Державне регулювання страхової діяльності
Поможем в ✍️ написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Рівень захисту споживачів на українському страховому ринку залишається незадовільним. Існуючі проблеми стосуються Закону України “Про страхування”, вирішення страхових суперечок та умови продажу страхових полісів. Хоча багато було зроблено в напрямку вдосконалення законодавства з питань страхування, все ще залишається багато недоліків в Законі України “Про страхування”. Погано визначено деякі правові концепції, окрім того існують суперечливі моменти між різними законодавчими актами, які контролюють питання страхування. Загалом, власники страхових полісів майже не знають своїх прав і часто не можуть ними скористатися. Одним з обов’язків цивільних судів є вирішення всіх суперечок, пов’язаних зі страхуванням. Проте, суди перевантажені іншою роботою, є повільними та не мають достатнього досвіду в трактуванні страхового законодавства. Часто важко передбачити і зрозуміти, як приймалося те чи інше рішення. На жаль, все ще не існує такої альтернативної інституції для вирішення суперечок.

Страхові агенти, як посередники, є найважливішими представниками страхових компаній. На відміну від страхових брокерів, агенти не підлягають реєструванню та нагляду. Оскільки вони не потребують ліцензування, рівень кваліфікації та надійності сильно відрізняється між різними агентами.

Отже, як власники полісів, так і потенційні страхувальники часто залишаються незахищеними від сумнівної поради та угоди.

Державна політика щодо розвитку страхового ринку ґрунтується на зміцненні ринкових засад діяльності його учасників та використанні переважно непрямих методів впливу на процеси, що відбуваються у сфері страхування, шляхом удосконалення нормативно-правової бази і запровадження міжнародних принципів та стандартів державного регулювання та нагляду.

Стратегічні завдання з підвищення конкурентоспроможності національних страхових компаній та страхових посередників повинні спрямовуватися на створення стабільного страхового ринку, що здатний конкурувати в умовах глобалізації та забезпечувати Україні гідне місце на світовому ринку. При цьому важливим є створення умов для розширення спектра страхових послуг, сприяння концентрації страхового ринку.

Удосконалення системи правового забезпечення розвитку страхового ринку та державного регулювання і нагляду за діяльністю його учасників сприятиме створенню конкурентного середовища на страховому ринку та рівних умов для діяльності страховиків, що дасть змогу підвищити якість страхових послуг та знизити їх вартість.

Одними з пріоритетних напрямів розвитку страхового ринку є особисте страхування, довгострокове страхування життя, участь страховиків у системі недержавного пенсійного забезпечення та запровадження обов'язкового медичного страхування, що сприятиме підвищенню ролі приватного сектору у виконанні соціальних програм та зменшенню видатків державного бюджету. Держава надасть підтримку розвитку соціально значущих видів страхування шляхом запровадження відповідної стимулюючої податкової політики, зменшення кількості обов'язкових видів страхування і посилення державного нагляду за їх впровадженням і здійсненням, удосконалення нормативно-правової бази щодо запровадження обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Держава забезпечить нормативно-правову базу регулювання і нагляду за діяльністю учасників страхового ринку з метою захисту інтересів споживачів страхових послуг за такими напрямами:

· удосконалення системи ліцензування страхової діяльності, а також запровадження ліцензування перестрахової діяльності;

· запобігання неплатоспроможності (банкрутству) страховиків;

· здійснення послідовного переходу Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг до пруденційного нагляду;

· впровадження нових інформаційних технологій з управління страховою діяльністю та звітності учасників страхового ринку в електронній формі;

· запровадження консолідованого нагляду за діяльністю страховиків, що входять до фінансових груп;

· удосконалення нормативно-правової бази з регулювання та нагляду за формуванням і розміщенням страхових резервів;

· формування сприятливих умов для розвитку страхового посередництва;

· розвиток систем внутрішнього контролю за діяльністю страховиків та сприяння становленню прозорої системи корпоративного управління.

Формування стабільного страхового ринку потребує об'єктивного інформування всіх його учасників про основні умови, вимоги та ризики у процесі їх діяльності. Для підвищення рівня страхової культури населення необхідно забезпечити прозорість діяльності учасників страхового ринку та запровадити програми інформування населення через засоби масової інформації про стан та перспективи страхового ринку, переваги отримання страхових послуг.

