Зміст
Вступ
Розділ 1. Живлення рослин: суть процесу та його особливості
1.1 Коренева система як орган поглинання та обміну речовин
1.2 Функції кореневої системи
1.3 Поглинання елементів мінерального живлення рослин
1.4 Фізіологічні основи використання мінеральних добрив
Розділ 2. Класифікація добрив
2.1 Мінеральні добрива
2.2 Органічні добрива
2.3 Бактеріальні добрива
Розділ 3. Агротехнічні вимоги до внесення органічних і мінеральних добрив
Розділ 4. Екологічний стан ґрунтів
Експериментальна частина
Методика дослідження
Результати дослідження
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
У житті рослин важливу роль відіграє живлення рослин. Нові технології вирощування рослин базуються на використанні нових видів добрив. Оптимальне живлення рослинних організмів у сполученні з раціональним підвищенням ефективності застосування добрив і зменшенням забруднення навколишнього середовища продуктами хімізації дозволить підвищити врожай і поліпшити якість сільськогосподарської продукції.
Умови мінерального живлення в значній мірі залежать від типу ґрунту. Тому при виявленні потреб рослини в мінеральному добриві необхідно виходити як з видових особливостей організму, так і зі специфічних особливостей даного типу ґрунту.
Мета роботи: з’ясувати значення живлення рослин та залежність агрохімічних показників родючості від застосування добрив на прикладі Шосткінського району Сумської області.
Предмет дослідження мінеральне живлення рослин.
Об’єкт дослідження впливу використання добрив на врожайність окремих культур.
Завдання даної роботи:
1) З`ясувати суть та процеси мінерального живлення рослин;
2) Охарактеризувати основні класи добрив;
3) Проаналізувати агротехнічні вимоги до внесення добрив;
4) Встановити залежність агрохімічних показників родючості ґрунту від використаних та внесених елементів мінерального живлення на прикладі Шосткінського району Сумської області.
5) Встановити залежність врожайності сільськогосподарських культур від внесення добрив на прикладі Шосткінського району Сумської області.
Робоча гіпотеза: внесення в грунт елементів мінерального живлення сприяє покращенню агрохімічних показників ґрунтів та зростанню врожайності сільськогосподарських культур.
Розділ 1. Живлення рослин: суть процесу та його особливості
Функції кореневої системи
Питання про функції кореневої системи представляє цілий ряд проблем, пов'язаних з живленням рослин, і тому необхідно познайомитися з основами виділення і синтезу речовин у коренях, транспортом іонів у клітину, тканини й органи.
Роль кореня в житті всієї рослини багатогранна. У першу чергу, корінь - це спеціалізований орган поглинання води і мінеральних елементів з ґрунту. Друга сторона діяльності кореневої системи - часткова чи повна переробка поглинених іонів, їх відновлення, включення в різні органічні сполуки і транспортування в наземні органи для синтезу складних метаболітів і фізіологічно активних речовин. Ця сторона синтезуючої функції коренів пов'язана з процесом поглинання. Третя функція - виділення в навколишнє середовище речовин, різних за хімічною природою і біологічним значенням [9].
У роботах Д Н. Прянишникова вивчення питання про порівняльну цінність різних неорганічних сполук азоту, як джерел азотного живлення, послужило частиною цікавих досліджень з перетворення сполук азоту в кореневій системі. Спочатку зацікавило запитання про походження і роль аспарагіну. Відомо, що ця речовина нагромаджується при проростанні насіння у темряві в дуже значних кількостях, що азот аспарагіну складає біля половини всього азоту проростків. Значного поширення набуло уявлення про аспарагін, як продукт розпаду білків, що виникає при мобілізації білкових запасів насіння. Експериментально Д. Н. Прянишников (1945) [9] довів, що аспарагін не може бути безпосереднім продуктом розпаду білків при проростанні насіння, а виникає в результаті вторинного синтезу. Це було зроблено шляхом проведення дослідів по вивченню здатності рослин засвоювати азот аміачних солей при різних умовах використання. Проростки гороху, ячменя і люпину жовтого тим краще здатні утворювати аспарагін за рахунок амонійних солей, які надходять ззовні, чим краще вони забезпечені вуглеводами. У темряві проростки в процесі дихання витрачають свої вуглеводні запаси і перетворюються в організм, позбавлений можливості використовувати аміак для синтезу аспарагіну.
Д Н. Прянишников уявляв, що рослини мають можливість знешкодження аміаку шляхом його проміжного зв'язування з органічними молекулами, що виникають у процесі метаболізму. У результаті вивчення дикарбонових амінокислот і амідів у рослин у період інтенсивного білкового обміну він знайшов, що ці з'єднання грають важливу проміжну і разом з тим захисну роль у системі перетворень, що супроводжуються вивільненням і використанням аміаку. Подальші дослідження розкрили біохімічну картину первинної асиміляції коренями іонів амонію і показали провідну роль у цьому процесі циклу ди- і трикарбонових кислот. Азот, що поглинається коренями, зазнає амінування й амідування.
Д А. Сабінін в 1949 р. обґрунтувати концепцію про синтетичну роль коренів. Основні положення цієї концепції наступні:
· корінь здатний не тільки поглинати мінеральні елементи, але і перетворювати їх (частково або цілком) і подавати в наземні органи в зміненому вигляді;
· корінь впливає на надземні органи не тільки за рахунок забезпечення їх водою і мінеральними елементами, але і за рахунок продуктів специфічних реакцій обміну речовин, що відбуваються в коренях.
Практично підтвердилося положення про синтез у коренях фізіологічно активних речовин гормональної природи неауксинового типу. Серед речовин, які потрібні для росту, у першу чергу необхідно назвати цитокінини. Вони синтезуються в коренях і пересуваються в надземні органи.
Основними реакціями первинного включення аміаку в коренях більшості рослин є, на думку багатьох авторів, амінування a-кетоглутарової кислоти й амідування глутаминової кислоти. Оскільки в патоці часто переважає аланін, був зроблений висновок про те, що перед надходженням NН2-сполук з коренів у погони відбувається часткове переамінування з глутамінової в піровиноградну кислоту. Ця суміш частково використовується в коренях для синтезу білків, частково ж виділяється в трахеїди ксилеми і переноситься з висхідним током патоки в надземні органи, досягаючи точок росту і листків [9].
У деяких рослин як перші продукти асиміляції NН3 при нормальних умовах утворюються такі багаті NН2-групами сполуки, як цитрулін, алантоінова кислота, алантоін і деякі інші. Ці речовини також виділяються в патоку і належать до органічних транспортних форм азоту. Їх NН3-групи використовуються для переамінування з іншими акцепторами, що приводить до утворення амінокислот.
