Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Міністерство освіти і науки України
Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника
Педагогічний інститут
Кафедра соціальної педагогіки
КУРСОВА РОБОТА
Соціальний захист прав дітей, як складова діяльності соціального педагога
Виконала : студентка ІІІ курсу
Групи СП-38
Романюк Лариса
Івано-Франківськ
Р.
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Захист прав дітей як соціально-педагогічна проблема
1.1 Теоретичні аспекти прав дітей в Україні
1.2 Нормативно-правове забезпечення прав дітей
1.2.1 Конвенція ООН про права дитини
1.2.2 Право дитини на сім’ю
1.2.3 Право дитини на освіту
1.3 Висновки до І розділу
Розділ 2. Соціально—педагогічний захист дитинства
2.1 Роль педагога в реалізації прав дитини
2.2 Механізми реалізації прав дитини в Україні
2.3 Висновки до ІІ розділу
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
ВСТУП
Актуальність дослідження. Ідея про права дитини стала основою демократичної свідомості нації та фундаментом правового суспільства. Одним із основних завдань у формуванні стратегії розвитку нашої держави є захист дитини як особистості у період її морального та духовного cтановлення. Законодавство України гарантує дитині певні права та свободи, що підтверджується рядом таких документів, як ратифікована в Україні 1991 року Конвенція ООН про права дитини; Довгосторокова програма поліпшення становища жінок, сім’ї, охорони материнства і дитинства (1992р); Концепція державної сімейної політики (1999р.); Закон України “Про попередження насильства в сім’ї” (2001р.); Закон України “Про охорону дитинства” (2001р.), Сімейний кодекс (2004р.) та інші. Створені спеціальні комісії: Міжвідомча комісія з питань охорони дитинства (2000р.), Міжвідомча комісія з питань сімейної політики (2001р.), які беруть участь у підготовці та розповсюдженні щорічної державної доповіді про становище дітей та сімей в Україні.
Уперше знайомство майбутнього громадянина держави із правами людини відбувається у сім’ї, яка є первинним та основним виховним середовищем дитини, де формується система цінностей та норм поведінка, де дитина вчиться бути відповідальною особистістю та громадянином; а батьки виступають прикладом та вихователями правової культури. Виховання дитини в сім’ї має спрямуватися на розвиток її особистості, на формування поваги до прав, свобод людини та громадянина, підготовку дитини до свідомого життя у соціально-правовому суспільстві.
Аналіз стану справ щодо реалізації прав та інтересів дітей в українській родині свідчить про загострення низки проблем. На сьогодні ми маємо ситуацію, коли реальне становище дітей не відповідає міжнародним стандартам. За останні 10 років в Україні значно знизився рівень захисту дитини в родині. Звичайними стали раніше мало поширені явища: недоїдання, бідність, бездоглядність, соціальне сирітство і соціальна дезадаптація. Діти зазнають фізичного, психологічного та економічного насильства з боку батьків.
Це обумовлює виникнення соціально-педагогічної проблеми реаліації прав дитини в сім’ї. На основі аналізу наукових досліджень було визначено причини цього явища, однією з яких є необізнаність батьків із сутністю прав дитини, з умовами та шляхами їх реалізацїї у сім’ї. Серед шляхів вирішення даної проблеми важлива роль відводиться соціальним педагогам.
Ефективність їхньої діяльності залежить від певних соціально-педагогічних засад, які забезпечать глибоке засвоєння знань та розуміння сутності прав дитини; сформують стійке позитивне ставлення, прийняття прав дитини та мотиви створення умов для їх реалізації у сім’ї; розвиток відповідних умінь та навичок батьківської поведінки, необхідних для створення належних умов реалізації прав дитини у сім’ї.
Аналіз філософської, психологічної, соціально – педагогічної літератури свідчить про наполегливі пошуки вченими шляхів і механізмів соціально –педагогічної роботи з дітьми спрямованої на реалізацію їх прав та свобод.
Ідеї про права дитини втілені в працях видатних філософів та педагогів Жан-Жака Руссо, Джона Дьюї, Януша Корчака, Селестена Френе. Відомі російські та українські педагоги займалися вивченням проблеми реалізації прав дитини у різних соціальних інститутах, серед них К. Вентцель, Т. Лубенець, Я. Зеленкевич, Я. Мамонтов, В. Сухомлинський.
