Огляд і пальпаторне обстеження молочної залози»

Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

РОБОТА СТУДЕНТА У НАВЧАЛЬНО–ПРАКТИЧНОМУ ЦЕНТРІ «ХІРУРГІЯ»

Робота студента у навчально–практичному центрі має своєю метою покращити засвоєння практичних навичок та практичних методик, що застосовуються у практичній діяльності лікаря загальної практики – сімейна медицина.

Зазначена програма розроблена у 2015 р. з урахуванням пп. 4 пункту 307 Плану заходів з виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України та Стратегії розвитку «Україна – 2020» у 2015 році, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 4.03.2015 № 213-р, та досвіду вищих медичних навчальних закладів щодо викладання зазначеної дисципліни з 2011 р.

Програма підготовки здійснюється на 5–6 курсах навчання.

Сучасною законодавчою базою визначено, що первинна медична допомога – це медична допомога, що надається в амбулаторних умовах або за місцем проживання (перебування) пацієнта лікарем загальної практики – сімейним лікарем і передбачає надання консультації, проведення діагностики та лікування найбільш поширених хвороб, травм, отруєнь, патологічних, фізіологічних (під час вагітності) станів, здійснення профілактичних заходів; направлення відповідно до медичних показань пацієнта, який не потребує екстреної медичної допомоги, для надання йому вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги; надання невідкладної медичної допомоги в разі гострого розладу фізичного чи психічного здоров’я пацієнта, який не потребує екстреної, вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги (ст. 35-1 розділу V Закону України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо удосконалення надання медичної допомоги» від 7 липня 2011 р. № 3611-VI; далі – Закон № 3611-VI).

Важливо, щоб студенти та випускники мали не лише теоретичні знання, а й були повністю ознайомленими зі специфічними особливостями роботи лікаря загальної практики – сімейної медицини і працювали над оволодінням практичними навиками під час додипломної підготовки на такому рівні, який міг би бути основою для подальшої самостійної роботи. Специфіка роботи сімейного лікаря вимагає вдосконалення певного обсягу спеціалізованих діагностичних маніпуляцій, визначення необхідності скерування хворого на додаткові методи обстеження та інтерпретація їх результатів, надання первинної лікарської допомоги при різній патології.

У зв’язку з перевантаженням програми було оптимізовано і видалено практичні навички, які не можуть виконуватись на амбулаторному етапі в найближчі 5 років в зв’язку з недостатнім оснащенням амбулаторій сімейної медицини.

Характеристикою оволодіння практичних умінь та методик необхідних для обстеження хворих є оцінка заповнення відповідної медичної документації, захист карт амбулаторного хворого, карт диспансерного спостереження, здача практичних навичок на фантомах та за участю пацієнтів.

Проект програми складений на підставі таких нормативних документів:

1. Доручення Кабінету Міністрів України п. 4., від 23 листопада 2010 р. № 69/158/1/1-10.

2. Доручення Президента України від 19 листопада 2010 р. № 1-1/2753 щодо реформування системи охорони здоров’я, спрямованого на підвищення якості і доступності медичної допомоги для громадян України.

3. Типовий навчальний план і програма спеціалізації (інтернатури) випускників вищих медичних навчальних закладів зі спеціальності «Загальна практика – сімейна медицина» – Київ, 2015.

4. Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 р. №1556-VII.

5. Закон України «Про Загальнодержавну програму розвитку первинної медико–санітарної допомоги на засадах сімейної медицини» 22.01.2010 р., №1841-УІ.

6. Складові галузевих стандартів вищої освіти напряму підготовки 1101 “Медицини» освітньо–кваліфікаційного рівня «спеціаліст» за спеціальностями 7.110101 «Лікувальна справа»; 7.110104 «Педіатрія»; 7.110105 «Медико–профілактична справа» – Київ 2002. Видання офіційне.

