Позитивізм - філософія позитивного знання, що відкидає теоретичні спекуляції й умогляди, як засоби одержання знання.

Вони говорили, що тільки сукупність наук надає право говорити про світ у цілому. Тобто якщо філософія наукова те вона повинна розпрощатись зі спробою судити про світ у цілому. Це реакція на нездатність старої філософії вирішити проблеми, зв’язані з розвитком науки. Поняття колишньої філософії (про буття, сутність, причини), що у силу їхньої високої абстрактності не можуть бути перевірені чи дозволені за допомогою досвіду, позитивізм оголосив помилковими і позбавленими змісту.

Позитивізм почав спробу осмислення істини на основі точного експериментального знання. Ідея знати — щоб передбачити, передбачати - щоб мати силу. Фактично виявилося, що позитивісти заперечували сутнісне пізнання світу, тому що орієнтувалися тільки на почуттєве пізнання. Причому самі категорії позитивізм заперечення умогляду, феноменалізм - виявилися занадто сміховинними, метафізичними.

З етапи в еволюції позитивізму:

Власне позитивізм (30-ті рр. XIX) — Огюст Конт, Дж. Ст. Міль, Спенсер.

Емпіріокритицизм (кінець XIX) - Макс Авенариус.

Неопозитивізм (із середини 20-тихрр. XX) Шлік, Нейроз, Витгенштейн. Б.Рассел.

О. Конт. Засновник позитивізму — французький мислитель.

Огюст Конт (1798 — 1857). Його головні праці: шеститомний «Курс позитивної філософії» (1830 1842 р.) і чотиритомна «Система позитивної політики» (1851 — 1854р.).

О. Конт і інші позитивісти заперечують можливість пізнати сутність речей. Наука з цього погляду повинна обмежитися описом явищ, їхнього співіснування (статика) і послідовності (динаміка). Дослідження сутнісних і причинно-наслідкових зв’язків повинне бути виключене як «метафізичне», «ненаукове».

Заклик відкинути «метафізичні спекуляції» і звернутися до досвіду в умовах першої половини XIX століття до деякої міри сприяв розвитку емпіричних досліджень, більш широкому освоєнню спеціальних і приватних методів правознавства. На визначеному рівні (не проникаючи в глибинну закономірність явищ) така орієнтація дозволяла одержувати нові знання про буржуазні політико-правові інститути, намітити деякі кроки по їх удосконалюванню і пристосуванню до умов, що змінюються. З цим зв’язаний відомий оптимістичний афоризм Конта про творчу роль науки: «Знати, щоб передбачати, і передбачати, щоб могти».

На основі позитивістської методології О. Конт розробив класифікацію наук. Дане питання в ті роки отримало особливу актуальність, різко збільшився потік нових фактів, зросло значення емпіричних прийомів дослідження й у цьому зв’язку гостро встали проблеми, з одного боку, диференціації наук, а з іншого боку — їх субординації й інтеграції. Центральна ланка кантівської класифікації складають «загальні, чи абстрактні, теоретичні науки», розташовані по спадаючій ступені простоти й абстрактності, по зростаючій ступені складності і конкретності: математика, астрономія, фізика, хімія, біологія і. нарешті, «соціальна фізика», чи соціологія (термін введений О. Контом).

Кожна наступна наука, з одного боку, спирається на попередні, а з іншого боку — до змісту останніх не зводиться і розробляє свої власні закони. Логічна послідовність наук у цілому збігається з історією їхнього виникнення і розвитку. Раніше всього в самостійну науку оформилася математика: тепер, міркує Конт. прийшла пора соціології. Соціологія як загальна теоретична наука про явища соціального життя в їхній статиці і динаміку, по Конту, включає різноманітне коло знань, у тому числі про політика, державу, право, релігії, філософії. економіці, моралі.

