Техніко – економічна характеристика підприємства
Поможем в ✍️ написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

 

Закрите акціонерне товариство «Омега» засновано в 2001 році шляхом перетворення державного підприємства у закрите акціонерне товариство . Повне найменування товариства – Закрите акціонерне товариство «Омега» , скорочене – ЗАТ «Омега».

Юридична адреса: Україна, м. Київ, вул. Залізнична, 106.

ЗАТ «Омега» здійснює випуск електромагнітних муфт, вимикачів шляхових, реле, трансформаторів, що мають широке пристосування в автомобільному сервісі

Розглянемо фінансові показники результатів діяльності підприємства за 2006-2008 роки.

 

Таблиця 2.1

Основні показники фінансово-господарської діяльності

Показник 2006 2007 2008
Обсяг реалізації у діючих цінах (тис.грн) 4107,8 4335,7 4798,6
Реалізація продукції у натуральному виразі (кількість виконаних робіт) 9335,9 9853,8 10905,9
Кількість працюючих на підприємстві (чол) 17 17 22
Виробіток одного працівника у вартісному виразі, тис.грн/чол 241,6 255,0 218,1
Виробіток одного працівника у натупальному виразі, обсяг виконаних робіт/чол.. 549,1 579,6 495,7
Витрати (тис.грн) 3659,9 3393,6 2976,2
Фінансовий результат (тис.грн) -170 406,2 1154,7
Середня заробітна плата, грн 5400 6082,3 5125,4

 

Наведені дані основних показників діяльності підприємства свідчать, що за останні три роки спостерігається збільшення обсягів наданих. Відповідно до цього фактору збішується обсяг чистого доходу, але в цей же час бачимо, що збільшення виручки від реалізації не означає автоматичного збільшення прибутку. Зростання витрат пояснюється тим, що у 2008 році підприємством значні кошти направлені на придбання основних засобів та позаоборотних активів, переїзд в інше приміщення, проведення ремонту орендованих приміщень, підвищення орендної плати, збільшення чисельності працюючих, підвищення заробітної плати та відрахування на соціальні заходи.

Збільшення обсягів реалізації продукції призвело до потреби у збільшенні кількості працюючих з 17 осіб до 22. Виробіток одного працівника у натуральному виразі вказує на те, який дохід забезпечує один працівник. Тобто можна зробити висновок, що залучення додаткових трудових ресурсів не було ефективним, бо збільшення кількості робітників не відповідає збільшенню обсягів робіт.

Фінансовий стан підприємства, це економічна категорія, що відображає стан капіталу в процесі його кругообігу та здатність суб’єкту господарювання до саморозвитку, аналіз фінансового стану підприємств дозволяє не тільки оцінювати використання їх фінансових ресурсів на даний момент, але й слугує необхідною передумовою для вироблення стратегічних направлень їх розвитку.

Одна з найважливіших характеристик підприємства – його фінансова стійкість, тобто стан фінансових ресурсів, при якому підприємство має можливість ефективно використовувати грошові кошти для забезпечення безперебійного процесу виробництва та реалізації продукції. Тому розглянемо основні алгоритми визначення стійкості підприємства.

Велике значення має визначення оптимальної границі його власної фінансової стійкості, як і факторів, що обумовлюють цю границю. З одного боку, якщо фінансова стійкість підприємства недостатня, це може привести до його неплатоспроможності, з другого – надлишкова фінансова стійкість створює зайві запаси і резерви, що спричиняють зростанню витрат на їх утримання, зменшення прибутку і гальмують темпи економічного розвитку.

На Україні використовують різні методичні підходи до оцінки фінансового стану підприємств, з яких найбільш популярні три: коефіцієнтна, агрегатна та інтегральна.

Основою найбільш розповсюдженого, коефіцієнтного підходу є обчислення й аналіз ряду фінансових коефіцієнтів, що ґрунтуються винятково на даних балансу про джерела фінансування, тобто на капітал. У цьому випадку фінансова стійкість підприємства оцінюється тільки на основі даних пасиву балансу.

Проте у цьому випадку характеристика фінансової стійкості підприємства буде не повною: важливо не тільки знати джерела формування фінансових ресурсів, але й напрямки їх використання. Тому, з економічної точки зору більш виправданим є агрегатний підхід, суть якого полягає у аналізі взаємозв'язків між активом та пасивом балансу, тобто коли можна простежити напрямку використання засобів. Тому повну оцінку фінансової стійкості підприємства варто здійснювати з використанням як коефіцієнтів, розрахованих за даними пасиву балансу, так і коефіцієнтів, що відбивають взаємозв'язок між джерелами формування засобів підприємства і структурою їхніх вкладень.

