РОЗДІЛ 1. КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА НЕЗАКОННОГО ВИКОРИСТАННЯ ЗНАКУ ДЛЯ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ

Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

ЗМІСТ

Перелік умовних позначень

Вступ

Розділ 1. Криміналістична характеристика незаконного використання знаку для товарів і послуг

1.1. Предмет посягання порушення права на знак для товарів і послуг

1.2. Способи готування і вчинення злочину

1.3. Слідова картина злочину

1.4. Особа злочинця і потерпілого

Розділ 2. Початковий етап розслідування

2.1. Дослідча перевірка і огляд місця події

2.2. Порушення кримінальної справи. Висунення слідчих версії та планування розслідування

2.3. Допити потерпілого, підозрюваного та свідків

Розділ 3. Подальший етап розслідування

3.1.Особливості (призначення) і проведення експертизи

3.2. Допит обвинуваченого

3.3. Усунення причин та умов вчинення злочину та профілактика

Висновки

Список використаних джерел

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

АМК – Антимонопольний комітет України

ВГСУ - Вищий господарський суд України

ВОІВ – Всесвітня Організація Інтелектуальної Власності

ВРУ – Верховна Рада України

ГК – Господарський кодекс України

Держдепартамент – Державний департамент інтелектуальної власності МОН України

Закон – Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" від 15.12.1993

ЗУ – Закон України

КК – Кримінальний кодекс України

КМУ – Кабінет Міністрів України

КпАП – Кодекс про адміністративні правопорушення України

КПК – Кримінально-процесуальний кодекс України

КСУ – Конституційний Суд України

МКТП - Міжнародна класифікація товарів і послуг для реєстрації знаків

МОН – Міністерство освіти і науки України

НМДГ – неоподатковуваний мінімум доходів громадян

ОРЗ – оперативно-розшукові заходи

Правила подання заявки - Правила складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг

ПВСУ – Пленум Верховного Суду України

Реєстр – Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг

РФ – Російська Федерація

СОТ – Світова організація торгівлі

ЦК – Цивільний кодекс України

TRIPS - Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності від 15 квітня 1994 року (діє в межах СОТ)

ВСТУП

У період переходу до ринкової економіки необхідно формувати відповідну систему законодавства, у тому числі кримінального. Але діяльність окремих суб’єктів господарювання спрямовується не на задоволення зростаючих потреб людини, суспільства, держави, а, навпаки, на особисте, як правило, незаконне збагачення за рахунок порушення прав та законних інтересів інших учасників господарської діяльності, що впливає на різні сфери суспільного життя, істотно позначаючись на ефективності функціонування механізму ринкової економіки держави взагалі, та механізму захисту інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності людини, зокрема. Рівень розвитку економіки будь-якої держави значною мірою визначається рівнем забезпечення правової охорони результатів інтелектуальної діяльності людини, що відіграє важливу роль у господарській діяльності її суб’єктів, яким належить чітко уявляти не лише сутність інтелектуальної власності, але й те, до яких матеріальних витрат може призвести порушення їх прав, необхідних для забезпечення захисту результату творчої праці людини, її моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. В Україні така охорона ґрунтується на Конституції (ст.41, 54), яка гарантує кожній людині свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також на створенні власних механізмів захисту авторських прав, прав промислової власності, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними об’єктами інтелектуальної діяльності. Базою її правової охорони в Україні, яку здійснюють АМК, ОВС, інші правоохоронні органи та суди, є КК, ЦК та ГК.

Останнім часом у структурі злочинних посягань на право інтелектуальної власності відбулися радикальні зміни. Зокрема, якщо раніше основними видами злочинів були порушення авторських та суміжних прав, прав промислової власності, то нині в структурі таких злочинних посягань далеко не останнє місце за своїм значенням займають порушення прав суб’єктів господарювання на знаки для товарів і послуг, фірмові найменування, кваліфіковані зазначення походження товару, що є об’єктами права інтелектуальної власності. Кримінальну відповідальність за незаконне використання цих об’єктів, а також інше умисне порушення права, якщо це завдало матеріальної шкоди у великому розмірі на них передбачено другою редакцією ст. 229 КК України, що набрала чинності 22 червня 2003 р. Таким чином, диспозиція даної кримінально-правової норми є за своїм змістом більш широкою, ніж назва статті. Водночас, неможливо не враховувати високий ступінь латентності таких діянь, показником якого є засудження у 2003 році за період дії другої редакції ст. 229 КК України за незаконне використання знаків для товарів і послуг лише шістьох осіб*. Але через це аж ніяк не треба ігнорувати вивчення проблеми розслідування незаконного використання знаку для товарів і послуг та захисту права інтелектуальної власності суб’єктів господарської діяльності на знак від злочинних посягань у цій сфері і для чого необхідно вдосконалити правову регламентацію боротьби з такими посяганнями.

Злочини, що посягають на право інтелектуальної власності, були предметом наукового аналізу в дослідженнях П.П. Андрушка, Б.В. Волженкіна, Н.О. Гуторової, К.Б. Дудорової, О.О. Дудорова, В.М. Киричка, О.С. Лисенкової, С.Я. Лихової, П.С. Матишевського, О.І. Перепелиці, В.М. Слєпця, Є.Л. Стрєльцова, В.Я. Тація, М.І. Хавронюка та інших вчених. Вони ще у 1991-1992 pp. пропонували встановити кримінальну відповідальність за незаконне використання товарного знака за умови адміністративної преюдиції. Але більшість з них залишали поза увагою незаконне використання знаку у сфері наданні послуг.

Розслідування незаконного використання знаку для товарів і послуг є новим і всебічно не дослідженим: відсутня єдність поглядів у методиці його розслідування, кваліфікації діянь за цією статтею КК, кримінально-правовій та криміналістичній характеристиці цього злочину. Особливої актуальності дане питання набуває у зв’язку з набранням чинності з 01.01.2004 ЦК та ГК України. Це визначило вибір мною теми дослідження та основні напрями написання дипломної роботи.

Знак для товарів і послуг – окремий об’єкт права промислової і інтелектуальної власності, інститут цивільного права, правовий засіб індивідуалізації суб’єктів господарської діяльності і до прийняття КК України 2001 р. ст. 137 КК України 1960 р. „Порушення прав на об’єкти права інтелектуальної власності” не охоронявся, а санкція за порушення прав на нього передбачалася лише КпАП. Порушення прав на знак в залежності від ступеня суспільної небезпеки кваліфікується як адміністративне правопорушення, передбачене ст.ст. 51-2, 164-3 КпАП, або як злочин, передбачений ст. 229 КК. Суспільна небезпека останнього полягає у посяганні на майнові права власника свідоцтва на знак для товарів і послуг, інші соціальні цінності: засади добросовісної конкуренції, заподіянні майнової шкоди суб'єктам господарської діяльності та підриві їх ділової репутації, розширенні тіньового сектора економіки, зниженні авторитету держави на міжнародній арені, скороченні іноземних інвестицій, порушенні прав і законних інтересів споживачів, як прояв недобросовісної конкуренції (ч.1 ст.4 ЗУ „Про захист від недобросовісної конкуренції”) – тобто це злочин у сфері господарської діяльності. Основним безпосереднім об'єктом цього злочину є засади добросовісної конкуренції між суб’єктами господарської діяльності в частині встановленого законодавством порядку охорони і використання знаків для товарів і послуг, відносини, що існують між власником прав на знак для товарів і послуг та всіма іншими. Додатковими об'єктами виступають права та законні інтереси споживачів, право інтелектуальної власності.

