Сьогодні вже недостатньо просто змінювати світ в інтересах дітей, сьогодні вже йде мова про те, щоб змінювати світ разом з дітьми. Для цього треба слухати, що кажуть молоді люди, треба надати їм можливість висловлювати свою думку і брати участь у прийнятті рішень, що торкаються їх життя. Настав час перейти від доброчинності стосовно дітей до визнання того, що дитина, як і кожна людина, має власні права. У жовтні 2006 року Центр “Соціальний моніторинг”, за підтримки Представництва ЮНІСЕФ в Україні, провів соціологічне опитування дітей у віці від 9 до 17 років та їхніх батьків. Опитування проводилося у 106 населених пунктах України. Відповіді дали 5221 батьків. Опитування показало, що діти, які не чули про ті чи інші свої права, гарантовані Конвенцією ООН складають 9-28 %. Найменше діти знали про свої права на захист від втручання в особисте життя, від шкідливої інформації, сексуальної експлуатації та небезпечної праці. Майже кожна восьма дитина повідомила про порушення її прав, а кожна четверта була свідком того, як порушувалися права інших дітей [15, с.3].

У дев’яності роки – у 1990,1995,2000 роках співробітником Інституту молоді (Москва) С.Н.Щегловою проводилось анкетування підлітків України, пов’язане із з’ясуванням того, що вважають діти і підлітки своїми громадянськими правами та якими з них, по їх відчуттям, вони можуть скористатися. Приємно вражає, що у 2006 році з усіх опитаних не було жодної дитини, яка б відмовилась відповідати на ці питання, або не знала відповіді. В середньому кожний назвав по 9 основних прав і свобод громадян. При цьому анкетуванні з’ясувалось, що більше четверті респондентів не знали відповіді на питання про назву документа, де записані їх основні права і свободи. Опитування засвідчило, що більшість дітей України почуваються безправними у світі дорослих, що в них обмежені можливості висловлювати і обстоювати свої думки, що часто-густо вони навіть не знають, до кого звернутись у разі порушення їх прав. Третина експертів (з 99 опитаних) вважають, що ніхто із дорослих не сприймає дітей як повноправних членів суспільства. Більшість дійшли висновку, що спроби дитини відновити справедливість в тій чи іншій установі або закладі без допомоги дорослих приречені на невдачу. За думкою міжнародних експертів, в Україні потрібно створити систему закладів, куди б могла звернутися дитина за роз’ясненням гарантованих їх прав [16, с.4-5].

Ми проводили анкетування учнів 10 класів Івано-Франківської загально-освітньої школи №3 щодо знання прав дітей. Нами було опитано 46 учнів. Опитування показало, що в основному учні мало знають про свої права. Більшість учнів вказало, що знають про своє право на здобуття освіти (69%), право на свободу слова (48%), право на відпочинок (26%), право на життя і право на власну думку (по 22%), право на охорону здоров’я, на громадянство, на житло (відповідно по 13%). Тільки по 39 відсотків опитаних знають про документи, які захищають інтереси дітей: Конвенцію ООН та Конституцію України. В разі порушення прав дитини 35% звертаються до батьків, 26% просто засмучуються, 22% звертаються до класних керівників, і 17% не реагують на порушення. Хоча у більшості дітей (66%) права порушувались (у школі 22%, в лікарні 13%, на вулиці 30 %). 34% опитаних вважають, що їхні права не порушувались. 52 % були в ситуаціях коли порушувалися права їхніх друзів. В разі порушення прав дитини учні знають, що можна звернутися в ООН (7%), Верховний суд України (17%), правоохоронні органи (30%), телефон довіри (7%) – 35 відсотків опитаних не знають куди потрібно звертатися. Більшість населення України уявлення не має про особисті права дітей, Конвенцію ООН про права дитини, інші міжнародні документи цієї спеціалізації, тому дуже легко порушити права дітей, бо історично склалося, що ці права завжди порушувались, до дітей не ставилися як самостійної особистості. На жаль, дуже багато дорослих не вважають за потрібне і зараз визнавати ці права, бо бояться великої відповідальності, а також звикли до старих канонів виховання.

