Необхідність ознайомлення учнів з образами творців фізичної науки досить очевидна. Складнішим є питання про те, що і як потрібно сказати про того чи іншого вченого, враховуючи той мінімум часу, який має вчитель для повідомлення не програмного матеріалу.

Важливим методичним завданням є визначення змісту і форми викладу біографічних відомостей про вчених як специфічного навчального матеріалу.

Оцінка біографічного матеріалу з точки зору педагогічного ефекту, який він повинен викликати, означає перш за все, що біографія вченого будується не як хронологія подій і дат, яка дозволяє в хронологічній послідовності простежити за життям вченого, а як своєрідний етюд, що дозволяє кількома фактами виявити найбільш притягуючи в житті і поглядах даної людини, “оживити” його образ, зробити його пам’ятним, близьким для учнів. Тут іноді достатньо кількох штрихів, кількох фактів з життя вченого, відгуку про нього колег, одного-двох афористичних висловлювань вченого ( ( “ Кожна людина може зробити те, що може зробити інша. ” – Т. Юнг; “ Мислю – отже, існую”. – Р.Декарт). А іноді можна навести гумористичний вислів, епізод з життя, і вчений стане ближчим, доступнішим. Все це не потребує великих затрат часу, але дуже пожвавлює урок, і цим не можна нехтувати.

Отже, навчальна біографія вченого – це не хроніка подій його життя, а “біографія” його думок, поглядів і вчинків на фоні тих соціально-політичних умов, в яких він жив і працював.

Вводячи учнів в духовний світ кращих представників фізичної науки, ми допомагаємо учням сформулювати їх життєві позиції, цілі та ідеали. Тому потрібно вибирати з біографії вчених ті відомості, які є найбільш актуальними для сучасної молоді і які можуть допомогти їм звільнитися від шкідливих звичок. Наприклад. Враховуючи окремі факти, які говорять про існування у деяких людей “культу речей”, слід було б частіше показувати, на скільки невимогливими були до зовнішніх атрибутів життя люди науки, які вимірювали своє щастя не предметами комфорту, а тим, в якій мірі вони змогли “звільнитися від власного Я “ і віддатися зовсім нелегкій справі – служінню людям на шляху істини.

Тобто дуже важливо звертати увагу учнів на героїчний епос наукових відкриттів, на прекрасні риси в біографії вчених ( юність М.Фарадея, біографія Ломоносова, “відречення” Галілея і ін.).

Актуальними є приклади з життя вітчизняних вчених. Самі розповіді про те, який великий внесок в розвиток світової науки зробили вітчизняні вчені, безперечно буде сприяти розвиненню в школярів почуття національної гідності. Питання історії розвитку української фізики висвітлені в роботах Г.К.Кордуна, Ю.А.Храмова, О.Янковського, О.Біланюка. В них можна знайти дані про життя та наукову діяльність видатних та маловідомих українських вчених: Ю.Дрогобича, З.Скари, Ф.Прокоповича, М.Пильчика, І.Пулюя, Ю.Кондратюка (О.Шаргея), Г.Лангемака, Нобелівського лауреата І.Тамма, В.Челомея та ін.

Потрібно створити в учнів вірне уявлення про характер наукової діяльності, показавши, що це – праця, до того ж дуже нелегка. Ознайомлюючи учнів з тим, як думали, як шукали істину кращі представники науки, ми повинні озброїти учнів хоча б деякими елементами наукового мислення. Біографічний матеріал в зв’язку з цим повинен навчати учнів науковому підходу до вирішення повсякденних проблем. Це означає, що в біографію вченого треба включити не лише відомості про те, що він зробив і який його внесок в науку, але і те, що його змусило звернутися до цієї проблеми, чому він вибрав саме таке її вирішення, чому він думав так, а не інакше.

Образ вченого стає яскравішим і притягуючим не через величні слова на його адресу ( тим більше, що людство вже витратило весь свій запас метафор та епітетів щодо таких людей, як І.Ньютон чи А.Ейнштейн), а через глибини його думок і величі духу.

Звичайно, слід повідомити, наприклад, відому епітафію на могилі Ньютона, бо, дійсно, “нехай смерті радіють, що існувала така прикраса роду людського”, але велич Ньютона буде відчутною тоді, коли буде продемонстровано, що було в механіці та оптиці до Ньютона і якими вони стали після нього.

Як і взагалі в навчанні, говорячи про вчених, потрібно бути переконливим. Тому перелік особистих рис вченого сам по собі мало що дає. Кращий спосіб познайомити учнів з образом вченого – це читання його висловів про науку, про людей, про життя, про себе. Нехай учні над ними подумають.

Не слід малювати вчених людьми, які не мають недоліків, людьми, якими залишається лише захоплюватись і які неспіврозмірні зі звичайними смертними, що наслідування їм здається безперспективною справою.

Звичайно, кожний вчений - своє рідна особистість і має неповторну індивідуальність, розкрити яку дуже важливо. Але в духовному образі видатних вчених є дещо загальне, об’єднуюче їх і найбільш повчальне для молодого покоління. Розкриваючи це загальне під час ознайомлення школярів з біографічними відомостями, ми поступово формуємо в свідомості учнів узагальнений образ, свого роду “колективний портрет” вченого-фізика.

Під час викладу історичних питань слід також керуватися такими положеннями:

1) Відкриття у фізиці і винаходи в техніці слід співставляти з іншими подіями всесвітньої та вітчизняної історії.

2) Для цих співставлень можна використовувати знання учнів по вітчизняній та всесвітній історії. Хронологічні дати потрібно давати не лише від прийнятої ери, але і вказувати період часу, що минув з тих пір. Так, наприклад, говорячи про відкриття закону Архімеда, потрібно не лише вказувати, що Архімед жив з 287 до 212 р. до н.е., але і вказувати, що жив він приблизно ( 250 + 2001), чи більше 2200 років тому.

3) Підвищенню інтересу учнів та пожвавленню викладу допомагають також зачитування уривків з першоджерел. Характерним прикладом таких уривків можуть бути витримки з листа ( 26 липня 1753р. ) М.В.Ломоносова президенту Академії наук Шувалову ( див. Додаток 1 ).

4) Слід враховувати особливу цінність демонстрації фотографій та малюнків історичних пам’яток та документів. Ці демонстрації в значній мірі допомагають учням отримати уявлення про історичну епоху та умови життя та роботи вчених. До числа таких документів відносяться, наприклад, малюнки та фотографії “Смерть Ріхмана”[1] (див. Додаток 2), “Дослід О.Геріке” ( див. Додаток 3) , “Пізанська башта“ (див. Додаток 4),

“Стовп Вольта” (див. Додаток 5), “Легенда про Едісона” (див. Додаток 6), “ Математичні начала натурфілософії І.Ньютона” (див. Додаток 7) і т.п. Крім того, необхідно показувати хороші портрети вчених[2]. (див. Додаток 8, Додаток 9).

5) Історичний елемент повинен знайти особливо велике місце у позакласній роботі та в читанні учнів. Учні можуть на заняттях гуртка підготувати розповідь про вченого, перемалювати його портрет чи зробити про нього плакат(стенд) для фізичного кабінету. В окремих випадках можна наукові події представити на сцені, драматизувати їх.

6) Для ефективності застосування історичного матеріалу він повинен чітко відповідати навчальній програмі.

РОЗДІЛ 2