МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО НАПИСАННЯ
НАУКОВИХ РОБІТ
для студентів
факультету журналістики
спеціалізація
“Журналістська робота на радіо”
і “Журналістська робота та телебаченні”
Львів
Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка
2003
Рекомендувала до друку
кафедра радіомовлення і телебачення
Протокол № 2 від 9 жовтня 2002 р.
Уклав Андрій Юраш, канд. політ. наук
Відповідальний за випуск Василь Лизанчук, д-р філол. наук
Редактор Михайло Коперсако
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО НАПИСАННЯ НАУКОВИХ РОБІТ для студентів факультету журналістики
(спеціалізація “Журналістська робота на радіо" і "Журналістська робота та телебаченні”)
Підп. до друку 2003. Формат 60х84/16. Папір друк. № 3.
Друк. на різогр. Умовн. друк. арк. 1,8. Обл.-вид. арк. 1,9.
Тираж 100. Зам.
Видавничий центр Львівського національного університету ім. Івана Франка.
79000 Львів, вул. Дорошенка, 41.
Зміст
1. Вступні зауваги…………………………….………………………………..…4
1.1. Типи студентських наукових робіт та головні вимоги до них………….…4
1.1.1. Курсова робота (ІІІ курс навчання)…………………………………4
1.1.2. Наукова робота бакалаврського рівня - студентів ІV курсу……....7
1.1.3. Дипломна робота (для студентів 5-го курсу навчання)……………7
1.1.4. Магістерська праця…………………………………………………..8
1.2. Рівень самостійності та оригінальності наукових робіт студентів………...9
1.3. Формальні вимоги до підготовки студентських наукових робіт…………10
1.4. Посторінкові примітки та бібліографія…………………...………………..10
1.4.1. Опис окремих видань………………………………………………11
1.4.2. Аналітичний опис творів друку……………………………………13
Мотиваційні моменти щодо вибору проблематики та
написання студентських наукових робіт………………………………………..14
1.6. Вибір тем…………………………………………………………………..…15
2. Структура студентської наукової роботи…………………………………15
2.1. Зміст…………………………………………………………………………..16
2.2. Перелік умовних скорочень…………………………………………………16
2.3. Вступ. Основні елементи вступу……………………………………………16
Актуальність теми та загальний опис дослідницької
проблеми …………………………………………………………………...16
2.3.2. Огляд наукової літератури………………………………………….17
2.3.3. Мета і завдання……………………………………………………...19
2.3.4. Об’єкт та предмет…………………………………………………...20
2.3.5. Методи дослідження………………………………………………..22
2.3.5.а Методологія емпіричних досліджень……………………..23
2.3.5.б Методологія наукового аналізу…………………………....23
2.3.6. Новизна наукової роботи…………………………………………...24
2.3.7. Обґрунтування структури роботи………………………………….25
2.3.8. Наукове та практичне значення результатів дослідження……….25
2.4. Виклад основного змісту наукового дослідження…………………………26
2.5. Висновки……………………………………………………………………...27
2.6. Список використаної літератури……………………………………………27
2.7. Додатки……………………………………………………………………….28
2.8. Анотація………………………………………………………………………29
3. Особливості стилю…………………………………………………………....30
4. Апробація результатів наукової праці студента………………………….30
ВСТУПНІ ЗАУВАГИ
Науково-дослідницька робота студента, найголовнішим виявом якої є підготовка і написання курсових, бакалаврських, дипломних, магістерських праць, є важливою, невіддільною від інших складових частиною цілісного навчального процесу і однією з головних підстав отримання відповідної кваліфікації (бакалавр, спеціаліст, магістр).
Повновартісна з точки зору змісту і побудови наукова робота – є однією із найяскравіших форм інтелектуального самовираження студента, важливим документом, що засвідчує рівень професійної та інтелектуальної зрілості студента, завершує процес його становлення як фахівця у практичній та теоретичній журналістській ділянці, а також є визначальним кваліфікаційним свідченням відповідності студента чи випускника певному освітньому рівневі.
Навчаючись на факультеті журналістики, студенти мають нагоду вияви-ти свої дослідницькі здібності під час підготовки та написання наукових робіт, починаючи з ІІІ курсу, тобто від часу розподілу їх за спеціалізаціями: ІІІ курс – відповідна курсова робота; IV курс – бакалаврська робота; V курс – дипломна робота, яка підтверджує рівень спеціаліста; для магістрантів – магістерська робота.
Упродовж навчання студент має нагоду написати дві (якщо навчання завершується отриманням бакалаврського ступеня) або три (якщо студент оволодіває кваліфікацією “спеціаліст” чи вчиться за маґістерською програ-мою) повноцінні наукові роботи. Утверджуючи себе як професіонали, студен-ти мають змогу системно попрацювати і в науковій ділянці, відшліфовуючи потенційні аналітичні здібності на всіх базових щаблях системи інтелектуального удосконалення.
Беручи до уваги цю системність в апробуванні наукового потенціалу студентів, можна говорити про універсальні характеристики і особливості не тільки наукової діяльності студента загалом, а й про закономірні спільні риси конкретних форм вираження наукової праці – студентських наукових робіт.
1.1. Типи студентських наукових робіт
Та головні вимоги до них
Перед тим, як запропонувати універсальну схему написання студент-ської наукової роботи, зупинимося на специфіці та особливостях наукової студентської творчості на кожному з етапів навчання.
Магістерська праця
В ієрархії студентських наукових робіт ця робота є найскладнішою та найвідповідальнішою. Оскільки в маґістратуру зможе потрапити після відповідних випробувань тільки незначне число з тих, хто починав навчання, то, відповідно, й вимоги до наукових праць, які завершуватимуть навчання в маґістратурі, будуть найсерйознішими.
Повною мірою це стосується як традиційних наукових робіт, так і творчих захистів. Якщо студенти-магістранти мають на меті обрати роботу другого типу, то вони повинні усвідомлювати, що основою таких праць можуть стати лише творчі напрацювання найвищого ґатунку. Окрім того, студентам слід орієнтуватися на те, щоб у їхніх журналістських доробках домінував аналітичний спосіб викладу (тобто, журналістські матеріали, створені на основі застосування аналітичних, оглядових та художньо-публіцистичних методів пізнання дійсності). Власне журналістська аналітика повинна стати основою чи відправною точкою для поглиблених чи розширених наукових пошуків, без яких неможливо уявити повноцінну та досконалу маґістерську працю (навіть у формі творчого захисту). Теоретико-аналітична частина магістерських робіт у формі творчого захисту повинна становити не менше половини загального обсягу праці, тобто обіймати щонайменше 40 друкованих сторінок (повний обсяг наукового дослідження повинен мати не менше 80 сторінок).
