Корнсерватизм – суспільно-політична течія , головною ідеєю якої, є традиції і спадковість в житті. Для консерватизму характерна схильність до дійсних і сталих систем і норм, вони не приймають революцій та радикальних реформ, відстоюють поступовий розвиток. Консерватизм проявляється в вимогах реставрації старих порядків, в ідеалізації минулого. Вперше термін консерватизм використав Шатобріон, він визначив концепції, які відображали ідеологію аристократії періоду Французької революції кінця 18 ст.

Консерватизм як політична течія не є незмінним. Щоразу, коли країни заходу перебудовували свої суспільні відносини, оновлювали технології, відроджувалися забуті духовні цінності і ідеї. Завжди існували класи, які дбали про збереження попередніх порядків, забезпечували їм влад і привілеї. Водночас консерватизм надавав розвиткові суспільства сталості. Найпрогресивніші тенденції суспільного розвитку виростали з минулого. Так епоха прискореного економічного зростання, соціальних реформ, наукових відкриттів, яка на заході називалась “модерніті” (1870-1970), в духовному плані використовувала цінності минулого.

В 30 роки 19 ст. склалася соціал-демократична модель розвитку, яка забезпечувалася стабільність країн заходу. Але криза модерніті в 70 рр. Привело до виникнення нової моделі розвитку. Становлення постіндустріального суспільства на заході ознаменувало розвиток неоконсервативної соціальної бази – дрібні торговці і підприємці, священнослужителі, фермери, військові, які були незадоволені високими податками, діяльністю корпорацій, поширенням масової культури. З їхніми інтересами значною мірою збігалися інтереси банківського капіталу, який був занепокоєний безконтрольною діяльністю корпорацій.

Консерватизм (франц. соnservatisme, від лат. conservare -зберігати, охороняти) - політ, іде­ологія і практика сусп.-політ. життя, що орієнтуються на збере­ження і підтримання існуючих форм соц. структури, традиц. цін­ностей і морально-правових за­сад. Вперше термін К. був ужитий франц. письменником Ф.Шатобріаном як такий, що означав іде­ологію феодально-аристократ. реакції періоду франц. бурж. ре­волюції кінця XVIII ст. Ця ідео­логія різко критикувала ідеї про­світництва «справа», апологізу-вала феод. цінності й дворянсько-клерикальні привілеї. Первісне теорет. обгрунтування К. нале­жить духовним батькам цього на­пряму Ж. де Местру, Л. де Бональду й особливо Е.Берку. Гли­боко вражені спробами ради­кального політ, переустрою сусп-ва в часи Великої французької ре­волюції 1789 p., вони прагнули утвердити думку про неприро­дність свідомого перетворення соц. порядків. Система їхніх по­глядів базувалась на пріоритеті наступності перед інноваціями, на визнанні непорушності природного порядку. Богом даної ієрархічності людського співто­вариства, а відтак і моральних принципів, що лежать в основі сім'ї, релігії та власності. На їхню думку, збереження минулого здатне зняти всі напруження те­перішнього й тому має розгляда­тись як моральний обов'язок щодо майбутніх поколінь. Ціл­ком природно, що такі принци­пи заперечували оптимізм лібера­лізму і радикалізм соціалізму.

На відміну від обох вищезгада­них течій, К. не має сталого ідей­ного ядра і набуває різних форм у окремі істор. періоди. Як пра­вило, ідеологія К. виступає у двох осн. формах: як апологія тради­ційних порядків (політичний К.) і як ностальгія за втраченим соц. статусом (реакція типу антисемі­тизму, расизму, ірраціоналізму, націоналізму та ін.). Попри різні форми, К. притаманні спільні ідейні риси: визнання недоскона­лості людської природи й обме­жених можливостей людського розуму; орієнтація на загальний морально-реліг. порядок; переко­нання про вроджену нерівність людей; ставлення до конституції, як до Богом даного порядку; впевненість у необхідності пану­вання закону й законопослушності як форми індивід, свободи і т.ін. Можна виділити кілька різ­них інтерпретацій К.

1. Історична інтерпретація, згідно з якою К. розглядається як аристократично-клерикальна ре­акція на Велику французьку ре­волюцію, як намагання зберегти феод. порядки, як неприйняття лі­беральних прагнень.

2. Антропологічна інтерпрета­ція. У даному випадку К. розгля­дається як вічна загальнолюдсь­ка позиція з визначними ідеями й цінностями. До останніх відно­сять традиції, стабільність, авто­ритет, порядок, свободу разом з відповідальністю, скептицизм тощо. Людина розглядається як істота, яка керується у своїх діях інстинктом, почуттям, розумом. Сусп-во стоїть вище за окремого індивіда, а права людини витіка­ють з її обов'язків.

