Під час розгляду питань, що стосуються міжкультурної роботи, обов’язково з’являються пропозиції для так званих лімітованих проектів, як наприклад: на шкільному святі (народні танці, як пекти пиріг чи піцу). Але цілеспрямоване навчання повинно мати щоденні заняття, тобто проводитись щодня і як інтегральний аспект використовувати різноманітні погляди та думки щодо такого виховання. Якщо подивитися на роздуми стосовно інтеркультурного виховання у поєднанні з навчальними планами і соціальними даними то з’являться інші цільові області освіти.

Якщо звернути увагу на тему та мотивацію стосовно даного питання то можна побачити ряд внутрішніх проблем вже у самому процесі виховання [7, c. 67].

Багато вчителів, які проходять підвищення кваліфікації, знайомляться та дізнаються наскільки велику роль у вихованні майбутніх поколінь відіграє тема та мотивація. Хоча варто зазначити, що близько половини з них не усвідомлюють всієї складності цього болісного питання. Лише в тому випадку, коли проблема міжкультурного виховання стане природним принципом виховання для більшої половини вчителів Німеччини, в неї з’явиться реальний шанс вижити.

Звичайно, що цього не можна досягти лише розмовами чи навіть згодою усіх вчителів до підвищення їхньої кваліфікації. Подальша освіта мусить стати єдиним цілим, тобто об’єднати зусилля для подолання усіх незначних проблем, а вже потім її представники можуть сміливо намагатись втілювати в життя навчальні проекти чи плани, проводити регулярні бесіди щодо нововведень, переконувати навколишніх у своїй правоті та пробуджувати бажання до подальшої праці в цій галузі [4, c. 94].

Створення фахово-когнітивної компетенції . Невід’ємним у між культурному вихованні, поряд з численними знаннями про Німеччину та її культуру, є точні, ґрунтовні знання інших культур. Той, хто знає історичні зв’язки і звичаї, хто має ґрунтовні знання про систему уряду, шкільну систему країни, або подорожував з пізнавальною метою по країні чи регіоні, зможе легше заглибилися у проблеми і відношення людей, або просто ставити запитання, які так чи інше цікавлять дану особу. І все таки багато німецьких колег зацікавленні цим питанням, а особливо ті, хто регулярно звертається до інформаційних журналів чи спеціальної літератури за допомогою, хоча б дляю, того щоб зацікавити іноземного школяра, який навчається в Німеччині, чи урізноманітнити сам процес навчання. Навіть якщо такі звернення до додаткової літератури є першим кроком в напрямку міжкультурного компетентного виховання, це вже про дещо свідчить [11, c. 89].

Поряд з країнознавчими знаннями, справжнім поняттям про міжкультурне виховання, чи рефлексіями про наявність осіб, які до цього причетні, підвищення кваліфікації та освіта повинні передавати професійно – дидактичні аспекти, такі, як цілі та можливі поля міжкультурного виховання.

Поглянемо на вибір цілей поданий відносно адресата:

а) у перехідних та двомовних класах:

- знання німецької мови, як основа для культурного зближення;

- міжкультурне навчання мови та міжкультурна семантика, контрактивна граматика, міжкультурні теми та відповідна література;

- збереження рідної мови, як першої чи другої мови у слові чи на письмі;

- початкове наведення соціальних контактів і співпраця з однокласниками – німцями;

- усвідомлене знайомство із навколишньою культурою у порівнянні з рідною;

- вироблення критичних навичок відносно культури, сім’ї та життєвого простору;

- тематизація проблематики і позитивні аспекти двомовності та двокультурності;

- розвиток обґрунтованого морального кодексу на основі знання двох культур;

- запобігання конфліктів різних поколінь за умови міграції шляхом різноманітної інтеграції у цільову культуру.

б) у звичайних класах:

- втілення міжкультурних аспектів, як навчальний принцип у всі навчальні предмети;

- збір знань про інші культури у всіх сферах життя і обговорення їх основних особливостей;

- зацікавленість і позитивне ставлення відносно іншої культури;

- погляд на німецьку культуру, історію, науку, літературу, мистецтво, політичний устрій і т. д., з точки зору власної культури та культури інших народів;

- пізнання власної культури, як один з багатьох можливих рішень для доброго співжиття; при цьому необхідною умовою є – велика повага до власної культури а також до «чужої» культури, тобто надання їм рівності;

- однаково критичний погляд як на власну так і на чужу культуру;

- визнання чужого впливу на власну культуру та її збагачення завдяки йому;

- розвиток допоміжних і навчальних компетенцій для нових школярів із збереженням їхньої гідності;

- іноземні школярі виступають носіями і водночас експертами власної культури, а оскільки вони зближаються й з іншою культурою, в даному випадку з німецькою, то така «двокультурність» виступає як щось позитивне, тобто вони розширюють свій кругозір, збагачують свої знання про світові культури.

в) в усіх класах

- здатність мислити толерантно, відносно культурних відмінностей, докладання усіх зусиль щоб агресія а можливо й ненависть переросла хоча б в симпатію чи навіть в інтерес до іншої культури;

- толерантність відносно невідомого та незвичайного в таких культурах;

- пізнання спільного у відмінних культурах;

- розвиток цінних а також спільних цінностей на основі природніх і людських прав;

- стратегії до подолання конфліктів при неминучому зіткненні різних інтересів;

- солідарність при ліквідації глобальних, двосторонніх, а також індивідуальних проблем;

- відмежування інтернаціоналізму від доброго безкорисного мистецтва [10, c. 187].

На завершення спробуємо усистематизувати основні думки даних роздумів за допомогою слідуючих тез:

· Міжкультурне виховання є актуальною проблемою німецького суспільства, яку необхідно вирішувати на загально державному рівні освіти. Вона допомагає зберегти соціальний мир в середині полі – етнічного суспільства, а назовні допомагає створити умови для компетентної нашої участі у глобальному світі. Без міжкультурного виховання, не лише в Німеччині, а й в інших країнах, в яких це проявляється, не можливо здійснити європейську інтеграцію в даний час.

· Міжкультурне виховання означає не лише відкидання власної ідентичності, а також поставлення собі за мету зробити суспільство прозорим тобто відкритим для інших культур.

· Дидактичні і методичні ідеї втілення міжкультурного виховання, як інтегральної складової для мігрантів, тобто для багатокультурних і для однокультурних школярів, є в великій мірі полегшенням у вирішенні даної проблеми.

· Підвищення кваліфікації вчителів пропонує заходи для міжкультурного виховання, але в першу чергу, надає перевагу вчителям, які працюють в перехідних класах, двомовних класах, чи на різноманітних перехідних курсах.

· В освіті вчителів другої освітньої фази для вчителів початкової, основної та старшої школи міжкультурне виховання подається в обмеженому обсязі.

Проте міжкультурне навчання в школах існує в таких напрямках:

· В багатьох школах (класах) і навчальних закладах педагоги практикують міжкультурне навчання;

· В шкільних навчальних планах вимагається міжкультурне виховання;

· Розгляд міжкультурних проектів відбувається досить часто та з точки зору різноманітних сторін;

· У шкільних буденностях, виходячи із різноманітних ситуацій, проходить також міжкультурне навчання [30, c. 11].

Отже провідні німецькі педагоги вважають, що у Німеччині потрібно радіти з того, що справжнє життя є сильнішим, аніж його структурні задатки, що багато вчителів є набагато прагматичнішими і відповідальнішими, ніж це відповідає їхньому відкритому образу, який склався на протязі останніх, важких років існування ще не об’єднаної Німеччини.