Для подальшого розвитку страхового ринку та запобігання необґрунтованому витоку коштів за кордон необхідно зміцнити національний перестрахувальний ринок і вдосконалити нагляд за перестраховою діяльністю.

Інтеграція страхового ринку України в міжнародні ринки фінансових послуг потребує підвищення конкурентоспроможності національних страховиків, поетапного впровадження міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності. З метою захисту національного страхового ринку держава здійснюватиме заходи поетапного та зваженого допуску на ринок філій іноземних страховиків відповідно до міжнародних договорів України, створюватиме умови для забезпечення взаємообміну інформацією між Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг та органами страхового нагляду інших країн про діяльність страховиків, їх філій, страхових посередників та страхових груп (страхових холдингів).

Стимулювання розвитку страхового ринку потребує удосконалення системи оподаткування страхової діяльності (перестрахування).

Розвиток страхового ринку вимагає забезпечення його достатньою кількістю кваліфікованих працівників. Для цього необхідно створити систему фахової підготовки і сертифікації фахівців із страхування та системи підвищення їх кваліфікації, а також забезпечити державну підтримку проведенню науково-дослідних робіт у сфері страхування та підготовці фахівців для страхового ринку. Потребує подальшого розвитку актуарна діяльність та створення в Україні системи підготовки та сертифікації актуаріїв.

Перший спеціальний нормативний акт, що регламентує страхування, був прийнятий тільки в 1993 р. Навряд чи можна говорити про яку-небудь його істотну роль і піддавати серйозному аналізу, тим більше, це був навіть не закон, а Декрет Кабінету Міністрів “Про страхування”, хоч і мав статус законодавчого акта. Положення урядового Декрету були дуже узагальненими і викликали набагато більше питань, ніж давали відповідей на актуальні питання в роботі починаючих українських страховиків. Правова недосконалість Декрету призвела до того, що на вітчизняному страховому ринку, немов гриби після дощу, з'явилася маса страхових фірм різного калібру. Відповідно до Декрету, створити подібну фірму було вкрай просто. Для цього всього-на-всього слід було зареєструвати фірму в організаційно-правовій формі хоча б ТОВ, а також внести в статутний фонд 5000 дол. США. При цьому, у випадку настання страхових ризиків цих грошей не вистачило б навіть на те, щоб узяти на себе ризик по страхуванню одного автомобіля. Вимоги до резервного страхового фонду були дуже ліберальними і були спрямовані явно не в захист прав споживача. До 1996 р. число страховиків на Україні досягло 800. Правда, їхні сумарні активи ледь дотягали до активів Держстраху УРСР навіть кінця 80-х рр.. Отже, і довіра з боку громадян до таких страховиків було вкрай низькою.

Так і розвивався страховий ринок України в перші роки свого зародження: стихійно, намагаючись перерозподілити залишки радянських страхових фондів, дорватися до державних замовлень і за рахунок цього вижити в умовах вельми сильної конкуренції.

Прийняття в 1996 р. Закону “Про страхування” зробило вітчизняний страховий ринок більш цивілізованим. Головним перетворенням стало підвищення розміру мінімального статутного фонду страхової компанії і прив'язка його до поточного офіційного курсу євровалюти (у ті часи вона мала назву екю). Відповідно до Закону, статутний фонд страховика повинний був дорівнювати не менш 100 тис. екю. Закон передбачав обов'язкову перереєстрацію страховиків. Такі міри закономірно призвели до того, що кількість страхових компаній різко скоротилася. Відверті “аферисти від страхування” змушені були припинити свою діяльність, а багатьом страховикам, щоб вижити, довелося об'єднатися для збільшення своїх фінансових можливостей. Законом були також підвищені вимоги до страхових резервних фондів компаній, а також були детально урегульовані окремі види страхування. Крім того, поступово стала формуватися підзаконна нормативна база. Раніш це було неможливо хоча б по тій простій причині, що був відсутній закон. З розвитком законодавства також одержала імпульс у розвитку інфраструктура страхування. Для захисту своїх інтересів страховики стали об’єднуватися в асоціації. У 1997 р. була створена найбільш впливова страхова асоціація – Ліга страхових організацій.

