Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
За що передбачено карну відповідальність згідно ст. 212 ККУ
| Розмір несплачених податків | Відповідно до ККУ | У грошовому виразі | |||
| до 01.01.2004 р. | 2004 рік | 2005 рік | 2006 рік | ||
| Значний розмір | Від 1000 до 3000 НМДГ | Від 17000 грн. до 51000 грн. | від 61500 грн. до 184500 грн. | Від 131000 грн. до 393000 грн. | Від 175 000 грн. до 525000 грн. |
| Великий розмір | Від 3000 до 5000 НМДГ | Від 51000 грн. До 85000 грн. | Від 184500 грн. до 307500 грн. | Від 393000 грн. до 655000 грн. | Від 525000 грн. до 875000 грн. |
| Особливо великий розмір | Від 5000 НМДГ і більше | Від 85000 грн. і більше | Від 307500 грн. і більше | Від 655000 грн. і більше | Від 875000 грн. і більше |
При цьому покарання визначається виходячи із розміру неоподатковуваного мінімуму громадян, зокрема:
• за умисну несплату податку у 1000 і більше разів від розміру ПСП застосовується покарання судовими органами у вигляді штрафу від 300 до 500 НМДГ (5100-8499 грн.), або позбавлення права займати посади чи займатися діяльністю на строк до трьох років;
• за умисне ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів у 3000 разів і більше – штрафом від 500 до 2000 НМДГ (8500-33 999 грн.), або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років з позбавленням права обіймати посади чи займатися діяльністю на строк до трьох років;
• за умисне ухилення від сплати податків та платежів у 5 тис. разів і більше – обмеженням волі на строк від 5 до 10 років з позбавленням права обіймати посади чи займатися діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.
Тема 7
Спрощена система оподаткування суб’єктів малого підприємництва
Програмні питання:
7.1 Необхідність запровадження спрощеної системи оподаткування суб’єктів малого підприємництва (єдиного податку) (с.в.)
7.2 Особливості у нарахуванні і сплаті єдиного податку для юридичних осіб
7.3 Особливості у нарахуванні і сплаті єдиного податку для фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності
7.4 Порядок переходу платників до спрощеної системи оподаткування
7.2
Ставка єдиного податку для суб’єктів підприємницької діяльності – юридичних осіб встановлюється в розмірі 6% обсягів виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), якщо сплачують ПДВ, і 10%, якщо не сплачують ПДВ.
Суб’єкти підприємницької діяльності – юридичні особи щомісяця перераховують суми єдиного податку до 20 числа місяця, наступного за тим, в якому одержано виручку, на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.
Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження цих коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах:
· до Державного бюджету України – 20%;
· до місцевого бюджету – 23%;
· до Пенсійного фонду України – 42%;
· на обов’язкове соціальне страхування – 15%.
Бухгалтерський облік та звітність здійснюються платниками єдиного податку — юридичними особами за спрощеною системою.
За результатами господарської діяльності за звітний період (квартал) суб’єкти малого підприємництва – юридичні особи подають до органу державної податкової служби до 20 числа місяця, наступного за звітним періодом, розрахунок сплати єдиного податку, акцизного збору і податку на додану вартість, а також платіжні доручення про сплату цього податку з відміткою банку про зарахування коштів.
7.3
Ставка єдиного податку для фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності залежно від виду діяльності та місця її здійснення і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень за календарний місяць.
У разі, коли фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності здійснює декілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.
Суб’єкти підприємницької діяльності – фізичні особи перераховують суми єдиного податку на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.
Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах:
· до місцевого бюджету – 43%;
· до Пенсійного фонду України – 42%;
· на обов’язкове соціальне страхування – 15%.
Якщо платник єдиного податку займається підприємницькою діяльністю з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім’ї, розмір єдиного податку збільшується на 50% за кожну особу.
Сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов’язань такого платника податку. При цьому доходи, одержані платником єдиного податку, не включаються до складу його сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року.
7.4
Для переходу до спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єкт малого підприємництва подає письмову заяву до органу Державної податкової служби за місцем державної реєстрації не пізніше ніж за один місяць до початку наступного календарного року за умови сплати всіх установлених податків та обов’язкових платежів в поточному році.
Орган Державної податкової служби зобов’язаний протягом десяти робочих днів видати безоплатно свідоцтво про право сплати єдиного податку або надати письмову вмотивовану відмову.
