Бульоз, Дж. Кейдж, А.Г. Шнітке і ін. Це метод музичної композиції 20 століття, при якому елементи випадковості зводяться в ранг формотворчих чинників. Як композиторський напрямок, алеаторика виникла як реакція на серіальну музику та структуралізм, в яких музична тканина тотально підпорядковувалась тим чи іншим математичним моделям. Основоположником сучасної алеаторної техніки прийнято вважати американського композитора Джона Кейджа. У 1952 році, у фортепіанному концерті "Музика змін" (Music of Changes) він використовує всілякі елементи випадковості і варіабельності форми. Алеаторика є такою областю, де вельми складно відразу відрізнити новаторські творчі прагнення, свідомо направлені до точно поставленої художньої мети, від модного, і нерідко майстерно замаскованого, манірного дилетантизму або навіть шарлатанства.
Дадаїзм - художній і літературний напрям, що склався в роки війни, що має на меті руйнування буржуазної культури і дискредитацію міщанських вдач. На місце заперечуваного дадаїзм ставить анархічну ініціативу індивідуума, нічим не зв'язаного в повсякденному житті і в мистецтві.
Джаз (англ. Jazz) - форма музичного мистецтва, що виникла на початку XX століття в США в результаті синтезу африканської і європейської культур і що набула згодом повсюдного поширення. Характерними рисами музичної мови джазу спочатку стали імпровізація, поліритмія, заснована на ритмах, що синкопують, і унікальний комплекс прийомів виконання ритмічної фактури - свінг. Подальший розвиток джазу відбувався за рахунок освоєння джазовими музикантами і композиторами нових ритмічних і гармонійних моделей.
Додекафонія (від грец. dodeka - дванадцять і phone - звук), метод створення музики, що виник в 20 столітті. Розроблений австрійським композитором А. Шенбергом. Музична тканина твору, написаного в техніці додекафонії, виводиться з так званої серії (ряду, йому. die Reihe) певної послідовності 12 звуків різної висоти, що включає всі тони хроматичного звукоряду, жоден з яких не повторюється.
Експресіонізм (фр. expressionisme, від expression - вираження, виразність) - напрям у літературі та мистецтві, що розвивався з 1905 по 1920-ті роки й досягає найбільшого розквіту в Німеччині та Австрії. Термін "експресіонізм" був покликаний визначити сутність мистецтва цілями та засобами протилежними імпресіонізму та натуралізму - мистецтво не зображає дійсність, а виражає її сутність.
Імпресіонізм (франц. Impressionisme від impression - враження) - напрям у мистецтві останньої третини 19 початку 20 ст. Найповніше виявився імпресіонізм у французькому живописі. Мав поширення також у скульптурі, літературі, музиці, театрі. Імпресіонізм склався у Франції в 60-х pp. 19 ст., досяг розквіту в 70-80-х pp. і незабаром розпався як цілісна система. Імпресіонізм в музиці виявився у відтворенні настроїв, що набувають значення символів, тонких психологічних нюансів, тяжіння до поетичної пейзажної програмності. Йому притаманні витончена фантастика, поетизація старовини, екзотика, інтерес до тембрової і гармонічної барвистості (К. Дебюссі, М. Равель, П. Дюк, М. де Фалья). Рисами імпресіонізму позначена творчість ряду видатних режисерів і акторів кін. 19 поч.20 ст.: у Франції - режисер А. Антуая; в Італії - актори Е. Дузе, Е. Цаккош; в Німеччині - А. Моіссі, М. Реингардт; в Росії - Ф. Коміссаржевський, П. Орленев.
Імпровізація (італ. improvisazione, від латин. Improvisus - несподіваний, раптовий) - історично найбільш древній тип музичення, при якому процес створення музики відбувається безпосередньо під час її виконання. Імпровізація панує у фольклорі, музиці неєвропейських культур, вона набула широкого поширення також на ранньому етапі європейської професійної музики, коли запис був приблизним і неповним. Диференціація системи музичних жанрів і відповідних нормативів привела в XI столітті до відділення виконання від композиції. Проте імпровізація збереглася у вигляді виконавського мистецтва орнаментики, яке малося на увазі при неповній нотній фіксації опусу.