Товарний знак – є візитною карткою підприємства, яка створює ділову репутацію, ідентифікує і підтверджує високу якість товарів і послуг, формує у споживачів певну думку стосовно товарів і послуг інших підприємств. Знак є активним ланцюгом, який з’єднує виробника зі споживачем, надає певні законні переваги в конкуренції, його застосовують для захисту товарів і послуг від підробок, а виробників від недобросовісної конкуренції.

У сфері господарської діяльності можливе виникнення випадків коли декілька суб’єктів господарської діяльності виробляють одну й ту саму продукцію, надають послуги одного виду, які не однакові за рівнем якості, а споживач може розрізнити їх за допомогою знака для товарів і послуг. Використання цих знаків для позначення товарів і послуг зумовлює необхідність постійного збереження високої якості останніх, неухильне підвищення ефективності і раціональності виробництва, конкурентоспроможності продукції. Товарний знак — істотний компонент нематеріальних активів, важливе джерело інформації для споживачів і значна частина ринкової вартості їхнього володільця – суб’єкта господарської діяльності – за кордоном це до 70-80% балансової вартості активів підприємства (середня вартість знака великої іноземної компанії – від 36 тис. до 18 млн. доларів США; вартість товарних знаків Camel і Coca-Cola - 10 і 3 млрд. доларів США; на 43 всесвітньо відомі товарні знаки щорічно припадає 125 млрд. доларів США від світового обсягу продаж споживчих товарів. У свою чергу 75 % цієї суми складають товари, які виробляють 8 компаній — це американські Coca-Cola, Philip Morris, PepsiCo, Procter & Gamble, Gillette, Kimberly-Clark, Mars і швейцарська Nestle [12]).

У Європі боротьба з цими порушеннями триває вже більше 40 років. За даними Міжнародної торгової палати, обсяг виручки, отриманої від продажу фальсифікованих товарів, складає 5-7 % всієї світової торгівлі, а на теренах СНД від 25 до 50 відсотків. Внаслідок цього лише країнах Європи щорічно втрачається до 100000 робочих місць, а збитки лише 12 компаній — членів "Групи по захисту фірмових товарів" (серед них — Nestle, Philip Morris, Energizer, Unilever, Gillette) у 1999 p. склали 473 млн. доларів США на рік. Асоціація швейцарських годинникових фірм вважає, що щорічно продається 10 мільйонів фальсифікації на їх продукції на суму 500 млн. доларів США. Але багато іноземних виробників не бажають оприлюднювати дані про наявність на споживчому ринку недоброякісних товарів, що випускаються під їх товарними знаками, оскільки вважають, що така інформація буде шкодити [20].

Криміналізація цих дій зумовлена також необхідністю імплементації у законодавство України про захисту прав на товарні знаки міжнародних стандартів, встановлених міжнародно-правовими договорами у цій сфері: Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20.03.1883 р. (куди було включено фабричні (товарні) знаки; діє на території України на підставі Закону від 12.09.1991 р. "Про правонаступництво України"; ратифіковано СРСР 08.03.1965 р.), Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 р. (є чинною для України на підставі Закону від 10 грудня 1991 р. "Про дію міжнародних договорів на території України"; набрала чинності в СРСР 01.07.1976 р.); Протокол до цієї угоди від 28.06.1989 р. (Україна ратифікувала 01.06.2000 p.); Договір про закони щодо товарних знаків від 27.10.1994 р. (гармонізує законодавство у цій сфері, спрощуючи реєстрацію знаків у зарубіжних країнах; набрав чинності в Україні 01.08.1996 p.); Ніццька угода про МКТП від 15.06.1957 р. (Україна ратифікувала 01.06.2000 p.), Угода країн СНД про заходи щодо попередження та припинення використання неправдивих товарних знаків та географічних зазначень від 04.06.1999р. (ратифікована Україною 21.09.2000; про знак, який використовується третьою особою в порушення прав власника товарного знака, або знак, що містить неправдиві дані чи елементи, що можуть ввести споживачів в оману). Між тим у законодавство не враховує ст. 61 TRIPS, що вказує на необхідність застосування для запобігання навмисній фальсифікації товарного знака у комерційних масштабах кримінального покарання у вигляді ув'язнення, грошових штрафів, конфіскації, знищення товарів і будь-яких матеріалів чи обладнання, використаних при вчиненні правопорушень.

При написанні дипломної роботи були використані матеріали дослідження кримінальних справ про незаконне використання знаків для товарів і послуг, вчинене на території м. Києва та в інших регіонах України в період з 2001 по 2004 рік, матеріали судової практики ВСУ, Вищого господарського Суду України, Вищого арбітражного Суду РФ, статистична інформація управління узагальнення судової практики та аналітичної роботи з питань застосування законодавства ВСУ.

Метою даної роботи є розроблення методики розслідування порушення прав на знак, вказання критеріїв відмежування даного злочину від інших суміжних злочинів через криміналістичну характеристику даного злочину, на основі чого сформувати пропозиції щодо вдосконалення законодавства України та практичні рекомендації з метою підвищення ефективності розслідування цього злочину. Серед задач роботи були: аналіз змісту понять “незаконне використання знака для товарів і послуг” та “умисне порушення права на цей знак, як об’єкта права інтелектуальної власності”; загальні ознаки і специфіка незаконного використанням знаку; аналіз особливостей доказування по даному правопорушенню; дослідити стан розробленості даної теми у науковій літературі.

Об’єктом дослідження є методика розслідування незаконного використання знака для товарів і послуг, а предметом – норми кримінального законодавства України, правозастосовча практика, положення науки криміналістики, кримінального права та кримінального процесу; норми чинного законодавства України щодо охорони прав на знак для товарів і послуг, порядку його використання; українська та зарубіжна слідча і судова практика у цій сфері.

У роботі було використано порівняння законодавства України з даного питання з аналогічним міжнародним законодавством, положеннями КК України 1960 року, проведено аналіз різних способів вчинення цього злочину, проведено з’ясування окремих термінів, визначені обставин, що підлягають доказуванню у процесі розслідування, а також використані праці українських та зарубіжних вчених, публікації у періодиці, відомості про слідчу та судову практику по даному виду злочину. Це дало можливість виявити ряд нових проблем, пов’язаних з розслідування порушення прав на знак, що визначено правовими механізмами охорони знаку як об’єкта права інтелектуальної власності, та запропонувати шляхи їх розв’язання. Основні результати дослідження, що включені до диплому, оприлюднені на конференції наукових робіт НАВС України 17 квітня 2004 року, де було здобуто ІІІ місце.