В основі контівської соціології і «позитивної політики» лежить ідеалістичне розуміння історичного прогресу. Розвиток суспільства, політичної влади, держави і права О. Конт зв’язував насамперед з еволюцією людської свідомості, послідовною зміною трьох пануючих типів світогляду, чи «станів людського розуму»:

теологічного,

метафізичного,

позитивного (наукового).

Цим трьом станам (ступіням, стадіям) мислення відповідає розвиток економічних, політичних і правових відносин і інститутів, усього соціально-політичного життя.

На першій ступені — теологічній — панує релігійний світогляд. Люди розглядають державу і право як результат дії надприродних сил, за всіма політичними явищами прагнуть відшукати волю богів. У цих умовах складається політична система теократії, при якій служителі релігійного культу (жерці) здійснюють не тільки ідеологічні, але і політичні функції, впливають на державну владу.

На другій стадії - метафізичний світогляд - спекулятивно-філософська свідомість. Людина намагається пояснити політико-правові явища за допомогою апріорних метафізичних спекуляцій, «відвернених (абстрактних) сутностей», наділяє їхніми уявлюваними властивостями (наприклад, «суспільний договір», «права людини», «сутність влади», «причина права» і т.д.). Влада над розумами переходить до філософів-метафізиків.

Значення метафізичної епохи, на погляд О. Конта, укладається в критику і руйнуванні теологізму, у поваленні «реакційної, ретроградної аристократії». Тому дану епоху він називає також «критичної». У той же час він вважає метафізику «зовсім порожньою доктриною», «джерелом усіх псевдовчень», оскільки вона надмірно захоплюється критикою, вносить «розкладницький дух критиканства», «радикально нездатна створити що-небудь позитивне», перетворюється в «систематичну теорію абсолютного заперечення». Це критика руйнування, а не творення.

Нарешті, на третій, вищій стадії затверджується наукове, «позитивне» свідомість. «позитивний» стиль мислення. Військовий дух і мілітаристський спосіб життя (як агресивний, так і оборонний) цілком іде в минуле. Настає розквіт промислової епохи. Відповідно до цим «реакційну аристократію» і «анархічну республіку» переміняє нова соціально-політична система — «соціократія».

Принципи побудови і розвитку соціократії, її статику і динаміку, розробляють соціологія і прикладна наука, що базується на ній — позитивна політика.

Основний закон соціократії Конт виражає в наступній формулі: «Любов як принцип, порядок як підстава і прогрес як ціль». Головну задачу соціократії він бачить у тім, щоб установити міцний «порядок» (іншими словами, перебороти революційний рух, стабілізувати і зміцнити капіталізм) і забезпечити «прогрес», тобто еволюційний, реформістський розвиток «промислової» (буржуазної) системи.

Доля загально-методологічних і теоретичних конструкцій О. Конта. Позитивізм послужив філолофсько-методологічною основою відповідних ведучих напрямків у буржуазній політології і юриспруденції. Контівські ідеї про позитивістський підхід до політичних явищ, про загальну соціологію, про емпіричну прикладну науку політики, про системно-структурний і динамічний підходи до «політичної асоціації» і т.д. уплинули на становлення і розвиток буржуазної політичної і правової соціології позитивістського профілю.

До положень Конта про «науково-промислову соціально-політичну систему» звертаються як до свого джерела представники новітніх концепцій «сучасного індустріального суспільства» (Р. Арон і ін.), технократичних і елітарних доктрин. Тези О. Конта про соціальну солідарність, про трансформацію суб’єктивних прав у соціальні обов’язки, про приватну власність як «соціальної функції» і т.п. залучають різних представників буржуазної політичної ідеології в епоху імперіалізму (Л. Дюги й ін.).

Отже О. Конт (1798-1857). та його робота: "Курс позитивної філософії" Основні ідеї цієї роботи:

1. Спроба класифікації наук. Ієрархія наук повинна бути вибудована від простого до складного, при якій логічне робить історичне. Нижча ступінь - наука найбільш абстрактна й яка володіє найбільшою загальністю (математика, далі: астрономія, механіка, фізика, хімія. фізіологія, соціальна фізика - соціологія)

2. Намагався визначити науку по її предмету. Однак він виходив при цьому з кантівського ідеалізму, припускаючи, що науки мають справу з метафізикою, як з річчю. тому що речі не можна пізнати, тоді, метафізика повинна бути відкинута.