Коли ж говорити про специфіку власне наукових робіт традиційного типу, то треба відзначити, що вони мали б стати повноцінним і якісним наукових продуктом, створеним на основі попереднього досвіду написання студентських наукових робіт та доведеним до належного рівня за час інтенсивної праці в маґістратурі. Обсяг таких робіт повинен бути не меншим 80 друкованих сторінок, а його внутрішнє наповнення мають визначати ті обов’язкові елементи грамотно побудованого дослідження, які детально описані нижче.
Студенти також повинні пам’ятати, що магістерська праця вимагає обов’язкового включення у свою структуру ще одного елемента, якого могло не бути у роботах, написаних на ІІІ і IV курсах, - реферату-анотації обсягом 2-3 сторінки, написаної англійською чи німецькою мовами (детальніше обґрунтування суті та призначення анотації буде подано нижче).
Знаючи та чітко усвідомлюючи зазначені вище відмінності студентських наукових робіт на різних курсах навчання, значно легше орієнтуватися та практично застосовувати ті спільні риси, які визначають будь-яке наукове дослідження (його у жодному випадку не можна плутати із журналістським дослідженням чи розслідуванням) та кваліфікований науковий виклад.
Обсяг:
про конкретні обсяги наукових робіт вже йшлося, коли були обговорені специфічні особливості науково-дослідницької праці студента на всіх етапах (курсова робота на ІІІ курсі – 20-30 сторінок, бакалаврська праця – 35-45 сторінок, робота, яка відповідає рівневі спеціаліста – не менше 50 сторінок, маґістерська робота – 80 і більше сторінок). Говорячи про кількість сторінок, з яких має складатися робота, маємо на увазі т. зв. стандартну сторінку, що “надрукована машинописним способом чи за допомогою комп’ютера на одній стороні аркуша білого паперу формату А4 (210х297 мм) через два міжрядкових інтервали до тридцяти рядків на сторінці. Мінімальна висота шрифту 1,8 мм. Можна також використати папір форматів у межах від 203х288 до 210х297 мм і подати таблиці та ілюстрації на аркушах формату А3” (Бюлетень ВАК України, 2000 р., ч. 2, с. 32).
Форма подачі роботи:
робота приймається тільки віддрукованою на друкарській машинці чи на принтері із дотриманням усіх необхідних вимог щодо оформлення титульної сторінки (зразок правильного оформлення титульної сторінки можна отримати на кафедрі).
Терміни подачі:
робота може бути прийнятою до розгляду та оцінювання, якщо вона надійшла на кафедру у терміни, визначені кафедрою та завчасно повідомлені студентам. Усі наукові роботи, що надійшли після офіційно встановленого терміну, можуть бути прийняті тільки за спеціальним розпорядженням завідувача кафедри чи за умови встановлення додаткових термінів здачі, які також визначає кафедра.
Опис окремих видань
Опис багатотомних видань
Франко І. Зібрання творів : У 50 т. / Редкол.: І. Басс, М. Бернштейн, Г. Ве-рес та ін. – К.: Наук. думка, 1976-1986.
Шевченко Т. Твори : В 5 т. / Вступ ст. Б. Олійника; Прим. Л. Кодацької. –
К. : Дніпро, 1884-1985.
Т. 1 : Поетичні твори (1837-1847). – 1984. – 351 с.
Окремий том
Федькович Ю. А. Твори : У 2 т. – Т. 1 : Поезії / Упорядкував., передм і прим. М. Ф. Нечиталюка. – К : Дніпро, 1984. – 463 с.
Опис монографій
Романюк М. М. Українська преса Північної Буковини (1870-1918 рр.) / НАН України. ЛНБ ім. В. Стефаника. НДЦ періодики. – Львів, 1998. – 200 с.
Опис семінаріїв
Козира Є. В. Українська та зарубіжна культура : Навч. посібник для студентів вищ. мед. закладів освіти І-ІІ рівнів акредитації. – К. : Здоров’я, 2001. – 245, [2] с.: іл. – Бібліогр. : с. 242-246 (114 назв).
Опис дисертацій
Романюк М. М. Українська преса Північної Буковини як джерело вив-чення суспільно-політичного життя краю (1870-1940 рр.) : Дис. ... д-ра іст. наук / НАН України. Ін-т укр. археогр. та джерелозн. ім. М. С. Грушевського: 07.00.06. – Захищена 25.01.2001; Зат. 13.06.2001. – К., 2001. – 413 с. – Бібліогр.: с. 317-413 (1259 назв).
Опис періодичних видань
а) газета
Рідний край : Незалежна газета: Два рази на місяць (1926), три рази на місяць (1927), щотижня (1928, 1930). – Чернівці, 1926-1930.
Окремий номер
Поступ: Щоденна газета / Відп. за вип. І. Мельник. – Львів, 2002. – 13-14 квіт. - № 55(912).
б) журнал
Пам’ять століть: Історичний науковий та літературний журнал / Гол. ред. А. В. Денисенко. – К., 1999.
Окремий номер
Київська старовина: Науковий історико-філологічний журнал : Двомі-сячник / Голов. ред. Л. П. Голечко. – К., 2001. - № 5(341).
Опис словників,
Словники
Дей О. Словник українських псевдонімів та криптонімів (ХVІ-ХХ ст.). – К. : Наук. думка, 1969. – 559 с.
Бібліографічні покажчики
Іван Франко : Бібліографія творів, 1874-1964 / Склав М. О. Мороз. – К. : Наук. думка, 1966. – 447 с.
Енциклопедії
Енциклопедія Українознавства : Слов. частина : У 10 т. / Голов. ред.
В. Кубійович. – Мюнхен; Нью Йорк : Молоде життя, 1955-1984.
Окремий том
Енциклопедія Українознавства : Слов. частина. – Т. 1. – Перевид. в Україні / Авт. передм.: І. Гель, О. Романів. – Львів, 1993. – 400 с. – Репр. відтворення вид. 1955-1984 рр.
Опис рецензій
а) як окрему статтю у пресі (аналітично) з додаванням вставних слів: “Рец. на кн.”:
Мацько В. Свіжа думка, творчий пошук // Майбуття. – Хмельницький, 1997. - № 6. – С. 3. – Рец. на кн.: Романюк М. М. Українська преса Північної Буковини (1918-1940 рр.). – Львів : Фенікс, 1996. – 196 с.
б) у вигляді примітки до рецензованого твору:
Романюк М. М. Українська преса Північної Буковини (1918-1940 рр.). – Львів : Фенікс, 1996. – 196 с.
Рец: Мацько В. Свіжа думка, творчий пошук // Майбуття. – Хмельниць-кий, 1997. – № 6. – С. 3.
в) як окремі статті у пресі,
якщо подається кілька рецензій на одну книгу:
Романюк М. М., Галушко М. В. Українські часописи Коломиї (1865-1994 рр.) : Іст.-бібліогр. дослідж. / Передм. В. Качкана. – Львів, 1996. – 238 с.