Конструктиві́зм (від лат. constructio - побудова) - естетичний напрям, що виник на початку 20 ст. . В архітектурі конструктивізм обстоює раціональну доцільність, економність, лаконізм у засобах виразу. Прагнучи поєднати мистецьку творчість з виробництвом, Конструктиві́зм відкидає практично не вмотивовану декоративність, схематизує мову мистецтва. В образотворчому мистецтві та літературі прихильники конструктивізму надавали великого значення техніцизму, штучним конструктивним формам, абстракціям тощо.
Кубізм (франц. cubisme, від cube куб) - авангардистська течія в образотворчому мистецтві 1-ої четверті 20 ст. Розвивався у Франції (П. Пікассо, Ж. Брак, Х. Гріс), в інших країнах. Кубізм висунув на перший план формальні експерименти конструювання об'ємної форми на площини, виявлення простих стійких геометричних форм (куб, конус, циліндр.), розкладання складних форм на прості.
Натуралізм - сучасна форма літературного руху, відомого під ім'ям реалізму. Натуралізм виділяється із загального перебігу реалізму вимогами повної об'єктивності художника і пристрастю до зображення нижчої, емоційнішої сторони людської природи.
Неокласицизм (від грецьк. νέος - молодий, новий і лат. classicus - зразковий) - загальна назва ряду художніх течій 2-ї половини 19-20 ст., які зверталися до традицій античності, відродження та класицизму. У своїх творах представники-неокласицисти протиставляли суперечностям життя вічні "естетичні норми минулого". В музиці неокласицизм протиставляв романтизму, імпресіонізму й експресіонізму ясність конструкції і стриманість, урівноваженість музичної мови. Найповніше представлений у музичній культурі Франції у творчості представників французької шістки, в творчості І. Стравінського у його роботи у Франції, а також італійців І. Піццетті, А. Казеллі.
Неопримітивізм. Сукупність художніх прийомів, властивих мистецтву кінця XIX-XX ст. і художніх засобів, що полягають в нарочитому спрощенні, і форм ради досягнення найбільшої виразності - наприклад, використання яскравого, локального кольору, спотвореного малюнка, простої композиції і тому подібне При цьому неопримітивізм спирається на досвід примітивного мистецтва (мистецтва архаїчних культур, народного мистецтва і т.п.). Неопримітивізм позначився в творчості майже всіх провідних майстрів XX століття. Культура остров'ян надихала П. Гогена, скульптура народів Африки зробила вплив на кубістів і так далі Особливу роль зіграв неопримітивізм в становленні російського авангарду. Сам термін затвердився в мистецтвознавстві після появи маніфесту росіян неопримітивістів в 1913 році.
Примітивізм. Наївне мистецтво. (від лат. primitivus - перший, найраніший) - загальна назва творчості непрофесійних художників кінця XIX-XX ст., не знайомих з художньою грамотою і що свідомо культивували визначену "неправильність" своїх творів. Йдеться не просто про непрофесійне мистецтво, але про художників, залучених в загальний художній процес того часу, що надали деяку дію на сучасну їм професійну творчість. До художників-примітивістів відносяться ті, що здобули всесвітню популярність: А. Руссо К. Бомбуа Л. Серафін Н. Піросмані і ін. Примітивізм називають також наївним мистецтвом. Інколи під примітивізмом розуміють свідоме використання в творчості професійних художників форм примітивного мистецтва: дитячого малюнка, народної творчості, мистецтва інших, як правило, екзотичних культур.