Аналіз фінансової стійкості (платоспроможності) підприємства здійснюють за допомогою показників (коефіцієнтів) представлених у табл.2.2, розрахованих на основі даних фінансової звітності.

 

Таблиця 2.2

Динаміка показників фінансової стійкості

Показник 2006 2007 2008 Рекомендовані тенденції змін
Коефіцієнт фінансової автономії 0,76 0,78 0,83 Критичне значення – 0,5, збільшення
Коефіцієнт фінансової залежності 1,30 1,30 1,20 Критичне значення – 2, зменшення
Коефіцієнт фінансового ризику 0,30 0,30 0,20 < 0,5, критичне значення –
Коефіцієнт маневреності власного капіталу   0,30 0,40 0,50 > 0 збільшення
Коефіцієнт структури покриття довгострокових вкладень 0,05 0,04 0,06  
Коефіцієнт довгострокового залучення позикових засобів 0,03 0,02 0,03 0,40
Коефіцієнт фінансової незалежності капіталізованих джерел 0,97 0,98 0,97 0,60

 

Розглянемо найбільш істотні показники коефіцієнтів, що характеризують фінансовий стан підприємства з позицій структури джерел фінансування.

 

Коефіцієнт фінансової автономії розраховують за формулою:

 

К авт. = , (2.1)

 

де ВК – власний капітал;

АБ – актив балансу.

На нашу думку, необхідно відзначити збільшення частки цього коефіцієнту з 0,76 у 2006р. до 0,83 у 2008р. Практикою визначено, що загальна сума заборгованості не повинна перевищувати суму власних джерел фінансування, тобто загальна сума капіталу повинна бути хоча б наполовину сформована за рахунок власних коштів. І хоча в Україні критичне значення коефіцієнта автономії може складати 0,5, частка притягнутого капіталу, наприклад, у японських компаніях набагато вище — порядку 80%, що значно більше. Прямо протилежний коефіцієнту фінансової автономії коефіцієнт фінансової залежності — добуток цих двох коефіцієнтів дорівнює одиниці. Коефіцієнт фінансової залежності розраховують за формулою:

 

К ф.з. =  , (2.2)

 

У динаміці ріст цього показника означає збільшення частини позикових коштів у фінансуванні підприємства, тобто втрату фінансової незалежності. Протягом 2006–2008 років значення цього коефіцієнту наближається до одиниці, тобто власники майже повністю фінансують підприємство.

Коефіцієнт фінансового ризику показує співвідношення залучених засобів і власного капіталу і служить для визначення найбільш загальної оцінки фінансової стійкості підприємства. Його розраховують за формулою:

 

Кф.р. = , (2.3)

 

де ЗК – залучений капітал;

ВК – власний капітал.

Зменшення показника у динаміці свідчить про зниження залежності ТОВ «Омега» від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про збільшення фінансової стійкості.

Коефіцієнт маневреності розраховується на основі пасиву балансу і розрахункових даних, що відбивають величину власних оборотних коштів за формулою:

 

К ман. = , (2.4)

 

де ВОК – власний обіговий капітал;

ВК – власний капітал.

ТОВ «Омега» відрізняється низьким рівнем маневреності власного капіталу. Обумовлено це значною долею власних коштів в структурі пасивів підприємства. Позитивним моментом є незначне збільшення даного коефіцієнту в динаміці.

При оцінці фінансової стійкості підприємства важливу роль грає і коефіцієнт структури покриття довгострокових вкладень (К с.д.в.), методика розрахунку якого базується на припущенні, що довгострокові позики використані з метою фінансування основних засобів та інших капітальних вкладень і представлена у вигляді формули (2.5).

 

К с.д.в. = , (2.5)

 

де ДП – довгострокові пасиви;

НА – необоротні активи.

Дані табл.2.9 свідчать, що необоротні активи профінансовані за рахунок власних коштів.

Розрахунок коефіцієнта структури довгострокових джерел фінансування враховує два взаємодоповнюючих показники — коефіцієнт довгострокового залучення позикового капіталу і коефіцієнт фінансової незалежності капіталізованих джерел, що розраховуються за формулою (2.6) та формулою (2.7).

 

К д.п.з.к. =  , (2.6)

К ф.ц.к.д. = , (2.7)

 

де ДЗ –довгострокова заборгованість;

ВК – власний капітал.