У результаті проведеної реорганізації чисельність страховиків на той час скоротилася до 244-х компаній. Однак, на думку більшості експертів, незважаючи на таке ринкове різноманіття, де-факто в сфері страхування працювало не більш 50 страховиків, і цього було явно недостатньо, щоб використовувати весь потенціал ринку, і появи на ньому конкурентного середовища. Сформоване положення обумовлене, насамперед, слабким розвитком вітчизняного страхового ринку. З одного боку, наші страховики не в змозі сьогодні задовольнити всю потребу суспільства в страхуванні, їхніх засобів недостатньо, щоб хоча б на половину покрити всі існуючі на ринку ризики. До того ж, таке страхування проводиться лише при участі іноземних брокерів.

З іншого боку, багато страховиків відзначають наявність нецивілізованої конкуренції. Наприклад, для України характерна ситуація, коли страхова компанія одержує гарантований ринок, працюючи “під крилом” великої державної структури. Страхувальники приходять до неї “по розпорядженню”, тобто за розпорядженням застрахуватися саме там. Природно, що в цю сферу вже немає доступу навіть тим, хто може запропонувати більш якісний і дешевий страховий продукт.

Така “відомчість” не тільки заважає розвиткові здорової конкуренції, але і здатна завдати шкоди самим страховикам. Адже вони, як правило, займаються переважно продажем дуже обмеженої кількості страхових послуг, для яких не мають поки ринку збуту. У той же час стійкість страхової компанії обумовлює наявність широкого кола клієнтів по багатьом видам пропонованих послуг. Тільки в такому випадку діє механізм перерозподілу засобів усередині фірми. При ньому збитки по одному виду страхування покриваються за рахунок відсутності страхових випадків по іншому.

Аналогічна ситуація ймовірна й у тих страхових компаній, що створені визначеною фірмою і страхують винятково її ризики. Звичайно, за допомогою створення власної компанії фірмі вдається не випустити з обороту кошти. Однак, великомасштабні страхові випадки одночасно можуть завдати великої шкоди як фірмі, так і її страховоій компанії.

Життя не стоїть на місці. Закон “Про страхування” у редакції 1996 р. швидко вичерпав свій потенціал, і виникла актуальна потреба в удосконаленні низки його положень. Наприклад, виникла насущна потреба в реформуванні страхових резервів, регульованих значно застарілим урядовим положенням. Тим більше, норми цього положення на той момент не виконував ніхто, навіть державна НАСК “Оранта”. Наприклад, НАСК “Оранта” розміщає свої кошти в основному на банківських депозитах, придбає державні цінні папери, вкладає гроші в нерухомість, виробничі фонди. На нерухоме майно свої резерви використовують також багато інших страховиків. Крім того, створюються також дочірні структури, що вносять гроші в статутні фонди інших підприємств.

Удосконалення закону також вимагали зобов'язання України, що виходять з підписаного в 1994 р. Угоди про партнерство і співробітництво з Євросоюзом. Таким чином, з одного боку, потреби внутрішнього росту, а з іншого боку, — євростандарти призвели до появи в 2001 р. Закону “Про страхування в Україні” у новій редакції.

Визначну роль у розвитку вітчизняного страхування зіграла затверджена урядом Програма розвитку страхового ринку від 14 вересня 1998 р. У ній передбачалося дозволити пряму присутність іноземного страховика в Україні в середині 2000 р. Погодьтеся, досить сумнівне положення, особливо, у світлі очевидної слабкості вітчизняного страховика. Ще більше сумнівів викликає те, що зазначена програма була прийнята саме тоді, коли почала розвертатися масштабна кампанія по підтримці вітчизняного виробника.

Відповідно до Закону “Про страхування”, іноземні страховики вправі створювати на Україні тільки спільні підприємства зі своїми українськими колегами з 49%-вою часткою власної участі.[1] Вітчизняні страховики тільки було почали звикати до того, що їхні іноземні конкуренти з'являться на українському ринку через 2 роки. Однак, потім хтось підказав нашим чиновникам заглянути в Угоду про партнерство і співробітництво між Україною і країнами ЄС і виявилося, що „судний день” наступить набагато раніше: 16 червня 1999 р.

Перед іноземними страховими компаніями відкриваються дійсно великі можливості в тих нішах страхового ринку, де ще не ступала нога вітчизняного страховика. Насамперед, це страхування життя, майна громадян, страхування виробничих ризиків. Одним словом, найбільш капіталомісткі сектори страхового ринку.

