Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
| Показ ники | Один. вимір | Місяці | Серед ньоріч ний показ ник | |||||||||||
| Сі чень | Лю тий | Бере зень | Кві тень | Тра вень | Чер вень | Ли пень | Сер пень | Вере сень | Жов тень | Листо пад | Гру день | |||
| Середня температура | Сº | - 7,4 | -6,9 | 2,6 | 8,2 | 16,2 | 19,4 | 21,1 | 19,8 | 14,5 | 9,0 | 2,6 | -5,8 | 8,3 |
| Опади | мм | 22 | 22 | 28 | 44 | 66 | 89 | 84 | 66 | 49 | 44 | 33 | 27 | 574 |
| Сніговий покрив | см | 8 | 10 | 5 | - | - | - | - | - | - | - | 2 | 6 | - |
З таблиці видно, що середньорічна температура повітря для даної місцевості становить + 8,3º С, а середньорічна кількість опадів – 574 мм. Найбільше випадає їх в червні і липні. Найвища температура припадає на липень і серпень, а найнижча – на січень і лютий. Сніговий покрив здебільшого не глибокий і не стійкий. Бувають часті відлиги і випадання дощу.
Осінньо-зимовий період у більшості випадків складається сприятливо для одержання добрих сходів, росту і розвитку сільськогосподарських, і особливо зернових, культур.
Однак, одним із несприятливих факторів для перезимівлі озимих культур є часті і глибокі відлиги. Найбільше шкоди вони завдають при сумі температур +5º С і -6º С, які призводять до розставання і утворення льодової кірки.
Напрямок вітрів восени та взимку переважно південно-східний. Влітку переважають північно-західні вітри, які приносять значну кількість опадів.
Якщо аналізувати погодні умови поточного 2000 року, то слід сказати, що на початку року, зразу ж після сходження снігового покриву, майже не спостерігалося випадання опадів, що негативно вплинуло на ріст і розвиток сільськогосподарських, в тому числі і зернових, культур. І лише в другій половині червня ситуація дещо змінилася на краще – почалися часті дощі. Крім того, на початку липня над територією області пронеслися стихійні грози, зливи, град.
Що стосується ґрунтів, то одним із факторів ґрунтоутворення є породи, на яких залягають ґрунти. Ґрунти залягають на схилах різної крутизни і експозицій.
Охарактеризуємо за допомогою таблиці структуру ґрунтів в Товаристві з обмеженою відповідальністю “Великоглибочецьке” на сьогоднішній день.
Таблиця 16 [11]
Ґрунти і їх структура в ТОВ “Великоглибочецьке” 2005 р.
| Ґрунти | % гумусу | Площа, га | Структура, % |
| Ясносірі опідзолені | 1,78 | 80,1 | 10,6 |
| Чорноземи опідзолені | 3,22 | 429,9 | 57 |
| Сірі опідзолені | 1,81 | 100,1 | 13,2 |
| Темносірі опідзолені | 2,57 | 52,1 | 6,9 |
| Сірі опідзолені, середньозмиті | 1,33 | 20,2 | 2,6 |
| Темносірі опідзолені, середньозмиті | 2,57 | 7,2 | 0,9 |
| Опідзолені середньозмиті | 1,64 | 5,1 | 0,6 |
| Чорноземи слабо реградовані | 2,80 | 50,9 | 6,7 |
| Лучні глибокі наносні | 2,8 | 2,9 | 0,3 |
| Лучно – болотні | 2,57 | 2,1 | 0,2 |
| Всього: | 2,28 | 754 | 100 |
Аналізуючи дані цієї таблиці можна зробити висновок, що на території господарства значне місце займають чорноземи опідзолені. Вони мають глибокий гумусовий профіль. За вмістом гумусу поділяються на слоїстогумусні (менше 3 %), мало гумусні (3 - 5,5 %) і середньо гумусні (більше 5,5 %). Гумусовий профіль досягає 100 – 130 см, а в окремих місцях 200см. Вони мають нейтральну реакцію ґрунтового розчину і досить сприятливі водно-фізичні властивості.
За фізико-хімічними, агро-фізичними властивостями, вмістом елементів живлення чорноземи – най родючіші ґрунти зони. Впровадження раціональних, стосовно до конкретних умов, способів обробітку ґрунту, чергування культур у сівозміні, системи удобрення забезпечують безперервне підвищення родючості цих ґрунтів, а в результаті – зростання врожайності сільськогосподарських культур.
Чорноземи опідзолені займають значне місце в ТОВ “Великоглибочецьке” переважно на лесових породах. Гумусовий горизонт цих ґрунтів сягає глибини 40-50 см. Структура і водно-повітряний режим сприятливий для вирощування високих врожаїв сільськогосподарських культур. Чорноземи глибокі містять багато необхідних для рослин поживних речовин, характеризуються високою біологічною активністю, що зумовлює їх високу потенціальну родючість. Проте в цих ґрунтах не вистачає рухомих форм фосфору, тому ці ґрунти потребують внесення фосфорних добрив.
У даній кліматичній зоні мають місце такі несприятливі умови для вирощування сільськогосподарських, зокрема зернових культур:
1) Вимерзання озимих посівів, особливо на підвищених горбах. Найчастіше це буває в кінці лютого – початок березня.
2) Випрівання посівів. Це буває в так званих “блюдцях”.
3) Зливи і гради в літні місяці.
4) Можливі осінні зазори, які можуть пошкодити картоплю, овочі, цукрові буряки.
2.3.Посівні площі, врожайність, валові збори зернових культур. Структура посівних площ. Основні робочі процеси на вирощування зернових.
Особливе місце серед галузей рослинництва займає виробництво зерна. Стан зернового господарства характеризується складом і розміром посівних площ, урожайністю і валовим збором продукції, економічною ефективністю виробництва.
Структура посівів зернових культур змінюється з кожним роком. По Україні в 1998 р. посівні площі зернових склали 41 %, а в 1999р. 39,2 %. Тут спостерігається зменшення. Це саме і стосується основної продовольчої культури – пшениці. В 1998 р. її посівні площі займали 44 %, а в 1999 р. – питома вага зменшилася до 41 %.
Таку ж саму ситуацію ми можемо побачити в Товаристві власників “Поділля” (на основі табл. ). З даної таблиці можна сказати, що порівняно з 1998 р. в 1999 р. і в 2000 р. значно зменшились посівні площі під ярий ячмінь, горох і яру пшеницю.
Позитивним є те, що питома вага зернових і всіх площах посіву з кожним роком збільшується.
Таблиця 17 [2]
Структура посівних площ ТВ “Поділля” за 1998, 1999, 2000 рр. (га)
| Назва культури | 1998р. | % | 1999 р. | % | 2000 р. | % |
| Озима пшениця | 310 | 52,9 | 310 | 56,8 | 300 | 724 |
| Озиме жито | 5 | 0,8 | 5 | 0,9 | 17 | 4,1 |
| Яра пшениця | 70 | 11,9 | 50 | 9,1 | 7 | 1,6 |
| Ярий ячмінь | 120 | 20,5 | 82 | 15,0 | 40 | 9,6 |
| Гречка | 20 | 3,4 | 40 | 7,3 | 30 | 7,2 |
| Горох | 40 | 6,8 | 20 | 3,6 | 10 | 2,4 |
| Боби | 10 | 1,7 | 8 | 1,4 | 5 | 1,2 |
| Вика | 10 | 1,7 | 10 | 1,8 | 5 | 1,2 |
| Всього зернових: | 585 | 100 | 545 | 100 | 414 | 100 |
Також на основі даної таблиці можна сказати, що найбільшу питому вагу в структурі посівних площ займає озима пшениця. Це пояснюється тим, що вона краще використовує вологу весняно – літнього періоду і дає високий урожай, що забезпечує більш стійкі валові збори зерна. Також зерно пшениці має високі продовольчі якості і широко використовується для виробництва різноманітних продуктів. В даному господарстві слід збільшити посівні площі зернобобових , оскільки ці культури є основним джерелом кормового білка.
Одним з найважливіших показників рівня ведення зернового господарства є врожайність і валові збори зерна. При вищій врожайності потрібну кількість зерна можна одержати з меншої площі. Це дуже важливо зараз, коли посівні площі сільськогосподарських культур зменшуються. По Україні найвища врожайність у озимої пшениці, в останні роки вона перевищує 30 ц/га. Таку ж саму ситуацію можна побачити і у ТВ “Поділля”. З таблиці 18 можна побачити, що найвищу врожайність і найбільш валові збори має озима пшениця. Але негативним є те, що з кожним роком спостерігається зниження врожайності, а отже, і валових зборів у цієї культури. Найнижча врожайність у круп’яних культур – гречки, особливо в 1999 році та у 2000 році.
У цієї культури урожайність в межах 4,35 – 9,5 ц/га, це більше як у тричі менша, ніж у пшениці. Дальше підвищення врожайності зернових культур у цілому можна досягти завдяки удосконаленню структури їх посівних площ, зокрема збільшенню питомої ваги площ високоврожайних і зменшенню низьковрожайних культур [2].
Що стосується валових зборів зернових культур, то тут теж спостерігається з кожним роком зменшення валових зборів зерна. Це має великий мінус для розвитку даної галузі. У 2000 році, порівняно з 1999 роком, валовий збір зернових знизився аж на 3469 ц, а порівняно з 1998 роком на 4365 ц. Для того, щоб збільшити валові збори зерна при високій його якості необхідно перш за все впроваджувати у виробництво нові сорти інтенсивного типу і вирощувати їх з урахуванням фізіологічних особливостей. Необхідно вирощувати зернові культури по найкращих попередниках на основі прийнятих сівозмін; перехід від окремих заходів боротьби з шкідниками, бур’янами і хворобами до інтегрованих систем боротьби з ними і багато інших заходів.
Поряд із збільшенням виробництва зерна в даному господарстві особливе значення має підвищення його якості. Питання якості зерно продукції особливо гостро постає нині, коли навіть якісне зерно продається в умовах ринкової конкуренції, тобто попит вимагає більш кращого та більш дешевого зерна. Якщо за старої системи збуту пшениця низької хлібопекарської якості могла бути використана тими ж державними хлібоприймальними структурами для переробки на комбікорми, то тепер, коли комбікормова промисловість майже не працює, таке зерно користується меншим попитом. Вирощувати низькоякісне зерно стає невигідно [14].
У підвищенні економічної ефективності виробництва зерна велику роль відіграє організація виробничих процесів (таких як підготовка ґрунту, сівба, догляд за посівами і збирання урожаю). Вони є складовою частиною технологічних карт по вирощуванню кожної культури. Розглянемо види робіт, які виконуються при вирощуванні озимої пшениці, попередник – багаторічні трави.
Розрізняють основний і передпосівний обробіток ґрунту, який включає в себе лущення стерні, оранку, передпосівне боронування і культивацію.
Оранка призначена для того, щоб створити сприятливі умови для накопичення вологи, поживних речовин в ґрунті тощо. До оранки застосовують такі агротехнічні вимоги: дотримання заданої глибини, проведення її в кращі для культури строки, якісна заробка на дно борозни органічних і мінеральних добрив, якісний обробіток поворотних смуг.
