З дисципліни «Договірне право»

Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

Конспект лекцій

З дисципліни «Договірне право»

для бакалаврів та магістрів усіх напрямів та форм навчання

Одеса – 20 18

Конспект лекцій з дисципліни «Договірне право» для бакалаврів та магістрів усіх напрямів та форм навчання / Укл.: Орлова В.О.. – Одеса: ОНАХТ, 2018. – 78 с.

Укладач: Орлова Вікторія Олександрівна, кандидат юридичних наук старший викладач кафедри економічної теорії і економики підприємства

Відповідальний за випуск зав. кафедри економічної теорії і економики підприємства О.М. Галицький, канд. екон. наук, професор

Конспект лекцій містить вступ, 10 лекцій з дисципліни «Договірне право», а також короткий глосарій та список рекомендованої літератури.

Конспект лекцій призначений для бакалаврів та магістрів очної та заочної форми навчання усіх факультетів та напрямків, що вивчають дисципліну «Договірне право».

Рецензент:

Розглянуто на засіданні кафедри соціології, філософії і права Одеської національної академії харчових технологій.

Протокол № 9 від 05.03.2018 р.

Розглянуто на засіданні Ради з гуманітарної освіти і виховання студентів Одеської національної академії харчових технологій.

Протокол № 4 від 05.03.2018 р.

ЗМІСТ

Вступ..…………………………………………………………………………………..4

Тема 1. Поняття та загальна характеристика договірного права в Україні 7

Тема 2. Укладання, зміна і розірвання господарських договорів 10

Тема 3. Визнання господарських договорів недійсними і неукладеними 18

Тема 4. Попередній договір 25

Тема 5. Виконання господарських договорів 29

Тема 6. Поняття, предмет, метод і система підприємницького права 32

Тема 7. Суб’єкти підприємницької діяльності 39

Тема 8. Державне регулювання підприємництва 51

Тема 9. Правове регулювання інвестиційної діяльності 55

Тема 10. Конкуренція в сфері господарювання 60

Словник термінів 65

Рекомендована література 77

Вступ

Викладання дисципліни «Договірне право» викликано необхідністю набуття системи правових знань, невід’ємно пов’язаних із професійною діяльністю. Вивчення дисципліни сприятиме розвитку творчих навиків щодо правового забезпечення економічних процесів, визначення відповідності дій господарюючих суб’єктів та фізичних осіб вимогам чинного законодавства, яке регламентує порядок укладання, виконання та припинення господарських договорів та цивільно-правових договорів. Предметом навчальної дисципліни «Договірне право» є сукупність норм, що унормовують діяльність учасників договірних відносин, у першу чергу суб’єктів господарювання, система нормативних актів, що містять відповідні норми та регулюють порядок укладення, зміни та розірвання окремих видів договорів. Міждисциплінарні зв’язки навчальної дисципліни. Навчальна дисципліна нерозривно пов’язана передусім з навчальними дисциплінами «Цивільне право», «Господарське право», враховує здобуті студентами під час опанування цих галузей знання, та частково спирається на них. Метою викладання навчальної дисципліни «Договірне та підприємницьке право» є розкриття найважливіших категорій і конструкцій договірного права та законодавства у цій сфері, основних тенденцій його розвитку і застосування судами (господарськими) та іншими правозастосовними органами норм чинного законодавства щодо укладання зміни, виконання договорів. Вивчення договірного права має на меті набуття студентами навичок роботи з нормативним матеріалом, уміння вирішувати конкретні правові ситуації, які виникають у сфері договірних відносин на базі національного та міжнародного законодавства. Також студенти мають здійснювати аналіз правозастосовної практики, судових рішень та рішень органів державної влади в частині регулювання договірних відносин. Вивчення договірного права, крім практичних навиків, також має на меті прищеплення поваги до закону, вміння його додержуватися, високу правосвідомість при здійсненні підприємницької діяльності. Основними завданнями вивчення навчальної дисципліни «Договірне право» є:

– вивчення поняття, предмета та основних принципів договірного права;

– аналіз основних джерел договірного права в Україні при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

– правовий аналіз основних інститутів договірного права;

– визначення порядку укладання договорів за участю суб’єктів господарювання;

– визначення порядку виконання господарських договорів за чинним законодавством України;

– вивчення основ правового регулювання договірних відносин в контексті регулювання підприємницької діяльності в Україні;

– визначення поняття та змісту господарських договорів;

– визначення та аналіз договорів окремих видів, зокрема у сфері зовнішньоекономічної діяльності;

– аналіз способів захисту прав і законних інтересів суб’єктів – учасників договірних відносин, набуття досвіду роботи із правовими документами.