Пуантилізм (фр. Pointillisme, буквально "точечність", писати крапками) - стиль в живописі, що використовує чисті, не змішувані на палітрі фарби, що наносяться дрібними мазаннями прямокутної або круглої форми. Змішення кольорів з утворенням відтінків відбувається на етапі сприйняття картини глядачем з далекої відстані або в зменшеному вигляді. Основоположником стилю з'явився Жорж Сірка, що поклав в його основу теорію кольору і оптику. Пуантилізм - живописний метод, що виник на переході живопису до стадії постімпресіонізму. Дівізіонізм (від division - розділення) - альтернативна назва пуантилізму. У музиці - один з методів композиції ХХ ст., при якому музичний твір створюється з окремих звуків, розділених паузами та/або стрибками. Родоначальник - А. Веберн. Найбільшого поширення пуантилізм набув в 1950-1960 роках.
Раціоналі́зм (від лат. ratio - розум) - філософська точка зору яка наголошує першість і компететність розуму (логічного ходу міркування) в пошуку правди.
Раціоналізм вважається ознаковою характеристикою сучасного духу. Проте було б невірним твердити, що раціоналізм був чимось зовсім чужим для середньовічної думки. Педантичності схоластики свідчать про поважну позицію, яку людське міркування займало серед знатоків католицької церкви. Без сумніву раціоналізм середніх віків був інтенсифікований з-за перевідкриття Арістотелівських доктрин. Але ентузіастичне сприйняття Арістотеля Святим Альбертом Великим і його учнями означає попередню здібність до логічної думки. Раціоналізм не прийшов в Європу так-би мовити раптом з нікуди.
До цього можна додати, що навіть примітивна людина має здібність до раціонального мислення, і на те вона є цілком спосібною спостерігаючи світ навколо себе манерою, яка нагадує будь-якого сучасного емпіриста аби зрозуміти закони природи. Примітивна людина не покладається на манну з неба коли вона охоплена голодом; ані вона не будує помешкання в повітрі Як Пітер Л. Берґер нам нагадує: щоденне життя примітивної людини, як наше, домінується емпіричними, прагматичними, утилітарними імперативами стосованими до "цього світу"; вона б не справилася з найменшими основними проблемами виживання, якщо б це не було так.
Реалі́зм (лат. realis - "суттєвий", "дійсний", від res - "річ") - стиль і метод у мистецтві й літературі, а також філософська доктрина, яка вчить, що предмети видимого світу існують незалежно від людського відчування і пізнання. Реалістичні доктрини були розвинуті ще античними греками та середньовіччям, проте найбільший їх розвиток припадає на 19 і 20 століттях. У мистецтві й літературі реалізм прагне до найдокладнішого опису спостережених явищ, без ідеалізації. Проте поняття реалізм дуже широке: реалістичним можна назвати монументальне єгипетське мистецтво, але реалістами є й митці, які з фотографічною точністю копіюють природу. Популярність реалізму зумовлена загальною доступністю і зрозумілістю його мистецьких засобів, тому його тенденції в українському мистецтві проявлялися за кожної доби і як стиль він актуальний понині.
Серіалізм, серіальність (у музиці) - техніка композиції, при якій як основа використовується набір звуків, що не повторяються (класичний варіант - 12 звуків, але може бути і менше) і все вигадування складається з безперервного повторення цього набору - серії або декількох серій; за тим же принципом організовуються ритм, динаміка, тембр і так далі Простий, початковий варіант серіальності - додекафонія, в якій враховується лише звуковисотний чинник.
Символізм (франц. symbolisme, з грец. "симболон" - знак, ознака, прикмета), літературно-мистецький напрям кінця 19 - початку 20 ст., основоположники якого, базуючися на ідеалістичній філософії Шопенгауера, "теорії невідомого" Е. Гартмана і поглядах Ніцше, проголосили основою мистецької творчості символ - таємну ідею, приховану у глибині всіх навколишніх, а також і потойбічних явищ, що її можна розкрити, збагнути й відобразити тільки з допомогою мистецтва, зокрема музики й поезії. Зумовлена цією настановою поетика символізму вирізнялася глибоким культом "слова, як такого" ("світ слова"), великою увагою до музичності, формальних пошуків, ускладнених образів й асоціацій, нахилом до таємничості, а то й містичності, що виявлявся особливо у використанні натяків і недомовок, в уживанні великих літер у деяких словах для підкреслення їх особливого значення тощо.