Передпосівний обробіток ґрунту під зернові культури складається з боронування, шлейфування та культивації. Боронування і шлейфування проводять з метою вирівнювання поля, знищення ґрунтової кірки, рихлення поверхневого шару ґрунту і закриття вологи. Культивацію виконують також для вирівнювання поверхні ріллі, рихлення ґрунту і знищення бур’янів. Сівба – одна з найбільш відповідальних і складних робіт в сільському господарстві. Від її якості великою мірою залежить майбутній урожай. Затрати праці на свбу у загальних затратах складають 10-15 %. Збирання урожаю – найбільш складний і відповідальний виробничий процес [20;237].
В Товаристві власників “Поділля” зернові культури збирають частково роздільним способом (якщо добра погода) і прямим комбайнуванням.
Перед збиранням зернових культур проводять певну підготовчу роботу. Приблизно за місяць до початку жнив перевіряють технічний стан збиральної техніки, закріплюють техніку і поля за загонами і ланками збирального комплексу і визначають орієнтовний урожай з одного гектара і валові збори зерна по культурах; визначають по кожному полю способи збирання і плани-маршрути руху агрегатів, готують складські приміщення, зерноочисні токи.
Оплата праці в ТОВ “Великоглибочецьке” на збиранні врожаю зерна проводиться слідуючим чином:
I. Оплату праці комбайнерів проводять за кожну намолочену тонну зерна. На комбайні СК-5 по 48 коп.; на комбайні СК-5 з подрібнювачем по 50 коп. Крім того за кожну намолочену тонну зерна по 3 кг безплатно.
II. Оплата праці шоферів проводиться за кожну перевезену тонну зерна. Від комбайна на тік, на комбінат хлібопродуктів, комбікормовий завод по 30 коп. Зерно шоферам, зароблене під час жнив – видається безплатно.
III. Оплата праці жаткарям на косінні зернових проводиться грішми за норму виробітку, виходячи з існуючих тарифних ставок і підвищення їх в перші 10 днів на 60% і наступні 5днів на 30%. Зерно жаткарям на косінні зернових колосових нараховується і видається безплатно по 4 кг за 1га скошеної площі, на косінні гороху по 10 кг за 1га скошеної площі.
IV. Оплата слюсарів зерноочисних машин на тоці проводиться погодинно в залежності від присвоєного розряду.
IV розряд за 1 год. по 55 коп.; V розряд за 1 год. по 58 коп.; VI розряд за 1 год. по 62 коп.;
V. Оплата працівників току по обслуговуванню зерноочисних машин і на всіх інших роботах з зерном нараховується погодинно з розрахунку за 1год. по 46коп.
Працівникам, зайнятим безпосередньо на скирті видавати без оплати по 15 кг за кожний заскиртований гектар.
Крім того, встановлена надбавка до тарифної ставки механізаторам в розмірі 50% при роботі на гусеничних тракторах та виконанні колісними тракторами просапних робіт, оранки та посівів.
Механізаторам, іншим працівникам на виконанні робіт, пов’язаних з підготовкою і внесенням отрутохімікатів встановлюють надбавку до тарифу в розмірі 50%; на агрегатах по поверхневому розсіванні мінеральних добрив – 30%;та на роботах з аміачною водою – 50%. [7:2].
2.4. Еефективність виробництва зерна
Розвиток зернового господарства відбувається на основі підвищення економічної ефективності виробництва зерна. За цих умов забезпечується збільшення валової і товарної продукції Зернових культур, зміцнюється матеріально-технічна база галузі. Економічна ефективність виробництва зерна характеризується системою таких показників: продуктивність праці, собівартість продукції ціна реалізації 1 ц зерна, прибуток на 1 люд-год, на 1 ц зерна і на 1 га посівної площі, рівень рентабельності виробництва зерна.
Зернове господарство – високомеханізована галузь, завдяки впровадженню комплексної механізації виробничих процесів продуктивність праці на сьогоднішній день підвищується, хоч і малими темпами.
Разом продуктивність праці і собівартість зерна в свою чергу впливають на рентабельність зернового виробництва. [14]
У даному господарстві одержано всього грошей від реалізації зернової продукції 1млн 137 тис. грн., а собівартість цієї продукції становить 1млн 12 тис. Отже, ми бачимо що ТВ ”Поділля” має незначний прибуток від виробництва цього виду продукції. Він становить 125 тис. грн. Тобто ця галузь є рентабельною.
Виробництво зернової продукції носить сезонний характер, а тому її реалізація відбувається в господарстві в основному після збирання врожаю, про що свідчать дані в таблиці.
Табл. 20[8]
Р еалізація зернової продукції
|
Вид продукції | Роки | Всього цнт / % | в т. ч. поквартально | |||
| І | ІІ | ІІІ | IV | |||
| Зерно | 2002 | 15120 | 510 | 210 | 7900 | 650 |
| 100% | 3,3 | 1,3 | 52,2 | 42,9 | ||
| 2003 | 12144 | 490 | 200 | 6540 | 4914 | |
| 100% | 4,03 | 1,6 | 53,8 | 40,4 | ||
| 2004 | 10256 | 150 | 100 | 6200 | 4106 | |
| 100% | 1,5 | 1 | 60,5 | 40 | ||
Показники таблиці говорять про те, що зерно реалізується в господарстві в основному в третьому і четвертому кварталах.
В зв’язку з відсутністю коштів на придбання запасних частин, мінеральних добрив, пального та ін. господарство заключає з відповідними організаціями бартерні договори
І тому, як тільки почнеться збирання зерна, то одразу його віддають за отримані раніше цінності. Одночасно з тим і покривають окремі борги перед державою теж зерном.
Така масова реалізація зерна в третьому і четвертому кварталах призводить до більшої появи зерна на ринку, біржі і, як наслідок, низька реалізаційна ціна і, відповідно, низькі прибутки.
Якби господарство мало можливість “притримати” зерно і реалізувати його в першому і другому кварталах, то мало б можливість отримувати на 25-30 % більші прибутки від реалізації зерна.
Велика кількість зерна реалізується даним господарством на “Тернопільський комбінат хлібопродуктів”.
Найбільший процент реалізації займає зерно пшениці (85%), а всі інші зернові використовуються в основному як корми.
Враховуючи державні замовлення на продаж зерна та ринкові відносини його реалізації дане господарство планує розміри посівних площ під кожну зернову культуру з урахуванням економічної ефективності її виробництва. Що стосується економічної ефективності виробництва будь-якої с/г продукції, то ця категорія означає одержання максимальної кількості продукції з одного гектара земельної площі при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції.
Підвищення економічної ефективності с/г виробництва сприяє зростанню доходів господарства, що є основою розширення і вдосконалення виробництва.
Підвищення ефективності виробництва с/г продукції є вирішальною передумовою прискореного розвитку АПК і дальшого зростання результативності економіки країни.
Важливим показником економічної ефективності виробництва зерна є собівартість продукції. Вона відображає якість роботи господарства і значною мірою визначає рівень його доходності. Собівартість продукції с/г складається з витрат, пов’язаних із використанням у процесі виробництва землі, с/г машин, обладнання та інших основних фондів, трудових і матеріальних виробничих ресурсів.
Зниження собівартості продукції є важливою умовою підвищення ефективності с/г виробництва і зміцнення економіки господарств. Проте за останні десятиріччя намітилася тенденція до зростання собівартості основних видів продукції. [17;130].
На прикладі таблиці проаналізуємо рівень і структуру собівартості 1ц зернових культур у ТОВ “Великоглибочецьке”.
Таблиця 21 [8]
Рівень і структура собівартості зернових культур у ТОВ “ Великоглибочецьке ” за 2004 р.
| Р о к и | Культури | Оплата праці з нарахува- нням | Насіння і посадковий матеріал | Органічні і мінеральні добрива | Роботи і послуги | Затрати на утримання основних засобів (А) | Інші витрати | Загальна сума витрат |
| 2 0 0 2 | Озимі зернові, грн. | 17550 | 18993,6 | 23200,1 | 593 | 610 | 13956,7 | 80393,4 |
| % | 21,8 | 236 | 28,8 | 0,7 | 7,5 | 17,3 | 100 | |
| Ярі зернові, грн. | 6954,1 | 39100,7 | 12158,2 | 302 | 2956 | 6144 | 67615 | |
| % | 10,3 | 57,8 | 17,9 | 0,4 | 4,3 | 9,1 | 100 | |
| Зернові: всього, грн. | 24504,1 | 58094,3 | 35358,3 | 895 | 9056 | 20100,7 | 148008,4 | |
| % | 16,5 | 39,2 | 23,8 | 0,6 | 6,1 | 13,5 | 100 | |
| 2 0 0 3 | Озимі зернові, грн. | 17553 | 19520,2 | 23545,7 | 600 | 6550 | 14750,2 | 82518,8 |
| % | 21,2 | 23,6 | 28,5 | 0,7 | 7,9 | 17,8 | 100 | |
| Ярі зернові, грн. | 7013,2 | 39532,7 | 12959,3 | 393 | 3569 | 6959 | 70426,1 | |
| % | 9,9 | 56,1 | 18,4 | 0,5 | 5,1 | 19,8 | 100 | |
| Зернові: всього, грн. | 24566,2 | 59052,9 | 36504,6 | 993 | 10119 | 21709,2 | 152944,9 | |
| % | 16,0 | 38,6 | 23,8 | 0,6 | 6,6 | 14,1 | 100 | |
| 2 0 0 4 | Озимі зернові, грн. | 18665 | 20524,2 | 25549,1 | 693,4 | 7875 | 15847,6 | 88154,6 |
| % | 21,1 | 23,2 | 27,8 | 0,7 | 8,9 | 17,9 | 100 | |
| Ярі зернові, грн. | 7615,3 | 40671,8 | 13959,4 | 423 | 4788 | 7057 | 74514,5 | |
| % | 10,2 | 54,5 | 18,7 | 0,5 | 6,4 | 9,4 | 100 | |
| Зернові: всього, грн. | 26280,3 | 61196 | 38508,8 | 1962,4 | 12663 | 22904,6 | 162669,1 | |
| % | 16,1 | 37,6 | 23,6 | 1,2 | 7,7 | 14,0 | 100 | |
| Відхилення (+,-) 2004 до | ||||||||
| 2 0 0 2 | Озимі зернові, грн. | +1115 | +1530,6 | +1349 | +100,4 | +1775 | +1890,9 | +7761 |
| Ярі зернові, грн. | +661,2 | +1571 | +1801,2 | +121 | +1832 | +913 | +6899 | |
| Зернові: всього, грн | +1776 | +3101,6 | 3150,2 | +221,4 | +3607 | +2803,9 | +14660 | |
| 2 0 0 3 | Озимі зернові, грн. | +1112 | +1004 | +1003,4 | +93,4 | +1325 | +1097,4 | +9635 |
| Ярі зернові, грн. | +602,1 | +1139,1 | +1000,1 | +30 | 1219 | +98 | +4088,4 | |
| Зернові: всього, грн | +1714,1 | +2143,1 | +2003,5 | +123,4 | +2544 | +1195,4 | +13723,4 | |
У господарстві і структурі затрат на виробництво зернової продукції найбільшу питому вагу займають такі статті, як оплата праці з нарахуваннями, витрати на насіння і посадковий матеріал, витрати на органічні і мінеральні добрива.
З кожним роком у даному господарстві зростають витрати на оплату праці з нарахуваннями (саме перевищення темпів зростання оплати праці працівників порівняно з її продуктивністю є основною причиною зростання собівартості продукції). Так у 2004 р. порівняно із 2002 р. та 2003 р. в загальному по зернових культурах витрати на оплату праці з нарахуваннями зросли на 1776 грн. та 1714,1 грн.