Здатність коренів синтезувати ряд сполук, у тому числі вітамінів, детально вивчалася в досвідах А. М. Смирнова (1970). Приведені дослідження показали, що найбільше інтенсивно аскорбінова кислота синтезується в коренях бобових, особливо вики і гороху.
Корені рослин (проростки) при вирощуванні їх у темряві зберегли здатність до синтезу аскорбінової кислоти. При цьому в коренях бобових синтезувалося її більше, ніж в коренях інших рослин. На підставі цих даних можна припустити, що в коренях проростків аскорбінова кислота накопичується не в результаті відтоку її з листів, а утворюється за рахунок процесів біосинтезу, що протікають безпосередньо в тканинах коренів [9].
Відомо, що синтез амінокислот локалізований у певних ділянках кореня. Перетворення амінокислот у патоці й у коренях при вегетації показує, що біосинтез амінокислот у коренях відіграє більш значну роль у початковій фази вегетації. У коренях рослин у міру їх розвитку змінюються як спрямованість біосинтезу, так і перетворення амінокислот. З віком змінюється не тільки кількісний, але і якісний вміст амінокислот [13].
Корені рослин здійснюють асиміляцію азоту переважно в зоні кори.
Кількісний склад амінокислот змінюється в процесі росту клітин кореня. Велика кількість амінокислот у зонах розтягнення і диференціації свідчить про зростання потреби амінокислот для білкового синтезу, здатність до якого збільшується в міру росту клітини.
Зміна амінокислотного складу коренів і подачі з патокою амінокислот у процесі вегетації рослин є відображенням нормального функціонування коренів, їх синтезуючої діяльності протягом онтогенезу.
Корені в рослині як би виконують роль "залози", що виробляє за рахунок асиміляторів, які надходять з листків, і азоту з ґрунту багато вторинних азотистих сполук, у тому числі речовини регуляторного характеру. Синтезовані в коренях сполуки надходять у надземні органи. Кругообіг речовин у рослині є ланкою кореневого живлення і тому чітко контролюється потребою рослини. Цей кругообіг тісно пов'язаний з поглинаючою і видільною діяльністю коренів і служить в основному для розподілу вироблених NН2 - сполук.
Однієї з функцій кореневої системи є виділення в навколишнє середовище речовин, різних за хімічною природою і біологічним значенням. Експериментально встановлено, що через кореневу систему виділяються майже всі типи водорозчинних органічних сполук. У складі кореневих виділень виявлено багато різноманітних амінокислот і органічних кислот. Неодмінними компонентами кореневих виділень є цукри. Кількість і склад кореневих виділень визначаються видовими і сортовими особливостями рослин. Наприклад, кореневі виділення в бобових рослин значно багатші на амінокислоти, ніж злакові; яблуня через корені виділяє фенольні речовини, а овес - речовини типу лактонів.
Є відомості про те, що корені здатні виділяти мінеральні речовини. Яскравим прикладом можуть служити бобові й олійні культури, корені яких виділяють фосфорну кислоту й інші мінеральні елементи [9].
Отже, кількість виділених у ґрунт речовин може істотно перевищувати рівень їх вмісту в самому корені. Цей феномен означає, що екскреторні процеси визначаються життєдіяльністю всього організму, а корінь виконує функцію органа виділення. Процес виділення речовин відбувається постійно і, мабуть, є нормальною функцією рослинного організму. Зараз визнається існування постійного круговороту поживних речовин по рослині, під яким варто розуміти пересування елементів ґрунтового живлення з коренів у надземні органи, а потім знову в корені, звідки частина речовин може мігрувати назад у ґрунт.
Одним з найбільш переконливих підтверджень інтенсивних виділень є відзначені факти негативного балансу процесів живлення на останніх етапах онтогенезу рослин. Поглинені коренями зольні елементи наприкінці вегетації в значних кількостях повертаються в ґрунт (22 % Са, 10 % Мо). Виділення фосфорної кислоти коренями люпину, гірчиці, ярового рапсу може скласти близько 14-34%, усієї фосфорної кислоти, що поглинається рослиною.
Швидкості виділення і поглинання К, Nа, Са, Со настільки великі, що рослини за період вегетації здатні поглинути і виділити в десятки разів більше цих елементів, ніж містили їх у собі в період вегетації.
Виділення метаболітів коренями властиве зоні кореневих волосків, і кореневі виділення, як правило, мають кисле середовище.
Виникає питання: яка екологічна доцільність викиду асимільованого вуглецю і раніше поглинених елементів мінерального живлення.
1. Безсумнівно, ці виділення, з одного боку, можуть бути пристосувальною реакцією до змін у зовнішньому середовищі. Відзначено, що висихання ґрунту до початку зів'янення рослин і наступного її поливу сприяють посиленому виділенню амінокислот і відновлених сполук з рослин.
З іншого боку, виділення позаклітинних гідролаз у ризосферу, очевидно, свідчить про пристосування рослинних форм у процесі еволюції до використання деяких елементів мінерального складу.
2. Виділені кореневою системою продукти життєдіяльності накопичуються в ризосфері і служать поживним субстратом для ризосферної і ґрунтової мікрофлори, тобто корені забезпечують її азотом і вуглецем у легко доступній формі. Наявність легко доступної органічної речовини сприяє розвитку клубенькових бактерій. У вигляді кореневих виділень безпосередньо на процеси азотфіксації витрачається від 25 до 37 % вуглецю, фотосинтезованого рослиною.
3. Частина кореневих виділень реутилізується. Прямий обмін метаболітами коренів сусідніх рослин між собою відіграє ведучу роль у взаєминах рослин у фітоценозах.
Як відомо, при багаторічному, беззмінному вирощуванні тієї чи іншої культури відбувається збідніння якісного складу мікрофлори. Рослинні виділення можуть пригнічувати існування деяких представників ґрунтової мікрофлори.
Негативний вплив токсичних кореневих виділень деякою мірою пов'язаний з наявністю в ґрунті органічної речовини. Чим нижчий вміст органічної речовини в ґрунті, тим швидше настає стомлюваність ґрунту.
Результати визначення активності ферментів ризосфери показали, що ферментативна активність ґрунту знаходиться в тісному зв'язку з діяльністю кореневих систем. Про здатність тонких закінчень коренів виділяти в навколишнє середовище активну протеазу вказував В.Д.Купревич (1954). Виявляється також певна залежність між чисельністю мікроорганізмів у ґрунті й активністю протеаз.
Кореневі виділення здатні змінювати водяний режим у ґрунті і рослині, порушувати інтенсивність транспірації, дихання і засвоєння вуглеводів [12].
