Перехід до ринку означає докорінні зміни в соціальному замовленні до системи освіти. Фундаментом економічної підготовки є відповідна освіта і виховання, які в нових умовах мають зазнати глибоких змін. Це стосується насамперед педагогічних основ.

Якщо виховання готує людину до життя, в тому числі й економічного, то його завдання, зміст і засоби прямо залежать від форм власності, характеру виробництва, обміну діяльністю, способів розподілу і споживання.

Особливе місце в економічному вихованні майбутніх вчителів посідає загальноосвітня і вища педагогічна школа. На жаль, закладена в середню загальноосвітню і вищу педагогічну освіту економічна підготовка не може поки що адекватно проявитися в суспільному виробництві в зв'язку з відсутністю необхідних соціально-економічних умов, які мають бути створені внаслідок докорінних змін у країні [10].

З позицій системного підходу вивчалися причини та аналізувалися недоліки, притаманні організації економічної підготовки випускників шкіл, їхнього входження в ринкові економічні відносини. Причин кілька.

По-перше, на початковому етапі входження в ринок відверто ігнорувалися моральні і духовні якості особистості, що в кінцевому рахунку не дало змогу країні вийти на рівень цивілізованого ринку. Надмірна ейфорія і підвищені емоційні оцінки перспектив ринкової економіки не підкріплювались аналізом і прогнозуванням розвитку негативних явищ, характерних для ринкової економіки (циклічний розвиток виробництва, безробіття, диференціація суспільства на бідних і багатих, криміналізація економіки, її тіньова суть тощо).

По-друге, базовий навчальний план загальноосвітніх шкіл України не передбачає вивчення основ економіки.

По-третє, в системі педагогічної освіти відсутня підготовка викладачів економічних дисциплін, справжніх професіоналів, здатних на високому рівні здійснювати соціально-економічну освіту і відповідне виховання школярів [15].

Намагання розв'язувати комплекс проблем економічної освіти і виховання молодших школярів через предмети базового компонента вчителями, які мають освіту з початкового навчання без сумніву мало позитивний результат, але не забезпечило необхідної ефективності соціально-економічної підготовки школярів.

Зрозуміло, ніхто інший, ніж учитель, повинен усвідомлювати: з якою б особиетісною позицією ми не ввійшли в сьогодення, слід визнати, що нашій країні доведеться здійснювати зворотний перехід від суспільства з централізованою плановою економікою до ринкового. Ринок, безперечно, сам собою не розв'язує проблем суспільства, але дає змогу досягти високої економічної ефективності, рівень же соціального розквіту залежить від ступеня розвитку демократичних інститутів, в тому числі державних.

Суттєві зміни мають відбутися як в економічній підготовці педагогічних кадрів, гак і в ідеології навчання і праці. Абстрактно гуманістичні декларації повинні бути замінені новими, практично зорієнтованими положеннями, спрямованими на об'єктивну оцінку діяльності людини як феномена суспільства.

Економічна підготовка педагогічних кадрів, включає такі аспекти: загальноекономічний, дидактичний, психологічний, соціально-педагогічний, організаційно-педагогічний, виховний, методичний і управлінський [7]. Усі вони перебувають у тісному взаємозв'язку, доповнюють один одного і ста­новлять єдину економічно-педагогічну структуру. Експериментальні дані [див. 17] свідчать, що в тих навчальних закладах, де економічній підготовці педагогічних кадрів приділяють належну увагу, перераховані вище аспекти спрацьовувають на визначений результат: педагоги володіють економічними термінами, вміють ними оперувати в практичній діяльності, методично правильно вводять їх до контексту навчально-виховного заняття, створюють відповідну мотиваційну сферу, враховуючи вікові та індивідуальні особ­ливості учнів, методично забезпечують процесуальний і кінцевий підсумки при правильному визначенні управлінських завдані,.

Особливе місце належить методичному аспекту, який характеризується обізнаністю педагога з новими методиками викладання предметів, загальними науковими характерологічними їх ознаками, вмінням віднайти в цій системі методик особливе і специфічне, для економічної освіти і виховання учнів, здатністю конструювати урок, позаурочний і позашкільний захід з економічної проблематики, методично правильно використовувати різноманітні навчальні форми (урок, бесіду, гру, тренінг тощо); вмінням у практичній діяльності здійснювати аналіз і застосовувати кращі здобутки педагогічних колективів і окремих колег щодо організації економічної самопідготовки учнів, педагогічним самоаналізом і критичним осмисленням своєї праці з метою її подальшого творчого вдосконалення.

