Покращити швидкість простої реакції можна, використовуючи тільки різноманітні рухливі і спортивні ігри, єдиноборства, естафети й інші швидкісні вправи. Це справедливо, тому що, як відомо, латентний час реагування поліпшується в результаті виконання різних швидкісних вправ. Зворотного впливу не помічено, тобто вправи на швидкість реакції не мають прямого впливу на поліпшення інших компонентів швидкісних здібностей. Разом з тим сьогодні досить ситуацій (у спорті, на виробництві, у побуті), де потрібно висока швидкість реакції, і поліпшення її на одну десяту ,або навіть на соті частки секунди (а мова йде саме про ці миті) має велике значення.

Основний метод при розвитку швидкості реакції — метод повторної вправи. Він полягає в повторному, можливо більш швидкому реагуванні на раптові сигнали, зміну навколишньої ситуації. Ці вправи рекомендується проводити у вступній, або основній частині уроку. Тому що за часом вправи на швидкість реакції носять характер миттєвої дії, то паузи відпочинку між ними можуть бути дуже короткими, а кількість повторень досить великим (табл. 2). Дані вправи доцільно виконувати під час здійснення стройових і загальнорозвиваючих вправ (ходьба і біг по залі, повороти, побудови, перебудування, виконання на швидкість команд «Сідай!», «Лягай!», «Упор присівши!» і т.д.). Повторно можна виконувати реагування з низького чи високого старту в бігу, при здійсненні захисних ,або нападаючих дій у відповідь на заздалегідь відому дію партнера в спортивних іграх, єдиноборствах і т.д.

Однак, якщо користуватися тільки повторним методом, швидкість реакції стабілізується. Для її подальшого поліпшення рекомендуються наступні дві методики: аналітичного підходу і сенсомоторна. Перша методика складається з роздільного удосконалюванні швидкості реакції в полегшених умовах і швидкості наступних рухів. Наприклад, у легкій атлетиці окремо розвиваючи швидкость реакції на стартовий сигнал з опорою руками на які-небудь предмети в положенні високого старту й окремо без стартового сигналу у швидкості виконання перших бігових кроків. Сенсомоторна методика полягає в розвитку здатності точно сприймати мікроінтервали часу (порядку десятих і навіть сотих часток секунди). Наприклад, на першому етапі учень виконує стартовий розгін на 5, 10, 15 м, намагаючись реагувати максимально швидко. Після кожної спроби вчитель повідомляє час показаний школярем. На другому етапі відбувається те ж, тільки вчитель запитує учня, за який час він, на його думку, подолав відрізок. Потім учню повідомляють точний час, і він має можливість зіставити свої відчуття з фактично показаним часом. На третьому етапі учню дається завдання виконувати рухи з різною заздалегідь обумовленою швидкістю. У результаті він здобуває уміння точно визначати швидкість своєї реакції і керувати нею. Поліпшенню реакції сприяє поведінка учня в період, що передує реагуванню. Наприклад, якщо його увага спрямована на майбутній рух (моторний тип реакції), той час реакції менше, ніж коли увага спрямована на сприйняття сигналу (сенсорний тип реакції). Корисно в ході очікування сигналу переключити увага на силу натискання на стартові колодки, то на сигнал, що з'являється. Останній тип реакції називають нейтральним. При удосконалюванні швидкості простої реакції корисно також змінювати час між попередньою і виконавчою командами

Оптимальний час тут близько 1,5 сек.

Ступінь складності вправ і методик, використовуваних для розвитку швидкості рухової реакції, залежить від багатьох доданків: віку учнів, навчального матеріалу, що засвоюється на уроці, або на позакласних заняттях , залежить від мети, що ставиться при цьому вчителем і учнями. Правило тут одне — пропоновані вправи на швидкість рухової реакції повинні бути добре засвоєні.

