Провідну роль у розвитку психіки дитини відіграє її власна діяльність. Зміна вікових етапів становлення психіки відбувається під впливом появи нової провідної діяльності. Саме в процесі провідної вікової діяльності здійснюються найважливіші зміни пізнання, почуттів, волі, характеру та ін.

Шестирічна дитина має у своєму репертуарі усі основні види людської діяльності – спілкування, гра, трудова діяльність, навчальна. Особливістю цього періоду її життя є зміна провідної діяльності, тобто гра поступово переходить у навчання. Розглянемо три домінуючі види діяльності учня першого класу – ігрову, навчальну та художню.

Ігрова діяльність. Дитяча гра – це те дзеркало, в якому відображається доросле життя, до якого так прагне дитина і за допомогою якого дитина вивчає світ дорослих, а дорослий світ дитини. За грою стоїть зміна потреб і зміна свідомості, гра містить у собі тенденції розвитку, оскільки вона є джерелом розвитку і створює зони найближчого розвитку. Якщо в зоні актуального розвитку дитина робить все самостійно, то в зоні найближчого розвитку дорослий допомагає дитині перейти у стадію актуального розвитку. У даній ситуації гра є тим дорослим, який допомагає дитині перейти на вищі щаблі розвитку [9, 5].

Шестирічна дитина захоплюється різними іграми: рольовими, рухливими, дидактичними. Рольовою грою прийнято вважати діяльність у якій діти беруть на себе ролі чи функції дорослих і в узагальненій формі відтворюють діяльність дорослих і стосунки між ними. Розвиток гри виявляється перш за все у зміні її сюжету та змісту. Провідний зміст гри шестирічної дитини вже не дії з предметами, а відтворення стосунків між людьми, виконання правил, які допомагають реалізувати узяту на себе роль (у кожної ролі є певні правила, взяті із навколишнього життя, скопійовані із стосунків світу дорослих).

Щоб схарактеризувати роль ігрової діяльності у психофізичному розвитку особистості, слід проаналізувати дослідження психологів та педагогів. Так, Л.С. Виготський вважав, що у грі дитини усі внутрішні процеси подані у зовнішньому вигляді. Дане твердження перегукується із висловом К.Д. Ушинського, який стверджував: «Ми добре б познайомились із душею дорослого, якби могли заглянути у неї вільно, адже в словах дорослого нам доводиться тільки вгадувати його думку, і ми часто помиляємось, тоді як дитина у грі відкрито показує своє душевне життя» [49, 167]. Думку про розвивальні можливості гри конкретизує С. Рубінштейн: «Гра — це осмислена діяльність, тобто сукупність осмислених дій, об'єднаних єдиним мотивом, під час яких виявляється певне ставлення особистості до навколишнього світу» [40, 264]. При цьому мотив проявляється у таких процесах: вираження різноманітних переживань, які є важливими для дитини; здійснення дій, цілей, які важливі за їх власним внутрішнім змістом. Отже, можна сказати, що будь яка гра є мотивованою та передбачає здійснення необхідних для самої дитини, дій, цілей, через які проявляються важливі для неї переживання. Іншими словами: дитина в ігровій ситуації відтворює світ дорослих, до якого прагне, який є для неї важливий, і в цій же ситуації вона проявляє свої почуття та переживання.

Ігрова діяльність має певні особливості. На основі досліджень Г. Люблінської виділено наступне:

1. Гра є формою активного відображення дитиною навколишнього життя людей. Вивчення початкових форм гри та її розвитку показує, що вона виникає на основі наслідування і маніпулятивних дій з предметами. Чим більше можливостей для активної дії, тим цікавіша гра.

2. Характерною особливістю гри є сам спосіб, який дитина використовує у цій діяльності. Гра здійснюється комплексними діями, а не окремими рухами.

3. Гра, як і будь яка інша людська діяльність, має суспільний характер, тому вона змінюється із зміною історичних умов життя людей. Ігри дітей змінюються, бо вони відображають життя, яке зазнає змін.

4. Гра є формою творчого відображення дитиною дійсності. Граючись, діти не прагнуть до точного і бездумного копіювання дійсності, а вносять у свої ігри багато власних вигадок, фантазії. У творчій грі дітей у найрізноманітніших поєднаннях переплітаються реальність і вигадка, прагнення до точного відтворення дійсності з найнесподіванішими порушеннями цієї реальності.

5. Гра – це оперування знаннями; засіб їх збагачення, шлях виправлення розвитку пізнавальних і моральних здібностей дитини [31, 183-184].