Мінеральні добрива
Азотні добрива. Азот входить до складу найважливіших рослинних сполук, що відіграють провідну роль у всіх процесах життєдіяльності. . Він міститься в білках, нуклеїнових кислотах, фосфатидах, пептонах, поліпептидах, амінокислотах, хлорофілі, ферментах, токсинах, антитоксинах, вітамінах та ін. Нестача азоту призводить до зниження вмісту в рослині сполук, які містять азот, і в результаті — до порушення нормального перебігу життєвих процесів. Особливо сильно нестача азоту позначається на рості рослин. В результаті підсилення азотного живлення рослини розвивають міцну вегетативну масу, в них збільшується вміст білка, спостерігається загальне зростання урожайності. Регулюючи азотне живлення рослин, можна не тільки впливати на абсолютну величину врожаю, а й на його якість та структуру. Так, під час посиленого живлення рослин азотом збільшується кількість зеленої маси (наприклад, при вирощуванні силосних культур) і білка (наприклад, у зерні пшениці). Навпаки, при зниженні азотного живлення зменшується вміст азотних речовин у рослинах (наприклад, високий вміст азотних речовин в цукровому буряку знижує його якість).
Азотне живлення рослин регулюють переважно застосуванням різних мінеральних азотних добрив. Азотні добрива за своїм складом і агрономічними властивостями дуже неоднорідні. Найчастіше використовують, тверді азотні добрива, рідше — рідкі (аміачна вода, аміакати). Проте дуже перспективним і економічно вигідним добривом є рідкий аміак. За формою азотні мінеральні добрива поділяють на нітратні (в яких азот знаходиться у формі NO3-), аміачні (з азотом у формі NH4+), аміачно-нітратні (азот як у формі NO3-, так і NH 4+)та амідні добрива (форма азоту NH2-).
Аміакати — це розчини різних азотних добрив (аміачної, кальцієвої селітр або сечовини) в аміаку. При цьому досягається збільшення вмісту азоту до 35 % і більше. Проте аміакати сильно роз'їдають метали, тому зберігають їх в особливих цистернах з алюмінію, нержавіючої сталі або із спеціальними покриттями. Це утруднює транспортування їх і внесення в грунт.
В рідкому аміаку, аміачній воді і аміакатах міститься вільний аміак, який може легко втрачатися, тому ці добрива треба вносити у вологий грунт на глибину 10—12 см. Зменшення глибини загортання або поверхневе їх внесення призводять до значних втрат азоту.
Фосфорні добрива. Загальний вміст фосфору (Р2О5) в рослинах змінюється в межах 0,2 — 1,5 %. Фосфор у рослинах входить до складу молекул складних білків (нуклеопротеїдів), нуклеїнових кислот, фосфатидів, фітину, ферментів та ін. В рослинах фосфор зумовлює нормальний перебіг багатьох найважливіших процесів. При нестачі його порушується синтез вуглеводів (наприклад, знижується крохмалистість бульб картоплі, цукристість цукрових буряків тощо), уповільнюється розвиток рослин (дозрівання їх, розвиток кореневої системи), утворення репродуктивних органів, знижується зимостійкість озимих культур, погіршується якість урожаю та ін. Валовий вміст фосфору в ґрунтах змінюється в межах 0,1 — 0,25 %, проте значна частина його міститься у важкорозчинних сполуках, тому рослини часто відчувають нестачу його, яка поповнюється внесенням добрив.
Як фосфорні добрива застосовують різні сполуки — одно-, дво- і тризаміщені кальцієві солі ортофосфорної кислоти (Са(Н2РО4)2, СаНРО4 та Са3(РО4)2). Із збільшенням ступеня заміщеності розчинність цих солей зменшується, зберігаючись, проте, в достатньо високих межах при дії на них кислих розчинників. Тому особливості застосування різних фосфорних добрив багато в чому залежать від форми фосфату, розчинності його, а отже, і міри доступності рослинам фосфору. Наприклад, доступність фосфору суперфосфату, в якому він міститься у формі Са(Н2РО4)2, значно вища, ніж доступність фосфору фосфоритного борошна— Са3(РО4)2. Проте на кислому фоні, де досить рухливі навіть важкорозчинні фосфати, фосфоритне борошно в середньому не менш ефективне, ніж суперфосфат.
Доступність фосфору різних за ступенем розчинності фосфатів багато в чому залежить також від біологічних особливостей самих рослин (табл. 2.1).
Таблиця 2.1 Відносна ефективність різних фосфатів при внесенні їх під різні культури
Калійні добрива. Середній вміст калію в рослинах (з розрахунку на К2О) змінюється в межах 0,5 — 2 %. Особливо багато калію в молодих частинках рослин. Тут ця кількість може досягати 50 % загального вмісту зольних елементів. Проте в рослинах калій не утворює тривких органічних сполук і в значній частині перебуває в клітинному соці в рухливому вигляді. Валовий вміст калію в ґрунтах звичайно змінюється в межах 1 — 2 %, проте доступного рослинам калію значно менше.
Як калійні добрива використовують різні хімічні сполуки, які містять переважно хлорид або сульфат калію. Нерідко ці сполуки містять значну кількість баласту у вигляді NaCl, Na2SO4 та залишків сильних кислот. Це призводить до того, що при внесенні цих добрив в кислі, не насичені основами ґрунти активна кислотність ґрунтів сильно зростає. Небажаним компонентом калійних добрив є хлор. Хлор негативно впливає на деякі рослини. Так, при високому вмісті в ґрунті хлору знижується цукристість винограду і пригнічується розвиток його, погіршується якість тютюну. Чутливі до хлору льон, картопля, гречка, конюшина, ягідні рослини, коноплі і деякі інші культури. Щоб запобігти негативній дії на рослини хлору, калійні добрива, як правило, вносять у грунт восени під зяблеву оранку або рано навесні, до розмерзання ґрунту. В цьому разі в осінній і весняний періоди інтенсивного зволоження ґрунту хлор з нього вимиватиметься, оскільки він, як аніон, ґрунтовими колоїдами не вбирається. При внесенні калійних добрив під культури, які дуже страждають від наявності хлору, перевагу слід надавати сульфатам або тим добривам, в яких вміст хлору найменший. Останні доцільно використовувати і для підживлення. Раціональний вибір добрива дає можливість істотно підвищити урожайність і поліпшити якість продукції.
Мікродобрива. Мікродобрива містять мікроелементи, тобто ті елементи, які потрібні рослинам в малих кількостях (десятки грамів на гектар). До таких елементів належать бор, марганець, мідь, молібден, кобальт, цинк, залізо та ряд інших. Тепер як мікродобрива застосовують найрізноманітніші речовини.
