Теоретичні основи організації оплати праці
Поможем в ✍️ написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

 

Увагу економістів здавна привертала проблема з'ясування суті винагороди за працю, її джерел, а також функції, які вона виконує за умов різних економічних систем. На поверхні економічних явищ заробітна плата виступає як винагорода за працю. Таке уявлення про заробітну плату склалося давно й існує дотепер.

Відомий англійський економіст В. Петі визначав заробітну плату як ціну праці. Цієї думки про заробітну плату дотримуються П. Самуельсон і В. Нордтхауз, більшість західних науковців, деякі російські та вітчизняні економісти.

У домарксовий період найближче підійшли до сучасного розуміння змісту заробітної плати за умов ринку класики буржуазної політичної економії А. Сміт і Д. Рікардо. Зокрема А. Сміт вважав, що заробітна плата є ціною праці, в основі якої лежить вартість засобів існування, необхідних для життя робітників, виховання дітей, які згодом замінять робітника на ринку праці. Отже, хоча Сміт трактував угоду між капіталістом і робітником як продаж останнім своєї праці, він фактично зводив заробітну плату до вартості робочої сили.

Вивчення питань розподілу знаходить детальне висвітлення з часів А. Сміта і Д. Рікардо, зокрема в його теорії трудової вартості. В подальшому економісти так званої суб'єктивної школи висунули декілька теорій, в яких тією чи іншою мірою розглядалися питання розподілу. Зокрема, в теорії цінності вважалося за необхідне величину мінової вартості виводити з інтенсивності людських потреб. З неї випливають ідеї про конкретну цінність, про залежність цінності виробничих благ від цінності споживчих благ. З теорії попиту-пропозиції випливало, що рівень мінової вартості необхідно встановлювати виходячи з попиту і пропозиції, а з теорії витрат виробництва (теорія Д. Мілля) - що мінова вартість складається з таких витрат, як заробітна плата та середній прибуток.

На відміну від представників суб'єктивної школи, які рівень цін встановлювали, виходячи з основних розподільних категорій (заробітної плати і прибутку), представники австрійської школи економістів прагнули теорію розподілу будувати на основі цінності і в зв'язку з цим розподіл розглядали як проблему постановки сукупної цінності окремих факторів виробництва, які брали участь у створенні певного матеріального блага. Зокрема, И. Тюнен в середині XIX ст. стверджував, що рівень заробітної плати визначається граничною продуктивністю робітника. Підставою для такого твердження представники даної школи вважали теорію граничної продуктивності, у відповідності з якою заробітна плата визначалася граничною продуктивністю робітника.

Підсумовуючи вищесказане можна зробити висновок, що всі вчення зводяться до трьох основних варіантів теорії вартості:

1) теорії попиту-пропозиції, згідно з якою ціна визначається їх співвідношенням;

2) теорії граничної корисності, згідно з якою ціна залежить від корисності товару;

3) теорії витрат виробництва, згідно з якою ціна визначається витратами виробництва.

Найбільш глибоко ці теорії, особливо проблема визначення цін, досліджені А. Маршаллом. Він стверджував, що середня ціна визначається функцією попиту і пропозиції, яка виражає кількісну залежність між змінами ціни і відповідними змінами попиту і пропозиції. Ці функціональні зв'язки можуть бути виражені графічно у вигляді кривих попиту і пропозиції. Ціна встановлюється в точці перетину обох кривих, тобто на рівні, при якому величина попиту буде рівною величині пропозиції. З підвищенням ціни знижується розмір попиту (відповідно зростає розмір пропозиції). Це яскраво проілюстрував послідовник А. Маршалла американський економіст П. Самуельсон на прикладі попиту і пропозиції при встановленні ціни на товар (рис.1.1).

 

Рис.1.1 Вплив пропозиції і попиту на ринкову ціну і кількість товару

 

Графік співвідношення попиту і пропозиції відображає стан справ на певний момент часу. Тут фіксується сукупна дія багатьох факторів. Якщо результат взаємодії факторів зміниться, зміниться і положення графіків.

