Сільське господарство було основним заняттям не тільки сільського населення зазначених держав. Польське місто, яке нараховувало від п’ятисот до двох тисяч мешканців, а таких міст в першій половині XIX ст. була більшість – також мало переважно аграрний характер. Ці містечка споріднювало з селом те, що більшість з них тривалий час залишалась під владою великих землевласників.

Необхідно відмітити те, що міста починають відігравати важливу роль для Королівства Польського та Князівства Варшавського, увібравши в себе значну частину польського населення, що кількісно подвоїлось на протязі століття. Саме тоді з зростанням промислових Катовиц, Забже, Лодзі починають закладатися основи економічної географії сучасної Польщі.

Паралельно з урбанізацією змінювалися і різні прошарки міського населення, які зберігали риси середньовічного міщанства.[30]

Слід звернути увагу на те, що в польських містах зароджуються і розвиваються буржуазні відносини, пов’язані з процесами накопичення капіталів. Так, в Королівстві Польському першої половини XIX ст. найбільші капітали мала група комерсантів, яка отримала на відкуп різні державні монополії – продаж солі, табаку тощо. Відкуп збору непрямих податків, казенні підряди, правительствені дотації, отримання на вигодних умовах державних підприємств – були найбільш вірними засобами скорого збагачення, втрата доступу до яких загрожувала майже неминучим банкротством.

Всі значні промисловці польських земель здійснювали широко маштабні торгові операції. Спадковими володарями впливових торгових домів були П. Стейнкеллер та Л, Кроненберг. В сфері обороту формується капітал варшавських підприємців Евансів. Пройшов купецьку фазу, перш ніж стати одним з провідних великопольських фабрикантів І. Цегельський, колишній випускник Берлінського університету.

Вважаємо за доцільне звернути увагу на той факт, що у формуванні станів буржуазного суспільства Польщі велику роль відіграли міграційні процеси, в тому числі і зовнішні. Так, в заселенні Лодзя особливе місце займав приток ремісників з німецьких земель – Саксонії, Прусії, Вюртенберга. Однак промисловий розвиток цього міста як і Королівства в цілому не супроводжував значним притоком іноземного капіталу, і, хоча майнове становище іммігрантів відрізнялось, процес соціальної диференціації розгорнувся в основному вже після переселення на нові міста. На перших порах найбільш типовою фігурою капіталістичного підприємця тут був комерсант, який поставляв сировину ремісникам і скупляв в них готову продукцію.[31]

Особливо помітний внесок в етнічну неоднорідність польського міста вносив єврейський елемент, який був досить багаточисельним на землях колишньої Речі Посполитої. Не надавали євреям громадянських прав досить ліберальні конституції Князівства Варшавського та Королівства Польського. Навпаки, в 20-ті роки посилилась заборона на проживання євреїв в сільській місцевості, і до середини 60-х р. євреї вже складали майже половину населення міст Королівства Польського. Лише пізніше за ініціативою А. Вельопольського, який намагався сформувати “поляків іудейського віросповідування”, були зняті обмеження, пов’язані з місцем проживання, а також допоміжне податкове обкладання єврейського населення. Відокремлені від поляків міцними культурно-побутовими та юридичними перегородками, євреї тим не менш активним образом приймали участь в господарському житті польських міст та містечок.

В декількох словах хотілося б охарактеризувати вплив розділів та утворення нових держав на соціальний розвиток польських земель. На нашу думку, розділи суттєво порушили усталену структуру господарських звязків, але не змогли повністю перекреслити єдності соціально-економічного розвитку польських земель.

Економічна політика монархій, які здійснили розділ Польщі, могла стати дезинтегруючою для земель колишньої Речі Посполитої. Таким був, наприклад, результат російсько - прусської митної війни 1822-1825 рр., розпочатої Берліном у відповідь на надану митну автономію Королівству Польському, що в свою чергу захистило центральні польські землі від торгової експансії Прусії. Після придушення повстання 1830-1831 рр. вигідні для текстильників мита на ввіз товарів в Росію були значно підвищені. Подібні зміни економічної кон’єктури призводили до демографічних зрушень. В зв’язку з цим ткачі, які втратили традиційні ринки збуту з Великої Польщі та Сілезії примикали до потоку німецьких колоністів які осідали на території Королівства Польського.[32]

В 30-ті роки частина польських ремісників - переселенців вирушила далі на схід в район Білостока, який відійшов до Росії після Тильзітського миру. Нова ситуація виникає після 1850 р., коли в результаті ліквідації митних кордонів між Королівством та імперією перед промисловістю п’яти польських губерній відкрився російський ринок, боротьба за який через три десятиліття призведе до текстильної війни між Москвою та Лодзем.

З точки зору господарських зв’язків заселені поляками землі в XIX ст. все більше ставали частинами трьох економічних організмів, при чому їх роль в кожному з цих організмів суттєво відрізнялась. За своїм економічним розвитком Королівство Польське входило в число найбільш розвинених регіонів Російської імперії і за показниками розвитку стояла вище ніж польські володіння Прусії та Австрії.

Але ж треба визнати той факт, що географія соціально-економічних різниць не співпадала повністю з політичною картою: Королівство Польське, наприклад, розділялося на відсталу південно-східну частину та більш розвинені північно-західні губернії, які в 20-ті рр. заявили про себе ліберальними виступами депутатів - калишан на варшавських сеймах. Мабуть найбільш красномовним показником, який відображає нерівномірність розвитку польських земель, може слугувати динаміка приросту населення. За 1816-1856 рр. його чисельність подвоїлась на 73 % в Поморї та Верхній Сілезії, збільшилась на 73 % на Познаньщині, на 36% в Королівстві Польському.