Інша справа, що працівники Товариства з обмеженою відповідальністю “Великоглибочецьке” не вчасно отримують свій заробіток і не завжди в грошовій формі.
Продовжують також зростати витрати на утримання основних засобів та їх експлуатацію (підвищення амортизаційних відрахувань та витрат на ремонт і придбання засобів виробництва): на придбання паливно-мастильних матеріалів, ціни на які постійно зростають. З інтенсифікацією зернового господарства вони зростають, це пов’язане із збільшенням кількості використовуваних добрив, а також їх значним подорожчанням.
Отже, підводячи підсумок, можна сказати, що зернова галузь у господарстві “Великоглибочецьке” попри всі труднощі є однією з небагатьох прибуткових галузей даного господарства. Але у зв’язку із тим, що урожайність зернових культур постійно зменшується, а собівартість одиниці продукції зростає дана галузь, це за умови, що в господарстві не буде впроваджено кардинальних заходів по підвищенні її економічної ефективності, через деякий час може стати збитковою. І тому зараз, коли ще не зовсім пізно, спеціалісти ТОВ “Великоглибочецьке” повинні працювати над тим , що уникнути такого становища.
Найбільш узагальнюючим показником економічної ефективності є рентабельність виробництва зернових культур.
Таблиця 22 [8]
Рентабельність виробництва зерна в ТОВ “Великоглибочецьке” в 2002 – 2004 рр. (в %)
| Культури | 2002 р. | 2003 р. | 2004 р. |
| Озимі зернові | 11,8 | 26,5 | 34,4 |
| Ярі зернові | 9,1 | 20,3 | 37,5 |
| Зернові - всього | 10,1 | 23,2 | 36,2 |
З таблиці видно, що рентабельність виробництва зернових культур в 2004 році порівняно з іншими роками зросла і становила 36,2 %, в т.ч. озимі зернові – 34,4 %, ярі зернові – 37,5 %. Такі зміни відбуваються за рахунок того, що зросли реалізаційні ціни на зернову продукцію.
Розділ 3. Державне регулювання, як необхідна умова розвитку зернової галузі.
3.1. Роль держави у розвитку зернового виробництва.
Однією з ключових галузей агропромислового комплексу України є зернове виробництво, де виробляється один з найважливіших базових харчових продуктів гарантування продовольчої безпеки країни. Про велике значення виробництва зерна для соціально-економічного розвитку держави свідчить те, що протягом тривалого історичного періоду зернові культури займають майже 50% у структурі посівних площ сільськогосподарських культур.
Проте криза, яка охопила економіку агропромислового комплексу, призвела в останні роки до значного зменшення обсягів виробництва зерна, що в свою чергу негативно позначилось на розвитку тваринницьких галузей, на зниженні ефективності агропромислового виробництва. Якщо у 1986-1990 роках середньорічне виробництво зерна в Україні становило 47,4 млн. тонн, то в 1991-1995 роках - 38,5, а в 1999 і 2000 роках - відповідно лише 24,6 і 24,4 млн. тонн. Це ставить під загрозу продовольчу безпеку країни, тому що хліб і хлібопродукти споживає все населення України. Крім того зерно є предметом виробничих відносин цілого зернопродуктового підкомплексу. До таких відносин належать відносини, пов'язані із заготівлею, зберіганням і переробкою зерна.
До підприємств зернопродуктового підкомплексу належать підприємства, які виробляють зерно, а також заготівельні компанії, зернозберігаючі та зернопереробні підприємства, підприємства хлібопекарської промисловості та торгівлі. Зменшення обсягів виробництва зерна порушує економічні пропорції між ланками зернопродуктового підкомплексу, а через нього виникають певні диспропорції у всьому народному господарстві.
В зв'язку з цим виникає гостра необхідність державного регулювання ринку зерна.
Відсутність ефективного державного регулювання економіки призвела до її вкрай важкого стану впродовж майже 10 років, який характеризувався спадом виробництва за його низької ефективності, посиленням безробіття, особливо прихованого; розвитком інфляційних процесів, дестабілізацією грошово-фінансової системи, затуханням інвестиційної діяльності, приховуванням валюти за кордоном, зростанням внутрішнього боргу держави, зниженням життєвого рівня населення.
Скажімо, неконтрольовані інфляція і гіперінфляція, особливо в 1993-1994 рр., значною мірою зумовлені відміною державного контролю за цінами і заробітною платою. Ця функція була передана підприємствам, абсолютна більшість яких за своїм юридичним статусом впродовж довгого періоду були державними. Реалізація ними цієї функції за відсутності належних ринкових важелів породила гонку заробітної плати і цін, негативний вплив якої на економіку очевидний. Крім — того, відсутність у цих умовах дійового державного контролю за діяльністю комерційних банків призвела до того, що вони на свій розсуд використовували кредитні ресурси, чим істотно підштовхували розвиток інфляційних процесів, одержуючи при цьому надприбуток.
Зрозуміло, що за належного державного регулювання економіка України не була б доведена до такого стану. Негативну роль тут відіграло ідеалізоване сприйняття ринку значним прошарком керівної еліти. Досвід економічно розвинутих країн Заходу із соціально орієнтованою ринковою економікою переконує, що її створення й ефективне функціонування не можливі без державного регулювання найважливіших параметрів розвитку суспільного виробництва і соціальної сфери. Необхідність у такому регулюванні найрельєфніше виявилася ще під час світової кризи в 1929 - 1933 рр.
Для того, щоб запобігти таким катаклізмам у майбутньому, капіталістичні держави почали здійснювати активну антимонопольну політику, надавати матеріальну підтримку малозабезпеченим верствам населення і різнобічну допомогу суб'єктам господарської діяльності, а також через економічні важелі впливати на структурну перебудову економіки, домагаючись її збалансованості. І нині проблема державного регулювання розвитку економіки не втратила своєї актуальності в усіх країнах незалежно від того, яка питома вага в них приватного сектора. Можна констатувати, що державне регулювання зробилося органічною складовою частиною ринкової економіки. Його головна функція — нейтралізація внутрішніх і зовнішніх збурень, що виникають через внутрішні протиріччя, які притаманні ринку і можуть призвести до таких негативних явищ, як перевиробництво, безробіття, невиправдана диференціація доходів населення тощо. Мистецтво державного регулювання економікою — це ефективна компенсація негативних дій ринкового механізму, недопущення небажаних соціально-економічних наслідків.
Проте з усіх галузей народного господарства найбільш радикального і дійового державного регулювання та підтримки для нормального розвитку вимагає сільське господарство, в тому числі і зернове господарство. Це зумовлено тим, що по-перше, дана галузь є життєво необхідною в будь-якому суспільстві і розглядається як пріоритетна при обґрунтуванні перспектив соціально-економічного розвитку країни; по-друге, сільськогосподарське виробництво через існування короткострокової і довгострокової проблем не може ефективно розвиватися без стабілізуючого впливу держави.
В умовах ринку сільське господарство піддається негативному впливу різних факторів нестабільності: природних, економічних, соціальних. Тому невипадково в розвинутих країнах Заходу державне регулювання сільськогосподарського виробництва, підтримки доходів аграрних товаровиробників, їх захист займають чільне місце в соціально-економічній політиці цих держав. Вільна конкуренція в чистому вигляді на ринку сільськогосподарських продуктів давно тут перестала існувати.
Держава через різні важелі почала впливати на процес саморегуляції попиту і пропозицій в інтересах сільських товаровиробників і суспільства в цілому. Стало очевидно, що ринок як основний регулятор виробництва сам стає суб'єктом регулювання з орієнтацією на досягнення соціального прогресу. Досвід розвинутих країн переконує, що існуюче протиріччя між державним регулюванням економіки ринковим саморегулюванням не має антагоністичного характеру. Більше того, в умовах досконалої економіко-правової бази ці два регулятори взаємодоповнюють один одного, забезпечують високий рівень виробництва і споживання. Іншими словами державне регулювання економіки повинно бути адекватним ступеню розвитку в країнах конкурентного та антимонопольного середовища. Чим менше створено умов для конкуренції і чим монополізованіше виробництво, тим більше держава повинна втручатися в економіку, і навпаки.
В умовах розвинутого ринку державне регулювання ринку зерна повинно здійснюватися не директивним управлінням виробничою і фінансовою діяльністю підприємств та інших суб'єктів господарської діяльності, а управлінням соціально-економічними процесами за допомогою таких перевірених світовою практикою економічних і правових важелів, як ціни і тарифи, відсотки, податки, кредити, цінні папери, амортизаційна політика, пільги, державне замовлення і контракт, резерви, субсидії субвенції, державне мито. Вони використовуються як прямі й опосередковані регулятори розвитку ринку зерна, забезпечують умови для його саморегуляції в бажаному напрямі.
Як бачимо державне регулювання, економіки - це складне і багатоаспектне явище Воно включає економічні, правові й адміністративні регулятори, що забезпечують активне функціонування ринку зерна. Державному регулюванню виробництва зерна також притаманні такі регулятори і напрями їх дій. Тому в розгорнутому трактуванні під цим поняттям в умовах ринкової економіки розуміють систему економічних, фінансових, юридично-правових, організаційних і соціальних заходів здійснюваних державою з метою забезпечення ефективного і стабільного розвитку виробництва зерна та повного забезпечення населення якісним хлібом та хлібопродуктами за прийнятними ринковими цінами.
У процесі державного регулювання сільськогосподарського виробництва здійснюється економічна підтримка доходів аграрних товаровиробників з тим, щоб вони за нормального господарювання мали необхідний рівень доходності в умовах несприятливої ринкової кон'юнктури, а також були матеріально заінтересованими вести сільськогосподарське виробництво в такому обсязі й асортименті продукції та її якості які вигідні споживачам і забезпечують соціальну стабільність суспільства.
Державне регулювання виробництва зерна здійснювалося як складова частина державного регулювання і підтримки доходів сільськогосподарського виробництва.
З кінця 1991 р. в Україні розпочався відхід від командно-адміністративних методів державного регулювання сільськогосподарського виробництва і водночас були здійснені перші кроки до формування ринкових відносин у народному господарстві, в тому числі й у цій важливій його галузі. Проте ринкові реформи в аграрному секторі здійснювалися переважно непослідовно, не комплексно, без узгодженості з темпами втрати управління економікою через адміністративні важелі. Все це негативно відбивалося на економіці аграрних підприємств. Стан справ у сільському господарстві погіршувався і через неефективний механізм реалізації законодавчих актів [6, с.594].
Заходи що вживалися державою, нерідко були спрямовані не стільки на перспективу, скільки на ліквідацію або пом'якшення негативних явищ, що виникали через розбалансованість економіки.
Найбільших втрат сільськогосподарські товаровиробники почали зазнавати через неконтрольовану лібералізацію цін на матеріально-технічні ресурси (пальне мастила, техніку, запасні частини, мінеральні добрива, отрутохімікати тощо) Оскільки ціни на сільськогосподарську продукцію підвищувалися значно нижчими темпами, ніж на ресурси, що поставлялися селу, то це призвело до істотного зростання кредиторської заборгованості аграрних підприємств, багато з них опинилися на межі фінансового краху. Адже лібералізація цін на ресурси при збереженні монополії їх виробників призводить до встановлення не ринкових, а монопольних цін, що супроводжується значним погіршенням економічного стану споживачів і новими витками інфляції.
