Росія, незважаючи на свій високий туристичний потенціал, займає незначне місце на світовому туристичному ринку. На її частку припадає близько 1% світового туристичного потоку.

Реалізація туристичного потенціалу в Росії стримується низкою проблем, характерних майже для кожного російського регіону: інфраструктура, кадри, маркетинг, підприємницьке середовище, законодавство. У російських регіонах спостерігається гостра нестача якісної готельної інфраструктури та розважальної інфраструктури. Для багатьох регіонів існує проблема транспортної доступності туристичних центрів. Низький рівень бюджетних витрат на галузь обмежує просування туристичних можливостей Росії в цілому та її регіонів на світовому ринку. Існує високий дефіцит кваліфікованого персоналу, здатного запропонувати якісне обслуговування туриста, не створено ефективне законодавство для залучення приватних інвестицій в галузь, в багатьох регіонах не створена підприємницьке середовище, яка необхідна для розвитку туристичної галузі. У

Росії існує найбільш суворий серед країн, орієнтованих на розвиток туризму, візовий режим.

За оцінками фахівців СОТ, потенційні можливості Росії дозволяють при відповідному рівні розвитку туристської інфраструктури приймати до 40 млн. іноземних туристів на рік, однак на сьогоднішній день кількість приїжджають в Росію іноземних гостей c діловими, туристичними та приватними цілями не відповідає її туристського потенціалу, складаючи 6 , 8 млн. чол.

Основними факторами, що стримують розвиток в'їзного туризму в Росію, в даний час є:

• образ Росії як країни, несприятливої для туризму, що створюється як закордонними, так і вітчизняними засобами масової інформації;

• несприятливий для туристських відвідувань в країну візовий режим, що полягає в завищеної вартості віз, тривалих термінах їх видачі та інших консульських правилах, які ускладнюють відвідання Росії іноземними туристами, часто приймають рішення про поїздку на короткий час за кілька днів до намічуваної дати виїзду;

• нерозвинена туристська інфраструктура, високий моральний і фізичний знос існуючої матеріальної бази, мала кількість готельних засобів розміщення туристичного класу (3 зірки);

• відсутність сприятливого податкового режиму для інвестицій у засоби розміщення туристів та іншу туристичну інфраструктуру;

• відсутність за кордоном державної некомерційної реклами туристичних можливостей країни, у тому числі за допомогою діяльності фінансованих державою загранпредставітельств з туризму;

• невисока якість обслуговування у всіх секторах туристської індустрії;

• невідповідність ціни і якості розміщення в готелях.

Реалізація що стоять перед галуззю завдань пов'язана з необхідністю вирішення питання про виділення витрат на туризм як окремий розділ до бюджетної класифікації. Більшість держав, усвідомлюючи важливість розвитку туристської індустрії для своїх країн, щорічно виділяють значні бюджетні кошти, що витрачаються національними туристичними адміністраціями на просування туристичного продукту - розробку маркетингових стратегій, рекламу туристичних можливостей країни, інвестування в розвиток туристичної інфраструктури та ін

Так, наприклад, не дивлячись на лідируючі світові позиції в розвитку туризму, бюджет, що виділяється Францією та Іспанією на туризм, становить, відповідно, 58 і 147 млн. дол США, Ізраїлю - 203 млн. дол США, Китаю - 68 млн. дол . США. При цьому частка витрат на рекламу в бюджетах туристських адміністрацій складає від 48.7% в Іспанії до 99% у Франції.

Необхідність асигнувань з федерального бюджету продиктована, перш за все, потребою в забезпеченні участі держави у формуванні і просуванні національного туристичного продукту, в тому числі проведення маркетингових досліджень, рекламно-інформаційної діяльності, участі в організації та проведенні міжнародних туристичних виставок, конференцій, семінарів, організації міжнародного співробітництва, формування базового пакету інвестиційних проектів у галузі розвитку туристичної інфраструктури та ін

Реалізація що стоять перед галуззю завдань дозволить значно збільшити потік іноземних туристів до Росії і приплив валютних надходжень в економіку країни, а також забезпечити, з одного боку, зростання податкових відрахувань до бюджетів різних рівнів, а з іншого боку, враховуючи значний мультиплікативний ефект туризму, розвиток суміжних галузей економіки та підвищення зайнятості населення.

В цілому, прийняття даної концепції за основу з метою реалізації державної політики в галузі розвитку туризму буде сприяти підвищенню рівня економічного розвитку країни, добробуту населення і зміцнення міжнародного становища Росії як невід'ємної складової світового ринку.

Всі стримуючі розвиток індустрії туризму фактори можна об'єднати в кілька основних груп.

1. Економіко-географічні. До цієї групи факторів відносяться низька щільність населення і слабка освоєність території, відносно невисока щільність дорожньої мережі.

2. Екологічні. Це відносно низька стійкість ландшафтів до рекреаційних навантажень, наявність селі-і лавинонебезпечних ділянок у гірничних районах, а також необхідність охорони унікальної екосистеми і обмеження масового доступу туристів на особливо охоронювані території.

3. Інфраструктурні. Стримуючими факторами є і низька комфортність житла, слабкий розвиток сфери (в деяких місцях повна відсутність) комунальних послуг і засобів зв'язку, відсутність очисних споруд, мала кількість готелів середнього класу. Тільки 10% готельного фонду можна віднести до класу люкс. У таких умовах туристи, особливо іноземні, позбавлені елементарних і звичних для них зручностей. Що стосується готелів високого класу, то в Росіїї до цих пір невелика кількість готелів найвищої категорії (п'ятизіркових). Поки що невисоко якість дорожньої мережі і низька комфортність транспортних послуг. Незадовільний стан інфраструктури не дозволяє повною мірою використовувати рекреаційний потенціал території. У першу чергу це відноситься до зимових видів туризму.

4. Інституційні. Стримує розвиток туризму наявність адміністративно-чиновницьких бар'єрів (тривале оформлення документів, відсутність необхідної для туристів інформації, незручний графік роботи інфраструктурних і візових організацій і т.д.), а також невирішеність організаційно-правових питань, в тому числі питань відведення земель, низька зацікавленість влади у розвитку туристського бізнесу, застаріла нормативно-правова база, слабке забезпечення безпеки туристів.

Сюди ж можна віднести слабку готовність місцевого населення до обслуговування туристів, непрозорість туристського бізнесу, недолік висококваліфікованого персоналу в сфері туризму і слабку підготовку кадрів.

5. Соціально-економічні. Попит на туристські послуги залежить не тільки від потенціалу території, але і від рівня життя населення. Низька платоспроможність обмежує можливість подорожей, змушує багатьох мешканців проводити свою відпустку вдома і на дачі.

6. Якість і культура обслуговування. В країні поки ще низька культура гостинності і висока вартість послуг, яка не відповідає їх якості (в порівнянні з міжнародними стандартами). Персонал турагентств і візових служб недостатньо уважний до запитів клієнтів, є випадки тяганини з оформленням документів, затримки в подачі транспорту, поїздки не завжди комфортні.