Поширеною є думка про те, що частка власного капіталу у загальній сумі джерел довгострокового фінансування може бути досить великою, при цьому нижня границя визначена на рівні 0,6 (60%). Як показує практика, при більш низькому рівні цього показника рентабельність власного капіталу не буде відповідати визнаним оптимальним значенням. А чим вище в підприємства частка власного капіталу, тим з більшою готовністю кредитори вкладають у нього свої кошти. Величину показників фінансової стійкості підприємства формують багато факторів — стадія життєвого циклу підприємства, сфера його діяльності, структура джерел засобів, оборотність оборотного капіталу і всіх активів. Тому, за допомогою тільки коефіцієнтного підходу визначити ступінь фінансової стійкості підприємств досить проблематично, для повноти картини частіше додатково користуються іншими методами.

Так, коефіцієнтний підхід до визначення фінансової стійкості доповнюється агрегатним, сутність якої – у аналіз взаємозв’язку між активом та пасивом балансу. Такий підхід дозволяє визначити типи поточної фінансової стійкості підприємства.

У табл. 2.3 представлена загальна оцінка фінансової стійкості та визначено тип фінансової стійкості. Дані табл. 2.3 свідчать про нестійке положення ТОВ «Омега». Головною причиною чого є випереджальний ріст запасів у порівнянні з власними оборотними та довгостроковими джерелами їхнього покриття.

Таблиця 2.3

Узагальнюючий розрахунок фінансової стійкості ТОВ «Омега» за 2005–2007 рр.

Показник 2006 2007 2008
Власний капітал 5645,7 6024,0 5771,3
Необоротні активи 4087,4 3525,0 3011,3
Власні кошти 1558,3 2499,0 2760,0
Довгострокові зобов'язання 194,9 149,6 189,0
Наявність власних і довгострокових джерел покриття запасів 1753,2 2648,6 2949,0
Короткострокові кредити і позики 1542,0 1545,2 926,4
Загальний розмір основних джерел покриття запасів 3295,2 4193,8 3875,4
Запаси 2861,5 3311,6 2975,3
Надлишок (+) або недостача власних обігових коштів –1303,2 –812,6 –215,3
Надлишок (+) або нестача (–) власних оборотних коштів і довгострокових кредитів і позик –1108,3 –663 –26,3
Надлишок (+) або нестача (–) основних джерел покриття запасів 433,7 882,2 900,1
Тип фінансової стійкості нестійкий нестійкий нестійкий
Надлишок (+) або нестача (–) засобів на 1 гривню запасів, грн. 0,2 0,3 0,3

 

Необхідно відзначити, що наявність запасів у розмірах, що не можуть бути забезпечені власними оборотними коштами є свідоцтвом про їхню зайву концентрацію на підприємстві. Додатковий аналіз причин такого стану дозволить не тільки скоротити надмірні обсяги запасів, направивши звільнені засоби на більш актуальні нестатки підприємства, але і тим самим нормалізувати і збільшити запас стійкості фінансового стану ТОВ «Омега».

З метою оцінки платоспроможності ТОВ «Омега» розрахуємо показники ліквідності (табл. 2.4).

 


Таблиця 2.4

Коефіцієнти ліквідності ТОВ «Омега» за 2006–2008 рр.

Показники На 01.01.2007 На 01.01.2008 На 01.01.2009 Норма
1 Коефіцієнт миттєвої ліквідності 0,01 0,03 0,003 ≥ 0,2...0,35
2 Коефіцієнт проміжної ліквідності 1,78 2,09 3,36 ≥ 0,5...0,8
3 Коефіцієнт поточної ліквідності 2,16 2,71 4,18 ≥ 1…1,5

 

На необхідність поліпшення фінансового стану підприємства вказує нестача коштів для покриття термінових зобов'язань — протягом усіх трьох років коефіцієнт миттєвої ліквідності, значно менш ніж нормативні значення. Коефіцієнт поточної ліквідності навпаки перевищує нормативні значення, що обумовлено високою часткою низько ліквідних активів у структурі активів.

Отримати інтегровану оцінку ступені фінансової стійкості дозволяє інтегральний підхід. Показники фінансової стійкості при цьому підході характеризують стан і структуру активів підприємства і забезпеченість їхніми джерелами покриття. Сутність цього підходу полягає у бальній оцінці основних фінансових показників та визначення класу фінансової стійкості підприємства. Критерії оцінки фінансового стану підприємства наведені у табл. 2.5.