Згідно з вимогами освітньо-професійної програми, у результаті вивчення дисципліни «Договірне право» студенти повинні: знати: – основні теоретичні положення договірного права на основі знань, набутих у процесі практичної та теоретичної підготовки; – порядок укладення, зміни, припинення, виконання договірних зобов’язань, способи забезпечення їх належного виконання та порядок притягнення до відповідальності за порушення сторонами умов договору; – основні види договірних конструкцій, передбачених законодавством України, а також непоіменовані договори; норми та правила, що регулюють різні види договорів, права та обов’язки їх сторін; уміти: – використовувати договірне право для вирішення господарських задач; – здійснювати професійну діяльність (щодо договірних зобов’язань) у межах вимог чинного законодавства України та міжнародних договорів, що ратифіковані у встановленому порядку відповідно до Конституції України; – визначати конкретні особливості правового регулювання договірних відносин відповідно до потреб підприємства та інших учасників господарської діяльності; – оперувати положеннями законів України, підзаконних нормативних актів, що приймаються у встановленому порядку органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Тема 4. Попередній договір

Статтями 6, 42, 43 ГК України проголошено принцип свободи підприємницької діяльності, що означає право підприємців без обмежень самостійно здійснювати будь- яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. В процесі такої діяльності між суб'єктами підприємницької діяльності складаються певні взаємовідносини, юридичним оформленням яких найчастіше є договір; відповідно, означений принцип свободи підприємницької діяльності знаходить своє втілення і в господарських договорах. В цьому контексті він означає можливість вільного вияву волі сторін на вступ у договірні відносини, можливість вільного обрання партнера майбутнього договору тощо. Із принципом свободи д договором і не породжує юридичних наслідків. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів. Основний господарський договір укладається на умовах, передбачених попереднім договором. На практиці виникає питання про те, які умови можна вважати істотними в попередньому договорі. Судячи з вищенаведеного визначення, ними можна вважати обов'язок у майбутньому укласти основний договір, а також строки укладення такого договору. В попередньому договорі повинні зазначатися умови, що є істотними, в свою чергу, для основного договору. Проте, як вірно зазначається в юридичній літературі, в попередньому договорі можуть зазначатися лише деякі, а не всі істотні умови основного договору. Це обґрунтовується тим, що якщо б на момент виникнення договірних правовідносин були всі істотні умови основного -договору, то відпала б необхідність в укладенні попереднього договору. Хоча при цьому зберігається ймовірність того, що в майбутньому, коли визначаться всі істотні умови основного договору, його укладення в силу як об'єктивних, так і суб'єктивних чинників втратить актуальність (економічну доцільність) для однієї з його сторін. Згідно із ч. 2 ст. 182 ГК України попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. У цьому договорі визначається і порядок погодження істотних умов майбутнього договору, які не передбачені попереднім договором (абз. З ч. 1 ст. 635 ЦК України). Попередній договір може містити й ті умови, що їх необхідно оперативно виконувати до моменту укладення основного договору. Іншими словами, деякі умови попереднього договору повинні виконуватися після його укладення незалежно від строку укладення основного договору. Після з'ясування решти умов виникає можливість укласти основний договір, у якому можна буде здійснити коригування того, що було виконане за попереднім договором. Основний господарський договір повинен бути укладений у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору. Вказівка на те, що законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору, міститься в абз. 2 ч. 1 ст. 635 ЦК України. Попередній договір не можна вважати способом забезпечення виконання основного договору. Незважаючи на те, що попередній договір тісно пов'язаний із майбутнім основним договором, цей договір укладається і діє незалежно від укладання основної угоди. З моменту укладення основного договору попередній договір припиняється як такий, що виконаний належним чином (ст. 599 ЦК України). Зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні. У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку. Перевагами попереднього договору є можливість притягнення до відповідальності за порушення його умов і, як наслідок, стягнення завданих цим збитків, в тому числі й не одержаних доходів (упущеної вигоди), а також укладення основних договорів за рішенням суду (ст. 187 ГК України). Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі (абз. 4 ч. 1 ст. 635 ЦК України).

Згідно ст. 635 Цивільного кодексу України (ЦК), попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку в майбутньому укласти договір (основний) на умовах, встановлених попереднім договором. Схоже правило існує і в підприємницькому середовищі - згідно з попереднім договором, суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний договір на умовах, передбачених попереднім договором (ст. 182 Господарського кодексу України, далі - ГК) . Таким чином, попередній договір породжує у сторін обов'язок укласти відповідний основний договір в майбутньому.

