Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Контрольна робота
з дисципліни:
" Державне регулювання економіки"
на тему:
"Стабілізаційна політика в Україні: передумови, фактори, реалізація"
Зміст
Вступ
1. Політика стабілізації: теоретичні положення та реальна дійсність окремих складових політики економічного зростання
2. Стабілізація фінансової політики уряду – стабілізація в Україні в цілому
3. Структурна зумовленість характеру економічної рівноваги як фактор стабілізаційної політики
4. Досвід зарубіжних країн відносно стабілізаційної політики
5. Реалізація стабілізаційної програми в Україні
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Становлення суверенної України знаменує собою поглиблення процесу демократичних економічних реформ, спрямованих на ефективну інтеграцію в світове ринкове поле, яке поєднує в собі ринкові засади і механізм державного регулювання.
Сучасний ринок регулюється державою за допомогою правових актів, що закріплюють ринкові відносини, широкого використання договірних відносин, через фінансування розвитку державного сектора, науки, культури, освіти, соціального захисту населення, через податкову, кредитну, банківську системи, ціноутворення та інші регулятори з метою досягнення цілей, визначених державною соціально-економічною політикою.
У західній економічній літературі регулюючі функції держави в ринковій економіці зводяться до трьох основних — законодавчої, стабілізуючої, розподільної. Зокрема, в рамках законодавчої функції держава розробляє систему економічних, соціальних та організаційно-господарських законів і постанов, які виступають правовими засадами ринкової економіки. Сутність стабілізуючої функції полягає у підтриманні високого рівня зайнятості та цінової рівноваги, а також стимулюванні економічного зростання. Розподіляюча функція пов'язана, з одного боку, з досягненням більш справедливого розподілу доходів у суспільстві, а з іншого - більш ефективним розміщенням ресурсів у ринковій економіці.
В українській економіці перехідний період до ринку істотно змінює зміст і характер державного регулювання економіки. Від функції прямого директивного планування економіки держава переходить до функції регулювання ринкових відносин вільних рівноправних економічних суб'єктів. На перший план виступають такі економічні елементи і важелі впливу, як прогнозування та індикативне планування, розробка системи цільових програм та формування принципово нової фінансово-бюджетної та грошово-кредитної політики, інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності.
Висновок
Домінантою економічних перетворень в Україні є макроекономічна стабілізація, основними складовими першочергових завдань якої для перехідних економік є розв'язання проблем обмеження існуючого надмірного попиту, зниження рівня дефіциту зведеного державного бюджету та від'ємного сальдо зовнішньоторговельного балансу, а також зростання зовнішньої заборгованості.
Названі складові політики стабілізації економіки розглядаються як такі, що в подальшому можуть дати можливість переходу до реалізації політики макроекономічного контролю ситуації та забезпечення стратегії економічного зростання, — в першу чергу, за рахунок фіскальної та грошово-кредитної політики, а також включення на цей момент інших складових реформи, особливо в частині необхідних інституційних змін. Що особливо важливо? Найкращою або бажаною була б ситуація, при якій вдалося б об'єднати економічні і соціальні інтереси громадян таким чином, щоб ринкова економіка набула характерну ознаку сучасності, тобто була соціальна орієнтованою.
Як висновок можна визначити декілька складових економічної політики стабілізації, які були б спрямовані: на активізацію процесів реструктуризації, що дозволить прискорити диверсифікацію діяльності більшості підприємств; надзвичайно швидке визначення пріоритетів національного рівня, які зберігатимуться і розвиватимуться при підтримці держави. Якщо ми серйозно не опрацюємо економічну базу цих стратегічний питань, то малий бізнес не зможе оперативно спрацювати у структурних перетвореннях, які очікуються в економіці. Крім того, дослідженнями, проведеними ще за радянських часів, нами встановлено, що багато в чому нагромаджений капітал втратив свою цінність і ринкову вартість. Отже, існує загроза створення досить серйозних передумов процесу дестабілізації економіки при нагромадженні великої кількості безробітних. Це тривалий час залишатиметься досить серйозним дестабілізуючим фактором.