Складні й змішані добрива. Складними називають добрива, які містять кілька (2—3 і більше) елементів живлення рослин. Нерідко їх, в свою чергу, поділяють на три групи: власне складні добрива, комбіновані (або комплексні) і змішані добрива. До складних належать добрива, в яких елементи сполучаються хімічним способом: калійна селітра — KNO3, амофос — NH4H2PO4, діамофос — (NH4)2HPO4. Комбінованими називають добрива, елементи яких сполучаються не тільки хімічним, а й фізичним способом (наприклад, сплавлюванням): амонізований суперфосфат (NH4H2PO4 + CaSO4), який дістають насиченням простого суперфосфату аміаком. Важливими представниками цієї групи є нітрофоски, які містять азот, фосфор і калій. Нітрофоски дістають сплавлюванням і дальшою обробкою суміші різних компонентів, (наприклад, сплавлюванням фосфориту, азотної кислоти, хлориду калію та ін.). Змішаними добривами називають суміші деяких простих добрив. Ці суміші готують як безпосередньо в господарствах, так і на хімічних підприємствах. Останній спосіб економічно вигідніший. Характерною особливістю змішаних добрив є те, що в них повністю зберігаються баласти простих добрив, які використовувались для виготовлення суміші. Виготовляти суміші можна тільки з деяких добрив. Іноді при змішуванні добрив утворюються токсичні для рослин сполуки (наприклад, СаС12) або знижується доступність потрібного рослині елемента(наприклад, при змішуванні суперфосфату з вапном рухливість фосфору значно зменшується), або погіршується фізичний стан добрив (наприклад, при змішуванні селітр утворюється не-сипка маса, яку важко вносити в грунт). Тому при змішуванні враховують правила змішування. Складні добрива класифікують також за їхнім складом на калійно-азотні (наприклад, KNO3), азотно-фосфорні (амофос, діамофос, амонізований суперфосфат) та ін. Крім того, є складні добрива, до яких входять як макро-, так і мікроелементи. Прикладом таких добрив є марганізований суперфосфат, марганізована аміачна селітра, молібденовий суперфосфат та ін.
Усі складні добрива містять елементи живлення в легкозасвоюваній рослинами формі.
Цінним місцевим складним добривом є зола. В ній містяться до 5 — 7 % Р2О5 до 10—13 % К2О, до 40 % і більше СаО, а також мікроелементи (табл. 2.2.).
Таблиця 2.2 Середній вміст фосфору, калію і кальцію в золі деяких рослин, %
| Рослина | Р2О5 | К2О | СаО |
| Стебла соняшнику і солома гречки Житня і пшенична солома Дрова Торф | 2—4 4—7 2—7 1—2 | 30-35 10—14 3—14 0,5—2 | 18—20 8—10 30—40 15—25 |
2.2 Органічні добрива
Органічні добрива — це різні за складом і властивостями речовини рослинного і тваринного походження, які вносять у грунт для підвищення родючості його І вирощування більших і стійких урожаїв. Однією з важливих особливостей більшості органічних добрив є те, що вони істотно поліпшують властивості ґрунту: структуру, реакцію та ін. Основними органічними добривами є: гній, гноївка, пташиний послід, торф, компости, зелене добриво. Використовують також фекальні маси, ставковий мул, міське сміття тощо.
Гній. Гній — основне органічне добриво, одне з найдавніших добрив, яке використовувала людина. Гній — це тверді й рідкі екскременти тварин, змішані з підстилкою. Звідси очевидно, що склад гною залежить від виду тварин, якості і кількості підстилки, способу і строку зберігання, які визначають ступінь розкладання гною (табл. 2.3).
Таблиця 2.3 Зміна складу гною при зберіганні, %
| Складові частини | Свіжий гній | Після зберігання протягом місяців | ||
| 2 | 4 | 5—8 | ||
| Вода | 72,0 | 75,5 | 74,0 | 68,0 |
| Органічні речовини | 24,5 | 19,5 | 18,0 | 17,5 |
| Азот загальний | 0,52 | 0,60 | 0,66 | 0,73 |
| Азот аміачний | 0,15 | 0,12 | 0,10 | 0,05 |
| Фосфор (Р2О5) | 0,31 | 0,38 | 0,43 | 0,48 |
| Калій (К2О) | 0,60 | 0,64 | 0,72 | 0,84 |
Як видно з таблиці, у гною міститься багато основних елементів живлення рослин. Середній вміст їх у гною можна прийняти таким: N — 0,5%; Р2О5 — 0,2; К2О — 0,6%. Крім того, гній містить значну кількість мікроелементів, тому гній називають повним добривом.
Найкращим за складом і ефективністю є гній на торф'яній підстилці, оскільки торф добре вбирає елементи живлення (особливо азот) і сам має певну удобрювальну цінність. При зберіганні гною склад його істотно змінюється: кількість органічної речовини зменшується (внаслідок мінералізації мікроорганізмами) і, як наслідок, відбувається відносне збагачення маси азотом, фосфором, калієм та іншими елементами. Проте одночасно відбувається втрата аміачного азоту. Більш багатим на поживні речовини є кінський та овечий гній. Однак він характеризується відносно малою вологістю і тому широко використовується як біопаливо в парниках. Цей гній інтенсивно розкладається мікроорганізмами, в результаті чого він розігрівається до 60 — 70°. Вологий гній великої рогатої худоби і свиней у зв'язку з поганою аерацією розігрівається значно повільніше і слабше, тому цей гній називають холодним, а овечий і кінський — гарячим.
Ефективність гною як добрива залежить від грунтово-кліматичної зони, в якій його використовують. Так надбавки від внесення 30 т/га гною в різних зонах були такі (табл. 2.4.).
Таблиця 2.4 Середні надбавки урожаю (в розрахунку на зерно) від внесення гною
| Характер надбавки | Зона | ||
| нечорноземна | чорноземна | степова посушлива (південний схід) | |
| Абсолютна, ц/га Відносна, до % урожаю без гною | 6,5 100 | 4,5 65 | 2,2 27 |
З таблиці видно, що ефективність гною у напрямку з півночі на південь (південний схід) зменшується, що пояснюється зменшенням в цьому ж напрямку кількості опадів і збільшенням сухості ґрунтів. Слід зазначити, що на зрошуваних ділянках півдня і південного сходу гній зберігає високу ефективність. Разом з тим видно, що в цілому у всіх зонах внесення гною дає значні надбавки врожаю. Високі надбавки врожаю від внесення гною пояснюються тим, що гній є джерелом поживних речовин, які поступово використовуються рослинами; з гноєм у грунт вноситься багато мікроорганізмів, гній є добрим субстратом для розмноження їх. В результаті внесення в грунт гною значно інтенсифікується в ньому діяльність мікроорганізмів, що, в свою чергу, поліпшує поживний режим ґрунту. Інтенсифікація мікробіологічної діяльності сприяє посиленому утворенню в ґрунті СО2, який, виділяючись з ґрунту, використовується рослинами в процесі фотосинтезу; гній істотно поліпшує фізичні і хімічні властивості ґрунтів.
