Основним об’єктом фінансово-економічного аналізу серед тих, які визначають результативність фінансово-господарської діяльності підприємств, є прибуток. Він є реальним показником того, наскільки ефективно працює підприємство, визначає реальні, дійсні можливості підприємства фінансувати науково-технічний та соціальний розвиток, більше того, тільки прибуток є джерелом спроможності підприємства сплатити до бюджету податок на прибуток.

Згідно з положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 3 “Звіт про фінансові результати” розрізняють кілька видів прибутку (збитку):

1. валовий прибуток (різниця між сумами чистого доходу (виручки) від реалізації продукції і собівартості реалізованої продукції);

2. фінансові результати від операційної діяльності, які будуть менші ніж перша сума за рахунок відрахування “адміністративних витрат” і “витрат на збут”;

3. фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування (від попередньої суми відраховуються фінансові витрати, втрати від участі в капіталі);

4. фінансові результати від звичайної діяльності після оподаткування (від попередньої суми відраховується податок на прибуток від звичайної діяльності);

5. чистий прибуток (мінус надзвичайні витрати).

Отриманий підприємством прибуток є об’єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити 2 етапи. Перший етап – це розподіл балансового прибутку. Одна частина його у вигляді податків і зборів сплачується в бюджет держави, а друга – залишається в розпорядження підприємства.

Другий етап – це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства після здійснення платежів в бюджет. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди (рис. 1.1.).

Рис. 1.1. Структурно-логічна схема розподілу балансового прибутку

Підприємства розподіляють чистий прибуток за напрямками використання на власний розсуд. У процесі розподілу чистого прибутку формуються грошові фонди цільового призначення:

¾ фонд коштів, які спрямовуються на розвиток і вдосконалення виробництва;

¾ фонд коштів, які спрямовуються на соціальні потреби;

¾ фонд коштів для матеріального заохочення;

¾ резервний фонд;

¾ фонд коштів, які спрямовуються на виплату дивідендів;

¾ відрахування на інші цілі.

При прийнятті рішень про розподіл чистого прибутку підприємство повинно знайти оптимальне співвідношення у спрямуванні додаткових фінансових ресурсів на цілі виробничо-технічного розвитку, соціального розвитку, матеріального заохочення трудівників (акціонерів, пайовиків) і на інші цілі.

Фонд коштів на розвиток і вдосконалення виробництва (фонд накопичення) витрачається на задоволення потреб, які пов’язані зі зростанням обсягів виробництва, технічним переозброєнням, вдосконаленням технології виробництва та інших потреб, що забезпечують зростання і вдосконалення матеріально-технічної бази підприємство.

Конкретно ці витрати являють собою капітальні вкладення в будівництво нових виробничих площ, реконструкцію підприємств, придбання і монтаж нового устаткування, інші витрати капітального характеру, включаючи природоохоронні і такі, що спрямовані на поліпшення умов праці і техніки безпеки. Це також витрати на проведення науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт, підготовку та освоєння нових прогресивних технологій та видів продукції.

За рахунок цієї частини чистого прибутку підприємства сплачують заборгованість по довготермінових банківських кредитах на інвестиційні цілі, а також по процентах за ці кредити.

Фонд коштів, які спрямовуються на соціальні потреби, використовуються в основному на такі витрати, що сприяють соціальному розвитку колективу підприємства:

¾ будівництво, реконструкцію і капітальний ремонт житлових будинків і об’єктів соціально-культурної сфери;

¾ утримання об’єктів соціально-культурної сфери (дитячих дошкільних закладів, лікарень, будинків і баз відпочинку, клубів і палаців культури тощо);

¾ проведення оздоровчих, культурно-масових заходів, у тому числі придбання путівок на відпочинок і лікування;

¾ інші подібні витрати (на здешевлення харчування робітників і службовців в заводських їдальнях, оснащення клубів, кімнат відпочинку, гуртожитків теле- і радіоапаратурою, іншим обладнанням тощо).

Фонд коштів для матеріального заохочення використовується з метою стимулювання зацікавленості трудящих підприємства в досягненні високих кінцевих результатів роботи. В даному напрямку прибуток використовується на виплату винагороди за загальні результати роботи за підсумком року, на одноразове преміювання окремих працівників за виконання особливо важливих виробничих завдань, виплату премій за інші досягнення в роботі, а також надання одноразової матеріальної допомоги робітникам і службовцям.

Ці два фонди мають ще назву фонд споживання.

Резервні фонди можуть створюватися за рахунок прибутку підприємствами всіх форм власності для використання на випадок різкого погіршення фінансового становища в результаті тимчасової зміни ринкової кон’юктури, стихійних лих тощо. Що стосується акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю та інших господарських товариств, створення ними резервних фондів за рахунок прибутку є обов’язковим у порядку і розмірах, що визначаються установчими документами.

Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за корпоративними правами кожної категорії приймають власники (загальні збори власників) підприємства за рекомендацією наглядової ради чи пропозицією виконавчих органів.

Власників корпоративних прав повідомляють про виплату дивідендів. Для цього дається оголошення у заздалегідь визначених друкованих засобах масової інформації.

В оголошенні про виплату дивідендів має міститися така інформація: назва підприємства; дата прийняття загальними зборами власників рішення про виплату дивідендів; період, за який виплачуються дивіденди; величина дивідендів на одну акцію (у відносному чи абсолютному виразі) в розрізі окремих їх категорій; строки та місце виплати; особливості оподаткування дивідендів.

Нараховуються дивіденди власнику корпоративних прав пропорційно його частці в статутному капіталі підприємства.

В акціонерних товариствах (АТ) право на одержання дивідендів мають акціонери, які є власниками акцій на початок строку виплати дивідендів незалежно від періоду, протягом якого акціонери володіли акціями. Дивіденди за акціями виплачуються один раз на рік за результатами календарного року в повному обсязі.

Загалом дивіденди можуть виплачуватися в чотирьох формах:

¾ грошова;

¾ негрошова;

¾ змішана форма.

Грошова форма виплати дивідендів є найбільш поширеною. З рішенням про нарахування дивідендів частина власного капіталу перетворюється на позичковий. Заборгованість підприємства його власникам відображається за статтею «Поточні зобов'язання за розрахунками з учасниками». Виплачуючи дивіденди, підприємство погашає згаданий борг.

При негрошовій формі виплата здійснюється корпоративними правами (акціями), іншими фінансовими інструментами, товарами, знижками на товари, цінними паперами інших емітентів, які є в інвестиційному портфелі підприємства.

Змішана форма виплати дивідендів передбачає комбінацію різних форм виплати винагороди власникам: частково у вигляді грошових коштів, а частково іншими (негрошовими) засобами. Зборами власників може бути прийняте рішення, згідно з яким частина акціонерів (за їх вибором) одержує дивіденди в грошовій формі, а інша — у формі корпоративних прав.

З прибутку підприємства можуть перераховувати кошти на спеціально відкриті рахунки благодійних фондів, робити внески установам культури, освіти, охорони здоров’я, фізкультури і спорту, громадським організаціям інвалідів тощо.

За рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, воно повинно відшкодувати збитки і видатки, які згідно з діючим законодавством не відносяться на зменшення балансового прибутку. Це, зокрема, стосується штрафів і пені з платежів до бюджету і до позабюджетних цільових фондів, штрафів за недодержання вимог щодо охорони навколишнього середовища від забруднення і шкідливих впливів, за недодержання санітарних норм і правил, штрафів за порушення умов господарських договорів, які визнані підприємством або щодо яких одержані рішення судів (арбітражних судів) та ін.