Усе сказане засвідчує: фаза стабілізації може затягнутися, а очікуване пожвавлення — не відбутися. Це може порушити, передусім, досягнуту стабільність цін, що ускладнить умови виконання зобов'язань державою. Тобто у реалізації подібного виду стабілізаційної політики, коли затримується настання пожвавлення в економіці, така політика приводить до того, що економіка—ніби знаходження у болоті: витягнувши одну ногу, застряєш другою, і навпаки.
Контрольна робота
з дисципліни:
" Державне регулювання економіки"
на тему:
"Стабілізаційна політика в Україні: передумови, фактори, реалізація"
Зміст
Вступ
1. Політика стабілізації: теоретичні положення та реальна дійсність окремих складових політики економічного зростання
2. Стабілізація фінансової політики уряду – стабілізація в Україні в цілому
3. Структурна зумовленість характеру економічної рівноваги як фактор стабілізаційної політики
4. Досвід зарубіжних країн відносно стабілізаційної політики
5. Реалізація стабілізаційної програми в Україні
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Становлення суверенної України знаменує собою поглиблення процесу демократичних економічних реформ, спрямованих на ефективну інтеграцію в світове ринкове поле, яке поєднує в собі ринкові засади і механізм державного регулювання.
Сучасний ринок регулюється державою за допомогою правових актів, що закріплюють ринкові відносини, широкого використання договірних відносин, через фінансування розвитку державного сектора, науки, культури, освіти, соціального захисту населення, через податкову, кредитну, банківську системи, ціноутворення та інші регулятори з метою досягнення цілей, визначених державною соціально-економічною політикою.
У західній економічній літературі регулюючі функції держави в ринковій економіці зводяться до трьох основних — законодавчої, стабілізуючої, розподільної. Зокрема, в рамках законодавчої функції держава розробляє систему економічних, соціальних та організаційно-господарських законів і постанов, які виступають правовими засадами ринкової економіки. Сутність стабілізуючої функції полягає у підтриманні високого рівня зайнятості та цінової рівноваги, а також стимулюванні економічного зростання. Розподіляюча функція пов'язана, з одного боку, з досягненням більш справедливого розподілу доходів у суспільстві, а з іншого - більш ефективним розміщенням ресурсів у ринковій економіці.
В українській економіці перехідний період до ринку істотно змінює зміст і характер державного регулювання економіки. Від функції прямого директивного планування економіки держава переходить до функції регулювання ринкових відносин вільних рівноправних економічних суб'єктів. На перший план виступають такі економічні елементи і важелі впливу, як прогнозування та індикативне планування, розробка системи цільових програм та формування принципово нової фінансово-бюджетної та грошово-кредитної політики, інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності.
Політика стабілізації: теоретичні положення та реальна дійсність окремих складових політики економічного зростання
Кінцевою метою будь-яких економічних перетворень (в тому числі і стосовно стабілізації економіки), що здійснюються в економіках перехідного типу, є забезпечення умов для економічного зростання при одночасному підвищенні ефективності використання ресурсів та продуктивності праці. Такий, по суті, канонічний перелік бажаних результатів стабілізації економіки можна зустріти сьогодні як у підручниках та наукових статтях, так і у відповідних урядових документах.
При цьому стабілізація як ринкової, так і перехідної економіки зрештою в своїх загальних положеннях являє собою політику держави, спрямовану на досягнення стабільного рівня цін, повної зайнятості, а також забезпечення сприятливого клімату для економічного зростання. В класичному трактуванні це означає опрацювання та реалізацію політики держави щодо узгодження найважливіших макроекономічних проблем інфляції, безробіття та економічного зростання. Тобто оптимальною була б така політика стабілізації, яка б дозволяла досягти повної зайнятості, незмінних цін та економічного зростання одночасно, оскільки кожна з названих проблем у випадку її загострення може призвести до негативних явищ із складними соціальними наслідками.
