РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ РЕАКЦІЇ ШАХТАРІВ НА СТРЕСОВІ СИТУАЦІЇ

Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

ВСТУП

Щодня, включаючи телевізор, ми стаємо мимовільними свідками того, що в світі відбуваються війни, теракти, авіакатастрофи, природні катаклізми. Завдяки сучасним інформаційним технологіям, вони одержують широкий розголос. Постраждало ряд підприємств, у тому числі і вугільної промисловості України, на жаль, приводячи до зростання людських жертв. Без сумніву технологічні аварії є могутніми стресовими чинниками. Вони потенціюють розвиток реакції на важкий стрес у вигляді гострих і посттравматичних стресових розладів. При вивченні посттравматичних стресових розладів, що виникли в результаті аварії на шахтах, з'ясовується, що у потерпілих найбільш часто наголошується симптоматика у вигляді обсесивних ремінісценцій сюжетно залежного характеру. При цьому клінічна картина протікає важко і прогностично несприятливо, гостра симптоматика часто переходить в хронічну, провокуючи неврозоподобні і психопатоподібні розлади.

Об'єкт дослідження: індивідуальні особливості реакції шахтарів на стресові ситуації, дослідження особливої дії темпераменту на стресові ситуації.

Предмет дослідження: індивідуально-психологічні і соціально-психологічні чинники на стресові ситуації у потерпілих шахтарів, вплив індивідуальних особливостей шахтарів, а саме, темпераменту, на професійну діяльність та на стресові ситуації у останніх.

Мета дослідження: виявити індивідуальні особливості реакції шахтарів на стресові ситуації.

Згідно поставленої мети були намічені основні задачі дослідження:

1.Обгрунтувати теоретичні і методичні підходи до вивчення проблеми реакції на стресові ситуації шахтарів.

2. Прослідити діагностичними методами особливості реакції шахтарів на стресові ситуації.

3. Дослідити дію темпераменту на професійну діяльність шахтарів.

4. Досліджувати динаміку особових розладів у потерпілих від стресових ситуацій шахтарів.

Методологічною і теоретичною основою дослідження сталі концепції особи Ф. Перзла, До. Роджерса, До. Юнга, Е. Фромма, Е.Г. Лічко, спадкові механізми психіки С.Д. Максименко і вивчення стресових чинників в зміні особи Р. Селье, Ю.А. Александровського, Л.Ю. Шестопалової, вивчення ролі емоційно-вольової сфери у формуванні особи Г.С. Костюка, А.Н. Леонтьева, П.В. Симонова, А.Я. Чебикина, положення загальної психодиагностики і консультування Р. Айзенка, Л.Ф. Бурлачука, Н.Ю. Максимової, теоретико-методичні розробки в області НЛП: С.В. Ковальова, А. Аткинсон.

Методи дослідження: теоретичний аналіз наукової літератури присвячений проблемі дослідження, емпіричне дослідження з використанням діагностичних методів: інтерв'ю; стандартизованого методу дослідження особи, опитувальника депресивності Бека, опитувальника Айзенка, шкали оцінки впливу травматичної події – ШОВТП; шкали дисоціації; шкали Гамільтона; тесту на виявлення тривожності (опитувальник Спілберга - Ханіна).

Близько 20 років тому в медицині стали використовувати таке поняття, як посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), який має на увазі психічний розлад, що виникає як негайна або відстрочена реакція на екстремальну або травматичну подію. Обов'язковою умовою є те, що подія повинна носити загрожуючий життю характер і оцінюватися людиною як дуже могутня загроза.

Таким чином, основною умовою розвитку ПТСР є стрес, причому рівня дистресу. Протягом життя від даного розладу страждають 13% всього населення земної кулі, а у потерпілих в результаті надзвичайних подій ПТСР розвивається. Його тривалість може варіювати від декількох тижнів до 30 і більше років.

Актуальність даної теми в Україні дуже велика. У нас є своя національна область небезпечних професій – це шахтарі.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ РЕАКЦІЇ ШАХТАРІВ НА СТРЕСОВІ СИТУАЦІЇ

Критерії оцінки

Високий рівень нейротизма як показник емоційної нестійкості індивіда, емоційної лабільності, неврівноваженості нервово-психічних процесів, що виявляється в підвищеній збудливості, реактивності і високому ступені откличності, низькому порозі переживання дистресу і переважанні негативно забарвлених емоційних станів;

2) низький рівень сформованості індивідуальної системи усвідомленої саморегуляції емоцій і поведінки.