Тема 8
Плата за землю
Програмні питання:
8.1 Плата за землю: загальна характеристика, переваги і недоліки
8.2 Диференціація ставок залежно від призначення земельних ділянок, їх місцезнаходження і якісних характеристик
8.3 Звільнення від сплати земельного податку. Строки сплати (с.в.)
8.1
Земля є одним з найстаріших в історії об’єктом оподаткування. І хоч зараз плата за землю не має суттєвого бюджетного значення, існування цього податку зумовлено цілим рядом чинників. З фіскальної точки зору надходження від плати за землю мають стабільний характер, від цього податку майже неможливо ухилитись, оскільки неможливо сховати земельну ділянку. Крім того, вона як об’єкт оподаткування піддається чіткому обліку. З соціальної точки зору плата за землю виступає досить справедливою формою оподаткування, оскільки більше податку сплачує той, хто має більшу кількість землі і кращої якості. З точки зору економічної ефективності вона також має деякі переваги: з одного боку – стимулює ефективне використання землі, а з другого – при встановленні диференційованих ставок залежно від регіону може сприяти більш рівномірному розміщенню продуктивних сил на території країни.
До недоліків цього податку слід віднести те, що надходження від нього є негнучкими, тобто його сума не залежить від доходів, які отримують платники. Це, в свою чергу, при збільшенні загального обсягу доходів в країні залишає бюджет без додаткових надходжень. В умовах кризового падіння виробництва цей вид податку може спричинити банкрутство платників, які переживають тяжкі часи. Крім того, його стягнення вимагає досить копіткої роботи по оцінці земельних ресурсів країни.
Плату за землю в Україні було введено з метою раціонального використання та охорони земель, вирівнювання соціально-економічних умов господарювання на землях різної якості, фінансування витрат на ведення земельного кадастру тощо. Передбачалось, що надходження плати за землю будуть використовуватись за цільовим призначенням. Але в умовах фінансової кризи плата за землю використовується лише як одна з форм поповнення загального обсягу доходів бюджету.
Об’єктом плати за землю виступає земельна ділянка, яка перебуває у власності, користуванні, в тому числі на умовах оренди. Платниками є власники землі та землекористувачі, в тому числі і орендарі.
Плата за землю стягується в двох формах: земельний податок; орендна плата.
8.2
Залежно від призначення землі розрізняють ставки, що встановлюються щодо земель сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення. В свою чергу, ставки плати за землю несільськогосподарського призначення диференціюються для земель населених пунктів і земель промисловості, транспорту тощо за межами населених пунктів.
Залежно від призначення землі, існують різні підходи до справляння сплати:
1. Плата за сільськогосподарські землі. Ставки плати за землю з 1 га сільськогосподарських угідь встановлені у відсотках до їх грошової оцінки у розмірах:
1.1) для ріллі, сіножатей та пасовищ – ставка 0,1;
1.2) для багаторічних насаджень – 0,03;
1.3) по земельних ділянках, що використовуються за цільовим призначенням для сільськогосподарського виробництва плата складає 0,1.
2. Плата за землі в межах населених пунктів. Плата за землю в межах населеного пункту, по якій встановлено грошову оцінку, стягується за ставкою 1% від грошової оцінки.
ПЗ = Ставка податку × Грошова оцінка землі × Кількість (га) землі
Якщо грошову оцінку не встановлено, тоді використовують ставки плати за землю, деференційовані залежно від таких факторів:
- групи населених пунктів за чисельністю;
- за віднесенням до певних зон.
У 2006 році по населених пунктах, грошова оцінка земель яких не проведена, застосовувалися ставки земельного податку збільшені в 3,1 рази. Крім того, у населених пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів України до курортних, до ставок земельного податку застосовуються коефіцієнти:
1) на Південному узбережжі Криму – 3,0;
2) на Південно-Східному узбережжі Криму – 2,5;
3) на Західному узбережжі Криму – 2,2;
4) на Чорноморському узбережжі (крім Криму) – 2,0;
5) у гірських і передгірських районах Карпат – 2,3 (крім окремих винятків);
6) на узбережжі Азовського моря, інших курортах – 1,5.
