В умовах ринкової економіки основним показником фінансової і господарської діяльності підприємства є прибуток, що визначається за формулою:

П = Vр.у. - Спол. = 4472058

де П - прибуток, Vр.у. - Обсяг реалізованих послуг, спол. - Повна собівартість.

Прибуток підприємства формується за рахунок реалізації послуг, а також за рахунок позареалізаційних надходжень (продаж зайвого устаткування, майна, дивіденди по акціях).

Прибуток підприємства розподіляється наступним чином:

1. Сплата короткострокових кредитів.

2. Відрахування до державного бюджету.

3. Відрахування вищестоящої організації.

4. Сплата всіх податків.

5. Відшкодування всіх матеріальних втрат.

6. Освіта єдиного фонду оплати праці.

Рентабельність - це прибуток, виражена у відсотках, може бути спільною і розрахункової.

Загальна рентабельність показує, як використовуються основні фонди та основні засоби.

Розрахункова рентабельність показує поточні витрати підприємства і визначається як відношення прибутку до повної собівартості.

Р = (П: З) * 100% = 0,2

Якщо цей показник менший одиниці, то підприємство рентабельне і навпаки.
Висновок: підприємство працює рентабельно, тому що витрати на 1 грн. реалізації послуг - 0,7 (це менше одиниці), а прибуток складає 4472058 грн.

4.Охорона праці

4.1 Соціально економічний чинник охорони праці.

Сучасні виробничі процеси характеризуються наявністю великої кількості різноманітних небезпечних для людей та довкілля чинників, складними технологічними системами із значною кількістю рухомих елементів, високими рівнями загазованості, пилу, шуму тощо. Навіть звичайна праця в офісі, в бухгалтерії або у науковому відділі вже стає небезпечною для здоров’я працівника, тому що при цьому використовуються персональні комп’ютери, факси, ксерокси та інші прилади, без яких сучасна професійна діяльність неможлива, але всі вони мають високонебезпечні компоненти, які у відповідних умовах впливають на людину негативно.

Людство впоралося з епідеміями чуми, віспи, холери та інших хвороб, знайшло способи боротьби з багатьма захворюваннями, шукає шляхи продовження життя, стримування війн, але дотепер не навчилося надійно захищати людину, її здоров’я в процесі повсякденної праці. Міжнародна статистика свідчить, що в наш час травматизм може бути прирівняний до епідемії. Так, за даними Всесвітньої організації охорони праці смертність від нещасних випадків на сьогодні займає третє місце після серцево-судинних і онкологічних захворювань, причому переважно гинуть працездатні люди віком до 40 років.

Тому зрозуміло, що охорона праці відіграє важливу роль, як суспільний чинник, оскільки, якими б вагомими не були трудові здобутки, вони не можуть компенсувати людині втраченого здоров’я, а тим більше життя. Необхідно пам’ятати, що через нещасні випадки та аварії гинуть на виробництві не просто робітники та службовці, на підготовку яких держава витратила значні кошти, а перш за все люди — годувальники сімей, батьки та матері дітей.

Окрім соціального, охорона праці має, безперечно, важливе економічне значення — це і висока продуктивність праці, зниження витрат на оплату лікарняних, компенсацій за важкі та шкідливі умови праці тощо. За розрахунками Німецької ради підприємців наслідки нещасних випадків коштують у 10 разів дорожче, ніж вартість заходів щодо їх попередження. В Україні, враховуючи мізерні витрати на заходи з охорони пращ, ця різниця ще більша. Фахівці Міжнародної організації праці (МОП) підрахували, що економічні витрати, пов’язані з нещасними випадками, складають 1% світового валового національного продукту. На ці кошти, орієнтовно, можна забезпечити харчування протягом року близько 75 млн. людей.

Впродовж багатовікової історії людства проблеми здоров’я та безпеки праці завжди посідали чільне місце в соціальному та економічному житті суспільства і були пов’язані з розвитком суспільного виробництва та формуванням суспільного буття. Цілком зрозуміло, що вивченню питань охорони праці приділялась серйозна увага. Вчені, інженери, лікарі, психологи, представники інших наук та фахів вивчали проблеми створення безпечних та нешкідливих умов та засобів праці. Адже саме за таких обставин людина здатна працювати високопродуктивно, створювати необхідний матеріальний потенціал суспільства, добробут усіх громадян. Тому історично склалось, що охорона праці як галузь науки виникла на перетині соціально-правових, технічних і медичних наук, науки про людину. Головними об’єктами її досліджень є людина в процесі праці, виробниче середовище, організація праці та відпочинку. На підставі цих досліджень розробляються заходи та засоби, спрямовані на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці.

Висновки

Поняття краси змінювалися протягом століть, і те, що здавалося прекрасним в один період, пізніше виглядало потворним і навпаки. Найбільше помітним це виявлялося в костюмі і зачісках, що тісним чином зв’язане із зовнішнім виглядом людей. Протягом віків людина вигадувала нові прикраси, форми зачісок, одяг, нову моду, новий стиль. Історія перукарського мистецтва показала, що кожна епоха, країна, нація привносять свій особовий вклад в моду, в тенденції розвитку і удосконалення зачісок, макіяжу, аксесуарів, одягу.

З швидкими змінами в моді змінюється і темп, рух життя людини. Впроваджуються прогресивні технології, обладнання, інструменти та засоби, парфумерно-косметичні засоби, необхідних для розробки перукарського мистецтва та візажу.

У виконанні ця зачіска складна, вона не виконується нашвидкуруч, потребує вміння технології, знання сучасних прогресивних технологій. Без професійних навилків, фантазії і без знань історичних стилів, напрямків моди зачіску виконати практично неможливо.

Список використаних джерел додатки

1. Д.А. Москва 1998р.

2. Журнал «Joy» 2014 р.

3.Кондрад Н.І. Нарис історії культури Стародавньої Японії. 1980р.

4.Всеобщая Історія Мистецтв том 1

5.Левчук Л. Т. Історія світової культури

6. Ветров А. Парикмахер-стилист. – Ростов-на-Дону: Феникс.

7. Гутиря Л.Г. Сучасна перукарська справа. – Харків: Фоліо, 1997. –

8.Дэлби Л. Гейша. – М.: Крон-Пресс, 1999.

9.Ивасаки М., Браун Р. Настоящие мемуары гейши. Амфора, 2007.

10.Козлова І.В. Перукарські послуги. – К.: Знання, 1997.

11.Константинов А.В. Парикмахерское дело. – М.: Высшая школа, 1999.

12. Корнєв В.Д. Моделювання та художнє оформлення зачісок. – К.: Знання, 2001.

13.Панченко О.А. Прическа. Укладка. Завивка. 1999.

14.Смирнова Л.В. Уроки парикмахерского искусства. 2002.

15.Сокол Е. Дезинфекция как наука// Ногтевая эстетика. – 2004.

16.Энциклопедия парикмахерского искусства., 1999.