Допит обвинуваченого

Обвинуваченим є особа, стосовно якої у встановленому законом порядку винесено постанову про притягнення у якості обвинуваченого у вчиненні злочину. Пред’явивши обвинувачення, слідчий повинен негайно (не пізніше однієї доби) допитати обвинуваченого після його з'явлення або приводу - надати йому можливість дати свої показання по суті пред'явленого обвинувачення. Предметом допиту обвинуваченого є обставини, що сформульовані у постанові про притягнення особи як обвинуваченого. Обвинувачений не зобов'язаний давати показання у справі, однак, дотримуючи процесуальний порядок проведення допиту та застосовуючи окремі тактичні прийоми, слідчий повинен переконати обвинуваченого у недоцільності приховування істини у справі. Так як показання обвинуваченого є не тільки джерелом доказів, а й засобом його захисту від обвинувачення, слідчий повинен надати обвинуваченому можливість детально викласти свої показання. Допит обвинуваченого проводиться з дотриманням вимог ст. 143-146 КПК України.

Готуючись до проведення допиту підозрюваного, необхідно: визначити предмет допиту; сформулювати запитання та визначити порядок їх послідовності; визначити, які докази та матеріали можуть бути використаними під час допиту для викриття підозрюваного; визначити послідовність проведення допитів за наявності кількох підозрюваних. Тактика допиту залежить від моменту проведення допиту та обсягу інформації, якою володіє слідчий.

Слідчий повинен ретельно вивчити матеріали справи для правильного обрання моменту допиту обвинуваченого. Якщо всі обставини справи, з яких необхідно допитати обвинуваченого повністю, не досліджені або не перевірені, чи є сумнівними для слідчого, проведення допиту буде передчасним і не принесе бажаного результату.

Коли у справі є кілька обвинувачених, важливе значення має правильне визначення слідчим питання - кого з них допитувати у першу чергу. Вирішуючи це питання, слідчий повинен враховувати: яку роль відігравав той чи інший обвинувачений у спільній злочинній діяльності; яке покарання загрожує йому за вчинений злочин; у яких стосунках він знаходиться з іншими обвинуваченими; які є докази його вини; його особисті якості тощо. Більш швидке отримання правдивих показань від одних обвинувачених може стати важливою умовою допиту їх співучасників, що дають неправдиві показання.

Мета допиту — отримання та перевірка доказів, з'ясування ставлення обвинуваченого до пред'явленого обвинувачення, надання обвинуваченому можливості захищатися від пред'явленого обвинувачення шляхом давання своїх пояснень та показань.

Допит обвинуваченого — це один із засобів його викриття та встановлення об'єктивної істини в цілому. У процесі допиту слідчий остаточно з'ясовує наявність або відсутність фактів, які дають підстави для сумнівів у винності обвинуваченого, перевіряє зібрані у справі докази на міцність, визначається з питанням про можливість припинення кримінальної справи із застосуванням до обвинуваченого заходів громадського впливу або у зв'язку з амністією (амністії, як правило, піддягають особи, які визнають себе винними у вчиненні злочину і не суперечать проти пред'явлення справи за даною підставою).

Допит обвинуваченого по справам даної категорії має наступні особливості. Якщо обвинувачений визнає свою вину або факт вчиненого діяння (коли він з якихось причин (наприклад, у випадку неправильної оцінки вчиненого) заперечує свою юридичну винуватість), не приховує обставин, пов’язаних з об’єктом та об’єктивною стороною вчиненого і його показання відповідають іншим матеріалам кримінальної справи, перевіряється щирість такого зізнання шляхом деталізації його показань, або проведенням додаткового допиту, що здійснюється з метою виключення самообмови чи приховування більш тяжкого злочину – він допитується по всім відомим йому обставинам справи, незалежно від повноти, об’єму раніше даних з цього приводу показів, але в іншому процесуальному статусі. Для цього з’ясовуються наступні обставини:

- у силу яких обставин, на якому ґрунті, заради досягнення яких цілей він вчинив злочин, чи розкаюється у вчиненому, що хотів і може зробити для пом’якшення своєї участі;

- де, коли, який, у результаті чого у нього виник умисел на вчинення цього злочину, мета. мотив, обставини протиправної діяльності;

- що було особисто чи іншими особами зроблено для готування до вчинення злочину;

- коли, яким способом розпочато злочин;

- яке він мав відношення до незаконно використовуваного знаку, відносини з його власником;

- які обставини і наслідки злочину, як довго він тривав, яким способом, з допомогою яких знарядь і засобів вчинено злочин, які конкретно діяння і у якій послідовності зроблено для вчинення злочину, чи була досягнута злочинна мета;

- як вчиняв приховання злочину, що робив до моменту притягнення до відповідальності за вчинене.

З’ясовується процес утворення слідів злочину, коло осіб, що сприяли у підготовці та вчиненні злочину, протидії розслідуванню:

- який спосіб життя вів до вчинення злочину, чим займався у господарській сфері, які мав джерела існування, які життєві плани, мета, інтереси, захоплення, відношення до алкоголю, наркотиків;

- чи притягувався раніше до відповідальності і які це мало наслідки;

- як характеризуються особи з його найближчого оточення, на якому ґрунті мав з ними зв’язки до і після вчинення злочину;

- звідки, коли дістав і як використовував знаряддя і засоби вчинення злочину і де вони знаходяться нині;

- як дійшов до сфери незаконного використання знаку для товарів і послуг чи передбачав настання шкоди і де знаходяться результати злочинної діяльності;

- як змінилася його діяльність, матеріальне становище після вчинення злочину, чи було про це відомо комусь іншому;

- що витратив на здійснення злочину, кому про це відомо;

- чи з’явилися нові або зникли у нього будь-які предмети під час і після вчинення злочину, хто знає щось з цього приводу;

- чи залишені виявлені сліди на місці події обвинуваченим;

- як опинилися у нього вилучені слідством об’єкти, чи не злочинного вони походження;

- як пояснює сліди на цих об’єктах, що свідчать про його причетність до цього злочину;

- кому, при яких обставинах і чому стало відомо, що даний злочин вчинений ним;

- чи діяв сам або у змові з іншими особами, його роль у груповому злочині.

У випадках, коли обвинувачений визнає свою вину, але його показання не відповідають іншим матеріалам справи перевірка показань здійснюється шляхом: деталізації показань обвинуваченого; встановленням обставин, про які може мати відомості тільки та особа, яка вчинила злочин; проведенням повторного допиту зі зміною порядку послідовності встановлення обставин, з яких обвинувачений вже допитувався. Якщо обвинувачений не може чітко відтворити окремі деталі або всі обставини події, можна скористатися тактичними прийомами актуалізації забутого.