Рец. Глаголюк В. Документальне джерело інформації // За вільну Україну. – Львів, 1997. – 16 жовт.; Дисак Ф. В центрі уваги – преса Коломиї // Дзвін. – Львів, 1998. – № 3. – С. 145, 146.
Або
Грушевський М. Вступні замітки // Грушевський М. Історія України-Руси : В 11 т., 12 кн.– К.: Наук. думка, 1991. – Т. 1 : До початку ХІ віку. – С. 1-20.
Опис телерадіопередач
Молодь – майбутнє України : [Виступи під час телемарафону] // Архів Львів. обл. телебачення. – 2001. – 1 черв.
Сучасна політична ситуація в Україні : [Бесіда з І. Дусчуком] // Львів. радіо. – 2001. – 14 берез.
Вибір тем
Орієнтуючись на традиційні для журналістської ділянки теми та проб-леми, стратегічним орієнтиром при формулюванні тем студентських наукових робіт є стимулювання пошуку нових, оригінальних та нестандартних ідей та тем, які прямо дотичні до журналістики чи мають міждисциплінарний характер, тобто не підлягають під визначення в категоріях лише однієї дисципліни, а є виконаними на перетині двох чи навіть кількох дисциплін (журналістика обов’язково має бути однією із них). Роботи, які торкаються журналістики у її безпосередньому зв’язку та поєднанні із іншими дисцип-лінами (філологією, історією, політологією, філософією, релігієзнавством, соціологією, антропологією, педагогікою, психологією, культурологією, економічною наукою тощо) мають таку ж теоретичну та практичну вартість, як і наукові роботи, присвячені суто журналістським аспектам пізнання.
Хоча об’єктивно існує вмотивований традиціоналізм як у визначенні тем, так і в їхній розробці та вирішенні, але не викликає сумнівів, що домінування саме специфічного авторського підходу робить конкретну наукову роботу оригінальною, по-справжньому індивідуальною та вартісною як для самого початкуючого дослідника, так і для всієї сучасної медіально-наукової сфери.
СТРУКТУРА СТУДЕНТСЬКОЇ НАУКОВОЇ РОБОТИ
Подаючи та обґрунтовуючи основні структурні елементи наукової праці, використовуватимемо ту схему, яка рекомендована (Бюлетень ВАК України, 2000 р., ч. 2) Вищою Атестаційною Комісією (ВАК) України, активно функціонує в українському науковому середовищі та різнобічно апробована на всіх рівнях наукового аналізу (від студентських праць до докторських дисертацій).
Нашим оригінальним доповненням до цієї різнобічно апробованої схеми стане спроба поєднати свідому традиційність (усталеність) форми із модерним наповненням, сучасними методологічними підходами, що були запропоновані та дістали довершеності у західній науковій традиції, а також дослідницькими парадигмами, що домінують у міжнародних загальноінте-лектуальних та наукових комунікаціях.
Зміст
Його доречно подавати на початку роботи, зазначаючи назви та номери початкових сторінок усіх структурних елементів праці. Такими структурними елементами наукової праці можна вважати усі її компоненти, які мають власну назву і здебільшого потребують того, щоб починатися з окремої сторінки. Крім назв розділів, підрозділів, а також (коли це необхідно) – параграфів чи пунктів, у змісті треба обов’язково відзначити вступ, висновки, перелік використаної літератури і додатки, якщо вони є.
Перелік умовних скорочень
Такий перелік, зрозуміло, вміщують, якщо робота містить багато специфічних термінів та понять, а також маловідомих скорочень, символів, позначень, які слід було б пояснити та подати окремо. Згідно з усталеною традицією, список скорочень та їхню детальну розшифровку (у вигляді двох паралельних колонок за абеткою: ліва колонка – скорочення, права - пояснення) подають на початку праці ще перед вступом, оскільки у ньому вже можуть бути використані окремі із скорочень.
Вступ
Основні елементи вступу
Огляд наукової літератури
Після обґрунтування актуальності теми, викладу суті проблеми та змалювання загального контексту (предметного поля, конкретних феноменологічних характеристик тощо), на фоні якого чіткіше простежується проблематика дослідження, слід подати огляд літератури. Його призначення – бути своєрідним містком, поєднанням постановочної частини та інших структурних елементів вступу, у першу чергу – чіткого зазначення предмета та об’єкта дослідження, а також мети і завдань, які стають більш зрозумілими та відчутними, коли студентом зроблено широкий аналітичний огляд напрацювань тих, хто до подібної тематики звертався раніше. Окрім того, на фоні повно та грамотно побудованого огляду літератури можна наочніше та переконливіше відзначити новаторські елементи дослідження, вага яких стане ще більшою, коли проілюструвати існуючий рівень та ступінь осмислення наукової проблематики.
Очевидним є також те, що будь-яка наукова праця за самим визначенням чи властивим характером цього виду інтелектуальної творчості має опиратися на результати попередніх досліджень у відповідній галузі. Це зайвий раз актуалізує важливість кваліфікованого та критичного огляду, принаймні, основної літератури, що має безпосереднє відношення до теми наукової праці.
Такий огляд не повинен бути підготовлений у формі звичайного переліку усіх відомих джерел чи спеціальних робіт. Тобто, він не може мати характеру простого бібліографічного представлення літератури. У більшості випадків неприйнятним є також механічне переповідання змісту (у формі резюме) основних праць, які дотичні до тематики наукової роботи.
Отже, у жодному випадку огляд літератури не повинен бути поверховим і схематичним, оскільки це свідчитиме про те, що студент не обізнаний із фундаментальними роботами з досліджуваної проблематики. А це відразу поставить під сумнів якість виконаної ним наукової праці в цілому.
Призначення ж і суть такого вибіркового огляду літератури полягає у виробленні студентом власної оцінки основних знань та наукових фактів із конкретної проблематики. У зв’язку з цим мета такого системного аналітичного огляду наукової літератури може бути визначена під кількома кутами зору:
- демонстрування того, наскільки студент ознайомлений із визначальними парадигмами (найзагальнішими концепціями) та методами, які наука на сучасному етапі застосовує до аналізу тих проблем чи явищ, про які дослідник говорить у своїй науковій праці;
- відшукування дослідником власного місця в існуючій ієрархії наукових пріоритетів і досягнень із конкретної проблематики;
- творче та комплексне осмислення сучасного рівня наукового усвідомлення будь-якої проблеми.
Цей останній аспект є важливим і вартісним ще в одному сенсі: як самостійна аналітична робота (міні-дослідження), що виробляє новий рівень чи тип знань стосовно досліджуваного предмету.