За таким же принципом, як і для товару, розподіляються всі ресурси в умовах ринкових відносин. Відхилення можуть бути лише в результаті свідомого впливу на процес держави чи інших чинників, таких як податки,

субсидії, контроль, нормування тощо. Можливе і істотніше втручання держави з метою перерозподілу доходів для підтримання низькорентабельних чи навіть збиткових, але необхідних галузей. Ці принципи розповсюджуються також і на ціну робочої сили (рис.1.2).

 

Рис.1.2 Модель визначення ціни робочої сили

 

Заробітна плата, попит і пропозиція вимірюються залежними змінними величинами. Реальною величиною заробітної плати буде реальна вартість всього того, що можна придбати за неї при існуючому рівні цін. Ця величина залежить від натурального обсягу продукції, тобто від натуральних показників продуктивності праці.

На думку А. Маршалла, рівень заробітної плати перебуває в прямому відношенні до рівня продуктивності праці. Виходячи з цього, заробітна плата визначається аналогічно ціні на товари, тобто співвідношенням попиту і пропозиції. Однак є між ними і певна різниця. Якщо кожний вид товару має певні фіксовані параметри, то один працівник може відрізнятися від іншого за тисячами різних ознак. Навіть в рамках однієї і тієї ж категорії працівники відрізняються професійною підготовкою, досвідом, здібностями, енергійністю тощо. Робоча сила - зовсім не однорідна продукція. Вона є особливим товаром. Якщо її володар не задоволений запропонованою ціною, у нього все одно немає можливості відмовитись від її продажу. Він обов'язково змушений шукати покупця на свою робочу силу.

На умови продажу робочої сили, крім ринку, впливають певною мірою і суб'єктивні фактори, такі як то згуртованість працівників, сила і авторитет їх професійних спілок з одного боку і потреб підприємців в працівниках даної спеціальності з іншого. Тому привести у відповідність попит і пропозицію робочої сили досить важко. Однак, вони все ж таки приходять у відповідність з тими факторами, які визначають динаміку попиту і пропозиції. Таким чином, рівень заробітної плати (ціна робочої сили) і рівень зайнятості (кількість робочої сили) визначаються сумісно умовами, попитом і пропозицією на робочу силу.

У представників математичної школи проблема розподілу виступала лише як окремий випадок загальної теорії ціни, а саме теорії ціни продуктивних благ. Оскільки математики розглядали ці блага як речовий фактор, вони не цікавились специфічними умовами їх відтворення. Наприклад, вони вважали, що робітник повинен одержувати заробітну плату, рівну його граничній продуктивності, незалежно від того, чи забезпечує ця заробітна плата нормальне існування даного робітника чи ні. Роботодавець, за вченням математиків, повинен одержувати прибуток, незалежно від того, чи створює цей прибуток можливість подальшого нагромадження чи ні.

Теорію розподілу досить детально і скрупульозно розглянув Д. Кларк. В його роботах дана найбільш повна розробка теорії граничної продуктивності, яка базується на законі спадаючої дохідності. Цей закон встановлює співвідношення не між окремими товарами, а між затратами у виробництві і випуском продукції. Збільшення затрат (наприклад, праці) при незмінних інших затратах, приводить до збільшення виробництва кількості продукції. Однак додаткова кількість продукції, а рівною мірою і додатковий

дохід по відношенню до додаткових затрат стають все менші і менші. Це зменшення додаткового доходу є наслідком того, що нові дози змінюваних ресурсів (затрат) з'єднуються з усе меншими кількостями фіксованих ресурсів.

Теорія граничної продуктивності увібрала в себе всі основні економічні теорії попереднього періоду, стала як би їх синтезом. Вона поєднала в собі теорію гармонії інтересів і трьох інших: теорію обов'язковості і стримування, теорію витрат, граничної корисності І всіх їх об'єднала загальним принципом граничної продуктивності.

На думку Я. Певзнера та С. Брагінського, за умов рівноваги попиту та пропозиції вартість послуг всіх факторів (у тому числі робочої сили) відповідає їх граничній продуктивності, тобто вкладу у виробництво продукту (вартості). Саме ця вартість і виплачується робітнику - продавцю послуг праці. Більш конкретно ця величина визначається не тим, як оцінює підприємець потреби робітника для підтримання його життє - і працездатності, а результатами праці, тобто продуктивністю праці кожного власника робочої сили зокрема. Позитивним у такому підході є спроба оцінити вартість товару з точки зору не лише суспільних затрат виробництва, а й корисності, тобто його корисного ефекту.