7. Освітньо–кваліфікаційна характеристика та освітньо–професійної програми підготовки фахівців, затверджених наказом МОН України № 239, від 16.04.2002 р. «Про затвердження складових галузевих стандартів вищої освіти з напрямку підготовки 1101 – «Медицина».

8. Наказ МОЗ України № 214 від 11.09.2000р. «Про комплексні заходи впровадження сімейної медицини в систему охорони здоров’я».

9. Наказ МОЗ України № 72 від 23.02.2001р. «Про затвердження окремих документів з питань сімейної медицини».

10. Наказ МОЗ України від 28.10.2002 № 385 «Про затвердження переліків закладів охорони здоров'я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров'я», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 12 листопада 2002 року за № 392/7130 (зі змінами від 20.05.2011 № 301 щодо внесення ЦПМСД).

11. Наказ МОЗ України № 1083 від 09.12.2010 "Про апробацію стандартів та уніфікованих клінічних протоколів первинної медико-санітарної допомоги населенню".

12. Порядок медичного обслуговування громадян центрами первинної медичної (медико–санітарної) допомоги (наказ МОЗ України від 05.10.2011 № 646).

13. Наказ МОЗ України від 02.11.2011 № 743 «Про затвердження індикаторів якості медичної допомоги», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1328/20066.

14. Порядок організації медичного обслуговування та направлення пацієнтів до закладів охорони здоров’я, що надають вторинну (спеціалізовану) та третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу (наказ МОЗ України від 05.10.2011 №646).

15. Наказ МОЗ України від 04.11.2011 № 755 «Про затвердження Положення про Центр первинної медико–санітарної допомоги та примірних положень про його підрозділи», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2012 за № 1484/20222.

16. Наказ МОЗ України від 23.02.2012 №131 «Про затвердження Примірного положення про центр первинної медичної (медико–санітарної) допомоги та примірних положень про його підрозділи».

17. Наказ МОЗ України від 30.03.2012 №227 «Про виконання Указу Президента України № 187/2012 “Про Національний план дій на 2012 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава».

18. Наказ МОЗ України від 02.11.2012 № 866 «Про оцінку оснащеності лікувально–профілактичних підрозділів закладів охорони здоров’я, що надають первинну медичну (медико-санітарну) допомогу, та моніторинг модернізації первинної медичної допомоги».

19. Наказ МОЗ України від 24.07.2013 № 629 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо організації лабораторних та інших досліджень за направленнями лікарів, які надають первинну медичну допомогу».

20. Наказ МОЗ України від 27.12.2013 № 1150 «Про затвердження Примірного табеля матеріально–технічного оснащення Центру первинної медичної (медико–санітарної) допомоги та його підрозділів.

21. Наказ МОЗ України від 05.08.2013 № 686 «Про внесення змін до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78 «Охорона здоров'я» (щодо кваліфікаційних характеристик лікарів загальної практики – сімейних лікарів).

22. Наказ МОЗ України від від 10.09.2013 № 793, «Про затвердження Нормативів забезпеченості мережею амбулаторій – підрозділів центрів первинної медичної (медико–санітарної) допомоги», зареєстрований в Міністерстві юстиції 13 вересня 2013 року за № 1587/24119.

23. Наказ МОЗ України від 27.03.2013 № 241 «Про затвердження Переліку станів і захворювань, що найчастіше зустрічаються у практиці надання первинної медичної допомоги лікарями загальної практики –сімейними лікарями»;

24. Наказ МОЗ України від 27.03.2013 № 240 «Про затвердження Примірного положення про територіальний навчально–тренінговий центр сімейної медицини».

25. Наказ МОЗ України від 21.08.2014 № 585 «Про затвердження Примірних штатних нормативів центру первинної медичної (медико–санітарної) допомоги та його структурних підрозділів».

Мета наскрізної програми: вдосконалити процес набуття практичних навичок, що використовує лікар загальної практики – сімейний лікар у практичній діяльності і забезпечити впевнене оволодіння студентом і інтерном цими навичками на етапах додипломної і післядипломної підготовки.

