На сьогоднішній день питання про міжкультурне виховання дедалі частіше зустрічається у різноманітних літературних газетах та журналах, а також широко представлене у впровадженні проектів інформаційно-провідних шкіл, об’єднань, товариств, компаній, соціально-педагогічних закладів або різноманітних фірм.

Політична дискусія з кінця 2000 року вказує, на те співіснування різних релігій, культур, етнічностей в Німеччині як і в Європі загалом визначатиме надалі суспільна дискусія. Через тридцять років дискусій всі великі партії акцептують свою увагу на Німеччині, як на країні іммігрантів. Закон про іммігрантів вже напоготові.

У країні, яка протягом століття багато разів старалася докорінно змінити суттєві, основні цінності, завзято сперечаються навколо поняття – «німецька провідна культура», хоча ніхто не в змозі точно сказати, що означає ця специфічна німецька культура [8, c. 123].

Ззовні німецького суспільства люди виражають свій страх, та комплексують перед будь-якими змінами, а також висловлюють свою боязнь перед власною нездатністю виступати брутальним насиллям проти всього що їм здається чужим.

З іншого боку, у великих містах можна зустріти молодих людей, в основному віком до двадцяти років, які народилися і були соціалізовані в Німеччині, але крім школи і місця роботи не мають жодних контактів з німецьким суспільством і схиляються до насильства в націоналістичних групах [4, c. 56].

Суспільна дискусія про співжиття людей, які мають різні культурні особливості мусить очевидно в найближчі десятиліття знову і знову вестися по-новому при змінених рамкових умовах. Неодмінним завданням школи має стати те, щоб ініціювати мирне співжиття, яке б приносило користь для всіх, в якому школа приєднувала б школярів до новоствореного німецького суспільства і одночасно виховувала б у всіх школярів відкритість та позитивне ставлення одних до одних та до так званих «чужих». Саме це є завданням педагогічної освіти, яка не залишить наступні покоління вчителів з цим питанням на одинці.

Центральна Європа – це регіон, в якому міграція спостерігається протягом низки століть. Наприклад, найпереконливіша теорія про виникнення Баварії – теорія про змішання кельтських племен із римлянами, германцями та слов’янами. Так актуальною є помітна хвиля міграції від початку набору іноземної робочої сили у 1961 році, яка для німецької історії не є чимось незвичайним. Цілком нормальним є між іншим те, що культура в середині країни змінюється завдяки зовнішнім впливам. Німецька культура (мистецтво, мова, ставлення до регіону, релігії, роботи та проведення вільного часу), з кінця Другої світової війни супроводжувалася а також зараз супроводжується постійними змінами. І лише невеличка частина змін відбувалася через міграцію. Саме цим завданням займаються, з кінця шістдесятих років, соціальні педагоги та провідні вчителі з усього світу [23, c. 24].

На тему що стосується міжкультурної педагогіки було опубліковано багато робіт, які стали причиною виникнення думок про мовну та культурну інтеграцію закордонних школярів.

Вже з початку вісімдесятих років двадцятого століття в Німеччині вводиться програма соціалізації іноземних школярів, яка включає в себе такі пункти:

– інтеграція серед дотримання правил рідної мови а також рідної культури;

– будівництво полі-культурного іденцитету через знання і конкретизацію рідної культури та кінцевого результату злиття двох чи декількох культур;

- внесення рідної культури в шкільне життя [33, 226–227].

На протязі вісімдесятих – дев’яностих років монокультурні школярі потрапили у фокус міжкультурного виховання.

Об’єднання Європи, зокрема безперервна міграція до більш розвинених країн, призвело до того, що школи стали осередками зібрання дітей різноманітних культур. Особливе завдання початкової школи полягає в розвитку пізнання людини і культури, навчанні співіснувати в однаковому середовищі так, щоб можна було вчитися один від одного, а також при цьому всебічно розвиватися. Міжкультурне виховання направляється на основну масу як німецьких так і іноземних школярів з метою порівняти деякі ставлення та позиції одних школярів з позиціями інших, та підвести обидві групи до спільного висновку.

Для розвитку особистості ненімецьких школярів пошук можливостей розвиватися, рухатися вперед – необхідність в їхньому первинному середовищі, культурному оточенні, а також в суспільстві де вони зараз перебувають. Розвиток одного з видів даного іденцитету повинен призвести до кращого щоденного осилення негараздів. Німецькі діти можуть розвиватися через пізнання цілісності та різновидів цікавості, відкритості та толерантних можливостей. Кількість і рівень зусиль, які застосовуються під час викладання, залежить від відповідальних рішень кожного вчителя зокрема, який стикається із цією специфічною ситуацією і пов’язаними з цією ситуацією потребами [36, c. 59–60].