Особливості розвитку швидкості рухів. Дозування вправ на швидкість окремих рухів і на швидкість виконання послідовних рухів наведені в табл. 2. Швидкість окремих послідовних рухів розвивається в дітей і підлітків у завданнях і іграх із предметами (передачі, перекладання, кидки, лов) і без предметів. Зразковий комплекс вправ без предметів для рук (згинання і розгинання, обертання, махи, ривки в різні сторони), для тулуба (обертання, згинання, розгинання, нахили), для ніг (махи, присідання, випади, вистрибування) і для всіх частин тіла одночасно наведені на мал. 2. Виконують ці вправи з граничною, або близькою до максимальної швидкістю з акцентом на точність і збереження заданої амплітуди. Необов'язково включати усі вправи комплексу в урок і тим більше всі загальрозвиваючі вправи виконувати з акцентом на швидкість. Швидкісні вправи, наприклад із предметами (м'ячами, ціпками, набивними м'ячами і т.п.) і без предметів, повинні бути добре засвоєні, щоб їх можна було виконувати на максимальній швидкості. Наприклад, спочатку треба домогтися високої техніки ведення м'яча, а потім за допомогою цих вправ впливати на поліпшення швидкості рухів.

Вправи для розвитку швидкості рухів краще підбирати, орієнтуючись на вдосконалення рухових дій на уроці. Наприклад, при удосконалюванні техніки бігу і для одночасного розвитку швидкості руху можна застосовувати біг з високим підніманням стегна, з різних вихідних положень, приставними і схрещеними кроками, по малому колу, на місці в упорі протягом 5—15 сек., дріботливий, із прискоренням, стрибками, естафетний, по похилій доріжці, за лідером, з розслабленими руками й ін.

Для розвитку швидкості використовують також повторний, повторно-прогресуючий і перемінний темп виконання вправ, прискорення, гандикап, ігровий і змагальний методи. Усі характеристики названих методів (довжина дистанції, інтенсивність виконання, інтервали відпочинку, число повторень) показані в табл. 2 і орієнтовані на поліпшення максимальної швидкості конкретного учня. Тому довжину дистанції, тривалість вправи обирають так, щоб швидкість пересування (інтенсивність роботи) не знижувалася до кінця спроби. Учень зобов'язаний прагнути перевищити попередню спробу. Інтервали відпочинку між спробами повинні забезпечувати відносно повне відновлення. Наприклад, повторні спроби в бігу на 30—40 м рекомендується виконувати через 4 хв., а відновлення після бігу на 100 м займає 12—15 хв. Першим сигналом для припинення повторної швидкісної роботи є зниження швидкості в черговій спробі. У цьому випадку подальші спроби будуть сприяти розвитку витривалості. Швидкісні вправи на уроці краще планувати ближче до початку заняття, коли нервова система учнів знаходиться в оптимальному стані. Чистий час їхнього виконання на окремому уроці складає від декількох секунд до декількох хвилин (як правило, не більш 2—5).

При багаторазовому повторенні яких-небудь швидкісних вправ у дитини може наступити стабілізація як просторових, так і тимчасових характеристик (швидкість і частота). Професор Н.Г.Озолін назвав це явище швидкісним бар'єром. Щоб цього не наступило, рекомендується виконувати швидкісні вправи не в стандартному, незмінному виді, а у варіативних, що змінюються формах і умовах. Наприклад, відомий тренер В.М.Дячків рекомендував стрибунам у висоту на тренуваннях віддавати тільки 12— 15% часу стрибкам через планку, а інший час присвячувати різноманітним (нестандартним) стрибкам і вправам зі штангою. Для ламання швидкісного бар'єра в бігу рекомендується також використовувати описані вище варіанти бігу. Метання снарядів звичайної ваги корисно по черзі сполучити з метаннями обтяжених, або полегшених снарядів. Приносять користь і рухливі, спортивні ігри, вправи на місцевості. Фактично все це приклади вправ сполученого впливу, коли одночасно розвиваються швидкісні й інші здібності.

На підвищення швидкісних можливостей великий вплив роблять швидкісно-силові вправи, методика застосування яких викладена раніше (див.: 1997, №1).