Дуже часто вони і не замислюються, що своїми вчинками дискримінують права дитини, тому і дітям і дорослим буде корисно знати в яких випадках права дитини порушуються, здійснюється насилля, які види насилля бувають тощо. Над дитиною здійснено насилля, якщо: їй нанесли побої, її здоров’ю завдали шкоди, порушили її статеву недоторканістьй статеву свободу. Дитину залякували якщо: їй вселяли страх за допомогою дій, жестів, поглядів; використовували для залякування свій зріст, вік; на неї кричали; їй загрожували насиллям по відношенню до інших (батькам дитини, друзям, тваринам та ін.). До жорстокого ставлення також відноситься використання при цьому громадських інститутів: релігійною організацією, судом, міліцією, школою, спецшколою для дівчат, притулком, родичами, психіатричною лікарнею і т.д. Над дитиною здійснюють насилля, якщо використовують для цього ізоляцію: контролюють її доступ до спілкування з однолітками, дорослими, братами, сестрами, бабусею і дідусем. Над дитиною також здійснюють емоційне насилля, якщо: її принижують, використовують образливі прізвиська; її використовують як довірену особу; при спілкуванні з дитиною виявляється непослідовність; дитину соромлять; здійснюють економічне насиля, не задовільняються її основні потреби, не задовольняються її основні потреби; контролюється його поведінка за допомогою грошей; дорослими розтрачуються сімейні гроші; дитина використовується як засіб економічного торгу при розлученні батьків, як засіб передачі інформації одному з батьків. До дитини відносяться жорстоко, якщо використовують погрози: кинути її, самогубства і нанесення фізичної шкоди собі або родичам. До дитини дорослі відносяться жорстоко, якщо використовують при цьому свої привілеї: обходяться з дитиною як з підлеглим чи слугою; відмовляються інформувати дитину про рішення, які відносяться безпосередньо до неї, її долі (про відвідини її батьками, опікунами); дитину перебивають під час розмови [17, с.25-31].

Можливо, так дорослі зрозуміють усю повноту своєї відповідальності, переглянувши своє ставлення до дітей, а діти зможуть відстоювати свої права та належно оцінять вчинки своїх батьків. В нашому законодавстві говориться, що держава захищає права дитини, дотримується Конвенції і контролює її дотримання. Але все це в ідеалі. Не існує ще в Україні такої організації, яка б дійсно постійно, системно захищала права дитини, відстоювала їх, контролювала дотримання Конвенції ООН про права дитини. Так, існують, звичайно, служби у справах неповнолітніх, різні організації, органи та фонди. Багато зараз у засобах масової інформації друкують телефонів довіри, адрес різних організацій, але постійної, державної, керованої вищими органами організації, яка б насамперед захищала права дитини, не має. Нащо ж тоді було приймати і ратифікувати Конвенцію ООН про права дитини, якщо діти не знають своїх прав, їх не дотримуються й дорослі? Можливо, вірно зробили США, коли не прийняли Конвенцію, бо чесно признались що не можуть гарантувати дотримання й виконання всіх прав та обов’язків перед дітьми. Але надія є . Зараз створений проект про утворення такої потрібної всім нам організації, але це лише проект, скільки його будуть узгоджувати та обговорювати ніхто не знає, але все ж таки це вже щось.Якусь частину обов’язків з цієї майбутньої організації виконують інші органи. Це служби в справах неповнолітніх – спеціальні органи, які існують крім органів опіки та піклування, прокуратури і суду, для захисту справ неповнолітніх в кожному місті чи районі. Згідно із законодавством України такі Служби у справах неповнолітніх створюються при місцевих радах народних депутатів. Співробітники цих служб ведеть облік так званих “неблагополучних сімей” і слідкують за розвитком неповнолітніх у цих сім’ях. Інформацію про дітей з цих сімей, служби можуть отримати від шкіл, поліклінік, і також самих неповнолітніх, які звертаються до них безпосередньо або використовують телефони довіри. По надходженні сигналу про порушення батьками (чи особами ,які їх замінюють) прав дитини Служба у справах неповнолітніх створює комісію у складі працівника Служби, спеціаліста у справах дитинства, психолога, а іноді і працівника міліції, і відвідує помешкання, де проживає неповнолітній із сім’єю. Члени комісії проводять бесіду з батьками, родичами, сусідами, а також, з дозволу батьків, з самими неповнолітніми. У разі, якщо конфлікт не вдається ліквідувати за допомогою бесід та інших заходів впливу, служба у справах неповнолітніх має право звернутись до прокуратури чи суду для порушення справи про позбавлення батьківських прав. У виключних випадках, коли існує реальна загроза життю чи здоров’ю дитини, служба у справах неповнолітніх може негайно вилучити дитину з сім’ї до вирішення судом справи про позбавлення батьківських прав [20, с.1-4].