Теорія граничної продуктивності знаходиться в тісній взаємозалежності із законом спадаючої продуктивності. Суть цього закону зводиться до того, що якщо безперервно збільшувати кількість зайнятих робітників при тих же розмірах капіталу, то продуктивність кожного нового робітника буде знижуватись через порушення оптимальних пропорцій між окремими факторами виробництва. Звідси витікає, що із збільшенням робітників при даній величині капіталу повинна знижуватись гранична продуктивність робітників, на основі якої визначається рівень їх заробітної плати. Іншими словами, цей закон встановлює зворотну залежність між рівнем зайнятості і рівнем заробітної плати.

Д. Кларк продуктивними вважав не тільки працю, але й капітал. В зв'язку з цим він стверджував, що "заробітна плата визначається граничною продуктивністю праці, а процент - граничною продуктивністю капіталу". В умовах ринкової економіки діє такий принцип розподілу суспільного продукту, при якому один і той же закон регулює заробітну плату і процент, останній безпосередньо визначається граничною продуктивністю. А отже, за Д. Кларком, в умовах ринкової економіки не може мати місце експлуатація, а існує справедливий розподіл суспільного продукту. Виходячи з принципів граничної продуктивності, Д. Кларк стверджував, що як робітники, так і роботодавці одержують те, що їм належить, тобто перші - продукт своєї праці, другі - продукт свого капіталу.

Теорія граничної продуктивності або граничної цінності Д. Кларка знайшла багато послідовників в країнах Заходу. її широке розповсюдження серед економістів обгрунтував Д. Кларк так: "Вони підривають основи марксистського вчення про додаткову вартість тим, що встановлюють вартість на цінності, а не на витрати праці і заміняють всі марксистські й інші форми вчення про експлуатацію теорією, згідно з якими кожний із факторів, беручи участь у виробництві є не тільки продуктивним, але й отримує винагороду у відповідності до свого вкладу в загальний продукт".

Американський економіст Р. Лейтер суть теорії граничної продуктивності охарактеризував так: "Найбільш широко прийнята в даний час теорія заробітної плати - це теорія граничної продуктивності. Суть цієї теорії в застосуванні до праці полягає в тому, що робітникам виплачується стільки, скільки вони економічно варті. Роботодавці наймають додаткових робітників за певну заробітну плату до тих пір, поки приріст вартості сукупного продукту, одержуваного в результаті праці кожного нового робітника, у всякому випадку дорівнює його заробітній платі. Праця, однак, є лише одним з факторів виробництва, а оскільки фактори можуть один одного замінювати, підприємець використовує той, який приносить найбільшу кількість продукції на кожну одиницю витрат".

Таким чином, згідно міркувань Р. Лейтера, ця теорія може бути правильною в умовах вільної конкуренції і повної зайнятості ресурсів. Однак теорія граничної продуктивності, обґрунтовуючи, що робітники повністю отримують заробітну плату за свою працю, не може пояснити відсутність прирощування праці робітників понад граничну продуктивність.

Важливе місце в питаннях регулювання економічних процесів, в тому числі і розподілу, належить англійському економісту Д. Кейнсу. Він сформулював принципи державного регулювання економіки у вигляді теорії зайнятості, на основі якої ним була розроблена програма антикризової економічної політики. В основу цієї програми покладений так званий "принцип ефективного попиту". Його обсяг залежить від двох груп факторів. Одна з них пов'язана з ринком споживчих товарів, Інша - з ринком засобів виробництва.

Розглядаючи питання про зв'язок між грошовою заробітною платою і ефективним попитом Д. Кейнс прийшов до висновку, що попит, від якого залежить збільшення зайнятості, можна розширити за рахунок зниження заробітної плати. Однак це відбудеться лише в тому випадку, якщо це зниження повною мірою зачепить три параметри ефективного попиту: схильність до споживання, граничну ефективність капіталу і норму відсотку.