Прояви тривожності можуть носити соматичний і поведінковий характер. Соматичні прояви торкаються змін у внутрішніх органах, системах організму: прискорене серцебиття, нерівне дихання, тремтіння кінцівок, скутість рухів. Може підвищуватися артеріальний тиск, виникати розлади шлунку.

На поведінковому рівні прояву підвищеної тривожності ще більш різноманітні і непередбачені. Вони можуть коливатися від повної апатії і безініціативності до демонстративної агресії. Часто це відбувається при заниженій самооцінці. Занижена самооцінка в більшості випадків властива людям з особовою тривожністю і педантичними типами акцентуації характеру. В результаті виникає знижений фон настрою, закріплюється комплекс неповноцінності. Стійка надмірно низька самооцінка спричиняє за собою надмірну залежність від інших, несамостійність, спотворене сприйняття оточуючих.

Несвідомо маскуючи свою тривожність, людина провокує негативне до себе відношення, що ускладнює і без того важкий внутрішній стан.

Один з більш частих проявів тривожності – апатія і млявість. Конфлікт між суперечливими прагненнями вирішується за рахунок відмови від будь-яких прагнень. Апатія часто є слідством безуспішності інших механізмів подолати тривожність. Маска апатії ще більш брехлива, ніж маска агресії. Демонстративна інертність, відсутність живих емоційних реакцій заважають розпізнати тривогу і внутрішні суперечності, які привели до розвитку стану тривожності.

Експериментальне вивчення впливу тривоги на ефективність діяльності дає однозначні результати. Дані свідчать про те, що тривога сприяє успішній діяльності у відносно простих для людини ситуаціях, а перешкоджає в складних.

Тривожність як сигнал небезпеки привертає увагу до можливих труднощів, дозволяє мобілізувати сили і тим самим досягти якнайкращих результатів. Тому оптимальний рівень тривожності розглядається як необхідний для ефективного пристосування до реальності (адаптивна реальність). Повна відсутність тривоги перешкоджає нормальній адаптації і заважає продуктивній діяльності. Надмірно високий рівень тривожності розглядається як дезадаптивна реакція, що виявляється в загальній дезорганізації поведінки і діяльності.

Як показали Кеттелл і І. Шейер, високий рівень тривожності знижує успішність професійної діяльності. Підвищена особова тривожність негативно впливає на музикантів, спортсменів і інші види діяльності. Крім того, подібні люди менш стійкі до монотонної роботи, ніж особи з низькою тривожністю. Проте і низька тривожність може обумовлювати погану ефективність діяльності. Все залежить, по видимому, від виду роботи, якої людина займається.

Тривожність впливає і на стиль діяльності. Н.А. Буксеєв показав, що висока тривожність частіше зустрічається у людей з м'яким (ліберальним) стилем діяльності, ніж у жорстких (автократичних). Помічено, що люди з високою особовою тривожністю володіють більш низкою самооцінкою і авторитарним стилем основної діяльності, уникають соціальних контактів.

В протилежність ним люди з низьким нейротизмом упевнені в собі і прагнуть активного спілкування з людьми. На думку Е.П. Ільіна, є підстави припускати, що тривожність грає роль в природному відборі для деяких видів діяльності.

Організація дослідження

Більшість з відомих методів вимірювання тривожності дозволяє оцінити або тільки особову, або стан тривожності, або більш специфічні реакції. Єдиною методикою, що дозволяє диференційований виміряти тривожність і як особова властивість, і як стан є методика, запропонована Ч.Д. Спілбергом. На російській мові його шкала була адаптована Ю.Л.Ханіним.

В даній роботі нами використана методика Ч. Спілбергера, адаптована Ханіним. Методика представляє з себе двох опитувальників: Шкала ситуативної тривожності (СТ) і Шкала особистої тривожності (ОТ).

Шкала ситуативної тривожності включає 20 питань, на які досліджуваний повинен відповісти: Ні, це не так, Майже так, Вірно, Цілком вірно.