Гній вносять у грунт, як правило, восени, під зяблеву оранку. Тільки на піщаних ґрунтах у районах достатнього зволоження, щоб запобігти вимиванню елементів живлення, гній вносять навесні. Гній у сівозміні вносять у паровому полі. Восени найкраще вносити напівперепрілий гній.
Гноївка — концентроване швидкодіюче нітратне добриво. Швидкість дії гноївки пояснюється тим, що всі елементи живлення в ній знаходяться у вигляді легкорозчинних сполук. Залежно від характеру зберігання, можливості надходження у гноївкозбірник води, виду худоби та інших факторів, склад гноївки буває різний. Середній вміст у ній азоту 0,22%, К2О — 0,46, Р2О5 — 0,01 % і менше. Тому, щоб поліпшити поживну якість гноївки, до неї перед внесенням у грунт добавляють суперфосфат з розрахунку 2 кг Р2О5 на одну тонну гноївки. У зв'язку з тим що азот міститься в гноївці переважно у вигляді нестійких сполук (сечовини та ін.), при зберіганні її у відкритих гноївкозбірниках він швидко втрачається, виділяючись у вигляді аміаку. Так, в одному з дослідів за два місяці відкритого зберігання гноївка втратила 53 % азоту, а в закритому гноївкозбірнику — 39%. У зв'язку з цим важливим заходом при зберіганні гноївки є змішування її з вологоємними речовинами, які добре поглинають азот, особливо з торфом. Так, гноївка, змішана з торфом, втратила лише 19 — 25 % азоту.
Найчастіше гноївкою підживлюють просапні й овочеві культури. Концентровану гноївку перед внесенням у грунт розбавляють у 2 — 4 рази. Зернові культури підживлюють з розрахунку 3 — 5 т/га, овочеві — 5 — 10 т/га. Гноївку можна вносити і під зяблеву оранку восени. У цьому випадку дозу її збільшують до 15 — 20 т/га, а під овочеві ще більше. При цьому гноївку відразу загортають в грунт. Одним з кращих способів використання гноївки є змішування її з торфом, гноєм та іншими органічними добривами. Застосування гноївки збільшує урожайність культурних рослин на 30 % і більше.
Пташиний послід. Пташиний послід є повним швидкодіючим добривом. Склад пташиного посліду і кількість його залежать від виду птиці.
Найкращим добривом є курячий і голубиний послід. На птахівничих фермах, де птицю годують концентрованими кормами, вміст поживних речовин у посліді значно зростає (азоту — 6 %, фосфору — 4, калію — 2,6 %.
У грунт пташиний послід вносять як підживлення в рядки, борозни, ямки. При цьому використовують як сухий послід, так і його розчин. Для виготовлення рідкого посліду ("настою") за добу його змішують з водою у співвідношенні 1 : 3 або 1 : 4. Суміш періодично збовтують. Перед внесенням в грунт її ще раз розбавляють у 2 — 3 рази. Використовуючи послід для підживлень, дози внесення його змінюють у межах 5 — 8 ц/га, або по 20 — 30 г в ямку. Послід можна вносити і восени з розрахунку 10 — 12 ц/га. Особливо доцільно вносити послід під овочеві, плодово-ягідні культури, картоплю, коренеплоди. Проте значні надбавки від внесення пташиного посліду дають і зернові культури. Так, у колгоспах Вінницької області від внесення 5 - 6 ц/га посліду у підживлення урожайність озимої пшениці підвищилась до 26 - 28 ц/га. В середньому при підживленні озимих 1 ц посліду дає надбавку в 1 ц зерна.
З пташиним послідом пов'язане одне з цінних добрив — гуано, що є природним продуктом розкладу пташиного посліду в місцях пташиних базарів в умовах сухого клімату. Гуано містить до 9 % азоту, 13 % Р2О5 та інші елементи. З кінця минулого століття гуано інтенсивно добувають.
Торф — це суміш рослинних решток і продуктів їх розкладання, яка утворилась в умовах надмірного зволоження і анаеробіозису. Торф є типовим утворенням боліт. Болота поділяють на верхові, перехідні і низинні, які відрізняються характером водопостачання, притоком в них мінеральних сполук і рослинністю. Найбільш інтенсивним надходженням мінеральних сполук характеризуються низинні болота, що в основному живляться ґрунтовими водами, найменшим — верхові. В результаті торф різних боліт характеризується різним складом і властивостями.
Найбільше зольних елементів містить торф низинних боліт. Торф верхових боліт має високу вологоємність, тому він є цінним матеріалом для використання на підстилку для худоби. Торф, який використовують на удобрення, не повинен бути кислим. Кислі торфи (з рН менше 5) нейтралізують добавками вапна, золи або аміачної води. Взагалі важливим заходом збільшення ефективності торфу як добрива є компостування його. Перед внесенням торфу в грунт його слід просушувати для видалення надлишку вологи, прискорення аеробного розкладу, і, що особливо важливо, для окислення закисних сполук, які містяться в ньому і є для рослин токсичними. Як правило, торф у грунт вносять восени під зяблеву оранку. Середня доза внесення торфу в грунт 60 — 80 т/га. Основним полем для внесення його є пар. Проте торф вносять під найрізноманітніші рослини, особливо просапні. Його ефективність значно нижча за ефективність гною (табл. 2.5.).
Торф у сільському господарстві використовують також для виготовлення торфоперегнійних горщечків і мульчування ґрунту.
Таблиця 2.5 Порівняльна ефективність торфу і гною при внесенні під картоплю
| Фон | Урожайність картоплі, ц/га, при внесенні добрив | |||
| 0 | 18 | 36 | 54 | |
| Гній Торф | 132 132 | 152 139 | 157 146 | — 155 |
Компост — це добрива, які утворюються в результаті змішування і наступного розкладання різних органічних речовин, нерідко з добавкою мінерального компонента. Можна виділяти три групи компостів: компости на основі гною, компости на основі торфу і збірні компости. Із компостів, що виготовляються з добавками гною, найбільш поширеними є компости з фосфоритним борошном і суперфосфатом. Компостування гною с фосфоритним борошном і суперфосфатом підвищує швидкість розкладання органічної речовини гною, збільшує вміст рухомого фосфору, що особливо важливо при добавлянні фосфоритного борошна, знижує втрати азоту внаслідок переходу нестійких сполук гною, що містять азот, у більш стійкі форми. В результаті такі компости виявляються більш ефективними, ніж застосування простих сумішей гною з цими добривами (табл. 2.6.).