Послідовно розглядаючи реакцію всіх трьох параметрів на зниження грошової заробітної плати, він стверджує, що зниження заробітної плати може розширяти ефективний попит лише в тому випадку, якщо це зниження приведе до пониження норми відсотку. Однак, в цьому випадку, ефект такого пониження рівнозначний банківській політиці щодо збільшення грошової пропозиції. А раз так, то навіщо знижувати заробітну плату, якщо цей же результат можна одержати за допомогою банківської політики збільшення грошової пропозиції. Звідси Д. Кейнс робить висновок про необхідність збереження стійкого рівня грошової заробітної плати чи навіть її підвищення. Причому, останньому фактору він надає перевагу через те, що "підтримувати фактичну зайнятість в межах достатньо близьких до повної зайнятості легше, коли в майбутньому очікується зростання заробітної плати, ніж в тому випадку, коли в майбутньому очікується її зниження".

Послідовники Д. Кейнса здебільшого підтримували його теорію державного регулювання економіки. В своїх поглядах вони також виходили з концепції функції споживання, яка виражає таку залежність між споживанням і доходом, при якій частка споживання в доході через значно повільніше зростання споживання поступово знижується, в результаті чого зростає потреба в капіталовкладеннях для підтримки попереднього темпу зростання.

На початку 30-х років минулого століття з'явилась неокласична теорія економічного зростання. Розглядаючи суть науково-технічного прогресу і його вплив на економічний розвиток суспільства, ця теорія разом з тим обґрунтувала принципи розподілу національного доходу. В її основі лежить теорія граничної продуктивності, висунута свого часу Ж. Сеем і детально обґрунтована Д. Кларком. Згідно цієї теорії, дохід кожного виробничого фактора (праці, капіталу, землі) визначається його ціною, яка в свою чергу, пропорційна виробленому ним граничному продукту. Ціною виробничого фактора і його кількістю (тобто пропозицією) визначається і його частка в сукупному суспільному продукті. Однак ця теорія не знайшла широкої підтримки. Вона базувалась на принципі вільної конкуренції, яка в цей час змінювалась різними формами монополістичного диктату корпорацій на політику ціноутворення та інших виробничих факторів.

Альтернативою цій неокласичній теорії економічного зростання і розподілу виникла посткейнсіанська теорія зростання і розподілу. В її основу покладено два твердження, а саме:

темпи зростання залежать від розподілу доходу, оскільки загальна величина заощаджень складається як сума заощаджень із заробітної плати і

прибутку. А через те, що схильність до заощаджень в одержувачів зарплати і прибутку різна, то зміни в розподілі будуть змінювати загальну суму заощаджень;

сам розподіл доходу залежить від темпу нагромадження капіталу. В роботах Н. Калдора, Д. Робінсон, Л. Пазинетті, Д. Крегеля та інших економістів були висвітлені основи даної теорії. В найбільш повному І закінченому вигляді вона постала в моделі Н. Калдора. В ній темпи зростання і розподілу доходу є внутрішньо взаємопов'язаними категоріями. Оскільки, як передбачав Н. Калдор, доходи суспільства розподіляються між різними класами і кожний з яких має свою постійну схильність до заощаджень, то співвідношення в розподілі визначає рівень заощаджень суспільства в цілому, а отже, норму нагромадження і темпи зростання. З іншої сторони, досягнення певних темпів зростання вимагає певної норми нагромадження, а отже, І відповідного розподілу доходу. Отже, темпи зростання і норма нагромадження є факторами, які в свою чергу впливають на розподіл національного доходу.

Д. Робінсон в своїй моделі зростання розглядає три класи: робітники, які витрачають весь свій дохід на предмети споживання; підприємці, які одержують заробітну плату як управляючі, а також частку прибутку разом із характерним для рантьє доходом у вигляді процентів і дивідендів; рантьє, які живуть на ренту, проценти і дивіденди. Загальна сума доходів розподіляється між заробітною платою, прибутками, витратами рантьє і їхніми заощадженнями. Кожна з категорій розподілена між секторами споживання і виробництва таким чином, що супутна вартість в секторі споживання перевищує фонд заробітної плати, оскільки предмети споживання повинні бути передбачені і для інших класів. Звідси Д. Робінсон робить висновок, що робітники повинні виробляти додатковий продукт, тому що інакше не можна одержати прибуток.

Д. Робінсон обґрунтовує думку про те, що підвищення заробітної плати, (в міру підвищення продуктивності праці) вирішує як протиріччя економічного зростання в умовах технічного прогресу, так І виступає його найважливішим стимулом.