Шкала особистої тривожності також складається з 20 питань, на які випробовуваному необхідно відповісти: Ніколи, Майже ніколи, Часто, Майже завжди.

Визначення показників ситуативної і особової тривожності проводиться за допомогою ключа.

Для вивчення рівня особової і ситуативної тривожності і виявлення зв'язку рівня тривожності з успішністю професійної діяльності нами була сформована група з 10 чоловік методом вільної вибірки з осіб різного віку від 19 до 50 років. 60% учасників складали жінки і 40% - чоловіки.

До складу групи входили люди різних професій, як розумової, так і фізичної праці.

З кожним учасником перед проведенням опиту був проведений інструктаж по роботі з опитувальниками.

Після проведення тестування, кожному учаснику дослідження задавалося питання, наскільки він вважає себе успішним в професійній діяльності. Всі результати тестування систематизовані в таблицю 2.10.

Результати дослідження

Аналіз Таблиці 2.11 показав, що рівень особової тривожності серед випробовуваних розподілився таким чином:

- низький – 3 людини (30%);

- середній – 4 людини (40%);

- високий – 3 людини (30%).

Рівень реактивної (ситуативної) тривожності в 90% випадків був дещо вище за рівень особової тривожності і розподілився таким чином:

- низький – 2 люди (20%);

- середній – 5 людини (50%);

- високий – 3 люди (30%).

Таким чином, всі особи, що мають високий рівень особової тривожності, дали і високий відсоток реактивній тривожності.

Таблиця 2.10 - Результати вивчення рівня ситуативної і особової тривожності

Учасники	Стать	Вік	Професія	Рівень тревож. бал	Рівень ситуац. тревож. бал	Успешн. профес. діяльності	Додатки
А	Ж	41	Вчитель	42	45	+
Б	Ж	19	Студ.	32	36	+
В	Ч	21	Шахтар	29	35	+
Г	Ч	38	Будівник	25	28	+
Д	Ж	50	Продавець	55	60	_
Ж	Ж	47	Водій	40	42	+
З	Ч	31	Шахтар	48	50	_	Обращ. до психол.
І	Ж	27	Вихователь	42	43	_
К	Ч	26	Менеджер	20	20	+
Л	Ж	30	секретар	50	54	_	Обращ. до психол.

Всі випробовувані з високим або близьким до високого (42-43 бали) рівнем тривожності, як особової, так і реактивної – 4 людини, виявилися незадоволеними своєю професійною спроможністю. Вони часто випробовують стан дискомфорту на роботі, внутрішнього конфлікту; вони випробовують підвищену стомлюваність і дратівливість; у них занижена самооцінка. Дві людини з випробовуваних з високим рівнем тривожності навіть зверталися за допомогою до психолога.

З даних, відображених в Таблиці 2.11 можна також прослідити взаємозв'язок розумової і фізичної праці і рівнем тривожності і, відповідно з рівнем професійної успішності.

Тривожність, що впливає на успішну діяльність, явно простежується у працівників розумової праці, в порівнянні з працівниками фізичної праці (будівниками, шахтарями), що можливе пов'язано з переважаючим впливом стану тривоги на вищу нервову систему організму. З другого боку, може існувати і «зворотний зв'язок» між способом праці і саморефлексією, що у тривожних осіб знижує рівень самооцінки.

Виразному зв'язку рівня тривожності з віком виявлено не було, але серед випробовуваних з високим рівнем тривожності переважали жінки, що можливе пов'язано з більш вираженою емоційністю жінок і емоційною лабільністю і схильністю до тривоги. Крім того, жінки, зайняті інтелектуальною працею, показали більш високу мотивацію до успіху (83,6%), ніж чоловіки (50%).

Найнижчий рівень тривожності показали молоді чоловіки (до 25 років).

Таким чином, використовуючи методику Спілбергера, ми отримали дані, що випробовувані з високим рівнем особової і ситуативної тривожності випробовують велику незадоволеність своєю професійною діяльністю, ніж випробовувані з низьким рівнем тривожності. Більш високий рівень тривожності властивий людям, зайнятим в інтелектуальній сфері діяльності або людям, зайнятим в сфері, що вимагає постійної напруги і уваги. В нашому випадку – це продавці, секретарі, вчителі, що підтверджує висунуту нами гіпотезу: рівень тривожності впливає на задоволеність професійною діяльністю.