Зараз в Україні спостерігається багато випадків дискримінації прав людини і дитини. Але не всі знають куди звернутися по допомогу. Тому в пригоді можуть стати адреси деяких міжнародних та інших організацій, створених чи акредитованих в Україні, які займаються вивченням та захистом прав людини або сприяють цьому (Додаток Б).

Права дитини можна реалізовувати через засоби масової інформації.

Журналісти – це голос і вуха громадськості. Як захисники прав людини вони спрямовують увагу до порушень у цій галузі та заохочують уряди й інші організації до змін, що поліпшили б життя людей, інколи роблячи це з неабияким ризиком для власного життя. Журналісти, фоторепортери та автори програм нерідко показують тяжке становище дітей, які потрапили в ситуації, що піддаються контролю з їхнього боку, або яких розбещують чи експлуатують дорослі. Проте, для працівників ЗМІ не менш важливо брати до уваги “дитячу перспективу” в більш традиційних випусках новин. Гарний критерій для оцінювання змін у законодавстві чи фінансовій політиці – подивитися, на скільки виграють чи програють діти в результаті цих змін.

Насамперед, дітей слід поважати, як особистості, хоч вони можуть бути залежними, довірливими, піддаватися експлуатації або зловживанням. Але слід пам’ятати, що згідно з ст.17 Конвенції ООН про права дитини “Дитина має право на доступ до інформації з різноманітних джерел”. Слід заохочувати засоби масової інформації приділяти особливу увагу захистові дитини від шкідливих для неї матеріалів, надаючи дітям можливості говорити за себе – про свої сподівання та страхи, про свої досягнення та про вплив поведінки дорослих на їхнє життя. Працівники ЗМІ зроблять більше для нагадування громадськості про права дітей, аніж зображуючи їх тільки як мовчазних “жертв” або чарівних “янголят”. Врешті-решт, таким чином вони порушують закон, а саме Конвенцію ООН про права дитини, бо згідно із ст.12 “Дитина має право на висловлення своїх поглядів і на те, що її погляди братимуться до уваги”. Ст.13 також торкається цього аспекту – “Дитина має право шукати, отримувати та передавати інформацію в різних формах” [12,с.5-6].Адже засоби масової інформації мають підтримувати дітей, надавати їм можливість самим говорити про свої права та обов’язки.

Те, як ЗМІ зображують або не помічають дітей, може вплинути на рішення, що приймають заради них, та на те, як дивиться на них суспільство. Завдяки своєму становищу у суспільстві працівники засобів масової інформації мають гарні можливості щодо аналізу зусиль всіх зацікавлених організацій і громадян та впливу на тих, хто не дотримується положень Конвенції.

Всі журналісти та працівники ЗМІ зобов’язані дотримуватися якнайвищих етичних та професійних норм і мають сприяти у своїй галузі якомога ширшому розповсюдженню інформації про Міжнародну Конвенцію про права дитини та її наслідки для проведення незалежної журналістської роботи.

Організації ЗМІ повинні розглядати порушення прав дітей та питання, пов’язані з безпекою дітей, їхнім правом на особисте життя, захищеністю, освітою, здоров’ям і соціальним благополуччям, а також всіма формами експлуатації, як важливі проблеми для вивчення та громадського обговорення. Діти мають повне право на особисте життя, за винятком тих моментів, які чітко зазначені в ще одному важливому документі. Це Проект Основних положень та принципів Міжнародної федерації журналістів щодо всвітлення проблем, які торкаються дітей, прийнятий 2 травня 1998 року в м.Ресіфе, у Бразилії. Одним з найважливіших принципів Міжнародної федерації журналістів є принцип, згідно з яким журналістська діяльність, що торкається життя та благополуччя дітей, завжди має здійснюватися з урахуванням вразливого становища дітей. Журналісти та організації ЗМІ мають прагнути до дотримання найвищих форм етичної поведінки при висвітлені проблем, пов’язаних з дітьми. ЗМІ не повинні розглядати та висвітлювати становище дітей лише у вигляді окремих подій; вони мають постійно висвітлювати процеси, які можуть призвести або ведуть до цих подій [18, с.5]. На мою думку, дітям треба надавати більше можливостей для виступів в ЗМІ, де сьогодні дуже багато реклами і переважають комерційні інтереси.Адже у дітей є багато невирішених питань, проблем з якими вони зустрічаються в повсякденному житті.

