Неперевершеним співучим соловейком карпатського краю є незрівнянний Назарій Яремчук.

У нього дуже складна і незвична доля. Він був надто пізньою дитиною – коли народився, батькові було вже 64 роки. Кажуть, що такі діти особливо обдаровані і талановиті. Назар народився ЗО листопада 1951 року в селі Рівня Вижницького району. Його батько, Назарій Танасійович, мав чудовий голос (тенор) і співав у церковному хорі. Мати, Марія Даріїна, виросла у багатодітній сім’ї. Грати на мандоліні навчилася у композитора Яремчука, і ще донині односельці згадують її гарне сопрано.

Його чарувала краса гірської природи, де він міг пропадати цілими днями. Яремчук в захопленні від навколишньої краси, писав: «Найкраща музика – жива природа, і найсвятіша на землі». Він мріяв бути мандрівником, і любов до подорожей, напевне, знайшла вихід у гастрольних поїздках. Разом з братом Богданом Назар любив грати у футбол, і у 1969 році у складі кутських « Карпат « став чемпіоном Івано-Франківської області серед команд групи Б.

Після школи Назар не пройшов за конкурсом при вступі до Чернівецького університету і, як виявилось, на щастя, через те що інакше не потрапив би у ансамбль «Смерічка».

Знову повернувся до Вижниці, де вчився на курсах шоферів при будинку культури. Саме там і відбувалися репетиції «Смерічки».

Якось учитель музики попросив Назарія заспівати, і той заспівав пісню «Кохана» І. Поклада. Левку Дутківському відразу сподобався цей симпатичний і голосистий юнак, і він відразу ж таки запросив його у «Смерічку».

Назар мав велике щастя першим співати всесвітньо відомі пісні Володимира Івасюка. Вже наступного 1970 року він був зарахований на перший курс географічного факультету Чернівецького університету, а пізніше Назар ще закінчив Київський інститут культури.

А що діялось після фільму «Червона рута» у 1971 році! Фільм мав фантастичний успіх, а Назар був найвродливішим з-поміж усіх, він особливо запам’ятався дівчатам і жінкам, навіть називали дітей його іменем.

Сьогодні про Назарія Яремчука говорять як про легенду, що стала символом епохи зародження і становлення української пісні. Цій легенді за життя вдалося зробити неоціненний внесок у нашу національну культуру. Він один з тих, кому пощастило після фізичної смерті залишитися живим.

(З журналу)

Словниковий диктант

Західноєвропейська музика, розспів, електрофізичні інструменти, мелодекламація, церемоніальний, мюзик-хол, журі, піанісимо, Державний академічний театр опери та балету імені Тараса Шевченка, багатоголосся, філармонічні товариства, імпресіонізм, художньо-звукові, Боян (давньоруський співець-дружинник), фольклорні джерела, обжинкові пісні, вітчизняні, капела, Болонська філармонічна академія, опера «Запорожець за Дунаєм «, народнопісенний, Шевченківські концерти, Державна консерваторія імені М.В. Лисенка, фортисимо, Аляб’єв, церковний християнський спів, безголосся, бетховенський, якнайшвидший, Прокофьев, бриньчати, гами, піврояля, потихеньку, незакінчена арія, рок-н-рол, заслужений діяч мистецтв, Міністерство культури України, компакт-диск, оперне мистецтво, рок-культура, прелюдія, акомпанемент, балада, Римський-Корсаков, опера «Моцарт і Сальєрі», тонни партитур, вітчизняна хорова музика, капельмейстер, вірш-гімн «Ще не вмерла Україна», стрілецькі маршево – похідні пісні, лірико-психологічна елегія «Ворзель» Л. Грабовського.

Пояснювальний диктант

1. Певна річ, люди осягають музику по-різному. 2. Коли Ференц Ліст послухав концерт Гріга, вигукнув: « Це геніально! О чудо, я побачив вашу Батьківщину». 3. Всього на карті Антарктиди можна зустріти 12 імен композиторів різних часів і національностей, а присвоїли їх географічним об’єктам наші та зарубіжні дослідники шостого континенту. 4. Автор «Слова о полку Ігоревім» згадує Бояна – давньоруського співця – дружинника другої половини ХІ початку ХІІ століття.5 Скоромохи – музиканти пропагували народно-видовищну культуру, подорожуючи по Русі і країнах Європи: Польщі, Німеччині, Франції та Італії. 6. Особливою популярністю користувалися кобзарі, безперечно, у Запорізькій Січі: вони прославляли козацьку відвагу, пропагували серед народу визвольні ідеї, творили національний епос України. Наприкінці 17 століття поширюються троїсті музики, українські народні інструментальні ансамблі, у складі яких були такі інструменти: скрипка, басоля, бубон (у Західній Україні – скрипка, цимбали, бубон). 8.М. Лисенко, як основоположник інструментальних танців в українській музиці, як зачинатель української фортепіанної музики вивів нашу музику на світовий рівень, і у 1982 році встановлено республіканську премію імені М Лисенка 9.У розвиток жанру авторської пісні вагомий внесок зробив В.Івасюк (1949–1979) – український поет і композитор, автор тексту і музики пісень «Я іду в далекі гори» (1968), «Червона рута» (1969) та інші. Музика – вид мистецтва, що виражає дійсність у художньо-звукових образах. 11. Спочатку слово «музика» потрапляє у латинську мову, потім у західноєвропейські мови, а саме: німецьку, французьку, італійську 12. Існує безліч різноманітних видів пісні: народні, масові, естрадні тощо, – але найголовнішим, найбагатшим пісенним жанром є все-таки народна пісня. 13. Є досить багато сюїт, складених з уривків будь-якого твору, – опери, балету, музики до спектаклю. 14. Великий австрійський композитор Вольфганг Амадей Моцарт був людиною надзвичайною: у чотири роки грав на клавесині, у п’ять компонував музику, у вісім створив перші сонати і симфонії, в одинадцять написав оперу.