Тривожність, як стан нервово-психічної напруги є схильністю індивіда до переживання тривоги і багато в чому обумовлює його поведінку. Певний рівень тривожності – природна і обов'язкова особливість активної діяльності особи. У кожної людини існує свій оптимальний або бажаний рівень тривожності – так звана корисна тривожність.

В психології розрізняють тривожність як емоційний стан (ситуативна тривожність) і як стійку межу (особова тривожність). В цілому тривожність є суб'єктивним проявом неблагополуччя особи.

Основними чинниками, що впливають на рівень тривожності, виступають внутрішні індивідуально-психологічні і зовнішні соціально-психологічні чинники. До внутрішніх чинників відносяться високий рівень нейротизму і особової тривожності, розузгодження в мотиваційній сфері. До зовнішніх чинників відносяться недоліки організаційної структури і негативний психологічний клімат в колективі.

Традиційно виділяють чотири основні типи темпераменту: холерик, сангвінік, флегматик і меланхолік.

Холерик. Холеричний темперамент відноситься до сильного, неврівноваженого типу нервової системи. Це легко збудливі, емоційно активні люди, стрімко виконуючі професійні функції. Холерики мають порівняно високу чутливість до стресу, вони практично миттєво відчувають зміни зовнішніх умов і свого власного стану. Проте за рахунок того, що за допомогою виражених емоційних «спалахів» вони швидко позбавляються від негативного стану, холерики його не накопичують і здатні тривалий період працювати в умовах напруги.

Флегматик. Представники флегматичного темпераменту володіють сильним, урівноваженим типом нервової системи. Активність флегматика в зовнішній діяльності понижена, але витривалість, працездатність достатньо великі. Люди цього типу можуть наполегливо і тривало трудитися в умовах професійного стресу, але здатні накопичувати негативний стан, а проявляють його рідко, але дуже різко: «бунтом» проти керівництва, несподіваним рішенням змінити місце роботи і т.д.

Сангвінік. Мабуть, самий стрессостійкий тип темпераменту, оскільки володіє сильним, урівноваженим, рухомим типом нервової системи. Природний оптимізм дозволяє долати негативні стани, а високий життєвий тонус і поверхневість емоційних переживань – протистояти діям емоційного і інформаційного видів стресу.

Меланхолік. А ось емоційно «крихкі меланхоліки» мають низьку стрессостійкість. Такі люди – представники слабого типу нервової системи, тому фізично і емоційно менш витривалі. Меланхоліки наділяють здібністю до співпереживання, умінням спостерігати, їх емоційні переживання глибокі і тривалі. В умовах стресу вони помітно знижують працездатність, випробовують дискомфорт, погіршення загального самопочуття. Те, що реакція на стрес і форми його протікання залежать у тому числі (але не тільки!) від типу темпераменту – очевидно.

Як бачимо, не треба приймати на роботу шахтарів меланхоліків, або схилених до них осіб.

Матеріали дослідження

Під спостереженням знаходилося 100 чоловік, які перебували в стресових ситуаціях в шахтах Дніпропетровської області. Вік потерпілих коливався від 19 до 43 років (табл. 3.1).

Таблиця 3.1 - Вік потерпілих від стресових ситуацій

Віковий діапазон	абс.	%
19-20 років	2	2,0
21-25 років	8	8,0
26-30 років	24	24,0
31-35 років	29	29,0
36-40 років	25	25,0
41-43 років	12	12,0
44-70 років	-	-
Разом:	100	100

Всі досліджувані постраждали на шахті не фізично (у них не наголошувалося соматичних увіч), а психологічно і психічно, тобто перебували в стресових ситуаціях. Хворі з вираженими психічними розладами, що досягають психозу, також виключалися з вибірки. Психологічні і психічні порушення були спровоковані психотравмуючими ситуаціями, що представляють загрозу життя.

Потерпілі спостерігалися в динаміці. Кожний з потерпілих був оглянутий і протестований неодноразово.

При цьому потерпілі зверталися до психолога в різні терміни після аварії (через 1-10 років).

