Ринкові реформи в Україні натрапили на великі труднощі й перешкоди, які не дають досягти бажаних результатів. П'ять років еконо­міка України перебуває в глибокій економічній кризі. Виробничий потенціал скоротився майже вдвічі. Різко впав життєвий рівень більшості населення України, неприпустимих меж досягла майнова диференціація. В цій складній ситуації й виникла потреба у певній корекції моделі економіки України перехідного періоду, що була вне­сена Президентом України Л.Кучмою. Корекція економічної політи­ки не стосується її стратегічних настанов. Незмінними залишаються її базові позиції.

Перша — ринкова трансформація економіки. Друга — здійснен­ня цього процесу прискореними темпами попри всі протидії. І, на­решті, третя — пріоритетність фінансової та грошової стабілізації. Серед визначальних завдань корекції реформ — запровадження дійо­вих механізмів стимулювання виробничого процесу, здійснення активної промислової політики, структурних перетворень, відновлен­ня інвестиційних процесів, посилення регулюючої функції держави та її органів управління.

Одним із найважливіших напрямків економічної політики в Ук­раїні є процес активного роздержавлення та приватизації. Для цього необхідне ствердження ринкової багатоукладної (змішаної) еконо­міки, що базуватиметься на принципах демократизації власності, створення рівноправних умов для всіх її форм — державної, приват­ної, колективної.

З цією метою потрібне здійснення ініціативно швидкої, керова­ної державою широкомасштабної корпоратизації та приватизації дер­жавних підприємств. Це не лише основа роздержавлення та ринко­вої трансформації адміністративної економіки, а й визначальний засіб для забезпечення радикальних перетворень у соціальній структурі суспільства— формування якнайбільшого прошарку реальних акці­онерів — власників функціонуючого капіталу, зокрема, працюючих власників, а також середнього класу — основи реального поглиб­лення економічних реформ. Здійснювана у попередні роки політика повзучого роздержавлення та корпоратизації себе повністю скомп­рометувала. В ній зацікавлений лише тіньовий капітал. Така політи­ка є деструктивною і тому не відповідає інтересам національної економіки.

В нашій державі необхідно створюва­ти сприятливі економічні і правові умови для швидкого розвитку малого і середнього бізнесу, але не за рахунок штучного подрібнен­ня великих промислових і аграрних підприємств.

Одним із провідних напрямків економічної політики в Україні 1 виступає активна банківсько-фінансова, цінова, податкова політика та подолання інфляції. Реформою фінансової системи має бути передбачений реальний поділ фінансової та кредитної систем країни, реальне розмежування фінансів держпідприємств та держбюджету, розробка зведеного балансу фінансових ресурсів держави, децентралізація державних фінансів, здійснення заходів для перебудови системи оподаткування в напрямку її подальшої лібералізації і де­централізації і створення на цій основі механізмів стимулювання виробництва, здійснення ефективних заходів для налагодження си­стеми вірогідного фінансового обліку, державної звітності та своєчасної сплати податків.

Ефективна ринкова економіка може бути створена в Україні тільки на основі стабільно функціонуючої національної грошової системи з чітко діючим механізмом регулювання банківських і фінансових структур. Ось чому надзвичайно важливим заходом стало здійснен­ня восени 1996 p. так довго очікуваної грошової реформи в державі з впровадженням стабільної грошової одиниці — гривні. Проте щоб ефективно виконувати свою роль, грошова одиниця має базуватися на міцному валютному резерві і наявних товарних ресурсах, конку­рентоспроможних на внутрішньому і зовнішньому ринках. Тільки стабільні гроші можуть надійно стимулювати зростання, структурне і якісне оновлення економіки держави.

В державі мають бути здійснені радикальні заходи щодо подолання найбільшого зла в національній економіці — масової несплати податків.

Сьогодні в умовах надзвичайно глибокої кризи в Україні особли­вого значення набуває такий напрямок економічної політики, як уп­равління економічними реформами. Глибоке реформування струк­тури державного управління, рішуче підвищення рівня керованості всіма ланками економічного процесу — одне з найважливіших зав­дань органів законодавчої та виконавчої влади.

Необхідно здійснити систему заходів для структурної перебудови діючої системи управління економікою. Галузевий принцип управ­ління себе вичерпав. Нині всі галузеві міністерства фактично перетворилися в гальма економічних реформ. Вони значною мірою втра­тили управлінські функції й не впливають реально на стан справ в економічному житті. Все це визначає необхідність, з одного боку, структурної перебудови діючої системи економічного управління, приведення її у відповідність з реаліями економічних перетворень, з іншого — перенесення значної частини функцій управління як економікою, так і соціальною сферою в регіони. Зараз урядову політи­ку з цього питання спрямовано на забезпечення суттєвого підвищення як функціональних повноважень, так і відповідальності обласних виконавчих структур в управлінні економікою регіонів.