Навчання практичним навикам проводиться на клінічних базах кафедр (в поліклініці, навчально–практичних центрах первинної медико–санітарної допомоги, у відділеннях сімейної медицини, амбулаторіях та стаціонарах); в тренінгових і симуляційних центрах (за їх наявності); метою навчання практичним навикам є формування основних компетенцій сімейного лікаря за визначенням Всесвітньої асоціації сімейних лікарів (WONCA, 2011)

· організація надання медичної допомоги в межах визначеної громади/дільниці;

· забезпечення медичної допомоги зосередженої на пацієнтові;

· орієнтація на громаду, соціальна спрямованість;

· комплексний підхід при вирішенні медичних проблем пацієнта;

· володіння специфічними навиками прийняття рішень;

· володіння холістичним підходом при вирішенні проблем пацієнта

Необхідними завданнями практичної підготовки майбутніх сімейних лікарів є:

Ø формувати у студента усвідомлення філософії та принципів сімейної медицини;

Ø формувати пацієнт–центрований підхід – акцентувати увагу на важливості оцінювання стану пацієнта із урахуванням всіх його особливостей, в тому числі – психологічних, соціальних, мікросоціальних, культурологічних та інших;

Ø навчити майбутнього сімейного лікаря навичкам ефективного спілкування і консультування для забезпечення формування і підтримки довірчих тривалих відносин з пацієнтами і родинами;

Ø навчання навикам клінічного мислення і прийняття рішень в умовах дефіциту часу, невизначеної симптоматики; при ранніх стадіях захворювань і преморбідних станах;

Ø забезпечення захисту прав та адвокації пацієнта;

Ø формування навиків пошуку та оцінювання сучасної наукової інформації, роботи із джерелами доказової медицини та навиків по впровадженню адаптованих доказових рекомендацій в амбулаторну практику;

Ø навчання принципам створення локальних протоколів по веденню пацієнтів із найбільш поширеними захворюваннями та станами (для лікарів-інтернів);

Ø формування навику із ведення пацієнтів із найбільш поширеними гострими і хронічними захворюваннями та станами;

Ø формування вміння визначати межі своєї компетенції і визначати маршрут пацієнта;

Ø надавати невідкладну допомогу на амбулаторному етапі при різних патологічних станах.

Для виконання зазначених завдань необхідно надати студенту/інтерну докладний план його роботи на кафедрі та базах стажування (для лікарів–інтернів) визначеного зразка для забезпечення контролю і стандартизації процесу відпрацювання та оволодіння практичними навиками.

П ерел і к практичних навичок та методик , якими повинен оволод і ти студент V – VI курсів медичного факультету при вивченні дисципліни «ХІРУРГІЯ».

Накладання та зняття швів».

Накладання джгутів».

П РАКТИЧНА НАВИЧКА № 37.

« О гляд і пальпаторне обстеження молочн ої залоз и» .

Актуальність теми : Огляд і пальпаторне обстеження молочної залози – цінний метод діагностики. Цим методом дослідження повинен володіти кожен лікар.

Мета: Виявлення пухлинних процесів візуальних форм локалізацій.

Обстеження молочних залоз проводять в теплому закритому приміщенні у присутності тільки медичного персоналу. Необхідною є наявність в кабінеті достатнього освітлення, бажано природного, кушетки, щільного валика для фіксації положення тіла пацієнтки при огляді її в лежачому положенні.

При огляді потрібно пам’ятати, що в нормі молочні залози майже у всіх жінок неоднакові: одна з них може бути трохи більшою, соски можуть бути втягнені (майже відсутні або розщеплені у вигляді риб’ячого рота), а також навколососкова зона може злегка западати при піднятті рук пацієнтки. З іншого боку, відсутність скарг у жінки не є ознакою здоров’я: маммологічна патологія може бути безсимптомною упродовж тривалого часу. Факт нещодавнього профілактичного огляду пацієнтки не повинен впливати на рішення лікаря про необхідність проведення клінічного обстеження молочних залоз.

