Аграрна політика держави доходить до користувача-селянина в нормативно-правових документах. Результати впливу їх виконання на державному та місцевому рівнях лежать не тільки в економічній площині, оскільки від них залежить добробут селян, а й у соціальній. Селянин має бути впевнений, що держава піклується про нього і створила всі необхідні умови для його розвитку [21; 34].

Проведене опитування було спрямоване на виявлення суб`єктивних уявлень селян що до заходів аграрної політики держави, які б могли сприяти підвищенню їхнього добробуту, за ступенем їх важливості для респондентів: першочергові, другорядні, не варті уваги чи шкідливі. Розподіл відповідей виявив помітну одностайність опитаних щодо покладання найбільших сподівань (від двох третин респондентів) на безпосередню державну підтримку, при цьому не тільки суб`єктів господарювання чи окремих видів господарської діяльності, але й у питаннях соціальної політики. Дещо менший інтерес (але не менше, ніж у половини опитаних) викликали пропозиції, зорієнтовані на створення умов для господарської діяльності самих селян. При цьому деякі новації, які значною мірою пов`язані із зовнішнім впливом на сільськогосподарське виробництво, викликали значно менший інтерес і віднесені незначною часткою респондентів до шкідливих [31; 54].

Слід зазначити неоднозначність сприйняття більшості запропонованих заходів аграрної політики окремими групами респондентів.

Значення створення умов для молодих спеціалістів у сільській місцевості серед респондентів зростає із підвищенням їхнього освітнього рівня: від 69% поміж опитаних з початковою освітою до 74% - із середньою й 78% - повною вищою освітою [31; 58].

Державна підтримка особистих селянських господарств також більшою мірою цікавить більш освічених респондентів: її вважають першочерговим чинником піднесення добробуту селян 69% опитаних з початковою освітою, 75% - із середньою й 81%

з повною вищою. Є помітні регіональні відмінності у ставленні респондентів до державної підтримки як першочергового чинника піднесення добробуту селян: такою є думка 95% опитаних у Північно-Західному регіоні, 94% - Південно-Східному, 90% - Південному, 83% - на Поділлі, але тільки 49% - у Донбасі.

Істотними є відмінності у визначенні ролі цінової політики: її готові визнати першочерговим чинником зростання добробуту 93% опитаних у північно-західних областях, 85% - у південно-східних, 87% - на Поділлі, однак тільки 48% - у північно-східних областях.

Зростання фінансування соціальної сфери села як першорядний захід визнають тільки 56% опитаних у центральних і північних областях та Донбасі, але 93% - у Північно-Західному регіоні й 85% - у Південному.

Ставлення до державної підтримки фермерських господарств помітно залежить від освітнього рівня: вона розглядається як пріоритет 59% респондентів з початковою освітою, 71% - із середньою й 86% опитаних з повною вищою. Сприяння розвитку сільського підприємництва вважають першорядним для підвищення добробуту селян 57% опитаних з початковою освітою, 69% - з середньою і 78% - з повною вищою освітою; 60% опитаних з дуже низьким рівнем добробуту, але 68% - із середнім і 82% - серед респондентів з рівнем вище середнього.

Полегшення доступу виробників до споживачів шляхом доступу на міські ринки сільгосппродукції спроможне передусім підвищити доходи селян на думку 52% опитаних з початковою освітою, 65% - із середньою й 69% - з повною вищою і 81% сільських підприємців.

Створення робочих місць поза сільськогосподарським виробництвом вважають пріоритетним напрямом 53% опитаних з початковою, 62% - середньою й 71% - повною вищою освітою.