Проблема прав дитини розглядається у працях сучасних науковців В. Бочарової, Т. Василькової, Ю. Василькової, Л. Волинець, Ю. Гіппенрейтер, Н. Заверико, А. Капської, О. Караман, Л. Коваль, Г. Лактіонової, Л. Міщік, М. Московки, А. Мудрика, Н. Ничкало, В. Оржеховської, О. Старикової, О. Сухомлинської, С. Харченка, З. Шнекендорфа, Н. Щербак та інших.
У своїй роботі до захисту прав дітей звертається і соціальний педагог. Саме тому ми обрали тему дослідження “Соціальний захист прав дітей, як складова діяльності соціального педагога”.
Об ’ єкт дослідження - захист прав дітей.
Предмет дослідження - соціально-педагогічний захист прав дітей.
Мета дослідження - визначити, обгрунтувати, перевірити усвідомлення дітьми своїх прав.
Відповідно до предмета, мети та гіпотези визначено такі
Завдання дослідження:
- здійснити аналіз теоретичних аспектів прав дітей в Україні.
- проаналізувати нормативно-правове забезпечення прав дітей.
- визначити показники усвідомлення дітей до своїх прав.
- вивчити діяльність соціального педагога з реалізації прав дітей.
Права дитини на сім ’ ю
Кожна сім ’ я-це частина держави
Арістотель
Сім’я є і залишається природним середовищем для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Вона має виступати основним джерелом матеріальної та емоційної підтримки, психологічного захисту, засобом збереження, передачі національно-культурних і загальнолюдських цінностей прийдешнім поколінням. У першу чергу, сім’я повинна залучати дітей до освіти, культури і прищеплювати загальнолюдські норми суспільного життя. Основними методами збереження та зміцнення здоров’я в умовах сім’ї має стати профілактика захворювань та дотримання певних гігієнічних правил у повсякденному житті, оптимальна фізична активність, загартування організму, повноцінне харчування, запобігання шкідливим явищам – курінню, алкоголізму тощо[13, с.58-68].
Усі державні та суспільні інституції мають підтримувати зусилля батьків або осіб, які їх замінюють, спрямовані на забезпечення відповідних умов для виховання, освіти, розвитку здорової дитини.
Найважливішою умовою для розвитку дитини є її виховання в сім’ї. Це очевидно, тому не випадково, що Конвенція ООН про права дитини 1989 року містить перелік норм, які повинні забезпечувати захист сім’ї. Дитина з самого народження має право знати своїх батьків та користуватися їх піклуванням (ст.7). Право дитини на піклування з боку батьків може бути реалізоване лише за умови добровільного і незалежного виконання батьками своїх обов’язків.
Взаємні права і обов’язки між батьками і дітьми виникають на підставі походження дитини від цих батьків, засвідченому у встановленому законом порядку.
В разі, коли батьки дитини на час її народження перебувають у зареєстрованому шлюбі, походження дитини підтверджується записом про шлюб батьків. В таких випадках, як правило, проблем не виникає. Навіть після смерті батька, якщо дитина народжується до закінчення 10-місячного строку, особу, що померла, записують батьком. Це правило поширюється і на випадки розірвання шлюбу, якщо мати на момент народження дитини не вступила в новий шлюб. В цьому разі батьком дитини записують нового чоловіка матері.
У випадку, коли батьки новонародженого не перебувають у зареєстрованому шлюбі, то батько може звернутися із спільною заявою з матір’ю дитини до органів РАГСу і просити визнати його батьком.
Якщо ж батько не погоджується добровільно визнати походження цієї дитини від нього, то цю обставину може встановити суд за заявою матері, опікуна дитини, особи на утриманні якої перебуває дитина. В разі незгоди матері подати спільну заяву з батьком до органу РАГСу, звернутися до суду з вимогою встановити батьківствоможе і саи батько. Таким правом закон наділяє і дитину, але лише з досягненням нею 18 років. Крім того, важливе значення мають експертизи (зокрема, судово-медична, судово-біологічна та ін.).Особливого значення набуває генетична експертиза, оскільки процент помилки в такій експертизі зовсім незначний. Саме ця експертиза майже достовірно підтверджує батьківство чи материнство. Отже, в разі підтвердження походження дитини від цих батьків між ними виникають взаємні права та обов’язки.
Згідно із ст. 58 КпШтС України батьки і діти зобов’язані надавати взаємну моральну підтримку і матеріальну допомогу один одному. Права та обов’язки між батьками і дітьми можуть бути особистого та майнового характеру.