В підвищенні заробітної плати, на думку Д. Робінсон, однаково заінтересовані як підприємці, так і профспілки: перші - тому, що воно створює попит і стимулює технічний прогрес, другі - тому, що покращуються матеріальні умови працівників.

Висновки представників посткейнсіанської теорії зростання про те, що підвищення заробітної плати є стимулом технічного прогресу, мали важливе значення для подальшого розвитку теорії розподілу.

В останній період окремі економісти Заходу вважають, що через монопольне встановлення великими корпораціями цін відбувається поступове відмирання ринку. Зокрема, американський економіст, лауреат Нобелівської премії Д. Гелбрейт вважає, що оскільки ціни фактично фіксуються великими корпораціями і профспілками, то відповідно і контроль над заробітною платою і цінами повинен здійснюватись шляхом переговорів їх між собою. Причому, профспілки тільки тоді погодяться на обмеження зростання зарплати, коли будуть впевнені, що інфляції не буде. Тому, вважає він, необхідно виробити певні орієнтири в її підвищенні і звернутися за допомогою до законів при їх порушенні. Прямий адміністративний контроль над зарплатою і цінами дозволить знизити відсоток по кредиту, що буде сприяти діяльності дрібних і середніх підприємств, збільшить зайнятість без зростання інфляції. Можливо це буде лише в тому випадку, - вважає Д. Гелбрейт, - якщо ціни більшості підприємств, які не входять в систему корпорацій, будуть підпорядковані закону ринкової конкуренції. Такі основні принципи теорії змішаної економіки, яка прагне синтезувати в собі монополізм корпорацій і ринкову конкурентну боротьбу.

Важливе місце серед сучасних теорій, покликаних обґрунтувати трансформацію капіталізму, належить концепції людського капіталу. В ній знайшли відображення ті зрушення в сфері відтворення робочої сили, породжені науково-технічною революцією. Найбільш діяльну участь в її створенні прийняли американські вчені. В даний час вона визнана більшістю західними економістами. Центральним пунктом, або ядром даної концепції є принцип аналогії в процесі формування робочої сили з процесом формування капіталу. Під людським капіталом розуміють знання, навики і здібності людини, які сприяють зростанню її продуктивної сили. Як писав один із авторів цієї концепції Т. Шульц "він є форма капіталу, тому що стає джерелом майбутніх заробітків чи майбутніх задоволень, чи того й іншого разом. Він людський тому, що є складовою частиною людини".

Важливими формами вкладу в людину автори концепції вважають освіту, підготовку на виробництві, міграцію, пошук інформації про ціни і доходи, народження і виховання дітей. Освіта і підготовка на виробництві підвищують рівень знань людини, тобто збільшують обсяг людського капіталу; охорона здоров'я, скорочуючи захворюваність і смертність, продовжують строк його служби; міграція і пошук інформації сприяють переміщенню робочої сили в райони і галузі, де праця краще оплачується, тобто підвищують ціну за послуги людського капіталу; народження і догляд за дітьми створюють людський капітал на наступне покоління.

Розгляд всієї концепції людського капіталу не є для нас необхідністю, тому цим обмежимось і детальніше зупинимось на її розподільчому аспекті. З виникненням цієї концепції з'явився, крім раніше відомих факторів, за якими розподілявся дохід - праця, земля, капітал, ще Й четвертий фактор - людський капітал. На думку прихильників концепції людського капіталу капіталізм змінює свою соціальну природу в результаті того, що, поряд з власниками засобів виробництва, з'являються і розвиваються нові власники - володарі людського капіталу. Як відзначає Т. Шульц, "робітники стали капіталістами в тому розумінні, що вони набули багато знань і навичок, які мають економічну цінність".

Найповніше з цього погляду авторами концепції розглядаються питання розподілу заробітку залежно від рівня освіти, віку, ступеня особистої обдарованості тощо. Найбільш повно увага звертається на фактор освіти. Зокрема, як вказують американські економісти, відмінністю в рівні освітньої підготовки пояснюється близько 25% загальної нерівності в заробітках. Приблизно таке ж значення виробничого досвіду. Ще одним важливим фактором, який впливає на величину заробітної плати, вважається тривалість відпрацьованого часу. На частку трьох цих факторів (освіти, досвіду і числа річних робочих тижнів), - як вважає Д. Мінцер, - приходиться 2/3 всіх відмінностей в рівні заробітків.