Угода про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС містить ряд досить жорстких положень, що вимагають виконання ряду зобов'язань, у тому числі і зобов'язань по страхуванню. Наприклад, в галузі страхування встановлюється 5-річний перехідний період, протягом якого Україна повинна “адаптувати своє страхове законодавство або умови здійснення страхової діяльності страховиками, їхніми дочірніми підприємствами, а також філіями країн Євросоюзу”. Іншими словами, ці умови повинні бути не гірші, ніж Україна надає третім країнам або своїм національним страховикам. Це говорить про те, що з 17 червня 1999 р. повинні бути зняті всі обмеження, для того щоб страховики країн-членів Євросоюзу могли тут засновуватися і здійснювати свою діяльність.

Міцно зайняти лідируючі позиції на фінансових ринках вітчизняним страховикам дозволила фінансова криза у 1998 р. На відміну від інших фінансистів, страховики швидко оправилися від кризи. У результаті, починаючи з 1998 р. середньорічне зростання валових показників страхування складає 80%, ринок страхових послуг щорічно росте майже вдвічі. Однак, настільки стрімке зростання причин для самозадоволення не дає: питома вага страхування у ВВП України, як і раніше, залишається низькою. Наприклад, у 2003 р. питома вага страхування у ВВП склала близько 3,5%. Правда, це більше, ніж у минулі роки: у 2000 р. – 0,9%, у 2002 р. – 2%. Тому потенціал для росту страхового ринка України значний. До того ж, вітчизняним страховикам ще тільки має бути завоюватися довіра у споживачів.[36]

На думку багатьох фінансових аналітиків, у порівнянні з іншими видами підприємництва, страхування на Україні є однією з інвестиційно привабливих галузей національної економіки. Розширення кола бажаючих заробити на почутті страху людини не зменшилося навіть після збільшення нормативу статутних фондів страховиків. Відповідно до законодавства, компанії, що займаються майновим страхуванням, до кінця поточного року повинні наростити свій статутний фонд із 0,5 до 1 млн. євро. Страховим компаніям, що здійснюють страхування життя, слід ще більше наростити свої фінансові “мускули”: з 0,75 до 1,5 млн. євро. У такій законодавчій новації, успішно випробованої в банківській системі, безумовно, є позитив. Однак, на практиці далеко не всі страховики здатні потягнути такий фінансовий тягар, тому на страховому ринку знову очікується велике скорочення. Переважна більшість компаній по обсягах власних активів є малими і середніми, найчастіше не здатні вчасно сплачувати своїм клієнтам страхові відшкодування.

Серед страховиків навіть є такі, хто не тільки затримує виплату відшкодувань, але і взагалі не здійснює таких виплат. За даними правоохоронних органів, на сьогодні діє кілька таких “ділків”. У цілому ж у світовій практиці 10-12% виплат здійснюється по помилкових страхових випадках. На Україні ж, по оцінкам експертів Ліги страхових організацій, це відбувається в 16-18% випадках. Як бачимо, 16% — це навіть не кожен п'ятий страховик, і тим більше, не всі страхові компанії країни. Тому говорячи про дотримання законності на страховому ринку, завжди варто уникати будь-яких узагальнень, бути максимально конкретним, конструктивним і перекривати потрібно саме тіньові схеми або ж схеми тіньовиків, замість того, щоб зазіхати на долю легального страхового бізнесу. До речі, на Україні на такий пагубний шлях постійно норовить збитися Держфінпослуг, всупереч устояній закордонній практиці, що втручається в ті сфери, у які держава з ринковою економікою ніколи не дозволить собі втрутитися. Безумовно, на українському страховому ринку є несумлінні компанії. Звичайно, їх мало, але вони кидають тінь недовіри на законослухняних суб'єктів страхового ринку.

З кінця 90-х рр. рідна держава страховиків раптом згадала про страховий ринок і зажадала втрутитися в нього. Дійшло навіть до того, що в 2001 р. для цих цілей був створений окремий орган — Держкомісія по регулюванню ринку фінансових послуг, що відразу ж стала заявляти про свої апетити не тільки на страховий пиріг, але і на інші ринки.