Для виготовлення компосту фосфоритне борошно добавляють до гною в міру укладання його у гноєсховище або штабель в кількості 1—2 % від маси гною. Перед ущільненням суміш ретельно перемішують. Компост дозріває 2—4 місяці. У грунт його вносять так, як і гній.
Таблиця 2.6 Ефективність компостів гною і фосфорних добрив
| Вид компосту або суміші | Культура | Урожайність, ц/га | ||||
| без удобрень | гній | фосфоритне борошно | гній + фосфоритне удобрення | |||
| в суміші | в компості | |||||
| Гній з фосфоритним борошном Те саме Гній з суперфосфатом Те саме | Картопля Цукрові буряки Картопля Яра пшениця | 234 273,7 233,8 12,1 | 307 358,1 - - | 272 - - - | 314 360,6 364,6 17,6 | 354 385,8 403,6 19,6 |
Дуже поширені компости, які виготовляють на основі торфу. Виготовляти компости можна з усіх видів торфу. Для компостування торф укладають в бурти, перемішуючи з компонентами на рівному майданчику.
Використовуючи для компосту гній, торф і гній укладають по черзі шарами товщиною 20 — 40 см. При компостуванні з гноївкою і фекальними масами в штабелях торфу роблять коритоподібне заглиблення, в яке і заливають рідку частину компосту. Після вбирання рідини торфом заглиблення закривають свіжим торфом. В процесі компостування (особливо торфогнойових компостів) суміш перемішують, а при потребі зволожують. Перемішування компосту прискорює перебіг у ньому мікробіологічних процесів, розігрівання і розкладання органічних речовин. Крім того, в торфофекальних компостах при підвищенні температури гинуть яйця глистів і збудників хвороб. Торфогноївкові й торфофекальні компости є досить ефективними добривами. Наприклад, застосування торфофекального компосту в одному з дослідів дало змогу підвищити урожайність картоплі з 133 до 213 ц/га. Велике значення мають також торфомінерально-аміачні компости (добрива ТМАД). Ефективність ТМАД звичайно вища за ефективність їх компонентів, що вносяться разом у вигляді простої суміші. Надбавки врожаю від застосування ТМАД становлять: зерна 4 — 5,2 ц/га, картоплі 30 — 130, капусти 150 — 166,8 ц/га.
Збірні (змішані) компости готують з найрізноманітніших сільськогосподарських, промислових і побутових відходів. Компостують солому, міське сміття, невикористане бадилля рослин, листя тощо. Матеріал складають купами, перемішують, а в процесі компостування зволожують і через 1 — 2 місяці знову перемішують. Компостування залежно від складу і режиму закінчується через 3 — 12 місяців, коли маса стає однорідною і набуває темного забарвлення. Компости вносять у грунт так, як і гній. Важливим моментом у застосуванні всіх компостів є те, що вони мають тривалу післядію.
Бактеріальні добрива
Бактеріальні добрива — це препарати різних мікроорганізмів, які живуть в ґрунті і поліпшують постачання рослин поживними елементами. Основними видами бактеріальних добрив є: нітрагін, азотобактерин, фосфобактерин, АМБ. Використовують також препарати силікатних бактерій.
Нітрагін. Нітрагін — це добриво, яке містить культуру бульбочкових бактерій, тому застосовують його тільки під бобові культури. В зв'язку з тим що на різних бобових рослинах поселяються різні раси (групи) бульбочкових бактерій, випускається нітрагін, призначений для різних бобових рослин. Ефективність нітрагіну залежить від ґрунтових умов. Бульбочкові бактерії на кислих ґрунтах пригнічуються і в деяких випадках гинуть. Тому на таких ґрунтах ефективність нітрагіну залежатиме від заходів зниження кислотності ґрунтів. При цьому важливе значення має забезпечення рослин фосфором і калієм, оскільки при нестачі їх бобові культури мають малу азотфіксуючу діяльність і навіть можуть поглинати азот ґрунту. В цілому ефективність застосування нітрагіну дуже висока (табл. 2.7.).
Під дією нітрагіну збільшується не тільки врожайність, а й вміст у рослинах, зокрема в їх кореневих системах, азоту.
Таблиця 2.7 Ефективність застосування нітрагіну під різні культури (середні дані масових дослідів)
| Культура | Продукція | Надбавка врожаю від застосування нітрагіну | |
| ц/га | % | ||
| Горох Люпин Конюшина | Зелена маса Зерно Зелена маса Зерно Сіно | 12,9 1,4 46,0 3,1 21,9 | 14,0 18,4 36,9 50,0 38,0 |
Важливою характеристикою нітрагіну є його висока надійність дії. Так, при внесенні під горох він дає позитивний результат у 95 % випадків, під люпин — у 97,4, під люцерну — у 100%.
Нітрагін випускають у пляшках або банках місткістю 0,5 л. Ця кількість розрахована для внесення на один гектар. Перед застосуванням добриво розводять у воді, після чого ним обробляють насіння. Для обробки 100 кг крупного насіння витрачають 1 л, а дрібного — 3 л води. Змочене насіння перемішують і після короткочасного просушування сіють. Обробляють насіння нітрагіном і просушують в затінку, оскільки сонячні промені убивають бактерії.
Азотобактерин (азотоген). Азотобактерин містить азотфіксуючу бактерію — азотобактер. Азотобактерин, як правило, застосовують під небобові рослини: зернові, технічні, овочеві. Використовують два види азотобактерину: перегнійно-грунтовий і агаровий, які відрізняються один від одного субстратом. Застосування азотобактерину підвищує урожайність на 10 — 20 % і більше. Так, при внесенні азотобактерину на плантаціях суниць урожайність збільшувалась на 50 — 60 %. Ефективність азотобактерину залежить від ґрунтових умов. Азотобактерин застосовують, вносячи разом з насінням і бульбами. Фосфоробактерин. Це препарат, який містить бактерії типу Bact, mesentericus, що мінералізують фосфоровмісні органічні сполуки та переводять фосфор у мінеральну, доступну рослинам форму. АМБ. Препарат АМБ є складним бактеріальним добривом, що містить мікроорганізми, які здійснюють нітрифікацію, розкладають клітковину, фіксують азот, збільшують рухомість фосфору і беруть участь в інших процесах, що відбуваються в ґрунті. Препарат силікатних бактерій. Препарат містить спороносні бактерії, що розкладають алюмосилікати і підвищують рухомість калію. Силікатні бактерії синтезують біологічно активні речовини, що сприяють росту і розвиткові рослин.
