З'ясування ролі держави в економіці є предметом багатьох економічних наук. Для визначення її ролі в економічній літературі використовуються різні терміни «державне втручання в економіку», «державна економічна політика», «державне втручання в економіку», «державна економічна політика», «державне управління економікою» та ін.

Найменше відповідає сутності явища такий поширений термін, як «державне втручання в економіку». Він породжує уявлення про насильницьке втручання, навіть з добрими намірами, однієї самостійної системи (держави) в іншу, як хірургічне втручання в організм людини. Насправді держава є не зовнішньою системою щодо економіки, а її складовою частиною.

Економічна політика держави є елементом загальної державної політики, яка включає соціальний, гуманітарний, оборонний, екологічний та інші напрямки. Якою б не була державна політика за своїми напрямами, характеристиками та пріоритетами, вона має бути комплексною, охоплювати всі сфери суспільного життя. Навіть ті, хто визнає базисний характер економіки, не заперечують великого впливу на неї політичних, соціальних, моральних, духовних, психологічних та інших факторів. Забувати це — значить позбавляти себе можливості ефективно впливати на економічні процеси.

Існує багато визначень поняття «державна економічна політика». Беручи загалом — це є цілеспрямований вплив на економічні процеси на макро- і мікрорівні, створення й удосконалення умов економічного розвитку відповідно до певного суспільного устрою. У багатьох економічних дослідженнях поняття «державна економічна політика» та «державне регулювання економіки» ототожнюються. Однак ближчим до істини буде твердження, що економічна політика є тією засадною основою, що на ній базується державне регулювання економіки.

Державне управління економікою — це організуючий і регулюючий вплив держави на економічну діяльність суб'єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності. Основними функціями управління є: організація, планування, регулювання, кадрове забезпечення, контроль.

Антициклічне регулювання на основі кейнсіанської теорії

Економічна система суспільства, яка ґрунтується на вільній конкуренції, була здатна автоматично відновлювати порушену рівновагу у відтворювальному механізмі. У 30-ті роки XX ст. циклічні рухи виробництва виявилися б згубними для ринкової моделі господарства, якби не свідомі анти кризові заходи уряду. Організація громадських робіт, закупівля надлишків продукції, матеріальна допомога компаніям, що розорюються, допомога безробітним — цими та іншими заходами було стимульовано сукупний попит і здійснено вихід з глибокої кризи 1929—1933 pp.

Після Другої світової війни регулювання відтворення було спрямоване на те, щоб стимулювати економіку в період спадів і стримувати її в період піднесення. Головне завдання держави під час криз полягає в сприянні швидкому вирівнюванню суперечностей, переходу до пожвавлення та піднесення, а згодом — в запобіганні того, щоб нагромадження відхилень і диспропорцій набуло загрозливого характеру.

Антициклічне регулювання - комплекс форм та засобів централізованого впливу держави, спрямованих на послаблення циклічних коливань, глибини економічної кризи.

Об'єктами такого регулювання є обсяг платоспроможного попиту й інвестиційний процес, а його основними інструментами — грошово-кредитна політика держави та бюджетне регулювання. Грошово-кредитне регулювання здійснюється переважно шляхом підвищення або зниження норми відсотка. У розвинутих країнах збільшення її на один пункт (наприклад, з 8 до 9%) через певний час скорочує інвестиції на 10—15%. Щоб прискорити вихід з кризи, держава знижує норму відсотка.