Якщо обвинувачений частково визнає свою вину, необхідно з’ясувати, у чому конкретно він визнає себе винуватим, проти якої частини обвинувачення заперечує і чому, а потім надати йому можливість дати детальні свідчення по суті обвинувачення і по фабулі обвинувачення, кваліфікації вчиненого і займає мій позиції. Якщо при цьому показання обвинуваченого містять свідчення, що суперечать матеріалам справи, необхідно:

- почати допит із відволікаючої бесіди на тему, не пов'язану з розслідуваним злочином;

- вислухати показання обвинуваченого до кінця, не перебиваючи його, та ретельно їх зафіксувати;

- шляхом аналізу показань виявити суперечності та роз'яснити їх суть обвинуваченому;

- поступово пред'являти обвинуваченому окремі докази та інші матеріали, що викривають його неправдиві свідчення.

Пред'явлення обвинуваченому доказів та даних (достовірні і перевірені), отриманих шляхом здійснення оперативно-розшукової діяльності, є ефективним тактичним прийомом для викриття обвинуваченого у неправдивих показаннях. Необхідно використовувати й інші тактичні прийоми [50].

Якщо обвинувачений не визнає себе винуватим, йому пропонується дати показання по суті обвинувачення і зайнятої ним позиції з приведенням тих доказів та аргументів, на яких воно базується, викласти свої версії думки, дати оцінку відомих йому доказів обвинувачення. При цьому він може давати неправдиві показання. При підготовці до допиту необхідно ретельно вивчити особливості особи обвинуваченого, матеріали кримінальної справи, матеріали архівних кримінальних справ, якщо обвинувачений був раніше судимим, умови його життя, його схильності та інтереси. Під час проведення допиту обвинуваченого можна застосувати такі тактичні прийоми:

- поставити контрольні запитання щодо фактів, точно встановлених у справі;

- максимально деталізувати показання. Обвинувачений, який дає неправдиві показання, як правило викладає обставини події в загальних рисах, схематично. Неспроможність обвинуваченого деталізувати свої показання викриває їх неправдивість. Якщо обвинувачений стверджує, що він має алібі, його необхідно також ретельно та детально допитати з цього питання для подальшої об'єктивної перевірки алібі;

- запропонувати обвинуваченому повторно викласти показання про подію в цілому або окремих її обставинах;

- оголосити показання інших обвинувачених, потерпілих, свідків. Доцільно оголошувати тільки ту частину показань, яка не викликає сумніву в їх достовірності;

- пред'явити обвинуваченому докази та інші матеріали справи, що свідчать про його перебування і вчинення певних дій на місці злочину, або спростовують його алібі.

Надалі, у випадку необхідності, обвинувачений незалежно від визнання чи не визнання ним своєї вини, може бути додатково допитаний (навіть неодноразово) по питанням, що виникли у слідчого під час розслідування, по результатам перевірки версій обвинуваченого, його доводів, клопотань та заяв.

Показання обвинуваченого заносяться до протоколу, який оформляється з додержанням вимог ст. 85, 85-1 і 145 КПК України.

Профілактика

Серед типових обставин, що сприяли вчиненню цього злочину, і причин неефективності боротьби з ними слід назвати:

- недостатня розробка криміналістичного аспекту даної проблеми (методики розслідування, проведення експертно-криміналістичних досліджень, проведення окремих слідчих дій);

- це є порівняно новим видом злочину – відсутня достатня практика у його розкритті;

- недостатність координації у боротьбі з порушеннями у даній сфері правоохоронних органів, державних та громадських організацій;

- небажання право власників знаків розголошувати про появу на ринку підробок їх товарів та послуг.

Боротьбою з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності покладено на відповідний відділ Департаменту державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України. Тільки з 2003 року реально почали працювати ст. 177 та ст. 229 КК України. Про роботу в цьому напрямі свідчить кількість виявлених злочинів, що посягають на інтелектуальну власність, яка у 2003 - 1 пол. 2004 року становила 600 (у 2003 році - 374 злочини, 75 з них - стосовно незаконного використання товарних знаків та об’єктів промислової власності), порушено 155 кримінальних справ про незаконне ввезення, тиражування та розповсюдження неліцензійних компакт-дисків, по 10 винесено обвинувальні вироки [32, 2], понад 5000 адміністративних правопорушень, припинено діяльність 69 підпільних цехів з виробництва підробленої продукції з незаконним використанням знаку для товарів і послуг (вилучено такої продукції на суму понад 10 млн. грн, у тому числі в 9 підпільних виробництвах лікеро-горілчаної продукції на суму понад 5 млн. грн.). МВС запропонувало збільшити санкцію за цей злочин, щоб це мало більш профілактичне значення [31, 5], наслідком чого стало прийняття у травні 2003 року Закону „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності”, яким внесено зміни і до ст. 229 КК України, ввівши кримінальну відповідальність за дані дії, якщо вони завдали матеріальної шкоди у великому розмірі (200 НМДГ = 3400 гривень), та максимальну міру покарання – позбавлення волі до 5 років. Але у зв’язку із збільшенням з 2004 року НМДГ пропорційно до МЗП (нині відповідальність за цей злочин наставатає лише при завданні шкоди понад 29000 гривень), а також враховуючи проблемність визначення матеріальну шкоду, завдану незаконним використанням інтелектуальної власності, МВС подало на розгляд до ВР України пропозиції внесення змін до ст. 229 КК України, згідно з якими кримінальна відповідальність має наставати за сам факт незаконного використання знака для товарів і послуг, без прив’язування кваліфікуючих ознак у вигляді сум завданих збитків [25, 5].

Інтелектуальна діяльність включає наступні етапи: затрати праці світових фахівців і науковців на розробку принципово нових товарів і продукції для різних сфер, затрата часу на їх випробування та підтвердження дійсної спроможності задовольняти потреби споживачів та визнання останніми нового товарного знака як гаранта якості (результат інтелектуальної діяльності). Саме на нього посягають «крадії інтелекту (мисливців за інтелектом)», щоб використати: на підроблену власну продукцію вони чіпляють відомий товарний знак продукції, яка користується попитом і швидко розкуповується — запускають її в обіг, обманюючи, таким чином, споживачів, компрометуючи відомих виробників і підриваючи довіру людей до них. Саме тому так багато підробок товарних знаків лікеро-горілчаних виробів, слабоалкогольних напоїв, чаю, кави, парфумів, засобів гігієни, пральних порошків, побутової хімії, будівельних матеріалів, одягу та автозапчастин. Останнім часом з'явився ще один завуальований спосіб привласнення чужого інтелекту — незаконне використання відомих зарубіжних торгових марок у назвах магазинів. Такий стан справ призвів до того, що відомі іноземні виробники навіть відмовляються працювати на українському ринку.