Дотримання відповідної схеми і методики обстеження дозволяє виявити патологічні зміни в молочних залозах на ранніх стадіях захворювання. Клінічне обстеження грудних залоз включає в себе наступні компоненти: пізнавальний (візуальний огляд); сенсорний (пальпація і натискання); руховий (визначення меж, контурів).

При цьому лікар повинен дотримуватись певної послідовності в своїх діях, виконуючи по–порядку:

· огляд білизни (бюстгальтера), який тримає в руках жінка на предмет наявності на ньому слідів виділень;

· візуальний огляд молочних залоз при опущених руках;

· візуальний огляд молочних залоз при піднятих догори руках;

· огляд сосків і перевірка можливих виділень із них;

· швидка пальпація подушечками пальців всіх квадрантів правої й лівої молочної залози;

· глибока пальпація залоз в стоячому положенні;

· глибока пальпація залоз в лежачому положенні;

· пальпація пахвових лімфатичних вузлів праворуч і ліворуч.

П РАКТИЧНА НАВИЧКА № 41.

«Первинна хірургічна обробка ран».

Актуальність теми : Своєчасно і кваліфіковано проведена первинна хірургічна обробка рани дозволяє зменшити її мікробне забруднення і розвиток раневої патогенної мікрофлори, зупинити кровотечу, видалити сторонні тіла, що попереджує розвиток ускладнень, і покращує загоєння .

Мета: вивчити і оволодіти навичками первинної хірургічної обробки рани.

Первинну хірургічну оброку ран проводять у перев’язувальній або операційній. При цьому волосяний покрив навколо рани голять, шкіру протирають спиртом і змащують розчином Люголя або іншим антисептиком.

Якщо у хворого тільки поверхнева рана (екскоріація), то накладають асептичну пов’язку або змащують церигелем, клеєм БФ–6, які мають бактерицидну дію; тоді можна не накладати пов’язки.

В основі первинної хірургічної обробки рани (ПХОР) лежить принцип перетворення її в асептичну за рахунок висічення країв, стінок і дна в межах здорових тканин. ПХОР проводять під місцевим або загальним знебленням у перші години після поранення. Під час обробки рани проводять остаточну зупинку кровотечі, краї рани зближують за допомогою внутрішніх кетгутових і зовнішніх шовкових швів – накладать первинні шви. Первинний шов накладають тільки на оброблену свіжу рану. Такі шви на рану накладають за умов нормального прилягання країв рани без натягнення і збереження кровопостачання тканин. При наявності великих окуглих ранових дефектів шкіри площею більше 5 см² можна використовувати різні варіанти шкірної пластики.

При пораненнях обличчя і кисті рук видаляють тільки нежиттєздатні тканини. При значних пошкодженнях і глибоких ранах у ділянці великих судини і нервів вдаються до часткового видалення некротичних ділянок тканин, розсічення рани і зупинки кровотечі. Після обколювання рани антибіотиками останню не зашивають, щоб запобігти небезпеці розвитку інфекції. Після проведення ПХОР можна накласти первинно відстрочений шов. Його накладають при відсутності запальних явищ (до появи грануляцій) в рані на 5–8 день після її обробки. У тих випадках, коли великі й інфіковані рани під впливом лікування очищаються, з’являються рожеві грануляції, а загоєння їх затягується; накладають ранні або пізні вторинні шви. Ранні вторинні шви накладають на гранулюючу рану за умови відсутності клінічних ознак запалення. У цих випадках грануляції не висікають, краї рани не мобілізують. Термін накладання таких швів – 8–15 день після поранення. Пізні вторинні шви накладають на рани, у яких з’явились гіпергрануляції і рубці. Їх висікають, краї рани мобілізують від навколишніх тканин, термін накладання таких швів – 20–й день і далі після отримання травми.

П РАКТИЧНА НАВИЧКА № 42.

«Накладання та зняття швів».

