Якщо порівнювати соціальну структуру суспільства Королівства Польського та Князівства Варшавського, то необхідно звернути увагу на те, що при існуванні зазначених держав вона майже не змінилася.

Головною особливістю суспільного устрою Королівства Польського та Князівства Варшавського була багато чисельність привілейованого стану. До середини XIX ст. майже кожний десятий житель держави був шляхтичем. Хоча майновий політес передбачав всемірне підкреслення повної рівності осіб благородного походження, насправді воно було більш ніж ілюзорним. Серед тих, хто мав герб, добра половина не мала ні землі, ні кріпосних. Маса бідної шляхти отримувала певні матеріальні блага на службі у магнатів, політична вага яких на сеймиках залежала від кількості політичної клієнтели.

Інші шляхтичі, які переселилися до міста, отримували одну з вільних професій і залучались до торгово-ремісничої діяльності. Слід зазначити, що формально-юридичні санкції на заняття ремеслом і торгівлею „брукова” шляхта (брук – по польські мостова) отримала лише на початку XIX ст..

Досить значний прошарок польського дворянства складала так звана затінкова шляхта, яка володіла господарством селянського типу і власноручно обробляла землю. Цих шляхтичів ніколи не залишало відчуття переваги над сусідами-хлопами і відрізняло вражаюче неприйняття усього нового.[26]

Як і раніше, в XIX ст. соціальну піраміду польського суспільства складали магнати – можновладці. Особливо велиою могутністю вони відрізнялися в Королівстві Польському та Галиції, де двом з половиною сотням магнатів належало до 70 % приватновласницьких земель, а найбільш заможні мали по декілька тисяч селян.

Селянство, яке складало до 70 % населення князівства та королівства, також вирізнялося своєю строкатістю. Окрім приватновласницьких селян (64%), особливими категоріями були церковні (17%) та державні селяни, які проживали на королівських землях (19%), які в свою чергу широко роздавалися магнатами. Одночасно продовжувало існувати середньовічне розділення селян на повнонадільних кмітей, загородників, коморників та халупників, що колись відповідало розміру обробляємого ним ділянку землі та характеру повинностей.

На початку XIX ст. всередині кожної з названих категорій продовжувалися майнові розрізнення. Важливим інтегруючим фактором селянства Королівства Польського та Князівства Варшавського залишалася барщина.[27]

Після вступу на територію Польщі військ наполеонівської Франції посилився розрив між буквою закону та соціально-правовою дійсністю. На території створеної під егідою французького імператора Князівства Варшавського одразу почав діяти відомий кодекс Наполеона, який був зорієнтований на захист приватної власності в буржуазному його розумінні.[28]

Залучення в Польщі законодавства, яке зовсім нещодавно вступило в дію у Франції, яка нещодавно пережила революцію, дало досить неоднозначні результати. Якщо образ французького села початку XIX ст. визначала дрібна селянська власність, то в Князівстві Кодекс використовувався польськими поміщиками в якості допоміжної юридичної гарантії непорушності великого земельного володіння. Відтепер землевласник отримував необмежену можливість розпоряджатися селянськими наділами. Селянина, який тепер переходив в стан орендатора, могли в любий момент зігнати з наділу, забрати не тільки нерухомість, але і робочу худобу з інвентарем, які тепер також вважалися повною власністю поміщика. При цьому зберіглись ті ж форми селянських повинностей – барщина, грошовий та натуральний чинш, а також адміністративно-поліцейська влада поміщика. Нове законодавство принесло селянам власну свободу, однак вона не була забезпечена економічно і була названа тогочасними сучасниками “пташиною”.

Значна частина шляхти протидіяла цим перетворенням. Землевласники Малої Польщі, яка була включена до складу Князівства Варшавського в 1809 р., виступали проти введення законодавства французького зразка. Анкетування, проведене серед поміщиків Князівства в 1814 р., після того як французька армія залишила дану територію виявило досить впливовий консервативний прошарок правлячих кіл. Намагаючись забезпечити фільварки робочою силою, шляхта вимагала обмеження свободи переміщення для малоземельних та безземельних селян.[29]

Якщо порівнювати ситуацію становища селян Королівства Польського, то необхідно звернути увагу на те, що центральними процесами в житті села було прогресуюче обезземлення селян і їх переведення з барщини на грошовий чинш. Найбільш швидше і на більш вигодних умовах для сільського люду умови чиншування проводилися в казенних маєтках. В поміщицькому селі Королівства на чолі чиншевої компанії на початку XIX ст. стояли магнати – Чарторийські, Замойські, Вельопольські, за якими йшла частина великої та дрібної шляхти. До середини XIX ст. було очиншовано 41 % господарств, але в багатьох з них грошові виплати все ще поєднувались з роботою на барщині.

В більшості випадків чиншова регуляція супроводжувалася відрізом від селянського наділу і включенням до нього земель гіршої якості. Загалом же слід визначити той факт, що перехід до грошового чиншу ослаблював зв’язки селянина с поміщицьким господарством і укріплював його контакти з ринком, а фільварк починав обзаводитися власним інвентарем.