Фальсифікована продукція поділяється на вітчизняну та імпортну. Так, внаслідок перевірки інформації, що надходить до правоохоронних органів, про реалізацію цієї продукції (напр., поява на ринках підроблений спортивний одяг з незаконним використанням товарних знаків “ADIDAS” (належить “ADIDAS Solomon AG” (Німеччина)) та „NІКЕ” («Nike International Ltd» (США)) на міських та стихійних ринках (напр., на «Барабашова» (м. Харків), «7-й кілометр» (м. Одеса), «Калинівський» (м. Чернівці) та „Троєщина” і „Петрівка” (м. Київ)), встановлено, що вона виробляється в країнах Близького Сходу та прикордонних державах - Туреччині, Польщі, Румунії, Угорщини, Росії і завозиться в Україну контрабандним способом, без належного митного оформлення або ж за схемою перерваного транзиту: морем через порти Одеси та Іллічівська, автомобільним транспортом — до Чернівців, Хмельницького та Харкова [27,3].

Вітчизняні виробники фальсифікату опанували три основні схеми виготовлення та розповсюдження фальсифікату. Перша — коли офіційно зареєстроване підприємство випускає власну продукцію тієї ж товарної групи, що і відомі товаровиробники. Аби збільшити обсяги продажу та отримання надприбутків, злочинці незаконно використовують для маркування та упаковки власної продукції чужі товарні знаки, хоча якість їхнього товару далека від оригіналу. Так, у м. Одеса керівник підприємства організував незаконне використання на упаковках виготовленої продукції товарний знак „Церезит” (належить „Хенкель”).

За другою схемою вони для підвищення конкурентоздатності маркують свої товари товарними знаками, схожі до знаків відомих товаровиробників. У 2003 році було викрито факти виробництва підприємствами Києва та Львова клею з незаконним використанням товарного знака „Момент”.

Третя схема завдає найбільших збитків товаровиробникам: зловмисники організовують підпільні виробництва (напр., горілки, будівельних сумішей) з незаконним використанням товарних знаків, що повинно викриватися безпосередньо о/у ДСБЕЗ (з отриманням Початкова вихідна інформація про незаконне використання знаку для товарів і послуг (появу неякісної, підробленої продукції на ринку) як правило надходить від споживачів або власників знаку, про виробництво і збут такої продукції) - фіксації (документуванні) фактів реалізації таких товарів (значних партій) і встановлення нагляду за їх реалізаторами (з’ясовується наявність у нього ліцензії на право реалізації алкоголю), завдяки чому встановлюється канал надходження і місця виробництва такої продукції. Так, у Луганській області задокументовано факт реалізації приватним підприємцем алкогольних напоїв сумнівної якості з використанням торгового знака Кременчуцького ЛГЗ з орендованого складу, при огляді якого вилучено близько 3000 пляшок підробленої горілки з марками акцизного збору старого зразка. [28, 13]. Зафіксовано факти реалізації фальсифікованої продукції з незаконним використанням товарного знака „Adidas”: 4-ма приватними підприємцями на ТОВ „Ринок-1” („Троєщина”) на загальну суму понад 30 тисяч гривень (збитки „ADIDAS Solomon AG” на суму понад 100000 грн)(загалом задокументовано 5 фактів реалізації підробленого одягу фірми “ADIDAS” на ринках Києва); на ринку «Авангард» (м. Одеса) двоє підприємців (збитки на 350000 грн).

Потім слід затримувати „виробників”, порушенням кримінальної справи за фактом СУ УМВС за ч.1 ст. 202, ч.1-2 ст. 204, ч.1-2 ст. 229 КК, обшуком і вилученням такої сировини, тари, продукції і устаткування для її виробництва, встановити завдану шкоду (провести відповідні експертизи). Так було у 2003 році: такі зафіксовані факти на ринку м. Макіївка і Кіровограда та нагляд за оптовим продавцем вивів на підприємство у Макіївці (15 чоловік у дві зміни по 12 год) та його власника, який його організував в-во і незаконне використання знака Білоцерківського заводу ГТВ ТОВ ”Інтер-РТІ” з метою приховати неякісність товару та підвищити попит з боку споживачів. Під час обшуку виробничих приміщень виявлено обладнання та сировину для виробництва, вилучено близько 50000 виробів (гумові деталі до а/м ВАЗ, ГАЗ, ЗАЗ), з нанесеним на них товарного знака ТОВ, чим йому завдано збитків на суму 16000 грн. [29,3]. У 2003 р. у м. Харкові виявлено підпільні цехи: з виробництва цілодобово близько 10 особами кросівок з незаконним використанням торгових знаків відомих фірм „Адідас”, „Найк”, „Пума”, організований приватним підприємцем у двох кімнатах одного з житлових будинків. Продукцію підприємець реалізовував через оптових покупців у торговому центрі „Баракова” за ціною 130 гривень за пару. Правоохоронцями вилучено речові докази на суму понад 15 тисяч гривень і 112 пар готового взуття [30, 3]. А також цех з виробництва спортивних шапочок марок “ADIDAS” та “NIKE”, очолюваний місцевим підприЄмцем, чим право власнику завдано збитків на суму близько 50000 грн. Вилучено 16 одиниць устаткування (оверлоки, в'язальні машини) та близько 1000 шапочок.

Так у 2003 р. Кременчуцькому р-ні викрито групу з 8 кременчужан, які за попередньою змовою організували підпільний цех з виробництва горілки, використовуючи устаткування аналогічні заводським. Вилучено сировину, тару, готову продукцію з етикетками Кременчуцького ЛГЗ та Донецького ЛГЗ, підроблені акцизні марок. Вироблену продукцію транспортували двома вантажними автомобілями (теж конфісковані) для реалізації у торговельній мережі Кременчука. За аналогічне засудили 5 жителів Маріуполя до 4 років позбавлення волі (використовуючи товарні знаками Донецького та Артемівського ЛГЗ, завдали їм збитків на суму 2 млн. грн.) [26, 3].

У 2003 р. у Києві викрито і затримано групи, одна з яких підпільно виробляли в орендованому ними гаражі буд. суміш з використанням товарного знаку «СЕRESІТ СТ17» (німецького товаровиробника) й «АРТІСАН», а інша - лакофарбову продукцію та будівельні суміші - вилучено тару, упаковку з нанесенням вказаних знаків, сировину і готову продукцію з обладнанням [24, 3].