Ця суто теоретично сформульована ціль політики стабілізації при більш ґрунтовному аналізі окремих її складових наштовхується на серйозні протиріччя. Так, залежність між інфляцією і безробіттям, що свого часу знайшла відбиття у всім відомій кривій Філіпса, по суті може знаходитися у взаємному протиріччі; тобто можна досягти низької інфляції, але за рахунок зростаючого безробіття (або навпаки). Такої класичної залежності між інфляцією та безробіттям може і не Існувати: можна отримати такі зміни в економіці, при яких будуть спостерігатись одночасне зростання як цін, так і безробіття. Крім того, відбуватиметься економічний спад. Такі зміни в економіці можливі не тільки теоретично, але й і відбувалися на практиці — бо саме те, що спостерігалося в 70—80 роках на Заході в реальному житті, дозволяло стверджувати, що кривої Філіпса не існує.
В умовах перехідної економіки внаслідок відсутності багатьох складових, що регулюють економічні стосунки як такі, що властиві суто ринковій економіці, відповідні процеси не мають явно вираженого характеру, тому в даній роботі ми не будемо далі вести аналіз вказаної залежності в фактичному плані.
Особливості феномену перехідної економіки полягають також в тому, що в умовах такої економіки проблема безробіття, особливо на першій стадії економічних перетворень, ще не переросла в одну з основних. Вона є тільки очікуваною. У зв'язку з тим, що централізована планова економіка функціонувала при так званій "повній зайнятості", або скоріше в умовах її природного рівня, саме в цей час реалізуються заходи по стабілізації економіки. Останнє дозволяє стверджувати, що механізми ефективного використання і міжсекторного перерозподілу трудових ресурсів та адаптивних очікувань, які працюють в ринковій економіці, не тільки не існують, а й не можуть бути задіяні, оскільки безробіття і відповідна мотивація населення як суб'єкта економіки пропозиції до зміни поведінки йому не лише невідома, а й незрозуміла. Відбувається все сказане тому, що працюючі ще не можуть усвідомлювати зміст змін в економіці. У такому випадку гіпотеза неоліберальних економістів про те, що спрацює теорія раціональних очікувань, яка дозволить вже навіть в короткостроковому плані адаптуватись до нових умов, не працює. І не тільки тому, що, як твердять економісти кейнсіанського напрямку, їм невідома інформація про зміни в економіці або вони не можуть її ефективно використати з метою пристосування до нових умов, а тому, що більшість працюючих і підприємців не може навіть уяснити природи нових явищ. За таких умов вони не можуть ані захистити себе, ані, тим більше — покращити своє становище за рахунок адаптації, особливо в короткостроковому плані, Останнє є основною умовою того, що ефективні структурні зрушення за рахунок так званого "конструктивного руйнування" в цей період не відбуваються, тобто ідеологія стабілізації дуже часто не дає і не може, за такої моделі, дати позитивні зрушення в аспекті переходу від кризи до зростання.
Створення передумов для цього почнеться тільки тоді, копи безробіття стане дійсністю. В той же час серед основних складових реформ в перехідній економіці, в тому числі і при розв'язанні проблем макроекономічної стабілізації, проблема безробіття на першому етапі залишається поза увагою.
Внаслідок того, що держава не виконує однієї з найважливіших своїх функцій (мова йде про забезпечення умов для опанування запланованих змін), населення не отримує необхідної підготовки. Згідно з прийнятою моделлю стабілізації економіки пропонується, всього-на-всього, лише створення нової системи соціального захисту, що в значній мірі відрізняється від попередньо існуючої в плановій економіці моделі, при якій цю функцію на себе повністю брала держава. Тепер вона в значній мірі перекладається на саме населення. Саме тому після майже 5 років економічних перетворень в Україні значна частина працездатного населення ( за даними опитувань — 70 — 80%) пов'язує своє майбутнє з результатами перетворень з боку держави, а не з власною ініціативою. Для дійсних змін, за нашими оцінками, потрібно, щоб 2/3 працездатного населення могли діяти ініціативно. Задля досягнення цього треба зробити цілий ряд принципово важливих кроків, які відкривають нові можливості для розвитку економіки.
Перш за все, мова йде про окремі оцінки економічної ситуації та роль малого і середнього підприємництва в забезпеченні економічного зростання в Україні, оскільки саме ці види діяльності можуть зробити серйозний поштовх до розвитку економіки і позитивно впливати на прискорення в умовах загострення ситуації в фінансовій сфері.