Актуальність теми: Одною з оптимальних умов загоєння рани є пошарове зашивання тканин. Загальним принципом будь–якого шва є прецизійне співставлення країв рани.

Мета: вивчити і оволодіти навичками накладання та зняття швів та скобок.

Шов потрібно накладати так, щоб максимально співставити краї рани, шари органів, які зшиваються.

Технічне забезпечення: а) голки хірургічні; б) голкотримачі Гегара, Матьє, тригранні; в) хірургічні пінцети; г) марлеві салфетки, шарики; д) кровозупинні затискачі; е) шовний і перев’язочний матеріал, одноразовий шприц об’ємом 10 мл, 0,5% розчин новокаїну.

Показанням до накладання швів на рану є розсічені, різані рани. Протипоказанням є нагноєні інфіковані рани, рвані рани з кишеньками, які вимагають хірургічної обробки.

Техніка: шкіру довкола рани обробляють спиртом, розчином Люголя, йодонатом, закривають стерильними салфетками. Рану промивають антисептиками (фурациліном, хлораміном, бетадіном, декасаном та ін.) Проводять місцеву інфільтративну анестезію (обов’язково індивідуальна проба на чутливість до новокаїну). Хірургічний шов накладається за допомогою голкотримача і хірургічної голки в напрямку справа на ліво або на себе (але не від себе). Найпростішим видом хірургічного шва є вузловий шов, при якому кожний шов накладається окремою ниткою і зав’язується подвійним хірургічним вузлом. Край рани захоплюють пінцетом і проколюють голкою шкіру і підшкірну основу, відступивши від краю рани на 3–4мм і захоплюють в шов всю основу до дна рани. Другий край рани прошивають зсередини назовні, виводячи голку також на відстані 3–4 мм від краю. Потім краї рани зближують пінцетом, слідкуючи, щоб вони не змістилися, і зав’язують вузол збоку від рани, не затягуючи нитку туго, щоб не погіршити кровопостачання. Кінці нитки відсікають ножицями на відстані 0,5 см від вузла. Шкірні шви накладають з інтервалом 1–2 см.

Якщо рана інфікована, то потрібно дренувати її гумовими смужками або поліхлорвініловою трубкою. Шви на обличчі накладають атравматичною голкою. Шви знімають на 6–7 день після операції, у хворих літнього віку і ослаблених – 10–12 день.

Шви знімають у перев’язочній. Після обробки шкіри спиртовим розчином йоду анатомічним пінцетом, обережно підтягуючи за вузол, витягують частину нитки із шкіри, поки не з’явиться ділянка нитки білого кольору, що знаходиться в тканині; в цьому місці нитку пересікають гострокінцевими ножицями або скальпелем і витягують її, підтягуючи в напрямку рани; якщо тягнути від рани, то неміцний рубець може розійтися. Після зняття швів шкіру знову змазують спиртовим розчином йоду і на 2–3 дні накладають стерильну пов’язку. Невеликі поверхневі рани можна закрити з допомогою скобок Мішеля – це смужки металу розміром 0,4 х 1 см з гострими зубчиками. При їх накладанні користуються пінцетом Мішеля. Скобку вкладають в пази пінцета і приклавши її до зближених країв рани, затискають його бранші, скобка згинається і її зубці фіксують краї рани, але їх неможливо використовувати при закритті ран на обличчі. Для зняття скобок є скобознімач і однозубі гачки. Якщо їх немає, можна зняти скобку двома затискачами Кохера, її захоплюють за краї зубцями затискачів, розгинають і витягують із шкіри.

Для накладання стерильної пов’язки на рану потрібні: 1) стерильний стіл, на якому розміщені 2 анатомічні пінцети, ножиці, лоток, 4–5 марлевих кульок і серветок, гумові рукавички; 2) робочий перев'язувальний столик, де розміщується корнцанг у потрійному розчині, «гутасепт», йодонат, спирт, ефір, нестерильний лоток.

1. Одягають маску, миють руки, одягають гумові рукавички.

