Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Схильність до сповідування певного стилю керівництва зумовлена психологічними якостями особистості, умовами, в яких відбувалося професійне становлення керівника тощо. Проте її не слід вважати абсолютною, оскільки з часом керівник може під впливом різноманітних чинників опанувати принципово нову культуру взаємодії з підлеглими.
Характеристика стилів керівництва
Основними стилями керівництва, згідно традиційних наукових підходів, є авторитарний, демократичний і ліберальний, відповідно визначаються і три типи керівників (автократ, демократ, ліберал). У дослідженнях останніх років частіше фігурують такі назви стилів: директивний (командно-адміністративний, авторитарний, за якого керівник є прихильником єдиноначальності, підпорядковує людей своїй волі), колегіальний (демократичний, за якого керівник надає підлеглим самостійність, довіряє їм),ліберальний (за якого керівник не керує групою, не виявляє організаторських здібностей, не розподіляє обов’язки тощо.)
Авторитарний стиль. Він передбачає ухвалення всіх рішень керівником, чітку окресленість «меж компетентності», тобто жорстку визначеність рангів керівників, які мають право приймати рішення з певних питань, пов'язаних з діяльністю організації. Структура керівництва є гранично жорсткою. Це означає, що ухвалені на верхніх рівнях ієрархії рішення надходять униз як директиви, які не підлягають обговоренню – їх потрібно чітко виконувати. Усі керівники та підрозділи нижчих рівнів ознайомлені тільки із своїм функціональним завданням, не завжди уявляють загальні цілі та сенс завдань. Контроль та оцінювання якості діяльності підрозділу також є прерогативою вищого керівництва. Формально відповідальність покладена на управлінську ланку, яка приймає рішення й контролює виробничий процес, але реально в організаціях з авторитарним стилем управління при невдачах завжди виникає феномен «перекладання» відповідальності на нижчі рівні, тобто на виконавців. Керівникам із таким стилем управління властиві завищена самооцінка, самовпевненість, агресивність, тотальний контроль за роботою підлеглих, схильність до стереотипів, безкомпромісне сприймання підлеглих та їх дій. Здебільшого це є наслідком догматичного мислення, за якого тільки одна відповідь правильна (переважно це думка керівника), а всі інші — помилкові.
Авторитарне керівництво має такі форми:
1. Патріархальне, породжене уявленнями про колектив як велику родину, де всі повинні виконувати розпорядження керівника, який вважає підлеглих нездатними приймати рішення, а тому мусить піклуватися про них;
2. Бюрократичне. В основі його — надмірне ставлення до значущості й ролі чиновництва, погляд на людину як носія регламентованих функцій;
3. Харизматичне. Суть його у визнанні видатних, неповторних якостей лідера. Такий керівник може зажадати будь-чого від підлеглих, не турбуючись про них. Отже, авторитарний стиль керівництва породжує нещирість, недовіру, напруженість у стосунках. Підлеглі змушені маскуватися і пристосовуватися, поводитись так, як бажає керівник.
Демократичний стиль. Він ґрунтується на колегіальному прийнятті рішень керівниками (за особливо складних умов до розв'язання проблем можуть бути залучені й професіонали, але співробітників до прийняття рішень переважно не залучають), широкій поінформованості управлінського апарату про розв'язувану проблему, цілі організації, а також поінформованістю усіх співробітників про виконання накреслених завдань і цілей. Участь управлінців усіх ланок у процесі прийняття рішень сприяє тому, що кожний з них добровільно перебирає на себе відповідальність за свою роботу і усвідомлює її значущість у досягненні загальної мети. Функції контролю та оцінювання розподіляються між рівнями влади, дедалі більше переходячи від верхніх рівнів до нижчих. Співробітники за демократичного стилю керівництва є не просто виконавцями чужих рішень, а сприймають цілі організації як власні цінності та інтереси. Керівники нижчої ланки, як правило, репрезентують і обстоюють інтереси співробітників перед вищим керівництвом, що породжує зустрічний потік інформації від співробітників до керівництва. Цей стиль активізує ініціативність співробітників, є передумовою нестандартних рішень, сприяє поліпшенню морально-психологічного клімату та загальної задоволеності співробітників організацією. За таких умов співробітники мають змогу навчатися один у одного по горизонталі, коли кожний є джерелом інформації, а керівник-демократ враховує індивідуально-психологічні властивості, потреби, інтереси підлеглих, обирає адекватно ситуації засоби впливу на них.
Оскільки демократичний лідер припускає, що люди мотивовані потребами більш високого рівня – в соціальній взаємодії, успіхах і самовираженні, – він намагається зробити обов'язки підлеглих більш привабливими, сприяє тому, щоб підлеглі розуміли, що їм доведеться вирішувати більшу частину проблем, не шукаючи схвалення або допомоги. А знадобиться допомога, вони, не вагаючись, можуть звернутися до керівника. Щоб добитися цього, керівник організовує двостороннє спілкування і грає направляючу роль. Він намагається навчити підлеглих вникати в проблеми організації, видавати їм адекватну інформацію і показувати, як шукати і оцінювати альтернативні рішення.