3. Ситуаційна інтерпретація. К. розуміється як засіб думки і дій класів, шарів і соц. верств, які на­магаються зберегти існуючі по­рядки. Ситуаційна інтерпретація не передбачає «прив'язки» до якої-небудь істор. ситуації: К. роз­глядається як позиція, котра по­стійно повторюється у різні часи соц. групами, партіями, рухами.

Можна говорити також про ціннісний і структурний К. У пер­шому випадку К., зберігаючи вір­ність принципам, готовий пого­дитись зі змінами соц.структур, у другому - займається негатив­на позиція щодо сусп. змін.

У XX ст., захищаючи цінності й ін-ти індустр. сусп-ва, К., як і лібералізм, став заперечувати держ. вторгнення в економіку, оск. воно здатне гальмувати розвиток вільного ринку, конкуренції, пору­шити привілеї представників круп­ного капіталу. У післявоєнний пе­ріод, коли К. змушений був засто­совувати більш тонку і складну апологетику капіталіст, способу життя, з'являються, поряд з тради­ційними, національні форми ідео­логії, технократичний, християнсько-католицькии, реформаторсь­кий та ін. різновиди К. Останні де­сятиліття виявили прагнення К., з одного боку, до ірраціональних ідей реакційного типу (напр. «нові праві» у Франції), а з ін. - схиль­ність до ліберальних цінностей, котра найяскравіше проявилась у неоконсерватизмі - ідеолог, течії, що сформувалась як своєрідна від­повідь на екон. кризу 1973-1974 pp., - масові молодіжні рухи про­тесту в Зх. Європі й поширення впливу кейнсіанських ідей.

Неоконсерватизм – су-час, політ, течія, що пристосовує традиц. цінності консерватизму до реалій постіндустр. сусп-ва й визначає урядову політику та поліг, курс провідних країн Заходу останніх десятиліть (напр. «рейганоміка», «тетчеризм»).

Кредо «нового консерватазму» в економіці - заміна реформіст. моделі розвитку монетарист. моделлю, орієнтованою на звільнення приватного капіталу від надмірного держ. втручання, всебічне стимулювання ринкових відносин, приватного підприємництва. У соц. сфері - більш гнучкий ліберально-реформіст. курс поступився місцем жорсткій економії, «економічному реалізму», скороченню соц. витрат, антиегалітарним тен­денціям. У політ, сфері спостеріга ється неоконсервативна переорієнтація щодо проблем політ, влади, демократії, політ, участі, функцій і прерогатив д-ви, бюрократії в на-прямі посилення елітарних тенденцій і антибюрократ. настроїв. Н. ставить завдання функціонального посилення політ, системи, пошуку ідей і підходів щодо створення більш гнучких структур влади, зміцнення «законності і порядку», забезпечення традиц. морально-політ. цінностей через розвиток ін-тів громадян, сусп-ва і збалансованість відносин сусп-ва з природою (Д.Белл, З.Бжезінський, Н.Крістолл та ін.).

Успіх неоконсерваторів багато в чому пов'язаний з усвідомленням ними необхідності технолог., соц.-екон. і політ. змін у сусп-ві постіндустр. доби, а сам неоконсерватизм є відповіддю на вимоги технологічної революції та сучас. цивілізації. Н. виявився досить ефективним у багатьох аспектах: у ряді країн вдалося приборкати інфляцію, зменшити безробіття, стимулювати ділову активність, ліквідувати збиткові галузі промисловості; він дав людям ясну форму взаємовідносин між соціально відповідальним індивідом і політичне стабільною д-вою, узгодивши раціональне ставлен-ня до дійсності з моральними принципами; неоконсерват. курс синтезував у своїй ідейній основі не лише досягнення традиц. консерватизму, а й гуманіст. уявлення лібералізму, соціалізму й ряду ін. соц.-політ, вчень. Відштовхуючись від ідейно-теорет. бази Н., сучас. неоконсерватори шукають середній шлях між деструктивністю неприборканої ринкової стихії та неефективною держ. регламентацією всіх сфер сусп. життя. У більшості країн Заходу Н. виступає як могутня інтелектуальна сила. Прихильники політ, позицій, що втілюють у собі за-значені риси, об'єднуються у кон­сервативні партії. Найбільші з них - це Консервативна партія Великобританії (виникла 1867 p.). Консервативна партія Данії (ви-никла 1916 p.) та ін. Знання сутності і осн. рис Н. дозволяє краще зрозуміти європ. і світовий політ, процеси, проаналізувати деякі загальноцивілізац. закономірності розвитку сучас. сусп-ва та напрями необхідних структурних зміну ньому.