2. Дотримуючись правил асептики, відкривають стерильний стіл. Робочим корнцангом беруть на ліву долоню лоток і набирають у нього необхідний матеріал.

3. Лоток ставлять на робочий перев'язувальний столик, закривають стерильний стіл.

4. Корнцангом беруть із лотка перший пінцет і знімають ним стару пов'язку.

5. Корнцангом беруть з лотка марлеву кульку.

6. Кульку передають у пінцет, змочують асептичним розчином (спирт) і обробляють шкіру навколо рани, змиваючи ранові виділення та залишки клейких речовин. Пінцет кладуть у нестерильний лоток.

7. Корнцангом беруть із лотка інший пінцет, яким захоплюють стерильну кульку, змочують її антисептиком («гутасепт», йодонат) і обробляють безпосередньо ділянку рани (змазують шви).

8. Беруть пінцетом необхідну кількість марлевих серветок і накладають їх на рану.

9. Закріплення пов’язки проводять марлевим бинтом, трубчасто–сітчастим бинтом або лейкопластиром.

П РАКТИЧНА НАВИЧКА № 43.

«Зупинка зовнішньої кровотечі».

Актуальність теми : Тимчасова зупинка кровотечі – це важливий етап надання першої медичної допомоги при пораненнях, і від своєчасності і правильності її проведення, а також кваліфікації медичного працівника, залежить не тільки можливість розвитку ускладнень, але і життя травмованої людини.

Мета: вивчити і оволодіти навичками тимчасової зупинки кровотечі.

У більшості випадків тимчасову зупинку кровотечі проводять медичні працівники на місці пригоди, а також при транспортуванні потерпілого в стаціонар. Існує ряд способів тимчасової зупинки кровотечі:

1. Стискальна пов’язка. Накладають потерпілим при кровотечі із вен і невеликих артерій: рану накривають декількома шарами стерильної марлі, а поверх – шаром стерильної вати, які щільно закріплюють на кінцівці циркулярним бинтуванням.

2. Згинання кінцівки в суглобі. Проводять при кровотечах із стегнової артерії в паховому згині, підколінної артерії в колінному суглобі, плечової артерії в ліктьовому суглобі. Такий вид зупинки кровотечі здійснюється за рахунок згинання або відведення кінцівки за допомогою пов’язки.

3. Притискання судини в рані. Одягають стерильну рукавичку або швидко обробляють руку спиртом, хлоргексидином і вказівним пальцем, введеним у рану, відчуваючи струмінь крові, притискають судину.

4. Туга тампонада рани. Для цього беруть марлевий тампон або смужку стерильної марлі, велику серветку і за допомогою пінцета послідовно і щільно заповнюють всю рану. Як правило, таку зупинку виконують при глибоких ранах.

5. Накладання затискача на судину, яка кровоточить. Застосовують при сильній кровотечі із глибоко розташованих судин кінцівки, тазу, черевної, грудної порожнин.

6. Притискання судин. Застосовують при кровотечах з великих судин: а) підключичну артерію притискають до першого ребра в точці, що розташовується над ключицею зовні від місця прикріплення кивального м’язу до рукоятки грудини; б) сонну артерію можна стиснути, притискаючи її пальцем до поперечного відростка VІ шийного хребця, що відповідає точці посередині кивального м’язу з його внутрішнього боку; в) підпахвинну – в підпахвинній ямці, до голівки плечової кістки; г) аорту – до хребетного стовпа; д) стегнову артерію притискають до горизонтальної гілки лобкової кістки нижче середини пупартової зв’язки; е) притискання підколінної артерії проводять шляхом стиснення тканин у підколінній ямці при зігнутому колінному суглобі.

7. Накладання джгута. Найчастіше використовують джгут Есмарха. Цей метод є основним, особливо при зупинці артеріальної кровотечі, при якій джгут накладають на проксимальний кінець судини відносно рани.

П РАКТИЧНА НАВИЧКА № 44.