Необхідно сказати, що з 60-х років минулого століття в країнах Заходу факторам людського капіталу почала приділятись серйозна увага. Освіта вже перестала сприйматись як один з видів невиробничого споживання і витрати на неї почали розглядатись як інвестиції, тобто вкладення, які дають безпосередній економічний ефект. Невід'ємним елементом державної діяльності країн з ринковою економікою стає політика робочої сили, виникає ціла серія програм щодо перепідготовки кадрів, розробляються різні методи організації планування освіти.

Сучасні економісти країн з розвинутою ринковою економікою розглядають і обґрунтовують рівні заробітної плати лише із співвідношень між попитом і пропозицією на працю. Вони виходять з того, що людину, звичайно, не можна розглядати як товар. Але, разом з тим, необхідно констатувати той факт, що люди за певну ціну здають свої послуги в оренду. Ці послуги певного конкретного працівника виражаються безпосередньо в його мускульній енергії, Інтелекті, кваліфікації, професійній майстерності досвіді тощо. Платою за послуги працівників служать певні ставки заробітної плати. Для більшості людей кожної країни заробітна плата є єдиним джерелом доходу і відіграє надзвичайно велику роль в матеріальному добробуті як працівника особисто, так і його сім'ї.

Як же виглядають послуги працівників на ринку праці? Якщо взяти певну категорію працівників однакової кваліфікації, які витрачають однакові зусилля для виконання певної роботи, то і рівень їх заробітної плати повинен бути однаковим. Ніякий підприємець не стане платити одному працівнику більше, ніж він платить за таку ж роботу іншому, і з іншої сторони, жоден працівник не зможе вимагати за свої послуги більш високий заробіток порівняно з іншими працівниками однакової з ним кваліфікації.

На ринок праці великий вплив мають як рівень продуктивності праці, так і наявність робочої сили. Аналізуючи ці фактори, П. Самуельсон вказує, що при рівних можливостях попиту і пропозиції рівень заробітної плати буде вищим там, де вища продуктивність праці і менша пропозиція робочої сили.

Оскільки купівля - продаж робочої сили об'єктивно виступає у формі купівлі-продажу праці, то вартість (а тим самим і ціна) робочої сили перетворюється на заробітну плату, тобто набуває перетвореної форми. Така форма, оскільки заробітна плата приховує купівлю-продаж робочої сили і стирає межі між необхідною та додатковою працею, приховує наявність експлуатації. Вартість робочої сили, виражена у грошах, набирає форми ціни робочої сили. Отже, заробітна плата є грошовим виразом вартості і ціни товару робоча сила. її речовим, матеріальним змістом виступає кількість життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили найманого робітника І членів його сім'ї. Це життєвий фонд робітника, який за умов товарного виробництва має і вартісний, і грошовий вираз.

Отже, першим економічним законом, який регулює величину заробітної плати, є закон вартості робочої сили. Його вимоги зводяться до того, щоб величина заробітної плати забезпечувала нормальні умови відтворення робочої сили, не була нижчою від того рівня, який не дає змоги підтримувати стан постійної працездатності й утримувати членів сім'ї,

У даному випадку заробітна плата виконує одну з основних функцій - відтворювальну. Ця функція передбачає забезпечення сприятливих умов для відтворення робітника - носія робочої сили. Якщо заробітна плата буде значно нижчою від вартості робочої сили, то остання перебуватиме у занедбаному стані. Робітник буде не придатний виконувати трудові функції, утримувати та виховувати дітей, які повинні у майбутньому його замінити. Крім цієї функції, заробітна плата відображає певне коло товарно-грошових відносин з приводу купівлі-продажу робочої сили. Оскільки робоча сила є товаром, то її ціна, як і всіх інших товарів, регулюється співвідношенням між попитом і пропозицією.

При зниженні попиту або збільшенні пропозиції ціна робочої сили зменшується. Отже, наступним економічним законом, що регулює зарплату, є закон попиту і пропозиції. На розмір заробітної плати впливає дія законів зростання продуктивності праці і підвищення потреб населення. Дія цих законів Іноді суперечлива, але саме вони зумовлюють загальну динаміку заробітної плати.

