Освіта є одним з багатьох показників, за якими вимірюється рівень розвитку окремих країн, народів, спільнот. Серед соціальних інститутів суспільства сучасної цивілізації освіта займає одну з провідних позицій. Адже благо людини, становище культури та духовності в суспільстві, темпи економічного, науково-технічного, політичного і соціального прогресу саме і залежать від якості і рівня освіти [1].

Найпомітнішим є інтелектуальний потенціал, тобто рівень освіти і науки. За підрахунками ЮНЕСКО, достатнього рівня національного благополуччя, який відповідав би світовим стандартам, нині і у майбутньому можуть досягти лише ті країни, в яких 40-60% працездатного населення становитимуть особи з вищою освітою. Водночас визнано, аби будь-які соціально-економічні, політичні реформи набули незворотного характеру і були реалізовані якнайпозитивніше, необхідно принципово по-новому (за змістом, характером) перенавчити не менш як 25% дорослого, працездатного населення. Освіта є життєво важливою функцією, ключовим сектором та умовою існування суспільства. Звідси провідна, пріоритетна роль освіти, знання, особливо наукового, а не лише загально інтелектуального рівня у житті особистості і соціуму одночасно. Бо досягти жаданого соціального, економічного прогресу не може жодна держава, де наука і освіта розвиваються за так званим залишковим принципом фінансування. У всякому разі високорозвинутими є лише ті країни, де відсоток ВВП, що виділяється на освіту, становить 10 і більше відсотків [3].

Як підсумок слід зазначити, що освіта має вагоме значення в соціально-економічній структурі країни, адже від рівня освіти в країні залежать і інші сфери людського існування. Освіта вливає на створення і розвиток кваліфікованої трудових ресурсів, які є рушійною силою для науково-технічного прогресу, а отже для покращення економічної і соціальної сфери в цілому.

Основні функції освіти

Професійно-економічна функція визначає характер взаємозв’язку освіти з розвитком продуктивних сил суспільства. Ця функція є однією з основних у системі освіти, полягає у підготовці кваліфікованих кадрів для всіх сфер суспільного життя, що зумовлює професійну спрямованість майже всіх ступенів та етапів системи сучасної освіти. Професійна спрямованість у різні часи виявлялася по-різному, що було зумовлено особливостями суспільних та наукових потреб в освіті. Так, спершу єдиною метою функціонування системи освіти був професіоналізм. Відповідно школи і зміст навчання були вузькоспеціалізованими. Пізніше професійна орієнтація стала менш вираженою, хоча окремі її ланки продовжували займатися тільки професійною підготовкою. Нині роль цієї функції знову зростає.

Професійна соціалізація відбувається і поза межами формальної (інституційованої) освіти. Певний час така форма професійного навчання переважала. Так, у середні віків всі великі майстри ремесел і мистецтв пройшли навчання у підмайстрів. Професійна підготовка тут здійснювалася безпосередньо під час трудового процесу. За цехової організації учень не тільки працював у майстра, а й жив у його сім'ї. Таємниці професії та умови майбутнього життя відкривалися перед ним за реальних обставин. Простіші професії найчастіше передавалися від покоління до покоління у межах родини. Шкільна освіта передбачала оволодіння вищими видами духовної діяльності - релігійно-культовою, політичною, філософською, математичною та ін. З настанням потреби у великій кількості освічених працівників було значно розширено мережу закладів професійної та науково-технічної освіти [1].

Виховна функція втручається у процес гармонізації та вдосконалення людяних якостей, стимулює саморефлексію - глибоке усвідомлення людиною своєї суті та особистих потенцій. Ця функція полягає у формуванні за допомогою цілеспрямованої діяльності певних соціальних рис світогляду у підростаючих поколінь, визнання ними пануючих у суспільстві норм поведінки, ціннісних орієнтацій, тобто у підготовці молоді до виконання певних соціальних обов'язків. З допомогою освіти зберігаються культурні цінності, які передаються від одного покоління до іншого. Виховання молоді в дусі конформізму, визнання культурних цінностей та ідеалів, що склалися в суспільстві, сприяє підтриманню існуючого соціального порядку. Але освіта сприяє й соціальним змінам, які відбуваються у зв'язку з переоцінкою знань і цінностей. Виховна функція системи освіти має й відносно самостійний аспект - забезпечення соціального контролю, нагляду за дитячою, підлітковою і, частково, юнацькою віковими групами. Полягає він у тому, що обов'язковість освіти в сучасному світі вимагає від дітей проведення певного часу в школі, а окремі ступені системи освіти створено з урахуванням необхідності нагляду за дітьми, чию поведінку майже весь день контролюють вчителі та вихователі. Цей аспект виховної функції освіти важливий і в тому сенсі, що школа часто відіграє роль компенсуючого чинника для дітей з так званих неблагополучних сімей [1].

