Економічна політика — це свідома, цілеспрямована діяльність державних органів, політичних партій та суспільних організацій в економічній сфері, що здійснюєть­ся в інтересах суспільства.

Економічна політика держави має кілька завдань:

• здійснювати регулювання економіки в інтересах соціальних груп, які мають політичну владу;

• зв'язувати, зрівноважувати економічні інтереси як тих соціаль­них груп, які мають політичну владу, так і тих, які не мають її;

• забезпечувати функціонування усієї соціально-економічної системи в цілому (грошовий обіг, енергетика, будівництво, екологічні проблеми, інфраструктура);

• встановлювати і розвивати взаємовигідні економічні зв'язки з іншими країнами, захищаючи економічні інтереси власної країни.

Які ж зміни необхідно здійснити в економіці, щоб забезпечити перехід до ринку? Це насамперед створення змішаної економіки, впровадження різних і рівноправних форм власності, а для цього — підтримка підприємництва, роздержавлення, приватизація та розви­ток конкуренції. Ефективне функціонування ринку можливе лише за умови, коли основна частина товаровиробників (підприємств, орга­нізацій) мають свободу господарської діяльності й підприємництва. Вони повинні не за наказами, а самостійно визначати, як використо­вувати те, що їм належить, самостійно вирішувати, що і як виробля­ти. Вони самі вибирають постачальників сировини, обладнання, на­півфабрикатів, зв'язуються зі споживачами, домовляються про ціни. Товаровиробники вільно розпоряджаються своїм прибутком, що за­лишається після сплати податків.

Поряд зі створенням нових підприємств повинно відбуватися роз­державлення існуючих. Це не обов'язково перехід до індивідуальної власності, можлива передача або продаж державної власності тру­довим колективам, кооперативам, акціонерам. У результаті створюєть­ся власність колективного підприємства, товариства, кооперативу, акціонерного товариства. Колективи можуть не тільки купувати, а й орендувати державні підприємства і майно. Оренда зумовлює пере­дачу орендодавцем орендарю права користуватися й розпоряджати­ся його власністю на певний термін і за відповідну оплату.

Можуть також створюватися підприємства, що є власністю гро­мадських та релігійних організацій, іноземних громадян та фірм, а також змішані підприємства. Водночас у державній власності зали­шаються підприємства, які мають особливо важливе значення для життєзабезпечення населення країни або окремих регіонів.

Усім товаровиробникам, незалежно від форм власності підприємств, має бути гарантована повна самостійність, свобода підприємництва, невтручання органів державного управління в їхню роботу. Важливо також заохочувати конкуренцію поміж ними, роз­робити ефективні антимонопольні заходи, підтримувати мережу ма­лих та середніх підприємств. Основою економічних відносин мають стати взаємозв'язки самостійних підприємств — головних суб'єктів ринкових відносин.

Один з найважливіших заходів на шляху до ринку — зе­мельна реформа. Вона спрямована на те, щоб зробити селя­нина справжнім господарем на землі й власником результатів своєї праці. Цьому сприятиме розвиток різноманітних форм власності, створення однакових умов для розвитку як колек­тивного, так і індивідуального, сімейного, орендного та приватного господарств. Адміністративні органи державного управління сільськогосподарським виробництвом треба ліквідувати, що виклю­чить диктат та адміністрування, дасть селянину можливість вільно вибирати способи господарювання.

Суттєві зміни на шляху до ринку відбуваються в ціноутворенні. Невід'ємним елементом ринкової економіки є вільні ринкові ціни, які визначаються попитом та пропонуванням. А щоб перехід до та­ких цін був найменш болісним, необхідно на цей час зберегти фіксо­вані ціни на кілька видів життєво необхідної продукції.

Складовою частиною заходів переходу до ринку є також реформа банківської системи, спрямована на створення самостійних комер­ційних банків, а також на становлення в країні економіки відкритого типу, що функціонує у взаємозв'язку і в змаганні з економікою інших країн.

Ринкові відносини дозволяють поєднувати ефективну систему економічного примусу до раціонального господарювання і випуску продукції вищої якості з максимальною свободою учасників у ви­борі форм та методів економічної діяльності. Ніхто не стане вирішу­вати за товаровиробника, що і як виробляти, ніхто не стане нав'язу­вати йому способи дій. Людині й колективу їхня власна вигода видні­ша, а помилки призведуть до втрат власного капіталу. Це привчатиме до ощадливості й економічної відповідальності.