Експериментальна частина
Методика дослідження
Для роботи були використані матеріали Обласного управління сільського господарства Сумської області.
Вони включають дані про якісні і кількісні характеристики ґрунтів за 1975 - 2005 роки по таких показниках: внесення мінеральних та органічних добрив, залежність врожайності с/г культур від кількості внесених добрив, показники вмісту гумусу в ґрунтах.
Для встановлення залежності врожайності ярої пшениці і цукрового буряку від внесення мінеральних та органічних добрив використані дані дослідження за період з 1975 по 2005 роки.
Графіки були побудовані на основі аналізу даних залежності врожайності сільськогосподарських культур від внесення мінеральних та органічних добрив, тенденція змін внесення на 1 га ріллі мінеральних, органічних добрив в ґрунтах за роками, загальна тенденція зміни врожайності ярої пшениці та цукрового буряку в період з 1975 по 2005 роки.
Результати дослідження
Для дослідження питання щодо підвищення врожайності сільськогосподарських культур ми вибрали для аналізу дві культури, а саме: яра пшениця і цукровий буряк.
Таблиця 5.1. Середня кількість внесення мінеральних та органічних добрив за період з 1970 по 2004 роки
| Роки | 1975 | 1975 | 1980 | 1985 | 1990 | 1995 | 2000 | 2005 |
| Мінеральні добрива | - | - | 93,5 | 118 | 124 | 74 | 12 | 27 |
| Органічні добрива | 7,6 | 8,9 | 10,4 | 8,5 | 12,3 | 7,8 | 3,1 | 1,3 |
Таблиця 5.2 Середня кількість внесення калійних, фосфорних та азотних добрив за період з 1970 по 2005 роки (в кг/га)
| Роки | 1970 | 1975 | 1980 | 1985 | 1990 | 1995 | 2000 | 2005 |
| Калійні добрива | 28,3 | 40,2 | 44,6 | 53,4 | 70,6 | 36,6 | 10 | 122 |
| Фосфатні добрива | 26 | 28 | 20 | 37 | 35 | 14 | 20 | 20 |
| Азотні добрива | 35 | 52,3 | 44,7 | 55 | 56,9 | 32 | 9 | 23 |
кг/га
Рис. 5.1. Внесення на 1 га мінеральних та органічних добрив
|
Рис. 5.2. Внесення на 1 га калійних, фосфорних та азотних добрив
Зведемо дані щодо залежності врожайності від внесення добрив деяких сільськогосподарських культур.
Таблиця 5.3. Залежність врожайності ярої пшениці від внесення органічних і мінеральних добрив за 1975 – 2005 роки
| Культура | Роки | Врожайність, ц/га | Внесення різних добрив, кг/га | ||||
| Мінеральні | Органічні | Калійні | Фосфорні | Азотні | |||
| Яра пшениця | 1975 | 33,5 | 125 | 10,7 | 53,0 | 22 | 50 |
| 1980 | 25,0 | 113 | 10,4 | 46,6 | 20 | 47 | |
| 1985 | 33,1 | 135 | 10,4 | 58,4 | 27 | 53 | |
| 1990 | 37,6 | 164 | 10,6 | 70,6 | 35 | 59 | |
| 1995 | 15,2 | 74 | 7,8 | 26,6 | 14 | 32 | |
| 2000 | 13,2 | 12 | 3,1 | 1,0 | 2 | 9 | |
| 2005 | 18,9 | 27 | 1,3 | 2,0 | 2 | 23 | |
Таблиця 5.4. Залежність врожайності цукрового буряку від внесення органічних і мінеральних добрив за 1975 – 2005 роки
| Культура | Роки | Врожайність, ц/га | Внесення різних добрив, кг/га | ||||
| Мінеральні | Органічні | Калійні | Фосфорні | Азотні | |||
| Цукровий буряк | 1975 | 205 | 125 | 10,7 | 53,0 | 22 | 50 |
| 1980 | 218 | 113 | 10,4 | 46,6 | 20 | 47 | |
| 1985 | 240 | 135 | 10,4 | 58,4 | 27 | 53 | |
| 1990 | 281 | 164 | 10,6 | 70,6 | 35 | 59 | |
| 1995 | 180 | 74 | 7,8 | 26,6 | 14 | 32 | |
| 2000 | 155 | 12 | 3,1 | 1,0 | 2 | 9 | |
| 2005 | 128 | 27 | 1,3 | 2,0 | 2 | 23 | |
|
Рис. 5.3. Залежність врожайності ярової пшениці від внесення мінеральних та органічних добрив
|
Рис. 5.4. Залежність врожайності цукрових буряків від внесення мінеральних та органічних добрив
|
|
Як видно з складених таблиць та побудованих графіків видно, що існує пряма закономірність зміни врожайності від кількості внесення добрив, як органічних так і неорганічних.
Висновки
1. Ґрунт є поживним субстратом рослин: у ньому міститься головний запас потенційної біогенної енергії у вигляді коренів рослин, біомаси мікроорганізмів і гумусу. Без надходження з ґрунту таких елементів як фосфор і калій, було б неможливе створення первинної рослинної продукції.
2. Формування уявлень про процеси кореневого живлення велося у агрономічному напрямку і було спрямоване на виявлення закономірностей використання мінеральних добрив як чинника регулювання фізіологічних процесів у рослин і формування врожаю.
3. Кількість нітратного азоту, яка нагромаджується в ґрунті, залежить від вмісту гумусу в ньому, а також від удобрення рослин. Як правило, нітратів утворюється тим більше, чим вища родючість ґрунту. Як бачимо, в районі спостерігається тенденція зниження внесення азотовмісних речовин в грунт, в зв’язку з чим знижується вміст азоту в ґрунті, а тим самим знижується і родючість ґрунтів.
4. Внесення добрив у грунт повинно проводитися за детально розробленою схемою та з точними розрахунками норм внесення під певний вид культури. Загальна картина нераціонального використання мінеральних та органічних добрив призводить до техногенного навантаження на ґрунти. Більша частина ґрунтового покриву придатного для сільськогосподарського використання на території України знаходиться в незадовільному стані.