Висновки до 2-го розділу

Ефективно права дитини можуть бути забезпечені та захищені тільки за умови позитивних змін у суспільстві.Реалізація соціально-педагогічного захисту можлива тільки завдяки широкому розгортанню мережі служб соціально-педагогічної допомоги дітям і підліткам. На наш погляд ці служби мають враховувати: сфери життєдіяльності дітей (навчальні заклади, місця проживання, місце роботи, дозвілля); актуальні та найтиповіші соціальні і психологічні проблеми дітей (наприклад, питання правового захисту, профілактики відхилень у поведінці, сексуальності, психологічні проблеми); категорії дітей. Специфіка і основна спрямованість соціально-педагогічного захисту дитинства виявляється в послабленні для дітей негативних наслідків та процесів, що відбуваються у суспільстві, а також у створенні умов для реалізації інтересів і життєво важливих потреб дітей завдяки видозмінам і створенню нових соціальних інститутів. Посилення гуманітарної спрямованості соціально-педагогічної діяльності відбивається в її принципах, установці,- від індивіда в його конкретній ситуації до цілісного бачення людини в її широкому соціальному оточенні. Це означає, що соціально педагогічна діяльність покликана спиратися й орієнтуватися на пріоритет загальнолюдських цінностей, а й останні включають широкий погляд на людину в її взаємозвязках з природою, суспільством, глобальними проблемами, продиктованими реаліями,загальнолюдською культурою, а також такими загальнолюдськими цінностями, які сягають корінням родинного середовищ і фундаментальних основ моральності. Лише соціальні працівники і соціальні педагоги у взаємодії з різними мікроструктурами, і особами можуть здійснювати повноцінну правово-захисну політику стосовно дітей. Це дозволить поступово створити Раду шкіл великих міст, Раду виняткових дітей, Інститут “сім’я – школа”, Асоціацію батьків і вчителів, які стануть у подальшому найбільш активними помічниками і соціального педагога і соціального працівника.

ВИСНОВКИ

1. Аналізуючи теоретичні аспекти прав дітей в Україні можемо сказати, що

особливістю прав дитини є необхідність спеціального захисту цих прав, що були забезпечені можливості та сприятливі умови щодо вільного і повноцінного розвитку дітей. Головним пріоритетом у захисті прав дитини є якнайкраще забезпечення інтересів і потреб дитини.

2. Нами було проаналізоване нормативно-правове забезпечення прав дітей в

Україні. Законодавство України гарантує дитині певні права та свободи, що підтверджуються рядом таких документів, як ратифікована в Україні 1991 року Конвенція ООН про права дитини; Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім’ї, охорони материнства і дитинства (1992р.); Концепція державної сімейної політики (1999р.); Закон України “Про попередження насильства в сім’ї” (2001р.); Закон України “Про охорону дитинства” (2001р.), Сімейний кодекс (2004р.) та інші.

3. Аналіз отриманих результатів, проведеного нами анкетування, допоміг визначити показники усвідомлення дітьми своїх прав. На підставі яких ми

побачили, що діти мають незначне уявлення про свої права. В основному знають про право на освіту та право на свободу слова, мало знають про право на житло, громадянство та охорону здоров’я, взагалі не знають про право на життя, право на піклування з боку батьків, на збереження своєї індивідуальності, право на таємницю кориспонденції, право бути заслуханою в ході будь-якого розгляду, що стосується дитини, право на свободу совісті та релігії, право на особистий захист від викрадень та продажу, від фізичних форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, участі у військових діях та інших.

Діти не знають сутності своїх прав та мають складності у реалізації. Більшість дітей були в ситуаціях, коли порушувались їхні права, однак третя частина дітей не знають куди звертатися в разі порушення своїх прав. Основними документами, які захищають права дитини, вони вважають Конституцію України і Конвенцію про права дитини. Більшість дітей не знають, які організації займаються захистом прав дитини. Тому, на нашу думку, з метою покращення в учнів знань про свої права школа має здійснювати роз’яснення правових матеріалів просвітницького плану, введення мінікурсу “Права дитини” з врахуванням осоливостей вікових груп.