Як правило, стосовно кожної із традиційних чи навіть модерних наукових проблем існує велика кількість літератури, з якої науковець-початківець може черпати ідеї чи факти. У цьому контексті прийнято поділяти весь масив існуючої наукової літератури з будь-якої проблематики на дві головні групи: аналітичні (теоретичні) праці та конкретно-емпіричні (дискретні) роботи. Теоретичні праці дають загальну концептуальну основу для вивчення окремих проблем чи явища у цілому. Натомість емпіричні праці присвячені переважно конкретним чи локальним аспектам досліджуваної проблематики, містять необхідний фактологічний матеріал та апробують методології, запропоновані іншими авторами.
У своєму огляді спеціальної літератури студент повинен враховувати цей поділ. Шукаючи спеціальну літературу з досліджуваної проблематики та готуючи огляд літератури, молодий дослідник звертатиметься до бібліографіч-них збірників, професійних чи статистичних довідників, а також спеціа-лізованих журналів, кожний із яких (чи в бібліографічних посиланнях до окремих статей, чи в спеціальних бібліографічних розділах) містить багато корисної бібліографічної інформації та оглядів чи резюме найсвіжішої наукової літератури.
Важливою характеристикою та особливістю системної подачі наукової літератури за сучасних умов загальносуспільного та інтелектуального плюралізму є адекватне відображення існуючих протиріч та різних точок зору з конкретної наукової проблематики. Якщо у науковому огляді представлена уся різноманітність думок, то це створює максимально сприятливі можливості для чіткішого виокремлення позиції самого автора та місця його праці (навіть у формі студентської наукової роботи) у системі вже існуючих наукових пріоритетів та оцінок.
При цьому студент має засвідчити своє чітке розуміння відмінностей, які існують між сучасним рівнем освоєння наукової проблематики та методологічними й теоретичними розробками, що втратили свою актуальність чи не мають власне наукового підґрунтя, асоціюються більше із журналіс-тикою, публіцистикою чи есеїстикою.
Автор дослідження не повинен включати також в огляд наукової літератури джерел та спеціальних робіт, які не стосуються проблематики, над якою він працює. Подібна помилка може спричинити звинувачення дослідника у некомпетентності та нерозумінні суті проблеми, яку він розробляє.
Варіантів висвітлення та представлення наукової літератури може бути багато, особливо, коли мати на увазі специфіку індивідуальних підходів та форм самовираження. Часто трапляються випадки, коли науковець не може себе однозначно ідентифікувати із жодним з існуючих теоретичних підходів. У такому випадку система представлення наукового доробку з конкретної проблематики завжди набуває індивідуальних рис, пов’язаних зі специфікою авторського підходу, задуму, концепції.
Окрім представленого нами усталеного для української наукової традиції розуміння місця огляду літератури у вступі (коли огляд літератури випереджує інші методологічні питання - визначення предмета та об’єкта, мети і завдань), все більшого визнання та практичного застосування дістає й інша концепція, згідно з якою огляд літератури має не випереджувати інші методологічні зауваження, а бути наслідком чіткого їх усвідомлення. Згідно із цією настановою, огляд літератури слід робити після зазначення предмета, об’єкта, мети і завдань, підкреслюючи, що функцією огляду літератури є не відшукування інтелектуальної (наукової) ніші, а лише демонстрування того, що зроблено іншими авторами з проблеми, яку автор конкретної наукової праці вже, принаймні для себе, чітко окреслив. Саме така позиція є доміну-ючою в європейській інтелектуальній традиції, а тому її апробування є цілком можливим і у нас, що свідчитиме про можливості та рівень адаптування захід-них наукових ідеологем та підходів.
2.3.3. Мета і завдання
Поширеною, але хибною практикою при написанні студентських наукових робіт є ототожнення мети та завдань наукового дослідження. Часто зазначають лише одну більшою чи меншою мірою глобальну ціль (власне мету) дослідження або подають як однопорядкові явища кілька цілей наукової роботи, не роблячи розмежування між основним завданням наукової праці (метою) та вирішенням багатьох, але дрібніших та локальніших проблем (власне завдань), які ставить перед собою дослідник у рамках реалізації магістрального наукового задуму (їхнє вирішення є необхідною передумовою і навіть гарантом досягнення основної мети дослідження).
Цілком доречно визначати мету наукової праці як головне, універсальне наукове завдання, стратегічну ціль, вирішенню якої підпорядкована робота в цілому, усі її структурні частини, вся логіка роздумів та інтелектуальних побудов, що мала б пронизувати працю від її початку до завершення. За природою цього визначення, мета дослідження може бути тільки одна – своєрідна універсальна мегаціль, якій підпорядковані всі інші мотиваційні установки (власне завдання).
Натомість під завданнями наукової роботи слід розуміти локальніші, чіткіші, дрібніші питання (проблеми), на які треба дати відповідь в окремих розділах наукової роботи чи навіть частинах цих розділів. Хоч вирішення цих завдань є принципово важливим, щоб осягнути мету дослідження (повтори-мося – усі наукові завдання підпорядковуються основній меті), але воно складає тільки окремі етапи в реалізації магістрального задуму.
Під цим оглядом можна стверджувати, що мета наукової праці може бути сформульована як певна одинична, хоч і глобальна (у масштабах конкретного дослідження) проблема, а завдань, вирішення яких сприяло б осягненню мети наукової роботи, може бути визначено стільки, скільки цього вимагає логіка розвитку дослідницького задуму.
Розмежовуючи мету та завдання наукової роботи, треба пам’ятати про необхідність того, щоб вони перебували у логічній взаємозалежності та пов’язаності: постановка, а тим більше вирішення локальних завдань знаходилися в інтелектуальному полі головної проблематики. Власне, виокремлення цих завдань та їх аналіз треба розглядати як певні етапи загального процесу наукового осмислення обраної до опрацювання теми.
Окремі наукові роботи можуть бути побудовані навколо кількох важливих проблем, тобто декількох відповідних наукових завдань. Інші ж роботи є своєрідним нанизуванням великої кількості локальних завдань і проблем. Яким би за своїм характером та обсягом залученого матеріалу не було дослідження, цілком доречним є розбивання обраної теми на окремі складові аналітичні частини. Така структуризація та відповідна деталізація наукових завдань сприятиме кваліфікованішому висвітленню проблематики в цілому.
Об’єкт та предмет
Попередньо зроблений огляд літератури дозволяє визначити ті конкретні феномени, на яких автор планує зосередитися у рамках своєї праці. У цьому сенсі виокремлюють два поняття – об’єкт та предмет дослідження.
Об’єкт – це певне інтелектуальне поле, середовище, явище, макро-феномен, сфера чи сегмент буття, які “породжують проблемну ситуацію” (Бюлетень ВАК України, 2000 р., ч. 2, с. 30) і які науковець свідомо виок-ремює із навколишнього світу, беручи до детальнішого аналізу у рамках свого наукового дослідження.