Ліберальний стиль. Його характеризують невисока активність, небажання і нездатність керівника приймати будь-які рішення, намагання уникнути будь-яких інновацій, перекладання виробничих функцій та відповідальності на інших керівників і підрозділи. Підрозділи й організація за такого керівництва неухильно втрачають свою мобільність, співробітники — мотивацію, ініціативу та інтерес до справ організації. Активні, творчо зорієнтовані співробітники починають використовувати робоче місце та час для діяльності, не пов'язаної з організацією. Чим сильнішою є залежність підрозділів або організації від вищих владних структур, тим частіше формується ліберальний стиль керівництва. Його ще називають непослідовним стилем, адже він дезорієнтує діяльність і спілкування з підлеглими. Керівник часто діє залежно від свого емоційного стану, що призводить до застосування певного стилю керівництва або поєднання кількох стилів. Загалом, стиль керівництва формується під впливом суб'єктивних (характерологічні якості керівника, загальна культура індивіда, рівень вимог, особливості самооцінки та ін.) та об'єктивних (стиль керівництва адміністрації, характер відносин між керівниками, наявність упорядкованих місць для роботи тощо) чинників.
Психологічні особливості стилів управління
Підхід до ефективного управління на основі поняття «стиль управління», вивчали і застосовували Р.Блейк і Д.Маутон. Було проведено достатньо психологічних досліджень щодо основних стилів керівництва.
Постає питання, якому саме стилю віддають перевагу керівники відділів (управлінь) освіти, з якими працюємо безпосередньо ми?
Сприймаємо ми це чи ні, але в основі ефективного управління є певні психологічні властивості управлінців, точніше – їх оптимальний комплекс.
З цією метою було опитано 60 респондентів – державних службовців сфери освіти (VI категор.), які працюють у різних районах Вінницької області.
Загальні уявлення про респондентів: віковий діапазон – від 35 до 60 років, кількість осіб жіночої статі – близько третини (32%) опитаних, освіта – переважно вища педагогічна (92%), стаж роботи в закладах освіти – від 3 до 34 років, а досвід управлінської діяльності у сфері освіти – в межах 2-40 років.
Розподіл групи здійснено за періодизацією Е.Еріксона в інтерпретації. За цим підходом виділено три вікові підгрупи держслужбовців: перша (1) – середня зрілість (35-45 років), друга (2) – пізня зрілість (45-55 років), третя (3) – пізня дорослість (55-60 років).
Звернемо увагу на відсутність представників підгрупи ранньої зрілості (25-35 років) серед цієї когорти держслужбовців.
Таблиця 1. Вікові групи та досвід респондентів
Вікові групи та досвід
Середня (1)
Пізня (2)
Пізня дорослість (3)
За даними табл. 1. можна зазначити, що для старшої вікової групи стаж управлінської діяльності перевищує педагогічний, а для інших спостерігається протилежна тенденція.
Надалі за анонімними анкетами було досліджено психологічну сутність стилів управлінців. Залежно від прояву рівнів спрямованості держслужбовця на завдання організації або на її керівників виділено п’ять провідних стилів управління, які мають відповідні позначення та адекватну сутність:
1) «Самозбереження» - стиль управління, який свідчить про те, що керівник витрачає мінімум зусиль, які дають йому можливість зберегти свою посаду в організації.
2) «Комфорт». Для керівника з таким стилем характерним є його прагнення зберегти дружні стосунки між працівниками навіть за рахунок завдань діяльності.
3) «Рівновага». За цих умов керівника влаштовує «те, що є».
4) «Тиск». Керівник цього стилю вважає пріоритетними виробничі показники, для їх досягнення застосовуються всі наявні засоби: повноваження, влада, жорсткий контроль діяльності підлеглих, розписуючи їм все, що треба зробити.
5) «Консенсус». Турбота про виробництво органічно поєднується із турботою про людей. Керівник прагне досягти цілей організації разом з колективом: активна участь працівників на всіх етапах діяльності, прояв їх ініціативи, колективне вирішення конфліктів тощо.
Таблиця 2. Пріоритети стилів державних службовців
Стилі управління
Розподіл вибірки, %
Вікові групи, %
Загальна
В т.ч.
Сер.
Зрілість
1
Пізня
Зрілість
2
Пізня доросл.
3
Аналіз результатів досліджень (табл. 2) дав змогу зробити наступні висновки:
1. Респонденти майже рівномірно розподілилися між 5-ма стилями управління (середній розподіл 20%), але пріоритет за стилем «консенсус».
2. Жінки-держслужбовці віддають перевагу стилю «консенсус» (34%), що майже вдвічі перевищує середній рівень розподілу, а чоловіки – протилежному стилю – «самозбереження».
3. Чоловіча і жіноча психологія значно різняться між собою. Якщо перші ідуть навпростець, долаючи всі перешкоди з допомогою інтелекту та сили, то другі використовують хитрість і кмітливість. Відкритість, наполегливість, інтуїтивність, вміння йти на компроміс – ось риси притаманні жінкам-керівникам.
4. Значний вплив на вибір пріоритетного стилю управління має вікова група, до якої належить державний службовець. «Молодші» за віком віддають перевагу стилю «консенсус», тоді, як у «пізній зрілості» відповідно на 70 та 80% перевага стилів «самозбереження» та «комфорту».
Дата: 2019-03-05, просмотров: 184.