Незважаючи на наявність багатьох суперечливих тенденцій, існує декілька ознак того, що економіка України стабілізується на макроекономічному рівні. Враховуючи ці суперечності, навіть того, що відбулося, достатньо, щоб засвідчити, що в Україні йде серйозний трансформаційний процес, пов'язаний зі створенням і розширенням ринку праці та збільшенням кількості безробітних; а в такій ситуації очікується їх зростання. Це свідчить про те, що економіка на шляху до ринкової проходить певні стадії розвитку.
Сьогодні, за експертними оцінками фахівців та даними в періодичній пресі в структурі зайнятості населення новими видами діяльності відбувається серйозна трансформація. По-перше, прискорено створюється мережа нових магазинів, ресторанів (у тому числі невеликих), які торгують широким асортиментом товарів. В результаті зайнятість "човниковим бізнесом" та торгівля з рук на вулиці починають витіснятися більш організованими формами торгівлі. Відбувається не лише становлення цих форм, але й їхня спеціалізація. Загалом це явище очікуване. Проблема безробіття почала загострюватися.
Необхідно підкреслити, що нові форми власності вельми неохоче створюють нові робочі місця. Фактично це означає, що ми увійшли в новий період. За таких умов, як свідчить світовий досвід, середнє та мале підприємництво відігравали неабияку роль. У такі періоди завжди відбувалося два процеси: з одного боку, йшла надзвичайна концентрація капіталу і створювалися економічні структури, які вивільняли надлишкову робочу силу. З іншого боку, коли концентрований капітал вивільняв робочу силу, мале підприємництво створювало велику кількість відносно дешевих робочих місць. Ці два процеси, які відбулися у всьому світі, тепер торкнулися і нас, хоча, як буде показано далі, проходять вони далеко не однозначно.
Зважаючи на необхідність збереження та створення нових робочих місць для утримання більш-менш стабільної ситуації, ми повинні створити умови для того, щоб зберегти робочі місця для 2 — 2,5 млн. чол. Використовуючи попередні розрахунки вартості одного робочого місця за рахунок чи за участю іноземного капіталу при тій вартості одного робочого місця, яка склалася на цей час (понад 90 тис. грн.), на найближчі 2—3 роки сума капіталовкладень повинна встановитися на рівні 200 млрд. грн. Якщо вчені в найближчі роки прогнозують величину капіталовкладень на рівні 15 млрд. грн., то знадобиться, як ми бачимо, не 2—3, а 15 років, тобто мінімум у 5 разів більше. За таких умов збереження стабільності в економіці як за рахунок інвестиційної діяльності у висококонцентрованих сферах застосування капіталу, так і за рахунок іноземних інвестицій є нереальним, оскільки збільшити їх до такого рівня у зазначений термін неможливо.
За оцінками Міністерства освіти України, сучасної перепідготовки до нових умов потребує близько 7,5 млн. громадян, які реально задіяні в економіці. Тобто, з одного боку, формується велика кількість безробітних, а з іншого—величезна маса населення є непідготовленою навіть для занять малим бізнесом, оскільки за даними опитування населення, яке торгує сьогодні на базарах, 70—80% людей мають вищу освіту. Це свідчить про те, що йдучи шляхом концентрації капіталу й інвестування в економіку, ми повинні мати, як видно з наведених розрахунків, сумарні капіталовкладення в декілька сотень мільярдів доларів.
Зрозуміло, що під такі робочі місця, які ми хотіли б створити, сьогодні іноземних інвестицій потрібно навіть не 40 млрд. дол. США, як це офіційно оголошується. Зрозуміло, що такої суми капіталовкладень немає навіть в усьому світі, — оскільки, за оцінками експертів, чисті капіталовкладення у світі складають близько 120—150 млрд. дол. США Тому, вирішуючи проблему безробіття як одного з наслідків макроекономічної стабілізації, ми зіткнулися з тим, що складова концентрація капіталу може спрацювати далеко не в позитивному плані. Вона є абсолютно необхідною, оскільки інакше не може відбутися технологічне оновлення; з іншого боку, за таких умов маса безробітних збільшуватиметься, дестабілізуючи ситуацію.