Таблиця 8.2.1
Ставки плати за землю
| Групи населених пунктів з чисельністю населення (тис. чол.) | Середня ставка податку (коп. за 1м2) | Коефіцієнт, що застосовується в Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного підпорядкування |
| ДО 0,2 | 1,5 | |
| від 0,2 до 1 | 2,1 | |
| від 1 до 3 | 2,7 | |
| від 3 до 10 | 3,0 | |
| від 10 до 20 | 4,8 | |
| від 20 до 50 | 7,5 | 1,2 |
| від 50 до 100 | 9,0 | 1,4 |
| від 100 до 250 | 10,5 | 1,6 |
| від 250 до 500 | 12,0 | 2,0 |
| від 500 до 1000 | 15,0 | 2,5 |
| від 1000 і більше | 21,0 | 3,0 |
Щодо земель сільськогосподарського призначення, ставки встановлюються у відсотках від грошової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь і диференціюються для ріллі, сіножатей та пасовищ і для багаторічних насаджень.
За земельні ділянки в межах населених пунктів ставки податку із земель, грошову оцінку яких визначено, встановлюються у відсотках від грошової оцінки. Якщо грошову оцінку земельних ділянок не визначено, використовуються середні ставки (в копійках за квадратний метр) для населених пунктів, розміри яких диференціюються залежно від чисельності населення. В свою чергу, середні ставки, встановлені Верховною Радою України, також можуть диференціюватись відповідними сільськими, селищними, міськими Радами, виходячи з функціонального призначення і місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок. У населених пунктах, віднесених до курортних, встановлюються підвищуючи коефіцієнти до середніх ставок. Податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, автостоянками, гаражами, дачами громадян, а також надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства тощо справляється в розмірі 3% суми земельного податку. Податок за земельні ділянки, надані для Збройних Сил України, залізниць, гірничодобувних підприємств, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, справляється у розмірі 25%.
Податок за земельні ділянки на територіях та об’єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, що не пов’язані з функціональним призначенням цих об’єктів, справляється у п’ятикратному розмірі відповідного земельного податку.
Податок за частину площ земельних ділянок, наданих підприємствам, установам і організаціям (за винятком сільськогосподарських угідь), що перевищують норми відведення, справляється у п’ятикратному розмірі.
Щодо земель, розташованих поза межами населених пунктів, ставки земельного податку встановлюються:
ü для підприємств промисловості, транспорту, зв’язку та іншого призначення – з розрахунку 5% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області;
ü для залізничного транспорту, Збройних Сил України – у розмірі 0,02% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області та ін.
Податок за земельні ділянки, надані в тимчасове користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, справляється у розмірі 50% в від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.
Податок за земельні ділянки, що входять до складу земель лісового фонду і зайняті виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 0,3 відсотка від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.
Тема 9
Плата за ресурси та послуги
Програмні питання:
9.1 Підстави і мета встановлення плати за ресурси та послуги
9.2 Збір за спеціальне використання лісових ресурсів (лісовий дохід), його сутність і призначення
9.3 Збір за спеціальне використання водних ресурсів (плата за воду), його платники і об’єкт оподаткування (с.в.)
9.4 Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету
9.5 Рентна плата за нафту і газ. Платники і ставки. Порядок затвердження ставок
9.6 Відрахування від плати за транзит природного газу, нафти і аміаку. Платники. Ставки.
9.7 Платежі за користування надрами. Платники. Об’єкти оподаткування. Встановлення нормативів
9.8 Державне мито, його сутність та види. Побудова ставок державного мита (с.в.)
9.9 Єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України, його сутність. Ставки і порядок сплати
9.10 Гербовий збір. Платники і ставки. Порядок сплати
9.1
Платежі за ресурси, які стягуються в Україні, включають кілька видів. Стягнення цих платежів обумовлюється тим, що природні ресурси є власністю держави, і за їх використання вона стягує плату, основне призначення якої – покрити видатки на відтворення, ефективне використання цих ресурсів тощо. Як і податки, стягнення плати за ресурси має обов’язковий характер. Але, на відміну від податкових методів формування доходів, плата за ресурси передбачає еквівалентність. Суттєвого бюджетного значення ці платежі не відіграють.
Розглянемо наступні види платежів за ресурси та послуги: збір за спеціальне використання лісових ресурсів (лісовий дохід); збір за спеціальне використання водних ресурсів (плата за воду); збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету; рентна плата за нафту і газ; відрахування від плати за транзит природного газу, нафти і аміаку; платежі за користування надрами; державне мито; єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України; гербовий збір.
9.2
Основним призначенням збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду (лісового доходу) є мобілізація коштів для відтворення лісового фонду, поліпшення його якісного складу, забезпечення правильної експлуатації лісів.