Натомість предметом можна вважати якийсь локальніший та конкретніший феномен (тенденцію, спрямування, залежність тощо), який дослідник визначає у межах визначеного об’єкту і ґрунтовно вивчає. Тобто, предмет є явищем понятійно вужчим і локальнішим, коли його зіставити із об’єктом дослідження. Ці дві категорії наукового аналізу співзвучні між собою як загальне та часткове, оскільки саме у межах об’єкту виділяється якась частина, що, власне, і є предметом дослідження.
У теорії пізнання та методології досліджень були намагання об’єднати ці два поняття, беручи до уваги відносність розмежування між ними. Однак практика багатолітнього використання двох понять переконливо довела продуктивність їхнього одночасного застосування, оскільки це сприяє більшій структуризації явища, на яке спрямована дослідницька увага.
Щоб запропоновані вище дефініції обох термінів стали зрозумілішими, проілюструємо їх, використавши конкретний матеріал. Працюючи, наприклад, над темою “Мистецтво сучасного телевізійного репортера”, об’єкт дослідження можна означити таким чином: сучасні телевізійні мережі, на прикладі яких буде розглянутий і проілюстрований феномен телевізійного репортерства. Відповідно до авторського задуму та інших обставин зреалізування наукової ідеї, як змодельоване нами, так і будь-яке інше визначення об’єкта також повинне містити логічні обмеження поля уваги (звуження об’єкта), що допоможе сконцентруватися на локальніших, але зручніших для студентського вивчення феноменах: наприклад, телевізійні мережі сучасної України, … України доби незалежного існування, … країн Східної Європи, західноукраїнські телевізійні мережі, львівські канали тощо. Таке звуження об’єкта є не тільки вмотивованим, але й необхідним, бо не лише авторові, але й читачеві дозволяє зрозуміти, на якому саме матеріалі студент збирається осмислювати поставлену проблему.
Розвиваючи запропонований нами приклад із уявною студентською роботою на тему “Мистецтво сучасного телевізійного репортера”, спробуємо сформулювати кілька можливих визначень предмета дослідження у праці такого змісту: система теоретичних та практичних репортерських навичок, зовнішні передумови і обставини формування іміджу і типу сучасного репортера тощо.
Зрозуміло, що сформульовані об’єкт і предмет відповідно до запропонованої теми не є абсолютними чи винятковими. Вони, очевидно, відзначаються закономірною суб’єктивністю та є відповідними до авторських уявлень про можливість наукового вирішення цієї теми. Таких формулювань і, відповідно, специфічних авторських бачень двох концептів (наукових категорій) може бути дуже багато. Ми ж проілюстрували лише один із можливих варіантів співвідношення (визначення, встановлення зв’язків, причинно-наслідкової, логічної та предметно-понятійної залежності) об’єкта і предмета дослідження.
2.3.5. Методи дослідження
Якість і рівень зреалізування первісного дослідницького задуму, а також рівень довіри до наукової праці визначальною мірою залежать від того, яку і наскільки правильну методологію (план конкретних дослідницьких дій) вибрав для себе науковець. Без чіткого розуміння цього аспекту, підтверджен-ням чого є конкретно сформульовані у відповідній частині вступу пояснення і міркування (зазначені методи), є всі підстави твердити, що дослідження є виконаним не на належному науковому рівні, а з домінуванням інтуїтивного, стихійного чи публіцистичного підходів.
З філософської точки зору методологія – це система принципів і способів побудови та здійснення теоретичної і практичної діяльності, у науковій ділянці зокрема. У практичному сенсі під методологією розуміємо сукупність прийомів (методів) віднайдення, збору, аналізу та інтерпретації фактів, що відіграє принципово та унікально важливу роль у реалізації будь-якого науково-дослідницького плану.
Хоч термін “методологія” вживають як у вузькому (на позначення методик роботи із емпіричними даними – добування та початкове пояснення фактів), так і в широкому (аналітична праця із значними масивами інформації, а також ідеями чи концепціями) значеннях, але, на наш погляд, цілком закономірно, коли до цього поняття підходити як до універсального концепту, що пронизує чи стосується усіх аспектів та етапів реалізації науково-дослідницького задуму – від збору фактів до продукування висновків у будь-якій формі (аналітичні висновки, результати зіставлень, нові ідеї, теорії різного рівня тощо).
Наукова робота, у вступі до якої немає чітких дефініцій застосовуваних автором методів збору та обробки даних, не може вважатися серйозним дослідженням, навіть якщо вона присвячена надзвичайно важливій та актуальній темі чи вагомій науковій проблемі. Одними із найважливіших критеріїв оцінки якості та рівня методології є їх співставлення, з одного боку, із характером поставленої наукової проблеми, а з іншого боку, - із можливостями практичного застосування.
Останній із відзначених моментів часто випускають з уваги, декларуючи у вступі методологію, яку за конкретних умов провадження наукового дослідження або взагалі неможливо застосувати, або вона об’єктивно не може слугувати цілям вже попередньо сформульованого наукового завдання. Механічне згадування методів у вступі означає нерозуміння автором природи наукової діяльності та відсутність у нього наукового мислення. Поширеною практикою стало й формальне згадування у вступі усіх відомих методів: аналі-тичних (наприклад, системного, конкретно-історичного, синхронно-описо-вого, проблемно-хронологічного, порівняльного, синхронно-зіставного, діа-хронного аналізу, контент-аналізу, проектування, моделювання, структурного, функціонального, систематизації, статистичного, періодизації, багатьох спеціальних чи вузько дисциплінарних тощо) чи емпіричних (наприклад, анкетування, опитування, спостереження, опрацювання документів тощо), про які студент не має чіткого уявлення або які є абсолютно невідповідні до цілей дослідження.
Загальновизнаною практикою є окреме відзначення та роздільний опис у вступі наукових методів, присвячених спершу зборові та аналізові наукових даних. Крім того, дослідникові необхідно чітко вказувати і обґрунтовувати, чому і за яких обставин він звертається до традиційної методології, а коли він змушений застосовувати новаторські (запозичені чи власні) прийоми дослідження.
2.3.5.а Методологія емпіричних досліджень
Наукові роботи присвячені зборові та первинному аналізу емпіричних даних поділяють на два типи: первинні та вторинні.
Дослідження першого типу пов’язані зі збором даних, які дослідник використовує у своїй роботі. Тобто, конкретна наукова праця стає першоджерелом для якогось масиву інформації, вона вперше вводить конкретні факти (наприклад, результати проведеного соціологічного дослідження, підсумки систематизації значної кількості емпіричних даних тощо) у науковий обіг. Збираючи цей первісний чи “сирий” матеріал, дослідник вдається до архівних досліджень, анкетування, використання спеціальних питальників, вивчення документів та інтерв’ю.