Сонористика (соноризм, від латів. sonoris - звук, шум) - область колористичних виразових засобів сучасної музики у вигляді різних шумів, вишуканих тембрів, "звукових плям", кластерів і т.д.; в хоровій музиці також - говірка, шепіт, звуконаслідування, своєрідний вокаліз на приголосних, глісандо, стук ногою і т.д. Деякі сонористичні прийоми зустрічалися і раніше, напр. свист, вигуки, при виконанні народних пісень, ритмодекламація та ін. Ширше вживання спостерігається в сучасних композиторів. Надмірне користування сонористикою, з ігноруванням мелодії, гармонії, тексту обмежує образну сферу музики.
Традіционалізм - світогляд і соціально-філософський напрям, що відстоює збереження культурних, соціальних, історичних або релігійних традицій. Тотальний традиціоналізм характерний для традиційного суспільства. Це філософсько-релігійне учення, сформульоване видатним французьким мислителем Рене Геноном. До яскравих представників належать італійський філософ Юліус Евола, голландсько-німецький лінгвіст, археолог, етнограф, засновник Аненербе Герман Вірт, румунський етнограф Мірча Еліаде, мислителі Тітус Буркхардт, Фрітьоф Шуон, сучасний російський філософ і геополітик Олександр Дугін, фахівець з герметичних наук і мистецтв Євгеній Головін і ін. Учення традиціоналізму двояко і має негативну (заперечливу) і позитивну (стверджуючу) сторону. Негативна сторона полягає у фундаментальній і масштабній критиці сучасного світу у всіх його проявах, позитивна - у затвердженні думки Традиції.
Урбанізм - тематика в мистецтві XX століття, зображення життя великих міст.
Фовізм (від фр. fauve - дикий) - напрям у французькому живописі і музиці кінця XIX - початку XX століття. На паризькій виставці 1905 років були продемонстровані полотна художників, що залишали у глядача відчуття витікаючих від картин енергії і пристрасті, один з французьких критиків назвав цих живописців дикими звірами (les fauves). Так випадковий вислів закріпився як назва за всією течією. Художній манері фовістів були властиві стихійна динамічність мазка, прагнення до емоційної сили художнього вираження, яскравий колорит, пронизлива чистота і різкі контрасти кольору, інтенсивність відкритого локального кольору, гострота ритму. Фовізм виразився в різкому узагальненні простору, малюнка, об'єму. Характеризується гранично інтенсивним звучанням відкритих кольорів, зіставленням контрастних хроматичних площин, зведенням форми до простих контурів при відмові від світлотіньового моделювання і лінійної перспективи. Група заявила про себе на паризьких виставках 1905-1907 рр., проте незабаром об'єднання розпалося, і творчі дороги учасників розійшлися. Назва напрям відображає реакцію сучасників на екзальтацію кольору, що уразила їх, "дику" виразність фарб.
Футуризм - авангардний напрям, назва якого в перекладі з латини - майбутнє. Виник у літературі на початку XX ст. Як художньо-стильовий напрям вперше заявив про себе різновидом італійського авангардизму. Його теоретиком став поет Т. Марінетті, який пропагував радикальний розрив із усією культурною традицією: "Ми підриваємо традиції, як поточені червою мости". Декларації українських футуристів були близькі до цього: "Те, що називають мистецтвом, є для нас предмет ліквідації... Ліквідація мистецтва є наше мистецтво... Мистецтво є пережиток минулого... Смерть мистецтву!. Хай живе метамистецтво - "мистецтво комуністичного суспільства"!. ". Визначальні риси футуризму: заперечення традиційної культури (особливо її моральних і художніх цінностей); прагнення до новацій, бунтівливості порушення традицій; культивування урбанізму (естетика машинної індустрії і великого міста); переплетіння документального матеріалу з фантастикою; у поезії - руйнування загальноприйнятої мови, використання "слів на свободі".