В результаті глибокого диспаритету цін втрати сільського господарства за період 1991-1998 рр. оцінюються вітчизняними економістами в сумі 95,5 млрд. грн. Отаке, ситуація склалася таким чином, що сільське господарство довгі роки, і особливо останнє десятиріччя ( 1991-2000рр.) було головним донором інших галузей народного господарства, що призвело до виснаження його ресурсного і фінансового потенціалу. Стало очевидним, що без радикального втручання державою в процес формування доходів аграрних підприємств неможливо буде досягти в найближчій перспективі істотних зрушень у нарощуванні обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, а отже, розв'язати проблему задоволення потреб населення у продовольстві.
За вказаний період державне регулювання сільськогосподарського виробництва здійснювалося головним чином у напрямі лібералізації цінової політики і надання все більшої самостійності аграрним підприємствам у здійсненні господарської діяльності і лише рідко робилися спроби економічної підтримки доходів аграрних підприємств. Проте вони не мали системного характеру і не відзначалися глибиною впливу на стан їх економіки. Так, у 1991р. держава частково компенсувала збитки аграрних підприємств від реалізації продукції, в 1992 р. через гіперінфляцію здійснювалася доплата на тваринницьку продукцію за кожну тонну її реалізації державі, в 1994 р. підприємствам АПК передбачалося надавати пільговий кредит. Усі ці роки були збережені, хоч у надто звуженому обсязі, традиційні важелі державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників: селекція і насінництво, племінна і ветеринарна справа, охорона земель і довкілля, підготовка і перепідготовка кадрів тощо. Проте в цілому масштаби економічної підтримки сільськогосподарського виробництва були надзвичайно малі і не йшли в ніяке порівняння з тими колосальними втратами, що понесло сільське господарство за роки економічної кризи.
Заради справедливості зазначимо, що економічна підтримка доходів сільськогосподарських товаровиробників, у цей період була неефективною не лише через її малі обсяги і недостатню гнучкість, але й через відсутність справжнього господаря на землі. Адже КСП, що були_ тоді домінуючою організаційною формою господарювання на селі, об'єктивно не могли адаптуватися до вимог ринку, а тому переважаюча більшість з них відзначалася низьким рівнем господарювання. В цих умовах досягти належної віддачі від державної економічної підтримки сільськогосподарського виробництва було дуже важко або неможливо взагалі.
Сучасний більш дійовий механізм регулювання і підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників став формуватися в 1998 р. Зокрема, істотне значення для зниження податкового тиску на сільськогосподарських товаровиробників мало введення з 1.01.1999 р. фіксованого сільськогосподарського податку.
Для зміцнення економіки аграрних підприємств важливе значення має Указ Президента України «Про підтримку сільськогосподарських товаровиробників» (грудень 1998 р.), згідно з яким сільськогосподарські товаровиробники — платники податку звільняються до 1.01.2004 р. від сплати до бюджету суми податку на додану вартість щодо операцій за продаж товарів (послуг, робіт) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах з власної сільськогосподарської сировини, за виключенням операцій з продажу переробним підприємствам молока та живої маси тварин.
Методика визначення суми податку на додану вартість, на яку аграрне підприємство звільняється від її сплати державі, полягає в наступному. Спочатку розраховується грошова виручка підприємства без грошових надходжень від реалізації молока і живої маси тварин. Далі визначається сума ПДВ у складі цієї виручки, а також сума ПДВ в складі сукупної ціни на придбання ресурсів. Для цього потрібно почергово грошову виручку і суму виплат підприємства на закупівлю ресурсів помножити на 16,67 % і одержаний результат поділити на 100. Звідси сума податку на додану вартість, від сплати якої до державного бюджету звільняється аграрне підприємство, визначається як різниця між сумою ПДВ, нарахованою на сільськогосподарську продукцію, і сумою ПДВ у складі сукупної ціни на закуплені ресурси (за умови, що перша з них перевищує другу).
Кошти, що залишаються аграрним підприємствам від несплати ПДВ, повинні бути використані ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. В разі нецільового використання їх вони стягуються до державного бюджету).
Підвищенню дієвості державного регулювання й економічної підтримки доходів сільськогосподарського виробництва значно сприяли прийняті державою заходи щодо регулювання ринку зерна, започатковані Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна» (червень 2000 р.). Зернова проблема - це надзвичайно важлива не тільки економічна, а й політична проблема, розв'язання якої забезпечує соціальну стабільність суспільства і гарантує продовольчу безпеку держави.
Головна мета державного регулювання ринку зерна - оптимізація сезонних коливань, обсягу його продажу і цін реалізації та забезпечення завдяки цьому економічної підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників, продукуючих товарне зерно. Сезонне коливання цін - це, об'єктивне явище, характерне для багатьох видів продукції, в тому числі і для зерна. Світова практика показує, що сезонні коливання цін на цей вид продукції знаходяться в межах 20 % і досягають максимум 30%. Проте на ринку зерна України вони перевищували цю норму у декілька разів. Досить сказати, що під час жнив 1999 р. Ціна на зерно становила в середньому 240 грн. за тонну, а навесні і влітку 2000 р. - 600 і більше гривень. Така різниця в цінах супроводжувалася різкими перепадами в обсягах продажу зерна. За даними П. І. Гайдуцького, з 10 млн. т зерна урожаю 1999 р., реалізованого на внутрішньому ринку, понад 8 млн. т було продано зразу ж після жнив і восени за цінами 200-250 грн. за 1 т і лише 10 % (приблизно 1 млн. т зерна) було реалізовано весною і на початку літа за ціною від 450 до 700 грн. Внаслідок такого перепаду цін і обсягів продажу сільськогосподарські товаровиробники, втратили близько 300 млн. дол. США, які осіли у посередників. Різке підвищення цін на зерно призвело до істотного зростання цін на хліб і хлібопродукти а це, в свою чергу, підштовхнуло зростання інфляції (за перше півріччя 2000 р індекс інфляції зріс на 18,7 %), викликало соціальну напругу в суспільстві, оскільки хліб є основним продуктом харчування для великої частки населення України.
Саме з метою недопущення таких різких коливань у цінах та в обсягах продажу і впроваджено механізм заставних цін та фінансових інтервенційних закупок зерна. При цьому в широкому трактуванні під фінансовими інтервенціями розуміють виплати уповноваженим державним органам регулювання продовольчого ринку, що пов'язані з придбанням сільськогосподарської продукції на організованому аграрному ринку, або строкових контрактів, укладених на цьому ринку, з метою недопущення неконтрольованого зниження цін на неї і зменшення доходів сільськогосподарських товаровиробників. Фінансові інтервенційні закупки за заставними цінами виконують стабілізуючу функцію, оскільки не дають змоги ринковій ціні на зерно падати нижче рівня заставної ціни. Водночас це і гарантує певну доходність сільськогосподарським товаровиробникам від виробництва і продажу зерна (рівень заставної ціни встановлюється в розмірі 50% середньої біржової ціни, що склалася на момент укладання угоди). Але особливо важливим є те, що оскільки сільськогосподарський товаровиробник має право забрати заставлене зерно протягом восьми місяців і продати його на ринку в разі підвищення ринкової ціни над заставною, то стає зрозумілим, що економічну вигоду від перепаду цін отримуватимуть переважно аграрії, а не посередники.
Прийняті заходи щодо регулювання ринку зерна направлені також на врівноваження внутрішнього і зовнішнього ринків з тим, щоб не допустити ситуації, яка склалася в 1999 р., коли було зібрано один з найнижчих за останні 15 років валовий збір зерна — 24,6 млн. т і водночас його було експортовано надто багато - 6,3 мли. т, або 25,6%. При цьому дешево куплене у сільськогосподарських товаровиробників зерно посередники реалізовували по 110-130 дол./т (600-700 грн./г), маючи на цій операції великий зиск. Така значна частка експорту зерна призвела до виникнення його дефіциту на внутрішньому ринку, спровокувала істотне підвищення цін на саме зерно і хлібопродукти, змусила уряд вжити заходів щодо імпорту 1,5 млн. т зерна, що з економічної точки зору Україні вкрай не вигідно. Заставна ціна на зерно підвищує економічну доцільність його продажу на внутрішньому ринку і тим самим сприяє врівноваженню обсягу експорту щодо одержаного валового збору даного продукту і потреб внутрішнього ринку. Цьому також сприятиме і введена норма, згідно з якою експорт зерна повинен здійснюватися виключно через біржові торги з обов'язковою реєстрацією експортних біржових контрактів. За таких умов ринок зерна буде більш прозорим і більш прогнозованим.
Механізм заставних операцій на зерно повинен поєднуватися із здійсненням товарних інтервенцій, під якими розуміють продаж державним органом регулювання продовольчого ринку на організованому аграрному ринку сільськогосподарської продукції, або раніше укладених (придбаних) строкових контрактів з метою недопущення неконтрольованого зростання цін на неї. Граничну межу зростання ціни може визначати Кабінет Міністрів або уповноважений ним орган. Завдяки товарним інтервенціям захищатимуться інтереси споживачів, що досить важливо для забезпечення соціальної стабільності в державі. Виправдано, щоб товарні і фінансові інтервенції здійснювалися за необхідності не лише по зерну, а й по таких видах продукції, як насіння соняшнику, олія соняшникова, цукор (тільки із цукрового буряка), горох, соя, масло тваринне, м'ясо - яловичина і свинина. Указом Президента України “Про додаткові заходи щодо вирішення соціальних проблем на селі та подальшого розвитку аграрного сектора економіки" (лютий 2002р.) передбачено створення інтервенційного фонду зерна і цукру для стабілізації внутрішнього ринку під час сезонних і кон'юнктурних коливань обсягу продажу та цін з урахуванням світової практики. Уже в 2002р. передбачалося вжити заходи щодо невідкладного придбання до державного матеріального резерву в стабілізаційних цілях не менше 300 тис. т цукру і 500 тис. т зерна.
У 2000р. держава стала здійснювати підтримку доходів аграрних підприємств через компенсацію за рахунок державного бюджету частини кредитних ставок за кредити комерційних банків, одержаних сільськогосподарськими товаровиробниками. В згаданому році, зокрема, держава компенсувала комерційні кредитні ставки в розмірі 50% облікової ставки, встановленої Національним банком України, а в 2001р. - 70%. Державним бюджетом України на 2001р. було передбачено направити на часткову компенсацію ставки за кредитами комерційних банків у сумі 150 млн. грн. У 2002р. на вказані цілі також передбачено виділити 150 млн. грн. Завдяки такій державній підтримці кредитного забезпечення сільського господарства значно зріс потік кредитних ресурсів від комерційних банків до сільськогосподарських товаровиробників, що позитивно вплинуло на результати їх господарської діяльності. Згаданим Указом Президента України "Про додаткові заходи щодо вирішення соціальних проблем на ""селі та подальшого розвитку аграрного сектора економіки" (лютий 2002р.) викладений механізм здешевлення банківських кредитів тепер буде використовуватися за умови, якщо процентна ставка комерційних банків при кредитуванні сільськогосподарських товаровиробників не перевищує двох облікових ставок Національного банку. Даним указом також передбачається поширення цього механізму і на довгострокові кредити з терміном більше 3 років для закупівлі сільськогосподарської техніки.
Велику роль для регулювання розвитку сільськогосподарського виробництва і підтримки його доходів у найближчій перспективі відіграло прийняття Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 — 2004 рр." (від 18.01.2001 р.) та Закону України „Про зерно та ринок зерна в Україні".