Навіщо ж потрібен такий договір? Досить часто зустрічаються ситуації, коли компанія вкрай зацікавлена укласти яку-небудь угоду, однак потенційний партнер або сама компанія з якихось причин ще не готові до цього. Саме в таких випадках і потрібен попередній договір, який є свого роду гарантією, що в майбутньому, коли обидві сторони будуть готові, між ними буде укладений основний договір. Необхідність укладення попереднього договору можна продемонструвати на наступному прикладі. Передбачається укласти договір купівлі-продажу нерухомості. Такий договір підлягає держреєстрації, а значить, необхідно і наявність відповідних правовстановлюючих документів. Проте не завжди такі документи є в наявності в момент, коли сторони домовляються про купівлю-продаж. Майбутній продавець сам ще не має правовстановлюючих документів на нерухомість (наприклад, він може лише будувати таку нерухомість або ще не прийняв спадщину). У такому випадку якраз і доцільно укласти попередній договір, який утримає і продавців, і покупців від ухилення від своїх зобов'язань.

Ухилитися від укладення основного договору не можна - ст. 182 ГК передбачено, що якщо сторона, яка уклала попередній договір, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку. Згідно ж ст. 635 ЦК, якщо сторона необгрунтовано ухиляється від укладення основного договору, вона повинна відшкодувати іншій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або законодавством.

При цьому укладення попереднього договору сприяє полегшенню погодження та затвердження умов основного договору, адже сторони повинні укласти його на умовах, передбачених попереднім договором, який повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. В текст попереднього договору сторони можуть внести будь-які інші умови, які не суперечать законодавству.

Порядок укладання

Порядок укладання попереднього договору регламентується вимогами ст. 635 ЦК та ст. 182 ГК. Слід пам'ятати, що договори укладаються згідно з вимогами, встановленими в ЦК, з урахуванням особливостей, передбачених ГК та іншими нормативно-правовими актами для окремих видів договорів. При цьому потрібно пам'ятати про особливості укладення попереднього договору:

1) до попереднього договору не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів, встановлений ст. 181 ГК;

2) попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору (якщо ж спеціальної форми законодавством не передбачено, то в письмовій формі); 3) істотні умови основного договору, не обумовлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленим попередніми, якщо такий порядок не визначений законодавством.

Самим спірним питанням тут є наступне: чи треба засвідчувати попередній договір (скажімо, купівлі-продажу нерухомості) у нотаріуса? Адже ЦК (ст. 205) чітко встановлює тільки 2 форми угод - письмову і усну. Третьою форми, в т. ч. нотаріальної, ЦК не виділяє, тому має сенс звернутися до ситуації судовій практиці.

Як відомо, при реалізації об'єктів нерухомості обов'язковим вважається укладання договору в письмовій формі з подальшим нотаріальним посвідченням і держреєстрацією. Досить категорично висловився ВСУ у своєму рішенні від 6 лютого 2008 р.: " Відповідно до вимог статей 635, 657 ЦК України, попередній договір купівлі-продажу квартири має бути укладений у письмовій формі з обов’язковим нотаріальним посвідченням, оскільки попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору". І, до речі, у своїх висновках ВСУ послідовний - як відзначається ще в одному його рішенні, від 26.11.2008, " договір купівлі-продажу земельної ділянки у відповідності до вимог ст. 657 ЦК України має бути укладений у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Відповідно, і попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки має бути нотаріально посвідчений".

Парадокс полягає в тому, що органи податкової не настільки категоричні щодо обов'язкового нотаріального посвідчення попереднього договору. Зокрема, в деяких їх листах стверджується, що обов'язкове нотаріальне посвідчення попереднього договору купівлі-продажу об'єкта нерухомості законодавством не передбачено і здійснюється тільки за згодою сторін. Чию позицію розділяти - податкової або судів - залежить виключно від сторін угоди. Хіба що звернемо увагу на ч. 2 ст. 220 ЦК, яка говорить: "Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. В цьому випадку подальше нотаріальне посвідчення договору не вимагається".

Необхідно також зазначити, що якщо основний договір не укладений протягом року після укладення попереднього, попередній договір і всі зобов'язання по ньому втрачають силу. При цьому слід врахувати, що протокол про наміри не тотожний попереднім договором. Тому в тексті договору варто чітко вказати, що цей договір має силу попереднього договору. В іншому випадку така угода не буде вважатися попереднім договором, а значить, не буде тягти за собою наслідки, які зобов'язують до укладення в майбутньому основного договору.