В перші 6 місяців після стресу як показало інтерв'ювання у потерпілих, що входять до основної групи, наголошувалися деякі схожі симптоми. Після виходу потерпілих із стресової ситуації у 100% осіб виникли порушення сну, у 79% - депресивні реакції, у 34% - обсесивно-компульсивні, у 48% -дисоциативні. Дані стани відрізнялися відсталістю симптоматики, малим рівнем регресу, погано піддавалися лікуванню. При щонайменшому нагадуванні, а у ряді випадків і спонтанно, в свідомості хворого «оживала» екстремальна ситуація, що супроводилася негативними афектними реакціями: - в 97% випадків тривогою, в 81% страхом, в 75% жахом. Паралельно з напливами яскравих барвистих негативно забарвлених спогадів (flashbachs) у 63% потерпілих формувалося прагнення витіснити дані спогади з свідомості в підсвідомість. В 78% випадків домінували нав'язливі думки, ідентифікації себе, що стосуються, із потерпілими, в 72% випадків переважало відчуття вини перед родичами потерпілих , в 69% наголошувався постійний страх того, що екстремальна ситуація може повторитися.

Шляхом інтерв'ювання потерпілих також з'ясувалося, що до що трапилося з ними трагедії 64% досліджуваних були достатньо добре адаптовані в соціальному середовищі, не мали стягнень по роботі, приводів в міліцію, не брали участь в бешкетах, вели впорядкований спосіб життя, були добрими сім'янинами. Всіх їх об'єднувала практичність, злагодженість, конформність і гармонійність, відношення до соціальних цінностей, хоча вони і відрізнялися різною типологічною індивідуальністю.

У 31% обстежуваних інтерв'ювання і медична документація виявили ознаки невропатії.

При цьому 23% потерпілих володіли гіпертимними рисами вдачі. Вони відрізнялися безтурботним характером, не замислювалися про майбутнє, прагнули заробити багато грошей, проте швидко витрачали запрацьоване. Не відмовляли собі в задоволеннях, не ущемляли себе, ніколи ні в чому себе не винили. У цих осіб було багато друзів і ворогів, але вони до всіх відносилися формально доброзичливо. По можливості допомагали оточуючим, але і не дуже засмучувалися через чужі біди. Веселі, енергійні, життєрадісні – ним життя представлялося достатньо приємне, будь-які трагедії для них були чужі. Вони були в міру обачливі, не любили ризикувати своїм благополуччям, але і не уникали труднощів, не перекладали їх на плечі товаришів.

В 36% випадків що потрапили в стресову ситуацію шахтарі були збудливі, вони володіли достатньою наполегливістю, упертістю. Ці особи любили чистоту, порядок. Самі відрізнялися дисциплінованістю, але і від інших людей вимагали дисципліни. Періодично вони стали грубі, вибухові, не виносили інакомислення, неслухняності. Образи пам'ятали довго. Проте з начальством не конфліктували. Виконували їх розпорядження. І хоча крадькома начальство лаяли, відносилися до нього влесливо і навіть підлесливо. Звичайно в сім'ях цих осіб панував домострой, дещо патріархальний спосіб життя. І хоча вони вживали спиртні напої, причому не тільки епізодично, але іноді і запійно, вони все ж таки відрізнялися заможністю, мастеровитістю, відданістю сім'ї.

Потерпілі з дитячих літ відрізнялися неординарною поведінкою, переважно збудливою. Вони конфліктували з педагогами, батьками і однолітками. Займалися ці особи, як правило, погано не тому що мали погані здібності, а в результаті того, що не виявляли цікавості до знань. Заняттям вони вважали за краще провождение часу в компанії асоціальних підлітків, вживання так званих «легких наркотиків», найбільш часто палили коноплю, брали участь в бійках, вважали себе «господарями вулиці», але при цьому уникали явних кримінальних вчинків. З настанням призовного віку служили в армії, надалі одружувалися, мали дітей. І, хоча, як і раніше, відрізнялися запальним характером, він не заважав їх професійну діяльність.