Першим законом визначені шляхи забезпечення пріоритетного розвитку сільського господарства на цей період і головне - законодавче закріплюються уже введені і нами розглянуті економічні важелі державного регулювання та підтримки доходів сільськогосподарського виробництва. Зокрема, зазначається, що цінова політика та підтримка доходів сільськогосподарських товаровиробників спрямовується на забезпечення відтворення виробництва сільськогосподарської продукції на основі впровадження заставних цін (цін підтримки), регулювання доходів через систему державних дотацій та субсидій. Передбачається, що на період дії даного Закону не вносяться зміни в законодавство, що можуть спричинити збільшення податкового навантаження на сільськогосподарських товаровиробників, які до 01.01.2004р. продовжуватимуть сплачувати фіксований сільськогосподарський податок. До цього ж терміну в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників залишатиметься податок на додану вартість і виплачуватимуться дотації за реалізовані ними молоко і живу масу тварин, залишатиметься також чинним Закон України "Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства".
Закон закріплює введений у 2000р. режим спеціального кредитування сільськогосподарських товаровиробників. Передбачено, зокрема, за рахунок Державного бюджету України компенсацію ставки за кредитами в розмірі не менше 50 % облікової ставки, встановленої Національним банком України. На якісно нову основу ставляться відносини у сфері страхування ризиків. Так, введено обов'язкове страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, а врожаю зернових культур і цукрового буряку - аграрними підприємствами всіх форм власності, причому за рахунок Державного бюджету має компенсуватися не менше 50% величини страховик ставок (платежів) по обов'язковому страхуванню врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень.
Принципово важливою є та обставина, що Законом передбачені чіткі орієнтири використання коштів Державного бюджету України на розвиток сільського господарства України. Встановлено, зокрема, що частка видатків згаданого бюджету на фінансування розвитку сільського господарства має бути не меншою 5% його видаткової частини. Реалізація цієї норми Закону дасть змогу поліпшити фінансування традиційних напрямів державної підтримки галузі, насамперед насінництва, племінної справи, охорони земель тощо.
Як бачимо, на початку 2002р. державне регулювання та економічна підтримка доходів вітчизняного сільськогосподарського виробництва стали" відзначатися певною системністю і комплексністю, оскільки в процесі їх здійснення задіяні найважливіші економічні важелі: ціновий, податковий і кредитний механізми. Зрозуміло, що вести мову про повну досконалість діючих форм і методів державного регулювання і підтримки доходів галузі було б передчасним. Не є достатніми і масштаби такої підтримки. З огляду на сказане викликає інтерес досвід розв'язання цієї проблеми в розвинутих країнах Заходу.
Узагальнення досвіду державного регулювання та підтримки сільськогосподарського виробництва, аналіз його результатів дають підстави для висновку, що їх ефективність може бути досягнута, коли, по-перше, ресурси, пільги, дотації, субвенції тощо виділятимуться під наперед обґрунтовані державні програми розвитку сільського господарства і підтримки сільських товаровиробників; по-друге, коли забезпечується безумовне дотримання аграрними підприємствами обов'язкових вимог, що передбачаються даними програмами; по-третє, коли наперед точно визначається частка держави і частка господарств у витратах при реалізації відповідних програм.
3.2. Нормативно-правові основи виробництва зерна в Україні.
Зернова галузь, як і будь-яка інша потребує нормативно-правового забезпечення з боку держави.
Законодавство України щодо виробництва і ринку зерна базується на Конституції України і включає: Закон України від 18 січня 2001 року № 2238-ІП "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років", Указ Президента України від 6 червня 2000 р. №767/2000 "Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку"; Указ Президента України від 29 червня 2000 р, №832/2000 "Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна" та інші нормативно-правові документи.
З метою відродження зернового виробництва розроблена і схвалена Кабінетом Міністрів України програма „Зерно України - 2001-2004 роки", здійснення якої спрямоване на збільшення валового виробництва зерна порівняно з 2000 роком щонайменше в 1,6 разів і отримання його в межах 35-40 млн. тонн. Це забезпечить створення фонду харчового споживання зерна в обсязі 8,3 млн. тонн, що дозволить мати не менше 4,1 млн. тонн, насіннєвих ресурсів, виділяти понад 17 млн. тонн на потреби тваринницьких галузей, довести експортний потенціал зерна до 6,5 млн. тонн. Передбачається, що реалізація державної програми „Зерно України - 2001-2004 роки" як головного напрямку розвитку аграрного сектора економіки активно стимулюватиме інші галузі рослинництва, сприятиме поліпшенню загальної культури землеробства, підвищенню загальної родючості ґрунтів, посиленню інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, здійсненню комплексної механізації виробничих процесів та підвищенню ефективності зернового господарства.
Вагомого значення у налагодженні та розвитку зернового виробництва набуває Указ президента „Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна „ від 29 червня 2000 року. Даний указ гарантує цивілізований рух зерна, прозору ринкову інфраструктуру, зниження негативних наслідків сезонних і кон'юнктурних коливань цін на зерно, підвищення рівня рентабельності та стимулювання його виробництва. Особливо підкреслена необхідність здійснення заходів щодо кредитування заставних закупівель зерна та бюджетного фінансування, недопущення обмежень щодо міжрегіональних закупівель та адміністративного втручання у формування ринкових цін на зерно та хлібопродукти. Експорт зерна планується лише за експортними контрактами на акредитованих для таких операцій біржах. Передбачено також реалізацію ряду інших важливих організаційно-економічних і правових заходів розвитку ринку зерна.
Щодо посівних площ зернових культур, то програмою „Зерно України – 2001-2004 роки" визначено, що посівні площі зернових культур мають становити в межах 15 млн. га, в тому числі озимої пшениці не менше 40% всього зернового клину, кукурудзи - 1,5-2 млн., ярого ячменю - 3,2 млн., проса і гречки - 700-800 тис., гороху - 1,3-1,4 млн. га. За такої структури зернових при урожайності при урожайності 23,5-26,5 ц/га валовий збір зерна дорівнюватиме 35-40 млн. тонн. Для досягнення поставлених завдань необхідно чітко дотримуватись технологій вирощування зернових культур з урахуванням регіональних грунтово-кліматичних особливостей. Важливою складовою одержання високих врожаїв, як відомо, є система удобрення полів та хімічна меліорація ґрунтів. Розрахунки показують, що під запропонований обсяг виробництва зерна необхідно внести 1100 тис. тонн діючої речовини КРК, що у фізичній вазі дорівнює 2800 тис. тонн аміачної селітри, 4200 тис. тонн гранульованого суперфосфату і 2800 тис. тонн калійних добрив. Тільки щорічно для придбання 1100 тис. тонн мінеральних добрив необхідно 1962,2 млн. грн.
Основним джерелом фінансового забезпечення одержання запланованого обсягу зерна є кошти товаровиробників з урахуванням кредитних ресурсів. Крім того, для здійснення вапнування близько 1,5 млн. га кислих та гіпсування 0,35 млн. га солончакових ґрунтів потрібно вносити 8 млн. тонн вапнякових матеріалів та 2 млн. тонн гіпсу. Хімічна меліорація потребує близько 500 млн. грн. для проведення у вказаних обсягах заходів по захисту зернових культур від шкідників, хвороб та бур'янів потрібно придбати 13 тис. тонн пестицидів на суму 679 млн. грн.
Виконання Програми „Зерно України - 2001-2004 роки" вимагає істотного зміцнення і розвитку матеріально-технічного бази, насамперед за рахунок придбання тракторів, зернозбиральних комбайнів, інших сільськогосподарських машин та знарядь.
Нині для вирощування і збирання зернових культур на площі 15 млн. га загальне забезпечення тракторним і комбайновим парком становить 57-58%. До того ж, 75% цих машин відпрацювали амортизаційні строки. Не вистачає до потреби 23% зернових сівалок, 22 - плугів, понад 40% зерноочисних машин. Тому на місцях широко розпочаті ремонтні роботи по відновленню значної частини технічних ресурсів. Потреба в коштах для закупівлі запасних частин до тракторів становить 580 млн. грн., ґрунтообробних знарядь і посівної техніки - 150 млн., зернозбиральних комбайнів - 350 млн., всього на загальну суму 1080 млн. грн.
Поповнення машинно-тракторного парку здійснюватиметься в основному за рахунок вітчизняного виробництва, а також виробництва машин на кооперативних засадах із зарубіжними фірмами. Для цього залучатимуться як власні кошти сільськогосподарських товаровиробників, так і кошти комерційних банків, а також кошти державних лізингових фондів, Передбачається закупити сільськогосподарських машин на загальну суму 4,5 млн. грн., у тому числі 8 тис. тракторів, 4,8 тис. зернозбиральних комбайнів.
Для ефективного використання технічних засобів та підтримання їх у робото здатному стані запроваджується фірмове технічне обслуговування цієї техніки заводами-виробниками шляхом створення в Україні 75 технічних центрів. Проектується здійснити повне забезпечення потреби зернового виробництва в паливно-мастильних матеріалах, для чого необхідноЗ,2 млрд. грн.
Необхідно налагодити забезпечення вирощування зернових культур високо репродуктивним насінням, потреба в якому в середньому на рік дорівнює 4,1 млрд. тонн. Відповідно до прийнятої схеми насінництва науково-дослідні установи, аграрні, вищі і навчальні заклади освіти та технікуми країни в рік виробляють приблизно 80 тис. тонн насіння еліти зернових культур. Цей обсяг доцільно збільшити до 100-120 тис, тон. Адже сортовий склад та насінництво зернових культур займають важливе місце серед сукупності визначальних чинників розвитку зернового виробництва. Впровадження високо інтенсивних сортів і повноцінного насіння належить до найбільш ефективних засобів підвищення врожайності та поліпшення якості зерна. Це - економічно вигідний шлях нарощування валових зборів та зниження собівартості виробництва зерна.
Від генотипу сорту значною мірою залежить реалізація біопотенціалу поля, ефективність організаційно-технологічних заходів вирощування сільськогосподарських культур. Біологічний потенціал поля, як максимально можливе одержання урожаю, визначається генетичними особливостями сорту й екологічними ресурсами конкретної ділянки в сівозміні.
Отже реалізація біологічного потенціалу певного поля залежить від вибору сорту і технології вирощування культури. Таким чином, в основі формування врожаю зернових культур лежать два основних взаємопов'язані чинники. Перший полягає в удосконаленні генетичної природи рослинних організмів, а другий - у поліпшенні умов їх вирощування. Реалізація першого здійснюється в процесі селекційної роботи при створенні нових сортів і гетерозисних гібридів, що переважають уже існуючі сорти і гібриди за окремим ознаками та властивостями. Другий реалізується при удосконаленні системи землеробства і технологій вирощування зернових культур.
З прискореним розвитком наукової селекції, яка забезпечила створення надзвичайно цінних видів зернових - пшениці, жита, ячменю, вівса, кукурудзи та інших культур, зростає значення сортів в інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. Саме на основі впровадження нових сортів і гібридів, доведення питомої ваги сортових посівів у загальній площі озимої пшениці, жита, ячменю, кукурудзи, гороху до 99,9%, підвищення культури землеробства, широкого застосування добрив та хімічних засобів захисту рослин, інших чинників лише за три десятиліття в Україні вдалося підвищити урожайність основних зернових культур більш як у двічі.