СЛОВНИК ТЕРМІНІВ

Адміністративний захист прав і законних інтересів суб’єктів господарської діяльності – засіб адміністративного примусу, який застосовується як при наявності, так і при відсутності правопорушення, спрямований на запобігання правопорушенням та усунення їх шкідливих наслідків.

Акредитив – грошове зобов’язання банку, що видається ним за дорученням клієнта на користь його контрагента за договором, згідно з яким банк, що відкрив акредитив, може здійснювати постачальникові платіж або надати іншому банку повноваження здійснювати такі платежі на умовах пред’явлених документів, передбачених в акредитиві.

Акціонерне товариство – господарське товариство, статутний фонд якого поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості.

Асоціація – договірне господарське об’єднання, яке створюється учасниками з метою координації їхньої діяльності (узгодження дій по номенклатурі товарів, цінах та маркетингу).

Банк – фінансова установа, функцією якої є залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення їх на власних умовах і ризику.

Банківська платіжна картка – це електронний розрахунковий документ встановленої форми, за яким його власник має право на отримання певної суми готівкових коштів, наявних на його відповідному рахунку.

Банківсько-страхова зона – спеціальна економічна зони, в якій запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України.

Банкрутство – неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як шляхом застосування визначеної судом ліквідаційної процедури.

Біржа – постійно діючий організований оптовий ринок, на якому здійснюються торговельні операції з біржовими товарами.

Біржова угода – дії громадян і організацій щодо встановлення, зміни або припинення цивільних прав або обов’язків, які вчинені на біржі в результаті біржових торгів.

Вексель – цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання терміну визначену суму грошей власнику векселя.

Вільні митні зони і порти – частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з їх відстроченням.

Виробничі фонди – майно, призначене для безпосереднього використання у виробничому процесі.

Господарська діяльність – діяльність, яка пов’язана з виробництвом і реалізацією продукції, виконанням робіт і наданням послуг, а також забезпеченням їх виробників необхідними ресурсами.

Господарська правосуб’єктність – визнана законодавством за суб’єктом господарювання сукупність загальних юридичних можливостей за їх участю в безпосередній господарській діяльності і керуванню нею.

Господарське зобов’язання – зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником у сфері господарської діяльності, в силу якого один суб’єкт зобов’язаний вчинити певну господарську дію на користь іншого суб’єкта або утриматись від певних дій, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Господарське об’єднання – господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Господарське право – система нормативних актів, основними джерелами яких є закони, підзаконні акти, а також судовий прецедент.

Господарський договір – регулятор конкретних (одиничних) господарських відносин (зв’язків) між суб’єктами господарської діяльності, умови дії якого визначають самі суб’єкти.

Господарські відносини – це відносини, пов’язані з початком, здійсненням і припиненням господарської діяльності.

Господарські правовідносини – це відносини між господарюючими суб’єктами і органами влади, які утворюються в процесі організації і здійснення господарської діяльності.

Господарські правопорушення – протиправні дія чи бездіяльність суб’єкта господарських відносин, які не відповідають вимогам норм господарського права, не узгоджуються з юридичними обов’язками зазначеного суб’єкта, порушують суб’єктивні права іншого учасника відносин або третіх осіб.

Господарські спори – суперечності між суб’єктами господарської діяльності щодо їх прав і обов’язків у господарських правовідносинах.

Господарські товариства – суб’єкт господарювання, створений юридичними або фізичними особами шляхом об’єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку.

Господарсько-правова відповідальність – різновид юридичної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань суб’єктами господарської діяльності.

Громадський господарський порядок – основна в суспільстві система матеріального виробництва, яка базується на положеннях і нормах права, моральних принципах, ділових правилах і звичаях, підтримана вищою законодавчою владою в стратегічних економічних рішеннях, що забезпечує гармонізацію приватних та публічних інтересів, створює партнерські взаємовідносини в системі господарювання.

Депозитні рахунки – вид рахунків, які відкриваються підприємствам та їх відокремленим підрозділам на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунка та установою банку на визначений у договорі строк.

Державна санація – система заходів по відновленню платоспроможності боржника, які можуть здійснюватись власниками майна боржника або інвесторами з метою запобігання банкрутству шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних чи правових заходів відповідно до законодавства України до початку у справі про банкрутство.