Натомість т. зв. вторинні дослідження ґрунтуються на даних, які вже були кимось зібрані, опрацьовані, систематизовані і, можливо, навіть опубліковані. Тобто, вони на час проведення дослідження чи написання конкретної наукової праці вже були відомі науковій громадськості.
Незаперечно, що, крім двох, чітко дефінійованих вище типів емпіричних досліджень, є всі підстави говорити й про дослідження третього змішаного типу, в якому поєднані елементи і компоненти наукової роботи як першого, так і другого типу.
Однак незалежно від того, яким за своїм характером є емпіричне дослідження – вторинним чи первинним, у вступі треба обов’язково іденти-фікувати (зазначити) основні джерела даних, без яких написання роботи було б неможливим. При цьому слід пам’ятати, що, згадуючи те чи інше джерело, треба бути упевненим у тому, що воно є доступним для опрацювання, а не було механічно, без перевірки запозичене із інших праць та досліджень без ознайомлення із його цілісним та реальним змістом.
2.3.5.б Методологія наукового аналізу
Вибір та застосування наукових методів, пов’язаних не зі збором матеріалу, а з його поясненням та різнобічним осмисленням, у кожному конкретному випадку залежить від характеру та типу наукової роботи. З’ясування специфіки застосування аналітичних наукових методів є окремим питанням, яке заслуговує на спеціальну працю чи навіть курс (наприклад, “Методологія наукової праці”). Тому у цих методичних рекомендаціях не зупинятимемося на особливостях використання подібних методів (як і на спе-цифіці методів емпіричного пізнання), обмежимося лише загальною типоло-гією наукових робіт неемпіричного рівня.
За характером освоєння та системного представлення фактологічного матеріалу такі роботи можуть бути трьох основних типів:
- описові, що ставлять за мету зібрати та послідовно представити певний феномен, явище, систему чи послідовність подій;
- аналітичні, в яких за мету взято не комплексне змалювання певного феномену, в відшукування сутнісних тенденцій, причинно-наслідкових зв’яз-ків між окремими компонентами різних структур чи навіть між самими структурами, цілісного осмислення макросистем чи їх окремих складових;
- порівняльні (компаративістські), які містять зіставлення двох чи більше феноменів, які розглядають з точки хору подібності та відмінності зовнішніх проявів та сутнісних тенденцій розвитку.
Дослідження, присвячені аналізові фактологічного матеріалу, залежно від поставлених завдань можуть відзначатися домінуванням якісних або кіль-кісних методів аналізу.
Міркуючи про можливості, обставини, конкретні приклади та випадки застосування ситуаційного аналізу, необхідно завжди мати на увазі, як, коли і чому описаний та детально осмислений факт співвідноситься із теоретичною схемою, запропонованою у рамках дослідження. Коли ж йдеться про порів-няльний аналіз, то кожен науковець перш за все повинен відповісти на запитання, чим він мотивує вибір саме цих, а не інших елементів для їхнього однопорядкового розгляду (власне порівняння).
Новизна наукової роботи
Максимально повне та адекватне розуміння досвіду попередників (огляд спеціальної літератури з конкретної проблематики), а також чітке усвідом-лення та формулювання об’єкта, предмета, мети і завдань дослідження є необхідною передумовою для знаходження та визначення особливого (влас-ного) місця у розробці обраної теми. Ця частина вступу логічно розвиває і продовжує усі його попередні структурні компоненти.
Міркуючи про новизну роботи, автор може виходити з трьох основних позицій, які визначаються ступенем розробленості та опрацювання теми (проблематики) дослідження:
1) якщо тема розроблена дуже глибоко чи доволі ґрунтовно;
2) якщо тема опрацьована мало;
3) якщо проблема взагалі не мала попереднього наукового осмислення.
Нижче відзначимо специфіку опису новаторських елементів та необхідних додаткових аргументаційних компонентів відповідно до кожної із цих ситуацій.
1. Якщо дослідження присвячене проблемі, яка є достатньо розробленою та висвітленою, то у цій частині вступу слід додати обґрунтування, чому необхідним є подальше заглиблення у тему, що воно може дати науці в цілому чи що нового вносить у розробку конкретної теми.
2. Якщо тема розроблена недостатньо, то у цій частині вступу треба переконати у кількох моментах:
4) що сама постановка проблеми може мати місце;
5) що проблема надається до наукового вивчення;
6) що тема заслуговує на більшу увагу, ніж вона її мала до цього часу.
3. Якщо ж у роботі очевидно домінують новаторські підходи (як у теоретичній, так і в емпіричній площинах), то необхідним є пояснення, чому ця тема так довго перебувала поза межами дослідницької уваги.
Після зазначення усіх новаторських моментів, які асоціюються із темою роботи на макрорівні, треба чітко підкреслити усі ті здобутки, які дослідник вносить у висвітлення проблематики на будь-якому із конкретних рівнів – чи на рівні теорії (пропонування або апробація новітніх ідей або концепцій, вироблення нестандартних підходів чи концепцій розвитку), чи на рівні емпіричному (збір, систематизація релевантних фактів).
2.3.7. Обґрунтування структури роботи
У цій частині вступу треба не лише назвати кількість та назви розділів, з яких складається основна частина роботи, але й переконати у доцільності запропонованої структури. Тобто, необхідно зробити усі зауваження та коментарі, які проілюструють та доведуть правильність та вмотивованість логіки, на яку опирались при структуруванні фактологічного та аналітичного матеріалу.
Подібні мотиваційні зауваги можуть і повинні торкатися як характеру матеріалу, який автор використовує у своєму дослідженні, так і тих наукових чи загальноінтелектуальних принципів, які використав науковець, структу-ризуючи матеріал чи пропонуючи певні аналітичні схеми. Крім того, саме тут можна запропонувати будь-які уточнення чи коментарі щодо назв та змісту окремих розділів.
Висновки
Від чіткості та грамотності формулювання висновків значною мірою залежить успіх у зовнішній репрезентації результатів дослідження та якість наукової роботи загалом. Тому слід орієнтуватися, що висновками не може бути стислий виклад чи переповідання змісту попередніх розділів. Висновки – це лаконічне (без зайвої аргументації – система аргументів мала бути використана та повністю задіяна при викладі змісту в основній аналітично-дослідницькій та описовій частині роботи, себто у розділах, які передують висновкам) підведення підсумків всього, що було зроблено і чого було досягнуто у рамках конкретного дослідження.
У висновках можуть і повинні бути відзначені як найвагоміші фактологічні здобутки, отримані під час реалізації дослідницького задуму, так і найцінніші з інтелектуальних відкриттів, чия наукова безсумнівність вже була попередньо доведена та обґрунтована в основних розділах роботи. Висновки фактично повинні стати демонстрацією всього того найвагомішого, про що детальна мова була при викладі змісту праці.
