Місцева анестезія за О.В. Вишневським
Поможем в ✍️ написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

В основі місцевої інфільтраційної анестезії лежить просякання знечулюючим розчином тканин у ділянці оперативного втручання, дія на нервові закінчення. З цією метою найчастіше використовують 0,25–0,5% розчин новокаїну.

Методика цієї анестезії розроблена в 1923–1928 роках. О.В. Вишневським і отримала назву «повзучий інфільтрат» – новокаїн під тиском поширюється («повзе») по тканинах.

Її проводять пошарово. Спочатку тонкою голкою інфільтрують шкіру до утворення “ лимонної кірочки ” , по краю утвореного інфільтрату проводять наступну ін’єкцію і так продовжують по всій лінії майбутнього розрізу. Потім міняють голку на довшу та інфільтрують розчином новокаїну підшкірно–жирову клітковину. Після цього хірург за допомогою скальпеля розрізає шкіру і підшкірно–жирову клітковину. Виділивши апоневроз, хірург створює під ним тугий інфільтрат розчином новокаїну. Таким чином хірург здійснює пошарове «гідравлічне препарування тканин» – роз’єднує їх за допомогою точного введення розчину новокаїну в потрібні шари. Подальша техніка знечулення має свої особливості і залежить від ділянки і характеру операції. У разі виконання операції на органах черевної порожнини проводять інфільтрацію очеревини, брижі, черевного сплетення та інших анатомічних утворень.

Алгоритм проведення провідникової анестезії за Лукашевичем–Оберстом.

Провідникова анестезія здійснюється шляхом введення анестетика в нерв або поблизу нервового стовбура (ендоневрально чи периневрально), завдяки чому проведення больвих імпульсів по нерву припиняється. Цей вид анестезії широко використовують при операціях на китиці та пальцях (розкриття гнійників, ампутації фаланг).

Широко розповсюдженою в сучасних умовах є провідникова анестезія за Лукашевичем–Оберстом, яку здійснюють наступним чином:

1) на основу пальця накладають циркулярний джгут із стерильної тонкої гумової трубки або марлевої смужки;

2) дистальніше від нього з обох боків сухожилків–розгиначів пальців вводять по 5–6 мл 1–2% розчину новокаїну;

3) діє препарат через 5–7 хв.

 

П РАКТИЧНА НАВИЧКА № 49.

«Накладання джгутів».

Актуальність теми : Своєчасне і методично правильне накладання кровоспинного джгута при пораненнях , ускладнених кровотечею, дозволяє не тільки попередити ускладнення, але і врятувати життя постраждалого.

Мета: вивчити і оволодіти навичками накладання кровоспинного джгута.

Найчастіше використовують джгут Есмарха. Цей метод є основним, особливо при зупинці артеріальної кровотечі. Перед накладанням джгута кінцівку покривають одягом або обгортають рушником, бинтом. Джгут розтягують і обгортають кінцівку. Необхідно слідкувати, щоб тури джгута не перехрещувались, а розташовувались поряд. Кінці джгута закріплюють. Під одним із турів джгута необхідно залишити записку із зазначенням часу накладання джгута. При правильному накладанні «артеріального» джгута кінцівка блідне, нижче джгута щезає пульсація, кровотеча зупиняється. При недостатньому затягуванні джгута кінцівка стає синюшною, пульс не зникає, кровотеча продовжується. У цих випадках необхідно зняти джгут, попередньо притиснувши артерію пальцем, і накласти його тугіше. Слід пам’ятати і те, що при надто тугому затягуванні джгута може настати параліч кінцівки внаслідок травматизації нервів. Потерпілого з накладеним джгутом необхідно якомога швидше госпіталізувати в лікувальний заклад для остаточної зупинки кровотечі. «Артеріальний» джгут може залишатись на кінцівці не більше 1,5–2 години, оскільки може настати змертвіння кінцівки, в холодну пору року – до години. Якщо за час накладання джгута не вдалось провести операцію, то його знімають, артерію притискають пальцем і через 3–5хв. знову накладають дещо вище або нижче попереднього місця.

При відсутності спеціального джгута можна використати ремінь, мотузку, носову хустинку та ін. Для підсилення стиснення в імпровізований джгут вставляють паличку–закрутку і шляхом закручування проводять зупинку кровотечі.

При кровотечах із судин шиї можна використати шину Крамера. При цьому на протилежну сторону від кровотечі накладають вигнуту шину Крамера, а на іншу – джгут.

При венозній кровотечі застосовують так званий «венозний» джгут. Його накладають нижче місця пошкодження на термін до 6 год і не затягують сильно. При цьому кінцівка синіє, пульс на артерії зберігається, а кровотеча зупиняється.

 

 

П РАКТИЧНА НАВИЧКА № 50.

«Ректальне пальцеве обстеження».