Державне підприємство – організаційно-правова форма підприємства, заснованого на державній власності.

Державні і комунальні господарські об’єднання – об’єднання підприємств відповідної форми власності, які утворюються переважно у формі корпорації або концерну.

Договір купівлі-продажу – угода, за якою одна сторона зобов’язується передати майно у повне господарське використання чи оперативне управління іншій стороні, а інша сторона зобов’язується прийняти це майно і оплатити за нього належну суму коштів.

Договір оренди – договір, за яким одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний термін у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Договір перевезення – договір, за яким одна сторона зобов’язується доставити переданий їй постачальником вантаж у пункт призначення і передати його отримувачу чи уповноваженій особі, а отримувач – зобов’язаний сплатити за перевезення вантажу установлену суму коштів.

Договір поставки – договір, за яким одна сторона зобов’язується поставити певний вид продукції, а інша сторона її прийняти та оплатити належну суму коштів.

Експортно-транзитні митні зони і порти – частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.

Засновники господарських товариств – особи, які виконують передбачені законом дії по заснуванню товариства.

Зовнішньоекономічна діяльність – діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетину митного кордону України майном або робочою силою.

Інвестиційна діяльність – сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Інкорпорація – вид систематизації, який означає зовнішню обробку і об’єднання норм права чи нормативно-правових актів, в яких вони містяться, в єдині збірники за окремими критеріями: предметний, системно-предметний, хронологічний, алфавітний та ін.

Іноземне підприємство – організаційно-правова форма підприємства з місце знаходженням в Україні, створеного як суб’єкт права згідно із законодавством іноземної держави, майно якого є у власності іноземних громадян, юридичних осіб або держави.

Іпотечний кредит – особливий вид відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Казенне підприємство – вид державного підприємства, майно якого є власністю держави і закріплене за підприємством та належить йому не на праві повного господарського володіння, а на праві оперативного управління.

Кодифікація – вид систематизації законодавства, являє собою об’єднання на основі загальних ознак предмета регулювання новоприйнятих норм в єдиний нормативно-правовий акт господарювання.

Колективне підприємство – організаційно-правова форма підприємства, заснованого на одному або кількох видах колективної власності.

Командитне товариство – господарське товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном, є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства.

Комерційний кредит – товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб’єктами господарської діяльності.

Консолідація – вид систематизації, який полягає в упорядкуванні об’єднаних розрізнених правових норм за предметною ознакою в єдиний акт у визначеному логічному зв’язку і послідовності господарювання.

Консорціум – тимчасове статутне об’єднання промислового та банківського капіталу для досягнення статутної мети. Такою метою є досягнення певних результатів при реалізації інвестиційно-будівельних проектів.

Консорціумний кредит – форма кредиту, що надається банківським консорціумом шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням його позичальнику банківським консорціумом.

Концерн – об’єднання промислових, будівельних, транспортних, торговельних підприємств, наукових організацій, банків тощо, які створюється на основі повної фінансової залежності

членів об’єднання від одного або групи підприємств. Фінансовою залежністю обумовлено те, що в концерні застосовується найвищий ступінь централізації управлінських функцій і повноважень концерну.

Концесійний договір – письмова угода про передачу державою в концесію приватним підприємствам, іноземній юридичній особі в експлуатацію на певних умовах природних ресурсів, підприємств чи інших об’єктів.

Кооператив – особлива організаційна форма суб’єктів господарського права, яка передбачає обов’язкову трудову участь членів в його діяльності господарювання.

Корпорація – об’єднання, яке створюється підприємствами будь-якої форми власності на основі поєднання їх спільних виробничих, наукових і комерційних інтересів та централізованого управління діяльністю. Для цього члени об’єднання делегують правлінню своїх повноважених.

Кредит – позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Кредитна операція – розміщення банками від свого імені на власних умовах і на власний ризик залучених коштів

Кредитна угода – договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора і позичальника.

Лізинг – визначають сукупність правовідносин, що виникають у зв’язку з реалізацією договору лізингу, у тому числі і купівлею предмета лізингу.

Лізинговий кредит – відносини між юридичними особами, які виникають в разі оренди майна і супроводжуються укладенням лізингової угоди.

Майнові гарантії – права підприємств та інших господарських суб’єктів, які захищаються державою шляхом прийняття відповідного законодавства, створення спеціальних структур, що гарантують недоторканність їх майна і забезпечують права власності.

Майново-господарські зобов’язання – вид зобов’язань, які виникають між суб’єктами господарювання і не господарюючими суб’єктами-юридичними особами на підставі господарських договорів.