Правову охорону знаку для товарів і послуг надає держава, а тому профілактику посягань на нього має проводити саме вона, а не його власник, зокрема, Держдепартамент, інші органи державної влади через запровадження державного контролю акцизними марками (хоча наявність справжньої акцизної марки і не підтверджує якість товарів окремого виробника). Тому у проведенні профілактики даного злочину слід вживати наступних заходів:

- при виявленні фальсифікації товарів (у т.ч. підакцизних) слід з’ясовувати чи не було вчинено незаконного використання товарного знаку;

- з метою виявлення цих злочинів необхідно організовувати разом із правовласниками товарних знаків перевірки на оптових і роздрібних ринках, складах, підприємствах (усіх форм власності) з виробництва товарів і надання послуг (зокрема, продукти харчування, підакцизні товари тощо), здійснюючи відповідні закупки, вивчення бухгалтерських та інших документів, проведення інвентаризацій у встановлений законом порядок;

- при виявлені прогалини у нормативній регламентації вносити пропозиції на їх усунення, вести роз’яснювальну роботу через ЗМІ;

- здійснювати збір та узагальнення практики розслідування злочинів даного виду і підготовлені рекомендації поширювати серед практичних працівників.

Підсумовуючи викладене у даному розділі слід вказати, що подальший етап розслідування має не менш важливе значення, ніж початковий, зокрема, для встановлення винуватості обвинуваченого, з’ясування причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, а також вжиття заходів щодо їх усунення.

ВИСНОВКИ

Результатами проведеного дослідження стали ряд нових у теоретичному та важливих у практичному плані положень, які вносяться у розробку проблеми розслідування незаконного використання знаку для товарів і послуг:

1) вперше було зроблено спробу розробки методики розслідування незаконного використання знаку для товарі і послуг: вказано на обставини, що підлягають доказуванню, та шляхи ведення розслідування, що мають значення для правозастосовчої практики та вдосконалення законодавства з питань забезпечення правової охорони права інтелектуальної власності в державі.

2) також було визначено самостійне місце незаконного використання знака для товарів і послуг в системі злочинів, що посягають на право інтелектуальної власності, та злочинів у сфері господарської діяльності. Цей злочин належить до злочинів, які посягають на встановлений порядок (механізм) використання засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, вироблених товарів та послуг, що надаються такими учасниками, як об’єктів права промислової власності у сфері господарської діяльності.

3) дано криміналістичну характеристику незаконного використання знаку для товарів і послуг. Зокрема, із суб’єктивної сторони цей злочин характеризується щодо вчинення діяння лише прямим умислом, а що до наслідків - як умислом, так і необережністю. При цьому необхідно встановити, що винна особа усвідомлювала незаконність вчинюваних нею діянь по використанню знаку чи іншому порушенні особистих немайнових та/або майнових прав на знак.

4) визначення поняття “матеріальна шкода” у контексті ст. 229 КК України: при незаконному використанні знаку для товарів і послуг матеріальна шкода може складатися із сум будь-яких коштів, які суб’єкт права на цей знак витратив як компенсацію відновлення свого порушеного права на нього (реальні збитки), а також тих сум коштів, які б такий суб’єкт реально отримав від особи, яка порушила його право на даний знак, у разі використання або надання ліцензії на використання такого права в порядку, передбаченому законодавством, тобто як не отримана винагорода за використання або надання ліцензії на використання прав на такий знак (упущена вигода). Але оскільки цей знак є об’єктом права інтелектуальної власності, суб’єкт права на нього може здійснювати всі правомочності щодо використання або надання ліцензії на використання такого права в порядку, передбаченому законодавством, то наслідки умисного порушення права на цей об’єкт права інтелектуальної власності за своїм характером є матеріальною шкодою, що складається із реальних збитків у формі неотримання належного (яку не слід ототожнювати з упущеною вигодою), та упущеної вигоди.

5) визначені загальні правила відмежування злочину, передбаченого ст. 229 КК України, від суміжних злочинів, з якими незаконне використання знаку для товарів і послуг має спільні ознаки, або з вчиненням яких воно може поєднуватися.

6) положення даного дослідження можуть бути використані на практиці: у науково-дослідницькій діяльності для подальшого вивчення питань, пов’язаних із юридичною характеристикою складів злочину, передбаченого ст. 229 КК України; у законотворчості – з метою удосконалення редакції цієї статті КК; у практичній діяльності правоохоронних органів, які застосовують кримінальний закон; ПВСУ при формулюванні рекомендацій щодо застосування законодавства про відповідальність за незаконне використання зазначених засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів та послуг; у навчальному процесі при викладанні курсу Особливої частини кримінального права та відповідних спецкурсів, при підготовці підручників, навчальних та методичних посібників, а також при проведенні занять з підвищення кваліфікації та професійної майстерності слідчих, прокурорів, адвокатів, суддів.

Пропозиції і рекомендації щодо наукового та практичного використання отриманих результатів для усунення існуючих прогалин та суперечностей у чинному законодавстві України з питань кримінально-правової охорони права на знак для товарів і послуг:

1) вдосконалення чинної редакції ст. 229 КК України: оскільки відсутня законодавча регламентація набуття конкретними розробниками авторських прав на будь-які створені ними знаків для товарів і послуг, що, у свою чергу, повністю виключає можливість вчинення щодо них, як підлеглих осіб, будь-якого умисного порушення права на цей знак, пропонується виключити привілейований склад злочину, передбачений ч. 3 ст. 229 КК України, із чинної редакції цієї статті КК:

2) враховуючи відсутність текстуального збігу термінологічного звороту, що, позначаючи поняття, визначене в ст. 1 Закону як “знак для товарів і послуг”, а в ст. 492 ЦК України як “торговельна марка”, увійшов у ст. 229 КК України з однієї галузі законодавства (про право інтелектуальної власності), обґрунтовується необхідність виключення із абз. 3 ч. 1 ст. 1 Закону визначення поняття “знак для товарів і послуг”, заміни в назві цього Закону, контексті його норм терміна “знак для товарів і послуг” і “знак” на термін “торговельна марка”, а також доповнення ч. 1 ст. 1 даного Закону визначенням торговельної марки, яке дається у ч. 1 ст. 492 ЦК України;

3) на підставі порівняльного аналізу змісту понять “незаконне використання” та “умисне порушення права на знак для товарів і послуг” обґрунтовується пропозиція доповнення ст. 20 Закону України частиною 1 наступного змісту: “1. Порушенням прав на використання зареєстрованої торговельної марки є використання такого позначення, яке є тотожним чи схожим до неї до ступеня змішування”, а також викладення назви цієї статті у наступній редакції: “Порушення прав власника торговельної марки”.

Отже, сподіваємося, що український ринок обов'язково стане для власників об'єктів інтелектуальної власності зоною чесного та добропорядного економічного співробітництва і для чого має бути зроблено все можливе.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28 червня 1996 року.

2. Господарський кодекс України

3. Кодекс про адміністративні правопорушення від 07 грудня 1984.

4. Кримінальний кодекс України віл 05 квітня 2001 року.

5. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року.

6. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року.

7. Закон України від 15 грудня 1993 року № 3689-XII „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” // Відомості Верховної Ради, 1994, № 7, ст. 36.