Вплив основних чинників на приріст урожайності, хоча й дещо умовно, але вдається визначити. Складність визначення зумовлюється тим, що кожний з чинників проявляється у тісній взаємодії з іншими. Так, за даними американських дослідників, на збільшення врожайності пшениці сорт впливає на 27%, а добрива на 41%, кукурудзи - відповідно на 35% і 34%, ячменю - на 49% і 34%.
Відмічається, що внаслідок підвищення інтенсифікації землеробства значно зростає роль селекції у розвинутих країнах світу, які досягай високих результатів у виробництві зерна. Зокрема, у ФРН завдяки селекції приріст урожайності озимої пшениці за 1957-1978 роки становив 38%, ярої пшениці - 30%, озимого ячменю - 19%, вівса - 41%. Взагалі в країнах Західної Європи частка селекції у підвищенні врожайності зернових за останні 30-35 років, за даними літературних джерел, досягає у виробництві озимої пшениці до 60%, ярої пшениці - 20%, ярого ячменю - 55%, кукурудзи - до 80%. У колишньому Радянському Союзі вона забезпечувала приріст урожайності озимої пшениці до 50 %.
Надаючи великого значення створенню і використанню сортів сільськогосподарських культур, Верховна Рада України 23 квітня 1993 року схвалила Закон „Про охорону прав на сорти рослин". Цим законом урегульовані відносини, що виникають у зв'язку з одержанням, використанням, захистом, відчуженням і припиненням дії права на сорти рослин у державі.
Нині в Україні провадиться значна селекційно-насінницька робота щодо створення нових сортів та прискорення сортозаміни сільськогосподарських культур. Найвищими темпами і в широких масштабах сортозаміна здійснюється в посівах озимої пшениці. В її селекції наукові заклади України мають досить високі результати.
Регіональні центри наукового забезпечення агропромислового виробництва організовують нині виробництво репродуктивного насіння, що дозволить забезпечити формування державного насіннєвого страхового фонду насіння з високопродуктивними властивостями. Державним бюджетом країни передбачено забезпечення фінансування селекції та насінництва сільськогосподарських культур. Дані кошти спрямовуються на придбання оригінального і елітного насіння та фінансування цільових селекційно-генетичних програм.
Нарощування обсягів виробництва зерна повинно здійснюватись у напрямі поліпшення його якості, що можливе за умов організації науково обґрунтованого удобрення полів, застосування системи заходів щодо захисту посівів, якісної доробки зерна після збирання та належного його зберігання.
На особливу увагу заслуговує виконання завдань щодо впровадження у виробництво високопродуктивних, стійких проти несприятливих умови вирощування сортів сильної і твердої пшениці з вищим вмістом і кращою якістю білка та клейковини . Посилюватимуться вимоги до організації заготівлі та зберігання зерна, особливо насіннєвого фонду, застосовуючи нові, енергозберігаючі технології на основі сучасних наукових розробок.
Науково-дослідними установами створено достатній високопродуктивний потенціал сортових ресурсів зернових культур. У реєстрі сортів рослин України знаходиться понад 140 сортів зернових культур, у тому числі 77 - пшениці. Понад 80% з них становлять сорти української селекції, генетичний потенціал яких дозволяє одержувати урожай на рівні розвинутих країн світу. Так, сорт м'якої озимої пшениці Миронівська 65 має потенційну врожайність понад 100 ц/га, добре адаптований до умов зон Лісостепу і Полісся України.
У сільськогосподарських товаровиробників основних природнокліматичних зон є перевірені практикою ресурсозберігаючі технології вирощування зернових з економічно зрівноваженою системою удобрення, що —забезпечує отримання зерна 40-50 ц/га, у тому числі озимої пшениці - 60-65, ярої - 45, ячменю - 40-45, кукурудзи на зерно - 80 ц/га.
Виконання Програми „Зерно України - 2001-2004 роки" дозволило наповнити внутрішній ринок зерна та збільшити обсяги його експортних поставок. Найвигіднішими для сільськогосподарських товаровиробників будуть такі канали реалізації зерна:
• продовольче забезпечення регіонів;
• реалізація для потреб тваринницьких галузей;
• створення насіннєвих фондів;
• промислова переробка зерна;
• розширення експорту зерна і продукції його переробки.
Програмою передбачається, що товаровиробники одержать від реалізації зерна понад 4,1 млрд. грн. прибутку при рівні рентабельності 117%. її реалізацією започатковується відродження зернового господарства в Україні.
Як бачимо, перспектива розвитку зернового ринку переконує нас у тому, що зусилля щодо його регулювання з боку держави потрібно не послабляти, а навпаки, нарощувати. Цьому також слугуватиме прийнятий нещодавно Закон України “Про зерно та ринок зерна в Україні".
Цей закон випливає із стратегії національної продовольчої безпеки і регламентує державну політику щодо розвитку ринку зерна як пріоритетного сектора економіки агропромислового комплексу України. Закон спрямований на створення правових, економічних та організаційних умов конкурентноспроможного виробництва і формування ринку зерна для забезпечення внутрішніх потреб держави у продовольчому, насіннєвому та фуражному зерні, нарощування його експортного потенціалу. Він дозволяє забезпечити правовий захист усіх суб'єктів ринку зерна, сприятиме його функціонуванню на засадах поєднання вільної конкуренції та державного регулювання з метою збалансування інтересів суб'єктів господарювання і держави, стабілізації цін на зерно та продукти його переробки, тощо.
Головною метою закону є регулювання виробництва зерна та ринок зерна в таких напрямках:
• забезпечення продовольчої безпеки держави;
• формування сприятливої для розвитку зернової галузі інвестиційної, кредитної, податкової, митної політики;
• оптимізації структури та ефективності зернового виробництва з урахуванням потенціалу природнокліматичних умов та ринкової кон'юнктури;
• забезпечення функціонування ринку зерна на засадах поєднання вільної конкуренції та державного регулювання з метою збалансування інтересів суб'єктів господарювання та держави;
• встановлення державного контролю за якістю зерна та раціональним використанням ресурсів зерна, продуктів його переробки та сортового насіння;
• усунення можливого дефіциту концентрованих кормів для тваринництва і птахівництва;
• скорочення втрат зерна та забезпечення його високої якості;
• достатньої стабільності ринкових ресурсів зерна;
• упередження демпінгових цін на зерно;
• нарощування експортного потенціалу ринку зерна.
• визнання пріоритетності розвитку ринку зерна;
• створення сприятливих умов інвестиційної, кредитної та митної політики для діяльності вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників, переробних підприємств, заготівельних організацій та інших суб'єктів господарювання на ринку зерна;
• встановлення організаційно-правових та економічних механізмів функціонування ринку зерна;
• впровадження механізму заставних закупок зерна;
• впровадження інтервенційних операцій на ринку зерна;
• визначення порядку експорту та імпорту зерна, продуктів його переробки за міждержавними угодами;
• встановлення гарантій щодо отримання сільськогосподарськими товаровиробниками своєчасної оплати за зерно при здійсненні його заставних закупок.
Варто розглянути, які основні положення окреслює цей Закон, підготовлений в узгодженості з проектом Цивільного кодексу України.
Перше. Чітке визначення суб'єктів ринку зерна, виробництва і зберігання зерна, заставних його закупок та проведення інтервенційних операцій.
Друге. Основні засади державної політики щодо регулювання ринку зерна. Політика всебічного сприяння інтенсифікації зернового виробництва здійснюється шляхом: надання пріоритетної бюджетної та кредитної підтримки; науково-селекційної роботи та насінництва; робіт по землеустрою та упорядкуванню сівозмін; меліорації земель; розвитку сільськогосподарського машинобудування та ринків матеріальних ресурсів; впровадження сучасних ресурсозберігаючих технологій у виробництві, зберіганні та переробці зерна; заходів по боротьбі з карантинними бур'янами; лізингового обслуговування зернової галузі; розвитку мережі обслуговуючих зерновий ринок формувань; обов'язкового страхування зернових посівів.
Органи виконавчої влади сприяють першочерговому залученню інвестицій для розвитку матеріальної бази виробників зерна, заготівельних та зернопереробних підприємств, заводів, які виготовляють машини, устаткування, обладнання для зернового господарства, удосконалення інфраструктури зернового ринку.
Третє. Сертифікація послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки. Послуги із зберігання зерна та продуктів його переробки підлягають сертифікації на відповідність існуючим правилам і технічним умовам зберігання. Слід зазначити, що сертифікація послуг здійснюватиметься також згідно із Законом України „Про підтвердження відповідності", в якому визначено правові та організаційні засади підтвердження відповідності продукції, систем якості, та управління якістю і довкіллям, а також персоналу та передбачено забезпечення єдиної державної політики у сфері підтвердження відповідності.
Четверте. Зернові ресурси України, які державного резерву й інтервенційного фонду, не витребуваного заставного державного зерна, зерна державного насіннєвого страхового фонду, регіональних" та власних ресурсів зерна суб'єктів ринку. Окреслюється порядок їх формування та використання.
Основним пунктом є те, що суб'єктам ринку зерна гарантується право вільно розпоряджатися власними ресурсами зерна та продуктами його переробки, укладати угоди щодо їх продажу, у тому числі на експорт, брати участь у формуванні зернових ресурсів України та забороняється встановлювати обмеження у переміщенні зерна та продуктів його переробки.
П'яте. Декларування зерна. Безумовно, власників зерна турбує положення про декларування зерна. Коли в країні відсутній механізм його декларування, неможливо зробити точні баланси зерна, визначити оптимальні норми продовольчого забезпечення регіонів хлібопродуктами. Крім того, рівень поінформованості органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування про стан внутрішнього ринку зерна надзвичайно низький. Тому в Законі визначено механізм декларування зерна. Однак декларуванню підлягає зерно, що знаходиться тільки на зберіганні, та декларують зерно тільки суб'єкти його зберігання. Інформація про власників зерна конфіденційна і не підлягає розголошенню. Положення Закону про декларування зерна спрямоване на захист чесних учасників зернового ринку і проти тих, хто хотів би приховувати зерно для отримання „чорного налу".
Шосте. Державний контроль за якістю зерна та продуктів його переробки. Окреслюються основні напрями здійснення державного контролю за якістю зерна, які проводяться через спеціально уповноважений Кабінетом Міністрів України державний орган у сфері державного контролю за якістю зерна та продуктів його переробки.
Оскільки всі суб'єкти контролю за якістю зерна є структурними підрозділами Міністерства аграрної політики, в Законі визначено, що державний контроль за якістю зерна та продуктів його переробки покладається на спеціально уповноважений Кабінетом Міністрів України державний орган у сфері державного контролю за якістю зерна та продуктів його переробки .
Сьоме. Зберігання зерна. В законі визначені правові основи зберігання зерна на зерновому складі, договору складського зберігання зерна, строку його зберігання, плати за зберігання, обв'язки та відповідальність зернового складу і поклажодавц, тощо.
Зерновий склад визначено складом загального користування, що накладає на нього зобов'язання приймати на зберігання зерно від будь-якої особи. Крім того, основним положенням цього розділу є те, що зерно повинне зберігатись на зернових товарних складах.
Восьме. Складські документи на зерно - товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документу. Складські документи на зерно встановлені таких видів: складська" квитанція, просте складське свідоцтво та подвійне складське свідоцтво.