Особисті права та обов’язки дітей позбавлені грошового змісту, їх не можна оцінити і в грошах. Вони тісно пов’язані з особою: їх не можна подарувати, відмовитися від них. Загалом ці права та обов’язки тривають до досягнення дитиною 18 років, або до часу одруження, вони також припиняються зі смертю однієї із сторін.
Згідно із ст.61 КпШтС батьки мають право і зобов’язання виховувати своїх дітей, піклуватись про їх здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готувати їх до праці.
Коли дитина народжується вона має право отримати ім’я. Відповідно батьки згідно з статей 62 і 63 КпШтС мають право та обов’язок призначати прізвища, ім’я та по-батькові дитини. Якщо батьки мають спільне прізвище, то це прізвище отримує і дитина. Якщо у батьків прізвища різні, вибору імені закон обмежень не встановлює, але батьки повинні дуже відповідально поставитись до вирішення цього питання, щоб у майбутньому не виникало для дитини негативних наслідків. Також можна присвоїти дитині подвійне ім’я.
З досягненням дитиною 16 років вона може звернутися до РАГСу із заявою з проханням змінити її прізвище або ім’я та по-батькові.
Батьки мають право визначити місце проживання дітей. Діти можуть тимчасово проживати у родичів, як правило, у бабусі та дідуся, але ця обставина не позбавляє їх батьків та не знімає обов’язку по вихованню.
Згідно із статею 17 Цивільного кодексу України місцем проживання неповнолітніх, що не досягли 15 років, визнається місце проживання їх батьків.
Право дитини на піклування з боку батьків може бути реалізоване лише за умови добровільного і незалежного виконання батьками своїх обов’язків. Суд, наприклад, може позбавити батьківських прав батька та матір, стягнути з них аліменти, засудити їх за ухиляння від сплати, але примусити батьків піклуватися про своїх дітей неможливо. До батьківства і материнства треба готувати з раннього віку, насамперед, на прикладі власних батьків, їх ставлення до дитини та виконанні батьківських обов’язків взагалі. [9, с.51-80]
У Конвенції ООН про права дитини проголошується, що дитина не буде розлучена з батьками всупереч їх бажанню, крім випадків, які передбачені законом. У Конвенції йдеться також про визнання місця проживання дитини. Якщо батьки не можуть домовитися про це, суд вирішує, з ким залишається дитина.
Ст.10 Конвенції ООН про права дитини йдеться, що в разі розлучення батьків дитина має право підтримувати контакти з ними. Коли таке розлучення спричинене затриманням, ув’язненням чи смертю когось із батьків, держава повинна надати дитині чи батькам інформацію щодо місця перебування відсутнього члена сім’ї.[12c.8]
Батьки повинні спільно вирішувати питання виховання дітей. Коли батьки проживають окремо, то той із батьків, що проживає з дитиною, не повинен чинити перешкод для спілкування з дитиною іншого з батьків. Якщо батьки не можуть дійти згоди з цього питання, то слід звернутися до органів опіки і піклування, а далі до суду.
У випадку, коли дитина тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення, вона має право на особливий захист і допомогу держави, як це передбачено у ст. 20 Конвенції [12,с.12]. Майнові права та обов’язки між батьками та дітьми можуть виникати з приводу майна, яким володіє сім’я, а також з приводу отримання аліментів. Батьки управляють майном дітей до досягнення ними 18 років або до моменту їх одруження, бо з цього часу вони можуть самостійно вчиняти всі дії пов’язані з майном. У батьків і дітей може бути спільна власність. Батьки мають утримувати своїх дітей до 18 років.
Проблема сімейного життя, стосунки між батьками і дітьми є дуже складними. У літературі іх часто називають “вічними питаннями” і присв’ячують їм романи, п’єси, повісті. Ці відносини впливають на характер, погляди і житєву позицію людини, що росте, допомагають їй стати гармонійною і цілісною або перешкоджають її розвитку.
Найкращим шляхом життя сім’ї безумовно є порозуміння, повага, свідоме дотримання всіма її членами правових і моральних норм по відношенню одне до одного. У такій сім’ї діти і батьки будуть щасливими, збережуть вдячність і готовність допомогати один одному до глибокої старості й у будь яких ситуаціях життя [14, с.16-2].