В 19% випадків потерпілі відрізнялися тривожно-довірливим характером. Вони влаштувалися працювати шахтарями, оскільки в місці проживання більше не було робочих місць. Боязкі, соромливі, - вони прагнули не думати про можливі стресові ситуації. Не дивлячись на схильність до тривожних побоювань, вони були достатньо компенсовані і в шкільні роки, і під час служби в Армії. Займалися спортом, були достатньо спритними, фізично витривалими. Завдяки м'якому, поступливому характеру мали багато друзів і з часом звикали до роботи в шахті.

14% досліджуваних групи відрізнялися істероїдними рисами. Вони любили бути в центрі подій, любили, коли ними захоплювалися. Вони переоцінювали свої здібності і зовнішні дані. Для них було характерне позерство, хвалькуваня, брехливість, при цьому брехали вони не тільки для отримання матеріальної вигоди, але і для того, щоб продемонструвати себе в найвигіднішому світлі.

В 8% випадків потерпілі відносилися до шизоїдних осіб. Це були «випадкові для шахти особи». Вони боялися підземні роботи і тому ненавиділи свою роботу. До колективу шахтарів вони також відносилися з упередженням. Всі потерпілі цієї групи вели відокремлений спосіб життя, не любили колективного проведення часу, колективного застілля. Вони були підозрілі, уперті, образливі, вважали, що їх недостатньо цінують на роботі і удома, вважали себе таким, що не зрозумів, скаржилися на нудьгу. На підземні роботи вони пішли, спокусившися високим заробітком, але розглядали цю роботу як тимчасову, займалися пошуком іншої роботи, але унаслідок своєї неорганізованості більше ніде влаштуватися не могли. Взаємостосунки з сім'єю у них також були поганими. Вони достатньо холодно відносилися до членів сім'ї, у свою чергу дорікаючи їх в поганому відношенні, відрізнялися скупістю, були невідверті. Спосіб життя ці особи вели відокремлений і навіть спиртні напої вважали за краще розпивати наодинці, а не в компанії.

Методи дослідження

З метою вивчення особливостей особи використовувалася модифікація тесту MMPJ - стандартизований метод дослідження особи (СМДО).

Методика містить 566 тверджень. Твердження направлені на виявлення рис вдачі, відображають суб'єктивні пристрасті обстежуваної людини, можливість спілкування з оточуючими, його погляди на різні життєві цінності і так далі. Аналіз результатів побудований не на вивченні значення відповіді випробовуваних, а на статистичній процедурі обсчета даних. Опитувальник складається з 10-ти базисних шкал, яким додані назви, відповідні їх психологічному єству, відповідно: 1-а шкала – шкала «невротичного сверхконтролю», 2-а – «песимістичної», 3-а – «емоційної лабільності», 4-а – «імпульсної», 5-а – «жіночності-мужності», 6-а – «ригідності», 7-а – «тривожності», 8-а – «індивидуалистичності», 9-а – «оптимізму і активності», 0-а – «соціальною интроверсії». Ламана лінія, що сполучає між собою кількісні показники 10-ти базисних шкал, відображає профіль СМДО.

До профілю СМДО примикає шкала «L» - шкала «Брехні» показує, наскільки щирий обстежуваний в процесі тестування. Шкала «F» - шкала достовірності указує на готовність до співпраці. Шкала «К» - шкала «корекції» виявляє ступінь спотворення профілю в результаті не відвертості випробовуваного. Залежно від показника цих шкал профіль признається достовірним або недостовірним.

Для дослідження наслідків стресових ситуацій застосовувалася шкала оцінки впливу травматичної події (ШОВТП).

Опитувальник складається з 22 пунктів, заснований на самозвіті і виявляє переважання тенденції уникнення, вторгнення (нав'язливого відтворення) травматичної події і гіперзбудження.

Опитувальник дозволяє клінічно описати і перевірити протистояння цих тенденцій в процесі короткої терапії.

Для дослідження емоційних розладів у шахтарів використовувався опитувальник депресивності Бека (BDI), який є важливою діагностичною методикою для роботи з лицями, що пережили травматичний стрес.

BDI складається з 21 твердження, кожне з яких є окремим типом психопатологічної симптоматики і включає наступні пункти: 1) печаль; 2) песимізм; 3) відчуття невезучості; 4) незадоволеність собою; 5) відчуття вини; 6) відчуття покарання; 7) самозаперечення; 8) самозвинувачення; 9) наявність суіїцидальних думок; 10) плаксивість; 11) дратівливість; 18) втрата апетиту; 19) втрата у вазі; 20) заклопотаність станом здоров'я; 21) втрата сексуального потягу.

