Щоб докладно охарактеризувати всі методичні передумови розв’язання досліджуваної проблеми ми скористаємось прикладами роботи вчителів-практиків, які використовують у педагогічному процесі елементи демократичної системи оцінювання, проаналізуємо їх діяльність, зробимо відповідні висновки щодо нових методів та форм контролю, які вони пропонують.

Цікавий і заслуговує на увагу експеримент безоціночного навчання, що проводився декілька років під керівництвом педагога Ш.О. Амонашвілі в початкових класах деяких шкіл Грузії.

Проводячи експеримент, грузинські вчені виходили з того, що оцінка-бал недостатньо стимулює навчальну діяльність молодших школярів, для багатьох учнів отримання добрих оцінок стає практично єдиним мотивом навчання. Школярі, які не в змозі досягти гарних результатів, втрачають віру у свої сили, бажання вчитися. Потрібно, щоб не оцінка була основним стимулом до навчання, а саме навчання, пізнання стало для учнів насолодою, радістю.

Вчитель, на думку Амонашвілі, в початкових класах не має ставити балів, хоча щоуроку, постійно оцінювати учнів з допомогою оціночних суджень; практикуються і колективні оціночні судження самих дітей. З І класу на кожного учня заводиться характеристика, у яку два рази на рік вносять уточнення у зв’язку з успіхами чи пробілами в знаннях, на які слід звернути увагу батькам та самим дітям.

Безоціночне навчання Амонашвілі в початкових класах дало позитивні результати: діти вчились добре, навчання приносило їм радість, мотивом навчання став інтерес до здобуття нових знань.

На уроках Г.А. Рибальченко (СШ №52 м. Ростов-на-Дону) утвердилась така форма оцінювання виконання самостійних робіт, як самооцінка. Діти оцінюють свої роботи значками +, –, Х. Значення цих значків дітям відомо [41].

«Як оптимально оцінити роботу маленького хлопчика чи дівчинки, які добросовісно збирали матеріал, підбирали ілюстрації, які талановито склали твір із власними роздумами, спостереженнями?» – таке питання ставить перед собою Е. Потапова, вчителька початкових класів загальноосвітньої школи №1027 м. Москви.

З цією метою вона використовує елементи педагогіки успіху, зокрема оптимістичні за своїм характером оціночні судження: «Саша, мій маленький друже, як багато радісних хвилин ти мені подарував…». Використовує вона і різні знакові форми оцінювання.

«Іншим разом оцінка твору буде винесена прямо на його обкладинку, чи схована всередині малюнка, який дитина вирізала із журналу: ну ж бо, відшукай свою оцінку!» – пише Е. Потапова.

У статті А. Є. Адріанової «Індивідуальна самостійна робота над помилками» представлено цікавий досвід обліку успішності учнів, який пов’язаний із прагненням вчителя надати конкретну допомогу кожному учневі у виправленні допущених помилок.

Настінна таблиця «Облік грамотності учнів» є аркушем цупкого паперу з переліком прізвищ учнів даного класу і пронумерованими графами, які мають заголовки граматичного матеріалу, який повторюється і вивчається знов. Наприклад, в таблиці «Облік грамотності учнів 2 класу» графа 1 має назву «Крапка в кінці речення», графа 2 – «Велика буква в іменах». Остання графа має назву «Яку роботу треба виконати».

Помилки кожного учня позначаються умовним значком у відповідній графі. Незалежно від кількості помилок, які допущені на одне і теж саме правило правопису, у відповідній графі ставиться тільки один значок.

Таблиця «Облік грамотності учнів» вивішується в класі до уроків на наступний день після проведення контрольної роботи» [1, c. 18].

«…В школі Я. Корчака контроль і оцінювання здійснювалось за допомогою очок за виконану роботу. Одне очко діти отримували за грамотно переписану, без виправлень, половину сторінки, половину сторінки обчислених прикладів, гарний малюнок, виготовлену з паперу чи деревини іграшку, вивчену пісню, участь в оформленні класу, допомогу невстигаючому учневі, правильне читання тексту. Два очка дитина отримувала за виконання всієї вищезазначеної роботи у подвійній кількості. Три очка – за виконання найскладніших завдань, вивчення великого вірша або пісні.

Очки підраховувались за різні предмети окремо та позначались на графіках кольоровими олівцями. Це дозволяло бачити дітям результати своєї праці та стимулювало до подальшої роботи. Результати місяця підводили, виходячи з набраної кількості очок. Перші п’ять місць отримували оцінку «п’ять», інші п’ять місць – «чотири» і т. д. Такий спосіб оцінювання, на думку Я. Корчака, не дратував дітей, тому що вони самі бачили на графіку наслідки свого навчання і поведінки, а не випадкову та незаслужену оцінку вчителя» [13, c. 74].

Одним з прикладів здійснення словесного оцінювання є оцінювання відповідно до рівнів навчальних досягнень учнів: низький, середній, достатній і високий [33].

Цікавий приклад нетрадиційного оцінювання знаходимо у системі роботи вчителя Тетяни Перило (старший учитель ЗОШ №109 м. Запоріжжя). Вона пропонує таку ігрову систему оцінювання, яка б не просто відзначала рівень знань та якість роботи учнів, а й допомагала дитині орієнтуватися у сучасному житті.

У класі, де навчає вчитель, виникла своя власна валюта, вартістю в «1 умсик» та «1 розумник». Це невеличкі паперові купюри, набрані у кольорі на комп’ютері, з підписом вчителя. Система їх отримання така: за кожну правильну відповідь на уроці або правильно виконане завдання на полях свого зошита учень ставить знак «+», а за неправильне – «–», який «з’їдає» один «+». За кожні три плюси на одному уроці учень отримує один «умсик». Один «розумник» дорівнює трьом «умсикам». За високий рівень відповіді біля дошки та виконання контрольної роботи – один «розумник», за достатній рівень – один «умсик».

На ці «гроші» діти можуть «купити» різноманітні послуги (за 100 «умсиків» – екскурсія по місту).

Для тих, у кого немає або мало «грошей», існують «кредити», які видаються учневі на певний час. Є ще система «штрафів» (за невиконане домашнє завдання – три «умсики») [45].

Старший учитель багатопрофільного ліцею №99 м. Запоріжжя Ольга Сорокоус виступає за індивідуалізацію оцінювання. Такий прийом виявляється у створенні вчителем ситуації, коли успіх гарантований. Кожна робота дитини має бути для неї хоч і незначним, але просуванням вперед. Шестилітнім першокласникам бали не виставляються, тому вчитель використовує різні способи оцінювання: малюнки, що розмовляють (оцінювання незначних успіхів, те, що вдалося: один вдалий елемент, одна буква у рядку, одне слово), почесні обкладинки (дитині з обкладинки зошита посміхаються улюблені персонажі: золота рибка, чарівна квіточка, пташка щастя і ін.), перспективна і відстрочена оцінка [65].

На нашу думку, всі вище наведені форми роботи, методи контролю та оцінювання молодших школярів заслуговують на неабияку увагу, адже саме такі форми та методи розширюють рамки демократичної системи оцінювання, доповнюють її новими можливостями, а отже, забезпечують розвиток цього напрямку в школі. Досвід роботи вчителів-практиків, описаний вище, забезпечить поширення нетрадиційних варіантів роботи з молодшими школярами в масову школу, дасть змогу використати нові форми контролю та оцінювання молодим вчителям, приверне увагу науковців та методистів до досліджуваної проблеми.