Право на освіту
Освіта відіграє в житті людини дуже важливу роль. Завдяки їй у людини формується характер, погляди на життя, суспільні інтереси й власні принципи. Освіта – своєрідний моральний грунт кожної людини.
Права дитини якнайкраще можна зрозуміти тоді, коли їх пізнають у дії. Щоденне шкільне життя дає певний досвід і може підсилити формальне вивчення таких абстрактних понять, як свобода, право, толерантність, справедливість, і правда. Шкільна освіта, навчання взагалі – це окрема сфера суспільно-правових відносин, які регулюються спеціальними нормативними актами: статтями Конституції України, Законами України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, Статутом школи та будь-якого відповідного навчального закладу тощо. Розвиток дитини забезпечується здійсненням її права на освіту. Це право проголошено у Загальній декларації прав людини, у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, в Конвенції про права дитини. В Конвенції про права дитини йдеться не тільки про шкільну освіту. Питання розглядається значно ширше: мається на увазі доступ дитини до засобів масової інформації загалом, у тому числі — до дитячих(ст.17).
Українська держава намагається забезпечити доступність освіти. Це означає, що навчатися може кожний. Навчальні заклади є практично у всіх населених пунктах, до них приймають всіх, хто живе в Україні — незалежно від соціального і майнового стану, етнічного походження, національності, раси, віросповідання і стану здоров’я.
Доступність забезпечується також створенням умов для вибору профілю навчання відповідно до інтересів і здібностей дитини, різними формами навчання: денною, вечірньою, заочною, екстерном.
Мінімальні вимоги Конвенції про права дитини у цьому плані зводиться до запровадження обов’язкової і безплатної початкової освіти. На реалізацію її положень був спрямований Закон України “Про освіту” 1991 року, який встановив обов’язкове шкільне навчання дітей віком від 6-7 і до 15 років. Усі ступені шкільного навчання безплатні, Конституція України 1996 року значно розширила право дітей на освіту. Згідно із ст.53 Конституції повна загальна освіта обов’язкова. Держава гарантує її доступність і безоплатність [9,с.52-118]. Так, державою проголошено безкоштовна освіта, що забезпечується розгалуженою мережею державних закладів освіти. Разом з тим, останнім часом все більшого поширення набувають навчальні заклади, засновані на приватній та комунальній власності, а також в державних закладах частина студентів навчаються на платній основі. Але суспільство навіть не замислюється, що це є дискримінацією прав дитини, порушенням закону та Конвенції про права дитини. Важко переоцінити п.2 ст.28 Конвенції ООН про права дитини, що приписує забезпечувати шкільну дисципліну лише методами, які не порушують принципу поваги до людської гідності дитини. Таким чином, держава має підтримувати шкільну дисципліну, але методами, які не принижують гідність дитини. Законом України “Про освіту” та іншими нормативними документами встановлюються права та обов’язки учнів та вчителів. Дотримуючись їх, можна досягти врегулювання частих конфліктів між цими сторонами та дотримання і контролю закону з обох сторін.
Згідно з статею 51 учні мають право:
-обирати профіль навчання,індивідуальні програми, позакласні заняття; вносити пропозиції з питань організації та умов навчально-виховного процесу, відпочинку, побуту учнів;
-користуватися навчальною, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою навчального закладу;
- на захист від будь-яких форм фізичного та психічного насильства;
-оскаржити в разі незгоди четвертну, річну, підсумкову оцінку до ради освітнього закладу у місячний термін і скласти екзамен з відповідного предмета;
- участь у юнацьких та молодіжних організаціях;
-брати участь у науково-дослідній, констукторській, експериментальній чи інших видах науково–практичної діяльності: конференціях, олімпіадах, конкурсах, виставах;
-особисто або через своїх представників брати участь у громадському самоврядуванні навчального закладу.
Разом з тим учні мають такі обов’язки:
-дотримуватись законодавства, моральних та етичних норм;
-систематично і глибоко оволодіти знаннями, підвищувати
загальнокультурний рівень;
-дотримуватись правил внутрішнього розпорядку, підтримувати
навчальну дисципліну;
-бережливо ставитись до майна закладу освіти;
-дбати про власну гігієну та охайний зовнішній вигляд.
Держава має стежити за тим, щоб освіта забезпечувала розвиток особистості, талантів і здібностей дитини у якнайповнішому обсязі виховання, поваги до прав та свобод людини, повага до батьків, культурної самобутності, мови, національних цінностей країни, у якій проживає дитина, країни походження дитини, підготовку до свідомого життя у вільному суспільстві.