До спеціального використання лісових ресурсів належить:
· заготівля деревини під час рубок головного користування;
· заготівля живиці;
· заготівля другорядних лісових матеріалів (пень, луб, кора, деревна зелень тощо);
· побічні лісові користування (випасання худоби, розміщення пасік, заготівля сіна тощо).
Деревина від рубок головного користування і живиця належать до лісових ресурсів державного значення. Такси на ці ресурси затверджуються Кабінетом Міністрів України. Другорядні лісові матеріали та лісові ресурси, віднесені до побічних лісових користувань, належать до лісових ресурсів місцевого значення, такси на які встановлюються обласними адміністраціями.
Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється на наданій земельній ділянці лісового фонду за спеціальним дозволом – лісорубним квитком (ордером) або лісовим квитком.
Плата (збір) справляється за встановленими таксами або у вигляді орендної плати чи доходу, одержаного від реалізації лісових ресурсів на конкурсних умовах.
Такси на деревину лісових порід, що відпускається на пні, застосовуються з урахуванням розподілу лісів за лісотаксовими поясами і розрядами, видами основних порід лісу, якістю деревини та сортаментом ділової древесини.
У разі застосування конкурсних умов реалізації лісових ресурсів збір за них встановлюється не нижче діючих такс.
Розмір орендної плати визначається за узгодженням сторін у договорі оренди, але не нижче встановлених такс.
Державні та громадські лісозаготівельні організації й підприємства сплачують плату за відпуск деревини на пні вісім разів на рік: 15 лютого – 15%, 15 березня – 10%, 15 квітня – 10%, 15 червня – 10%, 15 липня – 10%, 15 вересня – 15%, 15 листопада – 15% і 15 грудня – 15% річної суми платежу. Колективні, приватні підприємства і громадяни вносять до бюджету ці платежі при одержанні лісорубного квитка (ордера).
9.4
Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету, справляється з надрокористувачів незалежно від форми власності, які видобувають корисні копалини на раніше розвіданих родовищах, а також на розташованих у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони родовищах з попередньо оціненими запасами, які за згодою заінтересованих надрокористувачів передані їм для промислового освоєння. Збір за виконані геологорозвідувальні роботи в повному обсязі зараховується до Державного бюджету і спрямовується на розвиток мінерально-сировинної бази.
Нормативи збору за виконані геологорозвідувальні роботи встановлюються окремо для кожного виду корисних копалин чи групи близьких за призначенням корисних копалин у гривнях до одиниці видобутку чи погашення у надрах запасів корисних копалин. Нормативи збору індексуються з урахуванням офіційно встановленого індексу інфляції.
Обсяг погашених запасів корисних копалин визначається як сума обсягів видобутих корисних копалин та фактичних їх втрат у надрах під час видобування.
Надрокористувачі, які виконували геологорозвідувальні роботи частково за рахунок власних коштів, сплачують збір за геологорозвідувальні роботи, застосовуючи до нього коефіцієнти залежно від обсягу виконаних на відповідних родовищах пошукових робіт.
Якщо надрокористувачі видобувають більше одного виду корисних копалин, що залягають окремо, збір за виконані геологорозвідувальні роботи обчислюється за кожний їх вид окремо.
Збір за виконані геологорозвідувальні роботи справляється з дати видобутку корисної копалини.
Суми збору за виконані геологорозвідувальні роботи відносяться до валових витрат реалізованої продукції (робіт, послуг).
Збір за виконані геологорозвідувальні роботи сплачується до бюджету авансовими платежами щодекадно або щомісячно, в залежності від суми збору за минулий місяць. Якщо сума збору за минулий місяць становила більш як 10 тис. грн., авансові платежі сплачуються до 13, 23 числа поточного місяця і до 3 числа наступного місяця – виходячи з кількості видобутих корисних копалин за кожну минулу декаду.
При сумі збору менш як 10 тис. грн. авансові платежі сплачуються до 15 числа наступного за звітним місяця, виходячи з фактичної кількості видобутих корисних копалин за кожний минулий місяць.
Після закінчення кварталу, півріччя, 9 місяців і року користувачі надр обчислюють повну суму збору за виконані геологорозвідувальні роботи наростаючим підсумком з початку року, виходячи з фактичної кількості видобутої мінеральної сировини. Перерахунок провадиться в п’ятиденний термін з дати, встановленої для подання бухгалтерських звітів.
9.5
Ставки рентної плати за нафту і природний газ, що видобуваються в Україні, затверджуються Міністерством економіки України, Міністерством фінансів України разом з Державним комітетом нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України.