Театр

Витоки національного театру

Театр – вид мистецтва, що відображає дійсність у художніх сценічних образах. Театр – це мистецтво синтетичне, тому що поєднує драматургію, творчість автора, режисера, і музику, і живопис, і архітектуру, і танці, і співи.

У Стародавній Греції (Афінах), починаючи з кінця VІ ст. до н. е., щороку ставилися трагедії, комедії та сатиричні драми. Найдавнішим театром в Афінах вважається театр Діоніса – просто неба на південно-східному схилі Акрополя.

Римський театр (240 р. до н.е.) бере початок від свят урожаю, які висвітлюються у піснях – діалогах, у побутових та комічних сценах і одноактних імпровізованих фольклорних п’єсах.

Витоки українського національного мистецтва сягають давніх народних землеробських свят і обрядів. Обрядові дії (хорове виконання, ігри, танці) грунтувалися на комплексі ідей магічного характеру: слово (текст), рух, мелодія, драматична дія, пантоміміка – становили органічну цілісність.

З деякими елементами театралізації відбувалося свято Купало – найпоширеніше народне свято в українській обрядовості. Купало – це давньоукраїнський бог врожайності й добробуту. Обрядові дії нерідко включали елементи комічного (наприклад, спалювання опудала), як складову частину народної культури.

У середньовіччі носіями ідей народного театрального мистецтва були мандрівні актори, які імпровізували, розігрували сцени з народного життя й водили потішних тварин. На жаль, творчість цих акторів переслідувалась церквою і владою.

Про виступи скоромохів згадується у «Повісті временних літ «. Скоморохи брали участь у весільних обрядах, ярмарках, ходили з ведмедем, козою.

З народною обрядовістю пов’язаний розвиток української драматичної поезії. До своєрідної театральної драми подібний традиційний український весільний обряд.

Драма народна – вид народної словесної й театральної творчості. Професійна драма виникає у зв’язку з піднесенням освітнього значення літератури, її ролі у національно-визвольному русі.

(3 книги «Українська культура»)

Шкільна драма

У середньовічній Західній Європі користувалися популярністю жанри театру: міраклі, містерії, мораліте, – основу яких становили релігійні драми, що ілюстрували біблійні оповідання.

У 15–16 ст. Розвивається містерія, головною темою якої було народження Христа і його воскресіння. У містеріях розігрувалися інтермедії (побутові сцени), щоб розважати втомлених серйозною дією глядача. Вистави тривали по декілька днів.

У 15–16 ст. поширюється мораліте – своєрідна барокова драма повчального змісту, що поєднує драматичну дію з філософсько-богословським диспутом.

Шкільні театри створюються при навчальних закладах Європи у період пізнього середньовіччя ренесансу та бароко, і мали вони велике навчальне і виховне значення. Драматичні твори писали викладачі, а от розігрували їх учні. Шкільна драма інсценізувала міфологічні та історичні сюжети, осучаснювала жанри середньовічного театру. Особливість поетики шкільного жанру – риторичність, символічність, антонімічність.

У 14–18 ст. шкільна драма поширилась у католицьких та протестантських школах Речі Посполитої, у православних школах України та Білорусії.

У другій половині 17 ст. у зв’язку з поширенням в Україні шкільної драми, зокрема інтермедії, виникає вертеп. Назва походить від печери поблизу Віфлеєма в Йорданії, в якій, за біблійним переказом, народився Ісус Христос. Загалом українська шкільна драма – це передусім «Володимир» і «Милость божія «.

Українська шкільна драма і шкільний театр протягам свого розвитку взаємодіяли з народним театром. Шкільна драма і вертеп позначилися на формуванні нової української літератури і становленні класичного театру.