Методи господарського права – це сукупність способів регулюючого впливу норм господарського права на поведінку суб’єктів господарських правовідносин.

Міжнародний господарський суд – юридичний орган для вирішення міжнародних комерційних спорів.

Монопольне становище – домінуюче становище суб’єктів господарської діяльності, яке дає йому можливість самостійно або з іншими суб’єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару.

Нормативний договір – джерело права, яке діє у всіх правових системах світу і являє собою погодженість двох або більше суб’єктів шляхом встановлення взаємних прав та обов’язків господарювання.

Нормативно-правовий акт – офіційно прийнятий компетентними органами правотворчий документ, яким в систему господарського права вводяться норми господарювання.

Нотаріальний захист прав суб’єктів господарювання – вид захисту полягає у тому, що окремі угоди потребують додаткових гарантій щодо захисту прав власника, що досягається нотаріальним посвідченням набуття та передачі прав власності.

Об’єднання підприємств – господарська організація, створена на добровільних засадах двома і більше підприємствами з метою спільного виконання делегованих учасниками виробничих, комерційних, наукових та інших визначених статутом (договором) функцій і зареєстрована як юридична особа.

Оперативний лізинг – господарська операція, в результаті виконання якої лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на термін не менший терміну, за який амортизується 90% вартості об’єкта лізингу.

Оренда – засноване на договорі строкове платне користування майном, що необхідне орендареві для здійснення підприємницької діяльності.

Основні засоби підприємства – сукупність матеріально-речових цінностей, що діють у натуральній формі протягом тривалого часу.

Підприємство з іноземними інвестиціями – підприємство, в статутному фонді якого не менш як 10% становить іноземна інвестиція.

Платіжна вимога – документ, що містить вимогу підприємства, установи чи організації на безакцептне списання грошових коштів у випадках, встановлених законодавством.

Платіжна вимога-доручення – комбінований розрахунковий документ, верхня частина якого передбачає вимогу постачальника безпосередньо до покупця сплатити вартість поставленої йому за договором продукції, а нижня – доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунка зазначену суму.

Платіжне доручення – бланк встановленої форми, який підприємство подає у банк, що його обслуговує, для перерахування визначеної суми зі свого рахунка.

Повне товариство – товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов’язаннями усім своїм майном, що їм належить.

Поточні рахунки – вид рахунків, які відкриваються підприємствам усіх видів та форм власності, а також їх відокремленим підрозділам для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів операцій за цими рахунками відповідно до чинного законодавства.

Поточні бюджетні рахунки – вид рахунків, які відкриваються підприємствам та їх відокремленим підрозділам, яким виділяються кошти за рахунок державного або місцевого бюджету для цільового їх використання.

Правовий звичай – джерело права, яке являє собою правило поведінки, що склалося історично і отримало офіційне визнання й забезпечення державним примусом господарювання.

Право на пред’явлення претензії – суб’єктивне право підприємства чи підприємця, а відповідь на претензію в установленому порядку та у визначений термін – їх обов’язок.

Правовий режим дивідендів – врегульовані правом колективної власності порядок визначення розміру, оголошення та виплати акціонерам доходів по акціях з чистого прибутку акціонерного товариства.

Правовий режим майна – встановлена правовими нормами структура майна господарюючих суб’єктів, порядок його формування, використання та передачі.

Приватне підприємство – організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності одного або кількох громадян України, іноземців або осіб без громадянства та їх праці з використанням найманої робочої сили.

Приватне підприємство – організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності фізичної особи.

Привілейовані акції – акції з пільговими правами майнової участі.

Промислово-фінансова група – об’єднання, до складу яких можуть входити промислові та сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи та організації усіх форм власності, що мають за мету отримання прибутку.

Розрахунковий чек – документ, що містить письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в ньому суму коштів.

Санатори – особи, які бажають своїми коштами чи майном взяти участь у санації боржника, тобто перебрати на себе всі борги юридичної особи або певну їх частину, що дало б змогу припинити справу про банкрутство.

Система господарського договору – сукупність договорів, що регулюють майново-господарські зобов’язання, які виникають між суб’єктами господарювання.

Система господарського права – множинність правових положень господарської діяльності, які знаходяться у взаємопов’язаних відносинах, доповнюють та роз’яснюють одне одного, регулюючи нормативно граничну їх діяльність.

Спеціальна економічна зона – частина території України, на якій встановлюється спеціальний правовий режим господарської діяльності, що передбачає запровадження пільги для митних, валютно-фінансових, податкових та інших умов економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб.