Методичне забезпечення має спрямовуватися на реалізацію змісту економічної підготовки випускників шкіл і формування в них:

■ розвинутого економічного мислення, почуття власника, реального господаря;

■ вміння прогнозувати свою діяльність;

■ економічно усвідомленого ставлення до праці та її результатів;

■ прагнення до підвищення трудових доходів, покращення якості життя;

■ орієнтації на раціоналізацію праці і підвищення її соціально-економічної ефективності; готовності брати участь в різноманітних видах діяльності, пов'язаних з ринковою економікою;

■ готовності до участі в управлінні виробництвом;

■ здатності до морального вибору в ситуаціях, пов'язаних з економічною діяльністю;

■ уміння долати економічні труднощі і кризові ситуації, вміння захищати свої права і використовувати соціальні гарантії;

■ потреби в особистому самовдосконаленні та оновленні соціально-економічних знань [5].

Для застосування того чи іншого методу вчитель повинен ґрунтовно опанувати зміст соціально-економічної освіти і виховання учнів початкової школи.

Провідна роль у здійсненні економічного виховання дітей належить сім'ї. Основне завдання сімейного економічного виховання — підготувати дитину до життя в існуючих соціальних умовах.

Першому етапу позасімейного економічного виховання та освіти дітей відповідає рівень початкової школи. Діти здатні усвідомлювати економічні поняття і категорії, що співвідносять їх з відповідними економічними і життєвими ситуаціями. Повсякденне життя сприяє формуванню власного досвіду дітей, пов'язаного з економікою.

Молодший школяр вчиться вміння користуватися грошима, співвідносити свої потреби з можливостями їх задоволення.

Одночасне включення економічних знань до програм більшості шкільних курсів сприятиме поглибленню процесу пізнання і підготовки учнів до життя і праці в умовах ринкової економіки.

Назріла необхідність поруч з економічною освітою через предмет на рівні початкового навчання розробити і впровадити спеціальний економічний курс.

Основне питання, на яке повинен відповідати економічні курс цього рівня: що має знати кожний про економіку?

Предметом особливої турботи суспільства повинна стати сільська школа, яка поряд із загальноосвітніми знаннями економіки зобов'язана нести учням, пов'язані із специфікою економічного життя села. Маються на увазі питання землекористування, власності на землю тощо. В умовах переходу до ринкових відносин ефективність землекористування та землеробства багато в чому стала визначатися не лише природними, а й економічними умовами життя суспільства, формами власності на землю, розвитком багатоукладності та об'єднанням селянських (фермерських) господарств, що базуються на приватній власності на землю. А це вимагає правильного висвітлення в змісті економічної освіти сільських школярів проблеми землі у всіх її різновидах.

Школа та учні повинні мати інформацію про розвиток нових форм зайнятості в ринкових структурах, а саме: в селянських (фермерських) господарствах, підприємницькій та індивідуальній трудовій діяльності. Програма економічної освіти сільських школярів має на меті ознайомити їх з економічними і правовими основами організації селянського господарства, його виробничої та комерційної діяльності [16].

Слід уважно стежити за еволюцією поглядів, новими тенденціями розвитку зайнятості в домашньому, особистому господарстві, на селянському подвір'ї й організовувати відповідну економічну діяльність.

Відчутну допомогу в підготовці до життєдіяльності в умовах ринкової економіки можуть надати додаткові форми освіти: гуртки, клуби, дитячі економічні об'єднання.

В умовах дефіциту педагогічних кадрів для ефективної соціально-економічної підготовки школярів перспективною формою стають шкільно-позашкільні організації додаткової освіти дітей. Вона передбачає спільну діяльність школи та позашкільних установ в організації гурткової і клубної роботи, проведення різних конкурсів, виставок, ярмарків. Так успішніше реалізуються своєрідна додаткова освіта, прагнення до органічного поєднання різних видів соціально-економічної діяльності учнів (творчої, пізнавальної, комунікативної, трудової та ін.).