Виділені шкали дають можливість виявити ступінь вираженності депресивної симптоматики, оскільки кожна з них є групою питань, що складається з чотирьох тверджень, відповідно оцінюваних в балах від 0 до 3. Максимально можлива сума - 63 бали.

Опитувальник депресивності Бека широко застосовується в клініко-психологічних дослідженнях і в психіатричній практиці для оцінки інтенсивності депресії.

З метою визначення вираженості диссоціативних феноменів використовувалася шкала дисоціації (Dissociation Experiences Scale, DES).

Шкала дисоціації (Dissociation Experiences Scale, DES) є інструментом, що часто використовується, для оцінки вираженності дисоциативних феноменів як на клінічній, так і на нормальній популяціях.

Опитувальник дисоціативних переживань (Questionnaire Experiences Dissociation, QED) містить 26 питань в дихотомічному «так - немає» форматі, що стосуються широкого спектру дисоціативних феноменів.

Для виявлення виваженості депресії застосовувалася шкала Макса Гамільтона, яка отримала найбільше розповсюдження в світі, її версія з 21 симптому приводиться нижче. Первинний і достатньо часто що використовується до теперішнього часу варіант складався з перших 17 пунктів.

Головним показником шкали є сума балів або загальний бал, по якому депресії розділяють на легкі (7-16 балів), середньої тяжкості (17-27 балів) і важкі (більше 27 балів).

Фіксується увага на пригніченому (депресивному) настрої обстежуваного, його відчутті вини, суіцидальних намірах, порушеннях сну (раннє безсоння, пізнє безсоння і безсоння в середині ночі), порушенні працездатності і діяльності, заторможеності, ажитації; виділяються окремо психічна і соматична тривога, шлунково-кишкові соматичні симптоми, загальні соматичні симптоми, статеві розлади, іпохондрія, втрата ваги, явища деперсоналізації, параноїдна, обсесивно-компульсивні симптоми, враховується критичне відношення до хвороби.

Крім того, шляхом складних процедур аналізу багаточинника були виділено 6 особливих відносно незалежних кластерів (груп взаємозв'язаних симптомів), що відображають різні сторони депресивних порушень і дозволяючих оцінювати їх вираженність: 1) тривога / соматична сфера (симптоми 10, 11, 12, 15); 2) вага тіла (16А і 16Б); 3) розлади мислення (порушення ідеаторної сфери) (2, 3, 9, 19, 20, 21); 4) добова ритміка (18А і 18Б); 5) заторможенність (1, 7, 8, 14); 6) порушення сну (4, 5, 6).

З метою виявлення ситуаційної і особової тривожності використовувалася шкала Спілберга - Ханіна.

Методика, розроблена Спілбергом - Ханіним, призначена для одночасної оцінки особової і реактивної тривожності. Вона включає дві шкали, кожна з яких окремо оцінює особову або ситуаційну тривожність.

Шкала Спілберга - Ханіна складається з сорока питань, у тому числі з двадцяти питань, які характеризують ситуаційну тривожність (опитувальник А), і двадцяти питань, які характеризують особову тривожність (запитальник Б).

Тестованому пропонують відповісти на питання, звертаючи увагу як він себе відчуває в даний момент (ситуаційна тривожність, 1-20 питання), і як він себе відчуває звичайно (особова тривожність, 21-40 питання).

На кожне питання можливо чотири варіанти відповідей по рівню інтенсивності ситуаційної тривожності (зовсім ні, можливо так, правильно, абсолютно правильно) і по частоті вираженності особової тривожності (майже ніколи, іноді, часто, майже завжди).

За допомогою ключа до методики Спілберга - Ханіна визначається кількість балів, отриманих випробовуваним за вибрані їм відповіді на думки приведених вище шкал. Загальна кількість балів, набраних з усіх питань шкали, ділиться на 20, і підсумковий показник розглядається як індекс рівня розвитку відповідного виду тривожності у даного випробовуваного.