Особливість такого документу полягає в тому, що він не може з'явитись на світ без відповідного зернового забезпечення. Тобто природа складських документів виключає появу порожнього товаророзпорядчого документу. Гарантією цьому виступає те, що зерновий склад не може видавати складський документ, якщо зерно фізично не передане на вберігання та не прийняте зерновим складом. Тобто складський документ може мати тільки реальне зернове наповнення, ніякі обов'язки з боку поклажодавця передати зерно на зберігання в майбутньому під видані зараз складські документи не правомірні, якщо навіть це передбачено договором складського зберігання.
Зерновий склад видає складський документ тільки після передачі йому на зберігання зерна. Слід зазначити, що зберігання зерна за простим або подвійним складським свідоцтвом надійніше та ефективніше, ніж за складською квитанцією. Зерно, прийняте на зберігання за таким свідоцтвом, може бути предметом застави протягом строку зберігання зерна шляхом застави відповідного свідоцтва.
Зерновий склад повинен застрахувати зерно, прийняте на зберігання за складським свідоцтвом, від ризиків випадкової загибелі, пошкодження або втрати за рахунок коштів поклажодавця.
Складські свідоцтва мають наступні основні ринкові властивості:
- оборотність - здатність купуватися і продаватися на ринку, а також у багатьох випадках виступати як самостійний платіжний інструмент, що полегшує оборотність зерна;
- доступність для цивільного обігу - здатність складських свідоцтв не тільки купуватися і продаватися, а й бути об'єктом інших цивільних відносин, включаючи усі види угод (позики, дарування, збереження, комісії, доручення та ін.);
- стандартність - складські свідоцтва мають стандартний зміст. Саме стандартність робить їх здатними обертатися;
- документальність - складські свідоцтва завжди являють собою документ незалежно від того, чи існують вони в паперовій формі або в безготівковій формі запису по рахунках. Відповідно до встановленої правової практики складські свідоцтва, як документ, містять усі передбачені законодавством реквізити, відсутність хоча б одного з яких призводить до недійсності товаророзпорядчого документу;
- ринковість - оборотність вказує на те, що складські свідоцтва існують як зерно, що має свій ринок з властивою організацією, правилами роботи, тощо;
- урегульованість і визнання державою - складські свідоцтва повинні бути визнані державою для забезпечення належної урегульованості і відповідно довіри учасників ринку;
- ліквідність - здатність бути швидко проданими і перетвореними в кошти без істотних втрат для власників при невеликих коливаннях ринкової вартості і витратах на реалізацію;
- обов'язковість виконання - згідно із законодавством не допускається відмовлення від виконання зобов'язання, підтвердженого складським свідоцтвом, якщо тільки не буде доведено, що воно потрапило до власника неправомірним шляхом.
Впровадження складських свідоцтв в Україні відкриває найширші можливості для мобілізації внутрішніх і зовнішніх фінансових ресурсів сільськогосподарських товаровиробників та інших учасників ринку зерна. Однак доводиться констатувати, що нині відсутні будь-які спеціальні нормативні акти, регулюючі ринок складських свідоцтв. Крім того, впровадження складських свідоцтв на зерно стримується відсутністю не тільки соціальної нормативно-правової бази, а й знань серед суб'єктів ринку зерна про них.
Дев'яте. Заставні закупки зерна. З нарощуванням валового збору зерна здійснення заставних закупок набуває для України виключного значення.
Світовий досвід свідчить, що механізм заставних закупок діє ефективно лише за таких основних правил: визначення державного агента із забезпечення заставних закупок; повного бюджетного фінансування таких закупок або можливості кредитування Державного агента в комерційних банках з відшкодуванням процентів за кредит та витрат за зберігання зерна за рахунок бюджетних коштів. При цьому сільськогосподарському товаровиробникові гарантується з боку держави мінімальна ціна на зерно, яка відшкодовує всі витрати і забезпечує певний прибуток. З цього, мабуть, і потрібно виходити, розробляючи подальшу стратегію і тактику дій на національному зерновому ринку із забезпечення заставних закупок зерна.
Декілька років точаться розмови про заставні закупки зерна, приймаються постанови Кабінету Міністрів України (від 21 червня 2000 року № 1141, від 27 січня 2001 року № 59 та від 29 квітня 2002 року № 590), які не забезпечені дійовим механізмом і не дають реальної підтримки сільськогосподарським товаровиробникам. Недопустимо, що до цього часу Кабінетом Міністрів досі не вирішено поставлене перед ним завдання забезпечення бюджетного фінансування таких закупок, без виконання якого сам механізм заставних закупок є нереальний.
Особливе занепокоєння викликає те, що донині не визначено Державного агента із забезпечення заставних закупок зерна, а сам механізм їх проведення покладено на регіони. Заставні ціни визначено на рівні 50% від біржової ціни (165 грн. за тонну пшениці 3 класу), яка не забезпечує відшкодування середньогалузевих нормативних витрат сільськогосподарських товаровиробників, які становлять з мінімальним прибутком для відтворення виробництва 360 грн. за тонну. Виправити таку ситуацію має вищезазначений Закон, який, однак, окреслює тільки правові контури заставної закупки зерна.
З цього випливає два основних питання, які необхідно терміново вирішити. Перше - визначення Державного агента із забезпечення заставних закупок зерна. Структурою, яка здатна ринковими методами ефективно проводити державну політику із заставних закупок на зерновому ринку, має стати Державна акціонерна компанія „Хліб України". Безумовно, структури, включаючи і міжнародні, які не бажають участі держави в регулюванні ринку зерна на користь українського товаровиробника, будуть проти такої ролі ДАК „Хліб України". Однак, наприклад, у СПІА до 17% експорту зерна контролює Товарно-Кредитна корпорація Міністерства сільського господарства, а в Австралії та Канаді весь експорт зерна контролюють Ради пшениці. Рада пшениці Канади навіть розподіляє вагони-зерновози між елеваторами і подачу зерна на завантаження в порти. ДАК „Хліб України" нині найбільш підготовлена для виконання цієї важливої ролі. На користь цього свідчить наявний потенціал для проведення всього комплексу технологічних операцій із зерном, можливість одночасно зберігати його до 7 млн. тонн.
Друге питання, яке постало сьогодні з надзвичайною гостротою, бюджетне фінансування заставних закупок зерна. Оскільки повне бюджетне фінансування таких закупок в сумі 396 млн. грн.. здійснити проблематично, пропонується здійснити кредитування Державного агента під гарантії Уряду. В такому випадку потрібне незначне бюджетне фінансування в розмірі 112 млн. грн.., що буде спрямоване на виплату відсотків по вказаних цільових кредитах та відшкодування витрат по зберіганню заставного зерна.
Що таке заставна закупка зерна згідно із Законом? Через неї держава надає сільськогосподарським товаровиробникам безвідсотковий кредит на вісім місяців під заставу вирощеного зерна за заставною ціною, яка являє собою гарантовану державою ціну зерна, що відшкодовує середньо галузеві нормативні витрати та забезпечує мінімальний прибуток, достатній для відтворення виробництва. Заставні закупки зерна здійснюють Державний агент та уповноважені із забезпечення таких закупок в межах своїх повноважень.
Кабінет Міністрів України до 31 березня відповідного поточного року встановлює заставні ціни на зерно, які оголошуються в засобах масової інформації та доводяться до відома сільськогосподарських товаровиробників і заготівельних підприємств. Термін дії заставної ціни - з 1 липня поточного року до 30 червня наступного.
Для здійснення заставних закупок сільськогосподарський товаровиробник і Державний агент (уповноважений) укладають договір, за яким сільськогосподарський товаровиробник передає зерно Державному агенту або уповноваженому, останній сплачує виробнику заставну ціну зерна за умови зберігання його зерновим складом. При цьому приймання заставного зерна на зберігання здійснюється зерновими складами за дорученням Державного агента або на підставі договору між зерновими складами та Державним агентом у межах виділених коштів та визначених обсягів.
Сільськогосподарські товаровиробники мають право розпоряджатися заставним зерном лише після повернення отриманих за заставною ціною коштів та відшкодування зерновим складам витрат за зберігання заставного зерна за час його фактичного зберігання.
Якщо до закінчення терміну дії договору заставних закупок зерна сільськогосподарський товаровиробник не витребував заставне зерно для подальшого продажу, то воно переходить у власність держави, а видані складські документи втрачають чинність. Витрати зернових складів за зберігання такого зерна відшкодовуються за рахунок коштів державного бюджету.
Якщо до закінчення терміну дії договору заставних закупок зерна сільськогосподарський товаровиробник здійснять відчуження простого складського свідоцтва або складського свідоцтва на заставне зерно, то з дати індосаменту до дати повернення отриманих за заставною ціною коштів нараховуються проценти. Якщо кошти, отримані сільськогосподарським товаровиробником, та нараховані проценти після індосаменту не будуть повернені Державному агенту (уповноваженому) із забезпеченням заставних закупок зерна до закінчення дії договору заставних закупок зерна, то заставне зерно переходить у власність держави, а видані складські документи втрачають чинність.
Видача заставного зерна сільськогосподарському товаровиробнику проводиться не пізніше трьох робочих днів з моменту його витребування за умови повернення сільськогосподарським товаровиробником Державному агенту або уповноваженому вартості зерна, виходячи з встановленого розміру заставної ціни та відшкодування витрат зерновому складу за зберігання такого зерна.
Десяте. Інтервенційний фонд. Інтервенційні операції спрямовані на підтримання на внутрішньому ринку рівня цін на зерно та продукти його переробки. На зерновому ринку їх здійснює державний агент із проведення інтервенційних операцій. Мета діяльності останнього - стабілізація ринку зерна : захист доходів товаровиробника.
Інтервенційна ціна на закупку зерна до інтервенційного фонду встановлюється до початку бюджетного року Державним агентом за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Державний агент із проведення інтервенційних операцій має право збільшувати або зменшувати інтервенційну ціну на закупку зерна до інтервенційного фонду відповідно до цінових коливань на ринку з урахуванням якості зерна при загальних витратах у межах виділених бюджетних коштів. При цьому, якщо поставка зерна відбувається в місяць, коли інтервенційне ціна нижча, ніж у місяці подання й погодження пропозиції, розрахунки здійснюються за ціною, що була на момент погодження пропозицій.
Інтервенційна ціна на продаж зерна та продуктів його переробки з інтервенційного фонду визначається Державним агентом із проведення інтервенційних операцій з урахуванням їх якості та моніторингу ринку зерна та продуктів його переробки.
Пропозиції на закупівлю зерна до інтервенційного фонду подаються Державному агенту або уповноваженому, який протягом п'яти днів після отримання пропозиції повідомляє власника про її прийняття або відхилення.
При прийнятті пропозиції на закупівлю зерна до інтервенційного фонду-Державний агент або уповноважений у письмовій формі укладає договір на закупівлю зерна з його власником.
Одинадцяте. Експорт та імпорт зерна і продуктів його переробки за міжнародними договорами. Нині Україна має сприятливі умови для нарощування експорту зерна. Найважливіший чинник - висока конкурентоспроможність українського зерна (його низька собівартість та висока якість) при коливанні світового виробництва зерна, в тому числі і Європі. Україна повинна мати стабільні ринки збуту зерна на зовнішньому ринку, закріпитися за них і створити відповідну інфраструктуру для масштабного експорту вітчизняного зерна. Для цього Кабінетом Міністрів України на конкурсних засадах визначається Державний агент із забезпечення експорту та імпорту зерна і продуктів його переробки, якому передаються на виконання всі міжнародні договори по експорту та імпорту зерна і продуктів його переробки, підписані на урядовому рівні. Це означає, насамперед, намір держави стати суб'єктом світового ринку зерна.
