Циклічні коливання ділової активності найчастіше розглядають з точки зору порушення та відновлення ситуації рівноваги. Вони в будь-якій системі мають місце тоді, коли (1) існують фактори, що порушують стан рівноваги в системі, а також (2) фактори, що відновлюють рівновагу. Факторами, що порушують рівновагу, можуть бути імпульси різного роду. Фактори ж, які зумовлюють відновлення рівноваги, безпосередньо характеризують структуру системи, тобто середовище, в якому розповсюджуються імпульси. Щодо самої рівноваги, вона може бути трьох типів: а) стійкою; б) нестійкою; в) байдужою. Про стійку рівновагу говорять тоді, коли за незначного порушення рівноваги в системі спрацьовують чинники, що намагаються відновити початковий рівноважний стан. У випадку нестійкої рівноваги відхилення від стану рівноваги викликає дію чинників, які посилюють це відхилення. У випадку байдужої рівноваги будь-яка дія зовнішніх чинників не призводить до порушення рівноважного стану, тобто такий тип рівноваги є ідеальним. В останньому випадку йдеться про таку систему, в якій порушення рівноваги є неможливим.

Ідеальному типу рівноваги відповідають ринки досконалої конкуренції. Ідеальність його полягає в досконалій еластичності, тобто досконалій чутливості попиту та пропозиції, що миттєво реагують на будь-які зміни (імпульси). Припустимо, що на такому досконалому ринку збільшився попит на певний товар. Це має призвести до зростання цін. Продавці миттєво реагують на це зростанням пропозиції, після чого ціна знову знижується. Фактично ціна залишається на тому ж рівні, а рух пропозиції відбувається в тому ж напрямку, що й попит. Таке розгортання подій вимагає досконалої мобільності ресурсів, які повинні з легкістю переміщуватися в часу і просторі. Наведений приклад демонструє, що аналіз рівноваги безпосередньо зачіпає проблему ринкової структури, на формування якої впливають правові (форма власності, законодавство), технологічні (функціонування основного капіталу, ступінь виробничої концентрації, дія ефекту масштабу) і інші чинники.

Для аналізу ринкової рівноваги найчастіше використовують графічний метод. Згідно з традиційним визначенням графік попиту демонструє кількість продукту, яку споживачі готові та здатні купити за певної ціни. Однак тут відображається не просто залежність, де, наприклад, кожному значенню обсягів попиту "q" відповідає одне значення ціни "р" (рис. 1).

Очевидно, що покупець згоден придбати певний товар в кількості "q" за будь-яку іншу ціну, що не перевищує величину "р". Тобто можемо припустити, що величина "р", яка відповідає величині "q", є граничною декотрої множини цін, в той час як графік попиту відіграє роль верхньої границі множини, отже те, що у найближчій перспективі немає можливостей надійної стабілізації.

Визначними у формуванні як нерівноважної, так і рівноважної ситуації є фактор попиту. Наприклад, досягнення еластичності попиту означає послаблення вхідних бар'єрів, котрі безпосередньо формують вихідні бар'єри. Це означає, що в результаті настання депресії починають формуватися передумови для економічного зростання. Однак у зв'язку з тим, що економіку СРСР характеризували принаймні два стійких стани рівноваги: класична і нестандартна, немає гарантій, що автоматично відбудеться перехід до стадії пожвавлення економіки.

Якщо розглядати конкурентну ринкову економіку, то в ній спостерігається класичний характер зміни середньотермінової сукупної пропозиції, а це означає наявність в економіці автоматичних стабілізаторів: зростання еластичності попиту створює передумови переходу до фази пожвавлення. У прикладі з Україною сильними є саме ті фактори, котрі і визначають нестандартне положення графіка сукупної пропозиції, саме тому досягнення стабілізації і зростання можливі шляхом обмеження імпорту, регламентування споживання і цін, зростання державного сектора, витіснення відносин обміну розподілом, зростання податків, урізування заробітної плати, що явно не відповідає багатьом завданням реформи.