3. Намагається виявити закон 3 стадій розвитку пізнання і відповідності, типи світогляду:

Гелеологічна коли поводження визначається буйством фантазії, вірою в богів...

Метафізична - бої стає субстанцією...

Позитивна стадія - це стадія становлення наукового погляду на речі. Починається з з’єднання досвіду з абстрактним мисленням.

4. Позитивні науки - спроба створення наукової релігії. Вище поняття цієї релігії - людство як ціле. Минуле, сьогодення і майбутнє людства об’єднані містичним зв’язком. Власне кажучи єдине людство результат, але не передумова історичного процесу.

Джон Стюарт Мілль (1806-1883) засновник позитивної логіки і методології науки. Робота: "Система логіки силогістичної й індуктивний.

Ідеї Мілля мають соціальну спрямованість. Він намагається розробити таку теорію знання, щоб знання були б науковими (як у природничих науках). Існує контраст між станом природознавства й обществознания. Перше в квітучому стані, у другому - топтання на місці, одні системи змінюються іншими. Тому необхідно організувати допомога соціології з боку природознавства. Треба методи природознавства застосувати в соціології. Які ж це методи? Основний метод - фізика. Фізика - це теоретичне знання, кіт дозволяє контролювати процеси, Особливість фізики - з’єднання досвіду і теорії, індукції і дедукції. Розвита фізики припускають 2 рівні знання:

1. Емпіричні узагальнення;

2. Пояснююча теорія.

Між цими рівнями існує чіткий логічний зв’язок " Емпіричне узагальнення є логічний висновок з пояснення теорії. Необхідно їх взаємонідкріплення. Метод соціальної науки повинний стати точною копією методів фізичних.

Герберт Спенсер (1820-1903). Англійський мислитель Герберт Спенсер (1820 — 1903) — один з ведучих представників соціологічного позитивізму й органічної теорії держави. Ця теорія одержала широке поширення в другій половині XIX століття під впливом успіхів біології і зоології.

Основою політичного навчання Г. Спенсера була аналогія держави з біологічним організмом держава («політичний агрегат», «політичне суспільство»), доводив Спенсер, є організм, постійні відносини між частинами якого аналогічні постійним відносинам між частинами живої істоти. Як і всяке живе тіло, «політичний агрегат» включає два основних процеси: диференціацію і спеціалізацію.

Диференціація складається в розвитку від однорідного до різнорідного: держава росте, збільшується в розмірах, ускладнюється його будівля; подальша диференціація припиняється тільки з «завершенням типу » держави, досягненням зрілого віку, перед тим, як прямує занепаду. Подібно біологічному організму, держава народжується, розмножується, старіє і гине.

Спенсер виділяв дві стадії розвитку і відповідно два типи держави:

1) примітивний, військовий, чи хижацький,

2) вищий, чи індустріальний.

Він подібно Конту поставив завдання створити синтетичну філософію без самої філософії. По Спенсеру це уся філософія, але без метафізики, (так, як метафізика - це спроба судити про світ речей, що непізнаваний). Стрижнем єдності знань людей є ідея еволюції. Процес еволюції означає зростання визначеності виду. Спенсер виводив еволюцію з закону збереження і перетворення енергії, а останній із закону свідомості., тобто психічної звички людини.

Людина має справу із суцільним потоком вражень - цей потік - основа закону збереження. Він намагається застосувати ідею еволюції при розгляді теорії пізнання: Він думає, що наша ілюзія уроджених ідей є результат накопиченої спадковості. Те, що для виду апостеріорне для індивіда апріорно. Тобто в історичному розвитку досвід приводить до виникнення нових знань, а потім це нове підсилюється і передається як апріорне.