У 1999 році нафтогазовидобувні підприємства (крім державної акціонерної компанії «Чорноморнафтогаз») вносять до Державного бюджету України рентну плату по таких ставках:
· за нафту власного видобутку в розмірі, еквівалентному 3 доларам США за 1 тонну;
· за природний газ власного видобутку в розмірі, еквівалентному 5 доларам США за 1000 куб. метрів.
Рентна плата включається до оптової відпускної ціни на нафту і природний газ (без податку на додану вартість) у національній валюті України за офіційним валютним курсом до долара США на дату відпуску продукції нафтогазовидобувними підприємствами.
Датою відпуску продукції є:
· по нафті, що відвантажується залізничним транспортом, – дата виписування залізничної квитанції на маршрут чи групу вагонів;
· по нафті, що відвантажується трубопровідним транспортом, – дата оформлення акта приймання-здавання на пунктах здавання нафти;
· по газу – дата оформлення акта приймання-здавання на пунктах заміру газу (щодекадно).
Рентна плата включається до бази оподаткування при визначенні податку на додану вартість.
Платниками рентної плати є нафтогазовидобувні підприємства, які здійснюють видобуток природного газу на території України.
Сума рентної плати за нафту і природний газ визначається нафтогазовидобувними підприємствами, виходячи з фактично оплачених споживачами обсягів нафти і газу та ставок рентної плати у національній валюті України за офіційним валютним курсом долара США на дату зарахування коштів на рахунок нафтогазовидобувних підприємств (крім підприємств, що здійснюють видобуток на родовищах з важковидобувними та виснаженими запасами).
Рентна плата вноситься до Державного бюджету України щодекадно авансовими платежами, виходячи з фактично оплачених споживачами обсягів нафти і газу за минулу декаду, 15-го і 25-го числа поточного місяця – відповідно за першу і другу декаду, 5-го числа наступного місяця – за решту днів звітного місяця.
Платники подають податковим органам за місцезнаходженням розрахунки з рентної плати за нафту і природний газ (окремо) щомісячно, до 20 числа місяця, наступного за звітним. Остаточна сплата до бюджету сум рентної плати, обчислених за розрахунком за звітний місяць (з урахуванням фактично сплачених авансових платежів за звітний місяць), проводиться платником до 25-го числа місяця, наступного за звітним.
9.6
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 1999 рік» була запроваджена сплата до Державного бюджету України відрахувань від плати за транзит нафти, природного газу та аміаку трубопровідним транспортом через територію України.
Платниками було визначено суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють транспортування трубопровідним транспортом через територію України нафти, природного газу та аміаку. Вони вносять до Державного бюджету України:
· відрахування від прибутку, що залишається у розпорядженні підприємств, які здійснюють транспортування нафти магістральними нафтопроводами, в розмірі, еквівалентному 0,059 долара США за 1 тонну нафти, що транспортується, на кожні 100 кілометрів відстані її транспортування;
· відрахування від плати за транзит природного газу в розмірі, еквівалентному 0,29 долара США за 1000 куб. метрів газу на кожні 100 кілометрів відстані;
· відрахування від плати за транзит аміаку в розмірі, еквівалентному 0,23 долара США за 1 тонну на кожні 100 кілометрів відстані.
Внесення зазначених платежів здійснюється щодекадно авансовими платежами 15-го, 25-го числа поточного місяця, 5-го числа наступного місяця, виходячи з обсягів газу, нафти та аміаку, транспортованого через територію України за минулу декаду, та курсу долара на день, що передує сплаті авансового платежу.
Платники щомісячно до 20 числа наступного за звітним місяця подають до Державної податкової інспекції за місцем свого знаходження розрахунок відрахувань.
Якщо обчислені у місячному розрахунку суми відрахувань за транзит будуть більшими від сум, сплачених авансовими платежами щодекадно, доплата зазначених відрахувань провадиться платником до 25-го числа місяця, наступного за звітним.
9.7
Платниками платежів за користування надрами для видобування корисних копалин є усі суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, які здійснюють видобування корисних копалин, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями.
Плата за користування надрами для видобування корисних копалин справляється за фактично погашені в надрах обсяги балансових та позабалансових запасів (обсяги видобутих) корисних копалин. Обсяг погашених запасів корисних копалин визначається як сума обсягів видобутих корисних копалин та фактичних їх втрат у надрах під час видобування.