Додаток 2
Арнольд Шенберг (1874-1951)
Арнольд Франц Вальтер Шенберг - австрійський, потім американський композитор, диригент, музикознавець і художник-живописець, представник музичного напряму експресіонізму, родоначальник атональної музики і 12-тонової системи композиції (відомою також як "додекафонія" або "серійна техніка"). Шенберг був одним з найбільш впливових діячів західної музики XX століття.
Арнольд Шенберг народився 13 вересня 1874 г у віденському кварталі Леопольдштадт (колишньому єврейському гетто) в єврейській сім'ї. Його мати Пауліна, уродженка Праги, була вчителькою фортепіано. Батько Самуїл, родом з Братислави, був власником магазина. Арнольд був в основному музикантом-самоуком, що брав лише уроки контрапункту у Олександра фон Цемлінського, свого першого шурина. Двадцятирічною молодою людиною, Шенберг заробляв на життя оркестровкою оперет, паралельно працюючи над своїми вигадуваннями в традиціях німецької музики кінця XIX століття, найбільш відомим з яких виявився струнний секстет "Просвітлена ніч", ор.4 (1899).
Ті ж традиції, він розвивав в поемі "Пеллеас і Мелізанда" (1902-1903), кантаті "Пісні Гурре" (1900-1911), "Першому струнному квартеті" (1905). Ім'я Шенберга починає завойовувати популярність. Його визнають такі видні музиканти як Густав Малер і Ріхард Штраус. З 1904 він починає приватне викладання гармонії, контрапункту і композиції. Наступним важливим етапом в музиці Шенберга стала його "Перша камерна симфонія" (1906).
Одним з найзначніших досягнень Шенберга стала його незавершена опера на біблейський сюжет "Моісей і Аарон", почата ще в початку 30-х років. Вся музика опери будується на одній 12-звучній серії. Головна партія Моісея виконується читцем в манері Sprechgesang, роль Аарона доручена тенору.
Протягом всього життя Шенберг вів активну педагогічну діяльність і виховав цілу плеяду композиторів. Найбільш видатні з них Антон Веберн, Альбан Берг, Ернст Кшенек, Ханс Ейслер, Роберто Герхард. Шенберг створив і очолив цілую композиторську школу відому під назвою "нова віденська школа". Хауер свої ранні твори писав під впливом атональної музики Шенберга. У 1935 р., вже в Каліфорнії, його приватним учнем стає Джон Кейдж. Паралельно з викладанням, вигадуванням музики, організацією концертів і выступленем в них як диригент Шенберг був також автором безлічі книг, підручників, теоретичних досліджень і статей. Крім усього іншого він писав картини, що відрізнялися оригінальністю і палкою фантазією.
На честь Шенберга названий кратер на Меркурії.
