1. Однозначно негативно оцінювати авторитарний вплив в управлінні не слід. Адже трапляються ситуації (занедбаність роботи, відсутність дисципліни, безвідповідальність, екстремальні умови тощо), що потребують жорстких форм централізованого впливу.

2. Ефективнішим є демократичний стиль, який засвідчує вміле використання влади і таких психологічних механізмів впливу, як порада, делегування повноважень і відповідальності, переконання, навчання та ін. Усе це забезпечує позитивну саморегуляцію колективу, розвиток індивідуальної та групової ініціативи. З керівником-демократом пов’язаний психологічний феномен, що спонукає керівників нижчого рангу відстоювати інтереси співробітників перед вищим керівництвом. Високопродуктивним є взаємовплив, зворотний зв'язок, що забезпечує спрямування інформації не тільки від керівника до підлеглого, а й від співробітників до керівника. Керівник-демократ може безпосередньо впливати на групу, окремих людей або впливати на співробітника через групу. Водночас йому необхідно враховувати, що група може і негативно впливати на її працівників, ігноруючи, заперечуючи оригінальні ідеї талановитих людей, спонукати службовців до вчинків, які не узгоджуються з їхніми етичними та іншими нормами. При цьому можуть бути використані нелегітимні психологічні, матеріальні механізми впливу (вербування, підкуп, шантаж, наклеп тощо). Керівники, що дотримуються демократичного стилю, такі методи впливу вважають для себе недопустимими.

3. Ліберальний стиль часто кваліфікують як бездіяльний, що породжує вседозволеність, анархію. Невпливовість людини-ліберала може бути наслідком суб’єктивних особливостей особистості (невпевненість, слабка сила волі, надмірна довірливість тощо), непрофесіоналізму. Ліберальний стиль керівництва може бути ефективним, а керівник впливовим, якщо робота має індивідуалізований характер, у групі інтелектуалів, де понад усе цінується вільна, творча атмосфера, у колективі з високим рівнем індивідуальної та свідомої відповідальності.

4. Слід пам'ятати, що ефективний вплив керівника на групу та окремих службовців не допускає бездумного наслідування будь-якого стилю, а потребує вироблення власного неповторного стилю діяльності та впливу. Ефективний лідер допомагає його членам набувати відповідальності і компетентності. Для цього йому важливо знати, на якій стадії розвитку перебуває колектив, як відбуватиметься його розвиток і чим він особисто може цьому посприяти.

5. Керівник має бути достатньо гнучким у виборі того чи іншого стилю керівництва, який повинен бути об’єктивно доцільним. Він має завжди бути готовим змінити свою думку і, якщо необхідно, змінити стиль керівництва. Керівник, який вибрав певний стиль лідерства і чітко його дотримується (оскільки цей стиль добре зарекомендував себе у минулому) може виявитися не здатним здійснювати ефективне керівництво в іншій ситуації і на іншій посаді. Керівник, який хоче працювати якомога ефективніше, отримати від своїх підлеглих максимальну віддачу, не може дозволити собі застосовувати якийсь один стиль впродовж всієї кар'єри.

Сучасний державний службовець повинен адаптувати свій стиль управління для конкретної ситуації, оскільки найефективніші керівники - це ті, хто уміють поводити себе по-різному – залежно від вимог реальності.

6. Кожен державний службовець повинен пам’ятати: якого б стилю він не дотримувався в своїй роботі, він зобов’язаний дотримуватись етичних норм поведінки, які знайшли своє відображення у Законах України «Про державну службу», «Про боротьбу з корупцією», в Загальних правилах поведінки державного службовця, у Конституції України та інших законодавчих документах.

Цікаві факти

1. Керівникові іноді треба вживати оригінальних засобів, щоб привертати увагу до проблем.

Так, одного разу великий князь попросив редактора газети дати інформацію про співачку, але зробити це так, щоб матеріал його прочитали всі. Репортаж надрукували «догори ногами». Звичайно, що прочитали, як мінімум, всі, хто тримав у руках цей номер газети. Чим не приклад для наслідування?

2. Керівник завжди повинен бути на висоті і не припускатись формалізму в роботі, навіть якщо він знає про своє швидке звільнення (перехід на іншу роботу, вихід на пенсію тощо). З цього приводу є досить повчальна притча: «Помирає старий лавочник. Навколо нього зібралась уся рідня. У передсмертній гарячці він запитує, хто біля нього знаходиться. З’ясувалося, що всі члени сім'ї тут. «А хто ж залишився у лавці?» – питає він».

3. Коли мова заходить про гнучке управління, на думку спадає красива історія про Наполеона. Кажуть, що якось під час перевірки караулів Наполеон побачив солдата, який заснув. За законами військового часу, вартового треба було віддати під суд та розстріляти, бо він поставив під загрозу життя своїх товаришів. Наполеон прийняв інше рішення: він став на варту солдата, який заснув. Хто буде стверджувати, що Наполеон припустився помилки, що він прикривав порушника, сприяв порушенню обов’язків, порушив дисципліну? Та й чи маємо ми на це право? Ніхто краще за нього не розумів, що ця історія вранці блискавкою облетить табір. Хіба тепер хоч один солдат у бою не поквапиться віддати життя за такого керівника?

4. Керівник, навіть найвищого рівня управління, – така ж людина, як і всі інші. На цю думку наштовхує реальний факт. Під час однієї із зустрічей після ХХ з’їзду КПРС (1956 р.) М.С.Хрущову передали записку із запитанням: Як могли допустити репресії? Що робили для їх припинення партійні керівники? Микита Сергійович попросив встати того, хто прислав записку. Ніхто не підвівся. Тоді він сказав: «Ми боялись, як і той, хто запитує про це».