Для форми впливу згаданих економічних законів на розподільчі відносини, зокрема на заробітну плату як основного їх елемента, вирішальне значення мають характер відносин власності, існуючий господарський механізм, політична система та інші фактори. Одна величина вартості товару робоча сила у процесі свого руху виражається різними економічними величинами. У руках роботодавця вона є змінним капіталом, тобто не лише вартість засобів існування робітника, а й вартість, що змінює свою величину. У руках робітника ця вартість втрачає здатність до самозростання, перестає бути капіталом і перетворюється на дохід.

Згідно з теорією "факторів виробництва" праця є одним із таких факторів, а робітник як його власник справедливо отримує свою частку у формі заробітної плати. Так, англійський економіст Дж. Стречі стверджував, що згідно з природним законом "кожен повинен отримати стільки, скільки дали його послуги виробництву: робітник - свою заробітну плату за працю, роботодавець - свій процент за "очікування" і прибуток за "ризик".

Цю теорію останнім часом підтримують деякі російські та вітчизняні науковці. За К. Марксом, за умов капіталістичного способу виробництва, роботодавець при найманні робітника оплачує не вартість продукту його праці, а вартість робочої сили. Робоча сила, тобто здатність людини до праці, є таким товаром, споживання якого є уречевленням праці і створенням вартості. Робоча сила - це сукупність фізичних і духовних властивостей людини, які вона застосовує у процесі виробництва споживних вартостей. Робоча сила є основним елементом продуктивних сил у будь-якому суспільстві, але товаром стає лише за умов ринкової економіки. Це зумовлено тим, що робітник позбавлений власності на засоби виробництва і на засоби існування, але сам особисто є вільним, тобто власником робочої сили, і може розпоряджатися своєю робочою силою.

Роботодавець купує робочу силу, точніше тимчасове розпорядження нею, але її виробниче споживання означає включення у процес праці не лише фізичних і духовних властивостей людини, а всієї людської особи з притаманними їй метою, волею, свідомістю, культурними навичками тощо. Це надає вартісним властивостям людської робочої сили особливого характеру І позначається на кожній Із сторін такого товару, як робоча сила.

З погляду споживної вартості специфіка даного товару полягає в тому, що у процесі її споживання вона не зникає, а створює нову вартість, більшу від вартості самого товару робоча сила. Отже, в основу визначення споживної вартості товару покладено абстрактну працю (певну її кількість). Конкретна праця не є для роботодавця специфічною споживною вартістю, оскільки вона не впливає на процес самозростання вартості. Тому специфічність вартості товару робоча сила полягає у здатності до такої кількості абстрактної праці, яка перевищує необхідні затрати праці на відтворення самої робочої сили.

При з'ясуванні даної проблеми у деяких надбаннях західних науковців має місце двоїстість. Шведський економіст К. Еклунд, визнаючи наявність трьох факторів виробництва (праці, капіталу І природних ресурсів), водночас пише, що "у тих, хто має капітал, інше суспільне становище, ніж у тих, хто продає свою робочу силу".

Російські економісти Я. Певзнер та С. БрагінськиЙ в основному поділяють теорію факторів виробництва і вважають, що неоплачена праця є лише одним із джерел прибутку "значення якого в міру розвитку капіталізму прогресивно зменшується", що інші фактори створення вартості як продукту минулої праці або природи "виступають як рівноправні щодо праці". При цьому вони стверджують, що йдеться не про вартість робочої сили, а про вартість послуг, які надаються цією робочою силою (послуги праці). На їхню думку, робоча сила є предметом кулівлі-продажу за умов рабовласництва та кріпацтва, а при капіталізмі продаються її послуги на певний, зумовлений контрактом час, а робітник залишається господарем самого себе.

Отже, заробітна плата виступає як винагорода за працю. Таке уявлення склалося давно і існує дотепер. Дослідженням питань заробітної плати займалися представники класичної школи, кейнсіанства. Досліджують дані питання і сучасні економічні школи. Значний внесок в розробку теоретичних основ оплати праці зробили А. Сміт І Д. Рікардо, К Маркс, Д. Кейнс, А. Маршалл, Д. Кларк, Р. Лейтер, Д. Гелбрейт, П. Самуельсон і багато інших.

Дата: 2019-05-28, просмотров: 193.