У принципі, жодного негатива в створенні зазначеної Комісії немає, аналогічні органи успішно функціонують у багатьох економічно розвинутих країнах. Інша справа, що статус української Держкомісії дотепер чітко не визначений. Через що, вона часто стала втручатися туди, куди в демократичних країнах держава не втручається. У результаті, між Держкомісією і страховиками стали часто відбуватися конфлікти.

Навряд чи на Україні хто-небудь буде стверджувати про досконалість і прогресивність законодавства про страхування. Тому тема удосконалення цього законодавства є майже не єдиним фактором, що поєднує позиції, з одного боку, і з іншого боку, — страховиків. Інша справа, те, що Держфінпослуг пропонує змінити в законодавстві, для страховиків не зовсім прийнятно.

Визнаючи проблему надмірної насиченості ринку страхових послуг дрібними страховиками, для її вирішення фахівці пропонують уже випробуваний спосіб: підвищити розміри мінімального статутного фонду страхової компанії. В обґрунтування приводиться закордонний досвід. Наприклад, у Японії мінімальний статутний капітал СК складає 7,69 млн. дол. США, у Південній Кореї — 18,75 млн. дол. США, а в Китаї — 60,4 млн. дол. США. Навряд чи в цій ситуації можна сліпо копіювати іноземний досвід, без врахування економічної ситуації в кожній конкретно узятій державі і стану ринку страхування. Тим більше, в Україні розмір мінімального статутного фонду не є статичним показником і прив'язаний не до долара, як у деяких країнах, а до євровалюти.

Однак підвищення обов'язкових витрат у бюджетах СК на цьому не закінчилися. З 5 березня 2004 р. Держфінпослуг підвищила розмір плати за ліцензії. У результаті, на даний момент 360 страховикам уже видано понад 600 ліцензій, у середньому, 1 СК придбала 16 ліцензій.

Правда, на цьому комплекс заходів для скорочення учасників страхового ринку обіцяє не закінчуватися. В даний час у стінах ВР України знаходиться законопроект, що передбачає процедуру обов'язкового переліцензування страховиків. Іншим законопроектом передбачається внесення змін і доповнень до чинного закону “Про страхування” щодо скорочення переліку видів обов'язкового страхування з 41 до 13.

Однак, головною “місією” в становленні вітчизняного страхування можна повноправно вважати боротьбу з перестрахуванням. В обґрунтуванні своєї позиції пан Суслов доходить до того, що, слухаючи його великі виступи, складається враження, начебто саме перестрахувальники вивезли всі капітали з України за роки її незалежності і якщо тільки страховим компаніям заборонити здійснювати перестрахувальну діяльність, то відтік капіталу закордон відразу ж припиниться. Хоча аналізуючи цей досвід, усе-таки варто визнати: питома вага перестрахування в економіці країн, що розвиваються, вище, ніж у розвинутих державах. До того ж, з відмиванням грошей борються правоохоронні, а не регулювальні органи. Держава в ході боротьби з відмиванням грошей використовує не абстрактні методи, а переслідує конкретних порушників, не обмежуючи при цьому волю діяльності сумлінних учасників ринку — така практика країн з ринковою економікою.

Аналізуючи діяльність Держфінпослуг на страховому ринку, можна часто спостерігати те, що багато проблем регулюються в “ручному” режимі, ступінь державного регулювання ринку страхування вище, ніж це повинно було б бути в країні з ринковою економікою. Звичайно, у такого надмірного державного втручання є своє виправдання: страхове законодавство України та інфраструктура поки ще не зовсім розвинута. Разом з тим, ніколи не слід зловживати зазначеними факторами і вживати всіляких заходів по приведенню страхового ринку під відповідність світовим стандартам, зокрема, євростандартам.

Світова практика виробила два принципових підходи до державного регулювання страхового ринку. Кожний з них реалізується в рамках визначеної системи права – континентальної (романо-германської) і англо-американської.

У рамках континентальної системи діє тверде регулювання страхової справи, що характеризується детальною регламентацією всіх сторін діяльності страховиків і систематичним контролем за дотриманням законодавства при проведенні страхових операцій. Для зазначеної моделі характерні такі форми регулювання, як затвердження органами страхового нагляду страхових тарифів або встановлення рамок коливання тарифів, затвердження змісту типових форм договорів страхування, перевірка виконання бізнес-планів, нагляд за поточними операціями, регулярні перевірки страхових компаній.