Існує ще одна оцінка, на яку необхідно звернути увагу. Якщо ми дійсно пройдемо всі складові макроекономічної стабілізації і спробуємо конкурувати на ринках продукцією, що виробляється за допомогою високих технологій відповідно до реалізації національних інноваційно-інвестиційних пріоритетів, то вартість одного робочого місця зросте. Сьогодні, за статистичними оцінками, одне робоче місце в галузях, де відбувається ще більша концентрація капіталу з використанням високих технологій, коштує до 100 тис. дол. США. У таких країнах вища ціна робочої сили, але основна складова її все ж таки витрачається на створення власне робочих місць ще до того, як людина почне працювати у цих сферах. Зрозуміло, що ми матимемо тенденції до підвищення ціни робочої сили, а в зв'язку з тим, що обмеженість інвестиційних ресурсів існує й існуватиме ще досить тривалий час, ми можемо опинитися перед фактом збільшення кількості безробітних — за рахунок також і цих тенденцій, що гальмуватимуть нашу економіку. Як на мене — це один з головних факторів, які сьогодні формують складові процесу макроекономічної стабілізації і створення нових передумов нашого життя.
Безробіття є однією з трьох найважливіших макроекономічних проблем. Якщо виходити з передумов, які вище сформульовано, стає зрозумілим, що проблему безробіття ми можемо розв'язати за рахунок того, що проблема малого та середнього бізнесу повинна вийти на рівень серйозної державної політики. Нині є тільки розуміння того, що це справді так. А якщо спробувати перекласти це на реальні процеси, то, на превеликий жаль, можна констатувати, що створення всіх передумов для розвитку малого та середнього підприємництва не відповідає вимогам часу, — зокрема, збереженню стабільності в економіці і переходу від кризи до економічного зростання. Наприклад: процес прискореного росту в економіці Польщі почався завдяки тому, що надзвичайно потужно спрацювали саме малі підприємства, яких у Польщі 2 млн.; у той час як в Україні їх лише 100 тис. Поки що можна констатувати, що цей процес відбувався стихійно через формування, власне, вуличних базарів і загалом вичерпав себе. Надалі в цій сфері відбуватиметься процес концентрації. Що це означає? Ті, хто вдало розвиває свій бізнес, почнуть закономірно створювати і концентрувати для торговельної діяльності більш-менш нормальні приміщення, в яких буде надаватися широкий спектр торговельних послуг. І замість, наприклад, 20 ми будемо мати всього декілька робочих місць. Тобто серйозна проблема полягає в тому, щоб надалі організовувати процес розвитку малого та середнього підприємництва і спрямовувати його у відповідне русло. Подальший розвиток цього процесу можна покращити за рахунок, перш за все, здійснення реструктуризації тих підприємств і сфер, які не є перспективними при збереженні їх у тому концентрованому вигляді, який сформувався сьогодні. Але існуюча загальна тенденція така, що в більшості випадків поки що ці підприємства виглядають справжніми "монстрами". Нині реструктуризація, яка має за мету створення необхідної кількості малих і середніх підприємств, що можуть диверсифікувати свою діяльність і наблизитися до того, щоб відіграти свою позитивну роль, не відбувається.
У чому ж тут причина? Річ у тому, що влада надто затягнула розв'язання двох проблем: по-перше, не визначилися з пріоритетами, завдяки яким економіка України може зберегти й реалізувати свій науково-технологічний потенціал, а по-друге, уповільнили процес приватизації та реструктуризації підприємства. Це зупинило формування всіх тих передумов, завдяки яким дійсно можна створювати велику кількість малих підприємств, що можуть досить швидко диверсифікувати свою діяльність, використовуючи ті робочі місця і той капітал, який там сконцентрований (на сьогодні більшість з них не працює). Ці два процеси досить серйозно стримують подальшу реалізацію державної політики підтримки малого та середнього бізнесу в Україні.
Дата: 2019-05-28, просмотров: 194.