Та чи повністю реалізоване право на освіту в нашій країні?
Тепер з’явилось чимало комерційних навчальних закладів. Це, звичайно, добре, що діти можуть одержати глибші знання, ніж у звичайних школах. Але багато дітей з малозабезпечених сімей не можуть навчатися там, де б вони бажали, оскільки батьки не мають змоги заплатити за навчання. А в звичайних школах ще досить часто зустрічаються вчителі з авторитарним підходом до навчання, вони вимагають, щоб діти були тупими “солдафончиками” з відсутністю власної думки. В школі діє принцип “Вчитель завжди правий”, якими безглуздими б не були його вимоги ,і ніхто не вважає за потрібне поцікавитися і думкою учня. Часто дитина не має можливості відстоювати свою позицію. А дітям хотілося б бачити поряд із собою доброзичливих наставників, до яких можна б було звернутися як до старших товаришів за порадою, підтримкою, поговорити про щось хвилююче і наболіле, відчути, що вчитель проникається твоїми проблемами.
Що ж стосується вищої освіти... В Конвенції, Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, Конвенції про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти та інших міжнародних документах наголошується, що вища освіта має бути однаково доступною для всіх відповідно до здібностей кожного. Останнім часом в Україні стало широко розповсюджена комерційна форма навчання, що зробила доступним навчання на престижних факультетах у вузах для деяких верств населення. Але ж чим вищий інтелектуальний потенціал країни, тим більш розвиненою буде ця країна. Освіта дає змогу забезпечити соціальний захист, зменшити безробіття. Держава має бути зацікавлена у високій освідченості своїх громадян.
Висновки до 1-го розділу
Проблема соціально-правового захисту дітей є актуальною для України особливо сьогодні, в часи економічної та соціальної нестабільності. Закономірно, що політика держави щодо питань соціально-правового захисту дітей, формується, в першу чергу, на законодавчому рівні. За активною участю міністерств, дитячих та молодіжних організацій, наукових закладів проведено роботу щодо підготовки нормативно-правової бази, яка знайшла своє втілення в законодавчих актах Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Указах Президента та інших нормативно-правових документах. Не зважаючи на досить велику кількість документів, що забезпечують юридичну підтримку дитинства в Україні, діти продовжують залишатися однією з найменш захищених категорій населення. На дітях позначаються хворобливі наслідки суспільно-політичних та соціально-економічних процесів, що відбуваються в суспільстві. Одним із фудаментальних показників цивільної правової держави—захист інтересів та охорона прав дитини. Захистити і зберегти дитинство здоровим психічно і фізично – потенційна передумова стійкого економічного і соціального розвитку будь-якої країни. Отже соціально-правовий захист дитини передбачає:
-здійснення державної соціальної дитячої політики (або соціальної
політики з питань дитинства);
-проведення спеціальних державно-громадських дитячих програм—
комплексних і цільових, як державного так і місцевого рівня;
-удосконалення законодавчого забезпечення і захисту прав дітей;
-створення соціальної служби або спеціальних служб з питань захисту прав дитини.
Основою реалізації державної політики у справах дитинства виступає насамперед Конвенція ООН про права дитини – документ високого морального та педагогічного звучання. Повага до думки, поглядів особистості дитини повинна стати не тільки нормою загально-людської культури, а й нормою права.
Висновки до 2-го розділу
Ефективно права дитини можуть бути забезпечені та захищені тільки за умови позитивних змін у суспільстві.Реалізація соціально-педагогічного захисту можлива тільки завдяки широкому розгортанню мережі служб соціально-педагогічної допомоги дітям і підліткам. На наш погляд ці служби мають враховувати: сфери життєдіяльності дітей (навчальні заклади, місця проживання, місце роботи, дозвілля); актуальні та найтиповіші соціальні і психологічні проблеми дітей (наприклад, питання правового захисту, профілактики відхилень у поведінці, сексуальності, психологічні проблеми); категорії дітей. Специфіка і основна спрямованість соціально-педагогічного захисту дитинства виявляється в послабленні для дітей негативних наслідків та процесів, що відбуваються у суспільстві, а також у створенні умов для реалізації інтересів і життєво важливих потреб дітей завдяки видозмінам і створенню нових соціальних інститутів. Посилення гуманітарної спрямованості соціально-педагогічної діяльності відбивається в її принципах, установці,- від індивіда в його конкретній ситуації до цілісного бачення людини в її широкому соціальному оточенні. Це означає, що соціально педагогічна діяльність покликана спиратися й орієнтуватися на пріоритет загальнолюдських цінностей, а й останні включають широкий погляд на людину в її взаємозвязках з природою, суспільством, глобальними проблемами, продиктованими реаліями,загальнолюдською культурою, а також такими загальнолюдськими цінностями, які сягають корінням родинного середовищ і фундаментальних основ моральності. Лише соціальні працівники і соціальні педагоги у взаємодії з різними мікроструктурами, і особами можуть здійснювати повноцінну правово-захисну політику стосовно дітей. Це дозволить поступово створити Раду шкіл великих міст, Раду виняткових дітей, Інститут “сім’я – школа”, Асоціацію батьків і вчителів, які стануть у подальшому найбільш активними помічниками і соціального педагога і соціального працівника.