8. Закон України „Про захист від недобросовісної конкуренції” // Відомості Верховної Ради, 1996, N 36, ст.164.

9. ПВСУ постанови № 3 від 25 квітня 2003 р “Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності”.

10. Лист ВГСУ від 14 січня 2002 р. № 01-8/31 "Про деякі питання вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про інтелектуальну власність" // Вісник господарського судочинства. — 2002. — № 2. — С. 64.

11. Наказ Держпатенту України від 28 липня 1995 р. № 116 „ Про правила складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг” // Офіційний вісник України. – 1997. – № 39. – С.268.

12. Наказ Держпатенту України від 09 листопада 1995 р. № 163 „ Про затвердження Інструкції про порядок ознайомлення з матеріалами заявки на знак для товарів і послуг та відомостями, що занесені до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг”.

13. Наказ МОН № 48 (в редакції від 29 січня 2002 р.) „Про інструкцію про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстрів відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака (міжнародного знака) для товарів і послуг”.

14. Наказ МОН № 10 від 10.01.2002 „Про затвердження Положення про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг” // Офіційний вісник України. – 2002. – № 5. – Ст. 207

15. Информационное письмо ВАС РФ от 29 июля 1997 г. № 19 „Обзор практики разрешения споров, связанных с защитой прав на товарный знак” // Вестник ВАС РФ. – 2003. Спец.приложение к №11 ч.2.

16. АверьяновТ.В., БелкинР.С., КоруховЮ.Г., РоссинскаяЕ.Р. Криміналістика. - М., 2002. - С.680-690.

17. Андрушко П.П. Кримінально-правова охорона прав інтелектуальної власності в Україні. – К.: ФОРУМ, 2004. – 367с.

18. Асланова В.Ф., Мурая Н.Д. Практика експертизи товарних знаков // Водроси нзобрстсітельства — 1976 - №4. – С. 15.

19. Берзін П. Визначення складу та розміру доходу в злочинах у сфері господарської діяльності // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - №7. – С.98-103.

20. Берзін П.С. Незаконне використання засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів та послуг: аналіз складів злочину, передбаченого ст.229 КК України 12.00.08. Дисертація. - Київ, 2004. – 311с.

21. Берзін П. Об’єктивна сторона незаконного використання знака для товарів і послуг//Підприємництво, господарство і право. – 2003. - №2.– С.87-90.

22. Бизнес. — 12 августа 2002 г. — № 33

23. Владельцы известных брендов настаивают на ужесточении ответственности за их подделку // Комп&ньоН. — 2002. — № 17-18. — С. 15; Толстых Е. Большой лохотрон // Совершенно секретно. — 2001. — №9; Бизнес. — 31 июля 200и г. — № 31

24. Гальченко А.И. Допрос по уголовным делам о нарушении авторских прав на аудиовизуальные произведения // Российский следователь. – 2004. -№9. – С.2-5.

25. Гальченко А. Осмотр места проишествия по делам о нарушении авторского права на аудиовизуальные произведения // Законность. – 2004. - №4.– С.22.

26. Галанов В.А., Грищенко Н.Л. Взаимодействие органов следствия и дознания при проведении тактической операции „Следственный осмотр” по делам об уголовно-наказуемых нарушениях авторского права в области распространения аудио- и видеопродукции // Следователь. – 2003. - №2. – С.30.

27. Глущенко В. Застосування судової експертизи при розслідуванні порушень авторських та суміжних прав // Підприємництво, господарство і право. – 2004. - №3. – С.125-127.

28. Демченко Т.С. Недобросовісне набуття права на товарний знак // Держава і право. Вип. 13.— К., 2001. — С. 294

29. Дудоров О.О. Злочини у сфері господарської діяльності: кримінально-правова характеристика. – К., 2003. – С.742-773.Законодавство України у сфері інтелектуальної власності: проблеми вступу до COT. Матеріали слухань у Комітеті з питань науки і освіти Верховної Ради України. — К., 2002. — С. 17.

30. Іменем Закону. – 2003. – 11.04.-17.04. - №15 (5351). – С.3.

31. Іменем Закону. – 2003. – 11-17.07. - №28 (5364). – С. 2.

32. Іменем Закону. – 2004. – 23.01.-29.01. - №3 (5391). – С. 5.

33. Іменем Закону. – 2004. – 26.03.—1.04. - №12(5400). – С.3.

34. Іменем Закону. – 2004. – 02.04-08.04. - №13 (5401). – С.3.

35. Іменем Закону. – 2004. – 11.06.-17.06. - №23 (5411). – С.3.

36. Кириченко І. Експертний висновок як джерело доказів у судових справах про порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності // Право України. – 2002. - № 11. – С.78-83.

37. Коваль И. Неправомерное использование знака для товаров и услуг и недобросовестная конкуренция // Підприємництво, господарство і право. –2004. - № 4.

38. Кузнецов А.П., Изосимов С.В., Бокова И.Н. Вказ. праця. — С. 36.

39. Кулішенко В.С. Захист від неправомірного використання ділової репутації суб’єкта господарювання у конкуренції. – Д., 2003. – С.8.

40. Лавриненко И. "БРЕНДоведы в штатском" // Бизнес. — 11 февраля 2002 г. — № 6” Волженкин Б.В. Вказана праця. — С. 318

41. Леонтьев Б.М. Ответственность за хозяйственные преступления. — М, 1963. — С. 77

42. Мельник О.М. Правова охорона знаків для товарів і послуг в Україні (цивільно-правовий аспект). – Ірпінь., 2001. – 136с.

43. Мельник О.М. Проблеми охорони прав суб’єктів інтелектуальної власності в Україні. –– Х., 2002. - 362с.

44. Мельник О.М. Суб’єкт права інтелектуальної власності та його цивільно правовий статус. – Х., 2003. – 156с.

45. Мельник О. Товарний знак та його ознаки // Право України. – 1999. - №2. - С. 22-24.

46. Міліція України. – 2003. - №12. – С.13.

47. Міліція України. – 2004. - №2. – С.5.

48. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С.Яценка. — К.: А.С.К., 2002. — С. 508; Андрушко П.П. Коментар до статті 229 Кримінального кодексу України // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. — 2002. — № 4. — С. 85.

49. Негрескул В. Проблемні питання судового захисту прав на знаки для товарів та послуг в Україні // Юридичний журнал. — 2002. — № 1. — С. 81

50. Нестуля Т. Правові аспекти захисту знаків для товарів і послуг від недобросовісної конкуренції//Інтелектуальна власність.—2000.—№ 8-9.—С. 25.

51. Ожегов С.И Словарь русского языка. – М., 1986. – 797 с.

52. Петров И.А. Охрана товарных знаков в Российской Федерации: учебно-практическое пособие. – М., 2002. – 176с.

53. Право інтелектуальної власності: Підручник для студентів вищих навч. закладів / За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. – К., 2002. – С.156.