Спеціальні фонди підприємства – грошові кошти, що прямо і безпосередньо не беруть участь у процесі виробництва, а слугують іншим спеціальним цілям, передбаченим чинним законодавством або статутом підприємства.

Спільне підприємство – організаційна форма підприємства, заснованого за законами України на базі об’єднання майна різних форм власності.

Спільне підприємство з іноземними інвестиціями – підприємство будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків.

Спостережна рада акціонерного товариства – орган, який представляє інтереси акціонерів у перерві між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність правління.

Суб’єкт господарського права – майново відокремлена організація чи окремий підприємець – фізична особа, делегована в організаційно-правовій формі, що допускається законом для здійснення господарської діяльності і керування нею, наділена необхідними для цього правами і обов’язками, яка несе відповідальність за результати господарської діяльності.

Технологічні парки та технополіси – частина території України, спеціальний правовий режим якої орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу. Можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів-технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів.

Товариство – об’єднання на засадах угоди майна та підприємницької діяльності фізичних та (або) юридичних осіб у формі підприємства, установи чи організації для спільної діяльності з метою одержання прибутку.

Товариство з обмеженою відповідальністю – товариство, засноване одним або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, а їх розмір встановлений статутом, і несе відповідальність за його зобов’язаннями лише своїм майном.

Товарна біржа – є особливий суб’єкт господарювання, який надає послуги в укладені біржових угод, виявленні попиту і пропозицій на товари, товарні ціни, вивчає і упорядковує товарообіг і сприяє пов’язаним з ним торговельним операціям. Засновується шляхом укладення засновниками угоди (засновники сплачують пайовий внесок).

Товариство з додатковою відповідальністю – товариство, статутний фонд якого поділений на частки, розміри яких визначені установчими документами. Учасники такого товариства відповідають за його борги лише своїми внесками до статутного фонду, а при їх недостатності – майном, що їм належить.

Туристично-рекреаційні зони – вільні економічні зони, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу.

Угода форвардна – різновид операцій купівлі-продажу товарів із постачанням їх через певний, передбачений угодою, час з оплатою за ціною на момент укладення контракту.

Угода ф’ючерсна – вид угод на товарних і фондових біржах, який передбачає оплату товарів, цінних паперів чи валюти через певний час після укладення угоди за ціною, наперед визначеною в контракті.

Укладання господарського договору – зустрічні договірно-процедурні дії двох або більше господарюючих суб’єктів щодо вироблення умов договору, які відповідають їх реальним намірам та економічним інтересам, а також юридичне оформлення договору як правового акта.

Установчий договір – договір, що укладається між ініціаторами створення підприємств (засновниками) і визначає порядок та умови їх участі у створенні та діяльності підприємства.

Установчі документи підприємства – комплект документів встановленої законом форми, згідно з якими підприємство виникає і діє як суб’єкт права.

Учасники – особи, які виконують обов’язки передплатника на акції перед товариством засновників та акціонерів, перед акціонерним товариством.

Фінансовий інститут – організація, що засновується у формі акціонерного або іншого товариства і реєструється як юридична особа, яка забезпечує функціонування ринків товарів і капіталів цієї юридичної особи.

Фінансовий лізинг – господарська операція, в результаті укладення якої лізингоодержувач отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на термін, не менший терміну, за який амортизується 60% вартості об’єкта лізингу.

Фонди акціонерного товариства – передбачені нормами права види або частина майна товариства відповідно до їхнього цільового призначення.

Фондова біржа – організаційно оформлений постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами, що можуть вільно продаватися і купуватися.

Функції господарського договору – передбачені або санкціоновані законом регулятивні властивості його як юридичного акта, завдяки яким урегульовуються відповідні господарські відносини.

Ціна – грошовий вираз вартості товарів, робіт чи послуг.

Юридична доктрина – як джерело права являє собою наукові правові ідеї, принципи, теорії, які концептуально сформувались і утворились в працях, а також висловлюваннях вчених-юристів, офіційно визнані як загальнообов’язкові положення (норми) для використання в юридичній практиці господарювання.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Список рекомендованої літератури :

Нормативно-правові акти

1. Господарський кодекс України : Закон України від 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 11. – Ст. 462.

2. Цивільний кодекс України : Закон України від 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 11. – Ст. 461.

3. Про електронний цифровий підпис : Закон України № 852-IV від 22 травня 2003 р. // Урядовий кур’єр. – 2003. – 2 липня. – № 119.