Розвиток ринкової інфраструктури для збуту продукції особистих селянських господарств (збутові кооперативи, ринкові інформаційні системи, агроторгові доми, маркетингові ланцюги тощо) як пріоритет для піднесення добробуту села сприймається залежно від освітнього рівня респондентів особливо контрастно: 33% - з початковою освітою, 58% - повною середньою й 70% опитаних з повною вищою освітою [61; 18]. Залежно від рівня добробуту, статі, сфери зайнятості думки респондентів щодо пріоритетності розвитку ринкової інфраструктури розподілились наступним чином: так вважають 38% респондентів з дуже низьким рівнем добробуту, але 59% - із середнім; 58% опитаних чоловіків; 75% сільських підприємців і 71% працівників соціальної сфери села. Також відзначаються і регіональні відмінності: на це розраховують 95% опитаних у південно-східних і 70% - південних областях, 66% - у Галичині, але тільки 28% - у Донбасі [61; 24].

Створення обслуговуючих кооперативів (оранка, пасовища, забезпечення ресурсами тощо) спроможне як першочерговий захід вплинути на піднесення добробуту селян на думку 43% опитаних з початковою освітою, 55% - повною середньою і 60% з повною вищою; 46% серед опитаних з дуже низьким рівнем добробуту, але 58% із середнім.

Забезпечення умов для приходу інвесторів у сільськогосподарські підприємства як першорядний захід для піднесення добробуту села визнали усього 23% опитаних з початковою освітою, 51% - із середньою і 64% - з повною вищою; тільки 24% респондентів з дуже низьким рівнем добробуту, але 51% - із середнім; 54% серед опитаних працездатного віку. Істотними є й регіональні розбіжності: від 80% - у південно-східних, 60% у Галичині, до 16% - у Донбасі.

Віднесення окремих напрямів діяльності до шкідливих для добробуту селян також зумовлено передусім освітнім рівнем та матеріальним становищем опитаних, щоправда, не їх підвищенням, а пониженням. Зокрема, формування земельного ринку вважають шкідливим 14% опитаних з початковою освітою, але 7% - з повною вищою; 18% - з дуже низьким рівнем добробуту і 9% - із середнім. Іпотека землі визнана шкідливою для селянського блага 14% опитаних з дуже низьким рівнем добробуту і 7% - із середнім [61; 84].

У цілому широкий загал в українському селі зберігає очікування патерналістського ставлення до себе з боку держави, від якої більшість опитаних прагне прямої фінансової підтримки, або, принаймні, створення умов для використання можливостей особистого селянського господарства. Засоби "вростання" аграрного сектора в ринкове середовище здебільшого не вважаються селянами пріоритетними для покращання власного матеріального стану, а частиною опитаних розглядаються як шкідливі. Водночас спостерігається істотна нерівномірність у розподілі відповідей. Інноваційні підходи до розвитку села помітно більшою мірою сприймаються опитаними з більш високим освітнім рівнем (ними практично усі напрями сприймаються як такі, що спроможні позитивно вплинути на становище села), відносно більш забезпеченими, працездатного віку [44,23].

Значними є розбіжності в оцінках залежно від регіону проживання опитаних. Оскільки в багатьох випадках відмінними є позиції респондентів у сусідніх регіонах, де уявлення населення формувалися під впливом одних і тих же або споріднених чинників, то ці розбіжності слід пояснювати особливостями сучасної практики реалізації аграрної політики на місцях і відповідним їх відображенням у суспільній свідомості.

Помітний консерватизм сільського населення відбивається й у баченні опитаними найбільш прийнятної для них структури сільського господарства України. Так само дані в цілому по вибірці істотно відрізняються по окремих групах респондентів.

Середні сільгосппідприємства, як колишні КСП, помітніше приваблюють опитаних з початковою (34%) і базовою середньою (31%) освітою. На цю організаційну форму зорієнтовані менш заможні: 23% опитаних із середнім рівнем добробуту, але 28% - з дуже низьким рівнем; старші за віком: 16% опитаних до 40 років, але 32% - понад 55 років; 31% пенсіонерів, натомість тільки 8% сільських підприємців. Серед цих категорій респондентів питання створення земельного ринку знаходить слабку підтримку - 61% вважають, що земля взагалі не повинна бути товаром.