54. Подольный Н.А., Шляпков Ю.В. Проблемы создания и применения методики расследования незаконного предпринимательства // Следователь. – 2003. - №11. – С.35.

55. Прахов Б. Как с помощью товарного знака определить подлинность изделия // Предпринимательство, хозяйство и право. — 1996. — № 10. — С. 38; Конов Ю. Оценка рыночной стоимости товарных знаков // Інтелектуальна власність. — 1999. — № 9. — С. 36; Прохода Ю. Почем нынче товарные знаки? // Юридическая практика. — 19 декабря 2001 г. — № 51.

56. Тертишник А. Кримінальний процес України. – К., 2002. – 697с.

57. Харченко В.Б. Кримінально-правова охорона авторського права та суміжних прав: автореферат. – Х., 1996. – 24с.

58. Юридическая практика. — 10 февраля 2000 г. — №6

* Дані наводяться за матеріалами управління узагальнення судової практики та аналітичної роботи з питань застосування законодавства Верховного Суду України (статистична форма № 11 – Звіт про склад засуджених, місце і час вчинення злочину).

[1] Свідоцтво носить строковий і територіальний характер стосовно визначеного переліку товарів і послуг.

[2] В Україні відсутні чітко визначені строки розгляду заявки.

[3] виключність, монопольність полягає у тому, що ніхто інший, крім власника свідоцтва на знак, не може використовувати зареєстрований знак без згоди його власника і без виплати йому винагороди [13, 153]

[4] Це виключне право власника свідоцтва не поширюється на випадки (використання знаку не є злочином): здійснення будь-якого права, що виникло до дати подання заявки або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки; некомерційне використання знака; усі форми повідомлення новин і коментарів новин; добросовісне застосування іншими особами своїх імен чи адрес. (у випадках передбачених договором?)

[5] Права, що випливають із свідоцтва, діють від дати подання заявки (п.1 ст.16 Закону) – виникає виключне майнове право дозволяти використовувати товарний знак (видавати ліцензію) – доцільніше, на думку Мельник О. набувати цих прав з 01 січня року, що настає за роком дня реєстрації знаку. І взагалі абсурд: права виникають від дати подання заявки, а скористатися ними можна лише зі свідоцтвом [15, с.78].

* Не можна, наприклад, визнати порушенням прав на зареєстрований знак для товарів і послуг “Коммерсантъ”, що належить ЗАТ “Коммерсантъ”, використання громадянином США Stanley Tobiason доменного імені “kommersant.com”, хоча і подібного до останнього до ступеня змішування, але за який його колишній власник – ЗАТ “Коммерсантъ” не сплатило збір за продовження строку користування цим доменом [171, С. 53-56].

* Ведеться у Держдепартаменті відповідно до Інструкції про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстрів відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака (міжнародного знака) для товарів і послуг, затвердженої наказом Міністерства освіти і науки України від 3 серпня 2001 р. № 576 [246].

ЗМІСТ

Перелік умовних позначень

Вступ

Розділ 1. Криміналістична характеристика незаконного використання знаку для товарів і послуг

1.1. Предмет посягання порушення права на знак для товарів і послуг

1.2. Способи готування і вчинення злочину

1.3. Слідова картина злочину

1.4. Особа злочинця і потерпілого

Розділ 2. Початковий етап розслідування

2.1. Дослідча перевірка і огляд місця події

2.2. Порушення кримінальної справи. Висунення слідчих версії та планування розслідування

2.3. Допити потерпілого, підозрюваного та свідків

Розділ 3. Подальший етап розслідування

3.1.Особливості (призначення) і проведення експертизи

3.2. Допит обвинуваченого

3.3. Усунення причин та умов вчинення злочину та профілактика

Висновки

Список використаних джерел

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

АМК – Антимонопольний комітет України

ВГСУ - Вищий господарський суд України

ВОІВ – Всесвітня Організація Інтелектуальної Власності

ВРУ – Верховна Рада України

ГК – Господарський кодекс України

Держдепартамент – Державний департамент інтелектуальної власності МОН України

Закон – Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" від 15.12.1993

ЗУ – Закон України

КК – Кримінальний кодекс України

КМУ – Кабінет Міністрів України

КпАП – Кодекс про адміністративні правопорушення України

КПК – Кримінально-процесуальний кодекс України

КСУ – Конституційний Суд України

МКТП - Міжнародна класифікація товарів і послуг для реєстрації знаків

МОН – Міністерство освіти і науки України

НМДГ – неоподатковуваний мінімум доходів громадян

ОРЗ – оперативно-розшукові заходи

ПВСУ – Пленум Верховного Суду України

Реєстр – Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг

РФ – Російська Федерація

СОТ – Світова організація торгівлі

ЦК – Цивільний кодекс України

TRIPS - Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності від 15 квітня 1994 року (діє в межах СОТ)

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА НЕЗАКОННОГО ВИКОРИСТАННЯ ЗНАКУ ДЛЯ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ

Структура криміналістичних методики розслідування злочину включає його криміналістичну характеристику, опис типових слідчих ситуацій і особливостей планування дій слідчого на початковому і наступному етапах розслідування, виклад тактики первісних слідчих дій і супутніх ОРЗ, особливості тактики наступних дій. Всі ці складові далі розглянемо докладніше.

Криміналістична характеристика злочину - це система типових ознак злочину того чи іншого виду, роду, що складається з постійних ознак злочину, його складу і визначених предметом доказування (ст.64 КПК). Це насамперед ті, що характеризують об'єктивну сторону складу: спосіб злочину, місце і час його здійснення і т.п. Ця система не включає усі істотні ознаки певного злочину як за результатами розслідування, що служить цілям цього розслідування, оскільки при цьому такий опис є індивідуальним, не поширюється на подібні злочини і є емпіричним матеріалом для науки, аналізу й узагальнення слідчої практики. Криміналістична характеристика розробляється на базі таких описів як абстрактна, імовірнісна модель події, що відбиває усі типові загальні систематизовані ознаки і типізовані обставини описуваних однорідних злочинів, які потрібно установити відповідно до уявлень про предмет доказування по певній категорії кримінальних справ (інформативна функція КХЗ), і яка може бути основою для імовірних умовиводів – слідчих версій: накладаючись на конкретний випадок дозволяє побудувати імовірнісну, абстрактну інформаційну модель злочину (практичне значення КХЗ). Усі елементи цієї характеристики, навіть якщо між ними немає кореляційної залежності, об'єднані у комплекс, який має імовірнісний характер їх істинності стосовно до конкретної слідчої ситуації, що на початковому етапі розслідування має високу ціну, оскільки дозволяє слідчому знизити інформаційну невизначеність, зоорієнтуватися. І задача слідчого полягає в конкретизації цієї моделі стосовно до специфіки розслідуваного злочину.

Дата: 2019-04-22, просмотров: 236.

12 3 4 5 6 7 8 Следующая ⇒