Подібно до вступу, знайомство з яким повинно переконати у науковості постановки дослідницької проблеми, так само висновки мають упевнити кожного читача, що задекларована проблема (чи сукупність проблем) знайшла належне наукове вирішення у формі повно та кваліфіковано підібраної фактологічної бази та віднайдених зв’язків між окремими предметами та явищами, тобто відкритих та обґрунтованих тенденцій та процесів.
Зважаючи на таке розуміння суті і призначення висновків, можна стверджувати, що вони не потребують цитування чи повторення логічних побудов, які вже були розгорнуті в основній частині. Дещо схематизуючи та спрощуючи призначення висновків, зауважимо, що вони за формою мали б нагадувати розгорнуту анотацію до наукової праці із зазначенням релевантних та найбільш промовистих і вагомих результатів дослідження.
Додатки
Вони не є обов’язковою частиною наукової роботи, але деякі з досліджень можуть передбачати чи навіть потребувати спеціальних додатків, які виконують різні функції:
7) ілюстративних матеріалів до тих логічних побудов, які були викладені в основних розділах дослідження;
8) додаткових чи супровідних аналітичних та емпіричних розробок, представлення яких при викладі змісту дослідження (в основній частині праці) було неможливим чи через перевищення обсягу роботи, чи через певні особливості тих міркувань, які автор має намір запропонувати.
За своєю формою такі додатки також можуть бути найрізнома-нітнішими:
9) різнорідні статистично-цифрові матеріали, згруповані чи то у вигляді таблиць, чи в якийсь інший прийнятний спосіб;
10) зразки матеріалів, які є предметом дослідження у конкретній науковій праці (наприклад, журналістські матеріали, які автор аналізував у науковій роботі, якщо йдеться про дослідження у галузі журналістики);
11) важливі запозичення в інших авторів, які дослідник вважає за необхідне запропонувати для глибшого ознайомлення, не включаючи їх у повному обсязі у текст основної частини;
12) картографічні матеріали, без яких неможливе географічне чи навіть загальнопросторове представлення якоїсь проблеми та явища;
13) поширені авторські коментарі з окремих проблем, над якими автор хоче зупинитися детальніше, не шкодячи при цьому стрункості магістральної логічної побудови роботи;
14) авторські чи запозичені схеми та інші графічні зображення, які унаочнюють та формалізують виклад в основній частині роботи;
15) додаткові розробки автора наукової праці, які мають лише опосередковане відношення до теми конкретної праці, але які автор також хоче запропонувати для ознайомлення у контексті цієї наукової праці.
Тобто, варіантів авторського самовираження у науковій роботі із застосуванням додатків може бути дуже багато. У кожному конкретному випадку треба пам’ятати, щоб запропоновані додатки логічно пов’язувалися із змістом та структурою основної частини дослідження.
Анотація
Вона є логічним доповненням і навіть завершенням структури наукової праці. Призначення анотації – коротке, але переконливе представ-лення теми та найзагальнішої ідеї наукової роботи (є своєрідною візиткою дослідження). Як вже зазначалося вище, написання анотацій однією з іноземних мов обсягом 2-3 сторінки є обов’язковим елементом оформлення магістерських робіт, хоча культивувати таку форму ознайомлення з дослідженням слід у роботах всіх рівнів.
Загальновизнаною світовою практикою є використання анотацій (англійською мовою - resume чи abstract) не тільки як структурного компонента власне наукової роботи, але й як окремої наукової форми, що має на меті ознайомити у найзагальніших рисах із суттю та змістом дослідження. Власне, на підставі цього ознайомлення (чи за окремими збірниками, чи за спеціально надісланими матеріалами) інші науковці роблять важливі висновки щодо свого ставлення та оцінки наукової праці (наприклад, чи замовляти повний текст праці для детальнішого ознайомлення з метою включення до збірника, чи запрошувати автора представленої анотації наукового дослідження на наукове зібрання – конференцію, симпозіум тощо).
Отже, за кордоном вага і роль таких наукових анотацій не є формальною, оскільки саме від якості їх написання значною мірою залежить навіть доля, відомість, можливості реалізації (коли йдеться про анонс дослід-ницького проекту) та рівень репрезентації самого дослідження. Надсилання та розгляд анотацій є обов’язковим етапом підготовки (він передує безпосеред-ньому запрошенню учасників до участі у науковому форумі) усіх авторитет-них конференцій.
У зв’язку із викладеними вище обставинами є всі підстави для того, аби заохочувати та культивувати написання анотацій до наукових робіт всіх (у т.ч. й студентських праць) рівнів з метою вироблення стійких навичок підготовки цих важливих документів зі сфери оформлення та загальноприй-нятого інформування про специфіку та характер наукових досліджень. Крім того, цілком закономірним є написання анотацій не тільки українською, але, принаймні, ще однією іноземною мовою (у першу чергу – англійською та німецькою), яка допоможе ввести проблематику конкретного дослідження у ширший науковий обіг.
ОСОБЛИВОСТІ СТИЛЮ
Необхідність зайвого наголошення на цьому важливому, хоч, на перший погляд, абсолютно очевидному аспектові зреалізування наукової стратегії викликаний тим, що надто часто студенти (у ширшому контексті – автори), які декларують звертання до наукової проблематики, використовують при цьому публіцистичний стиль викладу.
Змішання стилів не є виправданим під жодним оглядом, оскільки створення якісного інтелектуального продукту, який претендує називатися науковим, не може асоціюватися із публіцистичністю у будь-якій її формі. Публіцистика і наука – це дві повноцінні, важливі для суспільного розвитку, але зовсім відмінні сфери інтелектуального самовираження.
Тому чимало із тих прийомів і форм, які застосовує публіцистика для досягнення своїх цілей (емоційність, прагнення вплинути на підсвідомість, часте, інколи маловмотивоване використання метафор та інших образних за-собів, можливість жонглювання вибірковими чи висмикнутими із контексту чи системи аргументами тощо) у жодному випадку не можуть співвідноситися із науковим засвоєнням матеріалу.
Отже, починаючи зі стадії осмислення прийомів збору інформації та закінчуючи формами викладу тих концепцій та ідей, до яких дійшов автор у результаті дослідження, слід чітко та однозначно орієнтуватися на загально-визнані наукові стандарти рівня аргументованості та стилю викладу матеріалу. При цьому треба пам’ятати, щоб:
16) у роботі не було бездоказових тез та концепцій;
17) усі ідеї знаходилися у закономірному та обґрунтованому взаємозв’язку;
18) автор прагнув до максимальної об’єктивності та пошуку наукової істини, вільної від тиску ідеології та емоцій.
АПРОБАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ НАУКОВОЇ ПРАЦІ СТУДЕНТА
Найвагоміші та найцікавіші результати своїх пошуків студенти можуть репрезентувати та апробувати у кілька способів:
19) беручи участь у різного роду наукових конференціях, як студентських, так і спеціальних фахових (в останньому випадку за умов, що студентський доробок насправді є цікавий та самостійний, а тому може бути продемон-стрований перед широкою аудиторією);
20) долучаючись до студентських конкурсів, які регулярно проводять різні наукові інституції (на кращу наукову студентську працю за певними напря-мами чи з визначеної тематики; у Львові такі щорічні конкурси організовують, до прикладу, Наукове Товариство імені Шевченка та Інститут розвитку міста) та допомогові організації, що виділяють кращим студентам спеціальні одноразові чи регулярні стипендії, а також фінансують різні форми наукового самовдосконалення (участь у конференціях, роботу у літніх школах та інших періодичних спеціальних студентських зібраннях, стажування та навчання за кордоном, придбання необхідної техніки тощо);
21) вдосконалюючись у рамках студентського наукового гуртка та постійно діючого на його основі семінару “Електронні ЗМІ України і сучасний світ”, який від 2000 р. діє при кафедрі радіомовлення і телебачення.
Оскільки на кафедрі поступово складається традиція функціонування цього неформального гуртка, а його впливи у студентському середовищі стають все відчутнішими, сприяючи більшій зацікавленості науковою працею та об’єктивно підвищуючи якість наукових студентських розробок, то є підстави зупинитися на його специфіці детальніше.
Згідно із затвердженою концепцією роботи студентського наукового семінару, який одержав назву "Електронні ЗМІ України і сучасний світ", він є добровільним неформальним науковим гуртком, що об’єднує студентів, які опановують спеціалізації "Журналістська робота на телебаченні" і "Журна-лістська робота на радіо" на базі кафедри радіомовлення і телебачення факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, з метою ініціювання та поглиблення їхніх наукових пошуків у сфері функціонування традиційних аудіовізуальних і новітніх електронних засобів масової інформації. Очевидно, що поглиблені наукові пошуки у цій конк-ретній галузі знань сприятимуть загальному зацікавленню студентів науковою й аналітично-дослідною діяльністю. Згодом ця зацікавленість знайде свій вияв і буде реалізована чи у теоретико-журналістській площині, чи в інших галузях знань, теоретичних пошуках.
Діяльність семінару побудована на принципах повної відкритості для всіх студентів факультету журналістики, а також для студентів інших факуль-тетів і вузів, які цікавляться подібною проблематикою чи бажають працювати у відповідних галузях знань.
До науково-консультативної співпраці у рамках семінару запрошені не лише усі викладачі кафедри радіомовлення і телебачення та викладачі інших кафедр факультету журналістики, а також ті науковці, які мають бажання обговорювати й апробовувати свої здобутки чи з допомогою студентів завершити наукові розробки, презентувати їх у професійному зацікавленому студентському середовищі, а також налагодити постійну співпрацю зі студен-тами з метою пошуку сталих і кваліфікованих наукових помічників та підго-товки високоякісних спеціалістів і дослідників у майбутньому.
Студентський науковий гурток веде свою діяльність як формально (про-ведення регулярних засідань протягом кожного семестру), так і неформально – через особисту співпрацю призначуваного кафедрою наукового керівника (консультанта) та інших викладачів зі студентами шляхом:
22) загального наукового консультування;
23) проведення спільних наукових розробок (здійснення проектів);
24) написання спільних наукових статей;
25) написання студентами рефератів і студентських наукових робіт;
26) підготовки виступів на конференціях;
27) підготовки розширених наукових повідомлень (навіть окремих лекцій) з метою використання їх у рамках навчального проекту;
28) підготовки коротких повідомлень і спеціальних науково-популярних програм для презентації їх у ЗМІ різного типу.
Важливою формою роботи студентського наукового семінару є зустрічі з відомими фахівцями у галузі аудіовізуальних ЗМІ та новітніх електронних комунікацій.
Роботу наукового семінару координує призначуваний кафедрою радіо-мовлення і телебачення викладач. У його обов’язки входить складання графі-ків зібрань семінару, налагодження та організація співпраці між студентами та викладачами, а також ведення документації, налагодження консультативної та допоміжної роботи викладачів кафедри, проведення щорічної Малої студентської наукової конференції.
Передбачено також, що у тісному партнерстві із викладачем, який відповідатиме за загальну організацію наукової роботи семінару, співпрацюватиме керівник семінару – студент, обраний самими студентами (його обиратимуть чи переобиратимуть щорічно під час першого у поточному семестрі засідання семінару).
В обов’язки студентського керівника наукового семінару входить організація студентів для участі у засіданнях семінару, ведення контролю за станом виконання доручених студентам завдань, допомога науковому керів-никові у всіх організаційних питаннях, підготовка та проведення Малої студентської наукової конференції, а також постійне пропагування діяльності семінару, переконування у перевагах і можливостях наукової роботи студента.
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО НАПИСАННЯ
НАУКОВИХ РОБІТ
для студентів
факультету журналістики
спеціалізація
“Журналістська робота на радіо”
і “Журналістська робота та телебаченні”
Львів
Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка
2003
Рекомендувала до друку
кафедра радіомовлення і телебачення
Протокол № 2 від 9 жовтня 2002 р.
Уклав Андрій Юраш, канд. політ. наук
Відповідальний за випуск Василь Лизанчук, д-р філол. наук
Редактор Михайло Коперсако
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО НАПИСАННЯ НАУКОВИХ РОБІТ для студентів факультету журналістики
(спеціалізація “Журналістська робота на радіо" і "Журналістська робота та телебаченні”)
Підп. до друку 2003. Формат 60х84/16. Папір друк. № 3.
Друк. на різогр. Умовн. друк. арк. 1,8. Обл.-вид. арк. 1,9.
Тираж 100. Зам.
Видавничий центр Львівського національного університету ім. Івана Франка.
79000 Львів, вул. Дорошенка, 41.
Зміст
1. Вступні зауваги…………………………….………………………………..…4
1.1. Типи студентських наукових робіт та головні вимоги до них………….…4
1.1.1. Курсова робота (ІІІ курс навчання)…………………………………4
1.1.2. Наукова робота бакалаврського рівня - студентів ІV курсу……....7
1.1.3. Дипломна робота (для студентів 5-го курсу навчання)……………7
1.1.4. Магістерська праця…………………………………………………..8
1.2. Рівень самостійності та оригінальності наукових робіт студентів………...9
1.3. Формальні вимоги до підготовки студентських наукових робіт…………10
1.4. Посторінкові примітки та бібліографія…………………...………………..10
1.4.1. Опис окремих видань………………………………………………11
1.4.2. Аналітичний опис творів друку……………………………………13
Дата: 2019-03-05, просмотров: 204.