Рівень тривожності обчислюється по вищезгаданій формулі. Показник 3,5-4,0 бали свідчить про дуже високу тривожність; 3,0-3,4 бали про високу тривожність; 2,0-2,9 бали про середню тривожність; 1,5-1,9 бали про низьку тривожність; 0,0-1,4 бали про дуже низьку тривожність.

Отримані дані були оброблені статистичним методом.

ВИСНОВКИ

1.Оскільки кожна діяльність пред'являє до психіки людини і її динамічних особливостей певні вимоги, немає темпераментів, ідеально придатних для всіх видів діяльності. Можна сказати, що люди холеричного темпераменту більш придатні для активної ризикованої діяльності («воїни»), сангвініки - для організаторської діяльності («політики»), меланхоліки - для творчої діяльності в науці і мистецтві («мислителі»), флегматики - для планомірної і плідної діяльності («творці»). Для деяких видів діяльності, професій протипоказані певні властивості людини, наприклад, для діяльності шахтаря протипоказана повільність, інертність, слабкість нервової системи. Отже, флегматики і меланхоліки психологічно мало придатні для подібної діяльності.

Роль темпераменту в праці і навчанні полягає в тому, що від нього залежить вплив на діяльність різних психічних станів, що викликаються неприємною обстановкою, емоцисгеними чинниками, педагогічними діями. Від темпераменту залежить вплив різних чинників, що визначають рівень нервово-психічної напруги.

2.Існують чотири шляхи пристосування темпераменту до вимог діяльності.

Перший шлях - професійний відбір, одна із задач якого - не допустити до даної діяльності осіб, які не володіють необхідними властивостями темпераменту. Даний спосіб можливий тільки при відборі кандидатів на професії, пред’являючи підвищені вимоги до властивостей особи (це стосується і шахтарів).

Другий шлях пристосування темпераменту до діяльності полягає в індивідуалізації що пред'являються до людини вимог, умов і способів роботи (індивідуальний підхід).

Третій шлях полягає в подоланні негативного впливу темпераменту за допомогою формування позитивного відношення до діяльності і відповідних мотивів.

Четвертий, основний і самий універсальний шлях пристосування темпераменту до вимог діяльності - формування її індивідуального стилю. Під індивідуальним стилем діяльності розуміють таку індивідуальну систему прийомів і способів дії, яка характерна для даної людини і доцільна для досягнення успішних результатів діяльності.

3.В процесі дослідження (опросник Айзенка, визначення особової тривожності по Спілбергеру-Ханіну) ми виявили як тривожність і темперамент впливає на професійну діяльність шахтарів і для порівняння ще деяких професій.

4.Проведений теоретичний аналіз наукових робіт вітчизняних і зарубіжних психологів сприяв концептуальному баченню віддалених наслідків стресу. Відстрочені реакції, що виникають у відповідь на реактивні чинники, виявляються психологічними і психопатологічними порушеннями.

5.Аварії на шахтах приводять до виникнення у потерпілих стресових ситуацій, психологічних і субклінічних невротичних і патохарактерологичних реакцій. При цьому у потерпілих від стресів найчастішими проявами були депресивні, тривожні, іпохондричні, експлозивні реакції.

6.Простежувалася деяка тенденція до етапності виникнення психологічних реакцій залежно від давності стресу. Так на першому етапі (через 2 ± 1 рік після стресу) у потерпілих в 78% випадків наголошувалася підвищена тривожність, в 22% - депресивні реакції. Поява іпохондричної фіксації (64%) свідчила про формування наступного етапу особових розладів. Що формується у потерпілих іпохондричний егоцентризм сприяв відходу в хворобу і свідчив про зміни особи. На третьому етапі при збереженні тривожності і дистимичного фону настрою у потерпілих рідше з'являлися нехарактерні для них експлозивні (37%) і істеричні (24%) реакції.

7.Проведені обстеження потерпілих від стресів шахтарів, за допомогою психодіагностичних методів дослідження (Спілберга-Ханіна, Гамільтона, Бека, шкали дисоціації) виявили не тільки надмірну афектну (тривожно-депресивну) напруженість і емоційну реактивність, але і психосоматичні функціональні (конверсійні) розлади, що порушують адаптацію і позбавляючі особу раніше вироблених адекватних форм поведінки.