Середні й крупні фермерські господарства є прийнятнішими для 19% сільських підприємців. Серед респондентів, яких приваблює така структура сільськогосподарського виробництва, 31% вважають, що земля взагалі не повинна бути товаром, ще 41% готові визнати можливість продажу землі між громадянами України, а 18% підтримують вільні продаж і купівлю землі.

Перевагу крупним індустріальним господарствам, що займаються виробництвом, переробкою й експортом продукції, віддають більш освічені респонденти: від 6% серед опитаних з початковою освітою до 19% - з повною вищою; молодші за віком: 17% серед опитаних 18-28 років, але 9% - старших за 60 років; 24% працівників соціальної сфери, 18% найманих працівників, але тільки 13% сільських підприємців.

Сімейні фермерські господарства, створені на основі товарних особистих селянських господарств, приваблюють 16-19% опитаних у вікових категоріях 18-39 років, і тільки 9% опитаних старших за 55 років; відповідно 9% пенсіонерів, але вже 17% сільських підприємців [62; 17].

Розподіл переваги тим чи іншим варіантам відповідей по регіонах України виявляє певну специфіку у відповідях мешканців навіть сусідніх регіонів. У Північно-Західному регіоні 38% респондентів висловилися за збереження середніх підприємств, 23% - за багатоукладність, 14% - за крупні індустріальні господарства. Натомість у Галичині 41% опитаних висловилися за багатоукладність, 20% - за середні й великі фермерські господарства, а

16% - за крупні індустріальні господарства, що займаються виробництвом, переробкою і експортом продукції. А у південно-західних областях на першому місці (27%) середні й крупні фермерські господарства,19% опитаних висловилися за багатоукладність, а 17% - за сімейні фермерські господарства, створені на основі товарних особистих селянських господарств. На Поділлі по 32% висловилися за середні сільгосппідприємства і багатоукладність, а 20% - за крупні індустріальні господарства, що займаються виробництвом, переробкою і експортом продукції.

У центральних областях 34% респондентів передбачають у майбутньому домінування середніх сільгосппідприємств, ще 13% - середніх і крупних фермерських господарств, 12% - сімейних фермерських господарств.

У північних областях опитані поставили на перше місце середні сільгосппідприємства (30%), 18% підтримали багатоукладність, ще 17% висловилися за середні й крупні фермерські господарства. У Північно-Східному регіоні 42% висловилися за багатоукладність, 25% віддали перевагу середнім сільгосппідприємствам.

У Південно-Східному регіоні сімейні фермерські господарства, створені на основі товарних особистих селянських господарств, привабили 43% респондентів, а 28% опитаних висловилися за багатоукладність сільського господарства. У південних областях опитані віддали перевагу (30%) середнім сільгосппідприємствам, 18% висловилися за сімейні фермерські господарства, створені на основі товарних особистих селянських господарств, 15% - за середні й крупні фермерські господарства.

Донбас виділяється з поміж інших регіонів тим, що тільки тут опитані поставили на перше місце (36%) крупні індустріальні господарства, що займаються виробництвом, переробкою і експортом продукції, 20% підтримали середні й крупні фермерські господарства, ще 17% бачать майбутнє передусім з середніми сільгосппідприємствами [45,28].

Можна стверджувати, що сприйняття українським селянством перспектив аграрного сектора сьогодні помітно визначається орієнтацією на організаційну форму, таку як середнє сільгосппідприємство, випробувану значною частиною респондентів, або формальним визнанням багатоукладності. Домінування в майбутній структурі сільськогосподарського виробництва крупних підприємств, великих і середніх фермерських господарств та невеликих фермерських господарств, заснованих на товарних сімейних господарствах, має приблизно однакову кількість прихильників. Однак ці форми організації сільськогосподарського виробництва мають істотно більшу підтримку серед більш освічених, молодших за віком, економічно активніших верств населення.