 

Пальцеве дослідження прямої кишки – цінний метод діагностики, ним методом має володіти лікар будь–якої спеціальності.

Перед дослідженням прямої кишки лікар одягає на праву руку рукавичку, вказівний палець змащує вазеліном (вазелінове масло, гліцерин). Дослідження слід проводити плавно й обережно, не спричиняти і не посилювати больові відчуття у пацієнта.

Положення хворого залежності від його стану, мети і методу дослідження – колінно–ліктьове, лежачи на боці з приведеними до живота колінами, лежачи на спині з розведеними і зігнутими в колінах нижніми кінцівками. При дослідженні найбільш високих відділів прямої кишки хворому надають положення навпочіпки, пропонують йому натужитися і покашляти, внаслідок чого підвищується внутрішньочеревний тиск, і внутрішні органи або патологічні утворення, що містяться у порожнині таза, опускаються.

Безпосередніми завданнями дослідження прямої кишки є:

– оцінка стану тканин каналу відхідника і замикальної функції мۥяза–замикача відхідника;

– визначення ступеня підготовки прямої кишки для ендоскопічного дослідження;

– оцінка стану слизової оболонки прямої кишки;

– визначення стану органів і тканин, що межують з прямою кишкою;

– виявлення патологічного процесу;

– оцінка характеру виділень з прямої кишки.

Методика пальцевого дослідження прямої кишки. Кінцева фаланга введеного в кишку пальця ковзає по слизовій оболонці в межах півобводу, потім почергово досліджують інші стінки кишки. При цьому особливу увагу звертають на дослідженні задньої і передньої стінок каналу відхідника, оскільки патологічні процеси частіше локалізуються саме в цих зонах. При введені пальця в пряму кишку відразу потрібно оцінити тонус мۥяза–замикача відхідника; силу стискання введеного пальця, висоту стояння стискаючого кільця. В подальшому потрібно виявити потовщення, складки, рубці, дефекти, тріщини слизової оболонки, розширені гемороїдальні вузли, поліподібні розростання, а також пухлини. Якщо виявлена пухлина, якщо це можливо, потрібно «обійти» її навколо, дослідити форму і консистенцію, рухомість і зв'язок з стінками таза і навколишніми поряд органами (матка і піхва – у жінок, передміхурова залоза і сечовий міхур – у чоловіків). У чоловіків слід також з’ясувати стан цибулинно–сечівникових залоз шляхом промацування двома пальцями зони попереду відхідника – вказівним пальцем – зсередини кишки і першим пальцем – з боку промежини.

Під час пальпації інфільтрату встановити його висоту від відхідникової перехідної складки зони, розташування, щільність, мобільність. Слід визначити точні координати за умовним циферблатом, висоту розташування, відношенням відхідниково–шкірної лінії всіх виявлених утворень.

При виявленні нориць потрібно встанови їх локалізацію, діаметр, стан навколишніх тканин (запалення чи епітелізація), характер виділень з норицевого отвору.

Пальцеве дослідження потрібно проводити після місцевого, а іноді загального знеболення при вираженому больовому синдромі, що може супроводжувати гостру анальну тріщину, гострому тромбозі гемороїдальних вузлів, травматичному пошкодженні прямої кишки. При виведенні пальця з прямої кишки слід звернути увагу на наявність слідів крові, гною, слизу на гумовій рукавичці. Таким чином, пальцеве дослідження прямої кишки є простим, доступним та інформативним методом, яким обов’язково слід застосовувати під час профілактичного огляду і диспансеризації пацієнтів.

 

Література використана в цьому розділі.

1. Лисенко Б.П., Шейко В.Д., Хіміч С.Д. Хірургія // Київ: «Медицина», 2010. – 712 с.

2. Черенько М.П., Ваврик Ж.М. Загальна хірургія // Київ: «Здоров’я», 2004. – 422 с.

3. Перша долікарська допомога /за ред. М.Д. Василюка. – Івано–Франківськ. – 2005. – 268 с.

4. Кіт О.М. Хірургія / О.М. Кіт, О.Л. Ковальчук, І.С. Вардинець / Тернопіль: Укрмедкнига, 2004. – 644 с.

5. Основи колопроктології, за ред. Г.И. Воробьева. – Ростов Н.Д.: “Феникс”, 2001.– 416 с.

6. Пропедевтика проктологии. Яковлев Н.Т. / “Медицина” 1976 – 79 с.

7. Хвороби прямої кишки. Навчально–методичний посібник. / Шевчук І.М., Новицький О.В., Садовий І.Я. // Івано–Франківськ, вид–во Івано–Франківського національного медичного університету. – 2015 – 140 с.

8. Діагностика візуальних форм раку. Навчальний посібник. / Голотюк В.В., Крижанівська А.Є. // Івано–Франківськ, вид–во Івано–Франківського національного медичного університету, 2014. – 226 с.

Дата: 2019-02-02, просмотров: 580.