(3 книги « Українська культура «)

Словниковий диктант

Пантоміма, світський театр, п’єса, Москаль-чарівник», Г. Квітка-Основ’яненко, трупа, вітчизняне мистецтво, паралельний, Наддніпрянщина, корифей театру, І. Карпенко-Карий, «Глитай, або ж Павук», присвята, львівські аматорські гуртки, літературно-драматичний, театрознавство, бароко, часопис «Українська хата», дисгармонія, інтелігентський, західноєвропейські театри, Київський театр імені Франка, режисер-новатор, співзасновник, антиісторичний, безголосся, без смаку, бовваніють, бездарність, бравісимо, журі, бряжчати, возносься, віч-на-віч, воронезький, все-таки, в цілому, година-дві, гордіїв вузол, ґречний, Державний академічний театр опери та балету імені Т. Шевченка, езопівська мова, заслужений діяч мистецтв, з-посеред, ірреальний, козир-дівка, мало-помалу, Міністерство культури України, вивчити напам’ять, напередодні, народний артист України, невважаючи на те що, недооцінювати, півзалу, підніжжя, пліч-о-пліч, по двоє, спідлоба, у стократ, уві сні.

Пояснювальний диктант

Театр використовує майже всі існуючі в культурі основні засоби як вербальної, так і невербальної комунікації. 2. Як не дивно, але формування засобів театральної мови розпочинається ще задовго до виникнення театру як такого. 3. Театральне мистецтво складається з двох найбільш істотних структурних складових: писаного тексту і драматичної сценічної дії, яка відбувається безпосередньо на сцені. 4. Первісна, найбільш давня відома нам драматична форма – це обряд. 5. У купальському обряді, як і в інших обрядах, – календарних і родинно-побутових, відбитий важливий принцип, принцип імітації події, який ліг в основу театру як мистецтва. б. На Різдво виконувались і вертепні вистави – у двоповерховій скриньці їздили закріплені на паличках ляльки. 7. Вертепні вистави вважаються похідними від шкільного театру, тому що з вертепом ходили по селах учні Києво-Могилянської академії та студенти братських шкіл – мандрівні дяки. 8.І до церкви, і до театру потрібно було одягати якнайкращий одяг. 9. У 1599 році трупа переїжджала на інший берег Темзи, в театр «Глобус», десятий відсоток в якому належав Шекспіру. 10. Свого найвищого розвитку старогрецьке театральне мистецтво досягло у творчості трьох великих трагіків 5 ст. до н.е.: Есхіла, Софокла, Еврипіда – і комедіографа Аристофана. 11. У епоху еллінізму грецький театр класичної пори перетерпів істотні зміни, які стосувалися драматургії, і акторського виконання, і архітектури театральних будівель.

Образотворче мистецтво

Живопис

Живопис – один з основних видів образотворчого мистецтва, художнє зображення на площині предметного світу кольоровими фарбами.

Зародження живопису відбувається у період первіснообщинного ладу (рисунки доби палеоліту із зображенням тварин). У живописі неоліту вперше з’являється образ людини. Найдавніші зображення на скелях, окремих каменях, стінах печер виконувалися різьбленням, вибиванням заглибин по контуру чи фарбами. Найвідоміші настінні зображення збереглися в печерах Альтаміра (північна Іспанія). В Україні відкрито виразні зображення тварин у так званій Кам’яній могилі у Приазов’ї. Вони нагадують кращі взірці палеолітичного мистецтва Європи і Кавказу. Настінні розписи були вже у Стародавньому Єгипті, Індії, Середній Азії. У середньовіччі настінні розписи розвинулися у Візантії, Болгарії, Грузії і на Русі.

За призначенням та особливостями художнього виконання живопис поділяється на такі види: монументальний, декоративний та станковий.

Монументальному живопису властиві філософсько-епічне розуміння дійсності, суспільно – значимий зміст, масштабність задуму, громадянський пафос, високий лад образів, звернення до великої колективної аудиторії.

Декоративний живопис призначений для прикраси. Отже, термін відноситься до орнаментальних розмалювань та композицій, що не мають самостійного ідейно – образного значення: пано, орнаментальне підкреслення функцій предмету або оточення великих настінних сцен.

Станковий живопис (від слова станок, мольберт, на який ставиться приготована основа – картон, дошка, полотно для малювання картин) об’єднує твори самостійного значення, не пов’язанім з архітектурним ансамблем. Їх можна переносити, зберігати в житлових приміщеннях, і установах, і музеях.

За тематикою живопис поділяється на жанри, як-от: побутовий, історичний, батальний, портрет, пейзаж, натюрморт, міфологічний, релігійний і анімалістичний.

Художні образи живопису створюються за допомогою малюнка, кольору, світлотіні, колориту і перспективи. Важливу роль відіграє композиція, побудова художнього твору, співвідношення окремих частин і елементів, що зумовлені його ідейно – образним змістом, характером і призначенням.

(3 книги «Українська культура: історія і сучасність)