«Проведення місцевої анестезії».

Актуальність теми. Не дивлячись на розвиток і удосконалення методів загальної анестезії, основою знечулення пацієнтів в амбулаторних умовах залишається місцева та провідникова анестезія, незнання методик виконання яких призводить до неадекватного зняття больових відчуттів пацієнта, обмеження об¢єму оперативного втручання, неадекватності втручання та серйозних ускладнень або прогресування основної патології.

Мета: набути вмінь та професійних навиків в проведенні місцевої інфільтративної та провідникової анестезії.

П РАКТИЧНА НАВИЧКА № 49.

«Накладання джгутів».

Актуальність теми : Своєчасне і методично правильне накладання кровоспинного джгута при пораненнях , ускладнених кровотечею, дозволяє не тільки попередити ускладнення, але і врятувати життя постраждалого.

Мета: вивчити і оволодіти навичками накладання кровоспинного джгута.

Найчастіше використовують джгут Есмарха. Цей метод є основним, особливо при зупинці артеріальної кровотечі. Перед накладанням джгута кінцівку покривають одягом або обгортають рушником, бинтом. Джгут розтягують і обгортають кінцівку. Необхідно слідкувати, щоб тури джгута не перехрещувались, а розташовувались поряд. Кінці джгута закріплюють. Під одним із турів джгута необхідно залишити записку із зазначенням часу накладання джгута. При правильному накладанні «артеріального» джгута кінцівка блідне, нижче джгута щезає пульсація, кровотеча зупиняється. При недостатньому затягуванні джгута кінцівка стає синюшною, пульс не зникає, кровотеча продовжується. У цих випадках необхідно зняти джгут, попередньо притиснувши артерію пальцем, і накласти його тугіше. Слід пам’ятати і те, що при надто тугому затягуванні джгута може настати параліч кінцівки внаслідок травматизації нервів. Потерпілого з накладеним джгутом необхідно якомога швидше госпіталізувати в лікувальний заклад для остаточної зупинки кровотечі. «Артеріальний» джгут може залишатись на кінцівці не більше 1,5–2 години, оскільки може настати змертвіння кінцівки, в холодну пору року – до години. Якщо за час накладання джгута не вдалось провести операцію, то його знімають, артерію притискають пальцем і через 3–5хв. знову накладають дещо вище або нижче попереднього місця.

При відсутності спеціального джгута можна використати ремінь, мотузку, носову хустинку та ін. Для підсилення стиснення в імпровізований джгут вставляють паличку–закрутку і шляхом закручування проводять зупинку кровотечі.

При кровотечах із судин шиї можна використати шину Крамера. При цьому на протилежну сторону від кровотечі накладають вигнуту шину Крамера, а на іншу – джгут.

При венозній кровотечі застосовують так званий «венозний» джгут. Його накладають нижче місця пошкодження на термін до 6 год і не затягують сильно. При цьому кінцівка синіє, пульс на артерії зберігається, а кровотеча зупиняється.

П РАКТИЧНА НАВИЧКА № 50.

«Ректальне пальцеве обстеження».

Пальцеве дослідження прямої кишки – цінний метод діагностики, ним методом має володіти лікар будь–якої спеціальності.

Перед дослідженням прямої кишки лікар одягає на праву руку рукавичку, вказівний палець змащує вазеліном (вазелінове масло, гліцерин). Дослідження слід проводити плавно й обережно, не спричиняти і не посилювати больові відчуття у пацієнта.

Положення хворого залежності від його стану, мети і методу дослідження – колінно–ліктьове, лежачи на боці з приведеними до живота колінами, лежачи на спині з розведеними і зігнутими в колінах нижніми кінцівками. При дослідженні найбільш високих відділів прямої кишки хворому надають положення навпочіпки, пропонують йому натужитися і покашляти, внаслідок чого підвищується внутрішньочеревний тиск, і внутрішні органи або патологічні утворення, що містяться у порожнині таза, опускаються.