Дослідження Д. Ельконіна доводять, що гра, а саме рольова гра, є соціальною за своїм походженням і за своїм змістом. Він розкрив умови виникнення рольової гри на межі дошкільного віку, яка з'являється не спонтанно, а формується під впливом виховання: «гра в дошкільному віці є особливо сенситивна до сфери людської діяльності і між людських взаємин» [53, 19]. Основним змістом гри є людина, її діяльність і ставлення дорослих один до одного, тому що гра є формою орієнтації у меті та мотивах людської діяльності. Крім цього «у грі відбувається суттєва перебудова поведінки дитини – вона стає довільною» [53, 58].

Великий вплив гра має і на розвиток інтелектуальної сфери дитини. У грі не лише розвиваються, формуються окремі інтелектуальні процеси, операції, але і відбувається пізнавальна «децентрація», тобто змінюється позиція дитини у ставленні до оточуючого світу, формується механізм можливої зміни позиції і координації своєї точки зору з іншими можливими точками зору [там же].

Гра – це природна активність дитини. Тому її розвиток відбувається спонтанно, у відповідності з інтелектуальним дозріванням. При цьому зміст гри від чисто суб'єктивних побудов все більше наближається до адекватного відображення дійсності.

У вітчизняній педагогіці склалася класифікація дитячих ігор, що базується на ступені самостійності і творчості дітей у грі. Окрім рольових ігор виділяють ще імітаційні (наслідувальні) та ігри з правилами. До ігор з фіксованими правилами відносять рухові та дидактичні. Приймаючи участь у них діти виявляють творчість, придумуючи нові варіанти, використовуючи новий ігровий матеріал, з'єднуючи кілька ігор в одну і т.п. Рухові ігри чітко структуровані:

1. Імітаційно-процесуальні та елементарні ігри-вправи з предметами.

2. Театралізовані ігри за певним сюжетом.

3. Сюжетні ігри з нескладними правилами.

4. Ігри з правилами без сюжету.

5. Спортивні ігри та ігри-вправи з орієнтуванням на певні досягнення.[21, 58].

До ігор з правилами, як ми вже згадували, відносяться дидактичні ігри. Їх суть полягає у тому, що дітям пропонують вирішити навчальні задачі, складені дорослими у цікавій та ігровій формі. Мета цих ігор – сприяти формуванню пізнавальної активності дитини. Дидактичну гру використовують не лише як засіб закріплення знань, але як одну із форм навчання.

Дидактична гра включає у себе декілька компонентів: зміст, ігрові дії, правила, дидактичне завдання. Остання компонента є основним елементом дидактичної гри. Різноманітні і завдання, що ставляться в цих іграх. Наприклад, гра «Зоологічне лото». Ведучий по черзі відкриває маленькі картки і показує їх граючим. Через кілька днів хтось з дітей говорить: «Так грати нецікаво: подивився на картинку і знайшов тварину у своїй картці. Нехай ведучий просто називає тварину, а не показує картку». Потім діти придумують ще один варіант: ведучий говорить, де живе тварина і з якої букви починається його назва. Таких ускладнень може бути багато, усі залежить від фантазії граючих. Але незмінної залишається спрямованість дитини на рішення ігрової задачі в рамках прийнятих правил. В процесі цих ігор можна розвинути фонетичний слух, кольорочутливість ока, дати дітям уявлення про навколишній світ та ін..

Бачимо, що роль гри у психофізичного розвитку дитини провідна, оскільки в процесі гри відбувається розширення світоглядних орієнтацій, творчих можливостей, формується емоційні, вольові та ін. якості дитини.

Навчальна діяльність. Психологи встановили, що саме шестилітній вік дитини є найбільш оптимальним для того, щоб навчити дитину читати. У більш пізньому віці цей процес здійснюється з великими труднощами. Навчити дитину читати, напевне основне завдання, оскільки навчання взагалі передбачає роботу з підручником, як основним способом оволодіння знань. В процесі навчання дитина отримує знання про навколишнє, нові навики, уміння. Навчальна діяльність це перш за все діяльність, в результаті якої відбуваються зміни у самій дитині, тобто це саморозвиток та самовдосконалення.