 


Таблиця 2.5

Критерії оцінки фінансової стійкості підприємства

Показники

Межі класів відповідно критеріям (у балах)

I клас II клас III клас IV клас

V клас

1 2 3 4 5 6 7
Коефіцієнт миттєвої ліквідності ≥0,5...20 ≥0,4...16 0,3..12 0,2. ..8 0,1...4 ≤0,1...0
Коефіцієнт проміжної ліквідності ≥1,5...18 1,4...15 1,3...12 1,2...6 1,0...3 ≤1,0...0
Коефіцієнт поточної ліквідності ≥2...16,5 1,9...1,7 15...12 1,6...1,4 10,5...7,5 1,3...1,1 6...3 1...1.5 ≤1,0...0
Коефіцієнт незалежності ≥0,6...17 0,59...0,54 15 ..12 0,53...0,43 11,4...7,4 0,47,.0,41 6,6...1,8 0,4...1 ≤0,4...0
Коефіцієнт маневреності власних коштів ≥0,5...15 0,4...1 0,3...9 0,2...6 0,1...3 ≤0,1...0
Коефіцієнт фінансової автономії стосовно формування запасів ≥...13,5 0,9...11 0,8...8,5 0,7...0,6 6...3,5 0,5...1 ≤0,5...0.
Мінімальна межа 100 85,2...66 63,4...56,5 41,6..28,3 14

 

Підсумувавши за допомогою методики “бальної” оцінки отримані фінансові показники, одержимо такі рейтингові оцінки підприємства:

2005 —60,5 бала,

2006 —52,5 бала,

2007 – 66,5 бала.

Таким чином, протягом 2005 – 2007 років ТОВ «Омега» можна віднести до 3 класу, до якого належать підприємства з невеликим рівнем ризику фінансових утрат.

З огляду на важливість заходів щодо залучення споживачів й, відповідно, збільшення обсягу продажів, ТОВ «ОМЕГА» повинне приділяти увагу різноманітним рекламним заходам, таким як:

1) розміщення інформації про підприємство в мережі INTERNET;

2) опублікування реклами в друкованих виданнях;

3) відправлення зразків продукції потенційним споживачам;

4) участь у проведених виставках і презентаціях.

Підприємству необхідно залучати кредити, які, звичайно, позначилося б на рентабельності, але дозволило б підвищити платоспроможність підприємства, поліпшити структуру балансу й, можливо, зацікавило б потенційного інвестора.

 



Аналіз структури управління

 

Управління товариством здійснюється Головою правління й радою директорів, до складу якого входять:

- начальник юридичного відділу;

- технічний директор;

- фінансовий директор;

-директор по інформаційній політиці й зв'язкам із громадськістю;

- директор по персоналу;

- директор по збуту

- директор по постачанню

Структура управління представлена на мал.2.2.1.

Для прийнятої в корпорації структури управління характерне виділення великих автономних виробничо-господарських підрозділів і відповідних їм рівнів керування з наданням цим підрозділам оперативно-виробничої самостійності й з перенесенням на цей рівень відповідальності за одержання прибутку.

Виробничо - господарські підрозділи мають всередині необхідні власні функціональні підрозділи. На них покладає відповідальність за виробництво й збут певної продукції й одержання прибутку, у результаті чого управлінський персонал верхнього ешелону компанії вивільняється для рішення стратегічних завдань. Оперативний рівень керування, що концентрується на виробництві конкретного продукту або на здійсненні діяльності на певній території, відділений від стратегічного, відповідального за ріст і розвиток компанії в цілому. Вищий керівний орган компанії залишає за собою право твердого контролю по загалькорпоративних питаннях стратегії розвитку, науково-дослідних розробок, фінансів, інвестицій і т.п.

Керівники підрозділів повністю відповідальні за результати діяльності очолюваних ними підрозділів.

Розширення й поглиблення зв'язків між підрозділами проводиться у вигляді формалізованих процедур. Неформального ж зв'язку, які мають не меншу значимість, розвиваються самі на їхній основі.

Зв'язки здійснюються у вигляді обміну між підрозділами знаннями, технологіями, ідеями, оцінками, документами, поточною інформацією. Форми взаємодії вибираються виходячи з конкретних вимог практики, інтересів кожного співробітника. Автор відзначає, що практично всі підрозділи корпорації відчувають недолік інформації. Існуючі інформаційні потоки між відділами не узаконені, не формалізовані, виникають стихійно й не відбивають багатьох потреб співробітників. Частина їх, як правило, погано уяввляє загальну ситуацію на підприємстві, не знає, чим займаються в сусідньому відділі. Це заважає співробітникові відчувати свою роботу частиною спільної справи. Очевидно, кожний відділ повинен визначити, яку інформацію, у якому виді й з якою періодичністю йому варто одержувати з інших відділів.

 

Дата: 2019-05-29, просмотров: 203.