Нормативи плати за користування надрами для видобування корисних копалин встановлюються для кожного виду корисних копалин (групи корисних копалин, близьких за призначенням) як базові з подальшою їх диференціацією залежно від геологічних особливостей та умов експлуатації родовищ. Базові нормативи плати за видобування корисних копалин в залежності від виду корисних копалин встановлюються в фіксованому та процентному виразі. Фіксований вираз передбачає встановлення нормативів у гривнях за одиницю погашених в надрах запасів або видобутих корисних копалин. Процентний вираз передбачає встановлення нормативів у відсотках до вартості видобутих (погашених в надрах запасів) корисних копалин. Розрахована за базовими нормативами плата за користування надрами для видобування корисних копалин є мінімальною величиною, яку надрокористувачі сплачують незалежно від геологічних особливостей родовищ та умов їх експлуатації.
Обсяги погашених балансових та позабалансових запасів, обсяги видобутку корисних копалин визначаються за даними державної статистичної звітності та геолого-маркшейдерською документацією.
За обсяги наднормативних втрат корисних копалин у надрах при їх видобуванні, а також за обсяги видобування понад встановлені квоти (ліміти), плата справляється в подвійному розмірі. Нормативи втрат корисних копалин в процесі видобутку встановлюються для кожного родовища.
Плата за користування надрами для видобування корисних копалин обчислюється щоквартально за наростаючим підсумком з початку року, виходячи з фактичного обсягу погашених в надрах запасів, обсягу видобутку або вартості видобутої мінеральної сировини чи продукції її первинної переробки.
Платники щоквартально складають розрахунки за встановленими формами та подають їх державним податковим органам за місцезнаходженням родовища корисних копалин не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним кварталом, та 15 лютого року, що наступає за звітним.
Сплата платежу за користування надрами для видобування корисних копалин проводиться платниками щоквартально не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом.
9.9
З 1 січня 2000 року в Україні вводиться єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України. Єдиний збір складається із зборів за здійснення митного, санітарного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного та екологічного контролю, а також плати за проїзд транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів автомобільними дорогами України.
Єдиний збір справляється одноразово при транзиті, ввезенні або вивезенні вантажу за єдиним платіжним документом.
Ставки єдиного збору, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України, виражаються у євро. Стягується єдиний збір в національній валюті України за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України на день його сплати.
Збори за здійснення митного, санітарного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного та екологічного контролю не можуть перевищувати вартості витрат, пов’язаних із здійсненням такого контролю.
Розміри ставок єдиного збору, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України, встановлюються (незалежно від кількості та найменування вантажу) щодо:
· вантажної партії;
· вантажу в одному дорожньому транспортному засобі (автопотягу);
· вантажу в одному залізничному вагоні, якщо вантаж становить одну вантажну партію;
· вантажу у великовантажному контейнері, якщо цей вантаж становить одну вантажну партію.
Збори, які справляються у пунктах пропуску через державний кордон України у зв’язку із здійсненням відповідно до законодавства України митного, санітарного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного та екологічного контролю, перераховуються в повному обсязі до Державного бюджету України, а плата, яка справляється за проїзд транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів автомобільними дорогами України, – до Державного дорожнього фонду України.
9.10
У 1999 році в Україні, строком на 1 рік було введено гербовий збір для забезпечення рівноправних конкурентних умов для національних товаровиробників, а також для компенсації витрат органів виконавчої влади, в тому числі пов’язаних із створенням та утриманням систем внутрішнього адміністративного контролю за угодами з ввезення товарів на митну територію України.
Платниками гербового збору були суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності, які здійснювали декларування товарів та інших предметів місцем походження з інших країн, які ввозились на митну територію України під будь-якими видами митних режимів.
Розміри ставок гербового збору визначались залежно від суми митної вартості товарів та інших предметів, зазначених у ввізній вантажній митній декларації, перерахованої в гривні за офіційним обмінним курсом Національного банку України, що діяв на момент подання такої декларації. Наприклад, мінімальна ставка становила 10 гривень при сумі митної вартості товарів, що ввозяться від 1001 до 2000 гривень, максимальна – 20000 гривень при сумі митної вартості понад 10000001 гривень.
Сплата гербового збору здійснювалась його платниками шляхом придбання марок гербового збору в установах Ощадного банку України або на території митниць, розташованих у пунктах пропуску на державному кордоні України.
Тема 10
Дата: 2018-12-28, просмотров: 1072.