Зобов'язання, а саме – пов'язати себе з тематикою міжкультурного виховання не є для студентів педагогічних навчальних закладів німецької шкільної системи відкритими. В усіх університетах Німеччини були запропоновані, а потім і запровадженні, в рамках науково-виховного навчання, заходи на цю тематику. Серед них трапляються і не зовсім звичайні, тобто цікаві, часто ті, які виникли самостійно чи у колі друзів, знайомих, що навчаються в даному вищому навчальному закладі. Зобов'язанням є участь в заходах із міжкультурним дискутом, лише для тих студентів, майбутня професія яких є німецька мова, як друга іноземна мова, яку вони вивчають в даному вищому навчальному закладі. Так, щонайменше трьох семестрове розширене навчання у феодальній землі Баварія може існувати паралельно із звичайним навчанням у вищому навчальному закладі, яке закінчується одним чи двома державними іспитами. Воно проводиться без будь яких відхилень від основного навчання та служить як додаткове навчання для студентів таких міст, як Аусбурга, Айхштетта, Нюрнберга і Мюнхена. Регулярно опрацьовуються допускові роботи, як перший державний екзамен, із переліку тем міжкультурного виховання. Взагалі не можна не констатувати що частина студентів, під час першого періоду навчання пов'язує себе з міжкультурним вихованням, чи німецькою мовою як другою мовою вивчення [12, c. 90].

Під час другого періоду навчання, який ще називають референдаріатом, підготовка із «зарубіжної педагогіки» для студентів-освітян в початковій, основній школі та школі для дітей з фізичними вадами є обов'язковою.

В сфері третього періоду педагогічної освіти, підвищення кваліфікації, пропонуються академії вдосконалення педагогічної освіти і керівництва персоналом, а також регіональне підвищення кваліфікації, яке завжди дає свої позитивні результати в точно визначенні терміни.

У багатьох шкільних виданнях, підручниках, також в щоденних газетах, в локальній мережі – Інтернет можна знайти про різноманітні призові церемонії, як наприклад – «BMW – Award», із врученням нагород за толерантне та самосвідоме співіснування в школах німецькогого суспільства, фантазії та відкритої визначеності, педагогічного рівня, професіоналізму, що відіграє неабияку роль для міжкультурного виховання. В той же час педагогічні працівники помічають, що завдання виховання в щоденній роботі з учнями різних етнічних та культурних напрямків з кожним днем ускладнюються, тобто необхідним стає дедалі вищий рівень підготовки як з основної спеціальності, так і з педагогічних та психологічних дисциплін. Це потребує спеціальної професійної підготовки, чим і займаються працівники післядипломної освіти [9, c. 45–46].

При міжкультурному вихованні, як і при кожній шкільній виховній ситуації, у Німеччині, в основному, знаходять однакових партнерів, тобто – вчитель, школяр, батьки, претензії та вимоги суспільства. Також багато проблем виховання та конфліктів виховання є невід'ємними в даній ситуації. Вчителі дедалі частіше скаржаться на посталі перед ними проблеми в найрізноманітніших сферах. Основні види таких проблем базуються на соціальних відносинах, а саме наявні:

– суперечки через мовні непорозуміння;

– суперечки через різноманітні ціннісні орієнтації;

– деякі юнаки не вважають жінку, як авторитарну особу;

– різнобічна неповага до інших етнічних меншин (дурні турки, дурні росіяни, і т. п.) [27, 79–80].

Проблеми що пов'язані із спілкуванням з батьками дітей іноземного (не німецького) походження:

– багато батьків іноземних дітей не з'являються в школу для розмови з вчителями;

– розмова з іноземними батьками зривається через незнання мови країни де навчаються їх діти;

– страх перед довготривалим прогресом навчання та відсутності навчання через міжкультурні роботи.

Цей каталог щоразу збільшується і виявляє нові взаємопов’язані аспекти із класами багатими на представників різних культур. Проблемна сфера різноманітних життєвих ситуацій іноземних школярів першої ґенерації (ті особи, які народилися в країні з якої походять їхні батьки), другої ґенерації (народженні в Німеччині, як діти емігрантів) і третьої генерації (батьки були соціалізовані в Німеччині) можуть лише зухвало починатися. Усім школярам властива проблема подвійної соціалізації. Виховні цілі, виховний стиль так само як і духовні цінності, манери сім’ї взаємозв’язані із навколишнім суспільством [42, c. 124].

Що ж стосується ситуації, яка склалася з батьками, то кожен із емігрантів завжди прагнув знайти для себе та своєї сім’ї кращий рівень та умови життя. Кожен член сім’ї несе відповідальність за це, чому діти з досить раннього віку привчаються відповідати за кожен свій крок. Така відповідальність спочатку перед батьками, а вже потім перед самим собою та перед суспільством запобігає подальшій розбещеності та запущеності дітей.

Шлях до розмови вчителя із батьками часто відкладається на довгий період через проблеми із мовою, брак часу, традиційну відмову через роботу. Особливо в початковій школі багато батьків стикаються з проблемами такого характеру.