ВИСНОВКИ
1. Аналізуючи теоретичні аспекти прав дітей в Україні можемо сказати, що
особливістю прав дитини є необхідність спеціального захисту цих прав, що були забезпечені можливості та сприятливі умови щодо вільного і повноцінного розвитку дітей. Головним пріоритетом у захисті прав дитини є якнайкраще забезпечення інтересів і потреб дитини.
2. Нами було проаналізоване нормативно-правове забезпечення прав дітей в
Україні. Законодавство України гарантує дитині певні права та свободи, що підтверджуються рядом таких документів, як ратифікована в Україні 1991 року Конвенція ООН про права дитини; Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім’ї, охорони материнства і дитинства (1992р.); Концепція державної сімейної політики (1999р.); Закон України “Про попередження насильства в сім’ї” (2001р.); Закон України “Про охорону дитинства” (2001р.), Сімейний кодекс (2004р.) та інші.
3. Аналіз отриманих результатів, проведеного нами анкетування, допоміг визначити показники усвідомлення дітьми своїх прав. На підставі яких ми
побачили, що діти мають незначне уявлення про свої права. В основному знають про право на освіту та право на свободу слова, мало знають про право на житло, громадянство та охорону здоров’я, взагалі не знають про право на життя, право на піклування з боку батьків, на збереження своєї індивідуальності, право на таємницю кориспонденції, право бути заслуханою в ході будь-якого розгляду, що стосується дитини, право на свободу совісті та релігії, право на особистий захист від викрадень та продажу, від фізичних форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, участі у військових діях та інших.
Діти не знають сутності своїх прав та мають складності у реалізації. Більшість дітей були в ситуаціях, коли порушувались їхні права, однак третя частина дітей не знають куди звертатися в разі порушення своїх прав. Основними документами, які захищають права дитини, вони вважають Конституцію України і Конвенцію про права дитини. Більшість дітей не знають, які організації займаються захистом прав дитини. Тому, на нашу думку, з метою покращення в учнів знань про свої права школа має здійснювати роз’яснення правових матеріалів просвітницького плану, введення мінікурсу “Права дитини” з врахуванням осоливостей вікових груп.
4. Нами було вивчено діяльність соціального педагога з реалізації прав дітей. Ми дійшли до висновку, що соціальні педагоги у взаємодії з різними мікроструктурами і особами можуть здійснювати повноцінну правово-захисну політику стосовно дітей. Це дозволить поступово створити Раду шкіл великих міст, Раду виняткових дітей, Інститут “сім’я-школа”, Асоціацію батьків і вчителів, які стануть у подальшому найбільш активними помічниками і соціального педагога і соціального працівника.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Андрійчук С. Технології соціально-правового захисту дітей із дистантними сім’ями.//Науковий часопис НПУ імені М.П.Драгоманова. Серія № 11.Соціологія. Соціальна робота. Соціальна педагогіка.
2. Управління: Зб.наукових праць.-К.:НПУ ім.М.П. Драгоманова, 2007.- Випуск 5.(частина І).-С.25-28.
3.Коваль Л.Г., Зверєва І.Д., Хлебік С.Р. Соціальна педагогіка / Соціальна робота: Навч.посібник. – К.:ЗМН,1997.-390с.
4. Бочарова В.Г.Социальная работа: знакомство с профессией.-М., 1995.- 330с.
5. Лукашевич М.П., Мигович І.І. Теорія і методи соціальної роботи:
Навчальний посібник.- К.:МАУП, 2003.-382с.
6. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник.-К.: “Либідь”, 1997.- 560с.
7. Соціальна робота: технологічний аспект: Навчальний посібник /За ред. проф. А.Й.Капської. - К.:Центр навчальної літератури, 2004р.- 352с.
8. Державна доповідь про становище дітей України за підсумками 1997р. - К.,Академпрес,1998.-180с.
9. Соціальна педагогіка. Навчальний посібник /За ред. Капської. – К., 2000р.- 264с.
10. Дитинство в Україні: права, гарантії, захист (збірник документів): Част.1. – К., АТ. Видавництво ”Столиця”, 1998.-248с.
11. Нормативно-правове забезпечення діяльності центрів оціальних служб для молоді. Частина І. Організаційна діяльність. Робота з кадрами та державна служба.Фінансово-господарська діяльність.-К.: ДЦССМ, 2003.- 762с.
12. Александрова Т. Формування правової компетентності як превентивний напрям соціально-педагогічної роботи з підлітками// Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип.225. Педагогіка та психологія. -Чернівці: Рута, 2005. – С.3-6.
13. Конвенція ООН про права дитини.
14. Шевченко Н.Ю. Реалізація прав дитини в сім’ї //Соціальна педагогіка: теорія та практика//.- 2004р.-№1.-С.58-68.
15. Шевченко Н.Ю. Ставлення батьків до прав дитини //Діти - батьки – сім’я: Випуск 3 . – К.:Наук.світ, 2005.-С.16-21.
16. Копровська І. Основними порушеннями своїх прав діти вважають кривду й погрози, які походять від дорослих// Факти.- 2000.- №1057 .- С.3-4.
17. Рябоконь Л. Дітям – право голосу! //День.- 2001.-№53.-С.2-3.
18.Шевченко Н.Ю. Усвідомлене ставлення батьків до прав дитини: теоретичні аспекти //Проблеми педагогічних технологій: Збірник наукових праць / За заг.ред. В.С.Зубович. Випуск 3-4.- Луцьк: Волинський Академічний дім.- 2004. -С.25-31.
19.ЗМІ та права дітей: практичний посібник для працівників засобів масової інформації. (розроблено ЮНІСЕФ)-Press Wise, 1999.- 210с.
20. Шевченко Н.Ю. Соціалізація дитини в сім’ї:правовий аспект // Соціалізація особистості: Збірник наукових праць/ За заг. Ред.А.Й. Капської. Том ХХІ.- К.: Логос, 2003.- С.48-55.
21. Права дитини : Програми співпраці Уряду України та ЮНІСЕФ на 1998-1999р.р.К.: -240с.
22. Шахрай В.М. Технології соціальної роботи. Навчальний посібник.-К.; Центр навчальної літератури, 2006.- 464с.
ДОДАТОК А
І.Міжнародні документи
1.Декларація прав дитини (проголошена Генеральною Асамблеєю ООН, 20.11.1959р.).
2.Мінімальні стандартні правила (Пекінські правила) ООН, що стосуються відправлення правосуддя стосовно неповнолітніх (96 пленарне засідання ГЛ ООН від 29.11.1985р.).
3.Конвенція про права дитини (Резолюція ГА ООН від 20.11.1989р.44/25)
4.Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей (Всесвітня зустріч в інтересах дітей—ООН ,м.Нью-Йорк, 30.09.1990р.).
ІІ. Державні документи
1. Конституція України (28.06.1996р.)(витяг)
Ст.3. Людина—найвища соціальна цінність.
Ст.21.Всі люди—вільні, рівні в своїх правах.
Ст.22.Конституційні права і свободи людини гарантуються.
Ст.23.Кожна людина має право на вільний, всебічний розвиток.
Ст.24.Всі громадяни рівні перед законом.
Ст.51.Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття.
Ст.52.Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування,покладається на державу.Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.
2. Сімейний Кодекс України (10.01.2002р. №2847—111) (витяг)
Ст.2–7; ст.14; ст.16—17; ст.49—50; ст.55; ст.84—89; ст.109; ст.121—197; ст.198—207; ст.207—274; ст.281—289.
3. Закон України “Про попередження насильства в сім’ї”. (від 15.11.2001р. №2789—111) (витяг) Ст.4—15; ст.17.
4. Закон України “Про охорону дитинства”. (від 26.04.2001р. №2402—111 ).