3.3 Проблеми державного регулювання зернового ринку в Україні
Основу сільськогосподарського виробництва та аграрного ринку в Україні складають зернове виробництво і зерновий ринок. Нестабільність зернового виробництва і зернового ринку призводить не тільки до посилення нестабільності аграрного виробництва в цілому, а й до підвищення соціальної напруги у суспільстві, як це мало місце у другій половині 2003 року. Не сприяє розв'язанню цих проблем відсутність єдності серед науковців і представників владних структур стосовно необхідності державного регулювання зернового ринку, його обсягів, методів, механізмів здійснення, рівня ціни рівноваги тощо.
Досвід економічно розвинутих країн Заходу із соціально орієнтованою ринковою економікою переконує, що її створення й ефективне функціонування не можливі без державного регулювання найважливіших параметрів розвитку суспільного виробництва та соціальної сфери. З усіх галузей народного господарства сільське господарство вимагає найбільш радикального і дійового регулювання та підтримки для свого нормального розвитку. На необхідність державного регулювання аграрного ринку вказують провідні вчені України.
У країнах з розвинутою ринковою економікою накопичено багатий досвід застосування різноманітних методів регулюючого впливу держави на ринок і його учасників. До таких методів слід віднести, насамперед, товарні та грошові інтервенції, заставні закупівлі, пільгове кредитування виробників продукції, податкові знижки та ін. В Україні також здійснюються певні кроки в напрямі регулювання аграрного ринку. Так, ще 24 вересня 1997 року було прийнято постанову Кабінету Міністрів України "Про подальший розвиток ринку зерна в Україні" і відповідно до неї створено інтервенційний фонд зерна обсягом 600 тис. т за рахунок зерна державного резерву. Діяло Положення про державний інтервенційний фонд стабілізації зернового ринку. Однак менше ніж через рік інтервенційний фонд зерна було повністю ліквідовано, а зерно використано для розрахунків з Туркменістаном за одержаний газ. Відмова від функціонування інтервенційного фонду призвела до істотного посилення коливань цін на зерно в наступні роки, до великих втрат для сільськогосподарських товаровиробників, до підвищення напруги на продовольчому ринку в певні періоди.
З теоретичної точки зору ринковий механізм через балансування попиту і пропозиції сам веде до встановлення рівноваги на відповідному сегменті ринку. Але згідно з теоремою Павутини можливий й інший варіант розвитку подій, коли з плином часу ринкова ціна дедалі більше відхиляється від ціни рівноваги. У такому випадку рівновага між попитом і пропозицією досягається шляхом руйнування, знищення частини національного багатства, стагнації продуктивних сил. У зв'язку з цим виникає потреба у державному регулюванні ринку.
Посилення коливань ринкової кон'юнктури змусило владні структури України в останні роки активізувати роботу щодо стабілізації аграрного ринку, зокрема зернового. Про це свідчить чимала кількість законодавчих і нормативних актів: Закон України "Про зерно та ринок зерна в Україні", прийнятий Верховною Радою України 4 липня 2002 року; Програма "Зерно України 2001—2004", схвалена постановою КМ України від 27 листопада 2000 року; постанови Кабінету Міністрів України "Про додаткові заходи із здійснення заставних та інтервенційних операцій з зерном" від 27 червня 2003 року, "Про встановлення рівня заставних цін на зерно" від 3 липня 2003р., "Про порядок використання коштів Державного бюджету України на 2003 рік, що спрямовуються для закупівлі зернових культур, вирощених українськими товаровиробниками" від 16 вересня 2003 року та інші. В останні роки з боку Уряду з метою регулювання зернового ринку особлива увага приділяється здійсненню заставних операцій. Але заставні операції регулюють лише мінімальну ціну продажу зернових і не можуть запобігти стрімкому зростанню цін, наприклад, як це мало місце у 2003—2004 роках, коли ціна продовольчої пшениці зросла з 300—350 грн. за тонну до 1500 грн.
Абсолютно очевидним є той факт, що одна з основних причин нестабільності зернового ринку криється в нестабільності валових зборів зернових по Україні.
А нестабільність ринку ще більше посилює нестабільність виробництва. Чому саме посилює, а не зумовлює? Тому що однією з головних особливостей сільськогосподарського виробництва є його істотна залежність від погодних умов з їх циклічними коливаннями. Отже, природою закладено основу для певної нестабільності сільськогосподарського виробництва, зокрема зернового.
У плановій економіці для узгодження попиту та пропозиції широко застосовувався балансовий метод. Баланси зерна традиційно складаються й тепер. Але бракує механізмів ефективного впливу на „розриви" в балансах, насамперед між виробництвом і споживанням.
Відносно механізму впливу на ринкову ситуацію слід звернути увагу на таку обставину. В економічній теорії використовують такі поняття, як еластичність попиту та еластичність пропозиції, які відображають рівень змін відповідно попиту та пропозиції за умови зміни ціни на товар. І такий вплив існує. Але в реальній практиці сільськогосподарських ринків, особливо ринків рослинницької продукції, де основну частину її збирають раз на рік (за винятком вирощування продукції в захищеному ґрунті), не тільки ціна впливає на формування попиту та пропозиції, а й пропозиція впливає на формування ціни, особливо якщо йдеться про аналіз ситуації в короткостроковому періоді. Це і є основою для здійснення інтервенційних заходів з боку держави: збільшуючи обсяг пропозиції сільськогосподарської продукції на ринку за рахунок власних ресурсів або, навпаки, викуповуючи певну частину продукції у власні резерви, держава може сприяти стабілізації цінової ситуації на ринку сільськогосподарської продукції. Такий підхід ставить закономірні запитання: наскільки істотним повинно бути втручання держави на ринку сільськогосподарської продукції, що вважати стабільною ціною, яку слід підтримувати?
Почнемо зі стабільної ціни. По-перше, очевидно, що в умовах інфляції та нерівномірного зростання цін на окремі види сільськогосподарської і промислової продукції навряд чи буде правильним вести мову про значення стабільної ціни на зерно, яка б діяла протягом кількох років. По-друге, як свідчать наші попередні дослідження та дослідження інших учених, важливіше значення з точки зору стабілізації сільськогосподарського виробництва має не динаміка цін на сільськогосподарську продукцію, а динаміка доходів сільськогосподарських товаровиробників.
Отже, стабільна ціна повинна забезпечувати стабільний рівень доходів сільськогосподарських товаровиробників.
Але знову виникає запитання: по відношенню до чого повинен бути стабільним рівень доходів: незмінним у часі, незмінним з розрахунку на одного працівника чи власника, на одиницю витрат чи капіталу, чи за іншим критерієм?
Незмінний рівень доходів за номіналом протягом тривалого часу в умовах інфляції (хоч і незначної) не можна вважати стабільним. Стабільний рівень доходів з розрахунку на одного працівника протягом тривалого часу буде стримуючим фактором для подальшого підвищення продуктивності й ефективності праці. Сталий дохід з розрахунку на одного власника може теж певною мірою знижувати підприємницьку ініціативу власників, спрямовану саме на підвищення свого добробуту шляхом збільшення доходів.
Найбільш прийнятним критерієм стабільності доходів сільськогосподарських товаровиробників є стабільність по відношенню до авансованого капіталу, оскільки з точки зору ринкової економіки однією з основних передумов стабільного розвитку є стабільність доходів на вкладений капітал. Це створює умови для розширеного відтворення капіталу, а відповідно — й усього виробництва. Але практичне використання даного критерію пов'язане з певними труднощами. Щодо сільськогосподарських підприємств, то до складу їх активів і капіталу не включається основний засіб виробництва у цій галузі — земля. Але навіть без простого відтворення сільськогосподарських угідь і особливо їх родючості практично неможливо забезпечити стабільність сільськогосподарського виробництва. Тому з певним застереженням критерієм стабільності доходів сільськогосподарських товаровиробників може вважатися рівень рентабельності галузі, який, з одного боку, відображає обсяг спожитих за певний час активів, сформованих за рахунок авансованого капіталу, з іншого, за умови стабільності забезпечує розширене відтворення галузі. Але такий висновок викликає нове запитання: яким повинен бути рівень рентабельності, наприклад, зернового виробництва, щоб його можна було використати для регулювання рівня доходів сільськогосподарських товаровиробників?
Аналіз коливання рівня рентабельності виробництва зерна в цілому по Україні за останні роки показав, що цей рівень змінювався від 1,9% у 1998 році до 64,8% у 2000 році.
Міністерство аграрної політики України, обґрунтовуючи рівень заставних цін, пропонує враховувати мінімальну рентабельність. Але цей показник може становити 10—15%, що забезпечить просте відтворення виробництва. На нашу думку, такий рівень рентабельності зернового виробництва є недостатнім. По-перше, з досвіду останніх років, лише в 2001 році сільськогосподарське виробництво одержало реальні стимули у вигляді доходів для подальшого розвитку, і обсяги виробництва валової продукції зросли на 10% до попереднього року. Цьому сприяв перш за все високий рівень рентабельності зернового виробництва в попередньому році — 64,8%. У 2002 році внаслідок погіршення цінової кон'юнктури рентабельність зернового виробництва знизилася до 23%, а приріст валової продукції становив лише 2%. По-друге, ще за часів Радянського Союзу визнавалося, що для забезпечення самофінансування виробництва, тобто розширеного відтворення за рахунок власних коштів, рівень рентабельності галузі повинен бути 35—40%, але ж рівень інфляції у ті часи був значно нижчим, ніж тепер. По-третє, як зазначалося вище, однією з умов розширеного відтворення сільськогосподарського виробництва є відтворення сільськогосподарських земель та їх родючості, що в свою чергу вимагає включення землі до складу капіталу та в процес відтворення. Але, як свідчить досвід розвинутих країн світу, наприклад США, питома вага землі складає 75—85% у структурі капіталу фермерських господарств. Отже, можна стверджувати, що розрахунок норми прибутку на авансований капітал з урахуванням землі призведе до зменшення цього показника у п'ять—шість разів від рівня рентабельності, який відображає тільки вартість спожитих активів. По-четверте, оскільки, з одного боку, Україна поки що не може забезпечити стабільність на зерновому ринку, який є основою всього аграрного ринку та виробництва, а на інших сегментах аграрного ринку ситуація ще стихійніша, з іншого — сільськогосподарські виробники внаслідок специфічних особливостей галузі не можуть займатися виробництвом лише зернових культур (необхідно дотримувати сівозмін, забезпечувати відтворення родючості ґрунтів шляхом внесення органічних добрив, дбати про рівномірне надходження коштів протягом року, що знову-таки пов'язано з диверсифікацією виробництва та ін.), — то держава, підтримуючи стабільність зернового ринку, фактично підтримує стабільність усього сільськогосподарського виробництва.
Тобто рівень рентабельності зернового виробництва, який би забезпечував стабільність доходів сільськогосподарських товаровиробників і який необхідно прийняти як базу для регулювання, повинен бути не нижче 50%.
Знаючи базисні індекси середніх цін продажу зерна по роках, середню ціну продажу зерна у 2003 році та рівень рентабельності галузі по роках, можна обчислити розрахункову ціну 1 т зерна, яка б забезпечувала різні рівні рентабельності зернового виробництва (табл. 1).
Таблиця 1
Дата: 2019-05-28, просмотров: 228.