Безпосередніми завданнями дослідження прямої кишки є:

– оцінка стану тканин каналу відхідника і замикальної функції мۥяза–замикача відхідника;

– визначення ступеня підготовки прямої кишки для ендоскопічного дослідження;

– оцінка стану слизової оболонки прямої кишки;

– визначення стану органів і тканин, що межують з прямою кишкою;

– виявлення патологічного процесу;

– оцінка характеру виділень з прямої кишки.

Методика пальцевого дослідження прямої кишки. Кінцева фаланга введеного в кишку пальця ковзає по слизовій оболонці в межах півобводу, потім почергово досліджують інші стінки кишки. При цьому особливу увагу звертають на дослідженні задньої і передньої стінок каналу відхідника, оскільки патологічні процеси частіше локалізуються саме в цих зонах. При введені пальця в пряму кишку відразу потрібно оцінити тонус мۥяза–замикача відхідника; силу стискання введеного пальця, висоту стояння стискаючого кільця. В подальшому потрібно виявити потовщення, складки, рубці, дефекти, тріщини слизової оболонки, розширені гемороїдальні вузли, поліподібні розростання, а також пухлини. Якщо виявлена пухлина, якщо це можливо, потрібно «обійти» її навколо, дослідити форму і консистенцію, рухомість і зв'язок з стінками таза і навколишніми поряд органами (матка і піхва – у жінок, передміхурова залоза і сечовий міхур – у чоловіків). У чоловіків слід також з’ясувати стан цибулинно–сечівникових залоз шляхом промацування двома пальцями зони попереду відхідника – вказівним пальцем – зсередини кишки і першим пальцем – з боку промежини.

Під час пальпації інфільтрату встановити його висоту від відхідникової перехідної складки зони, розташування, щільність, мобільність. Слід визначити точні координати за умовним циферблатом, висоту розташування, відношенням відхідниково–шкірної лінії всіх виявлених утворень.

При виявленні нориць потрібно встанови їх локалізацію, діаметр, стан навколишніх тканин (запалення чи епітелізація), характер виділень з норицевого отвору.

Пальцеве дослідження потрібно проводити після місцевого, а іноді загального знеболення при вираженому больовому синдромі, що може супроводжувати гостру анальну тріщину, гострому тромбозі гемороїдальних вузлів, травматичному пошкодженні прямої кишки. При виведенні пальця з прямої кишки слід звернути увагу на наявність слідів крові, гною, слизу на гумовій рукавичці. Таким чином, пальцеве дослідження прямої кишки є простим, доступним та інформативним методом, яким обов’язково слід застосовувати під час профілактичного огляду і диспансеризації пацієнтів.

Література використана в цьому розділі.

1. Лисенко Б.П., Шейко В.Д., Хіміч С.Д. Хірургія // Київ: «Медицина», 2010. – 712 с.

2. Черенько М.П., Ваврик Ж.М. Загальна хірургія // Київ: «Здоров’я», 2004. – 422 с.

3. Перша долікарська допомога /за ред. М.Д. Василюка. – Івано–Франківськ. – 2005. – 268 с.

4. Кіт О.М. Хірургія / О.М. Кіт, О.Л. Ковальчук, І.С. Вардинець / Тернопіль: Укрмедкнига, 2004. – 644 с.

5. Основи колопроктології, за ред. Г.И. Воробьева. – Ростов Н.Д.: “Феникс”, 2001.– 416 с.

6. Пропедевтика проктологии. Яковлев Н.Т. / “Медицина” 1976 – 79 с.

7. Хвороби прямої кишки. Навчально–методичний посібник. / Шевчук І.М., Новицький О.В., Садовий І.Я. // Івано–Франківськ, вид–во Івано–Франківського національного медичного університету. – 2015 – 140 с.

8. Діагностика візуальних форм раку. Навчальний посібник. / Голотюк В.В., Крижанівська А.Є. // Івано–Франківськ, вид–во Івано–Франківського національного медичного університету, 2014. – 226 с.