Як і будь яка інша діяльність, навчальна передбачає мету та мотиви. Мета діяльності – усвідомлений результат. Та наскільки шестирічна дитина може усвідомити результат та прагнути до нього? Можна стверджувати, що першокласник у навчальній діяльності керується вимогами дорослих до нього і ці вимоги поступово стають його «особистою програмою». Результат діяльності шести річок своєрідний. Його основою є внутрішні зміни, набуті дитиною: знання, уміння, навики. Бажання досягти такого результату виникає у школярів поступово та не у всіх одночасно, оскільки для дітей цього віку внутрішня, пізнавальна мотивація навчання лише формується, а воля, як необхідний чинник навчання ще недостатньо розвинута. Доцільно підтримувати полімотивованість навчальної діяльності у школі: ігрову, престижну та ін.. та акцентувати увагу на ній у більшій мірі, особливо у першому півріччі навчання дітей у школі. Це підтверджує дослідження науковців Київський НДІ психології: домінуюче значення у дітей цього віку мають мотиви навчання, які знаходяться поза межами навчальної діяльності. Більшість дітей зацікавлює можливість реалізувати у ролі учня потребу у визнанні, у спілкуванні, в самоствердженні. На початку навчального року мотиви пов’язані із пізнанням, навчанням, відіграють незначну роль. Але до завершення навчального року ситуація дещо змінюється. Хоча ідеалізувати це покращення не варто, оскільки пізнавальні мотиви нестійкі, ситуативні. Вони потребують постійного та ненав’язливого підкріплення.

Ще однією важливою компонентою навчальної діяльності є так звані навчальні операції. На думку А. Запорожця «узагальнені навчальні знання не можуть бути просто перенесені з голови вчителя у голову дитини. Засвоєння навчальних понять передбачає, що учень володіє певними операціями, які дозволяють йому виділити та узагальнити ті властивості і співвідношення об’єктів, які складають зміст цих понять» [17, 61]. Щоб успішно навчатися дитині необхідно певні навики та уміння. До них відносять навики, які необхідні дитині на різноманітних уроках: додавання, віднімання виділення фонем, читання, письмо, малювання та ін. разом з тим існують і узагальнені уміння, які потрібні на любому уроці, навчальному занятті.

Не менш важливою компонентою навчальною діяльності є контроль. Цю дію може виконувати не лише учитель. Вважається, що контролювати власну навчальну діяльність має і сам учень, як кінцевий результат, так і проміжний.

Дослідниця А. Усова виділила три рівні розвитку у дітей навчальних умінь та дій контролю та, відповідно, три рівні оволодіння навчальною діяльністю [48, 19]. Більш конкретно характеристика рівнів подана у наступній таблиці.

Таблиця 2

Рівні розвитку навчальних умінь та дій контролю

Як бачимо, навчальна діяльність молодших школярів першого класу своєрідна, вона має певні особливості які доцільно знати та використовувати у роботі вчителю. В нашому випадку ці знання стосуються уроків образотворчого мистецтва.

Художня діяльність – це та віддушина, яка дає дитині можливість виразити та реалізувати себе у творчості. Як зазначає Н. Лейтес: «Діти взагалі близькі до так званого «художнього типу», для якого характерні яскравість сприйняття, наочна, образна пам'ять, багатство уяви та деяка недостатність абстрактного мислення» [22, 98]. Слід враховувати ще один аспект художньої діяльності. У цьому віці діти шукають засоби виразності не лише у власній творчості, але й оволодівають виразними засобами різноманітних художніх стилів, напрямків, засвоюють соціальний досвід та використовують його у своїх роботах. Ці заняття сприяють засвоєнню духовної культури суспільства.

Оскільки темою нашого дослідження є навчання дітей образотворчому мистецтву, більш детально ми зупинимось на образотворчості. До образотворчої діяльності відносять малювання, конструювання, ліпку, заняття декоративно-прикладним мистецтвом. Розглянемо їх.

Конструювання – це широко поширений серед дітей продуктивний видь діяльності. Воно має певні особливості, оскільки передбачає специфічні прийоми обстеження (уміння виділити основні частини, опорні деталі, їх розміщення та ін.), певні способи дій та побудови конструкцій. Розрізняють декілька видів конструювання: за зразком, за умовами та за задумом. Перший названий вид конструювання необхідний для розвитку конструктивної діяльності. Важливим для цього виду діяльності є зразок. Він може бути збірним чи цілісним. Збірний зразок використовують на початках конструктивної діяльності для усвідомлення суті процесу, відтворення цілісного – наступний крок у розвитку вміння конструювати.

Свої особливості має і конструювання за умовами. Цей вид конструювання виконується на основі умов, вимог, що ставляться до гри, чи висунутих дорослими. Завдяки цьому діти усвідомлюють залежність конструкції предмета від його призначення, набувають вміння враховувати висунуті вимоги, виконувати їх.