4. Нами було вивчено діяльність соціального педагога з реалізації прав дітей. Ми дійшли до висновку, що соціальні педагоги у взаємодії з різними мікроструктурами і особами можуть здійснювати повноцінну правово-захисну політику стосовно дітей. Це дозволить поступово створити Раду шкіл великих міст, Раду виняткових дітей, Інститут “сім’я-школа”, Асоціацію батьків і вчителів, які стануть у подальшому найбільш активними помічниками і соціального педагога і соціального працівника.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Андрійчук С. Технології соціально-правового захисту дітей із дистантними сім’ями.//Науковий часопис НПУ імені М.П.Драгоманова. Серія № 11.Соціологія. Соціальна робота. Соціальна педагогіка.

2. Управління: Зб.наукових праць.-К.:НПУ ім.М.П. Драгоманова, 2007.- Випуск 5.(частина І).-С.25-28.

3.Коваль Л.Г., Зверєва І.Д., Хлебік С.Р. Соціальна педагогіка / Соціальна робота: Навч.посібник. – К.:ЗМН,1997.-390с.

4. Бочарова В.Г.Социальная работа: знакомство с профессией.-М., 1995.- 330с.

5. Лукашевич М.П., Мигович І.І. Теорія і методи соціальної роботи:

 Навчальний посібник.- К.:МАУП, 2003.-382с.

6. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник.-К.: “Либідь”, 1997.- 560с.

7. Соціальна робота: технологічний аспект: Навчальний посібник /За ред. проф. А.Й.Капської. - К.:Центр навчальної літератури, 2004р.- 352с.

8. Державна доповідь про становище дітей України за підсумками 1997р. - К.,Академпрес,1998.-180с.

9. Соціальна педагогіка. Навчальний посібник /За ред. Капської. – К., 2000р.- 264с.

10. Дитинство в Україні: права, гарантії, захист (збірник документів): Част.1. – К., АТ. Видавництво ”Столиця”, 1998.-248с.

11. Нормативно-правове забезпечення діяльності центрів оціальних служб для молоді. Частина І. Організаційна діяльність. Робота з кадрами та державна служба.Фінансово-господарська діяльність.-К.: ДЦССМ, 2003.- 762с.

12. Александрова Т. Формування правової компетентності як превентивний напрям соціально-педагогічної роботи з підлітками// Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип.225. Педагогіка та психологія. -Чернівці: Рута, 2005. – С.3-6.

13. Конвенція ООН про права дитини.

14. Шевченко Н.Ю. Реалізація прав дитини в сім’ї //Соціальна педагогіка: теорія та практика//.- 2004р.-№1.-С.58-68.

15. Шевченко Н.Ю. Ставлення батьків до прав дитини //Діти - батьки – сім’я: Випуск 3 . – К.:Наук.світ, 2005.-С.16-21.

16. Копровська І. Основними порушеннями своїх прав діти вважають кривду й погрози, які походять від дорослих// Факти.- 2000.- №1057 .- С.3-4.

17. Рябоконь Л. Дітям – право голосу! //День.- 2001.-№53.-С.2-3.

18.Шевченко Н.Ю. Усвідомлене ставлення батьків до прав дитини: теоретичні аспекти //Проблеми педагогічних технологій: Збірник наукових праць / За заг.ред. В.С.Зубович. Випуск 3-4.- Луцьк: Волинський Академічний дім.- 2004. -С.25-31.

19.ЗМІ та права дітей: практичний посібник для працівників засобів масової інформації. (розроблено ЮНІСЕФ)-Press Wise, 1999.- 210с.

20. Шевченко Н.Ю. Соціалізація дитини в сім’ї:правовий аспект // Соціалізація особистості: Збірник наукових праць/ За заг. Ред.А.Й. Капської. Том ХХІ.- К.: Логос, 2003.- С.48-55.

21. Права дитини : Програми співпраці Уряду України та ЮНІСЕФ на 1998-1999р.р.К.: -240с.

22. Шахрай В.М. Технології соціальної роботи. Навчальний посібник.-К.; Центр навчальної літератури, 2006.- 464с.

ДОДАТОК А