Твори:
2 Gesange (2 Пісні) для баритона і фортепіано, op.1 (1897-1898)
4 Lieder (4 Пісні) для голосу і фортепіано, op.2 (1899)
6 Lieder (6 Пісень) для голосу і фортепіано, op.3 (1899/1903)
"Verklarte Nacht" ("Просвітлена ніч"), op.4 (1899)
"Пісні Гурре" для солістів, хору і оркестру (1900, оркестровка 1911)
"Pelleas und Melisande", ("Пеллеас і Мелісанда") op.5 (1902/03)
8 Lieder (8 Пісень) для сопрано і фортепіано, op.6 (1903/05)
Перший струнний квартет, D minor, op.7 (1904/05)
6 Lieder (6 Пісень) with orchestra, op.8 (1903/05)
Kammersymphonie no.1 (Перша камерна симфонія), op.9 (1906)
Другий струнний квартет, фа-дієз мінор (з сопрано), op.10 (1907/08)
3 Stucke (3 П'єси) для фортепіано, op.11 (1909)
2 Balladen (2 Балади) для голосу і фортепіано, op.12 (1906)
"Friede auf Erden" ("Світ на землі"), op.13 (1907)
2 Lieder (2 Пісні) для голосу і фортепіано, op.14 (1907/08)
15 Gedichte aus Das Buch der hangenden Garten
(15 віршів з "Книги висячих садів" Штефана Георге), op.15 (1908/09)
Funf Orchesterstucke (5 п'єс для оркестру), op.16 (1909)
"Erwartung" ("Чекання") Монодрама для сопрано і оркестру, op.17 (1909)
"Die Gluckliche Hand" ("Щаслива рука")
Драма з музикою для хору і оркестру, op.18 (1910/13)
Три маленькі п'єси для камерного оркестру (1910)
Sechs Kleine Klavierstucke (6 Маленьких п'єс) для фортепіано, op. 19 (1911)
"Herzgewachse" ("Втечі серця") для сопрано і ансамблю, op.20 (1911)
"Pierrot lunaire", ("Місячний Пьеро") 21 мелодрама
для голосу і ансамблю на вірші Альбера Жіро, op.21 (1912)
4 Lieder (4 Пісні) для голосу і оркестру, op.22 (1913/16)
5 Stucke (5 П'єс) для фортепіано, op.23 (1920/23)
Serenade (Серенада) для ансамблю і баритона, op.24 (1920/23)
Suite (Сюїта) для фортепіано, op.25 (1921/23)
Духовий квінтет, op.26 (1924)
4 Stucke (4 П'єси) для змішаного хору, op.27 (1925)
3 Satiren (3 Сатири) для змішаного хору, op.28 (1925/26)
Suite, op.29 (1925)
Третій струнний квартет, op.30 (1927)
Variations for Orchestra, op.31 (1926/28)
"Von heute auf morgen" ("З сьогодні на завтра")
одноактна опера для 5 голосів і оркестру, op.32 (1929)
2 Stucke (2 П'єси) для фортепіано, op.33a (1928) & 33b (1931)
Begleitmusik zu einer Lichtspielszene
(Музика до кіносцени) для оркестру, op.34 (1930)
6 Stucke (6 п'єс) для чоловічого хору, op.35 (1930)
Скрипковий концерт, op.36 (1934/36)
Четвертий струнний квартет, op.37 (1936)
Kammersymphonie no.2 (Друга камерна симфонія), op.38 (1906/39)
"Kol nidre" ("Всі обітниці") для хору і оркестру, op.39 (1938)
Варіації на "Речитатив" для органу, op.40 (1941)
Ode to Napoleon Buonaparte (Ода Наполеону)
для голосу і фортептанного квинтетаt, op.41 (1942)
Фортепіанний концерт, op.42 (1942)
Theme and variations для духового оркестру, op.43a (1943)
Theme and variations для симфонічного оркестру, op.43b (1943)
Prelude to "Genesis" для хору і оркестру, op.44 (1945)
Струнне тріо, op.45 (1946)
A Survivor from Warsaw, ("Що уцілів з Варшави"), op.46 (1947)
Фантазія для скрипки з фортепіано, op.47 (1949)
3 Songs (3 Пісні) для низького голосу і фортепіано op.48 (1933-1943)
3 Folksongs (3 хори - німецькі народні пісні), op.49 (1948)
"Dreimal tausend Jahre" ("Тричі тисяча років") для змішаного хору, op.50a (1949)
Psalm 130 "De profundis" ("З глибини") для змішаного хору, op.50b (1949-1950)
"Modern psalm" ("Сучасний псалом")
для читця, змішаного хору і оркестру op.50c (1950, незакінчений)
"Moses und Aron" ("Моісей і Аарон") Опера в трьох діях (1930-1950, незакончена)
Додаток 3
Чарльз Айвз (1874-1954)
Дата: 2019-05-29, просмотров: 208.