Широко використовують діти, особливо у ігровій діяльності, конструювання за задумом. У цьому виді конструювання яскраво виявляється здатність дітей до самостійного планування власної діяльності, тенденція до творчості. До 6, 7-річного віку при умові правильного керівництва з боку дорослих отруювання усіх видів досягає досить високого рівня.

Малювання. Цей вид діяльності є найбільш популярним серед дітей шестирічного віку. В останні роки образотворчу діяльність дитини розглядають як синтетичну діяльність, у якій виражаються різнопланові елементи психічного розвитку, засвоюються різноманітні елементи людської культури.

Малюнок шестирічної дитини має ряд особливостей: схематичність, не закритість, або прозорість (наприклад, зображаючи будинок ззовні, дитина малює меблі у середині будинку). Викликає труднощі передача динамічного стану у малюнку, плановості простору, повітряної та кольорової перспективи, діти не усвідомлюють створення складного кольору. Ці проблеми усуваються у процесі навчання дітей зображати.

У своїх малюнках шести річки не лише виражають власні знання про світ, але й емоційне ставлення до нього. Зміст малюнків дає змогу зрозуміти внутрішній світ дитини. Малюючи, діти виявляють особистісну потребу пізнання навколишнього світу. І по цьому ж малюнку, до деякої міри, можна вияснити рівень цього пізнання. Учні вивчають форму, пропорції, конструкцію, колір і фарби, просторове розміщення предметів, композицію. Одночасно вчитель навчає їх виявляти естетичні моменти: наскільки форма предмета є доцільною по своїй конструкції; чи гармонійна і пропорційна в окремих своїх частинах; наскільки плавні лінії; чи гармонійні і красиві форма і колір предмета, чи красиві яскраві полиски, рефлекси і переходи світлотіні; чи красиве поєднання предмету і фону. Все це набувається поступово, але дослідження науковців доводять, що чим більше розвинута у дітей спостережливість, вміння сприймати , чим більший запас уявлень, тим краще виконані їх малюнки.

В образотворчій діяльності шестирічних відображаються наступні особливості їх мислення: конкретність, образність. У ній виявляються інтереси дитини, темперамент, деякі статеві відмінності. Основними засобами для вираження власного ставлення до зображуваного є колір та лінія, колір використовується частіше. Крім того, у якості спеціального виразного засобу дитина використовує орнаментику та симетричну побудову, гіперболізацію або зменшення окремих предметів, композицію.

Велика кількість годин у початковій школі відводиться для уроків ліплення. Використовуючи пластичні матеріали такі як пластилін, пластику, глину, діти вчаться зображати об'ємні фігури і композиції. Завдяки ліпленню вони навчаються передавати красу тримірного світу, пропорційності, розуміти гармонію, а також усвідомлюють виразні можливості скульптури, як виду мистецтва.

Починаючи з дошкільного віку діти ознайомлюються зі світом декоративно-прикладного мистецтва, шлях від простої лінії до умовного зображення рослин, звірів, птахів, предметів дає змогу зрозуміти їм красу симетрії чи асиметрії, ритму, відчуття міри, як одного з естетичних канонів, розвиває смак. Ознайомлення учнів з різноманітними техніками, способами їх виконання збагачує їх емоційний світ, допомагає бачити прекрасне і відкидати спотворене. Цьому сприяє більш глибоке і розширене вивчення матеріалів і методів роботи з ними, вивчення творчої спадщини художників декоративного і народного мистецтва, практична робота учнів у цій галузі образотворчого мистецтва. Доступність декоративного мистецтва дозволяє кожній дитині виконувати завдання у художньо-практичній діяльності, що стимулює формування якісно нового рівня засвоєння естетичних цінностей: від позитивного емоційного реагування до естетичного сприйняття на змістовному рівні. Великий діапазон різноманітних технічних засобів: штамп, трафарет, декоративна діяльність різними матеріалами, а також велика кількість технік в основних видах декоративного мистецтва: аплікація, розпис, витинанка, писанкарство та ін., розкриває дітям світ реально існуючої краси, стимулює творчість. Все це відіграє важливу роль у формуванні естетичного сприйняття, духовності дітей.

Основне завдання вчителя при керівництві образотворчою діяльністю полягає у розвитку особистості дитини, її здібностей, емоційності, пізнавальної та вольової сфери. В процесі художньої діяльності активно формується сенсорика шестирічок, їх мислення, пам'ять, уява, формується художній смак, моральні якості, розвивається творча активність дітей.