Протягом останніх двох-трьох поколінь у країні відбулись значні зміни, які стосуються умов життя населення та дозвілля молоді. Норвезькі педагоги і соціологи простежили дві основні причини, які обумовили реформаторські процеси в системі освіти. Перша з них полягає в тому, що школа й освітня система країни взагалі беруть на себе основну роль у вихованні підростаючого покоління, друга причина - у зв`язку з більш високим соціальним і технологічним рівнем розвитку норвезького суспільства, зросла потреба у високоосвічених спеціалістах. Для вирішення цих проблем у системі освіти було проведено швидкі реформи відповідно вимогам часу [6].

Реформа-94 та Реформа-97. Метою реформ було створення гнучкішої системи освіти, яка забезпечує широкі можливості країни та готує суспільство для сприйняття постійних суттєвих змін. Згідно реформи на порядку денному такі завдання: забезпечити учнів теоретичними знаннями і практичною підготовкою для використання їх у різних сферах громадської та підприємницької діяльності; підготувати учнів до "революції в знаннях" і до життя в умовах інтернаціоналізації всіх сфер суспільства; забезпечити школярів розумним балансом між теоретичними знаннями та спеціалізацією, базовими знаннями й професійною кваліфікацією; створити таку систему освіти, яка б змогла охопити всіх молодих і дорослих людей. Паралельним завданням була підтримка децентралізації шкільної системи [6].

Загальноосвітні реформи охопили всі рівні норвезької освітньої системи. Розглянемо основні результати нововведень.

З осені 1994 року вся молодь віком від 16 до 19 років отримала право на три роки загальної професійної освіти. Такий підхід дає учням можливість отримати відповідні теоретичні знання і професійні навички та продовжити навчання в коледжах та університетах. Молодь тепер має більше можливостей вибору шляху щодо працевлаштування, зможе швидко орієнтуватися в умовах конкурентоспроможності на ринку праці [6].

Під час виконання заходів, передбачених Реформою-94, було переглянуто систему підготовки й координації вчителів та законодавство стосовно цієї ситуації. В результаті були водночас підготовлені національний план підвищення кваліфікації вчителів та національний план освіти для дорослих. Завдяки налагодженню тісного співробітництва між різними інститутами вищої освіти засновано національну “Робочу мережу Норвегії", яка сприяє обміну педагогічним досвідом та впровадженню новітніх інформаційних технологій у процес навчання [6].

Навчання дітей шестилітнього віку стало обов`язковим з 1997-1998 навчального року (до цього діти розпочинали навчання у школі з 7-ми років). У той же час, на один рік було продовжено термін навчання (Реформа-97) у початковій та молодшій середній школі, підготовлено навчальні плани для 10-річної школи та для учнів національності саамі. Потрібно зазначити, що навчальний план було впроваджено в практику поетапно. Загальна частина навчального плану для початкової, молодшої середньої освіти, старшої середньої освіти та освіти для дорослих почала поступово змінюватись ще з 1993 року й лише через 4 роки з урахуванням експериментальних результатів та зауважень план було затверджено. Досвід Норвегії свідчить, що здійснення змін у системі освіти в короткий термін можливе за умов політичної підтримки реформаторської діяльності; чіткого розподілу обов`язків між національною, регіональною та місцевою владою; вирішення питань щодо планування та реалізації всіх змін на національному рівні шляхом координації дій Міністерства освіти та уряду; врахування критики [6].

Отже, ми дослідили історичний розвиток освіти Норвегії та реформи які було впровадженно для створення нинішнього рівня освіти в країні.