Цивільний кодекс України
Ст.31.Часткова цивільна дієздатність фізичної особи, яка не досягла 14-ти років.
Ст.32.Неповна цивільна дієздатність фізичної особи у віці від 14-ти до 18-ти років.
Ст.33.Цивільна відповідальність неповнолітньої особи.
Ст.55-79.Права дітей на опіку та піклування.
Ст.281.Право на життя.
Ст.282—290.Сукупність прав щодо охорони здоров’я.
Ст.291.Право на сім’ю.
Ст.292.Право на опіку та піклування.
Ст.293.Право на безпечне для життя і здоров’я довкілля.
Ст.294.Право на ім’я .
Кодекс законів про працю
Ст.24.п.5.Укладання трудового договору з неповнолітнім.
Ст.187. Права неповнолітніх у трудових правовідносинах.
Ст.189—200.Праця дітей та молоді.
8. Кримінальний кодекс України.
Ст.98—108.Застосування видів покарання для неповнолітніх.
Ст.156.Розбещення неповнолітніх.
Ст.166.Злісне не виконання обов’язків по догляду за дитиною, або за особою щодо якої встановлено опіку чи піклування.
Ст.164.Ухиляння від сплати аліментів на утримання дітей.
9. Кримінально-процесуальний кодекс (28.12.1960р. зі змінами на 28.08.2001р.) Ст.432—449.Провадження у справах про злочини неповнолітніх.
10. Про попередження насильства у сім’ї (Закон від 15.11.2001р №.2789—111).
11. Про охорону дитинства (Закон від 26.04.2001р.№2404,зі змінами від 07.03.2002р.№3109 та 26.09.2002р.№177).
12. Про затвердження положеня про прийомну сім’ю (Постанови КМУ від 26.04.2002р. №565).
13. Про затвердження “Положення про дитячий будинок сімейного типу”(Постанова КМУ від 26.05.2002р.№564).
14. Про соціальну роботу з дітьми та молоддю (Закон від 21.06.2001р.№...)
15. Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям інвалідам (Закон від16.11.2000р.№2109 та ЗУ від 20.12.2001р.№2905—111).
16. Про додаткові заходи щодо вдосконалення соціальної роботи з дітьми, молоддю та сім’ями (Указ Президента від 23.06.2001р.№467).
17. Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків (Постанова КМУ від 05.04.1994р.№226).
18. Про заходи щодо поліпшення умов виховання,навчання та утримання дітей, які мають вади у фізичному та розумовому розвитку (Постанова КМУ від 29.04.1991р.№103).
19. Про розмір державної допомоги дітям інфікованим вірусом імунодефіциту людини або хворим на СНІД (Постанова КМУ від 23.05.1995р.№356).
20. Про Положення щодо Порядку організації направлення дітей на оздоровлення за кордон.(Постанова КМУ від 02.03.1998р.№263).
21.Про освіту (Закон від 23.05.1991р. №1060 зі змінами від 23.03.1996р.№100).
22.Про невідкладні питання діяльності дитячих навчально-виховних закладів (Постанова КМУ від 23.03.1992р.№143)
23.Положення ро індивідуальне навчання в системі загально-середньої освіти (Наказ Міносвіти України від 01.07.1993р. №230).
24.Про дошкільну освіту (Закон від 11.07.2001р.)
25.Про загальну середню освіту (Закон від 13.05.1999р.)
ДОДАТОК Б
Адреси організацій, які займаються вивченням та захистом прав людини.
Українська асоціація “Міжнародна Амністія”
293720 м.Дрогобич,майдан Ринок, 6, офіс УАМА
Тел.:(032 44 ) 3 83 29
Представництво ООН в Україні
252015,м.Київ вул.Січневого Повстання, 6
Тел.:(044)293 93 63
Міжнародний фонд “Відродження”
254053,Київ-53, вул.Артема, 46
Тел.: 216 25 96
Всеукраїнський комітет захисту прав людини
Київ, вул.Косіора, 10
Тел.:216 73 10
Міжнародне Товариство з прав людини
Київ, площа Л.Українки, ½ 14
Тел.:296 82 95
Центр Інформації і документації Ради Європи
Київ, вул.Саксаганського, 41
Тел.:228 77 79
Українська Правнича Фундація (Український центр з прав людини)
250005,Київ, вул.Червоноармійська, 64
Тел.:227 35 18, 224 35 18
Міністерство освіти і науки України
Дата: 2019-05-28, просмотров: 207.