У рамках англо-американської системи права будується ліберальна модель регулювання страхування. У рамках цієї моделі основна увага приділяється контролю фінансового стану компаній на основі вивчення їхньої звітності. У ліберальній моделі страхування відсутня тверда регламентація страхових операцій, а також твердження страхових тарифів. Ліберальна модель має двох різновидів - децентралізовану і централізовану.

Децентралізована модель державного регулювання (США) відповідає принципам економічного федералізму. Кожен штат має автономну страхову систему і, відповідно, власний орган страхового нагляду, що встановлює нормативи страхової діяльності в штаті і контролюючій звітності функціонуючих у штаті страховиків. Єдиного органу страхового нагляду децентралізована модель не передбачає. На федеральному рівні регулюються лише окремі ділянки діяльності страхових компаній, основні ж регулюючі дії здійснюються органами страхового нагляду в штатах. При децентралізованій моделі велика частина нормативів і вимог до страховиків не уніфікована.

Централізована модель страхування (Великобританія) характеризується єдністю системи регулювання. У цій системі діє єдиний орган страхового нагляду. Усі страховики в країні підкоряються загальним правилам і нормативам. Британська модель була прийнята за основу при створенні уніфікованої системи регулювання на рівні Євросоюзу.[44, c. 138]

Система регулювання страхування в ЄС об’єднує саморегулювання і державне регулювання. Саморегулювання здійснюється міжнародними об'єднаннями страховиків, в основному, Європейським комітетом зі страхування, створеним у 1953 р.

Вітчизняним євроінтеграторам варто пам'ятати, що уніфікація вимог у директивах ЄС зовсім не означає відмовлення від національних систем регулювання страхового ринку. Наприклад, у ЄС за національними органами страхового нагляду залишене виключне право нагляду за вітчизняними й іноземними страховиками, що функціонують у країні, контроль їхнього фінансового стану. Слід також зазначити, що директиви ЄС - це інструмент прямого регулювання, але непряме економічне регулювання цілком здійснюється на рівні національних систем. Тому в ЄС кожна країна на основі однієї зі згаданих вище моделей розвиває свою унікальну систему страхування, що у чомусь подібна з “чистими” моделями, а в чомусь має власну неповторність.

Висновки до першого розділу

Перший спеціальний нормативний акт, що регламентує страхування, був прийнятий тільки в 1993 р. Навряд чи можна говорити про яку-небудь його істотну роль і піддавати серйозному аналізу, тим більше, це був навіть не закон, а Декрет Кабінету Міністрів “Про страхування”, хоч і мав статус законодавчого акта. Положення урядового Декрету були дуже узагальненими і викликали набагато більше питань, ніж давали відповідей на актуальні питання в роботі починаючих українських страховиків. Правова недосконалість Декрету призвела до того, що на вітчизняному страховому ринку, немов гриби після дощу, з'явилася маса страхових фірм різного калібру.

Прийняття в 1996 р. Закону “Про страхування” зробило вітчизняний страховий ринок більш цивілізованим. Головним перетворенням стало підвищення розміру мінімального статутного фонду страхової компанії і прив'язка його до поточного офіційного курсу євровалюти (у ті часи вона мала назву екю).

Визначну роль у розвитку вітчизняного страхування зіграла затверджена урядом Програма розвитку страхового ринку від 14 вересня 1998 р. У ній передбачалося дозволити пряму присутність іноземного страховика в Україні в середині 2000 р.

Сучасний етап функціонування національного страхового ринку потребує удосконалення системи правового забезпечення й державного регулювання страхової діяльності (удосконалення законодавчої та нормативної бази, прийняття низки законів та нормативно-правових актів, що регламентували б права та обов’язки ринкових суб’єктів та врегулювали механізми здійснення страхування), удосконалення порядку оподаткування страхової діяльності, впорядкування сукупності видів страхування та вирішення інших завдань. Формування розвинутого ринку страхових послуг в Україні забезпечить сприятливі умови для ринкової трансформації та стабільний розвиток національної економіки, розвиток світової економіки та міжнародних відносин.

 



Дата: 2019-05-29, просмотров: 184.