5. При зниженні кількісного співвідношення внесення органічних та мінеральних добрив врожайність сільськогосподарських культур значно знижується. Внесення різноманітних добрив не завжди позитивно впливає на врожайність сільськогосподарських культур, тут має місце також погодні умови та властивості ґрунту.
6. При аналізі динаміки врожайності за період років 1975 по 2005 існує певна закономірність зниження врожайності сільськогосподарських культур при внесенні органічних добрив та деяке зростання врожайності вибраних нами культур при внесенні мінеральних добрив. Як видно з графіка 5 в період з 1996 по 2005 роки спостерігається незначне зростання врожайності аналізованої нами культури ярої пшениці, а врожайність цукрового буряку дещо втрачається. Отже можемо зробити висновок, що внесення різноманітних добрив не завжди позитивно впливає на врожайність культур, тут має місце також погодні умови та властивості ґрунту.
Список використаних джерел
1. Агрохімія. / За ред. М.М.Городнього. – К.: ТОВ Алеора, 2003.
2. Александрова Л.Н. Органическое вещество почвы и процессы его трансформации. - Л.: Наука, 1980.
3. Алексеев А.М., Гусев Н.А. Влияние корневого питания на водный режим. – М., 1957. – 220 с.
4. Ансюк П.И. Микроудобрения: Справ очник. – Л.: Агропромиздат, 1990.
5. Бугай С.М. Растенееводство. – К.: Вища школа, 1975. – 375 с.
6. Вахмистров Д.Б. Питание растений. – М.: Знание, 1979. – 64 с.
7. Воробьев С.А. и др. Земледелие. – М.: Колос, 1977.
8. Горбунов Н.И. Минералогия и физическая химия почв. - М.: Наука, 1974.
9. Гордієнко В.П.та ін. Землеробство. – К.: Вища школа, 1991. – 268 с.
10. Колосов И.И. Поглотительная деятельность корневых систем растений. – М.: АН СССР, 1962. – 388с.
11. Кононова М.М. Органическое вещество почвы. - М: Изд-во АН СССР, 1963.
12. Крикунов В.Г., Полупанов Н.И. Почвы УССР и плодородие. – К.: Вища школа, 1987. – 380 с.
13. Лактіонов М.І. Агрогрунтознавство. Навч. посібник / Харк. держ. аграр. ун-т. ім.В.В.Докучаева. - Харків: Видавець Шуст А.І., 2001.
14. Лісовал А.П. Система використання добрив. – К.: Вид-во АПК, 2002.
15. Максимов Н.А. Краткий курс физиологии растений, 1958.
16. Мікроорганізми і альтернативне землеробство. / За ред. В.П.Патики. – К.: Урожай, 1993.
17. Мусиенко Н.Н., Терневский А.И. Корневое питание растений: Учебное пособие. – К.: Высшая школа, 1989. – 203 с.
18. Мусієнко М.М. Фізіологія рослин. – К.: Либідь, 2005. – 808 с.
19. Нобел П. Физиология растительной клетки. – Л.: Изд-во ленингр. Ун-та, 1983. – 232 с.
20. Назаренко І.І. Ґрунтознавство: Навчальний посібник. - Чернівці: Рута, 1998, 1999.
21. Павленко М.К. Загальне землеробство. – К.: Вища школа, 1977.
22. Петербургский А.В. Корневое питание растений. – М., 1964. 340 с.
23. Потапов Н.Г. Минеральное питание // Физиология сельскохозяйственных растений. – М., 1967. – 320 с.
24. Польський Б.М., Стеблянко М.І. та ін. Основи сільського господарства: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1991. – 296 с.
25. Почвоведение / Под ред. И.С. Кауричева. – М.: Агропромиздат. 1989. –719 с.
26. Сівозміни у землеробстві України. / За ред. В.Ф.Сайка, П.І.Бойка. – К.: Аграрна наука, 2002.
27. Смирнов П.М., Муравин Э.А. Агрохимия – М.: Колос, 1981 - 182 с.
28. Стан родючості грунтів України та прогноз його змін за умов сучасного землеробства. / За ред. В.В.Медведєва. – Х.: Штрих, 2001.
29. Рубін С.С., Михайловський А.Г. Землеробство. – К.: Вища школа, 1980.
30. Рубин Б.А. Курс физиологии растений. – М.: Высшая школа, 1961. –583 с.
31. Румянцев В.И. Земледелие с основами почвоведения. – М.: Колос, 1979. – 287 с.
Зміст
Вступ
Розділ 1. Живлення рослин: суть процесу та його особливості
1.1 Коренева система як орган поглинання та обміну речовин
1.2 Функції кореневої системи
1.3 Поглинання елементів мінерального живлення рослин
1.4 Фізіологічні основи використання мінеральних добрив
Розділ 2. Класифікація добрив
2.1 Мінеральні добрива
2.2 Органічні добрива
2.3 Бактеріальні добрива
Розділ 3. Агротехнічні вимоги до внесення органічних і мінеральних добрив
Розділ 4. Екологічний стан ґрунтів
Експериментальна частина
Методика дослідження
Результати дослідження
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
У житті рослин важливу роль відіграє живлення рослин. Нові технології вирощування рослин базуються на використанні нових видів добрив. Оптимальне живлення рослинних організмів у сполученні з раціональним підвищенням ефективності застосування добрив і зменшенням забруднення навколишнього середовища продуктами хімізації дозволить підвищити врожай і поліпшити якість сільськогосподарської продукції.
Умови мінерального живлення в значній мірі залежать від типу ґрунту. Тому при виявленні потреб рослини в мінеральному добриві необхідно виходити як з видових особливостей організму, так і зі специфічних особливостей даного типу ґрунту.
Мета роботи: з’ясувати значення живлення рослин та залежність агрохімічних показників родючості від застосування добрив на прикладі Шосткінського району Сумської області.
Предмет дослідження мінеральне живлення рослин.
Об’єкт дослідження впливу використання добрив на врожайність окремих культур.
Завдання даної роботи:
1) З`ясувати суть та процеси мінерального живлення рослин;
2) Охарактеризувати основні класи добрив;
3) Проаналізувати агротехнічні вимоги до внесення добрив;
4) Встановити залежність агрохімічних показників родючості ґрунту від використаних та внесених елементів мінерального живлення на прикладі Шосткінського району Сумської області.
5) Встановити залежність врожайності сільськогосподарських культур від внесення добрив на прикладі Шосткінського району Сумської області.
Робоча гіпотеза: внесення в грунт елементів мінерального живлення сприяє покращенню агрохімічних показників ґрунтів та зростанню врожайності сільськогосподарських культур.
Розділ 1. Живлення рослин: суть процесу та його особливості
Дата: 2019-05-28, просмотров: 204.