Соціальна функція роль, яку освіта як соціальний інститут виконує щодо потреб суспільства або окремих його сфер.

На її особливості впливають рівень розвитку і потреби суспільства, сформульовані державою соціальна мета і принципи освіти. Соцiальна функцiя освiти - це роль, яку соцiальний iнститут виконує стосовно потреб суспiльства або його частини. Однiєю з основних соцiальних функцiй сучасної системи освiти є функцiя професiйної соцiалiзацiї, тобто пiдготовка квалiфiкованих кадрiв для всiх сфер суспiльного життя. Нинi роль цiєї функцiї знову зростає. Адже людина не може повноцiнно брати участь у життi суспiльства, не маючи достатньої професiйної пiдготовки. Ще одна функцiя системи освiти реалiзується через взаємодiю з соцiальною структурою суспiльства. Представники цього напряму вважають, що система освiти сприяє створенню рiвних можливостей i сприя-тливих умов для вихiдної мобiльностi, що в закладах освiти оцінюють людей на основi їх досягнень, незважаючи на класову незалежнiсть, расу i стать [1].

Функція соціального захисту поширює потенційні соціальні можливості людини у професійному й особистому самовизначенні, особливо за ринкових умов [1].

Гуманістична функція підкреслює освітні ціннісні аспекти у предметі діяльності та суб'єктивно-об'єктивному змісті. Саме в ній виявляються відмінності між спеціальною і загальною освітою. Загальноосвітня підготовка допомагає розширити межі професіоналізму, розкриває простір для ерудиції та кругозору. Крім того, фахова підготовка, засвоєння спеціальних знань неможливі без попередньої загальноосвітньої підготовки. Вона є базою для набуття спеціальних знань, перекваліфікації, розвитку здібностей, професійної адаптації. Освіта не є фактором, що відразу споживається. Скоріше, це капіталовкладення, яке у майбутньому принесе прибуток. Такий капітал нагромаджується в процесі навчання, а система безперервної освіти не дає йому знецінитись. Одержана в юності загальноосвітня підготовка є основою для подальшої безперервної освіти [1].

Урбаністична функція розкриває вплив освіти на міграційні процеси (найбільше вона проявляється у діяльності вищої школи) [1].

Демографічна функція підкреслює вагомість культурно-освітніх факторів у демографічних процесах держави (склад населення, тривалість життя, шлюбність, народжуваність тощо) [1].

Функція історичного спадкоємництва та наслідування соціальногодосвіду відтворює характер відносин із зовнішнім світом та відображає різноманіття соціально-рольової структури суспільства [1].

Науково-дослідна функція. Вона ще не достатньо досліджена. Але, безсумнівно, творення нового знання постійно відбувалося в структурі освіти, оскільки немало вчителів і викладачів завжди цим займалися. Свідомо орієнтувалися на продукування нового наукового знання давньогрецькі прототипи майбутніх вищих навчальних закладів - Академія Платона, Ліцей Арістотеля, Піфагорійський союз.

Тривалий час ця функція була побічною для системи освіти, в лоні якої до XIX ст. у кращому разі розвивалися гуманістичні та схоластичні науки. Природничо-наукове знання еволюціонувало не тільки поза системою освіти, а часто і поза межами офіційної науки. Інституційно науково-дослідна функція оформилася в епоху промислової революції наприкінці XVIII - на початку XIX ст. Саме в цей час розпочалися інтенсивні дослідження в галузі природничих наук. Загалом реалізація цієї функції зосереджена у вищій ланці системи освіти. Вже наприкінці XIX ст. в обов'язки викладацького складу вищих навчальних закладів увійшло одночасне виконання ролей дослідника і педагога, а самі вони стали зосереджуватись на фундаментальних, а згодом - і прикладних дослідженнях [1].

Отже ми можемо зробити висновок що освіта має чимало функцій які є невід’ємною складовою для розвитку людства в цілому.