На підставі цієї засади носієві цивільних прав надається мож­ливість застосування до правопорушника засобів примусового впливу. Зокрема уповноважена особа має право звернутися до суду з вимогою примусити зобов´язану особу дотримуватися пев­ної поведінки.

Відмова від судового захисту тих чи інших цивільних прав тієї чи іншої особи може мати місце лише тоді, коли це передба­чене законом, і тільки за рішенням органу, якому надане таке право.

Справедливість, добросовісність та розумність.

Вказана засада цивільного права передбачає правило, за яким кожен учасник цивільних правовідносин при здійсненні своїх суб´єктивних прав не повинен порушувати інтереси інших осіб чи суспільних інтересів (зловживати правом). Саме меті встановлен­ня справедливого і розумного правопорядку повинна слугувати де­мократична держава. Виходячи з цього, в певних випадках можна допускати застосування зазначеної загальної засади цивільного законодавства переважно перед спеціальними нормами законо­давства. При цьому, таке застосування не може носити загальний характер, а повинно застосовуватись у виключних випадках.

Крім того, засада справедливості, добросовісності та розум­ності підлягає застосуванню в усіх випадках, коли правотворчий орган встановив право чи обов´язок, але не визначив їх обсяг або межі, в яких вони здійснюються (наприклад при визначенні роз­міру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню).´

Необхідно також звернути увагу на те, що засада справедли­вості, добросовісності та розумності впливає на інші принципи цивільного права. Зокрема вказаний принцип пов´язаний з при­нципами свободи договорів і свободи підприємницької діяль­ності в тому розумінні, що свобода у таких випадках не повинна виходити за межі розумності і справедливості.

Функції цивільного права

Термін «функція» походить від латинського слова functia , яке означає виконання, здійснення. Дотримуючись первісного змісту терміну «функція» щодо цивільного права, доцільно було б вжи­вати його при вивченні теми «здійснення цивільних прав і вико­нання обов´язків». Іншими словами, функції цивільного права найповніше можуть виявлятися при здійсненні суб´єктивних прав та виконанні суб´єктивних обов´язків. Дослідники функ­цій об´єктивного цивільного права поєднують їх за принципами, предметом та методом цивільного права. Це підтверджується за­гальноприйнятим визначенням поняття функцій об´єктивного цивільного права - як напрямів впливу цивільно-правових норм на суб´єкти права´. Таке визначення по суті співпадає з визна­ченням методу цивільного права, що ґрунтується на вченні про предмет та принципи цивільного права.

Характеризуючи функції об´єктивного права, зазвичай їх зводять до тієї чи іншої мети, яку ставить перед собою законо­давець, запроваджуючи певну правову норму або приймаючи відповідний законодавчий акт. Саме в такому розумінні цивілістична наука та цивільне законодавство розрізняють такі функції цивільного права: регулятивну, охоронну, попереджувально-ви­ховну та попереджувально-стимулюючу.

Говорячи про функції об´єктивного цивільного права, на наш погляд, слід, перш за все, з´ясувати практичну придатність пра­вових норм, з яких складається це право. А це може бути встанов­лено лише при застосуванні тієї чи іншої правової норми до кон­кретної життєвої ситуації. Таким чином, функції об´єктивного цивільного права знаходять свій вияв у суб´єктивному цивільно­му праві шляхом здійснення відповідним суб´єктом своїх цивіль­них прав і виконання належних йому обов´язків.

Однак і тут необхідно враховувати те, що деякі суб´єктивні цивільні права співпадають з об´єктивним цивільним правом (право на життя, охорону здоров´я тощо). У такому разі відбу­вається збіг функцій суб´єктивного і об´єктивного цивільного права. Але і в цьому випадку норми об´єктивного права можуть бути реалізовані лише шляхом здійснення суб´єктивного цивіль­ного права.

Тому ті норми, які реалізуються або можуть бути реалізова­ними, слід віднести до правових норм, що функціонують. І нав­паки, ті норми, що не придатні до застосування, не можна вва­жати такими, що функціонують. Слід розрізняти матеріальне і формальне здійснення цивільного права.

Матеріальне здійснення права - це його фактичне функціо­нування, що залежить від потенційної придатності й узгодженос­ті матеріальних положень права. Здійснення норми права визна­чається станом суспільного життя, вимогами часу, характером населення держави та іншими матеріальними чинниками.

Формальне здійснення права - це процес застосування абс­трактної норми до конкретного випадку. Чим простіший пошук необхідної для застосування норми права і надійніший його ре­зультат, тим ефективніше функціонує й виконує свою функцію норма,і навпаки.

Система цивільного права

Право - це не лише сукупність правових норм, а й певна їх система. Правова система складається з галузей права, кожна з яких системно організована, має свій предмет і метод регулю­вання, свою структуру розподілу правових елементів. Елемента­ми правової структури є юридичні норми та інститути.

Цивільне право, як і інші галузі права, має свою систему. Структуризація цивільно-правових елементів здійснюється на основі вироблених наукою і практикою загальних підходів. Іс­нують такі системи побудови цивільного права.

Інституційна система - передбачає розподіл правових норм за окремими інститутами. Під цивільно-правовим інститутом розуміють групу цивільно-правових норм, що регулюють одно­рідні суспільні відносини (найму, купівлі-продажу, спадкуван­ня тощо).

Пандектна система — передбачає виділення загальної частини цивільного права і відокремлення речового права від зобов´язального. Пандектна система відображає статику речово­го і динаміку зобов´язального права - основних майнових прав, Що виникають у суспільстві.

Цивільне право України будується за Пандектною систе­мою. Можливість виділення загальної частини цивільного права, що стосується всіх інститутів цивільного права, свід­чить про те, що окремі інститути галузі мають спільні характеристики, які фактично можуть бути віднесені саме до цієї галузі права.

Цивільно-правовими нормами, що становлять загальну час­тину цивільного права, є норми щодо суб´єктів, об´єктів правочинів, представництва і довіреності, позовної давності.

Спеціальна або особлива частина цивільного права регулює спеціальні (особливі) суспільні відносини і складається з та­ких інститутів: особисті немайнові права фізичної особи; право власності та інші речові права; право інтелектуальної власності; зобов´язальне право; спадкове право.

Систему цивільного права слід відрізняти від систематизації цивільно-правових норм, формами якої є кодифікація та інкор­порація.