Для досягнення в Україні стабілізації ринкового типу у фазі депресії необхідно, в першу чергу, впливати на фактори пропозиції. До них, як ми вже говорили, належить передусім зниження процентних та податкових ставок. Проте вжиття таких заходів (наприклад, податкової реформи), багато в чому визначається проведенням інституціональних змін, котрі потребують тривалого періоду часу. Здійснювані нині інституціональні реформи (реформування інституту власності, формування ринкової інфраструктури) нівелюються надмірно розгалуженою системою пільг.

Це означає подальшу присутність в економіці чималої кількості неефективних структур, які накладаються непосильним тягарем на економіку і блокують нормалізацію функціонування ефективних структур. З огляду на це проблема перетворення сукупної пропозиції із цілковито нееластичної на еластичну пов'язана з реорганізацією структури пропозиції на мікрорівні. При цьому без трансформації психології та поведінки економічних суб'єктів здійснювана зверху реформація суспільства буде половинчастою, що не зможе дати у найближчий час позитивні результати. Це взагалі загрожує її припиненням. Водночас гола віра реформаторів у дію законів ринку на неринковому грунті не примусить плодоносити цей грунт без зміщення акцентів реформування у сферу пропозиції, криза якої у даний час, як ми показали, є основоположною. Такий стан справ породжує багато проблем: зокрема з боку держави можливе створення умов для збільшення прибутковості господарюючих суб'єктів, у першу чергу, шляхом зниження податкових ставок (при цьому витрати уряду надалі скорочувати просто неможливо). Надзвичайно актуальною стає проблема дефіциту бюджету і пошук способів його фінансування. Причому це є дуже важливим як у короткочасовому, так і в довгочасовому аспектах. У короткочасовому — тому, що на першому етапі зниження податкових надходжень, поки відбудеться адаптація підприємств у нових умовах і настане фаза можливого пожвавлення, дефіцит бюджету зміниться. Його фінансування пов'язане із зростанням державного боргу. Фінансування бюджету шляхом позик на внутрішньому ринку вже сягнуло в Україні граничних значень. Крім того, діє ефект витіснення інвестицій, оскільки держава змушена платити порівняно високу ціну і гарантовано обслуговувати позики. Буде й надалі спостерігатися ефект витіснення грошей з кредитного ринку, а отже, як наслідок, — інвестиційна пасивність (не дивлячись на те, що Україні вдається поки що уникнути надзвичайного загострення у фінансовій сфері, як це відбулося в Росії в середині 1997р. та у 1998 p.).

Таким чином, очікуваний перехід до пожвавлення за рахунок зниження податків може не відбутися. Внаслідок цього криза пропозиції триватиме, набуваючи довгострокового характеру. Крім того, припущення, що тривалий час буде спостерігатися ефект пожвавлення від податків, які скорочуватимуться, і скорочення витрат держави, також досить спірне. В нинішній час в економічній думці існують два погляди на вказану проблему. Один із них йде від необхідності скорочення урядових витрат, позаяк урядові витрати — малопродуктивні і неекономічні, тобто опадаткування має високу ціну. Потрібно піклуватися про прибуток господарюючих суб'єктів — це те, на що нами уже зверталася увага. За іншим вважається: уряд відіграє в економічному розвитку центральну роль, забезпечуючи достатню кількість суспільних товарів, підтримуючи виробниче споживання і забезпечуючи оптимальне (насамперед з соціальної точки зору спрямування економічного зростання).

Узагальнення, яке ми зробили сьогодні, показало: теоретичні й емпіричні дослідження світової економічної думки стосовно взаємозв'язку економічного зростання та зниження рівня оподаткування, не досягли сьогодні консенсусу. Податкова політика може мати негативні, що дорівнюють нулю, або позитивні ефекти зростання, і це залежить від особливостей ситуації та механізму, які забезпечують зростання.