4. Про електронні документи та електронний документообіг : Закон України № 851-IV від 22 травня 2003 р. / Урядовий кур’єр. – 2003. – № 119.

5. Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб : Закон України від 22 грудня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 3. – Ст. 9.

6. Про ціни і ціноутворення : Закон України № 507-ХІІ від 3 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1990. – № 52. – Ст. 52.

7. Про затвердження Правил надання послуг поштового зв’язку : Постанова Кабінету міністрів України від 5 березня 2009 р. № 270 // Офіційний вісник України. – 2009. – № 23. – Ст. 750.

8. Про поштовий зв’язок : Закон України від 4 жовтня 2001 р. № 2759-III // Офіційний вісник України. – 2001. – № 43. – Ст. 1918.

9. Про здійснення державних закупівель : Закон України від 1 червня 2010 р. № 2289-VI // Офіційний вісник України. – 2010. – № 49. – Ст. 1603.

10. Типове положення про комітет з конкурсних торгів : Наказ Міністерства економіки України від 26 липня 2010 р. № 916 // Офіційний вісник України. – 2010. – № 62. – Ст. 2169.

Основна

11. Боднар Т. В. Договірні зобов’язання в цивільному праві (заг. положення) : навч. посіб. / Т. В. Боднар. – К. : Юстініан, 2007. – 280 с.

12. Боднар Т. В. Договірне право України. Загальна частина : навч. посіб. / Т. В. Боднар, О. В. Дзера, Н. С. Кузнєцова [та ін.] ; за ред. О. В. Дзери. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 896 с.

13. Договірне право України. Особлива частина : навч. посіб. для студ. вузів / за ред. О. В. Дзера. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 1200 с.

14. Жилінкова І. В. Договірне право : конспект лекцій / І. В. Жилінкова, В. І. Борисова, І. В. Спасибо-Фатєєва [та ін.] ; за ред. І. В. Жилінкової, В. І. Борисової. – Харків : Нац. юрид. акад. України, 2008. – 116 с.

15. Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності : навч. посіб. / В. В. Луць. – [2-ге вид., перероб. і допов.]. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 576 с.

16. Бичкова С. С. Цивільне право України. Договірні та недоговірні зобов’язання : підручник / С. С. Бичкова, І. А. Бірюков, В. І. Бобрик [та ін.] ; за заг. ред. С.С. Бичкової. – [2-ге вид., змін. та допов.]. – К. : КНТ, 2008. – 498 с.

17. Берестова І. Е. Цивільне право України. Особлива частина. Договірні зобов’язання : навч. посіб. / І. Е. Берестова, С. С. Бичкова, І. А. Бірюков [та ін.] ; за заг. ред. С. С. Бичкової. – К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2005. – 348 с.

18. Цивільне право України: Академічний курс : підручник: у 2 т. / за заг. ред. Я. М. Шевченко. – Т. 2. Особлива частина. – К. : Концерн «Вид. дім «Ін Юре», 2004. – 408 с.

Додаткова

19. Беляневич О. А. До питання про недійсність господарських договорів / О. А. Беляневич // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 2. – С. 200–207.

20. Беляневич О. А. Договір як засіб саморегуляції господарських відносин: загальна характеристика / О. А. Беляневич // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2005. – № 8. – С. 40–48.

21. Договори в підприємницькій діяльності // Податки та бухгалтерський облік. – 2004. – № 15/16. – С. 3–108.

22. Євстігнєєв А. Істотні умови договору за Цивільним та Господарським кодексами: порівняльний аспект / А. Євстігнєєв // Юридичний журнал. – 2006. – № 1. – С. 22–23.

23. Єфімов О. Господарський та цивільно-правовий договори у підприємницькій діяльності / О. Єфімов // Аудитор України. – 2009. – № 9/10. – С. 59–63.

24. Крижна В. Договір за ЦКУ та господарський договір за ГКУ / В. Крижна // Бухгалтерія. – 2005. – 24 січня. – № 3/4. – С. 66–71.

25. Крисенко Т. Договір у господарській діяльності підприємств / Т. Крисенко // Секретар-референт. – 2005. – № 9. – С. 16–22.

26. Луговець Л. Особливості укладання господарських договорів згідно з новим законодавством України / Л. Луговець // Справочник экономиста. – 2004. – № 6. – С. 23–28.

Електронні ресурси

http://www.rada.gov.ua – Офіційний веб-сайт Верховної Ради України

http://www.nau.kiev.ua – Нормативні акти України.